Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/15194/20 (910/21154/21) : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано судом: 21.07.2023. Зареєстровано: 21.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2023.
Дата набрання законної сили: 20.07.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 липня 2023 року 
		м. Київ
		 
		Cправа № 910/15194/20 (910/21154/21) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючого - Пєскова В.Г.,
		суддів: Банаська О.О., Погребняка В.Я.,  
		за участю секретаря судового засідання Багнюка І.І., 
		 
		за участю представників: 
		ОСОБА_1 - Деяка Я.М.,
		Акціонерного товариства "Універсал Банк" - Лисенка В.М.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 за вх.   № 2514/2023
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023
		у складі колегії суддів: Полякова Б.М. (головуючий), Грека Б.М. Гарник Л.Л.
		та на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022
		у складі судді Мандичева Д.В.
		у справі № 910/15194/20 (910/21154/21) 
		за позовом Акціонерного товариства "Універсал Банк"
		до 1) ОСОБА_1 ,
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон"
		про визнання недійсним договору позики
		в межах справи № 910/15194/20
		за заявою Фізичної особи-підприємця Ганчука Григорія Володимировича
		до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон"
		про банкрутство, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Вступ.
		1.          На розгляд суду поставлено питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним за ознакою фраудаторності договору позики, укладеного між боржником та фізичною особою - єдиним учасником боржника.
		 
		Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами.
		2.          26.12.2007 між Акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орізон" (далі - ТОВ "Орізон") укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL742, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ТОВ "Орізон" кредитні послуги у валютах, вказаних у цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 900 000 дол. США.
		3.          26.12.2007 між АТ "Універсал Банк" та ТОВ "Орізон" укладено додаткову угоду № BL742-K/1 до Генерального договору про надання кредитних послуг № BL742 від 26.12.2007. Відповідно до додаткової угоди позичальнику надавався кредит у сумі 900 000 дол. США, строком на 240 місяців, до 01.12.2027, зі сплатою 12% річних.
		4.          Із метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Орізон" за Генеральним кредитним договором та додатковою угодою, 26.12.2007 між сторонами укладено договір іпотеки нерухомого майна - нежилі приміщення з № 1 по № 5 (групи приміщень № 11) літ. А, що належать ТОВ "Орізон".
		5.          Крім того, 26.12.2007 між АТ "Універсал Банк" та ТОВ "Орізон" укладено договір іпотеки нерухомого майна - квартири, що складається з трьох кімнат, загальною площею 92,50 кв.м, житловою площею 59,20 кв.м. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Башлай Д.І. та зареєстрований у реєстрі за № 8105.
		6.          Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2017, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2020, у справі №   910/2983/16 задоволено позовні вимоги ПАТ "Універсал Банк" у повному обсязі та стягнуто з ТОВ "Орізон" на користь ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитом в розмірі 781 812,34 дол. США, заборгованість за відсотками в розмірі 78 243,22 дол. США, заборгованість за підвищеними відсотками в розмірі 2 130,03 дол. США та судовий збір у розмірі 206 700 грн.
		7.          Водночас, 09.11.2020 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі № 910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон". Визнано грошові вимоги Фізичної особи-підприємця Ганчука Григорія Володимировича до ТОВ "Орізон" у розмірі 529 000 грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном ТОВ "Орізон".
		8.          20.01.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва визнано кредитором у справі № 910/15194/20 по відношенню до боржника, зокрема, АТ "Універсал Банк" з грошовими вимогами на суму 26 547 635,04 грн, з яких          4 204 грн - вимоги першої черги, 20 467 431,04 грн - вимоги четвертої черги, 6 076 000 грн - вимоги забезпечені заставою боржника; ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 27 601 704 грн, з яких 4 204 грн - вимоги першої черги, 22 078 000 грн - вимоги четвертої черги,        5 519 500 грн - вимоги шостої черги; ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 001 454 грн, з яких 4 204 грн - вимоги першої черги, 1 597 800 грн - вимоги четвертої черги, 399 4500 грн - вимоги шостої черги.
		9.          15.06.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду у справі № 910/15194/20 ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 залишено без змін.
		10.          Водночас, 27.10.2021 постановою Верховного Суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 910/15194/20 в частині розгляду кредиторських вимог AT "Універсал Банк" залишено без змін; у частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - скасовано та в цій частині справу направлено на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.
		11.          Так, встановлено, що 25.12.2007 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ТОВ "Орізон" (позичальник) в особі директора ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 830 000 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 15.01.2019.
		Пунктом 3 договору позики сторони погодили, що у випадку невиконання зобов`язання, позичальник, крім суми боргу за цим договором, зобов`язується сплатити позикодавцю штраф у сумі 25 % від неповернутої частини боргу.
		У пункті 4 договору встановлено, що місце виконання договору є: АДРЕСА_1 .
		Також у пункті 5 договору сторони погодили строк позовної давності тривалістю 8 років.
		12.          28.10.2020 рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі       № 753/9175/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон" задоволено. Стягнуто з ТОВ "Орізон" на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 27 597 500 грн, з яких: 22 078 000 грн - сума основного боргу, 5 519 500 грн - штраф.
		13.          29.07.2021 постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ "Універсал Банк" задоволено частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 28.10.2020 скасовано. Матеріали справи                           №  753/9175/20 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Орізон" про стягнення заборгованості за договором позики передано до господарського суду міста Києва, на розгляді якого перебуває справа           № 910/15194/20 про банкрутство ТОВ "Орізон".
		14.          19.01.2022 постановою Верховного Суду постанову Київського апеляційного суду від 29.07.2021 змінено, викладено її мотивувальну частину у редакції постанови Верховного Суду.
		 
		Подання позовної заяви до суду.
		15.          У той же час, АТ "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ "Орізон", в якому просило визнати недійсним договір позики від 25.12.2007.
		16.          На обґрунтування пред`явлених вимог зазначено, що оспорюваний договір вчинено з метою ухилитись від виконання судового рішення про стягнення заборгованості, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором позики. Позивач вказував, що у фінансовій звітності ТОВ "Орізон" не відображено отримання позики та наявності заборгованості перед ОСОБА_1 , також відсутні докази схвалення зборами учасників ТОВ "Орізон" укладення договору позики від 25.12.2012, як правочину, що перевищує 5 000 грн. Більш того, станом на час укладення спірного договору директор ТОВ "Орізон" ОСОБА_3 перебувала у відпустці, у зв`язку з чим не могла підписати цей договір. Натомість, виконуючою обов`язки директора ТОВ "Орізон" на час відпустки ОСОБА_3 з 19.12.2007 по 11.01.2008 згідно з довіреністю від 12.12.2007 була ОСОБА_1 , яка виступала також одноособовим учасником (засновником) ТОВ "Орізон".
		 
		Розгляд справи судами.
		17.          28.09.2022 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023, позов задоволено. Визнано недійсним договір позики, укладений 25.12.2007 між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_1 .
		18.          Суди свої рішення мотивували тим, що укладення договору боржником поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
		Крім того, сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 25.12.2007 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, а за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		Так, матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору позики 25.12.2007, так і після його укладення, що підтверджували би реальність відповідної фінансової операції із надання ОСОБА_1 ТОВ "Орізон" позики в розмірі 830 0000 дол. США.
		19.          Суди вказали, що оспорюваний правочин має характер фраудаторного, тобто укладеного з метою зменшення активів боржника та неможливістю виконання основного зобов`язання перед банком.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ.
		А.           Доводи особи, яка подала касаційну скаргу. 
		20.          17.04.2023 (згідно з відміткою на поштовому конверті) ОСОБА_1 подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі                   № 910/15194/20 (910/21154/21); відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Орізон" про визнання недійсним договору позики.
		21.          Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі № 910/15194/20 (910/21154/21), скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі                            № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України).
		22.          Скаржник стверджує, що судами попередніх інстанцій не встановлено, порушення суб`єктивного права AT "Універсал Банк".
		23.          У скарзі зазначено, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи щодо права Банку на звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.
		24.          Крім того, скаржник наголошує, що Банк обрав неефективний спосіб захисту порушеного права; вважає неможливим визнавати недійсним неукладений правочин.
		25.           ОСОБА_1 наполягає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та недопустимості доказів з огляду на витребування саме судом цих доказів.
		 
		Б.           Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу.
		26.          До Верховного Суду від АТ "Універсал Банк" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому з посиланням на правильність застосування судами норм права наведено прохання залишити цю касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій.
		А.             Щодо суті касаційної скарги.
		27.          Заслухавши присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали справи, здійснивши перевірку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав. 
		28.          Суд касаційної інстанції зауважує, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		29.          З урахуванням наведеного, а також меж перегляду справи судом касаційної інстанції, відхиляються доводи касаційної скарги, наведені у пункті 23 цієї постанови, так як це призведе до виходу за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки в силу положень частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
		30.          Суди попередніх інстанцій, визнаючи недійсним договір позики, укладений 25.12.2007 між ТОВ "Орізон" та ОСОБА_1 , вказали, що сторонами при укладенні оспорюваного договору позики від 25.12.2007 не дотримано загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, що є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, а за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
		31.          Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке.
		32.          Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач зазначав, що оспорюваний договір вчинено з метою ухилитись від виконання судового рішення про стягнення заборгованості, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором позики; також визначив як підставу заявлених вимог - вчинення спірного правочину на шкоду кредиторам та всупереч такої засади цивільного законодавства як добросовісність. 
		33.          Із цього приводу судова колегія вважає необхідним зауважити, що згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
		34.          Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним і бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
		35.          Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
		36.          Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень про визнання недійсним спірного договору позики, тобто суті позовних вимог, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).
		37.          Так, у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) предметом судового розгляду справі був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.
		38.          Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.
		Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
		Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
		Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
		Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
		- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
		- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
		- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
		Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
		Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
		Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі                        № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
		Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.
		У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.
		Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
		39.          Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі                № 910/16579/20 зазначила, що учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
		Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог "дружнього" кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.
		Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.
		40.          Судова колегія відзначає, що за положеннями статей 16 ЦК України, 20 ГК України, 42 КУзПБ визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів особи.
		41.          Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
		42.          Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі                № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
		43.          За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (див. висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
		44.          Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
		45.          Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
		46.          Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі      № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі № 44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).
		47.          Тобто, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду (постанова від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
		48.          Тому відхиляються доводи касаційної скарги, що Банк обрав неефективний спосіб захисту порушеного права. При цьому твердження скаржника, що ефективним способом захисту прав Банку у межах цієї справи про банкрутство є саме реалізація прав кредитора на заперечення та оскарження пред`явлених або визнаних грошових вимог до боржника іншими кредиторами, є безпідставними, оскільки Банк звернувся з позовом про визнання недійсним договору, стороною якого є саме боржник, а результат цього розгляду впливатиме на розмір ліквідаційної маси банкрута, що цілком відповідає інтересам кредиторів у справі про банкрутство.
		49.          Аналізуючи вищевикладене, слід зазначити, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 визнано грошові вимоги АТ "Універсал Банк" до ТОВ "Орізон" у розмірі 26 547 635,04 грн, то АТ "Універсал Банк" виступає заінтересованою особою у даній справі та є належним позивачем у справі про визнання договору, який укладений боржником з метою унеможливлення виконання зобов`язання перед кредиторами, тобто на шкоду кредиторам. 
		50.          Судова колегія погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 911/5358/14). 
		Подібний підхід повністю узгоджується з підвищеним стандартом доказування грошових вимог кредитора у справі про банкрутство. 
		А грошові вимоги ОСОБА_1 були заявлені саме з огляду на невиконання боржником зобов`язань за спірним договором позики.
		51.          Так, з метою з`ясування реальності руху грошових коштів, тобто факту передачі коштів за договором позики від 25.12.2007, місцевий суд витребував від ТОВ "Орізон" первинні документи (виписки по рахунках, меморіальні ордери) на підтвердження отримання боржником коштів за договором позики від 25.12.2007.
		52.          Водночас, суд апеляційної інстанції ухвалою від 07.03.2023 також витребував у ОСОБА_1 та ТОВ "Орізон" оригінали договору позики від 25.12.2007 та додаткової угоди до договору позики від 25.12.2007 від 26.12.2007, для огляду в судовому засіданні.
		53.          Проте, ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій сторони не надали суду для огляду оригінали договорів. Крім того, не надали підтверджуючих документів того, що грошові кошти, як передбачено договором позики, були передані саме 25.12.2007, хоча саме на підставі цього договору ОСОБА_1 звернулася до Дарницького районного суду міста Києва та у справу про банкрутство з кредиторськими вимогами.
		54.          Слід зауважити, що у цій справі судами констатовано, що відповідно до інформації із поданої виписки за період з 01.01.2008 по 23.06.2022 на рахунок ТОВ "Орізон" грошові кошти в сумі 830 000 дол. США не надходили. 
		55.          Так, згідно з статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
		56.          Схожим було правове регулювання підстав для бухгалтерського обліку господарських операцій і на момент розгляду справи - зокрема, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній станом на момент розгляду справи) унормовано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
		57.          Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 (у редакції, чинній на час укладення спірного договору позики), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
		58.          Такого ж змісту норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 (у редакції, чинній на час розгляду справи судом).
		59.          Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
		60.          Оскільки матеріали справи не містять жодних первинних і зведених документів бухгалтерського та податкового обліку і звітності тощо, як на час укладення спірного договору позики 25.12.2007, так і після його укладення, що підтверджували би реальність відповідної фінансової операції із надання ОСОБА_1 ТОВ "Орізон" позики в розмірі 830 000 дол. США, то суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку, що цей договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.  
		61.          Із приводу визнання спірного договору недійсним (а не неукладеним) судова колегія відзначає, що особливістю провадження у справі про банкрутство є формування реєстру вимог кредиторів, який включає в себе суму кредиторських вимог, засновану на наявності у боржника невиконаного грошового зобов`язання з цивільно-правових підстав або податкових зобов`язань тощо.
		Формування реєстру конкурсних кредиторів здійснюється у межах попереднього засідання (стаття 47 КУзПБ). Так, у межах попереднього засідання у розрізі кожного конкурсного кредитора має бути встановлена підстава виникнення грошового зобов`язання, дата його виникнення, його розмір, структура.
		Формування реєстру конкурсних кредиторів пов`язується з доведенням кожним кредитором суду обґрунтованості власних вимог та заперечення вимог інших кредиторів.
		У кінцевому рахунку частка кожного з кредиторів забезпечує йому право на задоволення його вимог у структурі загальних вимог кредиторів пропорційно його частці з майна, що знаходиться у ліквідаційній масі.
		Це тягне за собою самостійне визначення кредитором способу захисту свого права шляхом заперечення вимог іншого кредитора або шляхом визнання недійсним відповідного правочину, укладеного боржником з "конкуруючим кредитором".
		62.          Як вбачається з матеріалів справи та даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 17.12.2020 ухвалою Господарського суду міста Києва було прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про визнання кредитором боржника на суму 27 597 500 грн.
		Того ж дня судом першої інстанції прийнято заяву АТ "Універсал Банк" про визнання  кредитором боржника на суму 31 384 619,97грн.
		63.          Як зазначено вище, 20.01.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, визнано кредитором у справі № 910/15194/20 по відношенню до боржника, зокрема, АТ "Універсал Банк" з грошовими вимогами на суму 26 547 635,04 грн, ОСОБА_1 з грошовими вимогами на суму 27 601 704 грн, ОСОБА_2 з грошовими вимогами на суму 2 001 454 грн.
		Водночас, 27.10.2021 постановою Верховного Суду ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 910/15194/20 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано. Справу № 910/15194/20 у частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
		64.          Акціонерне товариство "Універсал Банк" обрало у якості способу реалізації захисту власних прав такий спосіб як визнання договору позики недійсним.
		65.          Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		66.          Таким чином, діючим законодавством встановлено принцип реальності договору, згідно з яким права та обов`язки за правочином виникають внаслідок передачі, в даному випадку, грошових коштів, що виключає можливість визнання його недійсним з мотиву безгрошовості (відсутності передачі грошей).
		67.          Із цього приводу суд зауважує наступне. Сукупність суспільних відносин у межах процедур банкрутства є комплексною і включає в себе: майнові відносини, зокрема, питання належності майна боржникові і законності вибуття такого майна з володіння боржника, погашення боргів боржника перед кредиторами тощо; організаційні, зокрема, питання призначення арбітражного керуючого/його відсторонення (відсторонення керівника боржника), контролю за його діяльністю, оскарження його дій або бездіяльності; змішані, тобто відносини, що мають майнові наслідки, які випливають з внутрішньо-організаційних передумов, зокрема, відшкодування шкоди, завданої боржникові, у тому числі арбітражним керуючим, його керівником, внаслідок дій або бездіяльності останніх тощо.
		68.          У межах попереднього засідання та засідань, що йому передують, суд у межах справи про банкрутство формує загальну картину господарської діяльності боржника та дій/бездіяльності його керівництва, які призвели, зокрема до виникнення боргів, заяви щодо яких подано на стадії виявлення кредиторів (стаття 45 КУзПБ). У цьому проявляється специфічна функція суду, яка не зводиться до вирішення спорів як таких, а скоріше зводиться до встановлення обставин виникнення конкурсної заборгованості боржника перед кредиторами.
		69.          У силу частини другої статті 40 КУзПБ у процедурі розпорядження майном за клопотанням розпорядника майна, сторін або інших учасників справи про банкрутство, що містить підтверджені відомості про перешкоджання керівником або органом управління боржника виконанню повноважень розпорядника майна, невжиття заходів щодо забезпечення збереження майна боржника, а також про вчинення ними дій, що порушують права та законні інтереси боржника або кредиторів, господарський суд має право припинити повноваження керівника або органу управління боржника та покласти виконання його обов`язків на розпорядника майна.
		70.          Такі дії керівника боржника, зокрема, що порушують права та законні інтереси боржника або кредиторів, можуть відбуватися як до відкриття провадження у справі про банкрутство, так і після.
		71.          На думку Верховного Суду, з огляду на специфічність мети попереднього засідання, прав кредиторів у межах справи про банкрутство, зокрема, щодо права клопотати про відсторонення керівника скаржника з огляду на вчинення ним дій, що порушують права та законні інтереси боржника або кредиторів, не можна виключити обраний позивачем у даному випадку спосіб захисту настільки, аби констатувати його абсолютну неефективність саме у розрізі специфіки відносин у сфері відновлення платоспроможності боржника. 
		72.          З урахуванням наведеного, судова колегія відхиляє твердження скаржника, що в цій справі є неможливим визнання спірного договору недійсним через його неукладеність, та відповідно бере до уваги суперечливу правову позицію ОСОБА_1 (з однієї сторони ОСОБА_1 свої грошові вимоги до боржника обґрунтовує невиконанням останнім своїх зобов`язань за спірним договором, а у світлі правовідносин за цим позовом ОСОБА_1 підтримує позицію неможливості визнання недійсним неукладаного правочину), а також, що позивач у позові наполягав на фраудаторності правочину, а не його неукладеності. 
		Окрім того, колегія суддів підтримує висновок суду апеляційної інстанції, що  неподання обома сторонами договору його оригіналу з мотивів, що вони не збереглися, видається дуже мало ймовірним та викликано небажанням установити час його укладання.    
		73.          Також безпідставними є наведені в пункті 25 цієї постанови доводи скаржника, оскільки відповідно до частини четвертої статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.
		Тому за встановлених обставин справи та враховуючи наявність у суду апеляційної інстанції обґрунтованих сумнівів щодо добровільності здійснення відповідачами їх процесуальних прав, то судом апеляційної інстанції було вірно зобов`язано відповідачів надати оригінали відповідних документів для їх огляду і дослідження у судовому засіданні, без здійснення аналізу яких, враховуючи предмет позову, неможливо було забезпечити повноту та об`єктивність розгляду справи.
		 
		Б.           Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		74.          Таким чином Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків судів першої та  апеляційної інстанцій із мотивів, викладених у цій постанові. Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та  апеляційної інстанцій - залишенню без змін.
		 
		В.          Розподіл судових витрат.
		75.          У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
		 
		На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
		 
		          
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 за вх. № 2514/2023 залишити без задоволення.
		 
		2.          Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 у справі                    № 910/15194/20 (910/21154/21) залишити без змін. 
		 
		3.          Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                 В. Пєсков
		 
		Судді                                                                                                    О. Банасько
		 
		                                                                                                    В. Погребняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...