Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/1649/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: 24.07.2023. Зареєстровано: 24.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2023.
Дата набрання законної сили: 13.07.2023
Номер судового провадження: 2/0203/252/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Справа № 203/1649/22
		Провадження № 2/0203/252/2023
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05.06.2023 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в залі суду в м.Дніпрі у складі:
		головуючого судді  Ханієвої Ф.М.,
		за участю секретаря судового засідання  Пльохіної В.В.,
		за участі:
		представника позивача  ОСОБА_1 ,
		представника відповідача  Зеленової О.Р.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
		 
		встановив:
		 
		27.05.2022 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська в інтересах позивача  ОСОБА_2 звернувся його представник  адвокат Нестеров Є.М. з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради (далі  КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради, відповідач), в якій позивач просить суд: 
		- визнати протиправним та скасувати наказ КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.04.2022 року №63-к про припинення трудового договору з ОСОБА_2 ;
		- поновити ОСОБА_2 на роботі в КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради на посаді провідного фахівця з питань цивільного захисту;
		- стягнути з КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня незаконного звільнення по дату ухвалення судового рішення.
		І. Стислий виклад позиції учасників справи.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.03.2022 року №43-к позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати з 04.03.2022 року по 02.04.2022 року. Проте у перший робочий день після відпустки (04.04.2022 року) позивачу було повідомлено про те, що з ним припинений трудовий договір. При цьому наказ про звільнення та трудова книжка йому не були вручені. Копію наказу від 04.04.2022 року №63-к про припинення трудового договору з ОСОБА_2 було надано йому лише 24.05.2022 року у відповідь на адвокатський запит до відповідача від представника позивача  адвоката Нестерова Є.М. Із вказаного наказу стороні позивача стало відомо про те, що позивача було звільнено з 04.04.2022 року на підставі ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		На думку позивача та його представника, оскаржуваний наказ КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради є протиправним та підлягає скасуванню, а позивача слід поновити на займаній ним посаді. Оскільки ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» сама по собі не може бути підставою для звільнення працівника. Крім того, на думку позивача, у відповідача не було жодних підстав, передбачених ст. ст. 40-41 КЗпП України, для його звільнення за ініціативою роботодавця, а ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», вказана в наказі про звільнення та трудовій книжці як підстава звільнення, не може бути такою підставою, оскільки вона лише встановлює порядок застосування ст. ст. 40-41 КЗпП України в умовах воєнного стану.
		З огляду на викладене, позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправним та скасування наказу припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		19.08.2022 року представник відповідача подала до суду засобами електронного зв`язку відзив на позов із запереченнями проти позовних вимог, в якому зазначила про те, що відповідач не погоджується із викладеними в позовній заяві твердженнями. Як зазначила представник відповідача, 16.01.2016 року згідно з наказом №9-к, позивача було прийнято на посаду фахівця з питань цивільного захисту. У період з 04.03.2022 року по 02.04.2022 року, згідно з наказом №43-к від 04.03.2022 року, позивачу було надано відпустку без збереження заробітної плати. По завершенню відпустки позивач повинен був вийти на роботу 04.04.2022 року, але не вийшов. Того ж дня 04.04.2022 року начальником відділу організаційно-кадрової роботи Брильовою В.В. була складена доповідна записка, за змістом якої у зв`язку із невиходом на роботу 04.04.2022 року ОСОБА_2 після закінчення відпустки, начальником відділу організаційно-кадрової роботи Брильовою В.В. був здійснений телефонний дзвінок на телефонний номер ОСОБА_2 : НОМЕР_1 .
		Під час телефонної розмови ОСОБА_2 повідомив їй, що він знаходиться за кордоном та покинув територію України через військову агресію РФ. Інших причин нез`явлення на робоче місце ОСОБА_2 не вказав. Письмові пояснення про причини невиходу на роботу ОСОБА_2 надати відмовився, пославшись на воєнний стан в державі. При цьому 04.04.2022 року за підписом начальника відділу організаційно-кадрової роботи Брильової В.В. та інспекторів з кадрів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 був складений акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 протягом робочого дня (з 8 до 17 години).
		Відповідно до оскаржуваного наказу №63-к від 04.04.2022 року, ОСОБА_2 був звільнений з займаної посади. В графі «причина звільнення» було зазначено «Згідно зі ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ, та відповідний запис про звільнення №33 був внесений до трудової книжки позивача  04.04.2022 року. Того ж дня 04.04.2022 року наказом №63-к §16 були внесені зміни до оскаржуваного наказу (№63-к від 04.04.2022 року) графа «причина звільнення» була викладена в наступній редакції: на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто прогул без поважних причин (відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня), визнаний недійсним запис про звільнення №33 від 04.04.2022 року у трудовій книжці ОСОБА_2 . Підставою для видання наказу був акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 , доповідна від 04.04.2022 року за підписом начальника відділу організаційно-кадрової роботи БрильовоїВ.В. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
		Відповідач вважає звільнення позивача за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України законним, оскільки останній був відсутній на робочому місці 04.04.2022 року протягом робочого дня без поважних причин. Військова агресія РФ не може вважатися поважною причиною відсутності на робочому місці, оскільки безпосередньо воєнних дій на території міста Дніпра не було та немає. При цьому КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради є комунальним закладом охорони здоров`я і відноситься до об`єктів критичної інфраструктури, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам. Сам по собі режим воєнного стану не дозволяє порушувати трудову дисципліну працівникам.
		Також представник відповідача просила суд поновити пропущений строк на подання відзиву на позов, оскільки 08.08.2022 року на її електронну адресу надійшла позовна заява з додатками, після чого у сторони відповідача з`явилась можливість ознайомитись із змістом позову, поданими доказами та підготувати відзив у строк, що не перевищує 15 днів. Таким чином, строк на подання відзиву та доказів пропущений відповідачем з поважних причин.
		З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		05.09.2022 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що вимоги відзиву є необґрунтованими, такими, що суперечать фактичним обставинам справи та нормам законодавства, а тому мають бути відхилені судом. Представник позивача посилається на пропущення відповідачем строку на подання відзиву на позов без поважних причин, оскільки 04.07.2022 року на адресу відповідача була доставлена ухвала суду про відкриття провадження у справі. Отже, останнім днем для подання відзиву на позов був 19.07.2022 року. На думку представника позивача, жодної поважної причини для поновлення пропущеного строку, яка б характеризувалась вищевикладеними ознаками, у своєму відзиві представник відповідача не навів.
		Таким чином, вимога КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради про поновлення пропущеного строку на подання відзиву не може бути задоволена, а справа у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, має розглядатися за наявними у ній матеріалами. Крім того, сумніви викликають долучені до відзиву докази нібито звільнення ОСОБА_2 не на підставі ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», а за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (прогул без поважних причин). Так, до подання позовної заяви представник позивача звертався до відповідача із адвокатським запитом від 10.05.2022 року №33 про надання належним чином засвідчених копій документів щодо ОСОБА_2 , та листом від 16.05.2022 року №9/86 КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради надало представнику позивача запитувані документи. При цьому йому було надано засвідчені копії наказу від 04.04.2022 року №63-к «Про припинення трудового договору», у якому підставою звільнення позивача вказана ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та трудової книжки, останній запис №33 зроблений  04.04.2022 року, в якому вказано ту ж саму підставу звільнення. Проте жодних інших наказів про звільнення позивача до подання позовної заяви не було.
		Таким чином, представник позивача припустив, що працівниками КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради вже після ознайомлення з позовною заявою ОСОБА_2 з метою виправлення помилки, допущеної при звільненні працівника заднім числом були внесені завідомо неправдиві відомості в офіційні документи (трудову книжку працівника) та складено завідомо підроблений офіційний документ (наказ КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.04.2022 року №63-к §16).
		Також представник позивача зазначив, що від ОСОБА_2 не було витребувано письмових пояснень про його звільненні. Крім того, як зазначив представник позивача, держава в умовах воєнного стану захищає права працівників, які в умовах агресивної війни змушені були залишити свої домівки, зокрема, право на збереження за ними робочих місць, до яких вони могли б повернутись після закінчення війни.
		З огляду на викладене, представник позивача просить суд залишити без розгляду відзив відповідача, розглянути справу у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України за наявними у справі матеріалами без урахування відзиву та доданих до нього копій документів, та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		13.09.2022 року представник відповідача засобами електронного зв`язку подала до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вона зазначила, що спірні правовідносини між сторонами мали місце в квітні 2022 року, тому відсутні підстави застосовувати до їх регулювання норми закону, які набули чинності пізніше  в липні 2022 року. Також представник відповідача зазначила, що військова агресія РФ не може вважатися поважною причиною відсутності на робочому місці, оскільки на території м. Дніпра не ведуться активні воєнні дії. Крім того, КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради є комунальним закладом охорони здоров`я і відноситься до об`єктів критичної інфраструктури. Також, як зазначила представник відповідача, діючою редакцією ст. 47 КЗпП України не передбачено обов`язку роботодавця на вимогу працівника вносити належні записи про звільнення до трудової книжки. Отже, права ОСОБА_2 в цьому випадку не порушені.
		Тому представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		У судовому засіданні з розгляду справи по суті спору представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснив суду таким чином, як про це зазначено вище, відповідно до заяв по суті спору. Крім того, представник позивача зазначив, що вторгнення РФ до України з 24.02.2022 року є поважною причиною побоювання працівника за своє життя, та відсутність працівника на роботі з цієї причини не може вважатись прогулом. У звітності УПФУ підставою для звільнення позивача вказана ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». При цьому представник позивача зазначив, що визнання протиправним основного наказу є підставою для скасування похідного наказу від 04.04.2023 року №63-к §16, в якому вказані інші підстави звільнення, а саме п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
		Представник відповідача у судовому засідання заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила суд відмовити у їх задоволенні. Також представник відповідача зазначила, що позивач покинув територію України 07.03.2022 року та йому було надано відпустку без збереження заробітної плати за згодою сторін. Проте станом на 04.04.2022 року позивач умисно не планував ставати до роботи та був звільнений за прогул. Представник відповідача вважає, що воєнний стан не є поважною причиною відсутності позивача на роботі. При цьому допущену помилку щодо підстав звільнення позивача було виправлено у той же день, про що винесено наказ від 04.04.2023 року №63-к §16. Восени 2022 року до УПФУ були повідомлені зміни щодо підстав звільнення позивача.
		ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
		Ухвалою суду від 01.06.2022 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
		Ухвалою суду від 25.10.2022 року було відмолено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів.
		Ухвалою суду від 14.02.2023 року із занесенням до протоколу судового засідання було відмовлено представнику позивача у прийнятті доповнень до відповіді на відзив як заяви по суті спору, з огляду на відсутність такої в переліку заяв по суті спору, відповідно до вимог ЦПК України, та долучені до матеріалів справи додаткові докази, надані представником позивача.
		Ухвалою суду від 27.03.2023 року із занесенням до протоколу судового засідання було задоволено клопотання представника відповідача та визнано поважними причини пропуску представником відповідача строку на подання до суду відзиву на позов, продовжено представнику відповідача строк на подання відзиву на позову, прийнято відзив на позов як заяву по суті спору разом з доданими до нього доказами.
		Ухвалою суду від 05.06.2023 року було відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про винесення окремої ухвали в цивільній справі.
		Під час судового розгляду справи по суті спору судом були заслухані усні пояснення учасників справи по суті спору, досліджені письмові докази, що містяться у матеріалах справи, заслухані заключні слова учасників справи.
		05.06.2023 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
		ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
		Судом встановленота матеріаламисправи підтверджено,що за відомостями з трудової книжки позивача, відповідно до її копії, засвідченої начальником відділу організаційно-кадрової роботи КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради Брильовою В.В. станом на 16.05.2022 року, 18.01.2016 року ОСОБА_2 було прийнято на посаду фахівця з питань цивільного захисту господарсько-обслуговувального персоналу Комунального закладу «Дніпропетровська шоста міська клінічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (запис №25, наказ №9-к від 16.01.2016 року), та 04.04.2022 року ОСОБА_2 було звільнено згідно зі ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ (запис №33, наказ №63-к від 04.04.2022 року).
		30.05.2022 року до трудової книжки позивача було внесено запис №34, за яким вказано, що запис №33 є недійсним, звільнений на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (наказ №63-к §16 від 04.04.2022 року).
		Так, відповідно до витягу з наказу КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.03.2022 року №43-к, ОСОБА_2 фахівцю з питань цивільного захисту провідному відділу організаційно-кадрової роботи було надано відпустку без збереження заробітної плати з 04.03.2022 року по 02.04.2022 року на 30 календарних днів, як пенсіонеру за віком на підставі його заяви від 03.03.2022 року, ст. 26 Закону України «Про відпустки».
		Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, з 07.03.2022 року позивач перебуває за кордоном, у зв`язку із військовою агресією РФ.
		Засобами телефонного зв`язку 01.04.2022 року позивач направив на номер телефону ОСОБА_5 , яка станом на 01.04.2022 року є начальником відділу організаційно-кадрової роботи КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради, фотокопію заяви на адресу генерального директора КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради Чорного В.І. від 01.04.2022 року, в якій просив продовжити йому відпустку без збереження заробітної плати на 21 календарний день з 04.04.2022 року на період оголошення воєнного стану. На підтвердження вказаного факту позивач надав суду роздруківку в паперовому виді заяви від 01.04.2022 року та скріншот з телефону про направлення заяви.
		04.04.2022 року начальником відділу організаційно-кадрової роботи та інспекторами з кадрів КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради було складено акт про відсутність на робочому місці провідного фахівця з питань цивільного захисту ОСОБА_2 впродовж робочого дня з 8 години до 17 години, про поважність причин відсутності він не повідомив, будь-яких виправдних документів не надав.
		Також 04.04.2022 року на адресу генерального директора КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради Чорного В.І. начальником відділу організаційно-кадрової роботи КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради Брильовою В.В. було складено доповідну записку, за змістом якої з-поміж іншого зазначено, що 04.04.2022 року на телефон ОСОБА_2 : НОМЕР_1 було здійснено телефонний дзвінок та в ході телефонної розмови позивач повідомив, що він знаходиться за кордоном та покинув територію України через військову агресію РФ, інших причин нез`явлення на робоче місце ОСОБА_2 не вказав. Письмові пояснення про причини невиходу на роботу ОСОБА_2 надати відмовився, пославшись на воєнний стан в державі.
		Відповідно до наказу КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради №63-к про припинення трудового договору §5, наказано звільнити 04.04.2022 року ОСОБА_2 з посади фахівця з питань цивільного захисту провідного, відділ організаційно-кадрової роботи, на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-ІХ.
		Відповідно до наказу КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради №63-к §16 від 04.04.2022 року «Про внесення змін до наказу №63-к «Про припинення трудового договору» від 04.04.2022 року», генеральний директор КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради Чорний В., розглянувши акт про відсутність на робочому місці ОСОБА_2 , доповідну від 04.04.2022 року, керуючись п. 4 ст. 40 КЗпП України, наказав внести зміни до наказу №63-к «Про припинення трудового договору» від 04.04.2022 року, виклавши графу «причина звільнення» в наступній редакції: на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України за прогул без поважних причин (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня), визнати недійсним запис про звільнення №33 від 04.04.2022 року у трудовій книжці ОСОБА_2 та внести запис до трудової книжки ОСОБА_2 , відповідно до даного наказу та положень діючого законодавства.
		Відповідно до листа Департаменту з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації від 27.09.2022 року, станом на 27.09.2022 року в реєстрі застрахованих осіб наявна інформація, що надійшла у складі звітних відомостей страхувальника КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради за ІІ квартал 2022 року про закінчення трудових відносин з ОСОБА_2 04.04.2022 року на підставі ст. 5, згідно із наказом №63-к від 04.04.2022 року, а звітні відомості із виправленою підставою для звільнення щодо ОСОБА_2 до реєстру застрахованих осіб не надходили.
		За податковою звітністю КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 18.10.2022 року, підставою звільнення працівника ОСОБА_2 вказано п. 4 ст. 40 КЗпП України.
		Відповідно до довідки про заробітну плату та інші прибутки за 2022 рік КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради щодо ОСОБА_2 , за березень 2022 року та квітень 2022 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 2312,29 грн та 3347,58 грн, відповідно.
		Відповідно до довідки про заробітну плату та інші прибутки за 2022 рік КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради щодо ОСОБА_2 від 01.09.2022 року №63, у лютому 2022 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 1950,00 грн за 48 годин відпрацьованого часу та 891,43 грн  за 24 години відпрацьованого часу за березень 2022 року, середньоденний заробіток складає за розрахунком відповідача: 2841,43 грн : 72 години = 3,46 грн х 8 години = 315,68 грн; середньомісячний заробіток складає: 39,46 грн х 167,50 години = 6609,55 грн.
		За відомостями з посадової інструкції фахівця з питань цивільного захисту провідний Відділу організаційно-кадрової роботи від 15.02.2021 року №425, затвердженої генеральним директором ОСОБА_6 15.02.2021 року, у п.1.7. розділу 1 посадової інструкції вказано, що фахівець під час відсутності, заміщується особою, призначеною в установленому порядку, яка набуває відповідних прав і обов`язків та несе відповідальність за виконання покладених на неї функціональних обов`язків.
		Як пояснила представник відповідача у судовому засіданні, відповідачем не було призначено особу, яка б заміщувала позивача, відповідно до його посадової інструкції.
		Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання протиправним та скасування наказу КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.04.2022 року №63-к про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , поновлення ОСОБА_2 на роботі в КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради на посаді провідного фахівця з питань цивільного захисту, стягнення з КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
		Відповідно доположень ст. 139 КЗпП України (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		Частина 6ст. 43 Конституції Українигарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022» від 24.02.2022 року №2102-ІХ, з 05:30 години 24.02.2022 року на території України було введено воєнний стан, який згодом було продовжено.
		Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 року №204-р, до територій, на яких проводяться активні бойові дії, належать: Чернігівська, Сумська, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Житомирська, Одеська, Волинська, Дніпропетровська, Київська та м. Київ.
		Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року №2136-IX (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України«Про правовий режим воєнного стану».
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно достатей 43,44Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
		У період дії воєнного стану нормистатті 43Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
		Відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні.
		У період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.
		Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленогочастиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки».
		Відповідно до положень ст. 26 Закону України «Про відпустки», за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
		Відповідно до положень п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (КЗпП України), трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення запунктом 5цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Пунктом 24Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).
		Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.
		Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника.
		Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4частини 1 статті 40 КЗпП Україниє з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.
		Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.
		Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.
		Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.
		Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.
		Аналогічні правові висновки були зроблені Верховним Судом у постановах від 08.05.2019 року, справа № 489/1609/17 (провадження № 61-37729св18), від 11.03.2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), 01.07.2020 року у справі №760/7225/16-ц (провадження № 61-35225св18), від 18 березня 2020 року у справі №484/2962/17 (провадження № 61-3225св18), від 20 лютого 2019 року у справі №757/28453/14-ц (провадження № 61-10309св18), від 27 червня 2018 року у справі №664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18), які враховуються судом, з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
		Відповідно до положень ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.
		За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
		При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
		Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Аналіз викладених вище норм дає суду підстави для висновку, що КЗпП України встановлює порядок звільнення працівника, зокрема, обов`язок повідомити працівника про необхідність надання письмових пояснень щодо порушення трудової дисципліни, повідомлення працівника про накладене на нього дисциплінарне стягнення.
		Водночас у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідач порушив порядок застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, з урахуванням положень ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		Так, суд бере до уваги те, що позивач повідомив відповідача про поважність причин своєї відсутності на робочому місці, написав та направив засобами телефонного зв`язку фотокопію заяви від 01.04.2022 року про продовження строку відпустки без збереження заробітної плати на 21 календарний день з 04.04.2022 року, у зв`язку з оголошенням воєнного стану в країні. При цьому відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленогочастиною першоюстатті 26 Закону України «Про відпустки», або відмовити у наданні такої відпустки.
		Крім того, відповідач не ознайомив позивача з актом про відсутність його на робочому місці, із наказами про припинення з ним трудового договору та внесення змін до наказу про припинення з ним трудового договору, не зажадав від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, а відмова позивача від надання таких письмових пояснень не доведена належними доказами. Оскільки така відмова оформлена тільки доповідною запискою від 04.04.2022 року начальника відділу організаційно-кадрової роботи КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради Брильової В.В., проте не складено акт про відмову позивача надавати письмові пояснення про поважність причин відсутності його на робочому місці.
		Також суд враховує те, що відповідно до положень посадової інструкції позивача, під час відсутності провідного фахівця з питань цивільного захисту його заміщує особа, призначена в установленому законом порядку. Тому суд критично оцінює посилання представника відповідача на той факт, що підприємство відповідача належить до об`єктів критичної інфраструктури, з огляду на що присутність позивача на роботі є вкрай необхідною. Тим більше, що з урахуванням заяви позивача від 01.04.2022 року про продовження строку відпустки без збереження заробітної плати з 04.04.2022 року, того, що підприємство відповідача належить до об`єкта критичної інфраструктури, відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідач не надав суду доказів відмови у наданні позивачу у період дії воєнного стану відпустки без збереження заробітної плати на 21 календарний день з 04.04.2022 року за його заявою від 01.04.2022 року, та не надав суду доказів повідомлення позивача про таку відмову. При цьому позивача не було повідомлено і про накладення на нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення.
		Суд, вирішуючи по суті спір між сторонами, з-поміж іншого виходить і з того, що вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі в трудовому законодавстві України не визначено, та істотні обставини, які не може усунути сам працівник, є поважними причинами відсутності на роботі, в тому числі і ведення воєнних дій. Отже, невихід позивача на роботу через ведення воєнних дій в Україні і пов`язаних із ними обставин не може мати наслідком звільнення його з посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто у зв`язку з прогулом. Тим більше, що Дніпропетровська область визначена розпорядженням Кабінету Міністрів України як територія ведення активних бойових дій.
		З огляду на викладене вище, суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що введення воєнного стану не може вважатися поважною причиною відсутності позивача на робочому місці, та те, що на території міста Дніпра не ведуться та не велись активні бойові дії.
		Таким чином, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.04.2022 року №63-к про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , та поновлення ОСОБА_2 на роботі в КНП «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради на посаді провідного фахівця з питань цивільного захисту, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Крім того, суд зазначає, що похідний наказ відповідача від 04.04.2022 року №63-к §16 «Про внесення змін до наказу №63-к «Про припинення трудового договору» від 04.04.2022 року» втрачає свою силу, з урахуванням того, що основний наказ від 04.04.2022 року №63-к про припинення трудового договору з ОСОБА_2 скасований як протиправний.
		З приводу позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
		Частиною 2ст. 235 КЗпП Українивстановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27Закону України«Про оплатупраці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі  Порядок № 100).
		Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
		Згідно з пунктом 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку № 100).
		Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством  календарних днів за цей період.
		Так, суд зазначає, що враховуючи, що оскаржуваним наказом позивача було звільнено з роботи з 04.04.2022 року, то періодом вимушеного прогулу позивача є період з 04.04.2022 року до дня ухвалення рішення суду (05.06.2023 року), тобто 306 робочих днів.
		Отже, розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 04.04.2022 року на час ухвалення рішення суду 05.06.2023 року, з урахуванням середньоденного заробітку позивача за довідкою №63 від 01.09.2022 року, становить 315,68 грн х 306 робочих днів = 96598,08 грн. При цьому суд враховує те, що заява про поновлення позивача на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, тому виплата позивачу середнього заробітку здійснюється за весь час вимушеного прогулу.
		Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню, та з огляду на проведений розрахунок, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 96598,08 грн без урахування податків та зборів.
		Відповідно до вимог ст. ст.12,81 ЦПК України,кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. ст.76,77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування. Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами;
		2) висновками експертів;
		3) показаннями свідків.
		Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
		Частиною 2ст. 78 ЦПК Українивстановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Відповідно до п. 2, п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема, присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
		При цьому в порядку негайного виконання за один місяць з відповідача на користь позивача за період з 04.04.2022 року по 04.05.2022 року (23 робочих дні) слід стягнути 7260,64 грн (23 робочих дні х 315,68 грн = 7260,64 грн).
		Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються , зокрема, позивачі  у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		Відповідно до положень ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
		Відповідно до п. 5, п. 10 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за № 650/24182, повернення судового збору (крім помилково зарахованого) здійснюється за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
		Заява та подання або копія судового рішення, засвідчена належним чином, подаються до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.
		V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
		З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку про необхідність задоволення у повному обсязі позову ОСОБА_2 та визнання протиправним та скасування наказу Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.04.2022 року № 63-к про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , поновлення ОСОБА_2 на посаді фахівця з питань цивільного захисту провідного в Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради з 04 квітня 2022 року, стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2022 року по 05 червня 2023 року включно у загальному розмірі 96598,08 грн.
		Крім того, з урахування того, що позивач звільнений від сплати судового збору, проте відповідно до оригіналу квитанції від 24.05.2022 року №0.0.2556769756.1 сплатив судовий збір у сумі 1984,80 грн, такий підлягає поверненню позивачу.
		Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу  задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради від 04.04.2022 року № 63-к про припинення трудового договору з ОСОБА_2 .
		Поновити ОСОБА_2 на посаді фахівця з питань цивільного захисту провідного в Комунальному некомерційному підприємстві «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради з 04 квітня 2022 року.
		Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №6» Дніпровської міської ради (адреса місцезнаходження: вул. Батумська, буд. 13, м. Дніпро, 49074; код ЄДРПОУ 01984441) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 04 квітня 2022 року по 05 червня 2023 року включно у загальному розмірі 96598,08 грн (дев`яносто шість тисяч п`ятсот дев`яносто вісім гривень 08 копійок).
		Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, 1; код ЄДРПОУ 37988155) повернути ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1984,80 грн (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок) (оригінал квитанції від 24.05.2022 року №0.0.2556769756.1 на суму 1984,80 грн міститься в матеріалах цивільної справи №203/1649/22).
		Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 7260,64 грн (сім тисяч двісті шістдесят гривень 64 копійок).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннядо Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення суду складений 12.06.2023 року.
		 
		Суддя                     Ф.М. Ханієва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...