Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/24444/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 25.07.2023. Зареєстровано: 25.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2023.

Номер судового провадження: 2-6078/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 757/24444/22-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 червня 2023 року Печерський районний суд м. Києва в складі: 
		головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
		при секретарі Ємець Д.О.,
		за участі представника позивача - ОСОБА_7., 
		представника позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - Бойко В.Л.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом  ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		13.09.2022 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 14.09.2022, згідно вимог якої ОСОБА_2 просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди на її користь у розмірі 850 000,00 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
		Мотивуючи позовні вимоги ОСОБА_2 вказує, що незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень під час досудового розслідування кримінального провадження № 42017000000003060 за підозрою ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 370 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 370 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 370 КК України та за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 370, ч. 4 ст. 369 КК України, вимусило її змінити спосіб життя та місце роботи, чим спричинено моральну шкоду.
		Вказане в сукупності завдало позивачу моральної шкоди, що послугувало підставою для звернення до суду.
		Ухвалою судді Печерського районного суду м. Києва Ільєвої Т.Г. від 15.09.2022 вказану цивільну справу прийнято до свого провадження та визначено її розглядати за правилами загального позовного провадження. 
		04.10.2022 представником відповідача Державної казначейської служби України подано відзив на позовну заяву, в якому представник вказав на безпідставність позовних вимог, оскільки відсутні докази, які вказують на протиправність поведінки відповідача, а саме Державної казначейської служби України. Одночасно позивач вказав на те, що позивачем не вірно розраховано розмір моральної шкоди та не надано доказів завдання такої шкоди. 
		03.11.2021 до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив Державної казначейської служби України, в якому адвокат вказав на правомірність вимог та просив позов задовольнити. Одночасно уточнив вимоги та просив стягнути моральну шкоду у розмірі 827 449, 98 грн.
		08.11.2022 до суду надійшов відзив Офісу Генерального прокурора, в якому представник зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру заподіяної їй моральної шкоди, одночасно зазначили про те, що період, який позивачка перебувала під слідством необхідно розраховувати з моменту відкриття кримінального провадження, тобто з 27.09.2017 по 21.02.2019 (постанови про закриття кримінального провадження), з 29.03.21 (моменту поновлення слідства ухвалою про скасування постанови) по 08.04.2021 (постанови про закриття провадження), що становить 20 місяців 3 дні та те, що суб`єктом відповідальності є держава, а не конкретний орган прокуратури. 
		01.12.2022 до суду надійшла відповідь на відзив Офісу Генерального прокурора, в якому представник вказав на безпідставність доводів відповідача та наполягав на задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою суду від 14.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
		Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
		Представник відповідача - Офісу Генерального прокурора в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та просила відмовити у задоволенні позову.
		Представник відповідача - Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про місце і час судового розгляду повідомлений належним чином, заяв, клопотань до суду не подано.
		Суд, заслухавши позицію представників, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та враховуючи доводи відповідача, які викладені письмово, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення.
		За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
		Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. 
		Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		Судовим розглядом встановлено, що 27 вересня 2017 року Генеральною прокуратурою України (з 2 січня 2020 року назву змінено на Офіс генерального прокурора) було відкрито кримінальне провадження № 42017000000003060.
		Під час досудового розслідування перевірялися факти можливого вчинення керівником Другого підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України ОСОБА_3 за пособництва співробітників НАБУ ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дій направлених на провокацію підкупу, тобто дій службової особи правоохоронного органу з підбурення першого заступника Голови Державної міграційної служби України ОСОБА_5 до прийняття пропозиції та одержання неправомірної вигоди у розмірі 30 000 доларів СІІІА з метою її подальшого викриття та пропозиції службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище надати неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням службового становища, за попередньою змовою групою осіб.
		05 грудня 2018 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 370, ч. 4 ст. 369 КК України.
		Окрім цього, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2017 року у справі № 757/71652/17-к 30 листопада 2017 року було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , яка вказана, як адреса фактичного місця проживання ОСОБА_2 . 
		В той же день, 30 листопада 2017 року, було проведено обшук ще одного будинку, який розташований за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., смт. Козин, кадастровий номер земельної ділянки 3223155400:05:110:0018, який належить бабусі позивача та є фактичним місцем проживання ОСОБА_2 . 
		Під час дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що після проведення вказаних обшуків, особу позивача ОСОБА_2 , яка на той час була співробітником НАБУ і виконувала спеціальні завдання, будучи таємним агентом під прикриттям, було розсекречено співробітниками Офісу Генерального прокурора, які у засобах масової інформації неодноразово розголосили інформацію щодо останньої.
		Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про державну таємницю» до державної таємниці у сфері державної безпеки та охорони правопорядку, в тому числі, відноситься інформація про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову, розвідувальну і контррозвідувальну діяльність.
		Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну таємницю» інформація вважається державною таємницею з часу опублікування закону відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включена ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим Законом.
		Відповідно до п. 4.1.13 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом СБУ від 12.08.2005 року № 440 «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю», до державної таємниці відносяться відомості про належність осіб до негласних штатних співробітників (працівників) оперативного підрозділу. Ступінь секретності цієї інформації - «цілком таємно», строк дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці - 10 років. 
		Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», особа, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, перебуває під захистом держави. 
		Постановою Генеральної прокуратури України від 21 лютого 2019 року кримінальне провадження № 42017000000003060 відносно всіх трьох підозрюваних було закрито за п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме: не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.
		Не погоджуючись з підставою закриття кримінального провадження, вказану постанову було оскаржено стороною захисту до суду і судом скасовано.
		В подальшому, за результатами проведеного у кримінальному провадженні досудового розслідування встановлено відсутність у діях ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 370, ч. 4 ст. 369 КК України, ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 370, ч. 4 ст. 369 КК України та ОСОБА_4 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. ст. 370, ч. 4 ст. 369 КК України, у зв`язку з чим, постановою прокурора від 14 травня 2019 року вказане кримінальне провадження закрите щодо підозрюваних на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме: встановлено відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
		Вказану постанову скасовано ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2020 року в частині закриття кримінального провадження стосовно підозрюваних ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 370 КК України, внаслідок неповного дослідження окремих обставин можливого кримінального правопорушення стороною обвинувачення.
		18.12.2020 року прокурором повторно прийнято рішення про закриття кримінального провадження щодо підозрюваних на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. 
		Разом з тим, постанову прокурора від 18 грудня 2020 року про закриття кримінального провадження було скасовано ухвалою Вищого антикорупційного суду від 29 березня 2021 року.
		В обґрунтування вказаної ухвали судом зазначено, що прокурором не в повній мірі виконано вимоги ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 17.12.2020 року, а саме: до матеріалів кримінального провадження № 42017000000003060 долучено не всі матеріали кримінального провадження № 52017000000000839, а лише їх окрему частину.
		8 квітня 2021 року постановою Офісу генерального прокурора кримінальне провадження № 42017000000003060 від 27 вересня 2017 року було закрите остаточно на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме: встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення. 
		За результатами розгляду скарги ОСОБА_5 на постанову прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора Василенкова Бориса Миколайовича від 08.04.2021 про закриття кримінального провадження № 42017000000003060 від 27.09.2017 в її задоволенні відмовлено.
		Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 червня 2021 року, ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2021 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5 на постанову прокурора від 08 квітня 2021 року про закриття кримінального провадження №42017000000003060 від 27 вересня 2017 року залишено без змін.
		Так, відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головною обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, а рішення й дії (бездіяльність) органів державної влади, посадових осіб можуть бути оскаржені в суді.
		Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завдані незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевою самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб інтересів держави.
		Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 35.10.2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.
		Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
		Законодавцем визначено, а саме Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
		незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
		незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
		незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
		У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Відповідно до ст.ст. 77-80 ЦПК України, докази мають бути належними, допустимими, достовірними, а їй сукупність достатньою. 
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. 
		В свою чергу, процесуальне законодавство визначає випадки, коли сторони звільняються від доказування обставин (фактів), на які вони посилаються, як на підставу свої правових вимог та заперечень. Тобто ці обставини (факти) апріорі розглядаються як достовірні. Саме до такої категорії відносяться обставини, які були встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, в даному випадку ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 10 червня 2021 року, якою ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2021 року про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_5 на постанову прокурора від 08 квітня 2021 року про закриття кримінального провадження №42017000000003060 від 27 вересня 2017 року залишено без змін.
		Оскільки постановою Офісу генерального прокурора кримінальне провадження № 42017000000003060 від 27 вересня 2017 року, яка була предметом судового оскарження, було закрите остаточно на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме: встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення, наявні передбачені законом підстави для вирішення питання про відшкодування завданої позивачу такими діями моральної шкоди.
		Відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Судовим розглядом встановлено, що позивач на початку 2016 року позивачка почала працювати на посаді детектива Національного бюро Третього відділу детективів Другого підрозділу детективів НАБУ. 
		В листопаді 2017 року позивач була призначена на посаду старшого детектива Національного бюро Четвертого відділу детективів Другого підрозділу детективів НАБУ як така, що пройшла за конкурсом. Позивач працювала у оперативному підрозділі НАБУ, який займався виключно оперативною роботою під прикриттям, тобто введенням детективів НАБУ під їх несправжніми анкетними даними за допомогою оперативних методів та засобів у різні злочинні угрупування. 
		Стороною позивача доведено, що моральні страждання, які завдані ОСОБА_2 , полягають в тому, що обвинувачення, які в кінцевому підсумку не знайшли свого підтвердження, поклали початок цілій низці публікацій в засобах масової інформації, в яких було оприлюднено дані про те, які матеріальні цінності були знайдені при проведенні обшуків, які автомобілі та які суми грошових коштів були виявлені. Опубліковано досьє на позивача та її близьких, у тому числі і щодо бізнесу близьких осіб.
		Внаслідок вказаного позивач втратила улюблену роботу і не може в подальшому займатися тим, що їй подобалось.
		Разом з тим, суд приймає до уваги, що моральні страждання позивачу були завдані з перших же днів, коли представники Генеральної прокуратури почали проводити слідчі дії у її родичів, в яких також було вилучено майно та, яке в подальшому було повернуто.
		Також, адвокатами доведено, що ще одним аспектом, який змусив позивачку нервувати і переживати стала тривалість досудового розслідування, а саме 3 роки і 6 місяців.
		Вказане свідчить, що дії органу досудового розслідування щодо незаконного притягнення позивачки до кримінальної відповідальності та повідомлення про підозру у злочинах, які вона не вчиняла, проведення обшуків, вилучення речей, відмова їх повернути протягом тривалого часу навіть за ухвалою суду, завдали моральної шкоди ОСОБА_6 . Були зіпсовані життєві зв`язки, утруднено спілкування і стосунки з оточуючими людьми. Від позивача вимагалось докладання додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема, для вибудови майже з нуля робочого процесу, який був зруйнований.
		Одночасно, суд звертає увагу, що психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
		За встановлених обставин суд не приймає доводи відповідача - Офісу Генерального прокурора про відсутність завдання позивачу такої шкоди.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		У відповідності до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Відповідно до ст. 13 вказаного Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Так, рішення Європейського суду з прав людини, далі (ЄСПЛ), у справі «Меріт проти України», що у кримінальних справах «розумний строк», передбачений статтею 6 §1 Конвенції, починається з того часу, коли особі було пред`явлено обвинувачення; це може статись як до моменту розгляду справи в суді, так і з дня арешту, дня, коли відповідна особа була офіційно повідомлена, що проти неї висунуте обвинувачення у справі, або з дня, коли було розпочато попереднє слідство (досудове розслідування).
		На підставі викладеного суд не приймає до уваги доводи відповідачів щодо того, що стороною позивача невірно визначено період розрахунку моральної шкоди. 
		Дослідивши матеріали справи, суд приходить до переконання, що досудове розслідування тривало з 27 вересня 2017 року (коли кримінальне провадження та оперативно-розшукові заходи стосовно позивача розпочались) по 9 квітня 2021 року (коли була прийнята остаточна постанова про закриття даного кримінально провадження). Загальний строк дорівнює 3 роки, 6 місяців, 13 днів, а відтак доводи відповідачів в даному випадку не приймає до уваги.
		Станом на час звернення до суду з позовом розмір мінімальної заробітної плати в Україні у відповідності до ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» становить 6 500,00 грн.
		Таким чином, мінімальний гарантований розмір відшкодування за завдану шкоду, що встановлений законом, становить 275 816,66 грн. (6500,00 грн. х 3 роки, 6 місяців, 13 днів), який, на переконання суду, підлягає стягненню за рахунок коштів державного бюджету, оскільки розмір шкоди, визначений позивачем, являється надмірним та недоведеним.
		Окрім цього, відповідачі зазначили, що позивачем невірно визначено коло відповідачів, проте дані доводи суд не приймає, з наступних підстав.
		Так, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. 
		Суд приймає до уваги, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 370 КК України були внесені Генеральною прокуратурою України, заступником Генерального прокурора повідомлено про підозру ОСОБА_2 , Офіс Генерального прокурора здійснював процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, його керівники публічно у засобах масової інформації оголосили відомості, якими завдали моральні страждання Позивачу, тому Офіс Генерального прокурора є саме тим органом, який відповідає за притягнення позивача до кримінальної відповідальності і має представляти державу в даній справі в якості відповідача.
		Відповідно до ст. 1176 ЦК України, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою.
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Функціями Державної казначейської служби України, зокрема, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, що викладена у Постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 520/3307/16-ц).
		Тому іншим відповідачем у справі є Державна казначейська служба України, функціями якої є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст. 81 ЦПК України).
		У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені. В цьому випадку порушення прав позивача доведено у встановленому порядку за результатами розгляду справи. 
		Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідача підлягає стягненню на користь Держави судовий збір у розмірі 2758, 16 грн. 
		Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
		Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
		На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись 
		ст.ст. 2, 4, 76-81, 89, 141, 208, 209, 218, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, 
		ст. ст. 2, 10, 16, 23, 170, 1176 ЦК України,
		ст. 2 КПК України, 
		ст. ст. 8, 10 Закону України «Про державну таємницю»,
		ст. ст. 13 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»,
		ст. ст. 1, 2, 4, 13 Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»,
		ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
		ст. ст. 3, 9, 19, 55, 124, 129 Конституції України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позов ОСОБА_2 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у розмірі 275 816 (двісті сімдесят п`ять тисяч вісімсот шістнадцять) грн. 66 коп., шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ 01011,ідентифікаційний код 00034051 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 2758, 16 (дві тисячі сімсот п`ятдесят вісім гривень 16 коп.) грн.
		 
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Повний текст судового рішення складено та підписано 29.06.2023р.
		 
		 
		 
		Суддя                            Т.Г. Ільєва

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...