Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/20282/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них; за заповітом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2023.
Дата набрання законної сили: 04.07.2023
Номер судового провадження: 14-102цс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		04 липня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 686/20282/21
		Провадження № 14-102цс22
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		суддів Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Чумаченко Т. А.
		розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк Аліна Анатоліївна, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування реєстраційної дії та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року 
		та касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 рокута
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, у якому зазначала, що 22 лютого 2001 року ОСОБА_3 (її брат) заснував Приватне підприємство «КАВЕМ» (далі - ПП «КАВЕМ») (код ЄДРПОУ 23831577) зі статутним фондом 9 400 грн. 
		У листопаді 2001 року ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_2 , у якому народилося троє дітей: дочка ОСОБА_4 , сини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 
		Після його смерті ОСОБА_2 як дружина отримала 1/2 частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ», що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13 травня 2021 року.
		Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_3 його 1/2 частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ»: є ОСОБА_2 як дружина; діти ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; батько ОСОБА_6 та мати ОСОБА_7 .
		ОСОБА_6 відмовився від прийняття спадщини на користь своєї дружини ОСОБА_7 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 померла.
		На момент смерті успадковану за сином ОСОБА_3 частку майна ОСОБА_7 не оформила, однак заповіла цю частку своїй доньці - позивачці ОСОБА_1 
		ОСОБА_1 прийняла спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7 та вважає, що ОСОБА_2 безпідставно отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частки майна в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» як співвласниця майна подружжя, оскільки підприємство засновано до укладення шлюбу.
		Зазначене, на думку позивачки, порушує її право на отримання належної їй частки у статутному капіталі ПП «КАВЕМ» у повному обсязі, просила:
		- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 13 травня 2021 року за №  НОМЕР_1 на 1/2 частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ», видане на ім`я ОСОБА_2 ;
		- скасувати реєстраційну дію - запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 13 травня 2021 року № 1006731070007002715 про зміну відомостей щодо засновників (учасників) щодо ОСОБА_2 ;
		- визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , яким є 1/3 частки (1/6 + 1/6) в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» (розмір частки становить 100 %, сума у статутному капіталі підприємства 95 000,00 грн) у порядку спадкування за заповітом.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		19 січня 2022 року рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суду не надані заповіт  ОСОБА_7 , на підставі якого можна б було перевірити розпорядження останньої на випадок її смерті, а також докази про родинні відносини між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 . Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.
		04 травня 2022 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що  ОСОБА_1 не заявила позовні вимоги до всіх належних відповідачів (дітей ОСОБА_3 ), які мають безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами.
		Апеляційний суд прийняв до розгляду як доказ копію заповіту    ОСОБА_7 , надану ОСОБА_1 .
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 .
		У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 27 травня 2020 року у справі № 489/5400/17, у якій, скасовуючи судові рішення і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд керувався тим, що суд першої інстанції, розглянувши позов спадкоємця, не роз`яснив йому право на залучення до участі у справі за його позовом співвідповідачами інших спадкоємців чи заміну неналежних відповідачів, чим порушив вимоги статей 48, 189, 197 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Тобто суд першої інстанції не виконав свого обов`язку та не встановив усіх учасників справи, чим порушив норми процесуального права.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) виснувала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		Касаційна скарга  ОСОБА_2 .
		У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року.
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначила, що апеляційний суд у порушення статті 367 ЦПК України долучив без поважних причин і без поновлення строку на таке долучення докази, які не були долучені в суді першої інстанції, а саме копію заповіту  ОСОБА_7 (постанова Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19).
		Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачці в задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог та ненаданням належних доказів, однак суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду справи і безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		Позиція інших учасників справи
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просила закрити касаційне провадження за цією касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилається відповідачка в касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		03 жовтня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ксьондзик Ю. Ю. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яким просив залишити без задоволення її касаційну скаргу.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		10 серпня 2022 року ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційні провадження в цій справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		06 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
		19 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що виключна правова проблема стосується питання юрисдикції спорів, позовні вимоги яких у своєму взаємозв`язку охоплюють правильне визначення (у правовідносинах спадкування чи сімейних правовідносинах) права власності на частку у статутному капіталі господарського товариства, яке спадкується, пов`язаний із цим перерозподіл його часток та скасування чи зміни попередньої відповідної реєстрації часток у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тобто коли рішення суду впливає на розподіл часток у статутному капіталі, а отже, впливає на корпоративні права сторін спору.
		Колегія суддів вважає, що існує необхідність викладення правового висновку щодо того, у якій юрисдикції має вирішуватися спір, якщо він однаково пов`язаний з корпоративними та спадковими правовідносинами, аспекти яких також взаємопов`язані в силу заявлених позовних вимог. 
		На обґрунтування таких відмінностей Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 925/1321/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглядав позовні вимоги про визнання недійсним рішення установчих і загальних зборів об`єднання, установчих документів об`єднання, скасування державної реєстрації об`єднання та дійшов висновку, що співвласники багатоквартирного будинку не є носіями корпоративних прав, а відносини між співвласниками багатоквартирного будинку не є корпоративними.
		У постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 (провадження № 14-12цс19) про визнання дій щодо ненадання інформації незаконними, зобов`язання надати інформацію, відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позивачка та відповідачка не набули статусу учасників товариства з обмеженою відповідальністю, отже, зазначений спір не є спором між його учасниками (засновниками).
		У постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 320/4574/17 (провадження № 14-240цс19) про стягнення коштів Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки зміни до складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю не були зареєстровані у встановленому законом порядку, то з огляду на приписи статті 55 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII «Про господарські товариства» (далі - Закон № 1576-XII), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, спір у цій справі не є корпоративним.
		У справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) розглядалися позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та змін до статуту, визнання права власності. При цьому, як слідує з постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в цій справі, позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
		У постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю та фізичних осіб про визнання недійсними правочинів Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що між сторонами оспорюваних правочинів не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. Отже, як оскаржуваний, так і наступні договори щодо подальшого відчуження частки в статутному капіталі не є правочинами в сімейних чи спадкових правовідносинах. 
		Так само й у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 740/612/19 (провадження № 61-9760св20) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи в порядку цивільного судочинства справу за позовом фізичної особи до фізичних осіб та товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним договору відчуження частки в статутному капіталі, визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства та скасування реєстраційної дії, вказав, що, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів та договорів щодо відчуження (продажу) частки в статутному капіталі товариства, усіх наступних правочинів щодо цієї частки, а також про скасування записів у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, позивач прагне змінити розподіл часток у статутному капіталі для відновлення становища, яке існувало до виконання спірних договорів. Звідси у вказаній справі існує спір, що виник з правочинів щодо часток у товаристві. Верховний Суд закрив провадження у вказаній справі та звернув увагу на те, що саме між сторонами оспорюваних правочинів не існувало сімейних чи спадкових правовідносин. 
		У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 716/927/17 (провадження №61-9265св20) за позовом фізичної особи до приватного підприємства про визнання недійсними рішення зборів учасників підприємства та установчого документа юридичної особи Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та нової редакції статуту підприємства, позивач прагне змінити розподіл часток у статутному капіталі для відновлення становища, яке існувало до прийняття зазначених рішень. Отже, у цій справі існує спір щодо часток у статутному капіталі. Верховний Суд закрив провадження у вказаній справі та звернув увагу на те, що у вказаній справі спадкові правовідносини не вирішувалися, у позовній заяві не заявлялись вимоги про визнання права на спадщину чи зміну частки спадщини.
		У постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 392/1213/17 (провадження № 14-292цс19) за позовом фізичної особи до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, фізичної особи, міської ради про визнання недійсними і скасування рішення учасника та рішення загальних зборів, скасування державної реєстрації, визнання права на частку в майні Велика Палата Верховного Суду виходячи з аналізу положень чинних на той час статей 82, 83 Господарського кодексу України, статей 143-145 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 51, 52, 58, 59 Закону № 1576-XII, статей 6, 9, 17 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та установчих документів товариства зробила висновок про те, що до спадкоємця - учасника товариства, у тому числі й колишнього, переходить, зокрема, право на оскарження рішення загальних зборів про виключення спадкодавця із числа учасників товариства, проте корпоративних прав лише фактом спадкування він не набуває; визначено, що позивач може захистити свої права в порядку цивільного судочинства.
		У постанові від 27 жовтня 2021 року у справі № 711/901/19 (провадження № 61-15977св20) про визнання права власності на частку в статутному капіталі в порядку спадкування, внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, скасування реєстраційних записів на підставі переважного права на участь у товаристві Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що спадкоємцем (правонаступником) спадкується не право на участь у товаристві, а лише право на частку в статутному капіталі товариства; після набуття частки в статутному капіталі у спадкоємців (правонаступників) виникає переважне право вступу до цього товариства, передбачене статтею 55 Закону № 1576-XII, проте право на участь у товаристві не виникає автоматично.
		У постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 201/12449/16 (провадження № 61-7874св19) за позовом товариств до фізичних осіб про визнання частково недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину, стягнення збитків Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виходив зі спадкових відносин та відсутності порушеного права позивача.
		З огляду на наведене колегія суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що неоднорідність підходу до визначення юрисдикції спорів щодо часток у господарському товаристві значно підвищується на рівні судів перших та апеляційних інстанцій, які по-різному можуть трактувати відповідну неоднорідність висновків Верховного Суду, що свідчить про виключну правову проблему вказаного питання.
		01 грудня 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду з підстави, передбаченої в частині п`ятій статті 403 ЦПК України.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		22 лютого 2001 року включено відомості про юридичну особу ПП «КАВЕМ» до відповідного державного реєстру. Керівником та директором був зазначений ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами спадкової справи після його смерті.
		Відповідно до пунктів 4.1, 4.3 розділу IV статуту ПП «КАВЕМ», що зареєстрований 22 лютого 2001 року, майно підприємства є власністю громадянина України ОСОБА_3 , статутний фонд становить 9 400 грн (т. 1, а. с.17, 18).
		Згідно з додатком до статуту ПП «КАВЕМ», який затверджений рішенням власника ПП «КАВЕМ» від 11 лютого 2008 року за № 7, цього дня проведена державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи - пункт 4.3 розділу IV «Майно і фінансова діяльність підприємства» викладений у такій редакції: «статутний фонд «підприємства» становить 95 000 грн» (т. 1, а. с. 20).
		03 листопада 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_5 та ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася дочка ОСОБА_4 . 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_2 від 15 липня 2019 року).
		15 серпня 2019 року ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_4 , а також син ОСОБА_4 та батьки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 подали заяви приватному нотаріусу Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А. про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
		ОСОБА_6 відмовився від прийняття спадщини на все майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , на користь матері померлого - ОСОБА_7 , про що подав заяву від 26 грудня 2019 року.
		ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а. с. 28).
		13 травня 2021 року приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А. з посиланням на статтю 63 Сімейного кодексу України (далі - СК України) видала ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, а саме на 1/2 частки у статутному капіталі ПП «КАВЕМ» (код ЄДРПОУ 23831577). Розмір частки становить 100 %, сума у статутному капіталі 95 000,00 грн (т. 1, а. с. 114).
		Також відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 травня 2021 року спадкоємцями майна ОСОБА_3 , а саме 1/2 частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ», є його дружина ОСОБА_2 на 1/6 частки, його син ОСОБА_4 на 1/6 частки, його син ОСОБА_5 на 1/6 частки, його донька ОСОБА_4 на 1/6 частки, його матір ОСОБА_7 на 1/3 частки (з урахуванням 1/6 частки, від якої відмовився батько померлого ОСОБА_6 ), про що внесені реєстраційні записи до Спадкового реєстру (т. 1, а. с. 116).
		13 травня 2021 року приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А. за заявою ОСОБА_2 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зареєстроване таке: «Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу», зміна складу засновників (учасників) юридичної особи; внесені до розділу «Перелік засновників (учасників) юридичної особи» ОСОБА_2 (розмір внеску до статутного фонду 55 416,65 грн), ОСОБА_4 (розмір внеску до статутного фонду 7 916,67 грн); ОСОБА_5 (розмір внеску до статутного фонду 7 916,67 грн), ОСОБА_4 (розмір внеску до статутного фонду 7 916,67 грн), ОСОБА_1 (розмір внеску до статутного фонду 15 833,34 грн) (т. 1, а. с. 23, 24, 26, 122).
		ОСОБА_1 , як спадкоємиця за заповітом щодо майна ОСОБА_7 , 13 травня 2021 року оформила спадкові права на її частку, яку ОСОБА_7 прийняла як спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		На розгляд Великої Палати Верховного Суду поставлено питання щодо визначення юрисдикції спору.
		Разом з тим визначення юрисдикції зазначеного спору залежить від визначення змісту спірних правовідносин, а саме які спірні правовідносини існують між сторонами: сімейні, спадкові чи корпоративні.
		З обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, вбачається, що в лютому 2001 року до Єдиного державного реєстру внесено запис про юридичну особу ПП «КАВЕМ», єдиним власником та керівником якого зазначено ОСОБА_3 .
		У листопаді 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (відповідачка у справі) уклали шлюб, у якому народилося два сини та дочка.
		Шлюбні правовідносини між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 виникли за дії Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), який діяв до 01 січня 2004 року, який передбачав такі правила.
		Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану. 
		За вимогами статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
		Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. 
		Стаття 24 КпШС України передбачала, що майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
		Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
		Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. 
		Крім того, у статті 25 КпШС України передбачав виникнення спільної сумісної власності подружжя на роздільне майно, що їм належало: якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. 
		Також визначалося, що в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу (стаття 28 КпШС України)
		Аналогічні норми містить і СК України від 10 січня 2002 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року і діяв на час смерті ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
		У статті 57 названого Кодексу вказано, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
		1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
		2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
		3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Стаття 60 СК України передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Унормовано питання виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові (стаття 62 СК України). Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Також у статті 69 СК України зазначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
		Правовідносини, які пов`язані з отриманням ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на частку майна подружжя, урегульовано нормами сімейного законодавства, і з позовної заяви вбачається, що позивачка ставить під сумнів ту обставину, що ПП «КАВЕМ» є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 , а відтак і право ОСОБА_2 на 1/2 частки у статутному фонді приватного підприємства.
		Після смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частку в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» саме на підставі норм сімейного законодавства, яке передбачало наявність спільної сумісної власності подружжя та рівність їх часток у такій власності.
		Крім того, після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями визнано й отримали спадщину його дружина ОСОБА_2 , діти ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
		Позивачка ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки її батько ОСОБА_6 відмовився від частки у спадщині на користь її матері ОСОБА_7 , яка залишила заповіт, за яким усе майно заповіла ОСОБА_1 .
		Між спадкоємцями виник спір з приводу перерозподілу часток у спадковому майні, оскільки позивачка зазначила, що статутний фонд ПП «КАВЕМ»» мав бути перерозподілений між спадкоємцями першої черги з урахуванням рівності їх часток у спадковій масі у зв`язку з необґрунтованим, на її розсуд, вилученням із цієї маси 1/2 частки як частки подружжя у спільній сумісній власності.
		Вказані правовідносини урегульовано нормами ЦК України, у Книзі шостій.
		У частині першій статті 1216 ЦК України зазначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України)
		У частині першій статті 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).
		У частині першій статті 1261 ЦК України визначено коло осіб, які відносяться до першої черги спадкоємців за законом, а саме це діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
		Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
		Спірні правовідносини, окрім норм сімейного законодавства, урегульовано нормами цивільного (спадкового) права, бо потребують визначення спадкової маси, з урахуванням норм сімейного законодавства та перевірки поділу такої маси між спадкоємцями за законом.
		Разом з тим чинним законодавством унормовано і корпоративні правовідносини щодо прав на частку у статутному фонді приватного підприємства.
		Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
		Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цьогоКодексу). Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форм власності. 
		Характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено (висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17 та Великої Палати Верховного суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19)).
		За змістом частин третьої - п`ятої статті 63 ГК Українизалежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
		Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
		Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 81 ЦК України).
		У статті 96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.
		Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.
		Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:
		1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;
		2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;
		3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;
		4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;
		5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;
		6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).
		Учасники юридичних осіб можуть також мати інші права, встановлені статутом та законом.
		Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами.
		Корпоративними відносинами є відносини між учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) юридичних осіб, у тому числі які виникають між ними до державної реєстрації юридичної особи, а також відносини між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, пайовиками) щодо виникнення, здійснення, зміни і припинення корпоративних прав.
		У даному випадку питання перерозподілу часток у статутному фонді ПП «КАВЕМ» є похідним і залежить від вирішення питання про право дружини ОСОБА_3 на 1/2 частки спільної сумісної власності подружжя, а відтак і від визначення часток кожного спадкоємця у спадковій масі після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .
		Велика Палата Верховного Суду вказувала у своїх правових висновках, що, визначаючи юрисдикцію спору, слід також мати на увазі, що у Законі № 1576-XII та Законі України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальність»(далі - Закон № 2275-VIII) упорядковані правовідносини між учасниками товариства щодо майна товариства і, зокрема, формування статутного капіталу та розподілення майна товариства при виході учасника з господарського товариства (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18).
		Закон № 2275-VIII у редакції, на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства (частина перша статті 23).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з`являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов`язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства, що підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).
		Однак вказані зміни не впливають на висновок про первинність виникнення саме права на спадщину і визначення частки у спадщині, і як наслідок - набуття права на частку у статутному капіталі господарського товариства, не зважаючи на те, що юридичне оформлення таких прав не має розриву у часі: відповідно до пункту 1 глави 11 «Видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя» Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України 22 лютого 2012 № 296/5, та зареєстрованого ним № 282/20595, у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. У повідомленні, що надсилається спадкоємцям померлого, які прийняли спадщину, зазначається склад спільного майна подружжя, на частку якого другий із подружжя, що є живим, просить видати свідоцтво про право власності, а також роз`яснюється право звернення до суду у випадку оспорювання спадкоємцями майнових вимог того з подружжя, що залишився живим. Повідомлення надсилається поштою, а спадкоємці, які прибули до нотаріальної контори, повідомляються нотаріусом усно, про що робиться відмітка на заяві того з подружжя, що залишився живим. Така відмітка підписується спадкоємцями. Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
		Тому Велика Палата Верховного Суду при визначенні юрисдикційності спору враховує таке.
		За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які діють за правилами цивільного і кримінального судочинства, а також господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
		Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21 (провадження № 14-36цс22), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) та інші).
		Статтею 1 та частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).
		Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України, за змістом пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
		Отже, правильне визначення юрисдикційності цього спору залежить від установлення того, чи виник між сторонами спір у корпоративних відносинах.
		Предметом спору у справі є право на отримання позивачкою частки у статутному капіталі ПП «КАВЕМ» у порядку спадкування після смерті її брата.
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19), корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання.
		Особисте немайнове право участі (корпоративні права) у юридичній особі припиняється в разі смерті фізичної особи учасника, а правонаступником (спадкоємцем) спадкується лише право на частку в статутному капіталі юридичної особи.
		У постанові від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спори щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		У справі, що розглядається, позивачка оспорює свідоцтво про право власності на 1/2 частку майна у статутному капіталі ПП «КАВЕМ», видане відповідачці з порушенням, на її думку, вимог статей сімейного законодавства, оскільки вважала, що ПП «КАВЕМ» засноване її братом до укладення шлюбу, тобто не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Відтак вважала свою матір ОСОБА_7 спадкоємицею 1/3 (а не 1/6) частки в статутному капіталі підприємства. 
		Оскарження спадкоємицею розміру своєї частки в статутному капіталі ПП «КАВЕМ» є похідним від оскарження розміру частки у спадщині. У даному випадку первинним є спір про частку у спадщині, а не про частку в статутному капіталі.
		Право на отримання ОСОБА_2 спірного свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя було здійснене відповідачкою як учасницею сімейних правовідносин. При цьому отримання зазначеного свідоцтва жодним чином не пов`язане з корпоративними відносинами або їх реалізацією, а навпаки - потребують встановлення сімейно-правових зв`язків, а в разі оскарження такого свідоцтва - вирішення сімейно-правового спору, а саме, яким чином відбулося збільшення статутного фонду ПП «КАВЕМ» та чи тягне таке збільшення перетворення об`єкту права особистої приватної власності ОСОБА_3 на об`єкт права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 , що потребує відповідного рішення суду.
		Той факт, що спадкоємці на час оскарження свідоцтва вже набули статусу учасників ПП «КАВЕМ», не свідчить про наявність спору щодо корпоративних прав у юридичній особі, адже всі підстави виникнення такого спору є юридичними фактами сімейного та спадкового права, які мали місце до набуття спадкоємцями статусу учасників ПП «КАВЕМ». 
		Отже, відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими огляду на те, що:
		1) такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть;
		2) спірні відносини виникли щодо об`єктів, які мають спеціальний правовий режим, що існує лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина. 
		Інший підхід для визначення юрисдикційності спору уможливить вирішення спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій: у господарській - у разі отримання свідоцтва про право на спадщину і реєстрації часток у ЄДРПОУ; і щодо іншого майна - у цивільній юрисдикції, що не допускається і порушує принципи правової визначеності, що прямо заборонено пунктом 4 частини першої статті 20 ГПК України, згідно з яким господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
		Щодо розгляду справи по суті позовних вимог
		Апеляційний суд відмов у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що вона не заявила позовних вимог до всіх належних відповідачів (дітей ОСОБА_3 ), які мають безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, оскільки вирішення зазначеного спору може вплинути на розмір та вартість їх часток у спадковому майні.
		У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
		Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
		У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. 
		Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. 
		Як правоздатність пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміють право подання позову в суд, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «Ле Конт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), заяви № 6878/75, 7238/75).
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Разом з тим положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
		Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
		Предметом спору в цій справі є визнання права на спадкове майно, а тому учасниками справи мають бути всі спадкоємці, які прийняли спадщину.
		Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
		Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. 
		Водночас у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
		Проте незалучення інших спадкоємців як третіх осіб не є підставою для відмови в позові.
		Суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а відтак з рішенням жодної судової інстанції погодитися не можна.
		Суди фактично не виконали завдань цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
		Суди першої та апеляційної інстанцій у порушення статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, належним чином не з`ясували характеру у спірних правовідносин, складу учасників судового процесу, чиїх інтересів стосується вирішення цього спору, а суд касаційної інстанції таких повноважень у силу вимог глави 2 розділу VЦПК України позбавлений.
		Інші доводи касаційних скарг не впливають на висновки Великої Палати Верховного Суду. 
		Висновки щодо розгляду касаційної скарги
		Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		У зв`язку з наведеним з метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_2 - частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		У разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Однак у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
		Керуючись частиною першою статті 400, статтями 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 січня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 травня 2022 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач                                                                                 О. М. Ситнік
		Судді:                                    Ю. Л. Власов                                           С. Ю. Мартєв
		                                                М. І. Гриців                                              К. М. Пільков
		Д. А. Гудима                                             О. Б. Прокопенко
		Л. Й. Катеринчук                                      І. В. Ткач
		Л. Ю. Кишакевич                                      О. С. Ткачук
		С. І. Кравченко                                         В. Ю. Уркевич
		Г. Р. Крет                                                   Є. А. Усенко
		Л. М. Лобойко                                           Т. А. Чумаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...