Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/8462/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; у зв’язку з іншими підставами звільнення за ініціативою роботодавця.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.07.2023.
Дата набрання законної сили: 27.07.2023
Номер судового провадження: 61-3003ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		27 липня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 490/8462/21
		провадження № 61- 3003св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю.,                 Тітова М. Ю.,                                
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
		третя особа - Первинна профспілкова організація співробітників Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва                   від 25 листопада 2022 року у складі судді Гуденко О. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Колосовський С. Ю., Локтіонова О. В., Серебрякова Т. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про скасування наказу № Э.DN-УВ-2021-7076484-п від 27 липня 2021 року про звільнення з роботи, поновлення на посаді директора РП - керівник напрямку реалізації програм клієнтам МСБ Південного макрорегіонального управління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, поновивши при цьому строк звернення до суду, який був пропущений у зв`язку з попереднім зверненням з аналогічним позовом до іншого суду, яким було відмовлено у відкритті провадження у справі.
		Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 1998 року працювала у відповідача на різних посадах.
		Наказом роботодавця № Э.DN-УВ-2021-7076484-п від 27 липня 2021 року її було звільнено з роботи через скорочення штату.
		Вважає звільнення з роботи таким, що відбулось з порушенням пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки ніякої реорганізації та скорочення не було, так як зі змісту наказу роботодавця слідує, що загальна чисельність не змінюється, скорочення посад фактично не відбувається, зміни полягають у ліквідації структурних підрозділів та створені інших підрозділів при збережені загальної чисельності посад, а це свідчить про штучне створення причин для розірвання трудового договору.
		Зазначає, що відповідачем також порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України.
		Крім того, вона є членом профспілкового органу і її звільнення без згоди останнього є порушенням статті 39 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 09 грудня 2022 року про виправлення описки, позов задоволено. 
		Скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» № Э.DN-УВ-2021-7076484-п від 27 липня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 . 
		Поновлено ОСОБА_1  на посаді заступника директора філії - керівник напрямку, підрозділ: Напрямок: «Роздрібні продажі» МСБ філії «Миколаївське регіональне управління» Південного макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк», посадова підгрупа: заступник директора РП - керівник напрямку реалізації програм клієнтам МСБ. 
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1  656 873,52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення на корить ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» середнього заробітку за один місяць в розмірі 36 815,90 грн допущено до негайного виконання.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави 7 476,73 грн судових витрат зі сплати судового збору.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його доведеності та обґрунтованості.
		Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
		Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2022 року змінено.
		Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1  641 198,16 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також 7 319,98 грн судових витрат в дохід держави у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.
		Виключено з мотивувальної частини рішення висновок суду щодо недоведеності факту змін в організації виробництва і праці.
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		Судові витрати, понесені АТ КБ «ПриватБанк» за подання апеляційної скарги в розмірі 96,56 грн компенсовано за рахунок держави.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки відповідачем були порушені вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника. Крім того, враховано відмову профспілкового органу на звільнення позивачки.
		Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що при визначені розміру середнього заробітку суд першої інстанції помилково не взяв до уваги довідку роботодавця з цього питання про заробіток позивачки за два повних місяці, що передували її звільненню з роботи, в якій відповідно з урахуванням положень пункту 3,4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виключено із заробітку премію нараховану за попередній період та виплату за добровільне медичне страхування.
		Таким чином, середній заробіток за 339 днів вимушеного прогулу повинен складати 641 198,16 грн.
		Крім того, апеляційний суд погодився з аргументами відповідача про помилковість висновку суду першої інстанції щодо недоведеності факту змін в організації виробництва і праці та відповідно скорочення посад як такого, що не відповідає обставинам справи, оскільки спростовується наказом роботодавця № Е. 17.U.0.0/4-6802287 від 30 квітня 2021 року.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		03 березня 2023 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року.
		 
		В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		04 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до розпорядження в. о. керівника секретаріату КЦС № 696/0/226-23 від 31 травня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Воробйової І. А., справу № 490/8462/21 (провадження № 61-3003св23) призначено колегії суддів у складі: судді-доповідача Коротенка Є. В., суддів: Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що  ОСОБА_1 з 10 липня 1998 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 11 січня 2021 року працювала на посаді заступника директора філії - керівник напрямку, підрозділ: Напрямок: «Роздрібні продажі» МСБ філії «Миколаївське регіональне управління» Південного макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк», посадова підгрупа: заступник директора РП - керівник напрямку реалізації програм клієнтам МСБ.
		Наказом № Е.17.U.0.0/4-6802287 від 30 квітня 2021 року в.о. Голови Правління АТ КБ «ПриватБанк» Самаріною Г. Ю. затверджено зміни до організаційної структури управлінь банку та підрозділів головного офісу із затвердженням нового штатного розпису.
		18 травня 2021 року ОСОБА_1 в системі електронного документообігу «ПиватДок», який функціонує в АТ КБ «ПриватБанк» на підставі Положення з діловодства та електронного документообігу, підписала кваліфікованим електронним підписом персональне попередження від 17 травня 2021 року № Е.28.0.0.0/3-6866944 про скорочення посади та можливе наступне вивільнення на підставі наказу                   № Е. 17.U.0.0/4-6802287 від 30 квітня 2021 року в.о. Голови Правління АТ КБ «ПриватБанк» Самаріної Г. Ю.
		Одночасно ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись зі списком вакантних посад, як зазначалось (у додатку) станом на 12 травня 2021 року та про можливість ознайомитись з актуальними посадами за посиланням privatbank/work. 
		16 липня 2021 року ОСОБА_1 в системі електронного документообігу була ознайомлена з повідомленням (як зазначено в ньому) в продовження персонального попередження про зміни в організації виробництва і праці і можливе вивільнення, яке підписала кваліфікованим електронним підписом. Під цифрою 1 зазначено список вакантних посад станом на 14 липня 2021 року.
		09 липня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало подання до Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «ПриватБанк» про надання згоди на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України зі  ОСОБА_1 , яке було отримано профспілковим органом 14 липня 2021 року.
		04 серпня 2021 року профспілковий орган ухвалив рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи, яке було отримано роботодавцем 17 серпня 2021 року.
		27 липня 2021 року наказом роботодавця № Э.DN-УB-2021-7076484-п ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 30 липня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанова апеляційного суду відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		 
		Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
		 
		Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
		 
		Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.
		 
		Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-43/асі18).
		 
		Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник, або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		 
		Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
		Частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» визначено, що рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.
		За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування відмови у звільнені працівника з підстав, вказаних у поданні роботодавця. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
		Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість виключає виникнення такого права.
		Обґрунтованість рішення профспілкового органу суд повинен оцінювати виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття 2 ЦПК України).
		Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.
		Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.
		Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів відмови.
		Матеріалами справи встановлено, що 09 липня 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» надіслало подання до Первинної профспілкової організації співробітників АТ КБ «ПриватБанк» про надання згоди на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України зі  ОСОБА_1 , яке було отримано профспілковим органом 14 липня 2021 року.
		04 серпня 2021 року профспілковий орган прийняв рішення про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи.
		Разом із тим, 27 липня 2021 року наказом роботодавця № Э.DN-УB-2021-7076484-п ОСОБА_1 була звільнена з роботи з 30 липня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату.
		За наявності обґрунтованої відмови профспілкового органу на звільнення суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про скасування наказу № Э.DN-УВ-2021-7076484-п від 27 липня 2021 року щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи та поновлення її на посаді заступника директора філії - керівник напрямку, підрозділ: Напрямок: «Роздрібні продажі» МСБ філії «Миколаївське регіональне управління» Південного макрорегіонального управління АТ КБ «ПриватБанк», посадова підгрупа: заступник директора РП - керівник напрямку реалізації програм клієнтам МСБ. 
		При цьому суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень обґрунтовано прийняли до уваги, що відповідачем не були надані належні та допустимі докази того, що ним позивачці запропоновані всі вакантні посади (інша робота), які з`явились та існували на підприємстві з моменту повідомлення позивача про наступне вивільнення по день звільнення, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював, а відтак роботодавець не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України.
		Посилання відповідача на інтернет ресурс та зазначення, що позивач може ознайомитись із актуальним списком вакантних посад та обрати посаду, відповідно до спеціальності, кваліфікації та досвіду за посиланням: https://privatbank.ua/work, не є належним доказом виконання відповідачем своїх зобов`язань, що передбачені статтею 40, частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет ресурсі, чи були там всі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач з зазначеним переліком вакансій і взагалі, чи мав позивач доступ до вказаного інтернет ресурсу.
		Зазначене відповідає правовим висновкам Верховного Суду, які містяться у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 344/13848/21 (провадження              № 61-623св23).
		Докази надсилання на адресу позивачки роздрукованого списку вакантних посад в АТ КБ «ПриватБанк» в письмовій формі в матеріалах справи відсутні.
		Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Оскільки, вимога позивачки про стягнення на її користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на роботі, вона також підлягає до задоволення у розмірі, який вірно встановлений судом апеляційної інстанції.
		Питання пропуску звернення позивачки до суду було предметом ретельного дослідження судами попередніх інстанцій, представленим з цього приводу доказам суди надали оцінку у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України, а тому колегія судді Верховного Суду погоджується з висновком про наявність передбачених статтею 234 КЗпП України підстав для поновлення цього строку.
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні. 
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва  від 25 листопада 2022 року в незміненій під час апеляційного перегляду частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                             Є. В. Коротенко
		 
		А. Ю. Зайцев
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...