Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/7635/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.07.2023.
Дата набрання законної сили: 26.07.2023
Номер судового провадження: 61-8814ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                     
		 
		26 липня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 727/7635/21
		провадження № 61-8814св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.            
		 
		учасники справи:
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державна казначейська служба України, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Одинака О. О., Владичана А. І., Половінкіної Н. Ю.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
		 
		Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 14 квітня 2016 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
		19 квітня 2016 року відносно нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено розмір застави в сумі 250 796,00 грн.
		25 липня 2016 року органом досудового розслідування повідомлено йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьої статті 369 КК України.
		31 липня 2016 року обвинувальний акт за вищевказаним обвинуваченням скеровано до суду.
		22 жовтня 2018 року прокурором змінено обвинувачення, відповідно до якого він був обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 369 КК України.
		Вироком Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 лютого       2019 року його визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьої статті 369 КК України, та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		11 квітня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом вказаний вирок скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
		20 травня 2021 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні винесена постанова про відмову від пред`явленого обвинувачення, оскільки в ході розгляду справи в суді не встановлені достатні докази для доведення винуватості позивача і вичерпані можливості їх отримання, та закриття кримінального провадження                                                     № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно нього на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
		На підставі вказаної постанови прокурора ухвалою Шевченківського районного суду місті Чернівці від 25 травня 2021 року закрито кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України                у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		За час незаконного кримінального переслідування, яке тривало з 14 квітня 2016 року по 25 травня 2021 року, тобто протягом 61 місяць 11 днів, він був звільнений із Державної прикордонної служби та був поновлений на роботі лише через два роки на підставі рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року.
		Вказував на те, що після поновлення на роботі він зазнавав постійних переведень на нижчі посади в інші регіони, стан його здоров`я за час перебування під слідством також погіршився, всі ці обставини привели до глобальної зміни його життєвого укладу та завдало йому значних моральних страждань.
		Крім того, під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи ним понесені витрати на правову допомогу в розмірі 267 200,00 грн та транспортні витрати в розмірі 1 534,11 грн.
		Підтвердженням понесення ним витрат на професійну правничу допомогу         в сумі 267 200,00 грн у кримінальному провадженні є договір від 16 квітня 2016 року № 4, договір  від 11 квітня 2019 року № 4, договір від 10 травня      2019 року № 6 про надання правової допомоги, укладений між ним та адвокатом Калюжним Д. Г. та договір б/н від 10 серпня 2016 року про надання правової допомоги, укладений між ним та адвокатом            Дем`яновим С. М.
		Підтвердженням понесення ним транспортних витрат, необхідних для прибуття на судові засідання в кримінальному провадженні, в сумі                   1 534,11 грн є наявні проїзні документи на автобус та посадочні документи на поїзд.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 062 768,18 грн та 268 734,11 грн у рахунок відшкодування заподіяної йому майнової шкоди, що складається з витрат на правову допомогу та транспортні витрати.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року, ухваленим у складі судді Маковійчук Ю. В., позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 650 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди та 267 200,00 грн у відшкодування витрат на надання юридичної допомоги.
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у позивача виникло право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 1-1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а саме інше рішення суду (в даному випадку ухвали про закриття провадження у зв`язку із відмовою прокурора від обвинувачення), яким встановлено факт незаконного повідомлення про підозру                   ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінального переслідування останнього.
		 
		Враховуючи фактичні обставини справи, тривалість моральних страждань позивача та негативні наслідки, які для нього настали у зв`язку із порушенням його прав, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважав за необхідне визначити розмір морального відшкодування в сумі 650 000,00 грн.
		 
		Суд також вважав доведеними суму понесених позивачем витрат на надання юридичної допомоги під час кримінального провадження в сумі                            267 200,00 грн.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь транспортних витрат, суд першої інстанції посилався на те, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, статтею 3 вказаного Закону, не передбачено право на відшкодування таких витрат.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу задоволено частково.
		Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу скасовано.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу відмовлено.
		Змінено мотивувальну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 02 лютого 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу про стягнення транспортних витрат, викладено її у редакції цієї постанови.
		У решті рішення в цій частині залишено без змін.
		Стягнуто з Державного бюджету України на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного округу судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 17 025,00 грн у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 травня           2021 року у справі № 725/3507/16к кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито за пунктом 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення, а стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» містить вичерпний перелік підстав відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, і відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення відповідно до пункту 2 частини другої статті  284 КПК України не передбачає у особи виникнення права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим законом.
		 
		При цьому апеляційний суд зазначив, що позивач не позбавлений права на судовий захист своїх прав у інший передбачений чинним законодавством спосіб.
		 
		Також апеляційний суд відмовив у стягненні витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, посилаючись на те, що вказані витрати є судовими витратами, порядок, розподіл та відшкодування яких регламентується виключно процесуальний законодавством, та вони не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і тому не підлягають стягненню як збитки.
		 
		Змінюючи мотивувальну частину рішення суду в частині відмови                                у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення транспортних витрат, апеляційний суд виходив із того, що питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі, а тому у задоволенні позовної вимоги про стягнення транспортних витрат потрібно було відмовити з наведених вище підстав.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
		 
		У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, відмовляючи                     у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди,                               не врахував, що чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», сфера дії якого поширюється у тому числі й на осіб, стосовно яких закрите кримінальне провадження у зв`язку з відмовою від підтримання державного обвинувачення. Прокурор відмовився від державного обвинувачення саме        з підстави невстановлення достатніх доказів для доведення в суді винуватості позивача. Така підстава є реабілітуючою по своїй суті та передбачена пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» як підстава для відшкодування шкоди.
		Також апеляційний суд не врахував, що витрати, понесені позивачем під час кримінального провадження на отримання юридичної допомоги, не відносяться до процесуальних витрат в розумінні статті 118 КПК України, та відповідно, жодною нормою КПК України не передбачено можливість відшкодування у кримінальному провадженні процесуальних витрат, які понесені підозрюваним чи обвинуваченим.
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 3 вказаного Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, повинні бути йому відшкодовані так саме, як і майнова шкода та інші понесені втрати внаслідок незаконних дій органами досудового розслідування.
		Отже, законодавець виокремив витрати, понесені виправданою особою на отримання юридичної допомоги та відніс їх до шкоди, яку заподіяли вказаній особі, а не до судових чи процесуальних витрат.
		Застосування вимог кримінального процесуального чи цивільного процесуального законодавства щодо правил та порядку розподілу судових витрат не може бути застосовано до відшкодування витрат на юридичну допомогу особі, якій завдана шкода внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, оскільки чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями  органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування витрат юридичну допомогу.
		 
		Підставами касаційного оскарження постанови Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) та у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 613/158/17 (провадження № 61-26660св18).
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У жовтні 2022 року керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону України подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене                                 з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
		 
		У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2023 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (провадження № 14-66цс23).
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		18 вересня 2015 року органом досудового розслідування військової прокуратури Південного регіону внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження за                                  № 42015160690000048.
		 
		14 квітня 2016 року ОСОБА_1 у вищевказаному кримінальному провадженні слідчим військової прокуратури Південного регіону України повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
		 
		19 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначено розмір застави у сумі 250 796,00 грн, яка того ж дня була внесена ним на відповідний рахунок Державного казначейства.
		 
		25 липня 2016 року органом досудового розслідування ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьої статті 369 КК України.
		 
		31 липня 2016 року військовою прокуратурою Південного регіону України затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368, частиною третьою статті 369 КК України, та скеровано його до суду.
		 
		22 жовтня 2018 року прокурором змінено обвинувачення в порядку статті 338 КПК України та складено новий обвинувальний акт, відповідно до якого ОСОБА_1 звинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України.
		 
		Вироком Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 лютого         2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України та виправдано на підставі пункту 1 частини першої статті 373 КПК України, за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
		 
		11 квітня 2019 року Чернівецьким апеляційним судом вирок Шевченківського районного суду міста Чернівці від 13 лютого 2019 року скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
		 
		20 травня 2021 року процесуальним прокурором у кримінальному провадженні винесена постанова про відмову від пред`явленого обвинувачення та закриття кримінального провадження                                                № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
		 
		На підставі вказаної постанови прокурора Шевченківським районним судом міста Чернівці 25 травня 2021 року постановлена ухвала, якою прийнято відмову прокурора від пред`явленого обвинувачення.
		Кримінальне провадження № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується            з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                                 і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.
		 
		Щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»
		 
		Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.
		 
		Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь                і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.  
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. 
		 
		Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.
		 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		 
		У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття                і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		 
		Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина право на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
		 
		Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається в пункті 3 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41.
		 
		Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). 
		 
		Реабілітуючі підстави, на відміну від нереабілітуючих, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
		 
		У справі, яка переглядається, кримінальне провадження                                                 № 42015160690000048 від 18 вересня 2015 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 закрито ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 25 травня 2021 року у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
		 
		Постановляючи ухвалу про закриття кримінального провадження, суд посилався на те, що прокурор вважав та висловив свою позицію в постанові від 20 травня 2021 року про відмову від підтримання державного обвинувачення, що доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, під час досудового розслідування не здобуто, а під час судового розгляду всі процесуальні можливості доведення його вини вичерпано, а враховуючи суттєві порушення вимог кримінального процесуального закону, існують обґрунтовані сумніви у доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_1                у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, чи будь-якого іншого злочину. 
		 
		З аналізу доводів, викладених в постанові прокурора про відмову від підтримання державного обвинувачення, вбачається, що під відмовою прокурора від державного обвинувачення слід розуміти повне заперечення обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369 КК України, що тягне за собою припинення обвинувальної діяльності проти обвинуваченого, оскільки прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні за № 42015160690000048           від 18 вересня 2015 року відносно ОСОБА_1 та просив закрити по суду дане кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, тим самим визнавши, що у справі відсутні дані для винесення судом обвинувального вироку.
		 
		За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що закриття кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 відбулося з реабілітуючих підстав, а тому він має право має право на отримання відшкодування шкоди згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з практикою Верховного Суду з розгляду справ указаної категорії, яка є сталою. Зокрема, подібний за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду: 16 листопада 2022 року у справі № 522/11959/19 (провадження № 61-2993св22),                         від 26 квітня 2023 року у справі 201/223/21 (провадження № 61-472св23),         від 12 червня 2023 року у справі № 127/15952/22 (провадження                                 № 61-3223св23).
		 
		Посилання апеляційного суду на те, що закриття кримінального провадження за обвинуваченням позивача відбулося на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, а не на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України, та відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц (провадження № 61-20842св18), відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення, відповідно до пункту 2 частини другої статті 284 КПК України, не передбачає виникнення в особи права на відшкодування моральної шкоди в розмірах і порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є помилковим з огляду на таке.
		 
		Перелік випадків, за яких суд вирішує питання про закриття кримінального провадження, визначено частиною другою статті 284 КПК України, натомість випадки, у яких відповідне рішення уповноважений прийняти слідчий чи прокурор, передбачено частиною першою статті цієї статті. Тому факт закриття судом кримінального провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України не є визначальним, оскільки правове значення у такому випадку мають саме підстави, з яких прокурор відмовився підтримувати державне обвинувачення у суді, які, як правильно встановив суд першої інстанції у цій справі, відносяться до реабілітуючих. 
		 
		Правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 530/1154/16-ц (провадження № 61-20842св18),                    не є застосовним у справі, що переглядається, оскільки сформульований                  за інших фактичних обставин. Зокрема, у наведеній вище справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що посилання позивачів на виправдувальний вирок Зіньківського районного суду Полтавської області від 18 травня 2015 року як на підставу відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є безпідставними, оскільки вказаний вирок був скасований ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 жовтня 2015 року, а тому він не має правового значення.
		 
		Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:                            1)  у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку        з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;         4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		 
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених у статті 1 цього Закону випадках.
		 
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. 
		 
		Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
		 
		Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України                   у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості          і справедливості».
		 
		Зазначені правові висновки також узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 квітня 2019 року           у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що  ОСОБА_1  перебував під слідством та судом з 14 квітня 2016 року до 02 червня 2021 року, тобто     61 місяць 19 днів.
		 
		З огляду на викладене, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, на підставі належним чином оцінених доказів, правильно виходив із того, що позивач безпідставно перебував під слідством органів досудового слідства, прокуратури і суду, у результаті незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду зазнав моральних страждань, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		При цьому, визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції врахував обсяг завданої шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством  та судом, й, виходячи із засад розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 650 000,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування шкоди (6 500,00 грн), та конкретних обставин справи. 
		 
		Зазначений розмір відшкодування моральної шкоди гарантований державою, так як відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2022 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 01 січня - 6 500,00 грн.
		 
		Верховний Суд погоджується із такими висновком суду першої інстанції  та вважає, що вказаний розмір відшкодування, враховуючи конкретні обставини цієї справи, є достатнім для розумного задоволення потреб позивача як особи, що має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». 
		 
		Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладених у постановах: від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі                               № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня 2018 року              у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 19 вересня         2018 року у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18).
		 
		Щодо позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених позивачем під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, та транспортних витрат
		 
		Згідно з пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
		 
		Верховний Суд зауважує, що встановивши факт понесення витрат у зв`язку      з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
		 
		Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку                   з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, тому,                             у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
		 
		Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України             у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
		 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року                              № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		 
		Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня              2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21),                        від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження                                    № 61-16694св21).
		 
		При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови                       у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		 
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
		 
		Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
		 
		У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені                      у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
		 
		На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
		 
		Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,          а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
		 
		На підтвердження вказаних витрат позивач надав такі докази:
		- договір № 4 про надання правової допомоги в кримінальному процесі          від 16 квітня 2016 року;
		- договір про надання правової допомоги та представництва інтересів                 від 10 серпня 2016 року;
		- додатковий договір № 1 до договору про надання правової допомоги                 в кримінальному процесі № 4 від 16 квітня 2016 року;
		- квитанцію до прибуткового ордера № 4 від 05 серпня 2016 року на суму               26 400,00 грн;
		- акт виконаних робіт від 02 серпня 2016 року згідно з договором про надання правової допомоги та додаткового договору до договору про надання правової допомоги від 16 квітня 2016 року;
		- додатковий договір № 2 до договору про надання правової допомоги                 в кримінальному процесі № 4 від 16 квітня 2016 року;
		- квитанцію до прибуткового ордера № 5 від 02 лютого 2019 року на суму        50 250,00 грн;
		- розрахунок № 2 від 01 лютого 2019 року;
		- додаткову угоду № 1 від 13 лютого 2019 рокудо договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року;
		- акт виконаних робіт від 14 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року;
		- квитанцію № 1 від 17 лютого 2019 року на суму 112 500,00 грн;
		- додаткову угоду № 2 від 11 квітня 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року;
		- договір № 4 про надання правничої допомоги в кримінальному процесі        від 11 квітня 2019 року;
		- акт виконаних робіт № 2 від 12 квітня 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництва інтересів від 10 серпня 2016 року;
		- квитанцію № 2 від 15 квітня 2019 року на суму 3 000,00 грн;
		- квитанцію до прибуткового ордера № 3 від 09 травня 2019 року на суму           13 500,00 грн;
		- договір № 6 про надання правничої допомоги в кримінальному процесі             від 10 травня 2019 року;
		- додаткову угоду № 3 від 25 травня 2019 року до договору про надання правової допомоги та представництво інтересів від 10 серпня 2016 року;
		- акт виконаних робіт № 3 від 26 травня 2021 року до договору про надання правової допомоги та представництво інтересів від 10 серпня 2016 року;
		- квитанцію до прибуткового ордера № 2 від 25 травня 2021 року на суму        43 550,00 грн;
		- додатковий договір № 3 до договору про надання правової допомоги                  в кримінальному процесі № 4 від 16 квітня 2016 року;
		- розрахунок № 4 від 25 травня 2021 року;
		- квитанцію № 3 від 28 травня 2021 року на суму 18 000,00 грн.
		 
		Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відшкодування позивачу сум, сплачених ним у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, оскільки сукупність наявних в матеріалах справи договорів та угод свідчить про надання адвокатом правничої допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.
		 
		Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення транспортних витрат, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зокрема, статтею 3, не передбачено право на відшкодування таких витрат.
		 
		Апеляційний суд, посилаючись на те, що витрати на правову допомогу мали відшкодуватися відповідно до вимог 118, 126 КПК України, не врахував, що  кримінальне провадження закрито, а право на відшкодування витрат на юридичну допомогу безпосередньо передбачено статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		 
		Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що                                у задоволенні позовних вимог про стягнення транспортних витрат потрібно відмовити з тих підстав, що питання про відшкодування судових витрат не може вирішуватись іншим судом або шляхом пред`явлення позову в іншій справі.
		 
		Ураховуючи наведене, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		За змістом пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
		 
		Частиною першою статті 413 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Оскільки апеляційний суд скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, то постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 липня 2022 року   скасувати, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області               від 02 лютого 2022 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник    Судді:   І. Ю. Гулейков     Б. І. Гулько     Г. В. Коломієць      Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...