Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/14715/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 31.07.2023. Зареєстровано: 31.07.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2023.
Дата набрання законної сили: 01.09.2023
Номер судового провадження: 1-кп/202/1173/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023050000001180

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		202/14715/23
		1-кп/202/1173/2023
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 липня 2023 року  Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючої  судді ОСОБА_1 , при секретарі  ОСОБА_2 розглянувши у спрощеному провадженні кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 22023050000001180 від 23 березня 2023 року відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Красний Лиман Донецької області, раніше не судимого, який зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України,- 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		   24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та
		резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав:     утримуватисявід озброєноїінтервенції,підривної діяльності,військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
		-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
		-застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		-блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		-напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
		-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		-дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		-засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		        Відповідно дорозділу VДекларації територіяУкраїни віснуючих кордонахє недоторканноюі неможе бутизмінена тавикористана безїї згоди.Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які з додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		       Відповідно достатей 132-134Конституції Українитериторіальний устрійУкраїни ґрунтуєтьсяна засадахєдності тацілісності державноїтериторії.До складуУкраїни входять:Автономна РеспублікаКрим,Вінницька,Волинська,Дніпропетровська,Донецька,Житомирська,Закарпатська,Запорізька,Івано-Франківська,Київська,Кіровоградська,Луганська,Львівська,Миколаївська,Одеська,Полтавська,Рівненська,Сумська,Тернопільська,Харківська,Херсонська,Хмельницька,Черкаська,Чернівецька,Чернігівська області,міста Київта Севастополь.Місто Севастопольмає спеціальнийстатус,Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова АР Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_3 .
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		         21березня 2014року прийнятийЗакон РФ№ 6-ФКЗ(т.4а.175-214),яким прийнятодо РФ«Республіку Крим»та утворенів складіРФ новісуб`єкти.«Республіка Крим»вважається прийнятоюдо РФз датипідписання «Договору»(ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-УІІ), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно- правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-УІІІ «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання п анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово продовжувався та діє по цей час.
		Відповідно до п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		Зокрема, починаючи з 25.05.2022 до 30.09.2022, Російською Федерацією тимчасово окуповано територію м. Лиман Донецької області.
		Представниками Російської Федерації на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області створено підпорядковану, керовану та фінансовану Російською Федерацією окупаційну адміністрацію, в яку входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України.
		При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі з числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу Російської Федерації.
		       12.06.2022указом т.зв.«главы ДНР»№ 285«Об администрациигорода КрасныйЛиман» натимчасово окупованійтериторії м.Лиман Донецькоїобласті створенане передбаченазаконодавством Українит.зв.«местная администрацияДонецкой НароднойРеспублики -администрация городаКрасный Лиман»,яка розташованаза адресою:Донецька областьКраматорський район, м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 46, та на яку незаконно покладено здійснення функцій, властивих міській раді України.
		Так, у громадянина України ОСОБА_3 , який був обізнаний про факт ведення РФ агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на її тимчасово окуповані території, з корисливих мотивів виник умисел на співпрацю з представниками держави-агресора.
		На початку серпня 2022 року (точна дата досудовим розслідуванням не встановлена) під час окупації м. Лиман Краматорського району Донецької області громадянин України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи на тимчасово окупованій території - ум. Лиман Донецької області у приміщенні т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики», за адресою: Донецька область Краматорський район, м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 46, діючи умисно, реалізуючи свій протиправний умисел, з корисливих мотивів, з метою співпраці з державою- агресором та окупаційною адміністрацією надав згоду і добровільно зайняв некерівну посаду «охранника администрации г. Красный Лиман ДНР», створеної на тимчасово окупованій території окупаційною адміністрацією Російської Федерації, яку обіймав до початку активної фази деокупації м. Лиман Донецької області, тобто до початку вересня 2022 року.
		Обіймаючи посаду «охранника администрации г. Красный Лиман ДНР», ОСОБА_3 був уповноважений здійснювати наступні функції:
		-охорона адміністративної будівлі «администрации г. Красный Лиман ДНР», за адресою: Донецька область, Краматорський р-н., м. Лиман, вул. Незалежності, 6.46;
		-здійснення заходів щодо збереження майна, що перебуває на балансі «администрации г. Красный Лиман ДНР»;
		-підтримання правопорядку в приміщенні «администрации г. Красный Лиман ДНР» під час роздачі гуманітарної допомоги місцевим мешканцям, що не пов`язано з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно- господарських функцій у т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики», створеній на тимчасово окупованій території окупаційною адміністрацією Російської Федерації.
		Дії обвинуваченого ОСОБА_3 виразилися у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, не пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України.
		Судом встановлено, що відповідно до положень ч.2 ст. 302 КПК Україниобвинуваченому ОСОБА_3 у присутності захисника ОСОБА_4 прокурором роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
		ОСОБА_3 у присутності захисника ОСОБА_4 , добровільно надав письмову заяву, в якій беззаперечно визнав свою вину у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України, погодився із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомився з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною 2 ст. 302 КПК Українита погодився з розглядом обвинувального акту у спрощеному провадженні.
		   Враховуючи наведене, відповідно до положень ст. 382 КПК України, на підставі документів, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, розгляд даного обвинувального акту здійснюється у спрощеному провадженні, за відсутності учасників судового провадження без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
		   Суд вважає доведеним дане обвинувачення, оскільки встановленні органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками кримінального провадження, повністю знайшли своє підтвердження наданими до суду письмовими доказами по матеріалам досудового розслідування: протоколом огляду Інтернет ресурсу від 22.06.2023 року; протоколом огляду Інтернет сайту від 22.06.2023 року, висновком судово-психіатричної експертизи №405 від 12.07.2023 року.
		   Таким чином, суд вважає, що надані докази отримані в передбаченому кримінально - процесуальному порядку, є допустимими, належними та достовірними, взаємно узгодженими, підтверджуючими один одного, які мають значення для кримінального провадження та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а тому суд дійшов висновку, що подія кримінального проступку мала місце, провина обвинуваченої знайшла своє підтвердження й доведена повністю поза розумним сумнівом.
		   При визначенні виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, а також особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває.    
		До обставин, що пом`якшують покарання суд відносить щире каяття, обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
		   Так, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 є власником житлового будинку площею 56,6 кв м. за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно листа Територіального сервісного центра №1443 МВС в Донецькій області на ім`я ОСОБА_3 зареєстрований мопед марки Delta EX 50 QT-B, д/н НОМЕР_1 .
		Ст.49 КВК Українивизначає (ч.1), що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, у тому числі, його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери, інші цінності на рахунках чи вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
		Ч.2ст.49 КВК Українизазначає про заборону конфісковувати майно, яке належить засудженому на праві приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні.
		Ст.59 КК Українивизначає, що перелік майна, яке не підлягає конфіскації, визначається законом України. Тобто, законодавець у даному випадку відсилає до спеціального закону, тобто, у даному випадку, доЗакону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII. Додаток до зазначеногоЗаконунаводить перелік майна, на яке не може бути звернено стягнення, зокрема, на належне на праві власності майно, необхідне для особи, членів його сім`ї, які перебувають на його утриманні.
		Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_3  є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ., що підтверджено даними Реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 01.05.2023 року та є власником мопеду марки Delta EX 50 QT-B, д/н НОМЕР_1 .
		Заборон, встановлених ч.2ст.49 КВК Українита додатком доЗакону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIIIщодо конфіскаціїіншого належногообвинуваченому майнане встановлено,оскільки ОСОБА_3  не має утриманців та членів сім`ї, які б мешкали у приміщенні та потребували б його.
		Оскільки ОСОБА_3  займав посаду у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, та отримував оплату такої праці. Тобто, у його діях присутній корисний мотив, що є підставою для застосування до ОСОБА_3  додаткового, передбаченого санкцією статті, покарання у вигляді конфіскації належного обвинуваченому майна.
		   На підставі викладеного, суд вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах держаної влади та місцевого самоврядування України із конфіскацією майна.
		   Керуючись ст.ст. 370-371, 373-376, 381-382 КПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		 ОСОБА_3  визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування України строком на 10 (десять) років із конфіскацією усього майна, яке є власністю засудженого.
		На вирок суду може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду, через Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська, протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України.
		   Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382цього Кодексу, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
		   Копію вироку за результатами розгляду обвинувального акту щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
		   Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Головуюча:              ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...