Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/12114/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; до засобів масової інформації.
Надіслано для оприлюднення: 01.08.2023. Зареєстровано: 01.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.08.2023.
Дата набрання законної сили: 02.11.2023
Результат оскарження 02.11.2023 Вінницький апеляційний суд: визнано нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю і закрито провадження у справі
Номер судового провадження: 2/127/1443/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/12114/23 
		Провадження № 2/127/1443/23 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		24 липня 2023 року Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,
		за участю секретаря: Жигарової Д.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		ОСОБА_1 , від іменні та в інтересах якого діє адвокат Кайдашов В.С., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, посилаючись на те, що у 2022 році позивач дізнався про розміщення відносно нього недостовірної інформації (відомостей, що не відповідають дійсності, викладенні неправдиво), яка принижує його честь, гідність та завдає шкоди його інтересам. Така інформація, являє собою текст (публікацію) з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 »», яка розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Позивач вважає, що у публікації під назвою «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»» міститься інформація негативного, образливого характеру щодо особи позивача та його діяльності, інформація дискредитуючого характеру щодо органів Міністерства внутрішніх справ України, структури Збройних Сил України та керівництва вищого рівня, та яка викладена у формі фактичного твердження.
		Крім того, позивач вказує, що за його зверненням, експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз проведено судову лінгвістичну (сематико-текстуальну) експертизу, згідно якої у тексті публікації під назвою «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»», міститься інформація негативного та образливого характеру стосовно ОСОБА_1 , а тому вважає її недостовірною та такою, що підлягає спростуванню. 
		Власником веб-сайту, на якому поширено наведену інформацію, є відповідач, а тому позивач вважає, що відповідачем ОСОБА_2 поширено відносно нього недостовірну інформацію, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію.
		Дана інформація, була розміщена на офіційному сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 - сайт ГО «Автомайдан «Вінниччина», та відповідно до сервіс перевірки Whois, власником домену являється « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а тому поширений інформаційний матеріал, а саме публікація під заголовком ««Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»» доведений до відома широкому (невизначеному) колу осіб.
		Наведену у вказаній публікації інформацію про позивача, вважає недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а тому змушений звернутися до суду з даним позовом в якому просить суд: 
		- визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, публікацію «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»», яка розміщений за посиланням: https://www.deputaty.in.ua/post/doky-odiozni-militsionery-okhoronyayut-viyskkomaty-uvinnytsi-anshlah-avto-baryh? fbclid= IwAR3mo4O5LpiQ7KQEofzynqPKPGhi6p-Z2zheIaZA6S-ttGhFWani_VFO-Pq; 
		- зобов`язати відповідача спростувати поширену відносно нього недостовірну інформацію, шляхом публікації тексту за відповідним посиланням: https://www.deputaty.in.ua/post/doky-odiozni-militsionery-okhoronyayut-viyskkomaty-uvinnytsi-anshlah-avto-baryh? fbclid= IwAR3mo4O5LpiQ7KQEofzynqPKPGhi6p-Z2zheIaZA6S-ttGhFWani_VFO-Pq;
		Крім того, позивач вказує на те, що у зв`язку з тим, що зазначена вище публікація є недостовірною та такою, що порушує його права, в порядку ст. 23 ЦК України, він має право на відшкодування моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 10000,00 грн., що є мінімальною для відшкодування душевних страждань, завданих йому, відтак розумною та справедливою.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області 05.05.2023 року відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого судового засідання з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.
		07.06.2023 року представник відповідача  адвокат Васильняк Р.І., скориставшись своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 178 ЦПК України, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги позивача ОСОБА_1 не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі в силу їх безпідставності та необґрунтованості. Вказував на те, що позивач є публічною особою та з відкритих джерел вбачається, що ОСОБА_1 обіймав різні посади в державних органах, у тому числі посаду начальника управління організації екзаменаційно-реєстраційної діяльності сервісного центру МВС України та його діяльність неодноразово висвітлювалася у засобах масової інформації, та його діяльність, як публічної особи, підлягала неодноразовій критиці. Також, представником зазначено, що в якості доказів того, що поширена відносно нього інформація порушує його честь та гідність, завдає шкоди ділової репутації, чим порушує особисті немайнові права, зокрема право на недоторканість ділової репутації, до позовної заяви додано інформацію про домен, інформацію ЄДР ОСОБА_2 , посвідчення інваліда, роздруківку статті під назвою «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»». Інших доказів на підтвердження своїх позовних вимог, у тому числі порушення немайнових прав та недостовірності інформації позивачем суду не надано.
		Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідач не заперечує факт поширення оспорюваної інформації та окремо звертає увагу, що відповідач не є автором вказаної публікації. Представник відповідача вказує на те, що відповідно до чинного законодавства, позивач повинен довести обставини, що оспорювана ним інформація стосується саме позивача, є недостовірною, а також впливає на немайнові права та порушує ділову репутацію. В свою ж чергу позивачем не надано доказів які б вказували, що оскаржувана інформація є недостовірною. Оспорювана інформація є предметом суспільного інтересу, а преса, виконуючи свою роль у суспільстві, зобов`язана виносити такі питання на загальний суспільний огляд та обговорення. Поширенню відповідачем вказаної інформації передувало розміщення в мережі Інтернет інформації, що є предметом суспільного інтересу. Таким чином, публікація має критичний коментар діяльності ряду публічних осіб та діяльності державних органів влади, у тому числі і позивача, як публічної особи. Також представник відповідача зазначає, що будь-яких доказів недостовірності оспорюваної інформації позивачем не надано. Позивач же в свою чергу будучи публічною особою має бути готовий до підвищеного рівня критики, у порівнянні з приватною особою. Отже вважає, що викладена інформація в публікації є не інакше як власні погляди, критичні висловлювання та припущення стосовно діяльності позивача та інших публічних осіб з урахуванням наявності раніше поширеної інформації, що висвітлювалася у чисельних ЗМІ, а тому являється суб`єктивною думкою автора публікації, яка викладена у формі оціночних суджень та не містить будь-яких конкретних фактів правдивість яких можна перевірити на предмет їх дійсності, та які можуть підлягати спростуванню. Крім того, позивачем суду не подано жодного доказу заподіяної шкоди його ділової репутації, та спричинила йому шкоду особистим немайновим благам, як учасника суспільних відносин, а відтак вважає, що спростуванню не підлягає. Заявлені вимоги позивача щодо моральної шкоди представник відповідача також вважає безпідставними та необґрунтованими, а також не підтвердженими жодним належним та допустимим доказом. 
		13.06.2023 року на підставі ухвали суду закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
		Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явилися, але на адресу суду представником позивача надіслано клопотання про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
		Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, але на адресу суду надійшла заява представника відповідача про розгляд справи у його відсутності та відсутності відповідача, заперечив проти заявлених позовних вимог, посилаючись на викладу позицію у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		Суд, дослідивши матеріалами справи, ознайомившись з наявними у справі доказами в їх сукупності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав. 
		У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права (негативної інформації); з врахуванням положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо її застосування».
		Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
		Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).
		ЄСПЛ вказує, що у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).
		Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судженняне підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».
		Судом встановлено, що у травні 2022 року в мережі Інтернет розміщено інформацію, яка являє собою публікацію тексту з назвою «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»», яка розміщений за посиланням: https://www.deputaty.in.ua/post/doky-odiozni-militsionery-okhoronyayut-viyskkomaty-uvinnytsi-anshlah-avto-baryh? fbclid= IwAR3mo4O5LpiQ7KQEofzynqPKPGhi6p-Z2zheIaZA6S-ttGhFWani_VFO-Pq, такого змісту:
		 
		«Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»
		 
		Черги на розмитнення приватних автівок, генерали в охороні військкомату та інші принади воєнного стану  така реальність у Вінниці. Війна внесла корективи у життя чималої кількості «рєшал», то ж тепер ці достойники в лавах ЗСУ боронять країну. Але не на «нулі», навіть, не за місцем свого проживання  а там, де поки не стріляють.
		 
		Колишній військовий комісар Вінниці ОСОБА_3 вже позбувся своєї посади. Досить тихо та без особливих наслідків. А злі язики приписували і продаж довідок для виїзду за кордон, і політичні переслідування, точкові повістки недругам міської влади. Щоправда, за це відповідальності полковник ОСОБА_4 не поніс  його перевели служити в одну з частин на Західній Україні. Сподіваємось, це зробили виключно через те, що не хотіли у військовий час афішувати метастази корупції в армії, а після перемоги всі винуватці все ж понесуть покарання.
		 
		Генерали  янголи-охоронці військкомату
		 
		Чимало українців знають, а ще більше не знають таку одіозну постать як ОСОБА_5 . У 2016-2017 роках він працював начальником Регіонального сервісного центру у Вінницькій області, куди потрапив за протекцією свого колишнього начальника, керівника ОСОБА_6 . Після роботи у реєстраційно-екзаменаційній системі, ОСОБА_7 перебрався до Києва за підтримки заступника міністра внутрішніх справ України ОСОБА_8 , з яким вони навчалися в одному університеті.
		 
		Згодом, на посаді Першого заступника начальника Головного сервісного центру, будучи головою тендерного комітету, ОСОБА_7 відповідав за спрямування закупівель та матеріального забезпечення в потрібні кишені. А після звільнення з посади голови Начальника ГСЦ МВС ОСОБА_9 , став виконувати обов`язки начальника центру.
		 
		Завдяки важкій та наполегливій праці ОСОБА_7 до системи повернулися усі старі одіозні невтомні працівники жезлу, робітники ОСОБА_10 , та повернулась система тотальних поборів, штучних перешкод та корупційних схем. Ці співробітники ДАІ масово почали монетизувати все, що тільки можливо та ділитись чесно нажитим із начальником.
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_7 доповідав про свої успіхи на засіданні Комітету Верховної Ради з питань правоохоронної політики. Нардеп ОСОБА_11 перервав переобтяжену цифрами доповідь питанням «навіщо ми це слухаємо?» і закликом поговорити про проблеми цієї структури, а не загальновідому статистику. Куницький попросив ОСОБА_7 чесно відповісти на питання: «Чому електронна черга в сервісному центрі перестала працювати в розпал пандемії, коли людям треба якомога менше стояти в чергах і без потреби знаходитися у закритих приміщеннях? Чому у центрах постійно «висить база», що це за база і скільки грошей треба, щоб вона «розвисла»? Чому із понад ста камер, за якими можна перевірити наявність черг у сервісних центрах, 40 не працює взагалі, а інші транслюють «повітря»  за картинкою взагалі незрозуміла ситуація з чергами? Чому посадовці сервісних центрів не лише не борються з «бігунками», але й місцями покривають чи навіть сприяють їхній діяльності? Чому дані перевірок завжди однаково задовільні, а кількість негативних відгуків непропорційна кількості дисциплінарних проваджень?» Чи варто казати, що на жодне із цих запитань адекватної відповіді від ОСОБА_7 не було.
		 
		До цього додамо ще кілька претензій до ОСОБА_7 . Це, по-перше, схематози з автошколами. Не секрет, що головним джерелом тіньових заробітків у сервісних центрах є складання іспитів на права водія. Якщо коротко, то учні роблять «внесок» і безболісно складають іспит. По-друге, то схематози із продажем прав. За ціну від п`яти тисяч гривень можна просто купити собі водійські права і не проходити жодне навчання та іспити. Гроші у сервісних центрах отримують через перевірених посередників, а далі даються вказівки у конкретні автошколи, де «одержувачі прав», проходять навчання. По-третє, Князюку закидають схематози з «вирішувачами-бігунками». Це події на етапі купівлі, продажу чи перереєстрації автомобілів, зокрема при отриманні номерних знаків. Співробітники «відкритих офісів» з грошима прямо не мають справи, для цього є так звані «рішали-бігунки». При взаємодії з такими кадрами процедура значно спрощується.
		 
		І чи не найголовніша «мутка». Після того, як у сервісних центрах запрацювали електронні черги, одразу ж виникли схеми, як на цьому заробити. Громадяни не можуть скористатися правом запису в електронну чергу, бо всі слоти черги заповнюються в період з 00:00 до 00:15. Тож українці без блату змушені йти до сервісного центру та ставати там у живу чергу. А там на них чекають спеціально навчені люди, які пропонують продати «свої» номерки за суму іноді до 1000 грн, а подекуди й більшу. І що цікаво, «бігунці» сидять в одному приміщенні з начальниками СЦ МВС. І хто-хто, а ОСОБА_7 про це знає. І таких «проблем» - безліч…
		 
		Та з голови, пана ОСОБА_7 , повільно спустимось до його правої руки, колишнього ОСОБА_12 . У міській ДАІ Вінниці він був начальником адмінпрактики.
		 
		Згодом став фактично касиром ОСОБА_7 у Головному сервісному центрі МВС України. До війни ОСОБА_13 залишався в тому ж відомстві начальником управління організації екзаменаційно-реєстраційної діяльності ГСЦ МВС. Тобто, саме ОСОБА_13 «рулить» грошовими потоками у відомстві.
		 
		Додамо, що ОСОБА_13 керує дозволами на перевезення небезпечних вантажів, а також має власну автошколу, де готує водіїв до перевезення таких вантажів. Це не повноцінна автошкола з великим парком, навчальними класами, а радше невеличка кімнатка з мінімумом вимог, але з досить великими грошовими прайсами для «клієнтів». Там можуть навіть і не вчити: заплатив  і їдь собі, вези.
		 
		І от саме цього високого достойника, ОСОБА_14 можна зараз побачити в охороні будівлі вінницького військового комісаріату. Як почалась війна ОСОБА_13 не пішов боронити ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18  він повернувся до рідної Вінниці і зі зброєю в руках став оберігати спокій полковника ОСОБА_4 та його підлеглих.
		 
		Там само, поруч із ОСОБА_13 вінничани мають змогу побачити й ОСОБА_19 , поки що чинного начальника Регіонального сервісного центру МВС у Вінницькій області.
		 
		Всіх цих державних мужів, які сьогодні охороняють спокій вінницького військового комісаріату об`єднує робота у вінницькому Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі під орудою непересічної особи, ОСОБА_20 . До 2014 року ОСОБА_21 очолював Вінницький НДЕКЦ, а у березні 2014 його забрали у столицю, очолювати експертну службу МВС України. А відомий захисник італійських берегів від російської навали ОСОБА_22 19 грудня 2014 року полковнику міліції ОСОБА_23 присвоїв звання генерал-майора.
		 
		Отакі от люди, досвідчені професіонали, офіцери з досвідом зараз охороняють військовий комісаріат Вінниці. З 9 до 18 години. Опісля їдуть по домівках, аби наступного дня знов нести важку службу і захищати Україну.
		 
		Разом з ними непосильну ношу у охороні військкомату від путіна несе і ОСОБА_24 , керівник вінницького територіального сервісного центру 0541 (той, що по вулиці Ботанічній, в мікрорайоні Корея).
		 
		А що ж відбувається у Вінниці?
		 
		Тим часом поки спокій вінницького військкомату під надійним контролем, у місцевому сервісному центрі аншлаг. Перекупи та «гонщики» автівок штурмом намагаються взяти кабінети, аби зареєструвати на себе з півдесятка автівок щоденно.
		Сотні боєздатних вінничан щодня сумлінно боронять суверенітет вінницьких сервісних центрів МВС, тримаючи непохитно оборону черги для реєстрації автомобілів під «нульове» розмитнення. Між собою «бійці фронту розмитнення» зійшлись у непосильній боротьбі за право допомогти українцям придбати доступне європейське авто з «невеличкою» націнкою…
		Звісно це не автомобілі для збройних сил та не замовленні бійцями з окопів. Це на «перекид». Перекупів не лякають навіть вінницькі правоохоронці, які вже роздали сотні повісток. Це, звичайно, відриває ділків від важкої роботи, але кілька автівок з націнкою перекривають зусилля військкомату щодо мобілізації.
		Ті, хто зі зброєю в руках боронить суверенітет України фізично не мають змоги скористатись таким нововведенням. Ті, хто втратив автомобілі внаслідок збройної агресії також «в прольоті». Від «нульового» розмитнення знову виграли авто-бізнесмени. Вони почали накуповувати автомобілі тисячами, внаслідок чого утворились величезні черги на кордоні, які фізично відтіснили навіть гуманітарний вантаж.
		Чи не час навести порядок панам ОСОБА_13 , ОСОБА_25 та іншим? Ні, адже вони за охорону військкомату отримують і свою зарплату як керівників своїх служб, і ще як солдати ЗСУ, і ще й додаткові 30 тисяч гривень як мобілізовані. При цьому можливість «порішати» не втрачають. У виграші всі, крім українців.».
		 
		Вказаний інформаційний матеріал поширений без зазначення автора.
		Дана інформація, була розміщена на офіційному сайті https://deputaty.in.ua - сайт ГО "Автомайдан «Вінниччина", та відповідно до сервіс перевірки Whois, власником домену являється « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а тому поширений інформаційний матеріал, а саме публікація під заголовком ««Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»» доведений до відома широкому (невизначеному) колу осіб (а.с. 7-9). 
		Враховуючи ту обставину, що автор поширеної інформації невідомий, а доступ до сайта  вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення наведеної вище інформації.
		Вищезазначена позиція повністю узгоджується із позицією викладеною у ст. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
		Крім того, суд звертає увагу на те, що факт поширення оспорюваної інформації сторона відповідача не заперечує.
		Судом встановлено, що позивач просить визнати недостовірною інформацію та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, яка розміщена в публікації «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»», яка розміщена за посиланням: https://www.deputaty.in.ua/post/doky-odiozni-militsionery-okhoronyayut-viyskkomaty-uvinnytsi-anshlah-avto-baryh? fbclid= IwAR3mo4O5LpiQ7KQEofzynqPKPGhi6p-Z2zheIaZA6S-ttGhFWani_VFO-Pq; 
		Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		Згідно зі статтею 275 ЦК України кожній фізичній особі надано право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
		Згідно зі ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в суспільстві, державі та навколишньому середовищі.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Негативною слід вважати інформацію, у якій стверджується про порушення особою норм чинного законодавства, учинення будь-яких інших протиправних дій і яка порушує його право на повагу до ділової репутації.
		Згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		Як зазначалось вище, оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію»). 
		Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної особистості, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
		Суд враховує положення частини першої статті 34 Конституції України та частини першої статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якими закріплено право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована ч. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalemv.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).
		Рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли бути визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
		Рішенням Європейського суду від 23 червня 2009 року у справі «Бодрожич та Вуїїн проти Сербії» вказано, що свобода вираження поглядів, яка захищена ч. 1 ст. 10 Конвенції утворює одну із фундаментальних цінностей у демократичному суспільстві. Причому, це стосується не лише тієї «інформації» чи «ідей», які «приємно» отримувати та які не є образливими, а також тих, які є шокуючими чи такими, що викликають занепокоєння.
		Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про їх захист.
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
		Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Як встановлено судом та виходячи із дослідженої інформації, яка наведена у статті «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»», та розміщена на відповідному веб-сайті, була спрямована на поширення інформації у формі критики та суб`єктивних суджень автора, окрім інших зазначених посадових осіб, ще й про діяльність позивача  ОСОБА_1 , як публічної особи, який у свій час обіймав різні посади в державних органах, у тому числі посаду начальника управлінні організації екземенаційно-реєстраційної діяльності сервісного центру МВС України, та яка неодноразово висвітлювалася у засобах масової інформації. Логіка викладення матеріалу має інформативний характер. Суть статті зводиться до того, що її автор висвітлює діяльність посадових осіб Збройних Сил України та Міністерства внутрішніх справ України, зокрема у Вінницькій області, у стилі суб`єктивних суджень, із критичною точкою зору. Вказана стаття охоплює значну кількість адресатів, в тому числі і позивача, як публічної особи, та викладена з використанням суспільно-політичної, юридичної та емоційно-експресивної лексики.
		Позивачем впідтвердження своїхпозовних вимогпро визнанняпоширеної відноснонього інформаціїнедостовірною татакою,що порушуєйого правана повагудо йогогідності,честі танедоторканість діловоїрепутації,яка розміщенау вказанійвище публікації,окрім інформаціїпро домен,інформації ЄДРщодо ОСОБА_2 ,посвідчення проінвалідність тароздруківки оспорюваноїстатті,суду ненадано жодних належних та допустимих доказів, щодо поширення відповідачем недостовірної інформації відносно позивача, приниження його честі, гідності та ділової репутації.
		В свою чергу суд звертає увагу на те, що позивач у своїй позовній заяві взагалі не конкретизує та не зазначає, яка саме поширена відносно нього інформація чи відомості або висловлювання, не відповідають дійсності, викладені неправдиво та є недостовірними та підлягають спростуванню.
		Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Крім цього, у пункті 18 зазначеної вище постанови Пленуму вказано, що, згідно з положеннями ст. 277 ЦК України та ст. 12 ЦПК України, саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
		Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
		Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
		Проте стороною позивача не було подано суду належних та допустимих доказів. Тобто сторона позивача не скористалась своїм правом та не виконала свій обов`язок, що полягає в поданні доказів до суду, а надані докази є такими, що судом не можуть вважатися належними та допустимими.
		Висновок експертівКиївського науково-дослідногоінституту судовихекспертиз зарезультатними проведеноїсудової лінгвістичної(семантико-текстуальної)експертизи №20357/22-36/14316/23-36від 25.05.2023,який всвою чергубув виготовленийна замовленняпозивача танаданий суду,як доказ,вказує нате,що у тексті публікації «Доки одіозні міліціонери охороняють військкомати, у Вінниці аншлаг «авто-бариг»», яка розміщена за посиланням: https://www.deputaty.in.ua/post/doky-odiozni-militsionery-okhoronyayut-viyskkomaty-uvinnytsi-anshlah-avto-baryh? fbclid=IwAR3mo4O5LpiQ7KQEofzynqPKPGhi6p-Z2zheIaZA6S-ttGhFWani_VFO-Pq;, - міститься інформації негативного характеру, висловлювання образливого характеру стосовно ОСОБА_1 , і ніяким чином не вказує на те, що така інформація є недостовірною.
		З огляду на викладене суд не встановив наявності порушеного права позивача на честь, гідність та ділову репутацію, про захист яких він просить та з цією метою звернувся до суду.
		Крім того, при дослідженні в ході судового розгляду вказаної статті, судом встановлено, що сам інформаційний текст публікації, за своєю правовою природою носить оціночний характер. Яскраве використання вказаних у статті мовностилістичних засобів не може бути підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки це не передбачено ЦК України. 
		Згідно з Резолюцією 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя, публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо особи, яка обіймала різні посади в державних органах, у тому числі посаду начальника управління організації екзаменаційно-реєстраційної діяльності сервісного центру МВС України, чи іншої публічної особи є, значно ширша, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків, вони повинні це усвідомлювати та бути готовими до такого. 
		Як встановлено судом позивач тривалий час обіймав різні посади в державних органах, тобто є публічною особою.
		У зв`язку з викладеним вище, позивач повинен бути відкритий та повністю готовий для критики та пильного нагляду громадськості, а межа допустимої критики та різноманітних оцінок його діяльності, у тому числі несхвальних, є значно ширшою.
		При цьому,на переконаннясуду,поширена відповідачемінформація,яку позивачвважає відносносебе недостовірною,носить виключнооціночний суб`єктивнийхарактер,а такакритика дійта поведінкипублічної особизроблена вдопустимих межах. Сама ж публікація містить критичний коментар діяльності ряду публічних осіб та діяльності державних органів влади, у тому числі і позивача, як публічної особи. Позивач же в свою чергу будучи публічною особою має бути готовий до підвищеного рівня критики, у порівнянні з приватною особою.
		Судом встановлено, що викладена інформація в публікації є не інакше як власні погляди, критичні висловлювання та припущення стосовно діяльності позивача та інших публічних осіб з урахуванням наявності раніше поширеної інформації, що висвітлювалася у чисельних ЗМІ, а тому являється суб`єктивною думкою автора публікації, яка викладена у формі оціночних суджень та не містить будь-яких конкретних фактів правдивість яких можна перевірити на предмет їх дійсності, та які можуть підлягати спростуванню. Крім того, позивачем суду не надано жодного доказу заподіяної шкоди його ділової репутації та спричинення шкоди його особистим немайновим благам, як учасника суспільних відносин, а відтак поширена позивачем інформація за зазначеним вище посилянням спростуванню не підлягає. 
		Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності , честі та недоторканості ділової репутації наведеної вище публікації та щодо спростування поширеної у ній інформації.
		Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, ст. 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		Позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки судом не встановлено порушень його прав, які б підлягали захисту, а тому відсутні і підстави для стягнення відповідної матеріальної компенсації за порушення таких прав.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України в зв`язку із тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору, його слід компенсувати за рахунок держави. 
		Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмові в позові - на позивача.
		Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
		При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
		Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
		Таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 755/9215/15-ц при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
		Під час розгляду справи судом встановлено, що представником відповідача  адвокатом Васильняком Р.І. було подано відзив в якому наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 5000,00 грн. на правничу допомогу; договір про надання правової допомоги № 4 від 25.05.2023 року, акту приймання-передачі наданих послуг № 8 від 01.06.2023 року, ордер, квитанцію про оплату витрат на правову допомогу на суму 5000,00 грн. від 01.06.2023 року (а.с. 82-91).
		Враховуючи те, що сума витрат відповідача на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. підтверджується наданими доказами, а доказів на спростування наданих адвокатом послуг та їх неспівмірності позивачем не представлено, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено повністю, суд вважає, що вимога представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу з позивача підлягає задоволенню у повному обсязі.
		На підставі викладеного та керуючись ст. 32 Конституцї України, ст.ст.1,30Закону України«Про інформацію», ст.ст. 200, 201, 275, 277, 297 ЦК України, п.п. 4, 15, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», ст.ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 89, 133, 137, 141, 259,263-265,352,354,355ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		 
		Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації.
		Судовий збір компенсувати за рахунок держави.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 коп.).
		Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення суду складено 31.07.2023 року.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
		Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...