Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/5088/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 01.08.2023. Зареєстровано: 02.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2023.
Дата набрання законної сили: 28.08.2023
Номер судового провадження: 1-кп/461/551/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023140000000113

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		461/5088/23
		1-кп/461/551/23
		    
		    В И Р О К
		    І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		   27.07.2023 року             Галицький районний суд м.Львова
		 
		в складі:             головуючої судді             ОСОБА_1 
		   секретар судового засідання         ОСОБА_2 
		з участю:             прокурора                  ОСОБА_3 
		   захисника                  ОСОБА_4 
		        
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 22023140000000113 від 14.04.2023 відносно
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Томськ, російської федерації, українця, громадянина України, раніше несудимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є депутатом, адвокатом або нотаріусом, ІПН: НОМЕР_1 
		 
		обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України, ч.1 ст.258-3 КК України, ч.2 ст.260 КК України, -
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Громадянин України ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, на час дії в Україні воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованій території Херсонської області та беручи з 24.02.2022 участь в діяльності незаконного збройного формування 1 роти 5 стрілецького батальйону 113 стрілецького полку мобілізаційного резерву терористичної організації «ДНР», що входить до складу 34 бригади 49 армії російської федерації, на підставі наказів військового командування збройних сил російської федерації у межах загального плану захоплення території України у складі збройних сил російської федерації, керуючись ідеологічним мотивом, маючи на меті завдати шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, виконував завдання, пов`язані із забезпеченням бойових дій проти Збройних Сил України та виконував обов`язки із забезпечення різних видів та форм бою.
		У такий спосіб ОСОБА_5 , ігноруючи свій громадянський обов`язок, передбачений Конституцією України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно з усвідомленням негативних наслідків своїх дій та на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, 24.02.2022, перебуваючи у м. Донецьк, перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану, чим вчинив державну зраду, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.111 КК України.
		 
		Крім цього, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, достовірно знаючи про розпочату 24.02.2022 військовослужбовцями збройних сил російської федерації повномасштабну військову агресію проти України, яка супроводжувалась незаконним вторгненням на територію України, збройним нападом та окупацією частини території України, що продовжується по цей час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків, а також безпосередню участь у збройній агресії терористичної організації «ДНР», умисно брав участь у діяльності указаної терористичної організації.
		ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «ДНР» та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, з ідеологічних мотивів, 24.02.2022, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно прибув до пункту збору мобілізованих терористичної організації «ДНР» у м. Донецьк, вступив до її лав, отримав військове обмундирування, стрілецьку зброю і боєприпаси до неї, та з цього часу до 01.06.2022 брав участь у діяльності вказаної терористичної організації, виконуючи завдання на території тимчасово окупованих населених пунктів Херсонської області, пов`язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України та забезпеченням різних видів та форм бою, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України.
		 
		Крім того, громадянин України ОСОБА_5 , достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про проведення на території Донецької області України антитерористичної операції проти терористичної організації «ДНР», усвідомлюючи, що така є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних мотивів, 24.02.2022, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно прибув до пункту збору мобілізованих терористичної організації «ДНР» у м. Донецьк, де вступив до її лав у складі не передбаченого законом збройного формування  1 роти 5 стрілецького батальйону 113 стрілецького полку мобілізаційного резерву терористичної організації «ДНР», що входить до складу 34 бригади 49 армії російської федерації та з цього часу до 01.06.2022 брав участь у діяльності вказаного не передбаченого законом збройного формування терористичної організації.
		При цьому ОСОБА_5 , вступаючи до вказаного не передбаченого законом збройного формування терористичної організації «ДНР», був достовірно обізнаний, що воно належить до збройних формувань, а саме - має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації та керованих нею терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», та ставить перед собою специфічні завдання.
		ОСОБА_5 усвідомлював, що зазначене незаконне збройне формування терористичної організації «ДНР» не належить до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про Національну поліцію», «Про Державну прикордонну службу України», «Про Національну гвардію України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.
		ОСОБА_5 , беручи участь у вищевказаному не передбаченому законом збройному формуванні, відповідно до покладених на нього завдань, із закріпленою стрілецькою зброю та боєкомплектом до неї, керуючись статутами збройних сил російської федерації та терористичної організації «ДНР», у період часу з 24.02.2022 до 01.06.2022 виконував обов`язки «стрільця» в різних видах бою та формах його забезпечення проти Збройних Сил України в населених пунктах Херсонської області, які ними захоплені та окуповані під час збройної агресії, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.260 КК України.
		 
		Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 05.06.2023 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 22023140000000113 від 14.04.2023 за підозрою громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3 та ч. 2 ст. 260 КК України.
		Відповідно до ст.297-1 КПК України спеціальне досудове розслідування (in absentia) здійснюється стосовно одного чи декількох підозрюваних згідно із загальними правилами досудового розслідування, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цієї глави. Спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбаченихстаттями 109,110,110-2,111,111-1,111-2,112,113,114,114-1,114-2,115,116,118,частиною другоюстатті 121,частиною другоюстатті 127, частинамидругоюітретьоюстатті 146,статтями 146-1,147,частинами другою - п`ятоюстатті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем),статтями 209,255-258-6,348,364,364-1,365,365-2,368,368-2,368-3,368-4,369,369-2,370,379,400,408,436,436-1,437,438,439,440,441,442,443,444,445,446,447Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук. Відповідно до ч.3 ст.323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених участині другійстатті 297-1цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
		Згідно з вищезазначеним, виклик в судові засідання ОСОБА_5 здійснювався шляхом розміщення оголошення в газеті «Урядовий кур`єр».
		Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст. 323 КПК України) суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Винуватість ОСОБА_5 у визначеному судом у цьому вироку обсязі повністю підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, а саме:
		- даними повідомлення щодо виявлення кримінального правопорушення;
		- відомостями по КП № 22022140000000116, з яких вбачається, що в рамках виконання доручення слідчого у кримінальному провадженні №22022140000000116 від 28.06.2022р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, через оперативні можливості встановлено, що ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м.Шахтарськ Донецької області, без місця реєстрації) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Томськ, росія, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) 24.02.2022р. прибули до одного з так званих пунктів збору мобілізованих терористичної організації «днр», а саме, до будівлі одного з так званих військових комісаріатів у АДРЕСА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
		-даними, що містяться у протоколі огляду від 25.07.2022 року, відповідно до якого, за допомогою Інтернет-браузера «Google Chrome» було здійснено вихід до глобальної мережі Інтернет, а саме до електронної сторінки спільноти каналу ІНФОРМАЦІЯ_3 , де за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4  1 червня 2022 року о 20:16:14 розміщено відеозапис тривалістю 06 хв.16 сек. (файл 20220601.mp4). Оглядом зазначеного відео встановлено, що на ньому зафіксована група людей, одягнутих у російську військову форму, деякі з них - мають зброю, пов`язки білого кольору, одягнуті на праву ногу і ліву руку. Серед них, промовець (час на відео з 5:09 хв. до 5:38 хв.) говорить текст: «Я, ОСОБА_5 , бьіл уволен с военной части днр 0884 по получению травмьі, так как не пригоден к военной службе. Разрьів акраменального сочленения плеча. Так же у меня тромбофлебит прогресирует на ноге (показує стан лівої ноги). 
		Подальшим пошуком на ресурсі «Миротворець» ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) встановлено наявність інформації щодо осіб, повязаних з НЗФ т.зв. «днр», серед яких ОСОБА_5 (скріншот 6, ІНФОРМАЦІЯ_6  viktorovich/).
		Подальшим оглядом здобутих на ресурсі «Миротворець» профілів у соціальних мережах отримано інформацію та вказаним протоколом проведено огляд інформаційних ресурсів, які використовує ОСОБА_5 , а саме - за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7  значиться сторінка користувача ОСОБА_7 , на якій датою народження вказано ІНФОРМАЦІЯ_8 ; за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9  значиться сторінка користувача ОСОБА_7 , на якій датою народження вказано ІНФОРМАЦІЯ_8 , місто - Донецьк, фото  відсутні;
		- висновком експерта від 06.09.2022 №СЕ-19/114-22/13316-ФП, з якого вбачається, що на відеозаписі з назвою: «20220601.mр4, на якому в період часу з 00.05.10 год. по 00.05.37 год. зображено особу, яка представилася ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на фотознімку ДМСУ де зазначений громадянин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даному на дослідження у якості порівняльного матеріалу зображена одна і та ж особа.
		- даними протоколу допиту свідка ОСОБА_8 від 09.08.2022 з додатком;
		- даними протоколу огляду від 08.03.2023 року, з якого вбачається, що 09 серпня 2022 року 13:20, слідчий в приміщенні державної установи Табір для тримання військовополонених «Захід 1», допитав свідка по справі - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який повідомив, що його мобілізували 26 лютого 2022 року, а 7 квітня 2022 року його взяли в полон. Свідок повідомив, що знайомий з ОСОБА_5 , який служив разом із ним, і зможе його впізнати. 
		- даними протоколу огляду від 07.03.2023 року, з якого вбачається, що 9 серпня 2022 року 14:20, слідчий, в приміщенні державної установи Табір для тримання військовополонених «Захід 1», допитав свідка по справі - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , який повідомив, що знайомий з ОСОБА_5 , який служив разом зі свідком, і зможе його впізнати. Свідок повідомив, що його мобілізували 26 лютого 2022 року, а 07 квітня 2022 року його взяли в полон.
		- даними протоколу допиту свідка ОСОБА_10 від 07.03.2022 з додатком;
		- даними протоколу огляду від 07.03.2023 року, з якого вбачається, що 9 серпня 2022 року 15:46, слідчий, в приміщенні державної установи Табір для тримання військовополонених «Захід 1», допитав свідка по справі  ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який повідомив, що знайомий з ОСОБА_5 , який служив разом зі свідком, і зможе його впізнати. Свідок повідомив, що його мобілізували 24 лютого 2022 року, а 27 квітня 2022 року його взяли в полон.
		- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.08.2022 року, відповідно до якого свідок ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_11 на фото під № 3 за характерними рисами зачіски та тілобудовою.
		Проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що всі зазначені докази є належними, допустимими та достовірними. Вони узгоджуються між собою.
		В той же час, досліджені в суді докази є достатніми, оскільки, як окремо, так і в сукупності, у повній мірі доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України, ч.1 ст.258-3 КК України, ч.2 ст.260 КК України. 
		У суду відсутні підстави для сумніву у допустимості цих доказів, які зібрані в порядку, що передбаченийКПК України.
		Таким чином, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України, ч.1 ст.258-3 КК України, ч.2 ст.260 КК України, доведена повністю.
		Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
		Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
		Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН). До складу ООН входять Україна та російська федерація, а також більшість країн світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), серед іншого, визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація. 
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з цим документом, територія України є неподільною та недоторканною. 
		Незалежність України визнали більшість держав світу, серед яких і російська федерація.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. 
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		22.02.2022 президент російської федерації направив до ради федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами цієї країни, яке було задоволено.
		24.02.2022 близько 05 години президент російської федерації оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
		24.02.2022, на виконання зазначеного вище наказу, військовослужбовці збройних сил російської федерації, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в тимчасово окупованій Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, в Україні введено воєнний стан.
		15.03.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.
		21.04.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 18.04.2022 №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
		22.05.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
		15.08.2022 Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 12.08.2022 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб.
		Пленум Верховного Суду України у п. 4Постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями» від 23 грудня 2005 року №13роз`яснив, що утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об`єднання для заняття злочинною діяльністю. В частині ж участі у злочинній чи терористичній організації, то відповідно до п.13 даної постанови, вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об`єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.
		Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_5 усвідомлював те, що «ЛНР» та інші незаконні збройні формування, які структурно входить до силового блоку терористичних організацій «ЛНР», «ДНР» діють на території України саме як терористичні організації,діють на території України незаконно та що її учасники застосовують зброю, вчиняють терористичні акти, захоплення будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, вбивства людей, вибухи, підпали та інші дії, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людей, завдають значної майнової шкоди та призводять до настання інших тяжких наслідків, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення та впливу на прийняття рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, а також чинять збройний опір, незаконну протидію та перешкоджають виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України й військовослужбовцями Збройних Сил України, задіяним у проведенні антитерористичної операції, і обвинувачений сприяв і приймав участь у діяльності терористичних організацій.
		Суд також враховує правові позиції, викладені у рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з`ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою. 
		Висновки суду про визнання «ЛНР» і «ДНР» терористичними організаціями узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» безпосередньо зазначено, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі у Донецькій та Луганській областях й заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «ДНР» і «ЛНР». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція».
		Відповідно дост. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. 
		Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
		Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону. 
		Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.
		Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинних дій доведена поза розумним сумнівом. 
		Суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_5 своїми умисними діями вчинив: 
		-державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України;
		-участь у терористичній організації, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України; 
		-участь в діяльності не передбачених законом збройних формувань,
		тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 260 КК України.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, в тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено уст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
		Судом під час провадження у справі вживалися усі можливі належні заходи для виклику обвинуваченого  ОСОБА_5 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду.
		Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
		1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;
		2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу;
		3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.
		Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з огляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
		Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд також бере до уваги характер та тяжкість вчинених ним злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.
		Пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.
		Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
		Згідно ч.1ст.50КК України,покарання єзаходом примусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого.  
		Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. 
		Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
		Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу 
		При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання. 
		Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, дані, які характеризують ОСОБА_5 , суд вважає, що для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому буде справедливим та достатнім обрати йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.111 КК України, ч.1 ст. 258-3 КК України, ч.2 ст. 260 КК України, що буде достатнім для його виправлення та запобігання вчинення ним нових злочинів.
		Відповідно до положень ч. 1 ст.70КК остаточне покарання ОСОБА_5 за вчинення цих кримінальних правопорушень необхідно визначити шляхом часткового складання призначених покарань.
		Відповідно до ч.2 ст.59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
		Враховуючи, що за ч.1. ст. 111 КК України ОСОБА_5 вчинив злочин проти основ національної безпеки України та за ч.1 ст.258-3 КК України, ч.2 ст. 260 КК України вчинив злочини проти громадської безпеки, cуд вирішив застосувати конфіскацію всього майна, належного ОСОБА_5 на праві власності.
		Цивільний позов в рамках кримінального провадження не заявлено.
		Відповідно до вимогст.124 КПК України з обвинуваченого в дохід держави підлягають стягненню судові витрати за проведення судової портретної експертизи в розмірі 9816,56 грн.
		Долю речових доказів необхідно вирішити в порядку, передбаченому положеннями ст. 100 КПК України.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.323,368,370,374 КПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		ОСОБА_5  визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України, ч.1 ст.258-3 КК України, ч.2 ст.260 КК України, та призначити йому покарання:
		- за ч.1 ст.111 КК України  у виді 13 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;
		- за ч.1 ст.258-3 КК України  у виді 10 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності;
		- за ч.2 ст.260 КК України  у виді 5 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
		 
		На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання ОСОБА_5 призначити у виді 13 років позбавлення воліз конфіскацією всього майна, належного йому на праві власності.
		 
		Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту звернення вироку до виконання, після набрання даним вироком законної сили.
		 
		Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати за проведення експертизи у розмірі 9816,56 гривень
		 
		Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. 
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		 
		 
		Суддя                      ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...