Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/10771/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності; Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою.
Надіслано судом: 02.08.2023. Зареєстровано: 02.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2023.
Дата набрання законної сили: 26.09.2023
Номер судового провадження: 1-кп/953/41/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42013220010000016

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		   Справа№ 640/10771/13-к 
		н/п 1-кп/953/41/23 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		                
		       "01" серпня 2023 р. Київський районний суд м. Харкова у складі суду: 
		головуючої судді ОСОБА_1 , 
		                                за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		                                                                ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , 
		прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 
		                                                                ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		                                                                ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , 
		                                                                ОСОБА_13 , 
		обвинуваченого ОСОБА_14 , 
		                              захисника                              адвоката  ОСОБА_15 ,  
		       розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові  кримінальне провадження,  внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 01.03.2013 року за № 42013220010000016 відносно 
		ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Астрахань РФ, громадянина України, не судимого, з вищою освітою, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні 2 дітей: дочку 1996 р.н., сина 2007 р.н., зареєстрований: АДРЕСА_1 , мешкає: АДРЕСА_2 .
		з кваліфікацією кримінальних  правопорушень, передбачених  ч.3 ст. 368 КК України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Органом досудового розслідування ОСОБА_14 обвинувачується у скоєні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368 КК України ( в редакції 2012 року). 
		Так, згідно обвинувального акту, ОСОБА_14 , займаючи посаду заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, маючи спеціальне звання підполковника міліції, знаходячись на службі в органах внутрішніх справ, згідно з наказом № 170 о/с від 12.08.2011 в.о. начальника ГУМВС України в Харківській області, згідно з функціональними обов`язками здійснюючи: безпосереднє керівництво службами - сектором охорони громадського порядку та сектором дільничних інспекторів міліції та будучи куратором, в тому числі, патрульної служби, організовуючи і контролюючи роботу цих служб; будучи наділеним правом в межах компетенції висувати вимоги і приймати рішення, обов`язкові для виконання фізичними та юридичними особами і притягувати до відповідальності осіб, які ухиляються від їх виконання; маючи повноваження розглядати справи про адміністративні правопорушення, підвідомчі міліції, та у встановленому порядку приймати рішення; здійснюючи, таким чином, функції представника влади, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, в порушення вимог ст. 2, ст. 10 Закону України «Про міліцію», згідно з яким основними задачами і обов`язками міліції є попередження правопорушень та їх припинення, в тому числі припинення адміністративних правопорушень, - маючи умисел, спрямований на одержання хабара, діючи з корисливих мотивів умисно і протиправно, 16 червня 2012 року близько 10 год. 05 хв., знаходячись в салоні автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , припаркованого в районі будинку № 70 по проспекту Перемоги у місті Харкові, одержав від ОСОБА_16 хабара в розмірі 4000 гривень за виконання з використанням наданої йому влади і службового становища певних дій на користь ОСОБА_16 , який здійснював незаконну торгову діяльність на території Дзержинського району м. Харкова, зокрема торгівлю продуктами харчування, тютюновими виробами з рук у невстановлених місцях, у тому числі на прилеглій до будинку №70 по проспекту Перемоги території та в інших місцях, що має ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.160 КУпАП, а саме - вирішення питань, у тому числі шляхом надання відповідних вказівок, щодо невжиття підлеглими працівниками Дзержинського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області передбачених законом заходів по припиненню вказаних незаконних дій ОСОБА_16 і пов`язаних з ним осіб, а також щодо невжиття підлеглими заходів по фіксуванню цих фактів та оформленню матеріалів для притягнення ОСОБА_16 та пов`язаних з ним осіб до встановленої законом відповідальності, зокрема за ст.160 КУпАП.
		Крім того, продовжуючи діяти з єдиним умислом на одержання хабара від ОСОБА_16 , ОСОБА_14  21 липня 2012 року о 08 год. 45 хв., знаходячись в салоні автомобіля «Mitsubishi Lancer», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , припаркованого у дворі житлового будинку АДРЕСА_3 , одержав від ОСОБА_16 хабара в розмірі 6000 гривень за виконання з використанням наданої йому влади і службового становища певних дій на користь ОСОБА_16 , який особисто та за допомогою пов`язаних з ним осіб здійснював незаконну торгову діяльність на території Дзержинського району м. Харкова, зокрема торгівлю продуктами харчування, тютюновими виробами з рук у невстановлених місцях, у тому числі на прилеглій до будинку №70 по проспекту Перемоги території та в інших місцях, що має ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 160 КУпАП України, а саме - вирішення питань, у тому числі шляхом надання відповідних вказівок, щодо невжиття підлеглими працівниками Дзержинського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області передбачених законом заходів по припиненню вказаних незаконних дій ОСОБА_16 і пов`язаних з ним осіб, а також щодо невжиття підлеглими заходів по фіксуванню цих фактів та оформленню матеріалів для притягнення ОСОБА_16 та пов`язаних з ним осіб до встановленої законом відповідальності, зокрема за ст.160 КУпАП України. Після чого ОСОБА_14 був затриманий працівниками УВБ в Харківській області ДВБ МВС України на місці злочину.
		Дїї ОСОБА_14 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.3 ст. 368 КК України (в редакції 2012 року), як одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, хабара на виконання в інтересах того, хто дає хабара, дій з використанням наданої їй влади і службового становища. 
		Обвинуваченим ОСОБА_14 під час всього розгляду справи провини у інкримінованому кримінальному правопорушенні за ч.3 ст. 368 КК України не визнається. 
		В судовому засіданні ОСОБА_14 просив його виправдати, та пояснив, що по відношенню до нього мала місце провокація хабара з боку співпрацівника Управління внутрішньої безпеки в Харківській області ДВБ МВС України ОСОБА_17 , який був куратором Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС в Харківській області. Пояснював, що 28.03.2012 року до нього підійшов ОСОБА_17 і попросив допомогти одному його знайомому, на що він погодився і запропонував, щоб він йому подзвонив. 14.04.2012 року до нього подзвонив чоловік, назвавшись, що він від ОСОБА_17 , як пізніше з`ясувалось ним був ОСОБА_16 . При зустрічі з ОСОБА_16 останній надав йому візитку. ОСОБА_16 консультувався у нього стосовно ведення торгівельної діяльності. У зв`язку з чим він записав його до книги мобільного телефону як „від ОСОБА_21". Протягом травня-липня 2012 року він здійснював консультативну допомогу ОСОБА_16 за клопотанням ОСОБА_21, грошових коштів від ОСОБА_18 не отримував. На прохання ОСОБА_16 він під`їжджав в район будинку АДРЕСА_3 . Ніяких вказівок своїм підлеглим він не давав щодо діяльності ОСОБА_18 , і взагалі відсутні відомості про те, що ОСОБА_18 займався торгівлею на Олексіівці . 20.07.2012р., 21.07.2012р. року ОСОБА_16 йому також неодноразово телефонував та наполягав, щоб він з ним зустрівся. 21.07.2012 року, зустрівшись з ОСОБА_16 , який сів до нього в машину, він проїхав, щоб розвернутись, коли останній вимкнув ключ запалювання та відразу відбувся удар в лобове скло автомобіля. Після чого він вийшов з автомобіля і йому наділи наручники. Гроші в сумі 6000 гривень, які були вилучені в його автомобілі, до їх вилучення, він не бачив та від ОСОБА_20 не отримував, вважає, що їх підкинули до його автомобіля, коли його затримували і доступ до автомобіля був вільний. Сліди люмінесцентної речовини на одному з пальців з внутрішньої сторони правої руки пояснює тим, що з ОСОБА_16 обмінявся рукостисканням, і ще, коли його затримали, на нього одягали наручки і прискали в обличчя газовим балончиком, у зв*язку з чим він нічого не бачив і потім витирав обличчя серветками, які також могли бути з люмінесцентною речовиною, або коли надягали кайданки, також могли помітити йому руки. Гроші які він побачив при вилученні з автомобіля, не були запаковані, ці гроші він в руки не брав і не торкався їх, хто їх туди поклав йому невідомо, вважає все це провокацією для того, щоб його відсторонити від посади керівника. Також, є розюіжності у ОСОБА_22 в показаннях, який говорив зпочатку на слідстві, що поклав гроші в стаканчик, де були долари і що я гроші в руки не брав, а потім ці гроші знайшли біля стаканчику в бардачку, і доступ до автомобіля був вільний деякий час, коли він нічого не бачив і коли його затримували, а біля автомобіля валялись якісь бумаги. Зазначив, що ОСОБА_16 близько десяти років знає ОСОБА_17 , крім того до ОСОБА_21 особисто багато разів дзвонив ОСОБА_16 , що підтверджується роздруківкою дзвінків, і перед дзвінками до нього, ОСОБА_18 багато разів дзвонив до ОСОБА_21 , як він вважає свого куратора. Пояснював, що ніяких грошей він від ОСОБА_16 ніколи не отримував. Не заперечував про зустріч з ОСОБА_16 16.06.2012 року, але вважав, що повинен його проконсультувати з приводу торгівлі, так як за нього просив його куратор ОСОБА_17 . Ініціатором дзвінків та зустрічей був завжди ОСОБА_16 . Вважає докази, які надані стороною обвинувачення були отримані з суттєвим порушенням кримінально-процесуального законодавства, у зв*язку з чим є неналежними та недопустимим. Також, були порушені його права, оскільки було силове затримання, не були роз*яснені йому права, проводився особистий обшук та обшук автомобіля без належного оформлення, з порушенням КПК України, матеріали ОТЗ та їх підстави не розкриті до теперішнього часу. 
		В судовому засіданні досліджені докази, які сторона обвинувачення поклала в основу обвинувачення ОСОБА_14 за ч.3 ст. 368 КК УКраїни, об`єм та порядок дослідження яких встановлено у відповідності до ч.1 ст.349 КПК України (згідно наданого прокурором до суду опису - а.с. 135-140 т.10), а саме:
		-Постанова про порушення кримінальної справи від 21.07.2012 року слідчим прокуратури м. Харкова. 
		-Постанова про створення слідчо-оперативної групи від 21.07.2012 року
		-Заява ОСОБА_16 від 21.07.2012 року до УВБ в Харківській області, в якій він просить прийняти заходи до працівника міліції Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_14 , який вимагає з нього хабар в сумі 6000 гривень за не притягнення його до відповідальності за здійснення незаконної торгової діяльності.
		-Заява ОСОБА_16 від 14.06.2012 року до УВБ в Харківській області, в якій він просить провести перевірку законності дій працівників Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. 
		- протокол огляду та вручення грошових знаків в сумі 6000 гривень від 21.07.2012 р., згідно якого співробітниками ДВБ ГУБОЗ МВС України в Харківській області були оглянуті та помічені засобом „світлячок - м" вказані грошові кошти та передані заявнику ОСОБА_16 
		-Протокол огляду місця події від 21.07.2012 року, в ході якого у речовій скринці автомобіля Mitsubisi", модель „lanser",сірого кольору, р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_14 були виявлені та вилучені грошові кошти в сумі 6000 гривень. Номери та серії вилучених грошових коштів співпали з номерами та серіями грошових купюр наданих ОСОБА_16 співробітникам УВБ у Харківській області МВС України.
		-Постанова про проведення виїмки від 21.07.2012 року у ОСОБА_14 фірменого одягу, протокол виїмки від 21.07.2012 року
		-Протокол демонстрації відеозапису від 21.07.2012 року. 
		-Протокол за результатами проведення ОТМ від 07.07.2012 року щодо подій 16.06.2012 біля житлових будинків по пр. Перемоги в м. Харкові, де ОСОБА_14 отримав грошову винагороду в сумі 4000 грн від ОСОБА_22 за непритягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності за реалізацію табачних виробів та товарів народного вжитку без відповідних документів.
		-Протокол за результатами проведення ОТМ від 23.08.2012 року пощо подій 21.07.2012 року біля житлових будинків по пр. Перемоги в м. Харкові ОСОБА_14 отримав грошову винагороду в сумі 6000 грн. від ОСОБА_16 за непритягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності за реалізацію табачних виробів та товарів народного вжитку без відповідних документів
		-Акт огляду грошових купюр від 16.06.2012 року з додатками, за яким співробітниками ДВБ ГУБОЗ МВС України в Харківській області були оглянуті та документально зафіксовані грошові кошти та передані заявнику ОСОБА_16 для фіксування фактів протиправної діяльності ОСОБА_14 
		-Постанова про призначення та висновок судово-медичної експертизи ОСОБА_14 від 20.08.2012 року про відсутність в нього тілесних ушкоджень. 
		-Постанова про призначення та висновок судово хімічної експертизи № 7892 від 23.08.2012 року, у якому зазначено, що на обох поверхнях наданих на дослідження тридцяти купюр номіналом 200 грн., на поверхні ватного тампона зі змивом з правої руки ОСОБА_14 наявні нашарування хімічних речовин.Спеціаліні хімічні речовини, наявні на поверхні наданих на дослідження грошових купюр загальною сумою 6000 грн., ватного тампона зі змивом з правої руки ОСОБА_14 має спільну родову належність зі спеціальною хімічною речовиною, наданою в якості зразка. 
		-Постанова про призначення, постанова про відібрання зразків голосу, висновок   судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео, -звукозапису № 8356 від 07.09.2012, згідно висновку якої, надана на дослідження Флеш-карта microSD Apacer s11329085562DQL, microSD Team, без серійного номеру в області даних за адресами DCIM/100MOVIE/, містить по два відеофайла МРЕЕG001.AVI, МРЕЕG002.AVI в кожній (відеофонограмі №№ 1-4). Дослівний зміст розмов, записаних у відеофонограмах №№ 1-4, приведено в «Додатку Б» до даного висновку. В записі відеофонограми № 1 приймала участь одна людина, в записі відеофонограми № 2 - не меньше двух осіб. Дата створення відеофонограми №№ 1,2 - 21.07.2012 (за показами титрів відеозаписів та властивостям файлів). Запис відеофонограми № 3 не містить звукозапису перемовин, промовлених безпосередньо у мікрофона, в записі відеофонограми № 4 приймало учать не менше двох осіб. Дата створення відеофонограми №№ 3,4 - 16.06.2012 року.Слова (фрази, репліки) в текстах розмов, записані на досліджених відеофонограмах №№ 2, 4 позначені як «М1» (додаток Б) - промовлені ОСОБА_16 .Слова (фрази, репліки) в текстах розмов, записані на досліджених відеофонограмах №№ 2, 4 позначені як «М2» (додаток Б) - промовлені ОСОБА_14 .Загальним та окремим дослідженням доріжок запису та звуку досліджуємих відеозаписів в області даних наданих Флеш-карт, не встановлено ознак монтажу, а також інших змін в їх змісті, зроблених в ході відеозапису або після нього, з яких встановлені тексти розмов між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , які мали місце   в момент передачі грошових коштів в сумі 4000 гривень, а також розмова про звіт ОСОБА_16 . ОСОБА_14 за що конкретно він передає йому вказані грошові кошти 16.06.2012 р., відеозаписом здійсненим при проведенні ОТЗ від 16.06.2012 р., з якого вбачається момент передачі    ОСОБА_16 грошових коштів ОСОБА_14 , а також підтверджує передачу грошових коштів в сумі 6000 гривень ОСОБА_16 . ОСОБА_14 від 21.07.2012 р., відеозаписом здійсненим при проведені ОТЗ від 21.07.2012 р., з якого вбачається момент передачі ОСОБА_16 грошових коштів ОСОБА_14 
		-Протокол огляду предметів від 23.07.2012 року з фото таблицею, постанова про залучення речових доказів (грошових коштів на суму 6000 грн., 30 купюрами номіналом 200 грн. кожна, ватні тампони зі змивами з рук ОСОБА_14 )
		-Протокол огляду предметів від 02.08.2012 року з фото таблицею, постанова про залучення речових доказів.
		-Протокол огляду предметів, документів від 10.08.2012 року.
		-Протокол додаткового огляду предметів від 29.08.2012, 12.09.2012 року, постанова про накладення арешту на грошові кошти від 13.09.2012 року. Речовими доказами грошовими коштами на суму 6000 грн., 30 купюрами номіналом 200 грн. кожна та даними, що містяться в протоколах їх огляду від 12.09.2012 р., ватними тампонами зі змивами з рук ОСОБА_14 і даними, що містяться в протоколах їх огляду 
		-Квитанція про сдачу грошових коштів в банківську установу 14.09.2012 року. 
		-Постанова апеляційного суду Харківської області від 08.08.2012 року. 
		-Висновок судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису №2861 від 29.04.2013, згідно висновку якої в області даних флеш-накопичувача Apacer microSD 2 Gb з реєстраційним номером №377 міститься два відеофайла. В області даних флеш-накопичувача Team microSD 2 Gb з реєстраційним номером №532 міститься два відеофайла. Тексти розмов, записаних на відеофонограмах №№ 1-4, зафіксовані на флеш-накопичувач №377 та 532, наведено в Додатку А до висновку експертизи. На відеофонограмі №1 в розмові приймала участь одна людина, на відеофонограмі №2 - не менше двох осіб, на відеофонограмі №3 безпосередньо переговорів не міститься, на відеофонограмі №4 - приймало участь не менше двох осіб.Слова (фрази, репліки) в розмовах на відеофонограмах №№ 2, 4, позначені у текстах розмов як «Неизв.1» - належать ОСОБА_16 .Слова (фрази, репліки) в розмовах на відеофонограмах №№ 2, 4, позначені у текстах розмов як «Неизв.2» - належать ОСОБА_14 .Визначити належність слів (фраз, реплік), позначених у текстах розмов, записаних на досліджуваних фонограмах, як «Неизв.?» та «Неизв.1» на відеофонограмі №1 (Додаток А), не представляється можливим, через їх стислість. Засобами, які знаходяться в розпорядженні експерта, встановлено наступне: - ознаки, характерні для електронного монтажу запису звуку (незавершені фрази, або фрази без змістовного початку, різкі зміни в семантичному вмісті мовлення, зміни темпу мовлення, різки зміни фону звукозапису, клацання, фрагменти з відсутністю мовних сигналів тощо) на досліджуємих відеозаписах не виявлені; - на відображенні відеофонограм №№1-4 присутні окремі відеокадри, в яких не відображено сюжет відеозапису. Ймовірно відсутність відображення сюжету пов`язана з умовами запису (наприклад ситуаційними: дуже близько розташування перешкоди перед відеоглазком, або різке переміщення відеоглазку, або технічними чинниками - станом прийомо-передаючої апаратури, завадо-захисної спроможності каналів, зривами радіоканалу тощо); - на звукових доріжках досліджуваного відео не встановлено цифрової обробки звуку ні в момент запису, ні після нього. Кожна з відеофонограм складається з одного фрагменту запису. Ймовірно, відеофонограми №№ 1-4 зафіксовані за допомогою наданих спеціальних засобів: МРЕG4 Digital Video Recorder DVR MODEL: KS-650 та являються оригіналами.
		-Даними, що містяться в протоколі проведення слідчого експерименту від 23.05.2013 р. за участю ОСОБА_14 та ОСОБА_16 , в ході якого була відтворена подія, що сталася 21.07.2012 р. біля будинку АДРЕСА_3 . 
		-Протокол дослідження інформації, знятою з каналів зв`язку операторів мобільного зв`язку та протоколом огляду інформації каналів зв`язку від 18.09.2012,  по  мобільним терміналам між  ОСОБА_14  та ОСОБА_16 . 
		Також, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , заявлені стороною обвинувачення.
		Так, свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснив, що він в 2012 році працював дільничним інспектором в Дзержинському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, начальником в нього був ОСОБА_27 , ОСОБА_14 був на той час заступником начальника Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Пояснив, що ніяких вказівок від керівництва, в тому числі і від ОСОБА_14 щодо незаконної торгівлі громадян чи про не складання адміністративних протоколів за ст. 160 КУпАП не отримував, про затримання ОСОБА_28 дізнався від керівництва. 
		Свідок ОСОБА_24 в судовому засіданні пояснив, що він в 2012 році працював дільничним інспектором в Дзержинському РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області і будь-яких вказівок від ОСОБА_29 щодо не складання протоколів про адміністративне правопорушення не отримував. Про затримання ОСОБА_28 дізнався від керівництва. 
		Свідок ОСОБА_25 під час її допиту в судовому засіданні пояснила, що вона була цивільною дружиною ОСОБА_16 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що надала до суду свідоцтво про його смерть. ОСОБА_14 бачила тільки в суді. В 2012 році її чоловік ОСОБА_20 сказав, що йому треба поставити торгову точку на пр. Перемоги на Олексівці , оскільки його попросили це зробити в поліції, та став їздити на Олексіівку і що він там робив їй невідомо, чи відрив торгову точку чи ні також їй невідомо. Чим заробляв гроші чоловік їй також невідомо, офіційно він не працював. В 2012 році (кінець травня-початок червня) чоловік її повіз на Олексіівку на пр. Перемоги, біля житлових будинків вони зупинилися, він вийшов на 10 хвилин і повернувшись сказав підписати бумагу, про що вона не знає, не читала. Потім він їй сказав, що якщо будуть питати, вона була понятою. На запитання в суді пояснила, що понятою вона не була, ніяких грошей чи їх помітки не бачила, на вулицю Совнаркомівську в м. Харкові ніколи не їздила, ні при яких слідчих діях не була присутня. 
		Свідок ОСОБА_26 за клопотанням сторони обвинувачення була допитана в судовому засіданні, яка пояснила, що перенесла 2 інсульта і змогла в судовому засіданні тільки пояснити, що знає прізвища ОСОБА_28 та ОСОБА_21 . 
		В судовому засіданні за клопотанням прокурора були досліджені показання свідка ОСОБА_16 надані ним 10.11.2014 року в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної кримінальної справи. При цьому, суд зазначає, що попередні показання ОСОБА_16 в суді 15.07.2013 року відтворити не вдалося, оскільки звукозаписи судових засідань за цю дату в матеріалах справи відсутні. 
		Так,  ОСОБА_16   10.11.2014 року  в судовому засіданні пояснював, що точно не пам*ятає що відбувалося, не пам*ятає точні дати, місяці, однак пояснював, що звертався до Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківської області  щодо торгівлі овочами на  Олексіівці . Черговий  його направив до керівництва і він поспілкувався с  ОСОБА_28 , обговорили загальні питання, обмінялись телефонами.  На другій зустрічі вони обговорили і ОСОБА_28  погодився щоб він торгував в  недозволеному  місці, а він  ОСОБА_28 буде платити 1 раз на місяць з початку 2 тис. грн.,  потім 4 тис. грн. Потім, коли стало більше 4 тис. грн. на місяць, він звернувся до УВБ з заявою, де чергував  ОСОБА_21 , який прийняв в нього заяву.  З  ОСОБА_21 він раніше був знайомий. У нього були питання з кримінальними справами.  До зустрічей з  ОСОБА_31 і після з  ОСОБА_21 не спілкувався, на запитання захисту  щодо розпечатки його дзвінків  ОСОБА_21 нічого пояснити не зміг.  Потім він почав торгувати з лотка овочами, торгував він особисто з дружиною ОСОБА_32 ,  кожного місяця віддавав гроші ОСОБА_28 , точні суми не пам*ятає.   На деяких зустрічах з  ОСОБА_28 у нього була апаратура, яка фіксувала ці зустрічі. 16.06.2012 року зателефонувавши ОСОБА_14 на мобільний телефон та домовившись про зустріч, зустрівся з ОСОБА_14 по пр. Перемоги м. Харкова, та в автомобілі ОСОБА_14 передав йому 4000 грн. Тоді коли затримали ОСОБА_28 чи помічали чи переписували купюри грошових коштів не пам*ятає. В день затримання ОСОБА_28 він йому в автомобілі передав свої особисті грошові кошти 6000 грн., а саме 21.07.2012 року о 8.00 год. ранку, зателефонувавши ОСОБА_14 , домовились з ним про зустріч. Приблизно о 8.40 год. ОСОБА_14 , приїхав до буд. №70 по пр. Перемоги на своєму автомобілі „„Mitsubisi", він сів до нього в автомобіль та передав ОСОБА_28 гроші 6000 грн., а той показав рукою на „бардачок" в автомобілі, куди він і поклав гроші. Після чого ОСОБА_14 почав виїжджати, та в цей час відбулось затримання ОСОБА_14 . За день до цього, він також дзвонив ОСОБА_28 зустрітися, однак зустріч не відбулася, і 20.07.2012 року також все було готово з грошима та понятими. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
		            Згідно із ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
		            Крім того, саме на них відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
		Дослідивши та проаналізувавши в сукупності надані сторонами докази, перевіривши їх на предмет належності та допустимості, суд, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та неупередженості, прийшов до висновку, що ОСОБА_14 необхідно виправдати на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
		Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Стаття 17 КПК України проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
		Відповідно до ст. 370 КПК України, вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є вирок, ухвалений компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є вирок ухвалений судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Згідно рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20.10.2011 року (справа № 1-31/2011) положення статті 62 Конституції України спрямовані на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а саме: обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України № 2135-XII від 18.02.1992 року «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.
		Отже, згідно вказаного рішення Конституційного Суду України, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.
		За ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим кодексом.
		Відповідно до ст.92 КПК України, тягар доказування щодо обставин, передбачених ст. 91 цього ж кодексу, покладається на слідчого, прокурора, і саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого нею в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
		КПК України встановлює необхідність чіткого дотримання процесу, особливо з боку органів, що виконують функцію обвинувачення. Це забезпечує дотримання презумпції невинуватості та основоположних принципів кримінального судочинства.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Капо проти Бельгії» від 13 січня 2005 року зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.
		У п.146 справи «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
		Під час дослідження судом вищевикладених доказів, наданих стороною обвинувачення, ОСОБА_14 вказував, що обвинувачення відносно нього ґрунтується на доказах, одержаних незаконним шляхом. Всі без виключення докази сторони обвинувачення є недопустимими доказами. Посилався на порушення закону та його прав працівниками УВБ в Харівській області під час проведення останніми оперативно-розшукових заходів, які проводились без заведення відносно нього оперативно-розшукової справи та відповідних дозволів суду, що підтверджується матеріалами кримінального провадження та відсутністю в них відповідних процесуальних документів. Обвинувачений вважає, що матеріали ОРС відносно нього були повністю сфальсифіковані. Крім того, протоколи про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів за формою не відповідають загальним вимогам КПК, а саме в протоколах не зазначено місце його складання, посади і прізвища осіб, що проводять слідчу дію, прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб, роз`яснення їх прав і обов`язків, час закінчення слідчої дії. 
		Обвинувачений ОСОБА_14 вказав, що досудове слідство у даному кримінальному провадженні було проведено з грубим порушенням норм КПК України та діючого законодавства щодо забезпечення йому права на захист, не були виконаі вказівки суду під час направлення справи для досудового розслідування, всі ці неправомірні дії відносно нього були провокацією з боку працівників УВБ в Харківській області, що підтверджується дослідженими матеріалами справи, і про що він всі ці роки судового розгляду говорив в судах. 
		Відповідно до статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів (стаття 85 КПК України).
		За правилами статті 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Це означає, що докази мають бути отримані тільки уповноваженими на це особами (органами); способами і засобами, які призначені для одержання певних доказів; у процесі отримання доказів мають бути дотримані вимоги закону, що визначають порядок проведення конкретних дій, склад учасників; докази мають бути закріплені належним чином.
		Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.86 КПК України).
		Крім того, згідно з ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав і свобод людини, зокрема, докази, що були отримані шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених КПК України, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень.
		Стаття 8 Конституції України декларує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Європейський суд з прав людини у рішенні "Коем проти Бельгії" від 22.06.2000 року зазначив, що основне призначення процесуальних норм - захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою.
		Статтями 7, 22 КПК України передбачено, що однією із засад кримінального судочинства є змагальність сторін та свобода у поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Як вбачається із роз`яснень, викладених у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року, обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а також на доказах, одержаних незаконним шляхом, оскільки це суперечить вимогам ст.62 Конституції України, яка визначає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази повинні визнаватися такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це собою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами. Для визнання доказів такими, що отримані незаконним шляхом, достатньо будь-якого одного із зазначених порушень їх отримання.
		У постанові Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №7 "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" (пункт 4) звертається увага судів на те, що згідно з ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У зв`язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевірити, чи були докази, якими органи попереднього слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо буде встановлено, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.
		У справі «Яременко проти України», від 12.06.2008 (п.74), Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що складовою справедливого судового розгляду є врахування якості доказів і, зокрема, того чи породжують обставини, за яких вони були отримані, будь-який сумнів щодо їхньої достовірності й точності. При тому, що питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується і навпаки збільшується, коли характер доказів не є вагомим, вони не є достовірними та точними.
		Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі №1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення ч.3 ст.62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватись як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. 
		Це означає, що суд може постановити обвинувальний вирок лише у разі, якщо надані докази спростовують всі розумні сумніви стосовно винуватості особи. Докази, які не витримують критерію щодо "поза розумним сумнівом" є підставою для виправдувального вироку.
		Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі "Шабельник проти України" від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла, тощо.
		Ці висновки ЄСПЛ повністю узгоджуються з законодавством України, яке передбачає, що збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, та у спосіб, передбачений законом.
		Пунктами 1 та 2 частини 1 статті 91 КПК України встановлено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
		Згідно із ч.1 ст 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
		Частиною 2 статті 8 та частиною 5 статті 9 КПК України встановлено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Зміст поняття доведеності винуватості особи у вчиненні злочину "поза розумним сумнівом" розкрито у пункті 54 рішення Європейського суду з прав людини від 04.09.2014 року у справі "Рудяк проти України", згідно з яким Суд в черговий раз послався на свою практику, підтверджуючи, що критерієм, який застосовується при оцінюванні доказів, є доведення "поза розумним сумнівом" (п.282 рішення у справі "Авшар проти Туреччини"). Така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій факту, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		Згідно обвинувального акту, стаття 368 ч.3 КК України  (в редакції 2012 року), що інкриміноване обвинуваченому ОСОБА_14 передбачає відповідальність за одержання службовою особою, яка займає відповідальне становище, хабара на виконання в інтересах того, хто дає хабара, дій з використанням наданої їй влади і службового становища. 
		Вирішуючи питання щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч.3 ст. 368 КК України та надаючи оцінку всім представленим доказам сторони обвинувачення, суд приходить до наступного. 
		На підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_14 у вказаному вище кримінальному правопорушенні, сторона обвинувачення посилається на більшу частину доказів, які збирались органами досудового розслідування під час дії КПК України (в редакції 1960 року).
		Відповідно до п.8 Розділу ІХ Перехідних положень КПК України (в редакції від 13.04.2012 року), допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.
		Сторона обвинувачення в якості доказів винуватості обвинуваченого ОСОБА_14   надала суду докази, зібрані органами дізнання при здійсненні останніми оперативно-розшукових заходів, а саме: заяву ОСОБА_16 від 21.07.2012 року до УВБ в Харківській області, заяву ОСОБА_16 від 14.06.2012 року до УВБ в Харківській області, протокол огляду та вручення грошових знаків в сумі 6000 гривень від 21.07.2012 р., протокол огляду місця події від 21.07.2012 року, постанову про проведення виїмки від 21.07.2012 року у ОСОБА_14 фірменого одягу, протокол виїмки від 21.07.2012 року, протокол демонстрації відеозапису від 21.07.2012 року, протокол за результатами проведення ОТМ від 07.07.2012 року щодо подій 16.06.2012, протокол за результатами проведення ОТМ від 23.08.2012 року пощо подій 21.07.2012 року, акт огляду грошових купюр від 16.06.2012 року з додатками, постанову про призначення та висновок судово-медичної експертизи ОСОБА_14 від 20.08.2012 року, постанову про призначення та висновок судово хімічної експертизи № 7892 від 23.08.2012 року, постанову про призначення, постанову про відібрання зразків голосу, висновок   судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео, -звукозапису № 8356 від 07.09.2012, протокол огляду предметів від 23.07.2012 року з фото таблицею, постанову про залучення речових доказів (грошових коштів на суму 6000 грн., 30 купюрами номіналом 200 грн. кожна, ватні тампони зі змивами з рук ОСОБА_14 ), протокол огляду предметів від 02.08.2012 року з фото таблицею, постанову про залучення речових доказів, протокол огляду предметів, документів від 10.08.2012 року, протокол додаткового огляду предметів від 29.08.2012, 12.09.2012 року, постанову та висновок судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису № 2861 від 29.04.2013 року, протокол проведення слідчого експерименту, постанову про накладення арешту на грошові кошти від 13.09.2012 року, протокол дослідження інформації, знятою з каналів зв`язку операторів мобільного зв`язку та протоколом огляду інформації каналів зв`язку від 18.09.2012, по мобільним терміналам між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 . 
		Вирішуючи питання щодо допустимості вказаних доказів, допустимість яких оспорюється стороною захисту, суд зазначає наступне.
		В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_16 від 14.06.2012 р. до УВБ в Харківській області, в якій він просить перевірити законність дій працівників Дзержинського РВ, які заважають йому здійснювати торговельну діяльність. 
		Відповідно до ч.2 ст.97 КПК України (в редакції 1960 року), по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов`язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; або направити заяву чи повідомлення за належністю.
		Згідно ч.2 ст.95 КПК України в редакції 1960 року, письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити її про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
		Порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, в 2010р. регламентувався Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 14 квітня 2004 року №400. Відповідно до цього наказу, заяви реєструються цілодобово в чергових частинах органів внутрішніх справ оперативними черговими відразу після їх надходження, що відображається в журналі, а також на персональній електронно-обчислювальній машині шляхом введення до автоматизованої інформаційно-пошукової системи «ФАКТ». Перевірка заяв проводиться після реєстрації та розгляду начальником ОВС.
		Заява ОСОБА_16 від 14.06.2012 р. не відповідає вимогам ст.95 КПК України (1960 року). Зокрема не вказана посадова особа, яка відібрала заяву, не складено відповідного протоколу, заявник не був попереджений про кримінальну відповідальність за неправдивий донос.
		Суд вважає, що у зв`язку з порушенням вимог ст.ст. 95, 97 КПК України в редакції 1960 року виключається можливість використання заяви ОСОБА_16 від 16.06.2012 року, як допустимого джерела доказу.
		За вказаних обставин, інформація зазначена в заяві ОСОБА_16 від 16.06.2012 року, яка була офіційним приводом для проведення негласних оперативно-розшукових заходів згідно Закону України «Про опертиавно-розшукову діяльність», є недопустимим доказом, а тому суд виключає можливість її використання для доведення вини обвинуваченого ОСОБА_33 .
		Статтею 97 КПК України (в редакції 1960 року) передбачено, що заяви або повідомлення про злочин до порушення справи перевіряються прокурором, слідчим або органом дізнання виключно шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
		Згідно ст.97 ч.5 КПК (в редакції 1960 року) заява ОСОБА_16 про злочин могла бути перевірена до порушення кримінальної справи шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Причому, з огляду на положення частини 4 цієї ж статті, така перевірка могла здійснюватися в строк не більше десяти днів.
		Вказане зазначено і в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 28.03.2008 року, де, зокрема, вказано, що подання керівника оперативного підрозділу або його заступника про проведення відповідних оперативно-розшукових заходів під час перевірки заяви або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи (ч.5 ст.97 КПК) має бути погоджено з прокурором. У разі надходження до провадження суду подання, яке повинно бути погоджено з прокурором, але з ним не погоджено, суд має відмовити у його розгляді, про що виноситься вмотивована постанова.
		Відповідно до ст.190 КПК України (в редакції 1960 року) до порушення кримінальної справи, допускається проведення огляду місця події.
		Главою 17 КПК України (в редакції 1960 року) не передбачено такої слідчої дії, як копіювання та вручення грошових коштів.
		Частиною 2 статті 19 Конституції Україні проголошено, що "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
		Також, 16.06.2012 року згідно доказів сторони обвинувачення був складений акт огляду грошових купюр з додатками в приміщенні будівлі ГУМВС України в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Раднаркомівська, 5, в присутності ОСОБА_16 , понятих: ОСОБА_25 , ОСОБА_34 , за яким співробітником ДВБ ГУБОЗ МВС України в Харківській області ОСОБА_17 були оглянуті та документально зафіксовані грошові кошти та передані заявнику ОСОБА_16 для фіксування фактів протиправної діяльності ОСОБА_14 .
		Згідно наданої відповіді з Департаменту внутрішньої безпеки УВБ в Харківській області від 30.04.2013 року за підписом начальника та з відомостями про особу, яка готувала дану відповідь (ОСОБА_21), ОСОБА_16 , ОСОБА_25 , ОСОБА_35 відвідували будівлю УВБ в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Раднаркомівська, 5, однак їх реєстрація в журналі обліку відвідувачів не здійснювалась.
		В судовому засіданні свідок ОСОБА_25 надала свідчення, що жодного разу ні при яких слідчих діях, в тому числі і при огляду грошових коштів не була присутня, якісь бумаги підписала в автомобілі на Олексівці на прохання чоловіка ОСОБА_16 , як потім він їй сказав, що вона була понятою, якою вона фактично не була, пояснила, що ніколи на АДРЕСА_4 у будівлі УВБ в Харківській області не була.
		Клопотань сторони обвинувачення під час судового розгляду щодо допиту свідка ОСОБА_35 для підтвердження або спростування визначених обставин, заявлено не було і в судовому засіданні даний свідок допитаний не був, під час судового розгляду прокурор подав клопотання про закінчення судового розгляду та відмову від недопитаних свідків сторони обвинувачення. 
		Тому суд приходить до висновку, що акт огляду та вручення грошових коштів ОСОБА_16 в сумі 4000 грн. від 16.06.2012 року був складений до порушення кримінальної справи у зв`язку з проведенням оперативно-розшукових заходів з недотриманням вимог Закону щодо порядку їх проведення, з порушенням КПК України та є недопустимим доказом.
		В матеріалах кримінальної справи відсутні документи, що свідчать про легалізацію будь-яких оперативно-розшукових матеріалів.
		Відповідно до ч.1, ч.3 ст.9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» в редакції станом на дату події у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, ведеться тільки одна оперативно-розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів забороняється. Про заведення оперативно-розшукової справи виноситься постанова, яка затверджується начальником або уповноваженим заступником начальника органу внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, розвідувального органу Міністерства оборони України, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу податкової міліції, органу або установи виконання покарань.
		Під час розгляду даного кримінального провадження судом встановлено, що зазначена вище оперативно-розшукова діяльність здійснювалась оперативними працівниками УВБ в Харківській області незаконно, оскільки в матеріалах справи відсутня відповідна постанова начальника органу внутрішніх справ про заведення оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_14 , як це передбачено ч.1, ч.3 ст.9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
		Так, згідно наданого протоколу про результати здійснення оперативно-розшукових заходів від 07.07.2012 року за підписом оперуповноваженого УВБ в Харківській області ОСОБА_17 , проводились відносно ОСОБА_14 заходи по оперативно-розшуковій справі від 21.05.2011, однак суд звертає увагу, що ОСОБА_14 на посаду заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області був призначений лише в серпні 2011 року, згідно наказу від 12.08.2011 року за №170 о/с. 
		Згідно п.4 ч.1 ст.9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукові заходи здійснюються щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення кримінального правопорушення, - до встановлення та фіксації фактичних даних про протиправні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, але не більше шести місяців. Тобто станом на червень - липень 2012 року ОРС від 21.05.2011 була припинена, доказів на спростування зазначеного суду не надано. 
		Наведені порушення позбавляють суд можливості встановити, чи дійсно була заведена оперативно-розшукова справа, а якщо і була заведена, то чи були наявні законні підстави для проведення оперативно-розшукових заходів, результати яких сторона обвинувачення надала суду як докази в кримінальному провадженні.
		Отже, незаконність здійснення проти ОСОБА_14 оперативно-розшукових заходів в рамках штучно заведеної оперативно-розшукової справи з незаконним продовженням строків її ведення суд визнає загальною окремою підставою для визнання недопустимими виключно всіх доказів, отриманих в рамках вказаної оперативно-розшукової справи, які прокурор видає як базові докази обвинувачення.
		Крім того, в протоколі про результати здійснення оперативно-розшукових заходів від 07.07.2012 року за підписом оперуповноваженого УВБ в Харківській області ОСОБА_17 , вказано, що заходи проводились на підставі постанови Апеляційного суду Харківської області від 13.06.2012 року №12-1244цт, однак дана постанова до суду під час усього судового розгляду не надана, що позбавляє суд її дослідити в судовому засіданні, перевірити підстави для її прийняття, строки, які стали підставою для її винесення та дані про особу, відносно якої були застосовані. 
		Суд не приймає до уваги вказаний доказ, як доказ сторони обвинувачення, оскільки є недопустимим, та відповідно не були виконані вимоги ст. 290 КПК України, як в період досудового розслідування, так і під час усього судового розгляду даної кримінальної справи. 
		Крім того, з протоколів про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів вбачається, що оперативно-розшукові заходи проводились із застосування технічних засобів. У той же час у протоколі не відображено за допомогою якої апаратури знімалась інформація, на підставі чого і яким чином ця апаратура була встановлена у особи, і як вона повернулась до оперативного підрозділу, не ідентифікований первинний носій, на який така інформація записана.
		За таких обставин, суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази, які зібрано в результаті проведення оперативно-розшукових заходів в кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_14 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, не відповідають критеріям належності і допустимості, оскільки отримані без відповідного дозволу суду, вказані заходи проведені за відсутності заведеної оперативно-розшукової справи та з істотним порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а тому матеріали оперативно-розшукової діяльності слід визнати недопустимими.
		Судом встановлено, що ухвали суду та інші процесуальні документи (подання про надання відповідного дозволу, постанова про заведення оперативно-розшукової справи) на час виконання вимог ст. 290 КПК України, і під час розгляду справи в суді стороні захисту відкриті не були.
		За приписами ч.2 ст.290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 (справа №751/7557/15к), наголошується на тому, що для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.
		Як свідчить практика Європейського суду з прав людини з даного питання, рішення про відмову в розкритті інформації має бути врівноважено адекватними процесуальними гарантіями. Щодо останньої тези (тобто можливості не знімати гриф секретності з матеріалів НС(Р)Д та процесуальних гарантій, що у такому випадку забезпечують дотримання прав кожного на справедливий суд), необхідно звернутися до рішення Європейського суду з прав людини у справі №6293/04 «Мірілашвілі проти Росії» від 11.12.2008 року. У п.200 вказаного рішення, насамперед, суд відзначає, що матеріали, приховані від захисту, не містять інформації про події 7-8 серпня 2000 року. Вони скоріше стосуються того, як здобуто «прямі» докази проти заявника (аудіозаписи). Проте це не применшує їхнього значення для справи. У змагальному процесі належить розглядати не тільки докази, що безпосередньо стосуються фактів цієї справи, а й інші докази, які можуть стосуватися прийнятності, достовірності й повноти перших.
		Крім того, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа №751/7177/14, провадження №51-1285 км18) звернулась до практики Європейського суду з прав людини та вказала, що у справі «Раманаускас проти Литви» (скарга №74420/01) Суд наголошував, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними (рішення Суду від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», від 26 жовтня 2006 року у справі «Худобін проти Росії» (скарга №59696/00). Питання щодо допустимості доказів у справі це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам.
		У відповідності до ч.12 ст.290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них як докази.
		Таким чином, законодавець установив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.
		Так, невідкриття сторонами кримінального провадження одна одній матеріалів суттєво зменшує їх доказову базу, що, в свою чергу, може негативно вплинути на законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення. Аналогічний правовий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 16.02.2021 у справі № 645/6303/14-к, від 27.11.2019 у справі № 591/4975/15-к, від 14.04.2019 у справі № 759/19880/15-к, від 04.04.2019 у справі № 754/11898/14-к.
		Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 12.10.2017 (справа №5-237кс(15)17), недослідження судом першої інстанції процесуальних документів, які стали правовою підставою для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, впливає на справедливість судового розгляду в цілому, оскільки відсутність дослідження цих матеріалів викликає сумніви щодо можливості здійснення судом належної оцінки законності проведення таких дій, а також достовірності та допустимості їх результатів як доказів. Недослідження зазначених матеріалів призводить до оперування судом доказами, допустимість яких є імовірною, що в контексті презумпції невинуватості є неприпустимим для обґрунтування рішення про винуватість особи та свідчить про порушення права особи на справедливий суд.
		За наявності відповідного клопотання процесуальні документи, які стали підставою для НСРД (ухвали, постанови, клопотання) і які не було відкрито стороні захисту в порядку, передбаченому ст.290 КПК України, оскільки їх тоді не було у розпорядженні сторони обвинувачення (процесуальні документи не було розсекречено на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження), можуть бути відкриті іншій стороні, але суд не має допустити відомості, що містяться в цих матеріалах кримінального провадження, як докази.
		Така правова позиція закріплена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 751/ 7557/15-к.
		Відповідно до принципу рівності сторін, сторона обвинувачення не вправі приховувати, не надавати обвинуваченому матеріали, що перебувають у неї або доступні їй, які можуть допомогти обвинуваченому звільнитися від кримінальної відповідальності чи отримати менш суворий вирок. Це право (і, відповідно, обов`язок держави) було підтверджено у справі "Джасперс проти Сполученого Королівства" від 16 лютого 2000 року. Таке правило стосується й матеріалів, які можуть викликати сумнів щодо доказів, наданих обвинувачем.
		Крім того, судом встановлено, що під час досудового розслідування при виконанні вимог ст.290 КПК України стороні захисту не була відкрита постанова Апеляційного суду Харківської області   від 13.06.2012 року, якою надавались дозволи на проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів у даному кримінальному провадженні. 
		Не була надана вона для дослідження і в ході судового розгляду з 2012 року, в зв`язку із чим сторона захисту не могла  впевнитись у законності джерел отримання ряду доказів, на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_14 за ч.3 ст.368 КК України. 
		Суд  позбавлений можливості встановити, які конкретно оперативно-розшукові заходи були санкціоновані, в межах якої оперативно-розшукової справи, оскільки постанова була винесена до порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_14 , та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачений відповідним судовим рішенням. 
		Тобто суд позбавлений можливості з достатньою повнотою з`ясувати правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи ОСОБА_14 , що становить основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів.
		Крім того, суд звертає увагу, що зазначені вище протоколи про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів фіксації не відповідають загальним вимогам КПК України (в редакції 1960 року) за своєю формою (ст. 85 КПК), що є окремою підставою для визнання їх недопустимими доказами в даному кримінальному провадження.
		Судом встановлено, що в зазначених протоколах не зазначено місце його складання, посади і прізвища осіб, що проводять дію, прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб, роз`яснення їх прав і обов`язків, час закінчення слідчої дії, протокол складений особою, яка не брала участі в цих слідчих діях та протоколи не підписані усіма особами, які брали участь у цих слідчих діях. 
		Крім того, в матеріалах справи відсутні дані щодо конкретного підрозділу органів внутрішніх справ та конкретних осіб, які здійснювали застосування технічних засобів, відсутні протоколи про огляд та встановлення відповідних технічних засобів фіксування, як первинних носіїв інформації, їх технічні характеристики та індивідуальні особливості. Вказані технічні засоби не були визнані речовими доказами. Вказане ставить під сумнів першочергове джерело походження записаних розмов, дату та час запису розмов, які мали місце між ОСОБА_20 та ОСОБА_28 .
		Така позиція суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
		Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» наголошував, що докази отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку призводять до їх несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
		Згідно ч.1 ст.105 КПК України особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки.
		Положеннями ч.3 цієї ж статті КПК України, пунктом 4.7.1. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні встановлено, що додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
		Суд звертає увагу, що у протоколі про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів від 07.07.2012 року, зазначено, що здобуті матеріали знаходяться на карту CD №532цт, при цьому в заключній частині вказаного протоколу не відображені дії щодо упаковування такого додатку.
		В якості доказів стороною обвинувачення не надано протоколи щодо огляду та вручення ОСОБА_16 відповідної технічної аудіо- та відеоапаратури із зазначенням їх вихідних даних, на яких мало бути записано все, що відбувалося між ними та ОСОБА_28 . Відсутні і протоколи вилучення технічних засобів після зустрічей ОСОБА_16 з обвинуваченим. Вказане також позбавляє суд можливості перевірити законність проведення вказаних заходів, результати яких зафіксовані на інформаційних носіях.
		Встановити ж якими саме технічними засобами здійснювалося аудіо- та відеоконтроль, без відображення цих даних в матеріалах кримінального провадження неможливо, що ставить отримані таким чином докази під сумнів та не виключає можливості монтажу. 
		І дані доводи суду не спростовує і висновок судової судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису №2861 від 29.04.2013, в якому зазначено лише про ймовірність наявності оригіналів відеофайлів, а суд зазначає, що висновки суду поминні ґрунтуватись тільки на беззаперечених доказах, без наявності можливих ймовірностей, а всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого. 
		Про те, що залучення «інших осіб» до здійснення оперативно-розшукових заходів є порушенням чинного законодавства підтвердив Конституційний Суд України. Так у своєму Рішенні від 12.10.2011 року № 1-31/2011 за конституційним зверненням СБУ щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст.62 Основного Закону Суд вирішив: «В аспекті конституційного подання щодо суб`єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності».
		Крім того, сторона обвинувачення не здійснила відкриття відповідних процесуальних документів відповідно до положень ст.290 КПК України, тому на підставі ч.12 вищевказаної статті суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		При цьому, флеш карти, які зазначені у протоколах про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, не засвідчені підписами осіб, які брали участь у проведенні оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, а тому відсутнє підтвердження, що фіксування аудіо-, відео контролю здійснювалось саме на вказаний носій інформації, що в свою чергу ставить під сумнів результати проведеної такої негласної слідчої (розшукової) дії.
		Таким чином, через обґрунтовані сумніви у законності одержання, порушення порядку отримання доказів та вимог ст.290 КПК України, суд визнає недопустимими відомості, що зафіксовані у вказаних вище протоколах та на носіях інформації за результатами оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, а саме у протоколі про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів від 07.07.2012 року за подіями 16.06.2012 року. 
		Крім того, суд звертає увагу, що після подій 16.06.2012 року порушення кримінальної справи згідно чинного законодавства не відбулося, грошові кошти у ОСОБА_14 вилучені не були. 
		Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України», вбачається, що визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші.
		У рішенні по справі «Гефген проти Німеччини», де Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
		З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне визнати недопустимим доказом карту пам`яті CD №532цт, отриману за результатами оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, які є похідними від недопустимих доказів і відносно яких діє так званий «принцип отруєного дерева».
		Також, суд звертає увагу, що дана карта пам`яті CD №532цт не була відтворена в судовому засіданні з незалежних від суду причин, а тому і безпосередньо дослідити докази, які на ній містилися, у суду не було можливості. 
		Під час досудового розгляду, також була  проведена судова криміналістична експертиза № 8356 від 07.09.2012 матеріалів та засобів відео, -звукозапису та судова криміналістична експертиза матеріалів та засобів відео-звукозапису №2861 від 29.04.2013 та для проведення даних експертиз були  надані на дослідження флеш-карта microSD Apacer s11329085562DQL, microSD Team, без серійного номеру в області даних за адресами DCIM/100MOVIE/, містить по два відеофайла МРЕЕG001.AVI, МРЕЕG002.AVI в кожній (відеофонограмі №№ 1-4) та 
		У відповідності до усталеної судової практики в зв`язку недопустимістю як доказів карти пам`яті CD №532цт та відомостей, що зафіксовані у протоколах та на носіях інформації за результатами оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, які є похідними від недопустимих доказів, не можуть бути прийняті в якості доказів і висновки судової криміналістичної експертизи відео, звукозапису, оскільки вказані висновки отримані на підставі визнаних недопустимими доказів.
		За відсутності достатніх та належних доказів, версія сторони обвинувачення про одержання ОСОБА_14 16.06.2012 р. від ОСОБА_16 хабара у розмірі 4000 грн. за виконання в його інтересах дій з використанням наданої ОСОБА_14 влади і службового становища є лише припущенням, яке не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи.
		У свою чергу, згідно із ч. 3 ст. 373 КПК України,  обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		З огляду на викладене, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_14 підлягає виправданню по подіях 16.06.2012 року за відсутністю в його діях складу кримінального правопрушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
		Стосовно інкримінованого ОСОБА_14 обвинувачення за ч.3 ст. 368 КК України по подіях 21.07.2012 року, суд приходить до наступного. 
		З дослідженої судом письмової заяви ОСОБА_16 від 21.07.2012 року, адресованої начальнику УВБ в Харківській області, останній просить прийняти заходи до працівника Дзержинського РВ ОСОБА_36 , який вимагає в нього гроші в сумі 6000 грн. за не притягнення його до відповідальності ведення торгової діяльності товарами народного вжитку.
		Відповідно до ч.2 ст.97 КПК України (в редакції 1960 року), по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов`язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; або направити заяву чи повідомлення за належністю.
		Згідно ч.2 ст.95 КПК України в редакції 1960 року, письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити її про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
		Порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються, в 2010р. регламентувався Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 14 квітня 2004 року №400. Відповідно до цього наказу, заяви реєструються цілодобово в чергових частинах органів внутрішніх справ оперативними черговими відразу після їх надходження, що відображається в журналі, а також на персональній електронно-обчислювальній машині шляхом введення до автоматизованої інформаційно-пошукової системи «ФАКТ». Перевірка заяв проводиться після реєстрації та розгляду начальником ОВС.
		Заява ОСОБА_16 від 21.07.2012 року не відповідає вимогам ст.95 КПК України (1960 року), оскільки не складено відповідного протоколу і замість попередження заявника про кримінальну відповідальність за неправдивий донос, зроблено запис: «по ст.383 КК України предупрежден» без зазначення конкретних відомостей, що містяться в даній статті Кримінального кодексу України. 
		Суд вважає, що у зв`язку з порушенням вимог ст.ст. 95, 97 КПК України в редакції 1960 року виключається можливість використання заяви ОСОБА_16 від 21.07.2012 року, як допустимого джерела доказу.
		Статтею 97 КПК України (в редакції 1960 року) передбачено, що заяви або повідомлення про злочин до порушення справи перевіряються прокурором, слідчим або органом дізнання виключно шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
		Згідно ст.97 ч.5 КПК (в редакції 1960 року) заява ОСОБА_16 про злочин могла бути перевірена до порушення кримінальної справи шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності. Проведення визначених у законодавчих актах України окремих оперативно-розшукових заходів проводиться з дозволу суду за погодженим з прокурором поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Причому, з огляду на положення частини 4 цієї ж статті, така перевірка могла здійснюватися в строк не більше десяти днів.
		Вказане зазначено і в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 28.03.2008 року, де, зокрема, вказано, що подання керівника оперативного підрозділу або його заступника про проведення відповідних оперативно-розшукових заходів під час перевірки заяви або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи (ч.5 ст.97 КПК) має бути погоджено з прокурором. У разі надходження до провадження суду подання, яке повинно бути погоджено з прокурором, але з ним не погоджено, суд має відмовити у його розгляді, про що виноситься вмотивована постанова.
		Відповідно до ст.190 КПК України (в редакції 1960 року) до порушення кримінальної справи, допускається проведення огляду місця події.
		Главою 17 КПК України (в редакції 1960 року) не передбачено такої слідчої дії, як копіювання та вручення грошових коштів.
		Частиною 2 статті 19 Конституції Україні проголошено, що "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".
		Також, 21.07.2012 року згідно доказів сторони обвинувачення, до порушення кримінальної справи було складено протокол огляду, копіювання та вручення грошових коштів, згідно якого в автомобілі по вул. Клочківська у м. Харкові, в присутності ОСОБА_16 , понятих: ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , співробітником ДВБ ГУБОЗ МВС України в Харківській області ОСОБА_17 були оглянуті та документально (відкопійовані) зафіксовані грошові кошти в розмірі 6000 грн. та передані заявнику ОСОБА_16 для фіксування фактів протиправної діяльності ОСОБА_14 .
		Заявлені свідки сторони обвинувачення ОСОБА_39 , ОСОБА_40 до суду для їх допиту під час усього судового розгляду не з*явилися, не підтвердили вказані у протоколі обставини, прокурор заявив клопотання про дослідження в судовому засіданні аудіо записів їх допиту та протоколу судового засідання від 09.12.2013, 15.07.2013 року, з можливістю закінчення судового розгляду та переходу до судових дебатів з таким об*ємом доказів сторони обвинувачення. 
		Так, судом за клопотанням прокурора встановлено, що записи їх допитів під час судового розгляду в 2013 році не відтворені з незалежних від суду причин (відсутні записи), у зв*язку з чим даним складом суду не досліджені. 
		Прокурором під час судового розгляду заявлено клопотання про дослідження в якості доказів протоколів судових засідань від 09.12.2013, 15.07.2013 року щодо допиту свідків ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , без відтворення їх допиту в аудіо форматі. 
		Суд при вирішенні даного питання приходить до наступного. 
		Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
		Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим кодексом.
		Як установлено вимогами ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримані у порядку, передбаченому ст. 225 цього кодексу.
		Безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису й відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити й перевірити як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч.1 ст. 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
		Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (п.п.10, 13, 15 ст. 7 КПК України). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 23 та ст. 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими та враховані при постановленні рішення судом, крім випадків, передбачених зазначеним кодексом, а отже, судове рішення відповідно до ст. 370 цього кодексу не може бути визнано законним і обґрунтованим та згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України підлягає скасуванню.
		Враховуючи ті обставини, що суду не було надано аудіо записів протоколів допиту свідків ОСОБА_37 , ОСОБА_38 під час попередніх судових розглядів даної кримінальної справи, безпосередній їх допит в судовому засіданні даним складом суду також не відбувся, прокурор заявив лише клопотання про дослідження на підтвердження доказів сторони обвинувачення протоколів допиту даних свідків від 09.12.2013 та 15.07.2013 року, та можливість закінчити дослідження доказів та перейти до дебатів. 
		Суд вважає, що дані протоколи судових засідань без аудіо запису допиту не можуть бути належними та допустимим доказами сторони обвинувачення в розумінні вимог ст.ст. 23, 94,95 КПК України та визнає дані протоколи судових засідань недопустимим доказами, як докази сторони обвинувачення. 
		З урахуванням вищевикладених висновків суду щодо належності та допустимості доказів, їх оцінки, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а докази, зібрані з порушення встановленого порядку, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, між тим як усі сумніви мають тлумачитись на користь обвинуваченого, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами та поза розумним сумнівом того, що ОСОБА_14 скоїв інкримінований йому злочин за ч.3 ст. 368 КК УКраїни, не встановлені достатні докази для доведення його винуватості, оскільки відсутній склад кримінального правопорушення за ч.3 ст. 368 КК України в діях ОСОБА_14 . 
		Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у Постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22 листопада 2018 року у справі №414/875/17 про те, що національним законодавством закріплено обов`язок суду досліджувати докази безпосередньо, а тому кримінальний процесуальний закон містить заборону обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Такий підхід є проявом не лише засади безпосередності дослідження показань, а й засади змагальності та права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд, яке передбачене ст. 6 «Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод».
		Крім того,  Європейський суд з прав людини наголошує на суворому дотриманні правил ст. 6 Конвенції, вважаючи порушенням Конвенції покладення в основу обвинувального вироку показань свідків, які не були допитані під час дослідження доказів у судовому розгляді (рішення у справах  «Костовський проти Нідерландів» від 20 листопада 1989 року;  «Дельта проти Франції» від 19 грудня 1990 pоку).
		З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наявність у національному законодавстві такої імперативної норми щодо безпосередності дослідження доказів унеможливлює прийняття судом як допустимих доказів протоколів допиту свідків, які викладені у жерналах судових засідань, оскільки, це неправомірно обмежує право обвинуваченого на захист, а останній позбавлений можливості перевірити точність і достовірність показань свідків шляхом їх безпосереднього допиту.
		Крім цього, зважаючи на правило «єдиного або вирішального доказу», суд звертає увагу на те, що стороною обвинувачення, окрім допиту цих свідків, суду були надані й інші докази, якими сторона обвинувачення обґрунтовує інкриміноване ОСОБА_28 звинувачення, але які самі по собі будь-яким чином не доводять винуватість останнього у інкримінованому йому злочині.
		Тому суд приходить до висновку, що акт огляду, копіювання та вручення грошових коштів ОСОБА_16 в сумі 6000 грн. від 21.07.2012 року були складені до порушення кримінальної справи у зв`язку з проведенням оперативно-розшукових заходів з недотриманням вимог Закону щодо порядку їх проведення, з порушенням КПК України, та є недопустимим доказом.
		В матеріалах кримінальної справи відсутні документи, що свідчать про легалізацію будь-яких оперативно-розшукових матеріалів.
		Відповідно до ч.1, ч.3 ст.9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» в редакції станом на дату події у кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, ведеться тільки одна оперативно-розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів забороняється. Про заведення оперативно-розшукової справи виноситься постанова, яка затверджується начальником або уповноваженим заступником начальника органу внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, розвідувального органу Міністерства оборони України, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу податкової міліції, органу або установи виконання покарань.
		Під час розгляду даного кримінального провадження судом встановлено, що зазначена вище оперативно-розшукова діяльність здійснювалась оперативними працівниками УВБ в Харківській області незаконно, оскільки в матеріалах справи відсутня відповідна постанова начальника органу внутрішніх справ про заведення оперативно-розшукової справи відносно ОСОБА_14 , як це передбачено ч.1, ч.3 ст.9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».
		Так, згідно наданого протоколу про результати здійснення оперативно-розшукових заходів від 23.07.2012 року за підписом оперуповноваженого УВБ в Харківській області ОСОБА_17 , проводились відносно ОСОБА_14 заходи по оперативно-розшуковій справі від 21.05.2011, однак суд звертає увагу, що ОСОБА_14 на посаду заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області був переведений з м Чугуїв Харківської області лише в серпні 2011 року. 
		Згідно п.4 ч.1 ст.9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукові заходи здійснюються щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці до вчинення кримінального правопорушення, - до встановлення та фіксації фактичних даних про протиправні діяння, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, але не більше шести місяців. Тобто станом на червень - липень 2012 року ОРС від 21.05.2011 була припинена, доказів на спростування зазначеного не надано. 
		Наведені порушення позбавляють суд можливості встановити, чи дійсно була заведена оперативно-розшукова справа, а якщо і була заведена, то чи були наявні законні підстави для проведення оперативно-розшукових заходів, результати яких сторона обвинувачення надала суду як докази в кримінальному провадженні.
		Отже, незаконність здійснення проти ОСОБА_14 оперативно-розшукових заходів в рамках штучно заведеної оперативно-розшукової справи з незаконним продовженням строків її ведення суд визнає загальною окремою підставою для визнання недопустимими виключно всіх доказів, отриманих в рамках вказаної оперативно-розшукової справи, які прокурор видає як базові докази обвинувачення.
		Крім того, в протоколі про результати здійснення оперативно-розшукових заходів від 23.07.2012 року за підписом оперуповноваженого УВБ в Харківській області ОСОБА_17 , вказано, що заходи проводились на підставі постанови Апеляційного суду Харківської області від 13.06.2012 року №12-1244цт, однак дана постанова до суду під час усього судового розгляду не надана, що позбавляє суд його дослідити в судовому засіданні, перевірити підстави для її прийняття, строки, які стали підставою для її винесення та дані про особу, відносно якої були застосовані. 
		Суд не приймає до уваги вказаний доказ, як доказ сторони обвинувачення, оскільки є недопустимим, та відповідно не були виконані вимоги ст. 290 КПК України, як в період досудового розслідування, так і під час усього розгляду даної кримінальної справи. 
		Крім того, з протоколів про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів вбачається, що оперативно-розшукові заходи проводились із застосування технічних засобів. У той же час у протоколі не відображено за допомогою якої апаратури знімалась інформація, на підставі чого і яким чином ця апаратура була встановлена у особи, і як вона повернулась до оперативного підрозділу, не ідентифікований первинний носій, на який така інформація записана.
		За таких обставин суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази, які зібрано в результаті проведення оперативно-розшукових заходів в кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_14 по подіях 21.07.2012 року у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, не відповідають критеріям належності і допустимості, оскільки отримані без відповідного дозволу суду, вказані заходи проведені за відсутності заведеної оперативно-розшукової справи та з істотним порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, а тому матеріали оперативно-розшукової діяльності по подіях липня 2012 року слід визнати недопустимими.
		Судом встановлено, що ухвали суду та інші процесуальні документи (подання про надання відповідного дозволу, постанова про заведення оперативно-розшукової справи) на час виконання вимог ст. 290 КПК України, і під час розгляду справи в суді стороні захисту відкриті не були.
		Судом встановлено, що під час досудового розслідування при виконанні вимог ст.290 КПК України стороні захисту не була відкрита постанова Апеляційного суду Харківської області   від 13.06.2012 року, якою надавались дозволи на проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів у даному кримінальному провадженні. 
		Не була надана вона для дослідження і в ході судового розгляду, в зв`язку із чим сторона захисту не могла  впевнитись у законності джерел отримання ряду доказів, на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_14 за ч.3 ст.368 КК України по подіях липня 2012 року. 
		Суд  позбавлений можливості встановити, які конкретно оперативно-розшукові заходи були санкціоновані, в межах якої оперативно-розшукової справи, оскільки постанова була винесена до порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_14 , та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачений відповідним судовим рішенням. 
		Тобто суд позбавлений можливості з достатньою повнотою з`ясувати правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи ОСОБА_14 , що становить основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів.
		Крім того, суд звертає увагу, що зазначені вище протоколи про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів фіксації не відповідають загальним вимогам КПК України (в редакції 1960 року) за своєю формою (ст. 85 КПК), що є окремою підставою для визнання їх недопустимими доказами в даному кримінальному провадження.
		Судом встановлено, що в зазначених протоколах не зазначено місце його складання, посади і прізвища осіб, що проводять дію, прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб, роз`яснення їх прав і обов`язків, час закінчення слідчої дії, протокол складений особою, яка не брала участі в цих слідчих діях та протоколи не підписані усіма особами, які брали участь у цих слідчих діях. 
		Крім того, в матеріалах справи відсутні дані щодо конкретного підрозділу органів внутрішніх справ та конкретних осіб, які здійснювали застосування технічних засобів, відсутні протоколи про огляд та встановлення відповідних технічних засобів фіксування, як первинних носіїв інформації, їх технічні характеристики та індивідуальні особливості. Вказані технічні засоби не були визнані речовими доказами. Вказане ставить під сумнів першочергове джерело походження записаних розмов, дату та час запису розмов, які мали місце між ОСОБА_20 та ОСОБА_28 .
		Така позиція суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, вказаної раніше. 
		Згідно ч.1 ст.105 КПК України особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки.
		Положеннями ч.3 цієї ж статті КПК України, пунктом 4.7.1. Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні встановлено, що додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків.
		Суд звертає увагу, що у протоколі про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів від 23.07.2012 року, зазначено, що здобуті матеріали знаходяться на карті CD №377цт, при цьому в заключній частині вказаного протоколу не відображені дії щодо упаковування такого додатку.
		В якості доказів стороною обвинувачення не надано протоколи щодо огляду та вручення ОСОБА_16 відповідної технічної аудіо- та відеоапаратури із зазначенням їх вихідних даних, на яких мало бути записано все, що відбувалося між ними та ОСОБА_28 . Відсутні і протоколи вилучення технічних засобів після зустрічей ОСОБА_16 з обвинуваченим. Вказане також позбавляє суд можливості перевірити законність проведення вказаних заходів, результати яких зафіксовані на інформаційних носіях.
		Встановити ж якими саме технічними засобами здійснювалося аудіо- та відеоконтроль, без відображення цих даних в матеріалах кримінального провадження неможливо, що ставить отримані таким чином докази під сумнів та не виключає можливості монтажу. 
		І дані доводи суду не спростовує і висновок судової судової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео-звукозапису № 8356 від 07.09.2012 року, №2861 від 29.04.2013, в якому зазначено лише про ймовірність наявності оригіналів відеофайлів, а суд зазначає, що висновки суду поминні ґрунтуватись тільки на беззаперечених доказах, без наявності можливих ймовірностей, а всі сумніви трактуються на користь обвинуваченого. Також суд вважає за необхідне визнати недопустимими доказами висновки даних експертиз, оскільки їх висновки надані за результатами оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, які є похідними від недопустимих доказів і відносно яких діє так званий «принцип отруєного дерева».
		Крім того, сторона обвинувачення не здійснила відкриття відповідних процесуальних документів відповідно до положень ст.290 КПК України, тому на підставі ч.12 вищевказаної статті суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
		При цьому, флеш карти, які зазначені у протоколах про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, не засвідчені підписами осіб, які брали участь у проведенні оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, а тому відсутнє підтвердження, що фіксування аудіо-, відео контролю здійснювалось саме на вказаний носій інформації, що в свою чергу ставить під сумнів результати проведеної такої негласної слідчої (розшукової) дії.
		Таким чином, через обґрунтовані сумніви у законності одержання, порушення порядку отримання доказів та вимог ст.290 КПК України, суд визнає недопустимими відомості, що зафіксовані у вказаних вище протоколах та на носіях інформації за результатами оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, а саме у протоколі про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів від 23.07.2012 року за подіями 21.07.2012 року. 
		З огляду на вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне визнати недопустимим доказом карту пам`яті CD №377цт, отриману за результатами оперативно-розшукових заходів із застосуванням технічних засобів, які є похідними від недопустимих доказів і відносно яких діє так званий «принцип отруєного дерева».
		Також, суд звертає увагу, що дана карта пам`яті CD №733цт не була відтворена в судовому засіданні з незалежних від суду причин, а тому і безпосередньо дослідити докази, які на ній містилися, у суду не було можливості. 
		Під час досудового розгляду, була  проведена судова криміналістична експертиза № 8356 від 07.09.2012 матеріалів та засобів відео, -звукозапису та судова криміналістична експертиза матеріалів та засобів відео-звукозапису №2861 від 29.04.2013 та для проведення даної експертизи були  надані на дослідження Флеш-карта microSD Apacer s11329085562DQL, microSD Team, без серійного номеру в області даних за адресами DCIM/100MOVIE/, містить по два відеофайла МРЕЕG001.AVI, МРЕЕG002.AVI в кожній (відеофонограмі №№ 1-4). 
		У відповідності до усталеної судової практики в зв`язку недопустимістю як доказів карти пам`яті CD №733цт, які є похідними від недопустимих доказів, не можуть бути прийняті в якості доказів і висновки судової криміналістичної експертизи відео-, звукозапису, оскільки вказані висновки отримані на підставі визнаних недопустимими доказів.
		Судом досліджено постанову про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_14 за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, яка винесена старшим слідчим прокуратури м. Харкова ОСОБА_41 і приводом до порушення кримінальної справи зазначена письмова заява ОСОБА_16 від 21.07.2012 року та обставини перевірки цієї заяви, затримання ОСОБА_14 21.07.2012 року при передачі грошових коштів 6000 грн. 
		Згідно матеріалів кримінальної справи, 01.03.2013 року були внесені відомості в ЄРДР з правовою кваліфікацією ч.3 ст. 368 КК України з фабулою: "заступник начальника -начальник міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_14 протягом червня-липня 2012 року отримав хабар в сумі 10000 грн. від ОСОБА_16 за невжиття заходів щодо припинення незаконної торгівельної діяльності останнього на території Дзержинського району м. Харкова». 
		Відповідно до ч.1 ст.113 КПК України (в редакції 1960 року), досудове слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом.
		Згідно наданих до суду доказів сторони обвинувачення, 21.07.2012 року складений протокол огляду місця події, під час якого у ОСОБА_14 було вилучено особисті речі, грошові кошти, документи, оглянутий автомобіль «Mitsubisi", модель „Lanser", сірого кольору, р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_14 , зафіксовані пошкодження даного автомобіля у вигляді розбитого лобового скла, на момент огляду відкриті дверцята водія. Також, в салоні автомобіля з боку пасажира в бардачку виявлені та вилучені грошові кошти: 6000 грн., 700 доларів США, 3050 грн., 2495 грн., документи, 4 мобільних телефона. Були зняті змиви з рук ОСОБА_14 , перевірені всі виявлені та вилучені предмети в лучах люмісцентної лампи. 
		Як пояснював обвинувачений в судовому засіданні, 21.07.2012 року відносно нього відбулося силове затримання, лобове скло його автомобіля було розбито працівниками поліції, які вказані як поняті у протоколі огляду, на нього надягли кайданки, бризнули слізоточивим балончиком у очі, поклали на землю у наручниках. В цей час був вільний доступ до його автомобіля і до всіх речей в ньому, в цей час, як він вважає його руки і були помічені люмісцентною речовиною та підкинуті грошові кошти 6000 грн. в автомобіль. 
		Дані обставини були ретельно перевірені судом та суд зазначає, що дійсно згідно наданих фото та відео огляду місця подій вбачається, що автомобіль «Mitsubisi", модель „Lanser", сірого кольору, р.н. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_14 стоїть на місці біля житлових будинків з розбитим лобовим склом. 
		Згідно відео, який надала сторона обвинувачення та яке досліджено судом, запис розпочинається з того, що ОСОБА_14 витирає очі та обличчя серветками, в нього червоні очі, що може підтверджувати його показання щодо силового затримання та застосування до нього слізоточивого газу. 
		Також, на відео, наданом прокурором автомобіль «Mitsubisi", модель „Lanser", сірого кольору, р.н. НОМЕР_1 з відкритою лише однією дверцею зі сторони водія, однак за фото, наданим обвинуваченим, які він за його поясненнями зробив під час ознайомлення в 2013 році в порядку ст. 290 КПК України, видно, що до ОСОБА_14 застосовано силу з боку двох чоловіків зі сторони пасажирського сидіння, речі ОСОБА_28 брудні, дверцята з боку пасажира відкриті, біля «Mitsubisi", модель „Lanser", сірого кольору, р.н. НОМЕР_1 ходять невідомі особи, на асфальті біля автомобіля лежать бумаги. 
		Всі ці досліджені докази не спросовують показання ОСОБА_14 щодо неправомірних дій працівників поліції під час його затримання, проведення незаконного обшуку його особисто, незаконного обшуку автомобіля та можливості здійснення неправомірних дій щодо помічення рук люмісцентною речовиною під час затримання та незаконного поміщення грошових коштів у автомобіль. І такі показання ОСОБА_14 не спростовані належними доказами з боку сторони обвинувачення. 
		Також, заслуговують на увагу і розбіжності в показаннях ОСОБА_16 , які він надавав одразу після подій в липні 2012 року щодо поміщення ним грошових коштів у розмірі 6000 грн. у пластиковий стаканчик до бардачку в автомобіль ОСОБА_14 , однак за наданим відеозаписом грошові кошти 6000 грн. були вилучені не з пластикова стаканчика у бардачку, а поряд з ним, що також частково підтверджує версію обвинуваченого щодо провокації.
		Також, суд зазначає, що висновки проведеної судово-медичної експертизи та відсутність у ОСОБА_14 на тілі видимих тілесних ушкоджень не спростовує його показання щодо застосування до нього силового затримання. 
		Згідно із ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		            Зазначена норма закону повністю узгоджується з вимогами ст. 62 Конституції України, відповідно до положень якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до ч.5 ст.177 КПК України (в редакції 1960 року), обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. При необхідності провести обшук слідчий за погодженням з прокурором звертається з поданням до судді за місцем провадження слідства. У невідкладних випадках обшук, за винятком житла чи іншого 
		володіння особи, може бути проведений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про проведений обшук та його результати. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазначаються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення цієї дії слідчий направляє копію протоколу обшуку прокуророві.
		Судом встановлено, що 21.07.2012 року під час проведення такої слідчої дії, як огляд місця події фактично було проведено обшук особи та обшук автомобіля, були вилучені особисти речі ОСОБА_14 , документи, його особисті грошові кошти та грошові кошти 6000 грн., що підтверджується дослідженими судом доказами.
		Положеннями ч. 1 ст. 87 КПК передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, таке діяння, як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов (ч. 2 ст. 87 КПК).
		З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що протокол огляду місця події від 21 липня 2012 року є недопустимим доказом, оскільки цю слідчу дію проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та без згоди особи, яка була фактично затримана та володільця автомобіля, тобто ОСОБА_14 . 
		Також, після проведення огляду автомобіля, під час якого було вилучено грошові кошти, прокурор чи слідчий не звернулися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді або прокурора, чим порушили вимоги КПК України. 
		Як уже зазначав Касаційний кримінальний суд у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 159/451/16-к (провадження № 51-1173км18), для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду житла чи іншого володіння особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмової згоди.    Матеріали провадження свідчать, що особа надала згоду на проникнення до володіння безпосередньо перед оглядом місця події, тому не можна стверджувати, що вона була здатна усвідомлювати правові наслідки такої згоди.
		ВС підкреслив, що у рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.
		З врахуванням вищезазначеного, по подіях 21.07.2012 року приходжу до висновку про те, що всі результати проведення ОТЗ, контролю за вчиненням злочину, висновки експертиз за результатами ОТЗ та огляду місця події, вилучення грошових коштів, проведення змиву з рук, висновки експертиз за результатами цього, не можуть вважатись допустимими доказами, оскільки є похідними від первинних доказів, які визнано недопустимими доказами, та проведені з істотними порушенням КПК України та права особи на захист. 
		Оцінюючи висновок судово-хімічної експертизи № 7892 від 23.08.2012 року, суд визнає даний доказ недопустимім з огляду на істотні порушення прав людини і основоположних свобод при здійсненні процесуальних дій, допущені стороною обвинувачення при його отриманні, виходячи з наступного.
		Предметами дослідження вказаної судово-хімічної експертизи були, зокрема, грошові купюри на загальну суму 6000 грн., які були вилучені в автомобілі обвинуваченого. 
		Таким чином, оскільки об`єктом дослідження даного висновку були, зокрема, грошові кошти, отримані не в спосіб, передбачений КПК України, суд визнає недопустимим доказом висновок судово-хімічної експертизи № 7892 від 23.08.2012 року. 
		Також, суд погоджується з позицією захисту, що в протоколі огляду місця події від 21.07.2012 року приймали участь працівники УВБ в Харківській області, які проводили змиви з рук обвинуваченого, однак дані про те чи є вони спеціалістами для проведення відповідної дії суду не надано, що є також порушеням КПК України та права на захист обвинуваченого. 
		У свою чергу, згідно із ч. 3 ст. 373 КПК України,  обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		З огляду на викладене, суд вважає, що обвинувачений ОСОБА_14 по подіях 21.07.2012 року підлягає виправданню за відсутністю в його діях складу кримінального правопрушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України.
		Окрім того, під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_14 посилався на те, що насправді відносно нього мала місце провокація, штучно створені підстави. Вказане посилання ніяким чином не спростовано стороною обвинувачення, а досліджені судом докази та встановлені факти і обставини вказують на обґрунтованість такої заяви обвинуваченого з огляду на наступне.
		Заборона провокації злочину відноситься до загальних гарантій, встановлених ст. 6 Конвенції і протоколами до неї, та є невід`ємною складовою справедливості судового розгляду. Суди мають застосовувати під час розгляду кримінальних справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та Європейської комісії з прав людини (далі - ЄКПЛ) на підставі вимог статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23 лютого 2006 року.
		У справах, що стосуються пасток, стаття 6 Конвенції може бути дотримана тільки тоді, коли під час судового розгляду заявник міг з користю для себе посилатись на факт провокації, наприклад, шляхом висловлення заперечень або у інший спосіб. Отже, недостатньо, аби було дотримано загальних гарантій, таких як рівність сторін або права на захист (Ramanauskas проти Литви {ВП}, §69). У подібних випадках суд вирішував, що доведення відсутності провокації лежить на стороні обвинувачення за умови, що твердження обвинуваченого не позбавлені правдоподібності.
		Якщо певні ознаки вказують на наявність провокації і підтверджують її, то судові органи мають перевірити факти справи і вжити заходів, необхідних для встановлення істини, аби визначити, чи дійсно мала місце провокація. У випадку її наявності вони мають вжити дій, відповідних до Європейської Конвенції (ibidem, §72).
		Якщо обвинувачений стверджує, що його спровокували на скоєння відповідний дій, то суди, котрі розглядають кримінальну справу, повинні уважно вивчити матеріали справи, оскільки для того, щоб судовий розгляд був справедливим у розумінні статті 6 §1 Європейської Конвенції, усі докази, отримані внаслідок поліцейської провокації, повинні бути відхилені. Тим більше, якщо така поліцейська операція проводилась за відсутності правової бази і достатніх гарантій (Ramanauskas проти Литви {ВП}, §60).
		При визначенні того, чи мало місце порушення пункту 1 статті 6 Європейської Конвенції у зв`язку з провокацією злочину, Європейський суд з прав людини оцінює ситуацію на предмет, по-перше, наявності ознак підбурювання особи до вчинення злочину співробітниками правоохоронних органів (матеріальний аспект) і, по-друге, дотримання позитивних зобов`язань держави розглянути належним чином заяву особи про схильність її до вчинення злочину співробітниками правоохоронних органів (процесуальний аспект). На думку Європейського суду з прав людини провокація злочину по суті має місце, коли співробітники правоохоронних органів не обмежуються переважно пасивним встановленням обставин можливого вчинення особою злочину з метою збору відповідних доказів і, за наявності на те підстав, притягнення її до відповідальності, а підбурюють цю особу до вчинення злочину. При визначенні того, чи обмежилися співробітники правоохоронних органів переважно пасивним встановленням обставин можливого вчинення злочину, Європейський суд з прав людини розглядає два фактори: наявність підстав для проведення відповідних заходів та роль співробітників правоохоронних органів у скоєнні злочину. Належними підставами здійснення названих вище заходів Європейський суд з прав людини визнає конкретні і достатні фактичні дані, що вказують на можливе вчинення особою злочину. Що стосується ролі співробітників правоохоронних органів у скоєнні злочину, то Європейський суд з прав людини розглядає момент початку здійснення ними відповідного заходу, щоб визначити, чи «приєдналися» вони до злочину, який особа вже почала здійснювати без будь-якої участі з їхнього боку. У разі відсутності у сторони звинувачення явних доказів того, що провокація по суті не мала місця, обов`язок розглянути заяву особи про здійснену відносно неї провокацію, встановити відповідні фактичні обставини справи і з`ясувати, чи вбачаються її ознаки, лягає на національний суд. Таким чином, провокація злочину в сенсі, в якому вона заборонена пунктом 1 статті 6 Європейської Конвенції, має місце, коли відсутні підстави для проведення відповідних заходів, а співробітники правоохоронних органів не обмежуються пасивним розслідуванням.
		Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 березня 2018 року (справа №751/7177/14, провадження №51-1285 км18) звернулась до практики Європейського суду з прав людини та вказала, що у справі «Раманаускас проти Литви» (скарга №74420/01) Суд наголошував, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними (рішення Суду від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», від 26 жовтня 2006 року у справі «Худобін проти Росії» (скарга № 59696/00). Питання щодо допустимості доказів у справі це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам.
		Як зазначає Європейський суд з прав людини, при формуванні доказової бази можуть використовувати дані, отримані під час оперативно-розшукової діяльності. Але в такому випадку національний законодавець повинен передбачити в установленому законом порядку процедуру такої діяльності, збору необхідних відомостей, залучення таких відомостей в якості доказів, а також контроль за такою діяльністю, прикладом чого є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Раманаускас проти Литви» від 05 лютого 2008 року. Важливою вимогою є неприпустимість провокації, тобто схиляння особи до вчинення злочинного діяння для відкриття кримінального переслідування і збирання доказів. У даному випадку доказом провокації послужить встановлення того факту, що у особи, яка вчинила діяння, не було на те умислу при невтручанні органів внутрішніх справ.
		Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до постанови про порушення кримінальної справи від 21.07.2012 року приводом до порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_14 за ч.3 ст.368 КК України стала заява ОСОБА_16 та матеріали УВБ України в Харківській області. 
		У той же час, згідно з протоколів про наслідки проведення оперативно-розшукових заходів від 07.07.2012 та 23.08.2012 року, вказані заходи проведені в рамках оперативно - розшукової справи № 56/12 (ч.3 ст. 368 КК України) від 21.05.2011 року.
		Разом з тим, з наявної в матеріалах справи довідки ОСОБА_14 був переведений на посаду заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області з Чугуївського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області лише в серпні 2011 року, тобто після заведення оперативно - розшукової справи № 56/12 (ч.3 ст. 368 КК України) від 21.05.2011 року. 
		Таким чином, матеріали справи містять дані про те, що ще до подачі заяви ОСОБА_16 16.06.2012 року та 21.07.2012 року, яка стала приводом до порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_14 , було заведено оперативно-розшукову справу № 56/12 (ч.3 ст. 368 КК України) від 21.05.2011 року, в рамках якої в подальшому здійснювалися оперативно-розшукові заходи щодо останнього, що свідчить про певну зацікавленість правоохоронних органів до обвинуваченого.
		Наведене вказує про формальне відібрання 16.06.2012 року та 21.07.2012 року заяв від ОСОБА_16 , тоді як фактично уже проводились оперативно-розшукові заходи на підставі оперативно-розшукової справи № 56/12 (ч.3 ст. 368 КК України) від 21.05.2011 року.
		Викладені факти дають підстави суду стверджувати, що розслідування по суті не було пасивним, заяви ОСОБА_16 безпідставні, а обставини, викладені в ніх, не можуть бути покладені в основу обвинувачення, оскільки умови відібранням даних заяв штучно створювались для провокації хабара.
		Також, за поясненнями в судовому засіданні дружини ОСОБА_16 - ОСОБА_25 , остання повідомила, що її чоловік не був працевлаштований, чим заробляв на життя їй невідомо, вона особисто ніколи не нічим не торгувала на Олексіівці , чоловік ОСОБА_20 їй говорив, що треба поставити торгову точку на пр. Перемоги на Олексівці , оскільки його попросили це зробити в поліції. 
		Крім того, в матеріалах кримінального провадження взагалі відсутні будь-які дані про проведення ОСОБА_16 торгової дільності на території Дзержинського району м. Харкова, що є зоною відповідальності обвинуваченого ОСОБА_14 . 
		Допитані в судовому засіданні свідки також не підтвердили жодних обставин здійснення будь-якої дільності ОСОБА_20 , в тому числі і незаконної в м. Харкові в цей час, або складення відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення за проведення незаконної торгової дільності. А тому дані обставини суд вважає штучно створеними задля проведення провокації. 
		Згідно наданої до суду розпечатки телефонних дзвінків вбачається, що ОСОБА_16 в період часу травня - липня 2012 року багато разів спілкувався з ОСОБА_21 (оперативним працівником УВБ в Харківській області), який і потім в липні 2012 року прийняв заяву ОСОБА_20 про злочин та проводив оперативно-технічні заходи відносно ОСОБА_14 . Зафіксовані такі телефонні з*єднання і в дні, коли ОСОБА_16 дзвонив ОСОБА_14 , і потім, після дзвінків до ОСОБА_28 . 
		Також, заслуговують на увагу і пояснення обвинуваченого про те, що ОСОБА_16 для консультації до нього направив саме ОСОБА_21, і в телефонній книзі ОСОБА_14 телефон ОСОБА_22 записаний саме як «від ОСОБА_21 ». 
		Всі ці обставини та досліджені докази не спростовані стороною обвинувачення. 
		Як вже зазначалося раніше, оперативно-розшукові заходи проведені незаконно, без достатньої правової підстави і з порушенням вимог, викладених в рішеннях ЄСПЧ.
		Таким чином, в даному випадку прослідковується втручання працівників УВБ в Харківській області, яке здійснене поза межами законної оперативно-розшукової діяльності, при відсутності об`єктивних підстав вважати, що ОСОБА_14 може бути причетний до вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Такі дії кваліфікуються як підбурювання до вчинення злочину.
		Так, оперативні працівники не обмежилися пасивним розслідуванням на їх думку протиправної діяльності ОСОБА_14 , а намагались вплинути на нього до отримання грошових коштів, створити відповідні умови.
		Крім того, будь-яких конкретних, об`єктивних і перевірених даних, які б свідчили про початок злочинних дій зі сторони ОСОБА_14 ще до написання заяви та порушення кримінальної справи стороною обвинувачення не надано. 
		Навпаки, саме дії ОСОБА_16 носили активний пошуковий характер, спрямований на надання неправомірної вигоди, оскільки останній був ініціатором зустрічей з обвинуваченим, і намагався зустрітися з ОСОБА_14 за власної ініціативи. 
		З викладеного вбачається, що дії ОСОБА_16 мали нав`язливий характер. Крім того, кожна ініційована ОСОБА_18 провокаційна зустріч негласно фіксувалася співробітниками УВБ, що вказує на те, що ОСОБА_20 виконував певні доручення правоохоронних органів, активно, наполегливо та цілеспрямовано діяв під їхнім контролем, переслідуючи виключно одну мету - надання неправомірної вигоди конкретній службовій особі.
		Відповідно до п.17 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» № 5 від 26.04.2002 року під вимаганням визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або не вчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара, з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав та законних інтересів.
		Із законодавчого визначення вимагання хабара як кваліфікуючої ознаки випливає, що ця ознака може бути поставлена у провину лише за наявності трьох основних чинників: 1) ініціатором давання (одержання) хабара є службова особа; 2) пропозиція про давання (одержання) хабара має характер вимоги (примусу), що підкріплюється або а) відкритою погрозою, або б) створенням таких умов, які переконують хабародавця в наявності реальної небезпеки (прихована погроза) його правам та законним інтересам, що змушує його погодитися з вимогою хабароодержувача; 3) дії, виконанням (невиконанням) яких погрожує вимагач, зумовлені його службовим становищем і, головне, мають протиправний характер або спрямовані на заподіяння шкоди лише правам та законним інтересам хабародавця.
		А отже, така кваліфікуюча ознака злочину як одержання неправомірної вигоди службовою особою - «поєднане з вимаганням неправомірної вигоди» ставиться у вину у випадку, якщо винна особа з метою одержання неправомірної вигоди погрожує вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, а вимушена дати хабара із метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам.
		Неспростовною презумпцією, яка нічим не спростовується в даній справі, є факт того, що можливість отримання хабаря необхідно вирішувати з особою, яка здатна і зацікавлена в його наданні, тобто або бажає уникнути відповідальності за скоєне правопорушення, або бажає отримати для себе чи третьої особи вигоду. Хабарник має звертатися саме до такої особи. 
		Судом також враховані дані про те, що згідно довідки ХМУ ГУМВСУ в Харківській області від 21.07.2012, ОСОБА_14 станом на 21.07.2012 був співробітником органів внутрішніх справ та перебував на посаді заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, призначений на посаду згідно наказу № 170 о\с від 12.08.2011 року за переводом з Чугуївського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області. 
		Згідно функціональних обов`язків за 2012 рік заступника - начальника міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області підполковника міліції ОСОБА_14 , він безпосередньо керує службами: сектором охорони громадського порядку, сектором дільничних інспекторів міліції, та є куратором підрозділів СГІРФО, Державної служби охорони, патрульної служби.
		Однак, суд зазначає, що під час розгляду даної кримінальної справи не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_14 , займаючи посаду заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, згідно з функціональними обов`язками здійснюючи: безпосереднє керівництво службами - сектором охорони громадського порядку та сектором дільничних інспекторів міліції та будучи куратором, в тому числі, патрульної служби, організовуючи і контролюючи роботу цих служб; будучи наділеним правом в межах компетенції висувати вимоги і приймати рішення, обов`язкові для виконання фізичними та юридичними особами і притягувати до відповідальності осіб, які ухиляються від їх виконання; маючи повноваження розглядати справи про адміністративні правопорушення, підвідомчі міліції, та у встановленому порядку приймати рішення; здійснюючи, таким чином, функції представника влади, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, в порушення вимог ст. 2, ст. 10 Закону України «Про міліцію», згідно з яким основними задачами і обов`язками міліції є попередження правопорушень та їх припинення, в тому числі припинення адміністративних правопорушень, вирішував питання, у тому числі шляхом надання відповідних вказівок, щодо невжиття підлеглими працівниками Дзержинського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області передбачених законом заходів по припиненню вказаних незаконних дій ОСОБА_16 і пов`язаних з ним осіб, а також щодо невжиття підлеглими заходів по фіксуванню цих фактів та оформленню матеріалів для притягнення ОСОБА_16 та пов`язаних з ним осіб до встановленої законом відповідальності, зокрема за ст.160 КУпАП.
		До суду стороною обвинувачення не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_14 надавав будь-кому із підлеглих або взагалі працівникам Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області такі вказівки щодо дільності ОСОБА_16 , та взагалі не надані докази здійснення ОСОБА_16 незаконної дільності в м. Харкові. 
		Згідно відповіді ГУМВС України в Харківській області від 11.09.2012 року ОСОБА_16 , ОСОБА_25 , ОСОБА_42 за обліку УІАЗ ГУМВС України станом на 21.09.2012 року притягнутими до адміністративної відповідальності не значаться. 
		Згідно листа заступника голови адміністрації Дзержинського району Харківської міської ради №1891/0/184-13/2277/0/183-13 від 30.08.2013 р., згідно якого вирішення питань про надання земельних ділянок в оренду, в тому числі для ведення торгівлі, здійснюється в порядку, передбаченому рішенням 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про затвердження порядку надання земельних ділянок у м. Харкові у власність або користування» № 959/12 від 19.12.2012 р. та «Про затвердження Порядку оформлення договорів оренди землі у місті Харкові» №960/12 від 19.12.2012 р. Крім того, з метою впорядкування розміщення торгових місць для здійснення торгівлі сезонними видами товарів (плодоовочева продукція, баштанні культури, прохолоджувальні напої та морозиво, новорічні ялинки), створення умов для поліпшення торговельного обслуговування населення, посилення контролю за дотриманням Правил благоустрою території міста Харкова суб`єктами господарювання, на підставі ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення «Про визначення торгових місць з продажу сезонних видів товарів» № 581 від 24.12.2009 р. Таким чином, вирішення питань надання земельних ділянок для ведення торгівлі знаходиться поза межами компетенції органів внутрішніх справ. Посадові обов`язки працівників міліції визначаються Законом України «Про міліцію» та внутрішніми розпорядчими актами Міністерства внутрішніх справ України .
		За показаннями обвинуваченого, він ОСОБА_16 на прохання куратора з УВБ в Харківській області ОСОБА_21 надавав консультації щодо можливості здійснення торгової дільності в м. Харкові, роз*яснював які саме документи потрібні, і будь-яких інших пропозицій або заяв до ОСОБА_22 він не висував, всі зустрічі були за наполегливим бажанням ОСОБА_22 зустрітися. Така поведінка ОСОБА_16 , з врахуванням телефонних з*єднань з ОСОБА_21 дає достатні підстави вважати, що мала місце провокація, яка не була спростована стороною обвинувачення.
		Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2013 року (№5-47кс13), «найбільш значущою ознакою вимагання хабара є те, що примушування до хабара може бути вчинено тільки за допомогою погрози заподіяння шкоди правоохоронюваним, законним інтересам особи.
		Між тим, використання таємних агентів допускається за умови, що існують чіткі обмеження і гарантії, громадські інтереси не можуть виправдати використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку поліції, оскільки це тягне за собою ризик абсолютного позбавлення обвинуваченого права на справедливий судовий розгляд, що зазначено у пунктах 49, 54 рішення Європейського Суду у справі «Раманаускас проти Литви».
		Також, звертаю увагу, що при проведенні оперативно-розшукових заходів з метою фіксування фактичних даних про вчинення ОСОБА_14 злочину, та за представленим обвинуваченням перша передача неправомірної вигоди відбулася 16.06.2012 року, тоді як злочин, передбачений ст.368 КК України, є закінченим з моменту вручення першої частини неправомірної вигоди, що саме по собі свідчить про провокаційний характер проведення подальшої оперативно-розшукової діяльності, всупереч виконання вимог закону щодо припинення правоохоронними органами злочину та затримання особи, яка отримала неправомірну вигоду.
		Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого Спеціалізованого Суду України №5-229км15 від 09.04.2015 року.
		При цьому, на переконання суду залишились недоведеними обставини, яким чином грошові кошти в розмірі 6000 грн. опинились у належному ОСОБА_14 автомобілі, оскільки беззаперечних та допустимих доказів того, що він власноручно отримав ці грошові кошти та поклав їх до бардачку, або що ці грошові кошти були покладені до бардачку ОСОБА_16 на виконання вимоги ОСОБА_14 щодо отримання неправомірної вигоди немає. 
		При цьому судом враховуються всі викладені вище висновки щодо грубих порушень КПК України та права на захист особи органом досудового розслідування, під час проведення слідчих дій 21.07.2012 року. 
		Судом враховуються і надані стороною захисту докази, а саме фото, на яких вбачається, що дверцята з боку пасажира під час огляду місця події відкриті, біля автомобіля багато невідомих людей, за поясненнями обвинуваченого, в тому числі і поняті, які, як йому потім стало відомо це працівники правоохоронних органів, біля відритих дверцят автомобіля на землі лежать бумаги. І дані обставини не спростовані стороною обвинувачення. 
		З викладеного вбачається, що незадовго до проведеного обшуку існував неконтрольований доступ невизначеного кола осіб, в тому числі з числа співробітників правоохоронних органів, до автомобіля ОСОБА_14 з боку пасажирського сидіння, де були виявлені грошові кошти. 
		Окрім того, з урахуванням наведених вище висновків суду, даних встановлених під час судового розгляду, об`єктивних підстав підозрювати ОСОБА_14 у протиправній діяльності не було. 
		Так, об`єктивних, конкретних і достатніх доказів того, що останній приступив до вчинення дій, які мали б ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, до втручання працівників УВБ України в Харківській області, не було і таких доказів матеріали справи не містять, і суду не надані та не встановлені в ході розгляду даної справи.
		Крім того, в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б вказували на те, що ОСОБА_14 раніше скоював які-небудь злочини, зокрема, пов`язані з корупцією, або що національні органи мали будь-які підстави підозрювати останнього у будь-якій попередній злочинній діяльності. Саме такі обставини при визначенні існування провокації врахував Європейський Суд у справі «Таранекс проти Латвії».
		Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та самих пояснень ОСОБА_16 , він був знайомий з ОСОБА_21 раніше, також раніше ОСОБА_20 притягувався до кримінальної відповідальності. 
		Аби встановити, чи розслідування було «суто пасивним», суд вивчає мотиви, які виправдовували операцію проникнення, і поведінку державних органів, які її здійснювали. Зокрема, суд встановлює, чи були об`єктивні сумніви у тому, що заявника втягнули у злочинну діяльність або схилили скоїти кримінальне правопорушення (Bannikova проти Росії, §38).
		Суд звертає увагу на те, що протягом усього судового розгляду з 2012 року обвинувачений ОСОБА_14 неодноразово заявляв про провокацію відносно нього з боку працівників УВБ в Харківській області і ця його позиція була послідовна протягом усіх років судового слідства. 
		Таким чином, під час судового розгляду прокурор не спростував тверджень ОСОБА_14 про наявність ознак провокації, що відповідно до прецедентної судової практики ЄСПЛ, викладеній у чисельних рішеннях, підлягає ретельній перевірці під час судового розгляду. При цьому для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів є низка критеріїв.
		Зокрема, під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним критерієм наявність у суду можливостей перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням змагальності та рівності сторін. Іншими словами, будь-яка інформація, що стосується існуючого наміру вчинити злочин або вчинюваного злочину, має бути такою, що може бути перевіреною, та державне обвинувачення (прокурор) повинно мати змогу продемонструвати на будь-якій стадії, що в його розпорядженні наявні достатні підстави для проведення оперативного заходу.
		Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював також і Верховний Суд у своїх постановах від 15.11.2018 (№ 51-2617км18), 06.12.2018 (№ 51-4558км18), 03.10.2019 (№ 51-757км19), 10.10.2019 (№ 51-9577км18), 10.09.2019 (№ 51-10556км18).
		Викладене дає підстави дійти висновку про співпрацю ОСОБА_16 з правоохоронними органами, та вказує про те, що в ході досудового слідства мали місце грубі порушення норм кримінально-процесуального законодавства та вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність".
		Наведеного у сукупності достатньо, щоб дійти висновку, що дії співробітників УВБ в Харківській області, які використовували ОСОБА_16 , вийшли за межі пасивного розслідування, початковий етап їх дій проводився без якихось правових рамок та мають ознаки провокації. А тому докази, які передували моделюванню даної операції та докази здобуті в результаті такої провокації, є недопустимими доказами.
		Також, важливим є те, що стороною захисту було заявлено про наявність провокації, а стороною обвинувачення будь-яких спростувань щодо відсутності провокації суду надано не було. Зокрема, ні в матеріалах справи, ні під час судового розгляду, ні в судових дебатах не було наведено послідовних обґрунтувань про відсутність провокації, сторона обвинувачення навіть не обмежилась загальними фразами про її відсутність.
		І також суд зазначає, що наявність в матеріалах кримінального провадження постанови старщого слідчого прокуратури м. Харкова ОСОБА_43 від 20.09.2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи за клопотанням захисту за ч.2 ст. 370 КК України відносно ОСОБА_17 не спростовує висновків суду, оскільки дана постанови винесена формально, без належного обгрнутування та відповідної перевірки всіх обставин справи. 
		На думку суду надані стороною обвинувачення докази не лише не доводять винуватість обвинуваченого за ч.3 ст. 368 КК УКраїни, а взагалі є недопустимими, оскільки здійсненні внаслідок провокаційних дій органів досудового розслідування та з численими порушенням кримінально-процесуального закону.
		Стосовно доводів захисту щодо порушення строків досудового розслідування та проведення слідчих дій поза межами досудового розслідування, то суд зазначає, що дані доводи не є обгрунтованими та такими, що відповідають вимогам КПК України, оскільки отримавши кримінальну справу для проведення додаткового розслідування, слідчий 01.03.2013 року вніс відомості до ЄРДР за ч.3 ст. 368 КК України, а зміни до ст. 294 КПК України у редакції Закону № 2147-VIII не мають зворотної дії у часі та застосовуються до справ, в яких відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР після введення в дію цих змін (тобто з 16 березня 2018 року). 
		Що стосується доказів сторони обвинувачення, які містяться у показаннях свідків обвинувачення  ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , наданих в судовому засіданні, даних у слідчому експерименті за участі ОСОБА_16 та ОСОБА_14 , суд приходить до висновку, що останні жодним чином не підтверджують обставини, які викладені в обвинувальному акті щодо вчинення обвинуваченим ОСОБА_14 злочину, передбаченого ч.3 ст.368 КК України. Вказані свідки не надали даних, які б підтверджували провину ОСОБА_14 , а дані слідчого експерименту не мають для суду доказового значення, оскільки є лише показаннями, наданими під час досудового розслідування між підозрюваним та свідком, та які згідно вимог КПК України повинні оцінюватись судом лише при наданні свідчень в судовому засіданні. 
		Таким чином, проаналізувавши всі надані докази сторони обвинувачення по епізодах 16.06.2012 року та 21.07.2012 року та надавши їм належну оцінку відповідно до вимог КПК України, суд приходить до висновку, що всі докази сторони обвинувачення, які покладені у сонову обвинувачення ОСОБА_14 за ч.3 ст. 368 КК України та зазначені у заявах ОСОБА_16 , огляді та копіюванні грошових коштів, протоколах проведення оперативно-технічних заходах, висновках за їх результатами, огляді місця події, слідчому експерименті, висновках експертиз за результатами проведення ОТЗ та вилучених грошових коштах є недопустимими, проведені з грубими поушеннями вимог КПК України, порушенням права особи на захист, з істотними порушеннями права людини і основоположних свобод при здійсненні процесуальних дій, з ознаками провокації з боку правоохоронних органів, та які також є похідними від недопустимих доказів і відносно яких діє так званий «принцип отруєного дерева».
		Суд звертає увагу, що обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, покладається на прокурора, проте стороною обвинувачення до цього часу не вжито заходів для оперативного судового розгляду справи та дослідження наявних доказів, що свідчить про неналежне виконання прокурором своїх обов`язків, передбачених ч.3 ст.23 КПК України, що призводить до порушення принципу дотримання розумних строків розгляду справи.
		В зв`язку з чим, суд вважає за доцільне вирішити кримінальне провадження за наявних у ньому доказів, наданих сторонами кримінального провадження, за наявністю відмови прокурора від недопитаних свідків під час судового розгляду та зменшення обсягу доказів, з метою забезпечення дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження.
		Під час судового розгляду стороною обвинувачення будь-яких змін обвинувачення відносно ОСОБА_14 не було здійснено. 
		Згідно усталеної судової практики, послідовно відображеної в постановах Верховного Суду, зокрема, в постанові від 13.01.2021 року (справа №243/1578/17), положення кримінального процесуального законодавства України не вказують на те, що у разі не підтвердження за результатами судового розгляду висунутого особі обвинувачення, сторона обвинувачення може очікувати, що суд самостійно віднайде в діях цієї особи бодай якийсь інший злочин і ухвалить обвинувальний вирок, оскільки саме доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов`язком сторони обвинувачення.  
		В уже зазначеній вище постанові Об`єднаної палати ККС ВС від 29.03.2021 року по справі №554/5090/16-к, визначено, що «функція здійснення правосуддя, закріплена за судами, полягає саме у використанні тлумачення законів для реалізації завдань, покладених на них. Застосування різних способів і методів тлумачення кримінального закону дозволяє одержувати різні відповіді на питання про визначення ознак особи, уповноваженої на виконання функцій держави, проте здійснюючи de lege lata тлумачення, необхідно виходити з узвичаєного імперативу конституційного походження «усі сумніви - на користь особи, діяння якої кваліфікуються».
		Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
		Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ч.1 ст.17 КПК полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
		Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio proreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.  
		Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" передбачає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Статті 370, 373 КПК України вказують, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього кодексу. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		У справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» від 6 грудня 1988 року Європейський Суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного).
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).
		Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
		Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим (підсудним) злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, що чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у рішенні по справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» № 10590/83 від 6 грудня 1988 року та рішенні по справі «Капо проти Бельгії» № 4291/98 від 13 січня 2005 року.
		Таким чином, у правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається обвинувальний ухил, по суті якого кожен, хто постав перед судом повинен бути визнаний винним, а навпроти гарантується та усіляко забезпечується презумпція невинуватості особи.
		Доведення вини особи поза розумним сумнівом є стандартом доведення, необхідним для визнання особи винною із застосуванням принципу змагальності судового процесу.
		При цьому саме сторона обвинувачення зобов`язана доводити свою версію подій за цим стандартом. Це означає, що позиція, яка представлена обвинуваченням, має бути доведена в тій мірі, що у «розумної (розсудливої) людини» не може лишатися «розумного сумніву», що обвинувачений винен.
		Відповідно до вимог Європейського Суду з прав людини будь-яка інформація, що стосується існуючого наміру вчинити злочин або вчинюваного злочину, має бути такою, що може бути перевіреною, та державне обвинувачення повинно мати змогу продемонструвати на будь-якій стадії, що в його розпорядженні наявні достатні підстави для проведення оперативного заходу  ( рішення у справі «Банніков проти Росії»; рішення у справі «Веселов та інші проти Росії»; рішення у справі «Ванян проти Росії»).
		З урахуванням вищевикладених висновків суду щодо належності та допустимості доказів, їх оцінки, оскільки висновки суду не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а докази, зібрані з порушення встановленого порядку, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, між тим як усі сумніви мають тлумачитись на користь обвинуваченого, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено належними, достатніми та допустимими доказами та поза розумним сумнівом того, що в діях ОСОБА_14 згідно пред*явленого обвинувачення є ознаки інкримінованого йому злочину за ч.3 ст. 368 КК УКраїни.
		У свою чергу, згідно із ч. 3 ст. 373 КПК України,  обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		У п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року із змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду і постановлення вироку» вказано судам, що коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.
		Суд зазначає, що стороною обвинувачення  в суді не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_14 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України по подіях 16.06.2012 року та 21.07.2012 року року, що є підставою, визначеною п.3 ч.1 ст.373 КПК України, для ухвалення виправдувального вироку.
		Вивченням особи ОСОБА_14 за представленими даними встановлено, що той раніше не судимий, зареєстрований в Харківській області, проживає в м. Харкові, станом на теперішній час не працює офіційно, на момент інкриміновах правопорушень працював заступником начальника - начальником міліції громадської безпеки Дзержинського РВ ХМУ ГУМВС УКраїни в Харківській області, з вищою освітою, одружений, має двох дітей: дочку 1996 р.н. та сина, 2007 р.н., на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває. 
		Процесуальні витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні підлягають віднесенню на рахунок держави.
		Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст.100 КПК України.
		Згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17.05.2013 року в обранні міри запобіжного заходу ОСОБА_14 відмовлено. 
		Також, під час судового розгляду даного кримінального правопорушення по подіях 2012 року судом встановлено, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності згідно вимог ст. 49 КК України закінчились. 
		Судом було роз*яснено право обвинуваченому на подання до суду заяви відповідно до вимог ст. 49 КК УКраїни, 284 КПК України. ОСОБА_14 проти закриття кримінального провадження відносно нього у зв*язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності заперечував, а тому дане питання судом не розглядалось. 
		Керуючись ст.ст. 369, 370, 373, 374, 395 КПК України, суд, -
		у х в а л и в:
		ОСОБА_14 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3   визнати невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 368 КК України (в редакції 2012 року) та виправдати за відсутністью в його діях складу даного кримінального правопорушення.
		Витрати за проведення експертиз у кримінальному провадженні віднести за рахунок держави.
		Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого прокуратури м. Харкова ОСОБА_44 від 13.09.2012 року на грошові кошти у сумі 5545 грн. та 700 доларів США, вилучених під час проведення огляду місця події 21.07.2012 року. 
		Скасувати арешт, накладений постановою старшого слідчого прокуратури м. Харкова ОСОБА_44 від 30.07.2012 року на автомобіль ЗАЗ DAEWOO SENS Т13110 (2005), сірого кольору, номер двигуна НОМЕР_2 , комер кузову НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_14 . 
		Речові докази: чотири мобільних телефони (мобільний телефон «NOKIA» 6700с-1 IMEI НОМЕР_4 з SIM-карткою оператора мобільного зв`язку МТС № НОМЕР_5 ; мобільний телефон «NOKIA» з SIM-карткою оператора мобільного зв`язку «Київстар» № НОМЕР_6 , IMEI НОМЕР_7 ; мобільний телефон «NOKIA» модель 6100 IMEI НОМЕР_8 без SIM-картки оператора мобільного зв`язку; мобільний телефон «NOKIA» модель 2600, IMEI НОМЕР_9 без SIM-картки), а також формений одяг співробітника міліції - повернути ОСОБА_14 , після набрання вироком законної сили. 
		Речові докази: контрольний зразок зі змивами з правої та лівої руки ОСОБА_14 , контрольний зразок ватного тампону речовини «Світлячок», що знаходяться на зберіганні в камері схову речових доказів Київського районного суду м. Харкова - зберігати до набуття вироком законної сили, після чого знищити.
		Речові докази: грошові кошти в сумі 6000 грн., 30 купюр достоїнством 200 грн., передані 14.09.2012 р. на зберігання Харківському ОУ «Ощадний банк України» згідно листа №17120013 від 14.09.2012 р. та постанови про визнання речовими доказами від 12.09.2012 р. старшого слідчого прокуратури м. Харкова ОСОБА_45 - повернути спадкоємцям ОСОБА_16 , після набуття вироком законної сили, у випадку відмови в отриманні - звернути в дохід держави після набуття вироком законної сили.
		Речові докази: візитницю та документи, вилучені під час проведення огляду місця події 21.07.2012 року,  що знаходяться на зберіганні в камері схову речових доказів Київського районного суду м. Харкова - повернути ОСОБА_14 після набуття вироком законної сили.
		Грошові кошти в сумі 5545 грн. та 700 доларів США, вилучені у ОСОБА_14 та передані 14.09.2012 р. на зберігання Харківському ОУ «Ощадний банк України» згідно листа №17120013 від 14.09.2012 р. та постанови про накладання арешту на грошові кошти від 13.09.2012 р. старшого слідчого прокуратури м. Харкова ОСОБА_45 - повернути ОСОБА_14 після набуття вироком законної сили.
		Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. 
		Копію вироку негайно вручається прокурору та обвинуваченому. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		 
		 
		 
		Головуючий -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...