Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-7539/08 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про розірвання шлюбу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.08.2023.
Дата набрання законної сили: 02.08.2023
Номер судового провадження: 61-12934ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                     
		 
		02 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 2-7539/08
		провадження № 61-12934 св 22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Ступак О. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,  
		представник позивача - адвокат Левіт Віктор Семенович,
		відповідач - ОСОБА_2 ,  
		представник відповідача - адвокат Тищенко Станіслав Юрійович, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта Віктора Семеновича, на постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У червні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 17 серпня 2001 року між нею та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. 
		Шлюбні відносини між ними припинені з грудня 2007 року, з цього часу спільне господарство вони не вели, дружніх і сімейних відносин 
		не підтримували, крім того, їй стало відомо про подружню зраду відповідача. Вважала, що продовження спільного життя і збереження шлюбу є неможливим.
		За час перебування у зареєстрованому шлюбі ними було набуто у спільну сумісну власність наступне майно: 
		- автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ;
		- автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ;
		- автомобіль «ГАЗ 33021», 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ;
		- автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 ;
		- автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 ;
		- автомобіль «ТАТА LPT 613/38», 2004 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_6 ; 
		- автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2005 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_7 ; 
		- автомобіль «ГАЗ 33021 212 ЗНГ», 2005 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_8 ;
		- автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_9 ;
		- автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_10 ;
		- автомобіль «ГАЗ 3302», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_11 ;
		- квартиру АДРЕСА_1 ; 
		- квартиру АДРЕСА_2 ; 
		- квартиру АДРЕСА_3 . 
		Вищевказане нерухоме та рухоме майно зареєстровано як на неї, 
		так і на чоловіка, тобто на відповідача, й воно є спільною сумісною власністю подружжя на підставі статті 60 СК України. 
		Добровільно поділити майно вони не можуть.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд:
		- розірвати шлюб, укладений 17 серпня 2001 року, зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 378;
		- виділити їй у приватну власність: автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 ; квартиру 
		АДРЕСА_1 ; квартиру 
		АДРЕСА_2 ; квартиру 
		АДРЕСА_3 . 
		- виділити ОСОБА_2 у приватну власність: автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «ЗИЛ 43317», 
		1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 
		2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 
		2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 
		2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 ; автомобіль «ТАТА LPT 613/38», 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_6 ; - автомобіль «ГАЗ 33021 
		212 ЗНГ», 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_8 ; автомобіль 
		«МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 ; автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_10 ; автомобіль «ГАЗ 3302», 2006 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_11 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року 
		у складі судді Нікітіної С. Й. позов ОСОБА_1 задоволено.
		Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 378, залишено за позивачем прізвище чоловіка - ОСОБА_1 .
		 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на рухоме майно: автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_7 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль «ГАЗ 33021 212 ЗНГ», 2005 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_8 ; автомобіль «ГАЗ 3302», 2006 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_11 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_5 ; автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_1 ; автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_2 ; автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 ; автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_10 ; автомобіль «ТАТА LPT 613/38», 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_6 .
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_3 . 
		Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у попередньому судовому засіданні позивач уточнила свої позовні вимоги та просила провести розподіл спільного майна подружжя, визнавши за нею право власності на все спільно набуте майно, з огляду на бажання ОСОБА_2 залишити їй все спірне майно як спосіб спокутування своєї зради. 
		Суд першої інстанції, застосувавши відповідні норми СК України, врахувавши заяви сторін про згоду на ухвалення судового рішення 
		у попередньому судовому засіданні, а також визнання відповідачем позову (частина четверта статті 130, частина четверта статті 174 ЦПК України 
		2004 року), задовольнив позов ОСОБА_1 , у тому числі, поділив майно подружжя у запропонований позивачем спосіб, а саме виділив останній все спільне майно подружжя. 
		 
		04 вересня 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції 
		з заявою про роз`яснення рішення суду у частині його виконання, оскільки змінено статус приміщення - квартири 
		АДРЕСА_1 , на яку визнано за нею право власності вищевказаним рішенням суду, на нежитлове приміщення - 
		офіс-магазин.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2008 року роз`яснено виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси 
		від 01 липня 2008 року у справі № 2-7539/08, яке набрало законної сили 
		14 липня 2008 року. У процесі виконання і реєстрації рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року у КП «Одеське МБТІ та РОН» як правовстановлюючого документа у зв`язку з визнанням 
		за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно: квартиру 
		АДРЕСА_1 слід ураховувати змінений у процесі розгляду справи статус приміщення з житлового 
		на нежитлове - офіс-магазин відповідно до оформлених документів.
		 
		Не погоджуючись із рішенням районного суду від 01 липня 2008 року, ОСОБА_2 20 листопада 2017 року оскаржив його в апеляційному порядку. Просив апеляційний суд скасувати рішення районного суду 
		та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, 
		а саме: розірвати шлюб, укладений між ними; у порядку поділу спільного майна подружжя ОСОБА_1 визнати за кожним із них право власності 
		на 1/2 частину спільного нерухомого майна, у тому числі нерухомого майна, яке не було предметом спору під час розгляду даної справи районним судом.
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2017 року задоволено заяву ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення районного суду від 01 липня 2008 року. Поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду 
		м. Одеси від 01 липня 2008 року. 
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року залишено без змін.
		 
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05 червня 2018 року (провадження № 8/522/25/18) відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті заяви про перегляд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року у даній справі за нововиявленими обставинами у зв`язку 
		з пропуском трирічного строку, який передбачений пунктом 1 частини другої статті 424 ЦПК України. 
		 
		Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року в частині позову ОСОБА_1 
		до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя скасовано, справу в цій частині передано на новий апеляційний розгляд. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року в частині позову 
		ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без змін (провадження № 61-36868св18).
		Скасовуючи судове рішення суду апеляційної інстанції у відповідній частині та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд передчасно залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині поділу майна подружжя, яким 
		право власності на все спірне майно подружжя ОСОБА_1 визнано 
		за ОСОБА_1 , оскільки поділ майна, коли одному з подружжя залишено все майно, а іншому - ні майна, не стягуючи грошову компенсацію, суперечить положенням статей 69, 70 СК України.
		Останньою постановою Одеського апеляційного суду від 21 листопада 
		2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року 
		в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна подружжя скасовано. Ухвалено в цій частині нову постанову.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна подружжя задоволено частково. 
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано 
		за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини: 
		- квартири АДРЕСА_1 ;
		- квартири АДРЕСА_3 ;
		- квартири АДРЕСА_2 .
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано 
		за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини:
		- квартири АДРЕСА_1 ;
		- квартири АДРЕСА_3 ;
		- квартири АДРЕСА_2 .
		У решті рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивачем було подано позов у цій справі 23 червня 2008 року, а вже через 8 днів - 01 липня 
		2008 року, у справі ухвалено судове рішення. Жодних заяв, клопотань 
		чи уточнених позовних вимог щодо поділу майна подружжя і відповідно визнання указаних вимог відповідачем матеріали справи не містять. 
		При цьому з журналу судового засідання від 01 липня 2008 року неможливо встановити, чи дійсно ОСОБА_2 визнав позовні вимоги 
		ОСОБА_1 , а долучений до журналу судового засідання диск фіксації судового засідання пустий.
		Апеляційний суд указав, що не переглядає рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо неправильності рішення суду в цій частині (частина перша статті 367 ЦПК України).
		Застосувавши відповідні норми СК України та ЦК України, врахувавши правові позиції Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду у подібних справах, установивши фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважав, що предметом спору у даній справі є нерухоме майно, а саме квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_2 , яке придбано сторонами за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу між ними шляхом визнання за кожним із них право власності на 1/2 частину спірних квартир (частина перша статті 70 СК України), які були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому суд указав про неможливість поділу іншого майна, про яке зазначає заявник апеляційної скарги, оскільки воно 
		не є предметом даного спору. 
		Вимоги про присудження одній із сторін грошової компенсації сторонами 
		не заявлялися.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду
		 
		У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В. С., 
		із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду 
		від 21 листопада 2022 року, в якій просив оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.
		В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник указує, що судом застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 
		ЦПК України). Крім цього, апеляційним судом розглянуто справу 
		за відсутності учасника справи, належним чином не повідомленого 
		про дату, час і місце судового засідання (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). 
		ОСОБА_2 постанову апеляційного суду у касаційному порядку 
		не оскаржив.
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 27 грудня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта В. С., на постанову Одеського апеляційного суду 
		від 21 листопада 2022 року залишено без руху, надано строк на усунення 
		її недоліків.
		У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта В. С., про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив 
		на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2023 року призначено справу 
		до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними 
		у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта В. С., мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував відповідну судову практику Верховного Суду та неправильно застосував норми матеріального права, а саме: пункт 2 частини першої статті 57 СК України, відповідно 
		до якого майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування є особистою приватною власністю дружини, чоловіка; частину четверту статті 65 СК України, якою встановлено, 
		що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 є власником 
		443/1000 частини квартири 
		АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 04 вересня 2004 року, внаслідок чого дійшов невірного висновку, що вона набута подружжям 
		за час їх перебування у шлюбі. 
		Також суд безпідставно визнав за кожним із подружжя право власності 
		на 1/2 частину спірних квартир, не врахувавши при цьому, що статус приміщення - квартири  
		АДРЕСА_1 був змінений за нежитлове приміщення - офіс-магазин, 
		що підтверджується ухвалою Приморського районного суду м. Одеси 
		від 08 вересня 2008 року про роз`яснення рішення суду, яка в апеляційному порядку не оскаржувалася. 
		Інші спірні квартири вже після розірвання шлюбу були реконструйовані 
		під офіси, що підтверджується розпорядженням Приморської районної адміністрації від 20 листопада 2008 року № 1860 «Про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого реконструкцією об`єкта - квартир АДРЕСА_6 , АДРЕСА_6 та 
		АДРЕСА_2 під два офіси 
		з улаштуванням фасадних входів». 
		Тобто об`єкти нерухомості, на які визнано право власності, вже не існують. 
		Крім цього, вказує, що апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача та її представника. Судове засідання було призначене 
		на 10 листопада 2022 року, тоді як оскаржувану постанову апеляційного суду ухвалено 21 листопада 2022 року. Про розгляд справи 21 листопада 2022 року учасники справи апеляційним судом не повідомлялися. 
		Заявник уважає, що апеляційний суд при новому розгляді не виконав вказівки суду касаційної інстанції при попередньому скасуванні судового рішення апеляційного суду (провадження № 61-36868св18), так як 
		не вирішив питання щодо поділу всього набутого подружжям майна, зокрема щодо рухомого майна. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі 
		з 17 серпня 2001 року (а. с. 5, т. 1), який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року у цій самій справі, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2018 року 
		та постановою Верховного Суду від 20 січня 2021 року, розірвано 
		(а. с. 50-53, т. 1; а. с. 175-180, т. 1; а. с. 173-178, т. 2).
		Суд першої інстанції встановив, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто у спільну сумісну власність наступне рухоме та нерухоме майно (а. с. 3, 9-41, т. 1):
		- автомобіль «ГАЗ 33021», 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом 
		про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_12 від 29 жовтня 
		2002 року;
		- автомобіль «ТАТА LPT 613/38», 2004 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_6 , зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_13 
		від 09 березня 2005 року; 
		- автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом 
		про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_14 від 27 липня 
		2006 року;
		- автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_9 , зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_15 
		від 26 січня 2007 року;
		- автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2005 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_7 , зареєстрований за ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_16 
		від 01 грудня 2007 року; 
		- автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом 
		про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_17 від 01 квітня 
		2005 року;
		- автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_10 , зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_18 
		від 24 січня 2007 року;
		- автомобіль «ГАЗ 33021 212 ЗНГ», 2005 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_8 , зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_19 
		від 06 квітня 2006 року;
		- автомобіль «ГАЗ 3302», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_11 , зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом 
		про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_20 від 27 липня 
		2007 року;
		- автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом 
		про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_21 від 02 грудня 
		2003 року;
		- автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 , зареєстрований за ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом 
		про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_22 від 17 липня 
		2004 року;
		- квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2004 року, укладеного 
		між ОСОБА_4 , який діє від імені ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 7203, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В. М.;
		- квартира АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 ;
		- квартира АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 . 
		У позові від 23 червня 2008 року ОСОБА_1 просила суд (а. с. 3-4, т. 1): 
		Розірвати шлюб між нею та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом реєстрації актів громадського стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси, актовий запис № 378, залишивши за нею прізвище чоловіка - ОСОБА_1 .
		Після розірвання шлюбу виділити їй - ОСОБА_1 наступне майно: автомобіль «Mitsubishi Pajero», 2005 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_7 ; квартиру 
		АДРЕСА_1 ; квартиру 
		АДРЕСА_2 ; квартиру 
		АДРЕСА_3 .
		Після розірвання шлюбу залишити ОСОБА_2 наступне майно: автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «ЗИЛ 43317», 1993 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 2002 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 ; автомобіль «ГАЗ 33021», 2003 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 ; автомобіль «ТАТА LPT 613/38», 2004 року випуску, номерний знак 
		НОМЕР_6 ; автомобіль «ГАЗ 33021 212 ЗНГ», 2005 року випуску, номерний знак НОМЕР_8 ; автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_9 ; автомобіль «МАЗ 437041-280», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_10 ; автомобіль «ГАЗ 3302», 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_11 .
		Суд апеляційної інстанцій у постанові від 21 листопада 2022 року 
		(а. с. 28-32, т. 3) вказав, що предметом спору у даній справі є наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 ; квартира 
		АДРЕСА_3 ; квартира 
		АДРЕСА_2 .
		Апеляційний суд установив, що відповідач ОСОБА_2 є власником:
		- квартири під номером АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 70,0 кв. м, у тому числі житловою площею 44,7 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири 
		від 03 червня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Горецькою В. М.(а. с. 9-12, т. 1).
		Позивач ОСОБА_1 є власником:
		- квартири під номером АДРЕСА_3 та складається в цілому з трьох житлових кімнат, загальною площею 37,2 кв. м та підсобних приміщень. Загальна площа квартири 79,1 кв. м; (а. с. 24-28, 34-38, т. 1);
		- квартири під номером 
		АДРЕСА_2 , яка складається з трьох кімнат, загальною площею 90,2 кв. м, у тому числі житловою 53,1 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу від 17 березня 2004 року, посвідченого державним нотаріусом Одеської державної нотаріальної контори 
		Драло Г. Л. (а. с. 39-41, т. 1).
		Апеляційний суд не переглядав рішення районного суду від 01 липня 
		2008 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 
		(а. с. 60-64, т. 1) не містила доводів щодо неправильності рішення суду 
		в цій частині (частина перша статті 367 ЦПК України).
		ОСОБА_2 не оскаржує судові рішення в касаційному порядку. 
		 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно 
		у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених 
		частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта В. С., підлягає частковому задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої 
		або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права 
		і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, 
		що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання 
		про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, 
		які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, 
		частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного 
		у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Верховний Суд дійшов таких висновків.  
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд 
		і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси 
		у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон 
		або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, 
		яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги 
		такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, 
		який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.
		Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один 
		із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17
		та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року 
		у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України). 
		Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, 
		за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені 
		з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте 
		у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу 
		є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність 
		у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту 
		(постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року 
		у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права 
		на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить 
		їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю 
		між ними або шлюбним договором. 
		Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
		Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться 
		між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема 
		на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише 
		за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
		При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся 
		від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
		Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням 
		між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги 
		про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби 
		або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22)).
		Верховний Суд ураховує, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя 
		не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії 
		її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
		Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту. 
		Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача 
		не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої 
		та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести 
		ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог 
		або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша 
		статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, 
		які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 
		ЦПК України).
		За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку 
		як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу 
		(групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення 
		або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Справа, яка переглядається Верховним Судом, розглядалася судами неодноразово, у тому числі судом касаційної інстанції (провадження 
		№ 61-36868св18). У справі вирішувалося питання про поділ багатьох об`єктів нерухомого та рухомого майна подружжя.
		Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 . Поділ спільного рухомого та нерухомого майна здійснив у запропонований позивачем спосіб, зокрема виділив останній все спільно нажите майно подружжя.
		У подальшому у силу принципу диспозитивності цивільного судочинства 
		та меж апеляційного перегляду предметом спору є лише поділ нерухомого майна подружжя.
		Останньою постановою суду апеляційної інстанції від 21 листопада 
		2022 року скасовано рішення районного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна подружжя та частково задоволено позовні вимоги в цій частині. Суд уважав, що квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_2 були придбані сторонами за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, 
		є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, тому підлягають поділу між ними шляхом визнання за кожним із них права власності 
		на 1/2 частини спірних квартир (частина перша статті 70 СК України). Вимоги про присудження одній із сторін грошової компенсації сторонами 
		не заявлялися.
		Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду у частині поділу квартири    
		 АДРЕСА_3 між сторонами по 1/2 за кожним.
		Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року, скасовуючи судове рішення суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та направляючи справу на новий апеляційний розгляд у цій частині, вказав про необхідність поділу майна, виходячи з рівності часток подружжя у спірному майні (провадження 
		№ 61-36868св18).
		У силу положень частини п`ятої статті 411 ЦПК України, частини першої статті 417 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В. С., 
		не погоджується із застосованим судом апеляційної інстанції варіантом поділу майна. 
		Зокрема вказує, що позивач є власником 443/1000 частини квартири 
		під номером 
		АДРЕСА_3 на підставі договору дарування, укладеного 04 вересня 
		2004 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а. с. 34, т. 1).
		Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, 
		які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані 
		чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу 
		на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; 
		речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, 
		а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
		До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться 
		у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя 
		та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї 
		(частина четверта статті 65 СК України).
		Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка 
		є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		За положеннями зазначених норм при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин 
		до розірвання шлюбу. 
		Проте суд апеляційної інстанцій не врахував указане, у зв`язку з чим помилково визнав об`єктом права спільної сумісної власності подружжя 443/1000 частин квартир 
		АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування, відтак, є її особистою приватною власністю, й не входить до складу спільного майна подружжя, що підлягає поділу.
		Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими.              З урахуванням викладеного, у силу статті 400 ЦПК України у відповідній частині скасуванню й рішенням районного суду.  
		Крім цього, заявник касаційної скарги зазначає, що правовий статус квартир, про поділ яких заявлено у позові від 23 червня 2008 року, змінено на нежитлові приміщення.
		Надаючи оцінку вказаним доводам, Верховний Суд виходить із того, 
		що спір не стосується правового статусу спільного майна подружжя. Переведення спірного нерухомого майна у нежитловий фонд відбулося 
		вже після ухвалення районним судом рішення у даній справі, 
		що не заперечується сторонами. Цей факт не спростовує, що спірне нерухоме майно є спільним майном подружжя і підлягає поділу, незалежно від того, який воно має статус.
		При цьому  ОСОБА_1 зверталася до суду першої інстанції із заявою 
		про роз`яснення рішення суду (а. с. 55, т. 1) у частині його виконання, оскільки було змінено статус квартири 
		АДРЕСА_1 на нежитлове приміщення, 
		яку ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 
		2008 року (а. с. 57, т. 1) було задоволено. Судом роз`яснено, що у процесі виконання і реєстрації рішення Приморського районного суду м. Одеси 
		від 01 липня 2008 року, як правовстановлюючого документа, 
		слід ураховувати змінений у процесі розгляду справи статус приміщення 
		з житлового на нежитлове - офіс-магазин відповідно до оформлених документів.
		Відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з цих підстав. 
		Верховний Суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 
		СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, 
		що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.
		До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах: 
		від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження 
		№ 61-1539св19), від 09 червня 2021 року у справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20). 
		Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої 
		у мінімальному розмірі.
		Суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції розглянув таку можливість, проте, з урахуванням конкретних обставини даного спору. 
		Щодо рухомого майна подружжя Верховний Суд зазначає таке. 
		Апеляційний суд зазначив, що не переглядає рішення районного суду 
		в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо неправильності рішення суду в цій частині (частина перша статті 367 ЦПК України). Проте помилково у мотивувальній та резолютивній частинах постанови залишив указане судове рішення без змін. 
		При цьому колегія суддів зауважує, що всі транспортні засоби були відчужені після ухвалення судом першої інстанції рішення, кошти 
		з їх реалізації було використано спільно, як позивачем, так і відповідачем, що не заперечується сторонами (а. с. 62, 178, т. 1). 
		Крім цього, доводи касаційної скарги щодо розгляду апеляційним судом справи за відсутності позивача та її представника, не заслуговують на увагу, оскільки розгляд справи по суті закінчений 10 листопада 2022 року. 
		Про призначене на 10 листопада 2022 року судове засідання 
		ОСОБА_1 та її представник - адвокат Левіт В. С., були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними доказами 
		(а. с. 16, 17, т. 3). Дата судового рішення відповідно до частини п`ятої 
		статті 268 ЦПК України співпадає з датою складання повного судового рішення (21 листопада 2022 року), що узгоджується з мотивами у тексті самої постанови та відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду 
		від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження 
		№ 61-175сво21).
		Отже, апеляційним судом не допущено порушень процесуального закону, 
		які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника 
		з ухваленим судовим рішенням, а тому відхиляються Верховним Судом. 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України 
		суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи 
		на новий розгляд. 
		Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - 
		без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами 
		для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне 
		застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні 
		його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта 
		статті 412 ЦПК України).
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені апеляційним судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Постанова суду апеляційної інстанції й рішення районного суду в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності, апеляційний суд на на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 за кожним підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про визнання права власності за кожним із сторін по 278,5/1000 частин спірної квартири. Постанова апеляційного суду у частині поділу рухомого майна подружжя підлягає зміні шляхом виключення з мотивувальної та резолютивної частин постанови суду висновки про залишення без змін рішення суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.
		Такі висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, яка є сталою та сформованою.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 415, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Левіта Віктора Семеновича, задовольнити частково.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року 
		та постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року 
		у частині визнання за ОСОБА_1 
		та ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 скасувати. Ухвалити у цій частині нове судове рішення.
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя у зазначеній частині задовольнити частково.
		У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:
		- визнати за ОСОБА_1 право власності 
		на 278,5/1000 частин квартири 
		АДРЕСА_3 . 
		- визнати за ОСОБА_2 право власності 
		на 278,5/1000 частин квартири 
		АДРЕСА_3 . 
		Постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року 
		у частині поділу рухомого майна подружжя змінити, виключити 
		з її мотивувальної та резолютивної частин висновки про залишення без змін рішення районного суду в частині вирішення позовних вимог 
		ОСОБА_1 про поділ рухомого майна подружжя. 
		В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                        Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                   Б. І. Гулько
		 
		Г. В. Коломієць
		 
		Р. А. Лідовець
		 
		О. В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...