Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/6727/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2023.
Дата набрання законної сили: 19.07.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		     Іменем України
		 
		Єдиний унікальний номер справи 359/6727/19   Номер провадження: 22-ц/824/9734/2023  Головуючий у суді першої інстанції Борець Є.О.  Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л. Д.        19 липня 2023  року                                                                                             місто Київ
		                                                                                                             Справа № 359/672/19
		 
		Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ 
		 
		головуючого - Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), 
		суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. 
		 
		секретар судового засідання Пасічник К. В.
		 
		сторони
		 
		позивач                        ОСОБА_1 
		відповідач        ОСОБА_2 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Борець Є. О., в приміщенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області, повне рішення складено 20.02.2023,
		 
		у с т а н о в и в :
		 
		У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до  ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно.
		В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 02.11.2002 по 12.04.2017 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі під час якого придбали автомобілі марки «Ford Transit» та «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91». Зазначене майно є спільною сумісною власністю сторін. Позивач вказала, що відповідач без її згоди почав відчужувати майно, що є спільною сумісною власністю сторін,  в грудні 2018 року він продав автомобіль марки «Audi A4», а в березні 2019 року - автомобіль марки «Ford Transit». 
		З урахуванням зазначеного просила суд визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91», а також стягнути з відповідача грошову компенсацію замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на перелічене рухоме майно в загальному розмірі 443 838,10 грн.
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «Ford Transit», автомобіль марки «Audi A4», човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91» в загальному розмірі 443 838,10 грн. У задоволенні позову в частині іншої вимоги ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 4 438,38 грн.
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 подаладо суду заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат, мотивовану тим, що рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 10 лютого 2023 року частково задоволено поданий нею позов, у зв`язку із розглядом якого нею понесено витрати в розмірі 10 000,00 грн на проведення експертизи та 20 000,00 грн на оплату професійної правничої допомоги, які просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь, оскільки ухвалюючи рішення судом не було вирішено питання про відшкодування вказаних судових витрат.
		Додатковим рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на проведення експертизи в розмірі 5 000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. У задоволенні заяви в частині вимоги про стягнення судових витрат в більшому розмірі відмовлено.
		Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Переглянути та визнати обґрунтованим заявлений відвід головуючому судді Борцю Є. О.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції помилково вважав, що сторона відповідача не спростувала презумпцію спільності майна подружжя та не довела перед судом, що зазначене майно було придбано за особисті кошти відповідача. Суд першої інстанції вважав, що єдиним ефективним способом захисту порушеного майнового права позивача є саме стягнення грошової компенсації з відповідача на користь позивача за її частку у спірному майні. Вирішувати питання про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя (сторін) суд не став, вважаючи такі вимоги неефективним способом захисту цивільного права позивача. 
		Вважає, що судом першої інстанції неправильно встановлені обставини початку перебігу позовної давності, як наслідок, не застосовано правових наслідків спливу позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову навіть за умови доведеності порушення прав позивача, оскільки недостатнім є посилання лише на відповідь на адвокатський запит, який був зроблений перед подачею позову, щоб дійти висновку, про те, що про порушення свого права позивач дізнався лише після отримання такої відповіді.
		Суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 мала право користуватись спільним з ОСОБА_2 майном, перебуваючи у шлюбі з ним та проживаючи однією сім`єю, так і продовжувати користуватись цим самим майном після розірвання шлюбу. Проте позивач приховала від суду ту обставину, що ніколи не здійснювала своє право користування та розпорядження по відношенню до спірного майна, тому відраховувати  позовну давність в цій справі необхідно саме з дати, коли подружжя припинило фактичні сімейні відносини та припинило шлюб між собою. Більше ніж чотири роки ОСОБА_1 не проявляла жодного інтересу до питань спільного з ОСОБА_2 майна та лише в липні 2021 року звернулась з позовом до суду, пропустивши позовну давність.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення протиправно не застосував приписи ч. 1 ст. 71 СК України, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин сторін, що призвело до порушення способу та порядку поділу майна подружжя, чітко визначеному профільним законом, та не встановив, яке саме майно з числа спірного майна є спільним сумісним майном сторін, фактично присудивши ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за віртуальне майно, яке ніколи не належало та не належить відповідачу.
		Також апелянт вказав, що ухвала суду від 28 листопада 2022 року про витребування доказів постановлена поза межами підготовчого провадження у справі та за ініціативою самого судді без відповідного клопотання сторони, що є порушенням норм процесуального права та принципів цивільного судочинства. Сторона позивача жодним чином не обґрунтувала суду об`єктивну неможливість подання перекладу певних документів на українську мову разом з позовною заявою, або принаймні до закінчення підготовчого провадження у справі. Апелянт вважає, що зазначене є підставою для відводу судді від розгляду даної справи.
		У судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав.
		Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду просив залишити без змін як законне та обґрунтоване.
		Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
		Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
		Так, частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Положення статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. 
		Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.
		Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 02 листопада 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб у Лівобережному відділі реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї, про що складено актовий запис за № 1761.
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2017 року у справі №753/705/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		Також судом встановлено, що 24 травня 2011 року ОСОБА_2 придбав комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91», що підтверджується копією видаткової накладної №РН-000002 від 24 травня 2011 року (а.с.15, т. І).
		07 серпня 2012 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Ford Transit», що підтверджується листом начальника РСЦ ГСЦ в м. Києві №31/26-8593 від 13 грудня 2022 року (а.с.158, т. І).
		Крім того, ОСОБА_2 придбав човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , та лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про власність від 30 березня 2014 року, копіями заяви про передачу права новому власнику, копіями рахунку-фактури, копією уніфікованої митної декларації серії КБ №539062 від 6 серпня 2014 року (а.с.16), а також копією експертного заключення №Т-360 від 6 серпня 2014 року (а.с.16-18, 162-168, т. І).
		06 травня 2015 року ОСОБА_2 придбав автомобіль марки «Audi A4», що також підтверджується листом начальника РСЦ ГСЦ в м. Києві №31/26-8593 від 13 грудня 2022 року (а.с.158, т. І).
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Частиною третьою статті 368 ЦК України визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
		Згідно із статтею 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
		Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
		Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. 
		Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		Суд першої інстанції задовольняючи позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача на її користь грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності - частки вартості автомобіля марки «Ford Transit», автомобіля марки «Audi A4», човна моторного з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафета для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайна для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», преса для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91», на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно, набуте у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, а отже підлягало б поділу між ними у рівних частках.
		Так, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 
		Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. 
		Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 
		Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. 
		Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
		За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам відповідача, на які він посилався, спростовуючи презумпцію спільності спірного майна та, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, недоведення факту придбання цього майна за особисті кошти відповідача, дійшов обґрунтованих висновків, що відповідачем не спростовано презумпцію спільності спірного майна.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що тривалість та усталеність сімейних відносин сторін до придбання ними спірного майна доводить, що таке майно було придбано за спільні сумісні кошти подружжя. Доказів зворотного у розпорядження суду не надано.
		Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки зазначене вище майно було придбано у шлюбі і відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження придбання цього майна за особисті кошти, зазначене майно є спільною сумісною власністю  подружжя та підлягало б поділу між ними у рівних частках.
		Доводів на спростування зазначених висновків суду апеляційна скарга не містить. 
		В матеріалах справи зібрані належні та допустимі докази, які підтверджують факт придбання спірного майна, а тому доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факту придбання комбайна для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», преса для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91» суд оцінює критично. 
		Судом першої інстанції було встановлено відчуження відповідачем автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4» у власність третіх осіб без згоди на те позивача, що надавало право позивачці на отримання від відповідача грошової компенсації за її 1/2 частку у вказаних автомобілях, ураховуючи що таке майно вже було відчужене відповідачем на користь третіх осіб та перебуває у їх власності. 
		 Вірним є висновок суду першої інстанції про те, що човен моторний з забортним двигуном марки «Bayliner Trophy», VIN: НОМЕР_1 , лафет для човна марки «ESCRT Trailer», VIN: НОМЕР_2 , комбайн для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», прес для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робоче місце марки «Lavaredo Jolly 91» є спільною сумісною власністю сторін по справі. 
		Під час розгляду справи, дослідивши наявні докази, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне майно було придбано у період шлюбу сторін, а отже є спільною сумісною власністю, яке  підлягало б поділу.
		Водночас, суд першої інстанції зробив помилковий висновок в частині відсутності підстав для застосування позовної давності, про що було заявлено стороною відповідача, з огляду на таке.
		Як вбачається із матеріалів справи, відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, яка мотивована тим, що позивач  з моменту розірвання шлюбу не користувалась спірним, а тому звернулася до суду із даним позовом з пропуском трирічного строку для пред`явлення вимог про поділ майна.
		Відмовляючи відповідачу у застосуванні до даних правовідносин  позовної давності суд першої інстанції виходив з того, що позивач дізналась про своє порушене право на спільне сумісне майно з моменту, коли їй стало відомо про відчудження відповідачем автомобілів у червні 2021 року, а тому перебіг цього строку підлягав закінченню лише 25 червня 2024 року. Доводи відповідача про те, що перебіг цього строку розпочався з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу, суд вважав такими, що суперечать ч. 2 ст. 72 СК України.
		Проте колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони суперечать встановленим судом обставинам справи, з огляду на наступне.
		Так, статтею 72 СК України передбачено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.
		До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
		Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
		Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування  позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові від 27 червня 2018 року в справі № 619/894/16-ц Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування статті 261 ЦК України: «аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо».
		Дійсно, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано,  може обчислюється не з дати розірвання шлюбу в державних органах РАЦС чи з дати набрання рішенням суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16-ц.
		У справі, що переглядається, відповідач просив застосувати позовну давність у три роки і в поданій суду першої інстанції заяві про застосування позовної давності вважав, що позивач повинна була дізнатися про порушення свого права з дня коли між сторонами було розірвано шлюб (12.04.2017), оскільки з цього часу вона не користувалася спірним майном, зокрема автомобілями. Зазначене майно було у користуванні та володінні відповідача.
		Звертаючись до суду із даним позовом 26 липня 2021 року ОСОБА_1 вказувала на те, що про порушене своє право володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною сумісною власностістю подружжя, вона дізналася у червні 2021 року з листа заступника начальника РСЦ ГСЦ МВС №31/26-468аз від 25 червня 2021 року у якому зазначалося про те, що ОСОБА_2 без згоди позивача розпочав відчуження у власність інших осіб спільного майна, зокрема автомобіля марки «Ford Transit» та автомобіля марки «Audi A4». 
		Однак судом апеляційної інстанцій встановлено, що позивачу про порушення її права на користування зазначеним у позові майном було відомо з дня, коли між сторонами було розірвано шлюб, так як доведеним є те, що вказаним майном  ОСОБА_1 не користувалася після його розірвання. Не користування позивачкою майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання (а позивачці не було відомо навіть місце знаходження цього майна) не позбавляло її права власності на це майно. Однак якщо це майно перебуває у володінні одного з подружжя, а інший ним після розірвання шлюбу не користується, тому у такому випадку до правовідносин про поділ майна підлягає застосуванню  позовна давність визначена законом у три роки, що передбачено положеннями сатті 72 СК України.
		Матеріали справи не містять жодного доказу про те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 інтересувалась спірним майном, несла певні витрати по його утриманню, з,ясовувала місце його знаходження. При цьому апеляційним судом встановлено, що відповідачем заперечувалося право позивача на зазначене у позові майно, зокрема на автомобілі, придбання комбайну для ремонту взуття марки «Lavaredo D-510», преса для кріплення підошви взуття марки «Lavaredo A90 PL78» та робочого місця марки «Lavaredo Jolly 91» відповідач взазалом заперечував, поясняючи, що таке майно подружжям не було придбано. Факт продажу відповідачем після розірвання шлюбу спірних автомобілів без згоди на те позивача свідчить про те, що відповідач заперечував право позивача на рухоме майно як на частину у спільному сумісному майні.
		Встановивши, що спір між сторонами щодо поділу майна виник ще у квітні 2017 році, оскільки позивач після розірвання шлюбу не користувалася спірним майном та таке майно перебувало у повному володінні та користуванні відповідача, то саме з цього часу слід відраховувати позовну давність - строк визначений законом на звернення ОСОБА_1 з позовом до суду за захистом порушеного права. Тобто трирічний строк зверення до суду із вимогами про поділ майна слід відраховувати з дати набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили - 23.04.2017 року. Оскільки позивач звернулася із зазначеним позовом до суду лише у 2021 році, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, то наявні підстави для застосування до даних правовідносин  позовної давності.
		Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач звернулася до суду із позовом про поділ майна подружжя із пропуском трирічного строку -  позовної давності, оскільки спір між сторонами про поділ спільного сумісного майна виник тоді, коли між сторонами було розірвано шлюб, оскільки саме з цього часу позивач дізналась про порушення свого права, так як спірне майно залишилося у постійному володінні та користуванні відповідача після розірвання шлюбу. При цьому недостатнім було посилання суду на відповідь на адвокатський запит, що був зроблений адвокатом перед подачею позову, щоб дійти формального висновку про те, що про порушення свого права позивач дізналася лише після отримання такої відповіді.
		Таким чином ОСОБА_1 мала об`єктивну можливість та обов`язок (презумпцію) знати (довідатись) про свої майнові права як у шлюбі, так і після його припинення, та ефективно захищати їх у договірному або судовому порядку, що повністю узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норми закону про позовну давність.
		Крім того апеляційний суд звертає увагу на те, що між сторонами вже існував спір про поділ спільного майна подружжя, а саме квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка була придбана сторонами під час шлюбу.
		Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 07 липня 2020 року у справі № 753/23391/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_2 право власності на частину зазначеної квартири.
		Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі № 753/23391/19,  Дарницький районний суд міста Києва в ухвалі від 20 жовтня 2020 року зазначив, що відповідач була обізнана про день час та місце розгляду справи, але не з`явилася ані в підготовче, ані в судове засідання та не надала у строк, визначений судом відзив на позовну заяву з посиланням на відповідні докази, а тому заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення.
		У рамках розгляду даної справи ОСОБА_1 не скористалася своїм правом на подачу зустрічного позову про поділ спільного сумісного майна подружжя, про що заявлено нею вимоги лише у 2021 році. Однак, ОСОБА_1 не обґрунтувала та не посилалась на наявність поважних причин пропуску позовної давності.
		За таких обставин, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації за її частку у спірному спільному сумісному майн подружжяі слід відмовити з підстав пропуску позивачем  позовної давності.
		Отже, зазначене свідчить про істотне порушення судом першої інстанції норм матеріального права, яке потягло за собою ухвалення незаконного рішення.
		За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		Доводи апеляційної скарги щодо наявності у суду першо інстанції підстав для визнання обґрунтованим  заявленого відповідачем відводу судді суду першої інстанції колегія суддів оцінює критично, оскільки та обставина, що судом було витребувано з власної ініціативи докази з метою отримання відомостей щодо здійснення відповідачем відчуження спірних автомобілів не свідчить про упередженість та необ`єктивність судді, оскільки суд має встановити усі обставини по справі. Даним діям судді було надано вірну оцінку судом  першої інстанці під час розгляду заяви відповідача про відвід.  А тому зазначені доводи апеляційной скарги не свідчать про те, що справа була розглянута неповноважним судом. В цій частині апеляційна скарга не підлягає задоволеню.
		Оскільки суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанці та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову, тому додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року, яким вирішено вимоги ОСОБА_1 про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних із розглядом даної справи, підлягає скасуванню, оскільки воно не може самостійно  існувати без основного рішення по справі про задоволення позову яке скасоване судом апеляційної інстанції.
		Питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору у суді апеляційної інстанції, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Оскільки суд апеляційної інстанції частково задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_2 та відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги суд стягує з ОСОБА_1 на користь відповідача у розімір 3 942,73 грн, який було сплачений ним у змешеному розмірі відповідно до ухвали апеляційного суду від 11.05.2023. Решту суми судового збору у розмірі 2 714,73 грн суд стягує з ОСОБА_1 на користь держави.
		 
		Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, ст.ст. 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
		 
		 
		п о с т а н о в и в :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
		ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову.
		Додаткове рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 березня 2023 року скасувати.
		Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 942 (три тисячі дев`ятсот сорок дві) грн 73 коп.
		Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 714 (дві тисячі сімсот чотирнадцять) грн 73 коп.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		Повна постанова складена 03 серпня 2023 року
		 
		Судді
		                                                                                                     Л. Д.  Поливач
		 
		                                                                                                     А. М.  Стрижеус
		 
		                                                                                                     О. І.  Шкоріна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...