Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/7096/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.
Надіслано для оприлюднення: 03.08.2023. Зареєстровано: 04.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2023.
Дата набрання законної сили: 05.09.2023
Номер судового провадження: 1-кп/490/739/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023150000000181

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		490/7096/23 
		 
		Центральний районний суд м. Миколаєва 
		______________________________________________________________________________
		Справа № 490/7096/23
		1  кп/490/739/2023
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		03 серпня 2023 року                                 м. Миколаїв
		 
		Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 ,
		при секретарі ОСОБА_2 ,
		розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202350000000181 від 16.03.2023р., за обвинуваченням:
		ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, є громадянином України, з вищою освітою, не одружений, не працюючий, інвалід 3 групи, раніше не судимий, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436 - 2 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження:
		сторона обвинувачення: прокурор ОСОБА_4 , 
		сторона захисту: обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі  ООН).
		До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями  № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії,  установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		 
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави  України. Згідно з цим документом територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали понад 68 держав світу, серед яких і Російська Федерація (далі - РФ).
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі  Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та Федеральним
		 
		Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42ФЗ). Відповідно до статей 2  3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м.Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
		Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» - інформаційною безпекою є, зокрема, захищеність України від намагань маніпулювати суспільною свідомістю, у тому числі шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.
		Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» зазначає, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена, зокрема на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, збереження соціально-політичної стабільності суспільства та зміцнення позицій України у світі. Основним напрямом державної політики з питань національної безпеки України в інформаційній сфері є, крім іншого, забезпечення інформаційного суверенітету України.
		20 лютого 2014 року, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21
		 
		грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України.
		Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII визначено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі по тексту РНБО) від 14 вересня 2020 року Про Стратегію національної безпеки України, затвердженої Указом Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 року - Для відновлення свого впливу в Україні Російська Федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби; посилюються угруповання збройних сил Російської Федерації та їх наступальний потенціал, регулярно проводяться масштабні військові навчання поблизу державного кордону України, що свідчить про збереження загрози військового вторгнення; зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; зберігається загроза з боку Російської Федерації вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед Російської Федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як зовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад та інші життєво важливі національні інтереси мають бути захищені також від невоєнних загроз з боку Російської Федерації та інших держав, зокрема спроб спровокувати внутрішні конфлікти.
		21 лютого 2022 року, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами Російської Федерації та світовою спільнотою, Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		У період до приблизно 05 години 00 хвилин 24 лютого 2022 року Президент Російської Федерації ОСОБА_6 , а також інші невстановлені представники військово-політичного керівництва РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з
		 
		приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію України. 
		Так, 24 лютого 2022 року о 5 годині Президентом Російської Федерації ОСОБА_7 оголошено рішення розпочати військову операцію в Україні, у зв`язку з чим на виконання вищевказаного наказу, під безпосереднім керівництвом та контролем представників влади РФ, її Збройних Сил, спецслужб та інших осіб, військовослужбовці Збройних Сил Російської Федерації, шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглись на територію України через державні кордони України Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Луганської, Донецької та інших областей, в тому числі вийшовши за межі адміністративних кордонів Херсонської, Миколаївської, Запорізької областей, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також окупували частин вказаної території України, чим змінили межі її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що частково продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
		24 лютого 2022 року указом Президента України Володимира Зеленського № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
		Рішенням Верховної ради України відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року Російська Федерація визнана державою-агресором, яка здійснює збройну агресію проти України, розв`язала і веде повномасштабну агресивну війну проти України та Українського народу з порушенням норм міжнародного права, вчиняючи злочини проти людства.
		Як встановлено, планування, фінансування та реалізація Російською Федерацією агресивної війни та агресивних воєнних дій проти України, проведення розвідувальної та підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, організовується, спрямовується, здійснюється силами, насамперед, ЗС РФ, Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, Федеральної служби безпеки Російської Федерації, найманців, а також осіб, залучених до співробітництва на конфіденційній (негласній) основі, у тому числі громадян України.
		Разом з цим, враховуючи вищевказані події, громадянин України ОСОБА_3 , знаходячись у м. Миколаїв, достовірно володіючи інформацією, що з 24 лютого 2022 року Російською Федерацією, а саме підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку встановленого Конституцією України, з 21.12.2022 по 10.01.2023, маючи єдиний умисел, направленний на вчинення дій щодо поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, свідомо вчиняв дії щодо поширення таких матеріалів при наступних обставинах.
		Так, ОСОБА_3 , підтримуючи ідеї проросійської спрямованості, достовірно володіючи інформацією, що з 24 лютого 2022 року Російською Федерацією, а саме підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань РФ, здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку встановленого Конституцією України, діючи умисно та усвідомлюючи злочинність своїх дій, використовуючи власний мобільний телефон марки «OPPO
		 
		A54», моделі СРН2239, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з серійним номером НОМЕР_3 із сім-картою мобільного оператору «Kyivstar» НОМЕР_4 , на якому встановлено месенджер «Telegram», з обліковим записом (акаунтом) « ОСОБА_8 », поширював повідомлення, в яких міститься виправдовування, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, а саме:
		- о 18 годині 25 хвилини 21 грудня 2022 року, перебуваючи за місцем мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи власний мобільний телефон марки «OPPO A54», моделі СРН2239, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з серійним номером НОМЕР_3 із сім-картою мобільного оператору «Kyivstar» НОМЕР_4 , на якому встановлено месенджер «Telegram», з обліковим записом (акаунтом) « ОСОБА_8 », відправив посилання на відеоматеріал з « ОСОБА_9 » у групу «За чашкой чая», до складу якої входить 8 учасників: «Константин Вараксин», «Анастасия» (без зазначення телефонного номеру), « ОСОБА_10 » ( НОМЕР_5 ), « ОСОБА_11 » ( НОМЕР_6 ), « ОСОБА_12 » (без зазначення телефонного номеру), «Мария (владелец)» (без зазначення телефонного номеру), «Oleg» (без зазначення телефонного номеру), «Андрей» (без зазначення телефонного номеру), під назвою «НЕТ ПОЛЬЗЫ ОТ ОРУЖИЯ. ВОЙНА И БИБЛИЯ. 9 СЕРИЯ. «Святое Божие Откровение учит нас ясно, что само по себе оружие на войне не помогает. Что же тогда помогает?» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Даний відеоматеріал являє собою документальний пропагандистський фільм російського православного телеканалу «Спас» за участі його генпродюсера ОСОБА_13 та настоятеля храму при ІНФОРМАЦІЯ_3 (Московський державний інститут міжнародних відносин) ОСОБА_14 . У фільмі вказані особи відвідують різні населені пункти тимчасово окупованої Росією території України, розмислюючи уголос з приводу причин розв`язування війни РФ проти України та спілкуючись з представниками російських окупаційних військ. При цьому, зазначений відеоматеріал періодично супроводжується зображеннями російських окупаційних військ, військової техніки та символіки країни-агресора, релігійної символіки, у т.ч. за присутності представників православного духовенства. Також вказане містить кадри, вірогідно полонених українських військовослужбовців ЗСУ із язичницькими татуюваннями, зібрань українських патріотично налаштованих громадян.
		Поширене ОСОБА_3 вказане повідомлення, містить інформацію, яка виправдовує, збройну агресію Російської Федерації проти України, а також глорифікує осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України.
		- о 18 годині 24 хвилини 10 січня 2023 року, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи власний мобільний телефон марки «OPPO A54», моделі СРН2239, IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з серійним номером НОМЕР_3 із сім-картою мобільного оператору «Kyivstar» НОМЕР_4 , на якому встановлено месенджер « Telegram», з обліковим записом (акаунтом) « ОСОБА_8 », відправив посилання на відеоматеріал з « ОСОБА_9 » у групу «За чашкой чая», до складу якої входить 8 учасників: «Константин Вараксин», «Анастасия» (без зазначення телефонного номеру), « ОСОБА_10 » ( НОМЕР_5 ), « ОСОБА_11 » ( НОМЕР_6 ), «Ирина» (без зазначення телефонного номеру), «Мария (владелец)» (без зазначення телефонного номеру), «Oleg» (без зазначення телефонного номеру), « ОСОБА_15 » (без зазначення телефонного номеру), під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ). Даний відеоматеріал являє собою документальний пропагандистський фільм російського православного телеканалу «Спас» за участі його генпродюсера ОСОБА_13 та настоятеля храму при ІНФОРМАЦІЯ_3 (Московський державний інститут міжнародних відносин) ОСОБА_14 . У фільмі вказані особи відвідують різні населені пункти тимчасово окупованої Росією території України, розмислюючи уголос з приводу причин розв`язування війни РФ проти України. При цьому, зазначений відеоматеріал періодично супроводжується зображеннями російських окупаційних військ, військової техніки та символіки країни-агресора, у т.ч. за присутності представників православного духовенства.
		Поширене ОСОБА_3 вказане повідомлення, містить інформацію, яка виправдовує, заперечує збройну агресію Російської Федерації проти України.
		Таким чином, своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне
		 
		правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 436 - 2 КК України, а саме: поширення матеріалів, в яких міститься виправдовування збройної агресії Російської Федерації проти України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України. 
		27.07.2023р. між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 укладено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 2202350000000181 від 16.03.2023р. 
		Згідно з угодою, ОСОБА_3 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні зазначених діянь, зобов`язується беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому провадженні, сприяв у розслідуванні кримінального провадження щодо нього, щиро розкаявся у вчиненому і визнавав свою вину, надаючи визнавальні покази. Протиправними діями ОСОБА_3 не спричинено тяжких наслідків та не заподіяно матеріальної шкоди. 
		Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди, ОСОБА_3 буде призначене покарання за ч. 2 ст. 436-2 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 3 /три/ роки без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України, сторони погоджуються на звільнення ОСОБА_16 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі з іспитовим строком.
		У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_5 та прокурор ОСОБА_4 просили затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.
		Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з наступного.
		Відповідно до ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
		Згідно з ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
		Злочин, у вчиненні якого обвинувачений ОСОБА_3 визнав себе винуватим, віднесений до категорії нетяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише суспільним інтересам, а отже угода про визнання винуватості може бути укладена.
		Заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
		При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачений в присутності захисника, цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом, передбачені п.п. 2, 3, 4 ч. 4 ст. 474 КПК України, та наполягає на затвердженні угоди про визнання винуватості.
		Умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам кримінального процесуального закону, кримінального закону та інтересам суспільства. Міра покарання, узгоджена обвинуваченим, захисником та прокурором, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до нетяжкого злочину, наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання, а тому істотно знижують ступінь тяжкості злочину, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також з урахуванням особи ОСОБА_3 .
		Підстав для відмови в затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч. 7ст. 474 КПК України, не встановлено.
		Враховуючи викладене та приймаючи до уваги те, що умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогам КПК
		 
		України та КК України, дії ОСОБА_3 кваліфіковані вірно, покарання, узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості, є достатнім для попередження вчинення нових злочинів, а також для виправлення ОСОБА_3 , суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затвердження цієї угоди.
		Цивільний позов по справі не заявлено, процесуальні витрати відсутні. 
		Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
		Питання про речові докази суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
		   Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
		 
		На підставі вище викладеного та керуючись ст. 314, ч. 1 ст. 369, ч .2 ст. 373, ст. ст. 374, 468, 469, 472, 474, 475 КПК України, суд, -
		У Х В А Л И В:
		 
		   Затвердити угоду про визнання винуватості від 27.07.2023р. у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 2202350000000181 від 16.03.2023р., укладену між прокурором відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_4 і обвинуваченим ОСОБА_3 . 
		ОСОБА_3  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436 - 2 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 /три/ роки без конфіскації майна.
		На підставі ст. 75 КК України, звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 /двох/ років з дня проголошення вироку не вчинить нового злочину. 
		Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.
		Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 17.04.2023р. на вилучене в ході проведеного 12.04.2023р. обшуку в Свято - Миколаївській Соборній церкві за адресою: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 4, а саме: мобільний телефон марки «OPPO A54», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з сім-карткою НОМЕР_4 .
		Речові докази:
		- мобільний телефон марки «OPPO A54», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 з сім-карткою НОМЕР_4 - повернути за належністю. 
		Вирок може бути оскаржений, з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м.Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.
		 
		 
		 
		Головуючий                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...