Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/825/21(908/647/22) : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник, з них:; про стягнення заробітної плати.
Надіслано судом: 04.08.2023. Зареєстровано: 04.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2023.
Дата набрання законної сили: 04.08.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04.08.2023 року м. Дніпро Справа № 908/825/21(908/647/22)
		 
		Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач) 
		суддів Коваль Л.А., Мороза В.Ф.,
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 
		 
		на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Юлдашев О.О.) від 23.01.2023р. у справі № 908/825/21(908/647/22)
		 
		за позовом  ОСОБА_1 , м. Київ 
		до відповідача Приватного акціонерного товариства Укрпластик, с.Люцерна Вільнянського району Запорізької області
		про стягнення заробітної плати у розмірі 76 000,00 грн. 
		 
		в межах справи № 908/825/21 про банкрутство - Приватного акціонерного товариства Укрпластик, с. Люцерна, Вільнянський район, Запорізька область 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 в межах справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства Укрпластик звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення заробітної плати у розмірі 76 000,00 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що внаслідок щомісячного безпідставного відрахування із заробітної плати позивачки по 1 000,00 грн, як погашення позики, їй не було сплачено 76 000,00 грн заробітної плати.
		Рішенням Господарського суду Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.01.2023 у даній справі у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 2 481 грн. 00 коп. судового збору за подання до суду позовної заяви.
		Рішення місцевого господарського суду мотивовано посиланням на те, що спірні грошові кошти у розмірі 1000,00 грн. своєчасно нараховувалися підприємством та фактично виплачувалися ОСОБА_1 у складі заробітної плати. В подальшому за письмовою згодою-дорученням ОСОБА_1 зазначеної в договорі безвідсоткової позики №1 від 10.01.2010 та на виконання положень даного договору, відповідні кошти щомісяця спрямовувалися ОСОБА_1 на погашення заборгованості за договором безвідсоткової позики №1 від 10.01.2010. 
		Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. 
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що здійснення будь-яких відрахувань із заробітної плати працівника, тобто зменшення розміру заробітної плати без законної підстави є порушенням трудових прав цього працівника та неотримання ним заробітної плати у належному розмірі. 
		Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не видавалось наказу (розпорядження) про відрахування з заробітної плати позивачки 1000,00 грн щомісяця. 
		Скаржник вважає, що посилання суду першої інстанції, що позивачка, як головний бухгалтер підприємства була обізнана про відрахування є припущенням.
		Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано.
		Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України). 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.04.2023р. апеляційну скаргу залишено без руху. Скаржнику наданий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме подання до апеляційного суду доказів, що підтверджують отримання копії оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції 21.02.2023р., які в матеріалах справи відсутні. 
		На виконання вказаної ухвали від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги та долучення до матеріалів апеляційної скарги витребуваних судом доказів. 
		Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2023 поновлено строк подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 23.01.2023 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
		Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала головним бухгалтером Приватного акціонерного товариства Укрпластик, що підтверджується копією трудової книжки та наказом голови правління ВАТ «Укрпластик» від 23.06.2008 №117-ос «Щодо особового складу».
		26.04.2018 ОСОБА_1 була звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗоТ України (наказ голови правління ВАТ «Укрпластик» від 26.04.2018 №131-л/с).
		У жовтні 2018 року ОСОБА_1 дізналася, що з січня 2012 року до її звільнення з її заробітної плати щомісяця проводились відрахування по 1 000,00 грн щомісяця, яка погашення позики, що підтверджується копіями фінансових відомостей про заробітну плату позивачки.
		ОСОБА_1 стверджує, що за час роботи їй не було відомо про відрахування з її заробітної плати вищевказаних сум, вона не була ознайомлена з наказом (розпорядженням) про відрахування з її заробітної плати відповідних сум.
		За приписами ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
		Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) за трудовим договором виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України, частина перша статті 1 Закону України "Про оплату праці").
		У рішенні від 15 жовтня 2013 року N 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" й "оплата праці", які використані у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини). Крім того, Конституційний Суд України у тому ж рішенні дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1 мотивувальної частини).
		Відповідно до ст.ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
		У статті 15 Закону України "Про оплату праці" закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.
		За приписами ч.1 ст.115 КЗпП України, ч.1 ст.24 Закону України "Про оплату праці") передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
		Згідно з приписами статті 28 Закону України "Про оплату праці" у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов`язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
		Судами встановлено, що 19.11.2010  ОСОБА_1 звернулася до голови правління Відкритого акціонерного товариства «Укрпластик» Галкіна О.О. із заявою про надання їй позики у розмірі 800 000,00 грн на покупку квартири.
		10.01.2011 між відкритим акціонерним товариством «Укпрпластик» (надалі - підприємство) та ОСОБА_1 (далі -працівник) укладено договір №1 безвідсоткової позики, за умовами п.1.1 якого підприємство надає працівникові безвідсоткову позику, а останній зобов`язується використати та повернути позику на умовах даного договору та у визначений договором строк.
		Сума позики за цим договором становить 800 000,00 грн (п.2 договору).
		Підприємство надає позику протягом 3 (трьох днів) з моменту підписання цього договору.
		Відповідно до п.4.1 договору працівник повертає суму позики у строк, вказаний в п.4.1 цього договору шляхом утримання із заробітної плати по 1000,00 грн щомісяця, починаючи з січня місяця 2012 року.
		Працівник має право достроково повернути позику шляхом самостійного погашення готівкою в касу підприємства (п.4.2 договору).
		Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.7.2 договору).
		На виконання умов договору підприємством було перераховано ОСОБА_1 суму позики у розмірі 800 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3027 від 27.04.2011.
		Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст.627 Цивільного кодексу України).
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до частини першої ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		За приписами ч.1 ст.1046 Цивільного кодекс України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		Правомірність укладення 10.01.2011 між сторонами договору №1 безвідсоткової позики встановлена рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16.07.2021 у справі №756/8678/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 14.07.2022, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором безвідсоткової позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» заборгованість за договором безвідсоткової позики у розмірі 724 000 грн. У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Укрпластик» про визнання договору безвідсоткової позики недійсним відмовлено. 
		Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України).
		У позовній заяві про стягнення заробітної плати ОСОБА_1 не заперечує факт укладення договору позики, водночас зазначає, що відрахування по 1000,00 грн щомісяця, як погашення позики, здійснювалося відповідачем за відсутністю наказу (розпорядження) про відрахування з її заробітної плати відповідних сум. 
		За приписами ст. 25 Закону України "Про оплату праці" забороняється будь-яким способом обмежувати працівника вільно розпоряджатися своєю заробітною платою, крім випадків, передбачених законодавством. Забороняються відрахування із заробітної плати, метою яких є пряма чи непряма сплата працівником роботодавцю чи будь-якому посередникові за одержання або збереження роботи.
		Відповідно до статті 26 Закону України "Про оплату праці", відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п`ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам. Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається.
		Статтею 127 КЗпП України передбачено, що відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
		Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) роботодавця:
		1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
		2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію;
		3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).
		Наведеною правовою нормою не передбачено видання наказу (розпорядження) роботодавця під час здійснення відрахувань із заробітної плати працівника в рахунок погашення заборгованості за укладеним між працівником та роботодавцем договором.
		У даному випадку правовідносини, що склалися між сторонами врегульовані договором про надання позики. Вказаний договір містить добровільну згоду ОСОБА_1 на утримання із заробітної плати 1 000,00 грн щомісяця, починаючи з січня місяця 2012 року (п.4.1 договору).
		За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України). 
		Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідачем правомірно на підставі договору позики щомісячно здійснювалися відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 1 000,00 грн, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, безпідставними та задоволенню не підлягають.
		Водночас, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви.
		Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		Зміст позовної заяви свідчить про те, що спірні правовідносини є за своїм змістом трудовими та стосуються стягнення невиплаченої заробітної плати. Позивач вважає свої права порушеними, у зв`язку з несплатою відповідачем заробітної плати. 
		Отже, позивачка звільнена від сплати судового збору в силу приписів п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
		За приписами п.2 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
		Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для часткового скасування судового рішення та часткового задоволення апеляційної скарги.
		Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
		Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.01.2023 у справі №908/825/21(908/647/22) скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 2 481,00 грн. судового збору. 
		В решті рішення господарського суду - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий суддя А.Є. Чередко 
		 
		Суддя Л.А. Коваль
		 
		Суддя В.Ф. Мороз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...