Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/1077/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.08.2023.
Дата набрання законної сили: 03.08.2023
Номер судового провадження: 61-1005ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		03 серпня 2023 року
		м. Київ
		справа № 236/1077/21
		провадження № 61-1005св22
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 вересня 
		2021 року у складі судді Сердюк Н. В. та постанову Донецького апеляційного суду від 15 грудня 2021 року у складі колегії суддів: 
		Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом 
		до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (далі - ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп») про відшкодування шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що 16 листопада 2019 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю ОСОБА_2 , який керував автомобілем марки «ВАЗ 2106», державний номерний знак 
		НОМЕР_1 , внаслідок якої загинув син позивача - ОСОБА_3 
		Краснолиманський міський суд Донецької області своїм вироком 
		від 16 березня 2020 року визнав ОСОБА_2 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 
		статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		29 грудня 2018 року між ОСОБА_4 , яка є власником автомобіля марки «ВАЗ 2106», державний номерний знак НОМЕР_1 , та ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуран Груп» укладений договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий поліс № AW8720030), у якому визначено страхову суму на одного потерпілого за шкоду, заподіяну здоров`ю та життю у розмірі 200 000 грн.
		Позивач зазначив, що він є пенсіонером, а, отже, особою, що втратила годувальника, тому вважав, що з відповідача ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуран Груп» підлягає стягненню страхова регламентна сума на підставі статті 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Крім того, вказав, що протиправними діями ОСОБА_2 йому завдані значні душевні страждання та переживання через втрату сина.
		Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з:
		- ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуран Груп» на свою користь страхове відшкодування (регламенту виплату) у зв`язку зі смертю потерпілого у розмірі, що відповідає 18 мінімальним заробітним платам, встановленому законом на день настання страхового випадку, а саме 75 114 грн;
		- ОСОБА_2 на свою користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000 грн.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і мотиви їх ухвалення
		Краснолиманський міський суд Донецької області своїм рішенням 
		від 20 вересня 2021 року позов  ОСОБА_1 задовольнив частково.
		Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
		Донецький апеляційний суд своєю постановою від 15 грудня 2021 року рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 вересня 
		2021 року залишив без змін.
		Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами той факт, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для позивача матеріальна допомога саме з боку загиблого сина. Тому підстави для встановлення факту перебування позивача на утриманні у померлого та стягнення страхового відшкодування у зв`язку з втратою годувальника відповідно до пунктів 27.1, 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та 
		статті 1200 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відсутні. Проте, виходячи з положень статей 23, 1167, 1168 ЦК України, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, у розмірі, визначеному судами.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі  ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення шкоди з ОСОБА_2 до Верховного Суду не оскаржуються, тому перегляду в касаційному порядку в цій частині не підлягають.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень в уточненій касаційній скарзі заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20), від 08 вересня 2021 року у справі 
		№ 577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21).
		Касаційна скарга мотивована тим, що на момент настання страхового випадку ОСОБА_1 був уже пенсіонером, тому має право на стягнення страхової суми, що дорівнює 18 мінімальним заробітним платам у розмірі 75 114 грн відповідно до статей 22-1, 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1200 ЦК України.
		Доводи інших учасників справи
		Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Касаційна скарга подана до Верховного Суду 17 січня 2022 року.
		Верховний Суд своєю ухвалою від 17 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував з Краснолиманського міського суду Донецької області матеріали цивільної справи № 236/1077/21.
		Голова Верховного Суду своїм розпорядженням від 14 березня 2022 року 
		№ 7/0/9-22«Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінив територіальну підсудність судових справ та, зокрема, територіальну підсудність судових справ Краснолиманського міського суду Донецької області визначив за Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська.
		Листом від 07 червня 2022 року № 01-12/97/2022, Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська повідомив про неможливість виконати вимоги ухвали суду Верховного Суду від 17 лютого 2022 року, оскільки цивільна справа № 236/1077/21 до цього суду з Краснолиманського міського суду Донецької області не надходила та в автоматизованій системі діловодства суду не реєструвалася.
		Верховний Суд своєю ухвалою від 06 вересня 2022 року направив до Індустріального районного суду міста Дніпропетровськакопії матеріалів касаційного провадження № 61-1005ск22 у цивільній справі 
		№ 236/1077/21 - для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
		Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська своєю ухвалою 
		від 02 червня 2023 року постановив вважати повністю відновленим судове провадження у цивільній справі № 236/1077/21, а саме:
		1) вважати відновленим судове провадження в цивільній справі 
		№ 236/1077/21 в частині документів надісланих (виданих) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи:
		- ухвали Краснолиманського міського суду Донецької області від 01 квітня 2021 року;
		- ухвали Краснолиманського міського суду Донецької області від 19 квітня 2021 року;
		- ухвали Краснолиманського міського суду Донецької області від 11 серпня 2021 року;
		- ухвали Краснолиманського міського суду Донецької області 
		від 03 вересня 2021 року;
		- рішення Краснолиманського міського суду Донецької області 
		від 20 вересня 2021 року;
		- ухвали Донецького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року;
		- ухвали Донецького апеляційного суду від 23 листопада 2021 року;
		- постанови Донецького апеляційного суду від 15 грудня 2021 року.
		2) вважати відновленим судове провадження в цивільній справі 
		№ 236/1077/21 в частині копій документів поданих учасниками судового процесу:
		розрахунку витрат, складеного ОСОБА_1 , рахунків за електроенергію 
		від 09 лютого 2021 року, від 07 березня 2021 року, від 07 квітня 2021 року, від 06 травня 2021 року, від 05 червня 2021 року, від 06 липня 2021 року, 
		від 06 серпня 2021 року, від 06 вересня 2021 року, від 06 жовтня 2021 року, від 06 листопада 2021 року, від 08 грудня 2021 року, свідоцтва про право 
		на спадщину за заповітом від 22 грудня 2017 року № 4366, витягу 
		з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; свідоцтва про право на спадщину за заповітом 
		від 22 грудня 2017 року № 4367; витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; довідки підписаної начальником ЦОК ВО «Лимантепломережа»; довідки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_2 ; свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ; довідки амбулаторії ЗПСМ села Торське; позовної заяви про відшкодування шкоди, підписаної 29 березня 2021 року; відзиву на позов, підписаного 26 травня 2021 року ОСОБА_5 ; полісу від ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»; листа за вих. № 646 від 21 січня 2021 року; листа про прийняте рішення за вих. № 1767 від 21 лютого 2022 року; вироку Краснолиманського міського суду Донецької області від 16 березня 
		2020 року, позовної заяви (уточненої), підписаної 14 квітня 2021 року ОСОБА_1 , листа ОСОБА_1 від 28 грудня 2021 року, ордеру 
		від 14 лютого 2022 року.
		У липні 2023 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 34 років помер 
		ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 18 листопада 2019 року, НОМЕР_4 .
		Батьком ОСОБА_3 є позивач ОСОБА_1 , який перебуває на обліку в Управлінні обслуговування громадян № 3 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком.
		Краснолиманський міський суд Донецької області своїм вироком 
		від 16 березня 2020 року, який частково скасований вироком Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині призначеного покарання, визнав ОСОБА_2 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначив покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки (Верховний Суд своєю постановою від 24 лютого 2021 року вирок Донецького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року залишив без змін).
		Відповідно до вироку Краснолиманського міського суду Донецької області, 16 листопада 2019 року світлої пори доби (приблизно о 13:00 год.) у селі Торське Лиманського району Донецької області ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2106», державний номерний знак НОМЕР_1 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_6 , здійснював рух проїзною частиною вулиці Центральної у напрямку від вулиці Родникової до вулиці Шкільної. Під час руху проїзною частиною вказаної вулиці водій ОСОБА_2 , проявляючи злочинну самовпевненість, діючи необережно, легковажно розраховуючи на запобігання ДТП, маючи об`єктивну можливість в умовах необмеженої видимості спостерігати за дорожньою обстановкою, своєчасно реагувати на її зміни, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним автомобіля, втратив контроль в управлінні цим транспортним засобом, допустив виникнення заносу та неконтрольований виїзд на смугу зустрічного руху, перекидання автомобіля в районі будинку 
		АДРЕСА_1 . Неконтрольований водієм транспортний засіб, внаслідок перекидання, збив велосипедиста ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який здійснював рух в цей же час зустрічною, відносно автомобіля марки «ВАЗ 2106» смугою руху, проїзною частиною вулиця Центральної у селі Торське Лиманського району Донецької області 
		(в напрямку від вулиці Шкільної до вулиці Родникової).
		Такими своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (зі змінами).
		Внаслідок ДТП велосипедист ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до категорії тяжких як небезпечні для життя.
		Допущені ОСОБА_2 порушення ПДР перебували у причинному зв`язку із наслідками ДТП. Отже, він скоїв кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
		На момент ДТП, яка є страховим випадком, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля марки 
		«BA3 2106», державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована згідно з полісом № АМ/8720030 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів 
		в ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». 
		Ліміт відповідальності за шкоду, завдану життю та здоров`ю потерпілого, становить 200 000 грн, за шкоду, заподіяну майну, - 100 000 грн.
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених 
		у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог 
		і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції 
		та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
		Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом 
		у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша 
		статті 13 ЦПК України).
		Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послався на те, що він є пенсіонером, а, отже, особою, що втратила годувальника, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі статті 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
		Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 Глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Частинами першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
		Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Згідно з статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
		Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
		Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
		Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.
		Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
		Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування 
		цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, 
		а саме статтю 1200 ЦК України та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (див. висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі 
		№ 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)).
		Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті.
		У справі, яка переглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого, апеляційний суд виходив, зокрема, з того, що позивач не перебував на утриманні у сина.
		Верховний Суд погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
		Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.
		Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті.
		З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.
		Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.
		Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував на обліку в Управлінні обслуговування громадян № 3 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримував пенсію за віком, розмір якої за період з січня по липень 2021 року складала 29 421,40 грн.
		Відповідно до довідки від 10 грудня 2020 року № 3854, виданої відділом надання адміністративних послуг Лиманської міської ради Донецької області про осіб зареєстрованих за адресою: квартира 
		АДРЕСА_2 , у період 
		з 16 листопада 2019 року по 10 грудня 2020 року, позивач ОСОБА_1 мешкав за вказаною адресою з дружиною ОСОБА_7 та дорослими синами ОСОБА_8 та ОСОБА_3 .
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
		Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки позивач належними та допустимими доказами не довів, що перебував на утриманні померлого ОСОБА_3 , а в матеріалах справи відсутні докази про доходи останнього та його можливість утримувати ОСОБА_1 , як і докази про те, що він потребував такої допомоги.
		При цьому, одне лише посилання на те, що син позивача проживав з ним за однією адресою, не є доказом його перебування на утриманні в сина і не може бути підставою для визнання за померлим статусу годувальника позивача.
		На підставі викладеного, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого, оскільки позивач не подав належних та допустимих доказів, що він мав право на страхове відшкодування в порядку статті 1200 ЦК України та пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Посилання в касаційні сказі про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі 
		№ 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20), від 08 вересня 2021 року 
		у справі № 577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21) колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19) предметом спору є стягнення аліментів на утримання непрацездатної матері.
		У постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20) та від 08 вересня 2021 року у справі 
		№ 577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21) Верховний Суд щодо вирішення позовних вимог в частині відшкодування майнової шкоди, заподіяної смертю потерпілого, зазначив, що позивач є непрацездатною особою, та дійшов висновку, що суди передчасно відмовили в задоволенні позову про відшкодування шкоди відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» лише з підстав отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, оскільки саме по собі отримання пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, не свідчить про відсутність потреби в матеріальній допомозі. При цьому суд надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка на утриманні на момент її смерті, однак відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання.
		Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		Отже, посилання в касаційній сказі про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20), 
		від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21), колегія суддів відхиляє, оскільки у цьому випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.
		Посилання судів як на доказ, що оцінювався ними в сукупності з іншими належними та допустимими доказами, на розмір пенсії ОСОБА_1 , який перевищує прожитковий мінімум, не може бути підставою для скасування рішень судів в частині, що переглядається, оскільки не має правового значення у цій справі, оскільки ОСОБА_1 не довів право на відшкодування шкоди, у зв`язку з чим допомога, яка йому надавалась, не була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування.
		Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судами з додержанням норм процесуального права. У силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
		На думку судової колегії судові рішення в оскаржуваній частині, що переглядаються, є достатньо мотивованими.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого- без змін, оскільки доводи касаційної скарги у вказаній частині висновків судів не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 20 вересня 2021 року та постанову Донецького апеляційного суду від 15 грудня 
		2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 
		до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною 
		і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська В. В. Сердюк В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...