Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3322/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо застосування антимонопольного та конкурентного законодавства; про захист економічної конкуренції.
Надіслано для оприлюднення: 07.08.2023. Зареєстровано: 08.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.08.2023.
Дата набрання законної сили: 14.02.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06.07.2023Справа №  922/3322/20
		Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи 
		 
		за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави 
		до 1) Державної служби геології та надр України,
		2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України 
		про визнання незаконним та скасування протоколу проведення аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу, спеціального дозволу на користування надрами та угоди про умови користування надрами
		 
		Представники: 
		від позивача: Биховцова О.А.;
		від відповідача-1: не з`явився;
		від відповідача-2: Зінченко І.Л.;
		від третьої особи: не з`явився
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		Керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби геології та надр України (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром" (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
		-  визнати недійсними результати проведеного 22.03.2016 Держгеонадрами аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами Мурафинської площі та скасувати протокол проведення вказаного аукціону від 22.03.2016 №6;
		- визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами від 22.03.2016 №6/1-16 з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки Мурафинської площі;
		- визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами, з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі від 12.04.2016 № 4760;
		- визнати недійною угоду про умови користування надрами, з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (вуглеводні) Мурафинської площі від 31.05.2019 № 4760.
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.10.2020 прийнято позовну заяву Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.02.2021, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021, закрито провадження у справі № 922/3322/20 на підставі пункту 1 частини першої  статті 231 Господарського процесуального кодексу України. 
		Постановою Верховного Суду від 19.10.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 15.02.2021 у справі № 922/3322/20 скасовано. Справу передано до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду.
		Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2021 справу № 922/3322/20 передано на розгляд Господарського суду міста Києва за виключною підсудністю. 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 922/3322/20 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 (суддя Плотницька Н.Б.) справу № 922/3322/20 прийнято до свого провадження. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24.02.2022.
		23.02.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від ТОВ "Нафтогазенергопром" надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.
		Підготовче засідання 24.02.2022 не відбулось у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та активними бойовими діями у Київській області та місті Києві.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2022 (суддя Плотницька Н.Б.) підготовче засідання призначено на 06.06.2022.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 (суддя Плотницька Н.Б.) позовну заяву Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави з вимогами до Державної служби геології та надр України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром" про визнання незаконним та скасування протоколу проведення аукціону, визнання недійсним договору купівлі-продажу, спеціального дозволу на користування надрами та угоди про умови користування надрами - залишено без розгляду.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі №922/3322/20 залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 18.01.2023 касаційні скарги заступника керівника Київської міської прокуратури та заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2022 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.06.2022 у справі №922/3322/20 скасовано. Справу №922/3322/20 передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
		01.02.2023 матеріали справи № 922/3322/20 надійшли до Господарського суду міста Києва.
		Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 № 05-23/127/23 у зв`язку з  відпусткою судді Плотницької Н.Б., проведено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого справу № 922/3322/20 передано на розгляд судді Щербакова С.О. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2023 прийнято справу № 922/3322/20 до свого провадження. Підготовче засідання призначено на 09.03.2023.
		07.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Антимонопольного комітету України надійшли письмові пояснення, в яких третя особа зокрема вказує, що органом Комітету встановлено та доведено факт вчинення порушення ТОВ "Нафтогазенергопром" законодавства про захист економічної конкуренції, що є підставою для визнання укладених договорів недійсними. Крім того, Комітет просить суд розгляд справи № 922/3322/20 проводити без участі представника Антимонопольного комітету України.
		08.03.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від ТОВ "Нафтогазенергопром" надійшло клопотання про витребування доказів, в якому відповідач-2 просить суд витребувати у відповідача-1 наступні докази: запити органів державної влади, в тому числі правоохоронних органів, що надійшли протягом 2016-2017 років на адресу Державної служби геології та надр України з питань можливого порушення законодавства під час проведення аукціону від 22.03.2026 з продажу спеціальних дозволів на користування надрами Мурафінської площі та відповіді, надані Держгеонадра на ці запити.
		Також, 08.03.2023 відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема зазначає, що вчинення антиконкурентних узгоджених дій не мають наслідком визнання нечинним усіх документів, укладених за результатами проведенного аукціону. Також, відповідач-2 вказує про пропуск строків позовної давності прокурором та просить суд застосувати позовну давність у даній справі.
		Крім того, разом з відзивом на позовну заяву, відповідач-2 подав клопотання про витребування доказів, в якому відповідач-2 просить суд: витребувати у позивача листи від Антимонопольного комітету України та Держгеонадра, отриманих позивачем в червні 2020 року на підтвердження факту порушення законодавства щодо надання в користування ТОВ "Нафтогазенергопром" надр; витребувати у відповідача-1 вимогу Комітету № 20-29/01-6486 від 21.06.2016 до Держгеонадра про надання пакетів аукціонної інформації на відповідь, надану Держгеонадра на цю вимогу від 30.06.2016 № 11298/13/12-16.
		У судовому засіданні 09.03.2023 оголошено перерву до 13.04.2023.
		У судовому засіданні 13.04.2023 оголошено перерву до 04.05.2023.
		18.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких позивач зокрема зазначає, що факт порушення законодавства при проведенні спірного аукціону встановлено у рішенні Антимонопольного комітету України від 23.08.2018 та, відповідно, з цієї дати починається перебіг строку позовної давності, а тому, на думку прокурора, строки на звернення до суду не пропущені.
		21.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від ТОВ "Нафтогазенергопром" надійшли додаткові пояснення щодо заяви про застосування позовної давності, в яких відповідач-2 зазначає, що з моменту початку розслідування Комітетом, НАБУ та Нацполіцією за фактом порушення законодавства під час проведення 22.03.2016 аукціону з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, Держгеонадрам було відомо про вчинені порушення, тож, на думку відповідача-2, з березня 2016 року починається перебіг строку позовної давності.
		26.04.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких прокурор зазначає, що строк позовної давності в межах даного спору слід відраховувати від дня, коли про порушення довідався саме прокурор, а не Держгеонадра.
		У судовому засіданні 04.05.2023, розглянувши подані відповідачем-2 клопотання про витребування доказів, суд відмовив у їх задоволенні (мотиви викладені в ухвалі суду від 11.05.2023).
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 922/3322/20 призначено на 08.06.2023.
		У судовому засіданні 08.06.2023 оголошено перерву до 06.07.2023.
		У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
		Представник відповідача-2 заперечив проти задоволення позовних вимог.
		Представник відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, однак були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
		Приймаючи до уваги, що представники відповідача-1 та третьої особи були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача-1 та третьої особи не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі. 
		Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
		У судовому засіданні 06.07.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, Господарський суд міста Києва
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
		Норма пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
		Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
		Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
		Водночас згідно з положеннями частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
		Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
		Разом з тим, прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
		Прокурор, звертаючись з позовом до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягають інтереси держави, обґрунтовує необхідність їх захисту у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також має довести підстави для представництва, однією з яких є відсутність органу державної влади, до компетенції якого віднесенні повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах.
		Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор не визначив уповноваженим органом у спірних правовідносинах Держану службу геології та надр України, а зазначив її співвідповідачем, доводячи в межах даного спору порушення інтересів держави саме протиправними діями Держаної служби геології та надр України, яка не може одночасно бути і позивачем, і відповідачем у справі. Цим прокурор обґрунтував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, та наявність підстав для самостійного представництва інтересів держави.
		Спірне матеріальне правовідношення - це об`єкт процесу в конкретній цивільній справі, а його суб`єктами є сторони (позивач та відповідач у справі, які мають протилежні юридичні інтереси).
		Питання про існування/відсутність цього правовідношення, його зміст, а також про те, чи порушені в дійсності та в якій мірі права позивача, і чи повинен за це відповідати відповідач, підлягають вирішенню судом під час розгляду справи по суті. При цьому, як спірне правовідношення, так і його суб`єкти визначаються саме особою, яка подає відповідний позов до суду, в даному випадку прокурором. Тобто, спірним правовідношенням в процесуальному сенсі буде те правовідношення, яке сформулював прокурор.
		Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор спірне матеріальне правовідношення визначив наступним чином:
		об`єкт процесу - результат аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами Мурафинської площі, проведеного Державною службою геології та надр України, як стверджує прокурор, з порушенням законодавства, та договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки Мурафинської площі, який, як наслідок, також укладений Державною службою геології та надр України та ТОВ "Нафтогазенергопром" з порушенням закону;
		суб`єктами спірного правовідношення прокурор визначив Державу, як позивача, та Державну службу геології та надр України та ТОВ "Нафтогазенергопром", як відповідачів (порушників), один з яких є уповноваженим органом, до компетенції якого належить захист інтересів держави в сфері надрокористування.
		За таких обставин, прокурор не порушив порядку, передбаченого частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не повинен був попередньо повідомляти про наявне чи потенційне порушення інтересів держави та про звернення до суду орган державної влади, який визначений ним як відповідач саме тому, що прокурор стверджує про порушення саме цим органом законодавства у сфері його компетенції у спірному матеріальному правовідношенні.
		В такому випадку, коли прокурор стверджує не про неналежне виконання Державно службою геології та надр України своїх обов`язків із захисту інтересів держави, а про порушення саме цим органом інтересів держави проведенням спірного аукціону та укладенням договору, цей орган - Державна служба геології та надр України апріорі (очевидно) не може бути позивачем, в особі якого прокурор мав би звернутись до суду за захистом інтересів держави. Відповідно відсутній сенс (розумна підстава) повідомляти про вчинене правопорушення орган державної влади, який порушив інтереси держави у спірному матеріальному правовідношенні.
		При цьому, варто зазначити, що частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є не формальною, а є дієвою нормою з чіткою метою, а саме повідомити відповідний орган про стверджуване порушення не формально, а для спонукання цього органу відреагувати на це порушення та здійснити захист інтересів держави, що за обставин, які в цій справі доводить прокурор, є неможливим в особі Державної служби геології та надр України, яка не може виступати суб`єктом спірного правовідношення і як позивач, і як відповідач.
		Підсумовуючи, суд виходить з того, що саме прокурор визначає і предмет, і суб`єктів спірного правовідношення, спрямованого на захист інтересів держави від осіб, яких прокурор визначив саме як порушників інтересів держави, в тому числі й компетентний орган спірного правовідношення. Тому у прокурора відсутній обов`язок попередньо повідомляти відповідача (порушника) про вчинене ним порушення та звернення до суду з позовом до нього, тому що процесуальні інтереси позивача і відповідача є (а)протилежними, (b)не підлягають захисту в особі порушника.
		Підхід щодо обов`язку сповістити орган державної влади про наявне чи потенційне порушення інтересів держави, який саме і припустився, на думку прокурора, порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, засвідчує надмірний формалізм, а також застосування частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без розумного обґрунтування, а також без доведення логіки та послідовності встановлених в ній процедур, яких має дотриматись прокурор.
		Враховуючи наведене, суд зазначає, що прокурор навів підстави для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів та визначив Державну службу геології та надр України одним із відповідачів у справі.
		Тож, звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначає, що Державною службою геології та надр України 22.03.2016 було проведено аукціон з продажу спеціального дозволу на користування надрами (нафти, газу природного) Мурафинської площі, яка розташована на території  Богодухівського та Краснокутського районів Харківської області, з метою геологічного вивчення, у т.ч. дослідно-промислової розробки газу сланцевих товщ.
		У вказаному аукціоні приймало участь ТОВ «Нафтогазенергопром» та ТОВ «Компанія «Нафта і газ». Враховуючи що ТОВ «Нафтогазенергопром» запропоновано найбільшу ціну продажу (5 122 500, 00 грн.) його визнано переможцем аукціону.
		За результатами вищевказаного аукціону Держгеонадрами складено протокол проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами № 6 від 22.03.2016.
		На підставі протоколу від 22.03.2016 № 6, між Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтогазенергопром» 22.03.2016 укладено договір № 6/1-16 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, газу сланцевих товщ Мурафинської площі.
		В подальшому, на підставі протоколу №6 від 22.03.2016 та договору купівлі-продажу № 6/1-16 від 22.03.2016 Держгеонадрами 12.04.2016 видано ТОВ «Нафтогазенергопром» спеціальний дозвіл № 4760 на користування надрами (нафти, газу природного) Мурафинської площі, з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у т.ч. дослідно-промислової розробки газу сланцевих товщ, строком на 5 років.
		Також, 13.07.2019 між Держгеонадрами та ТОВ «Нафтогазенергопром» укладено угоду № 4760 про умови користування надрами, з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у т.ч. дослідно-промислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі, яка є невід?ємною частиною спеціального дозволу на користування надрами від 12.04.2016 № 4760.
		В подальшому, вищевказану угоду 31.05.2019 укладено в новій редакції.
		Однак, рішенням Антимонопольного комітету України від  23.08.2018 № 414-p у справі № 20-26.13/128-16 визнано, зокрема, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафта і газ» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазенергопром» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату І аукціону 2016 року, проведеного Державною службою геології та надр України 22 березня 2016 року, з продажу спеціального дозволу на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, у тому числі досліднопромислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі, розташованої на території Богодухівського та Краснокутського районів Харківської області. 
		Вказане рішення Антимонопольного комітету України від  23.08.2018 № 414-p у справі № 20-26.13/128-16 було оскаржено відповідачем-2 в судовому порядку.
		Проте, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 у справі № 910/14337/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром" про скасування рішення Антимонопольного комітету України №414-р від 23.08.2018 у справі №20-26.13/128-16 в частині ТОВ "Нафтогазенергопром" - відмовлено.
		Постановою Верховного Суду від 05.12.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 у справі № 910/14337/18 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019 залишено без змін.
		Позивач також зазначає, що той факт, що 15.02.2018 ТОВ «Компанія «Нафта і газ» (ідентифікаційний код 40292415, яке зареєстроване 23.02.2016) припинило свою діяльність, про що до ЄДРПОУ внесено запис № 4801110002068765 про припинення юридичної особи, підтверджує те, що ТОВ «Компанія «Нафта і газ» не мало на меті здійснення господарської діяльності у сфері надрокористування, а реєструвалося з метою створення штучної конкуренції при проведенні даного аукціону.
		Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що Антимонопольний комітет України при прийнятті рішення від  23.08.2018 № 414-p у справі № 20-26.13/128-16 та суд, який залишив в силі вказане рішення, дійшли висновку, що ТОВ "Нафтогазенергопром", яке обрано переможцем аукціону, вчинило порушення передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату І аукціону 2016 року, проведеного Державною службою геології та надр України 22 березня 2016 року, з продажу спеціального дозволу на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, у тому числі досліднопромислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі, розташованої на території Богодухівського та Краснокутського районів Харківської області, а тому прийняте Держгеонадрами за результатами вищевказаного аукціону рішення (протокол від 22.03.2016 № 6) є незаконним та пілягає скасуванню, а наданий спеціальний дозвіл на користування надрами (нафти, газу природного) Мурафинської площі від 12.04.2016 № 4760 та укладені правочини (договір купівлі-продажу спеціального дозволу від 22.03.2016 № 6/1-16 та угола про умови користування надрами від 31.05.2019 № 4760) - визнанню нелійсними.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача  підлягають задоволенню з наступних підстав. 
		Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.  
		Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
		Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлюються Законом України "Про публічні закупівлі" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
		Частиною 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що цей Закон застосовується: до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень; до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.
		Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівлі можуть здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі.
		У відповідності до п. 20 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", публічна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом.
		Тендерна пропозиція - пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації (п. 30 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі").
		Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі", замовники - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та органи соціального страхування, створені відповідно до закону, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак:
		юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів;
		органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи;
		у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.
		До замовників також належать юридичні особи та/або суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання та відповідають хоча б одній з таких ознак: органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування належить частка у статутному капіталі суб`єкта господарювання в розмірі більше ніж 50 відсотків або такі органи володіють більшістю голосів у вищому органі суб`єкта господарювання чи правом призначати більше половини складу виконавчого органу або наглядової ради суб`єкта господарювання; наявність спеціальних або ексклюзивних прав.
		Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій (ст. 20 Закону України "Про публічні закупівлі").
		Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про публічні закупівлі", замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює в електронній системі закупівель у порядку, встановленому Уповноваженим органом та цим Законом, інформацію про закупівлю, а саме: оголошення про проведення конкурентних процедур закупівель, тендерну документацію та проект договору про закупівлю, зокрема оголошення про проведення відкритих торгів - не пізніше ніж за 15 днів до кінцевого строку подання тендерних пропозицій, якщо вартість закупівлі не перевищує межі, встановлені у частині третій цієї статті, та не пізніше 30 днів у разі перевищення таких меж.
		Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про публічні закупівлі", електронна система закупівель повинна бути загальнодоступною та гарантувати недискримінацію, рівні права під час реєстрації всім заінтересованим особам та рівний доступ до інформації всім особам, обмін і збереження інформації та документів має відбуватися з гарантуванням непорушності даних про учасників і їхніх пропозицій під час проведення процедури закупівлі та їх конфіденційність до моменту розкриття тендерних пропозицій.
		Електронна система закупівель під час отримання тендерних пропозицій повинна забезпечувати фіксацію дати та точного часу отримання тендерних пропозицій та неможливість доступу будь-яких осіб до отриманих тендерних пропозицій (їх частин) до моменту настання дати і часу кінцевого строку подання та розкриття таких пропозицій, зазначених в оголошенні про проведення процедури закупівлі.
		Під час використання електронної системи закупівель з метою подання тендерних пропозицій і здійснення їх оцінки документи та дані створюються та подаються з урахуванням вимог Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".
		Відповідно до приписів ст. 11 Закону України "Про публічні закупівлі", для організації та проведення процедур закупівель замовник утворює тендерний комітет (комітети) або визначає уповноважену особу (осіб). Тендерний комітет діє на засадах колегіальності та неупередженості.
		Склад тендерного комітету та положення про тендерний комітет затверджуються рішенням замовника. Уповноважена особа (особи) здійснює свою діяльність на підставі укладеного з замовником трудового договору (контракту) або розпорядчого рішення замовника. Уповноважена особа повинна мати вищу освіту.
		Тендерний комітет або уповноважена особа (особи): планує закупівлі, складає та затверджує річний план закупівель; здійснює вибір процедури закупівлі; проводить процедури закупівель; забезпечує рівні умови для всіх учасників, об`єктивний та чесний вибір переможця; забезпечує складання, затвердження та зберігання відповідних документів з питань публічних закупівель, визначених цим Законом; забезпечує оприлюднення інформації та звіту щодо публічних закупівель відповідно до Закону; здійснює інші дії, передбачені цим Законом.
		Рішення тендерного комітету або уповноваженої особи оформлюється протоколом. У рішенні відображаються результати поіменного голосування членів комітету, присутніх на засіданні тендерного комітету, з кожного питання. Протокол підписується всіма членами комітету, присутніми на його засіданні, або всіма уповноваженими особами. У разі відмови члена тендерного комітету або однієї з уповноважених осіб підписати протокол про це зазначається у протоколі з обґрунтуванням причин відмови.
		Наказом Держгеонадра від 02.02.2016 року №24 затверджено перелік ділянок надр, зокрема за Мурафинською та Південно-Кисівською площами, спеціальні дозволи на користування якими планувалось виставити на Аукціон.
		22.03.2016 Держгеонадра проведено аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами за ділянкою надр Мурафинська площа.
		Участь у аукціоні прийняли два учасника - ТОВ «Компанія «Нафта і газ» та ТОВ "Нафтогазенергопром".
		Переможцем аукціону стало ТОВ "Нафтогазенергопром" (протокол проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами №6 від 22.03.2016).
		За результатами Аукціону Держгеонадра з ТОВ «Нафтогазенергопром» укладено договір від 22.03.2016 № 6/1-16 купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, газу сланцевих товщ Мурафинської площі.
		12.04.2016 року Держгеонадра видала ТОВ «Нафтогазенергопром» спеціальний дозвіл №4760 на користування надрами, з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі.
		Крім того, 13.07.2013 Держгеонадра з ТОВ «Нафтогазенергопром» уклали угоду № 4760 про умови користування надрами, з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (вуглеводні), яка є невід`ємною частиною спеціального дозволу на користування надрами від 12.04.2016 року №4760 (надалі - угода про умови користування надрами).
		В подальшому, 31.05.2019 ця угода була укладена в новій редакції.
		Разом з тим,  23.08.2018 року Антимонопольний комітет України прийняв рішення №414-р у справі №20-26.13/128-16 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".
		Відповідно до пункту 1 цього рішення визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафта і газ» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазенергопром» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату І аукціону 2016 року, проведеного Державною службою геології та надр України 22 березня 2016 року, з продажу спеціального дозволу на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, у тому числі досліднопромислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі, розташованої на території Богодухівського та Краснокутського районів Харківської області.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 року у справі №910/14337/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2019 року та постановою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.12.2019, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазенергопром»  до Антимонопольного комітету України про скасування рішення Антимонопольного комітету України №414-р від 23.08.2018 у справі №20-26.13/128-16 в частині ТОВ "Нафтогазенергопром" 
		Судом у справі № 910/14337/18 встановлено, що ТОВ «Компанія «Нафта і газ», ТОВ «Нафтогазенергопром» та ТОВ «Укргаздоб» (далі - відповідачі в антимонопольній справі) подали заяви на участь у І аукціоні 2016 року з продажу спеціальних дозволів на користування ділянками надр за Мурафинською та Південно-Кисівською площами, проведеному Державною службою геології та надр України. 
		Проте, відповідачі в антимонопольній справі узгоджували свою поведінку з метою усунення змагання під час підготовки та участі в аукціоні, що, зокрема, підтверджується тісною комунікацією між представниками відповідачів в антимонопольній справі у день проведення аукціону, наявністю фінансової допомоги між відповідачами в антимонопольній справі та пов`язаними з ними особами, поданням документів для проведення державної реєстрації Відповідачів в антимонопольній справі однією особою, представленням інтересів відповідачів  в антимонопольній справі у банківській установі однією особою, одночасною зміною засновників і пов`язаних осіб ТОВ «Укргаздоб» і ТОВ «Нафтогазенергопром», значною схожістю оформлення документів, поданих відповідачами  в антимонопольній справі у своїх пакетах аукціонної документації.
		Суд у справі № 910/14337/18 зазначив, що доказами, зібраними у справі, у своїй сукупності доведено, що дії відповідачів в антимонопольній справі є узгодженою поведінкою, що стосується спотворення результату І аукціону 2016 року, проведеного Державною службою геології та надр України 22 березня 2016 року, з продажу спеціального дозволу на користування ділянками надр: - з метою геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі, розташованої на території Богодухівського та Краснокутського районів Харківської області (Відповідачі: ТОВ «Компанія «Нафта і газ» і ТОВ «Нафтогазенергопром»).
		Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
		Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
		Отже, обставини, які встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 року у справі №910/14337/18, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
		Статтею 3 Закону України «Про публічні закупівлі» встановлено, що закупівля здійснюється за принципом добросовісної конкуренції серед учасників.
		Слід зазначити, що змагальність продавців - учасників конкурентних процедур закупівель, ґрунтується на непевності щодо інших учасників та їх поведінки і зумовлює необхідність кожним з учасників пропонування кращих умов за найнижчими цінами. У випадку, коли учасники торгів домовляються між собою щодо умов своїх тендерних пропозицій - усувається непевність, а відтак усувається конкуренція між ними. Оскільки замовник обмежений у ході здійснення процедури торгів лише тими пропозиціями, які подані, то у разі якщо учасники замінять конкуренцію між собою на координацію, замовник не отримує той результат, який би він мав в умовах справжньої конкуренції, тобто вибір переможця закупівлі на принципах прозорої конкурентної процедури.
		Таким чином, узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції.
		Антиконкурентні узгоджені дії в силу Закону характеризується антиконкурентною домовленістю між кількома (щонайменше двома) суб`єктами господарювання щодо їхньої поведінки на торгах. Метою антиконкурентних узгоджених дій на торгах, як правило, є підвищення ціни закупівлі вище конкурентного рівня, що зазвичай близька, дорівнює чи перевищує очікувану вартість.
		За змістом ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції»   антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб`єктів господарювання, покупців, продавців; 6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб`єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції; 7) укладення угод за умови прийняття іншими суб`єктами господарювання додаткових зобов`язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин.
		При кваліфікації дій суб`єктів господарювання за пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» - антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів,  узгодженість дій (поведінки) полягає саме в обміні інформацією, заміні конкуренції між учасниками торгів на координацію, в результаті чого усувається конкуренція між ними та спотворюється основний принцип торгів - здійснення конкурентного відбору
		Узгодження дій між суб`єктами господарювання в процесі здійснення державних закупівель усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спростовує результат, тобто порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції.
		При цьому за змістом приписів статті 6 Закону для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим з`ясування наслідків у формі завдання збитків для його конкурентів чи споживачів або інше реальне порушення їх прав чи інтересів, оскільки достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, які визначено як антиконкурентні узгоджені дії, та можливість настання таких наслідків.
		Змагальність учасників процедур закупівель ґрунтується на тому, що кожен з них не маючи впевненості щодо змісту та ціни пропозицій інших учасників, пропонує кращі умов за найнижчими цінами. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27.02.2018 у справі № 910/17389/6, від 07.08.2018 у справі № 924/978/17, 27.03.2018 у справі № 910/8144/15-г.
		Одночасно, для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.
		Аналогічна правова позиція міститься постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/8144/15-г, від 27.02.2018 у справі № 910/17389/16, від 28.02.2018 у справі № 910/28569/15, від 28.02.2018 у справі № 910/28569/15.
		Отже, у даному випадку ТОВ «Нафтогазенергопром» під час підготовки документації для участі в Аукціоні діяло не самостійно, а узгоджувало свої дії та не змагалося з іншими учасниками аукціону, за умови, що конкуренція є одним з основних принципів проведення аукціонів. 
		Унаслідок узгодженості поведінки ТОВ «Нафтогазенергопром» з іншими учасниками право на укладення договору за результатами Аукціону двома учасниками (ТОВ «Укргаздоб» та ТОВ «Нафтогазенергопром») одержано не на конкурентних засадах, чим було спотворено результати Аукціону. 
		Узгодивши свою поведінку та цінові пропозиції, подані в пакетах аукціонної документації, ТОВ «Нафтогазенергопром» тим самим усунуло конкуренцію та змагальність між учасниками аукціону, а отже, спотворило результати проведеного Аукціону, порушивши право на отримання найбільш ефективного для Держгеонадра результату, а відтак вчинили антиконкурентні узгоджені дії, заборонені Законом України «Про захист економічної конкуренції».
		Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
		Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
		- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
		- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
		- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
		-  правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
		- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
		- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою    статті 203 цього кодексу.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013  "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України    суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013  "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за  позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
		Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.  Цивільний кодекс України    не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
		За таких обставин, приймаючи до уваги положення    Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.
		Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України,    статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
		Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.  
		Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України). 
		Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.
		Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. 
		Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
		Згідно з положеннями частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Статтею 4 Кодексу України про надра передбачено, що надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади.
		Відповідно до статті 650 Цивільного кодексу України особливості укладення договорів на організованих ринках капіталу, організованих товарних ринках, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами законодавства.
		Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про нафту і газ" спеціальні дозволи на користування нафтогазоносними надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
		Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 594 (надалі - Порядок проведення аукціонів).
		Відповідно до пункту 33 цього Порядку результати аукціонів можуть бути визнані недійсними тільки в судовому порядку.
		У пункті 38 чинного Порядку проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 993, також передбачено, що спори, пов`язані з проведенням аукціону, вирішуються в судовому порядку.
		Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 (надалі - Порядок надання спеціальних дозволів).
		Пункт 23 цього Порядку визначав, що право користування надрами припиняється органом з питань надання дозволу безпосередньо або за поданням органів державного гірничого та санітарно-епідеміологічного нагляду, державного геологічного і екологічного контролю, органів місцевого самоврядування, органів державної податкової служби, зокрема, у разі визнання дозволу недійсним у судовому порядку; визнання недійсним у судовому порядку аукціону, за результатами якого надано дозвіл.
		Стаття 25 Закону України "Про нафту і газ" також передбачає, що спеціальні дозволи на користування нафтогазоносними надрами, видані з порушенням встановленого порядку їх отримання, визнаються недійсними в судовому порядку.
		Отже, відповідно до спеціального законодавства, що регулює відносини, пов`язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, в судовому порядку можуть бути визнані недійсними, як аукціон, за результатами якого надано дозвіл, так і сам дозвіл. До договорів купівлі-продажу, укладених за результатами аукціону, застосовуються загальні правила з урахуванням особливостей, що встановлюються відповідними актами законодавства.
		Закон не визначає прямо підстави для недійсності результатів аукціону. Водночас, оскільки відповідно до статті 12 Закону України "Про нафту і газ" надання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами здійснюється з додержанням, зокрема, принципів відкритості конкурсної системи при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами та забезпечення максимально ефективного і раціонального використання нафтогазоносних надр, а узгоджені дії учасників аукціону та відсутність реальної конкуренції унеможливлює прозорий та відкритий аукціон з продажу спеціальних дозволів на користування надрами, чим порушуються інтереси держави та суспільства, суд вважає, що встановлене в установленому порядку порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є підставою для визнання недійсними результатів аукціону, що зумовлює недійсність дозволу на користування надрами та укладеного з переможцем договору купівлі-продажу відповідно до частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
		Посилання відповідача-2 на те, що визнання недійсним у судовому порядку результатів аукціону допускається виключно з підстав порушення Порядку проведення аукціонів, а факт порушення антиконкурентного законодавства не є такою підставою, суд визнає помилковим, оскільки в розумінні статті 185 Господарського кодексу України аукціон є способом укладення договору купівлі-продажу на найбільш вигідних для продавця умовах, і необхідність дотримання антимонопольно-конкурентного законодавства обумовлюється як його обов`язковістю, так і загальними принципами, з додержанням яких здійснюється надання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами.
		Суд зауважує, що узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже спотворює та спростовує результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції.
		Відповідно до абзацу першого пункту 13 Порядку проведення аукціонів, аукціон щодо кожної ділянки надр відбувається за умови реєстрації не менш як двох претендентів на придбання дозволу. Отже, участь в аукціоні двох учасників, що вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату аукціону суперечить відповідному положенню Порядку проведення аукціонів, оскільки у такому разі була відсутня необхідна кількість учасників, що має наслідок визнання аукціону таким, що не відбувся.
		Посилання відповідача-2 на те, що правомірність проведення аукціону та його відповідність вимогам чинного законодавства була предметом розгляду в межах справи № 820/3168/16, суд визнає помилковими, оскільки в межах цієї справи суд розглядав позов ТОВ "Ютекснафтогаз" і вирішував питання виключно правомірності відхилення його заяви про намір взяти участь у І аукціоні 2016 року, та як наслідок, недійсності результатів аукціону. Спір у даній справі  заявлений з інших підстав.
		Суд зазначає, що порушення порядку проведення аукціону з підстав участі в ньому двох учасників, що вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій є підставою для визнання в судовому порядку недійсним дозволу відповідно до статті 25 Закону України "Про нафту і газ".
		Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 
		У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
		Договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, укладений за результатами аукціону, проведеного за відсутності добросовісної конкуренції серед учасників, є недійсним відповідно до частини першої статті 203, частини третьої статті 215 та частини третьої статті 228 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства щодо необхідності додержання встановленого законодавством порядку надання надр у користування та забезпечення добросовісної конкуренції при виборі переможця конкурсу на отримання спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами. 
		Так відповідно до абзацу п`ятого частини першої, частини четвертої та п`ятої статті 27 Закону України "Про нафту і газ" визнання виданого спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами недійсним є підставою для анулювання спеціального дозволу, яке тягне за собою розірвання угоди з надрокористувачем про умови користування нафтогазоносними надрами. Відшкодування збитків сторін, пов`язаних із анулюванням спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами, здійснюється сторонами відповідно до угоди про умови користування нафтогазоносними надрами. У разі виникнення спору щодо відшкодування збитків він вирішується у судовому порядку.
		Відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про нафту і газ" анулювання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, а у випадках, передбачених абзацами четвертим - сьомим частини першої цієї статті, у разі незгоди надрокористувача - у судовому порядку.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі №922/2645/20.
		За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійщов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовоних вимог.
		Судом також враховано, що відповідачем-2 було заявлено про застосування строку позовної давності.
		Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. (пункт 5).
		Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
		Відповідно до пункту 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		У застосуванні зазначених положень слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
		Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті  15,  16,  20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
		Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів
		Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17.
		Так, в обгрунтування своєї заяви про сплив строку позовної давності в межах даного спору відповідач-2 посилається на те, що 21.06.2016 Антимонопольним комітетом України направлено вимогу № 20-29/01-6486 до Держгеонадр про надання пакету аукціонної інформації.
		Однак лист про надання аукціонної інформації не є документом, що підтверджує або спростовує наявність порушення, а свідчить лише про вимогу надання інформації.
		Так само як і розпорядження державного уповноваженого Комітету від 20.07.2016, на підставі якого, як зазначив відповідач-2, Антимонопольним комітетом України розпочато розгляд справи № 20-26.13/128-16 не є документом про встановлення  порушення.
		Згідно норм ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.
		Відповідно до приписів ч. 2 вказаної статті при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
		Нормами ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у тому числі за заявами суб?єктів господарювання, громадян, об?єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		Тобто, саме рішенням Комітету встановлюється факт порушення антиконкурентного законодавства.
		Так, безпосередньо у рішенні Антимонопольного комітету України від 23.08.2018 № 414-р визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нафта і газ» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтогазенергопром» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результату І аукціону 2016 року, проведеного Державною службою геології та надр України 22 березня 2016 року, з продажу спеціального дозволу на користування ділянками надр з метою геологічного вивчення, у тому числі досліднопромислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі, розташованої на території Богодухівського та Краснокутського районів Харківської області.
		При цьому, виключні повноваження здійснювати системну оцінку та кваліфікацію дій суб?єктів господарювання у справах шодо порушення законодавства про економічну конкуренцію належать органам Антимонопольного комітету України (ст. ст. 7, 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»). 
		Отже, факт порушення законодавства при проведенні спірного аукціону встановлено у рішенні Антимонопольного комітету України від 23.08.2018.
		Таким чином, твердження ТОВ «Нафтогазенергопром» про початок перебігу строку позовної давності з 29.07.2016 спростовується  вищенаведеними обставинами.
		Крім того, ТОВ «Нафтогазенергопром» вважає, що строк позовної давності в межах даного спору розпочався з дня коли про порушення довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати функції у відповідних правовідносинах.
		Як вже зазначено судом вище, факт порушення зафіксовано у рішенні Антимонопольного комітету України від 23.08.2018 № 414-р, а отже стверджувати про порушені інтереси держави та відповідне право можна лише починаючи з 23.08.2018.
		При цьому, судом було встановлено, що у даному випадку прокурор є позивачем та  визначив Державну службу геології та надр України одним із відповідачів у справі.
		Тобто, прокурор у даному випадку захищає інтереси держави та доводить порушення ії інтересів внаслідок протиправної діяльності саме Держгеонадр, яка є відповідачем у цій справі та дії якої оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами. 
		Отже, строк позовної давності в межах даного спору слід відраховувати від дня, коли про порушення довідався саме прокурор, а не Держгеонадра.
		В свою чергу, керівник Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області  звернувся до суду з даною позовною заявою у жовтні 2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності щодо пред`явлення позову.
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Згідно приписів ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, суд приходить до висновку,  що позовні вимоги Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави  є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з урахуванням приписів ст. 5 Господарського процесуального кодексу України в частині першої вимоги про визнання недійсними результати проведеного 22.03.2016 Держгеонадрами аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами Мурафинської площі та скасування протоколу проведення вказаного аукціону від 22.03.2016 №6, яку суд вважає за доцільне викласти у наступній редакції, а саме: визнати недійсним результати проведеного 22.03.2016 Державною службою геології та надр України аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами Мурафинської площі, оформлені протоколом від 22.03.2016 №6.
		Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром", як особу внаслідок неправомірних дій якої, під час участі у аукціоні виник даний спір.
		Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
		Так, десятиденний строк для складання повного рішення суду у даній справі припадає на 10.07.2023 з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував у відпустці, повний текст рішення складено 31.07.2023.
		Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва.
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позовні вимоги Керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави - задовольнити. 
		2. Визнати недійсними результати проведеного 22.03.2016 Державною службою геології та надр України аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами Мурафинської площі, оформлені протоколом від 22.03.2016 №6.
		3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу спеціального дозволу на користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки, газу сланцевих товщ Мурафинської площі №6/1-16 від 22.03.2016, укладений між Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром".
		4. Визнати недійсним спеціальний дозвіл на користування надрами, з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки газу сланцевих товщ Мурафинської площі від 12.04.2016 № 4760, виданий Державною службою геології та надр України.
		5. Визнати недійсною угоду про умови користування надрами, з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення (вуглеводні) Мурафинської площі від 31.05.2019 № 4760, укладену між Державною службою геології та надр України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром".
		6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтогазенергопром" (61020, Харківська обл., місто Харків, вул. Китаєнка, будинок 1, ідентифікаційний код - 40292530) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, Харківська обл., місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, будинок 4, ідентифікаційний код - 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку: 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) 8 408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн. 00 коп. - судового збору. 
		7. Видати накази після набрання рішенням законної сили. 
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
		 
		Повний текст рішення складено: 31.07.2023.
		 
		 
		            Суддя                                                                                 Щербаков С.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...