Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/6440/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано судом: 09.08.2023. Зареєстровано: 10.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.08.2023.
Дата набрання законної сили: 08.09.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		м. Вінниця
		08 серпня 2023 р. Справа № 120/6440/23
		 
		Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності протиправною, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" про визнання бездіяльності протиправною.
		Позовні вимоги обґрунтовано бездіяльністю відповідача щодо не забезпечення права позивача на здійснення телефонної розмови 19.01.2023 року.
		Ухвалою суду від 29.05.2022 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
		Окрім того, вказаною ухвалою у відповідача було витребувано докази, зокрема витяг із журналу обліку телефонних розмов, які здійснив позивач та його заяву про надання йому телефонної розмови.
		Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зокрема зазначив, що в установі відповідальними за організацію надання телефонних розмов для засуджених до довічного позбавлення волі призначено начальника відділення соціально-психологічної служби сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. Відтак, коли посадової особа знаходиться по службовій необхідності за межами установи або після добового чергування навідпочинку - відсутня можливість надавати телефонні дзвінки.
		Також на виконання вимог ухвали представником відповідача надано довідку, у якій зазначено інформацію щодо телефонних розмов засудженого. Окрім того відповідачем вказано про неможливість надання журналу реєстрації заяв засуджених про надання дзвінків, оскільки така в установі не ведеться.
		Представником відповідача до суду надано відповідь на відзив, у якому акцентує увагу на те, що установа з виконання покарань безпідставно та необґрунтовано не забезпечила право позивача на здійснення телефонних розмов.
		Розглянувши наявні матеріали справи суд встановив наступне.
		Позивач відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
		Як зазначає позивач у позовній заяві, 19.01.2023 року він звернувся до відповідача із заявою про надання йому можливості здійснити телефонний дзвінок 19.01.2023 року.
		Проте, Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову.
		Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
		Надаючи нормативну-правову оцінку обставинам справи, суд встановив.
		Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
		Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
		Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
		Статтею 107 КВК України передбачено права і обов`язки засуджених до позбавлення волі. Відповідно даної статті засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, крім іншого, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України: одержувати інформацію і роз`яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі; користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними; брати участь у трудовій діяльності; розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами; здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку, користуватися глобальною мережею Інтернет; одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі; подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені; одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
		Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
		Особливості реалізації права засуджених на телефонні розмови врегульовано статтею 110 КВК України.
		Частиною восьмою статті 110 КВК України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
		Частиною 5 згаданої статті передбачено, що засудженим надається, в тому числі й під час перебування в стаціонарних закладах охорони здоров`я, право на телефонні розмови (у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв`язку) без обмеження їх кількості під контролем адміністрації, а також користуватися глобальною мережею Інтернет. Телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови між засудженими, які перебувають у місцях позбавлення волі, забороняються. Телефонні розмови та користування у глобальній мережі Інтернет оплачуються з особистих коштів засуджених. Телефонні розмови проводяться протягом дня у вільний від роботи час та поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну, а за необхідності та за погодженням з адміністрацією - у будь-який час.
		Водночас, частиною 8 статті 110 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що порядок організації побачень, телефонних розмов, користування мережею Інтернет встановлюється Міністерством юстиції України.
		На реалізацію положень ст. 107 та 110 КВК України наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 року № 2823/5 затверджені Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (далі - Правила), згідно з пунктом 2 розділу 2 яких засуджені мають право вести телефонні розмови у порядку, встановленому розділом XIV цих Правил.
		Відповідно до п. 2 розділу XIV Правил, адміністрація установи виконання покарань забезпечує надання засудженим телефонних розмов без обмеження їх кількості у визначений розпорядком дня час. З метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених, які відбувають покарання в установі, тривалість розмови одного засудженого не має перевищувати 15 хвилин.
		Для проведення телефонних розмов у визначеному адміністрацією установи виконання покарань місці встановлюються таксофони та забезпечується наявність засобів рухомого (мобільного) зв`язку, які знаходяться на обліку установи.
		Телефонні розмови проводяться за рахунок засудженого під контролем представника адміністрації установи виконанням покарань протягом дня у вільний від роботи час і поза часом, передбаченим для приймання їжі та безперервного сну. За необхідності та за погодженням з адміністрацією установи виконання покарань телефонну розмову може бути надано у будь-який час.
		Телефонні розмови надаються засудженому за його письмовою заявою, в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
		Факт телефонної розмови засудженого реєструється у журналі обліку телефонних розмов засуджених.
		Системний аналіз приписів ч. 5 ст. 110 КВК України та п. 2 розділу XIV Правил свідчить про те, що адміністрація установи виконання покарань забезпечує право засуджених на телефонні розмови, не обмежуючи при цьому їх кількості у визначений розпорядком дня час. Однак, з метою реалізації права на телефонні розмови усіх засуджених підзаконним нормативно-правовим актом передбачено обмеження тривалості розмови засудженого, що не може перевищувати 15 хвилин. 
		Суд наголошує, що умовою реалізації права засудженого на телефонну розмову є його звернення до адміністрації із письмовою заявою в якій зазначаються місцезнаходження, телефонний номер абонента та тривалість розмови.
		Відповідно до відомостей, що містяться у позовній заяві та не заперечуються відповідачем, позивач звернувся до 19.01.2023 року із заявою до начальника Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" про надання можливості здійснити телефонний дзвінок. 
		Відповідач зазначив, що наказом № 34/ОД-23 від 13.01.2023 року "Про порядок організації надання телефонних розмов засудженим, які відбувають покарання в установі" відповідальними за організацію надання телефонних розмов для засуджених до довічного позбавлення волі призначено начальника відділення соціально-психологічної служби сектора для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. Начальник відділення соціально-психологічної служби, який відповідає за надання телефонних розмов, позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки, передбачені наказом Міністерства юстиції України від 04.11.2013 року №2300/5 та вимушений постійно перебувати на території відділення, так як мобільні телефони та SIM-карти зберігаються у нього в службовому кабінеті.
		Таким чином, із наведеного слідує висновок, що ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1) не заперечує факт того, що Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" не забезпечила можливість реалізації позивачем його права на телефонну розмову 19.01.2023 року, що підтверджується наданою відповідачем довідкою від 07.06.2023 року.
		Окрім того, вказане підтверджується відповіддю заступника керівника Вінницької окружної прокуратури від 11.04.2023 року на звернення позивача від 01.02.2023 року та 09.02.2023 року, у якій зазначено, що у зв`язку з незабезпеченням права на телефонні розмови, зокрема за 19.01.2023 року, начальнику державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" внесено вказівку.
		Суд наголошує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
		В даному ж випадку, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував обставин, викладених у позовній заяві щодо незабезпечення засудженому ОСОБА_1 права на здійснення телефонних розмов 19.01.2023 року.
		У Європейських пенітенціарні (в`язничних) правилах 2006 року, у відповідних частинах Рекомендації Rec(2006)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил, ухваленої 11 січня 2006 року, зазначено, що ув`язненим необхідно дозволяти максимально часто спілкуватися зі своїми родинами, іншими особами та представниками організацій, які перебувають за межами установ поштою, по телефону або в інші способи; необхідно дозволяти також побачення ув`язнених із зазначеними особами (п. 24.1 Правил).
		У контексті даної спірної ситуації варто згадати рішення Європейського суду з прав людини у справі "Тросін проти України" (заява №39758/05) від 23 лютого 2012 року, відповідно до пункту 39 якого Суд повторює, що тримання під вартою або будь-який захід, яким особа позбавляється свободи, тягне за собою невід`ємні обмеження щодо приватного та сімейного життя. Проте, важливим елементом права ув`язненого на повагу до його сімейного життя є надання йому державними органами можливості або, за потреби, допомоги у підтриманні зв`язків зі своїми близькими. До того ж у Рішенні ЄСПЛ "Вінтман проти України" зазначено, зокрема, що для нейтралізація шкідливих наслідків довічного позбавлення волі або позбавлення волі на інші тривалі строки мають бути докладені особливі зусилля для збереження перерваних родинних зв`язків. З цією метою листи, телефонні розмови і побачення повинні проводитися максимально часто.
		Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не забезпечено право позивача на здійснення телефонної розмови 19.01.2023 року.
		Таким чином, позовна заява підлягає задоволенню.
		Розподіл судових витрат у цій справі не здійснюється. 
		Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до Державної установи "Вінницької установи виконання покарань (№ 1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 08562602) задовольнити.
		Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)", що полягає у незабезпеченні права ОСОБА_1 на здійснення телефонної розмови 19.01.2023 року.
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
		Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. 
		 
		 
		СуддяАльчук Максим Петрович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...