Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/9467/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 11.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.08.2023.
Дата набрання законної сили: 09.08.2023
Номер судового провадження: 61-1854ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                         
		           
		09 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 641/9467/20
		провадження № 61-1854св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи: 
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		 
		відповідач - приватне акціонерне товариство «Харківенергозбут»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2021 року  в складі судді Богдан М. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2023 року в складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Харківенергозбут» (далі - ПрАТ «Харківенергозбут») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що на підставі наказу                   від 21 серпня 2020 року № 125к його прийнято у групу економічної безпеки на посаду провідного фахівця до ПрАТ «Харківенергозбут». 
		 
		Після прийняття на роботу йому не було надано ні плану проходження випробувального терміну, ні переліку завдань і доручень з термінами виконання, за ним не було  закріплено співробітника, який би навчав його та контролював результати виконання завдань, не проведено жодної наради, також не організовано робоче місце, не надано доступу до бази даних та інших інформаційних джерел, не забезпечено засобами, предметами праці, необхідними для здійснення трудового процесу. 
		 
		Про вказані порушення він написав у листах від 13 жовтня 2020 року на ім`я виконувача обов`язків генерального директора ПрАТ «Харківенергозбут»                     Чуркіна А. О. та начальника Головного управління Держпраці у Харківській області Рожанського В. А., в яких також просив провести на підприємстві відповідну перевірку дотримання норм чинного  законодавства України. 
		 
		На час звернення до суду відповіді він не отримав, натомість, 21 жовтня 2020 року його повідомлено про розпорядження «Щодо підвищення ефективності роботи по стягненню визнаною судом заборгованості з побутових споживачів», в якому було зазначено, що на виконання завдань та функціональних обов`язків Положення про групу економічної безпеки зобов`язано ОСОБА_1 провести перевірку роботи Мереф`янського РРСЦ щодо повернення боргів за відпущену електричну енергію відповідно до укладених договорів за рішенням суду, вжити комплекс заходів, передбачених процедурою проведення перевірок фінансово-господарської діяльності РРСЦ, та надати звіт про результати перевірки, а у разі виявлення недоліків та порушень надати пропозиції, спрямовані на їх усунення у термін до                     23 жовтня 2020 року. 
		 
		З цим розпорядженням його було ознайомлено письмово, проте в журналі реєстрації розпоряджень ПрАТ «Харківенергозбут» він не мав можливості поставити свій підпис, оскільки зазначені у розпорядженні вимоги не входять до його посадових обов`язків відповідно до посадової інструкції, а також виконання цих завдань неможливе, оскільки він не мав доступу до необхідних баз даних.
		 
		 З 22 по 30 жовтня 2020 року він перебував на лікарняному.
		 
		Під час виходу на роботу 02 листопада 2020 року його повідомлено, що з цього дня відповідно до наказу № 178к він звільнений. Сам наказ про звільнення він отримав поштою. Зокрема, , його звільнено у зв`язку з не проходженням випробувального терміну відповідно до пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі службової записки головного фахівця - керівника групи економічної безпеки   ОСОБА_3 .
		 
		Наказ про звільнення позивач вважає незаконним, оскільки в ньому не зазначено, які саме встановлені невідповідності працівника займаній посаді або які невідповідності в роботі у працівника; крім того, його не було попереджено про звільнення за три дні, а тому не може бути застосовано пункт 11 частини першої статті 40 КЗпП України.
		 
		Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати наказ № 178 к від 02 листопада 2020 року про його звільнення; поновити його на посаді провідного фахівця групи економічної безпеки ПрАТ «Харківенергозбут»; зобов`язати ПрАТ «Харківенергозбут» внести відповідні зміни до трудової книжки щодо анулювання наказу № 178 к від 02 листопада 2020 року та стягнути з ПрАТ «Харківенергозбут» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02 листопада 2020 року по 02 лютого 2021 року у розмірі 64 395,90 грн, а у подальшому з 02 лютого 2021 року у розмірі 715,51 грн за кожен календарний день вимушеного прогулу до дня ухвалення судом рішення.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 18 січня                  2023 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову.
		 
		Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що наказ про прийняття на роботу з випробувальним терміном ОСОБА_1 не оскаржується. Встановлена керівником невідповідність займаній посаді ОСОБА_1 під час строку випробування позивачем будь-якими допустимими доказами не спростована. Разом із тим, вирішення питання про невідповідність працівника займаній посаді є правом роботодавця. Позивач належним чином та у строк, встановлений законом, попереджений про звільнення, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Таким чином, відповідачем дотримано усіх умов, передбачених для звільнення, на підставі пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		08 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до  Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2021 року  та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2023 року у вищевказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 11 частини першої статті 40 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі № 522/3864/18,                                від 22 липня 2020 року у справі № 826/12446/17 та від 23 січня 2018 року у справі                            № 273/212/16-ц.
		 
		Крім того, заявник посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		 
		Доводи відзиву на касаційну скаргу
		 
		У березні 2023 року ПрАТ «Харківенергозбут» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
		 
		Провадження в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судами встановлено, що наказом (розпорядженням) від 21 серпня 2020 року №125к                 від ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 25 серпня 2020 року на посаду провідного фахівця групи економічної безпеки ПрАТ «Харківенергозбут» зі строком випробовування 3 місяці (том 1, а. с. 55).
		 
		Ознайомлення з указаним наказом ОСОБА_1 не оспорюється.
		 
		Згідно зі службовими записками  від 25 серпня 2020 року №13/21-1 та №11-110 за підписами головного фахівця-керівника ГЕБ ОСОБА_3 та начальника ВПЗ та ПРБ ОСОБА_4 . ОСОБА_1 відкрито доступ до бази даних АСРПБ ПрАТ «Харківенергозбут» та роз`яснено порядок роботи з цією базою (том 1, а. с. 56-57).
		 
		Відповідно до службової записки від 01 вересня 2020 року № 13/22 за підписом провідного фахівця ГЕБ ПрАТ «Харківенергозбут» ОСОБА_9 ОСОБА_1 надано робоче місце, для вивчення посадова інструкція та інша документація, яка регламентує діяльність групи економічної безпеки. Із зазначеними документами ОСОБА_1 ознайомлювався протягом тижня, жодних запитань чи уточнень не надав (том 1, а. с. 61).
		 
		У службовій записці головного фахівця- керівника ГЕБ ОСОБА_3 від 06 жовтня           2020 року № 13/26 «Щодо виконання наказу № 236ос від 01 жовтня 2020 р.» зазначено,  що позивач у діяльності групи, в якій працює, участі не брав                       (том 1, а. с. 62-64).
		 
		Відповідно до службової записки головного фахівця-керівника ГЕБ                                    ОСОБА_3 від 06 жовтня 2020 року №13/26-1 ОСОБА_1 має недостатні знання щодо виконання роботи з економічної безпеки. Останньому запропоновано ретельніше ставитися до посадової інструкції та положення, що регулює роботу підрозділу. 
		 
		ОСОБА_1 з вивченням порядку роботи не поспішав, ініціативу щодо участі у запланованих заходах групи не проявляв, на питання щодо вивчення документів відповіді не надав (том 1, а. с. 65).
		 
		Із службової записки керівника ГЕБ від 07 жовтня 2020 року №13/27-1 вбачається, що ОСОБА_1 ініціативи щодо виконання службових обов`язків не проявляв, функціональні обов`язки не виконував, протягом роботи в ПрАТ «Харківенергозбут» посилався на недостатність знань щодо економічної безпеки, від участі у заходах групи відмовлявся, у роботі засобами, наданими йому для виконання обов`язків не користувався, роботу з базою даних ігнорував. 
		 
		ОСОБА_1 визнано таким, що не відповідає займаній посаді провідного фахівця групи економічної безпеки (том 1, а. с. 66).
		 
		Повідомленням від 07 жовтня 2020 року № 01-07/7573 ОСОБА_1 повідомлено про те, що він не пройшов випробувальний термін та відповідно підлягає звільненню за пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України. Таке повідомлення  направлено позивачу засобами поштового зв`язку 09 жовтня 2020 року                              (том 1, а. с. 67).
		 
		Відповідно до службових записок від 08 жовтня 2020 року № 13/28 та № 13/29             ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 08 жовтня 2020 року з 11.00 до 12.00 та з 12.45 до 17.00 з невідомих причин.
		 
		09 жовтня 2020 року головним фахівцем ОСОБА_8 та провідними інженерами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 складено акт про те, що ОСОБА_1 09 жовтня 2020 року ознайомлено з повідомленням щодо не проходження випробувального терміну, від підпису якого останній відмовився (том 1, а. с. 70).
		 
		Крім того, 09 жовтня 2020 року ОСОБА_1 направлено лист № 01-07/7619 з вимогою надати пояснення щодо відсутності його на робочому місці 08 жовтня            2020 року (том 1, а. с. 72).
		 
		Наказом від 02 листопада 2020 року № 178к ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з не проходженням випробувального терміну у відповідності до пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України (том 1, а. с. 73).
		 
		Відповідно до акту від 02 листопада 2020 року ОСОБА_1 в повному обсязі оголошено наказ про його звільнення, останній відмовився від підпису наказу та отримання його копії, а також трудової книжки і повідомлення про нараховані та належні виплати при звільненні (том 1, а. с. 74).
		 
		Допитані в судовому засіданні 15 червня 2021 року свідки ОСОБА_6 та                ОСОБА_8 підтвердили, що в їх присутності ОСОБА_1 відмовився від отримання попередження про звільнення, про що було складено акт, який ними був підписаний.
		 
		Листом від 02 листопада 2020 року № 01-07/8234 ОСОБА_1 направлено засобами поштового зв`язку повідомлення про нараховані суми при звільненні та копія наказу про звільнення (том 1, а. с. 75-77).
		 
		За висновками акту інспекційного відвідування Головного управління Держпраці у Харківській області від 24 листопада 2020 року № ХК27765/3243/АВ порушення вимог трудового законодавства про працю стосовно ОСОБА_1 не встановлено                            (том 1, а. с. 88-96).
		 
		Листом від 13 листопада 2020 року виконувач обов`язків генерального директора                                                 ПрАТ «Харківенергозбут» надав відповідь на звернення ОСОБА_1 від 12 жовтня 2020 року щодо організації роботи на підприємстві та зазначив, що дії ПрАТ «Харківенергозбут» відповідають умовам трудового договору та трудовому законодавству (том 1, а. с. 98).
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Згідно із частиною першою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу.
		 
		У період випробування на працівників поширюється законодавство про працю (частина друга статті 26 КЗпП України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації - шести місяців.
		 
		До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично 
		не працював, незалежно від причини (частина третя статті 27 КЗпП України).
		 
		Частиною другою статті 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.
		 
		Розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
		 
		Термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України, а не за результатами випробування.
		 
		Отже, підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий.
		 
		При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.
		 
		Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду  від 11 грудня                 2019 року у справі № 374/274/18-ц (провадження № 61-13082св19), від 12 червня 2023 року у справі № 202/1444/21 (провадження № 61-3839св23), від 28 червня                 2023 року у справі № 202/1441/21 (провадження № 61-3837св23).
		 
		Пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
		 
		Звільнення на підставі пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов: 1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі;                                2) письмове попередження працівника про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 27 КЗпП України до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини.
		 
		У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 826/12446/17 вказано, що у період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі, якщо суб`єкт призначення в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. При цьому суб`єкт призначення самостійно визначає, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено, і, визначаючи у цьому контексті критерії якості виконання роботи за посадою, наділений певною свободою розсуду.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши усі надані сторонами докази суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки його було прийнято на посаду провідного фахівця Групи економічної безпеки зі строком випробування три місяці й у період строку випробування роботодавцем встановлено, що він не відповідає займаній посаді.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 11 частини першої статті 40 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2019 року у справі                                 № 522/3864/18, від 22 липня 2020 року у справі № 826/12446/17 та від 23 січня                2018 року у справі № 273/212/16-ц не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
		 
		У постанові від 05 грудня 2019 року у справі № 522/3864/18 (провадження                                         № 61-18425св19) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того звільнення позивача за пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП здійснено відповідачем у відповідності до вимог закону, відповідачем у свою чергу надано достатньо доказів на підтвердження своїх висновків щодо невідповідності позивача займаній посаді протягом випробувального терміну.
		 
		У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 826/12446/17 (провадження № К/9901/50378/18) зазначено, що у період випробувального терміну суб`єкт призначення з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі, якщо суб`єкт призначення в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. При цьому суб`єкт призначення самостійно визначає, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено, і, визначаючи у цьому контексті критерії якості виконання роботи за посадою, наділений певною свободою розсуду. Вказаною постановою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.
		 
		Висновки судів в цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах, а доводи в цій частині зводяться до незгоди заявника з висновками судів та  стосуються переоцінки доказів, щов силу вимог статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		У постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, (провадження № 61-787св17) предметом спору було звільнення ОСОБА_1 за пунктом 5 статті 41 КЗпП України. Натомість у справі, яка переглядається предметом спору є звільнення за пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		 
		Отже, висновки щодо застосування норм права, що містяться у вказаній постанові Верховного Суду, на яку послався заявник в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у вищезазначеній справі.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України
		 
		Стосовно доводів касаційної скарги щодо не дослідження судами зібраних у справі доказів, то колегія суддів Верховного Суду вважає їх необґрунтованими, оскільки наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. 
		 
		Враховуючи, що підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку, то доводи касаційної скарги щодо не дослідження судами доказів, не підлягають оцінки Верховним Судом.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про встановлення апеляційним судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, то вони у цій частині фактично зводяться до того, що повідомлення про звільнення від 07 жовтня                     2020 року № 01-07/7573, яке було направлено на адресу позивача, не містило підпису та печатки, що в свою чергу свідчить про неналежне повідомлення про звільнення та недопустимість доказу на підтвердження цього. 
		 
		Колегія суддів Верховного Суду такі доводи касаційної скарги вважає безпідставними, оскільки наявне в матеріалах справи повідомлення від 07 жовтня 2020 року № 01-07/7573 містить підпис уповноваженої особи та штамп підприємства. Це свідчить про допустимість такого доказу та не може бути розцінене як неналежне повідомлення позивача про його наступне звільнення.
		 
		Переглянувши у касаційному порядку судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені  в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2021 року  та постанову Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                       В. В. Сердюк
		 
		В. А. Стрільчук
		 
		І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...