Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 168/659/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано для оприлюднення: 11.08.2023. Зареєстровано: 11.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.08.2023.
Дата набрання законної сили: 11.09.2023
Номер судового провадження: 1-кп/168/58/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022030550001145

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		       
		Справа № 168/659/23
		Провадження № 1-кп/168/58/23 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У КР А Ї Н И 
		 
		11 серпня 2023 року                         смт. Стара Вижівка
		Старовижівський районний суд Волинської області в складі:
		головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		секретаря с/з - ОСОБА_2 ,
		за участю: прокурора - ОСОБА_3 ,
		обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Стара Вижівка Волинської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550001145 від 21 жовтня 2022 року відносно:
		 
		ОСОБА_4 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, з базовою середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, раніше не судимого, що обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		       Обставини вчинення кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.
		Обвинувачений ОСОБА_4 , перебуваючи з 11 листопада 2012 року на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов`язаний, за результатами медичного огляду визнаний 05 серпня 2022 року Старовижівською територіальною позаштатною постійно-діючою військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 придатним за станом здоров`я для проходження військової служби без обмежень. 
		Однак, на виконання Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 69/2022, Закону України "Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію" від 03 березня 2022 року №2105- IX, Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" від 17 травня 2022 року № 342/2022, Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" від 22 травня 2022 року № 2264-ІХ, Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" від 12 серпня 2022 року № 574/2022, Закону України "Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації" від 15 серпня 2022 року №2501-IX, частини 9 статті 1,статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, обвинувачений ОСОБА_4 30 вересня 2022 року о 10 год. 20 хв. перебував на території ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою : АДРЕСА_3 . ОСОБА_4 був попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період та отримав повістку від працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вона зобов`язувала обвинуваченого з`явитись 09 жовтня 2022 року, о 17 год. 00 хв. в ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою : АДРЕСА_3 для подальшого відправлення до військової частини у команді № НОМЕР_1 НЦ для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період.
		В подальшому, обвинувачений ОСОБА_4 , був обізнаним від працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 про те, що йому необхідно з`явитись 09 жовтня 2022 року о 17 год. 00 хв. в ІНФОРМАЦІЯ_2 для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період. ОСОБА_4 діючи умисно, всупереч вимогам статті 65 Конституції України, Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 69/2022, Указу Президента України "Про продовження строку проведення загальної мобілізації" від 12 серпня 2022 року №574/22, Закону України "Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації" від 15 серпня 2022 року №2501-IX, частини 9 статті 1,статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ, статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не мав передбачених статтею 23 останнього цього Закону правових підстав для відстрочки від призову та підстав, які застосовуються до осіб, які не підлягають призову. Обвинувачений усвідомлював значення та протиправний характер своїх дій, передбачав їх суспільно-небезпечні наслідки і бажав їх настання, не з`явився без поважних причин у визначений термін та час в пункт збору до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_3 перед відправленням у команді 142НЦ до військової частини для проходження військової служби за мобілізацією. Чим порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації і тим самим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		       Стаття закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.
		       Своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене статтею 336 КК України, а саме: ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		       Відповідно до статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення ОСОБА_4 відповідно до обвинувального акту.
		 
		Досліджені під час судового розгляду докази винуватості.
		 
		Позиція обвинуваченого
		 
		Під час судового розгляду кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, щиро покаявся, погодився надати суду свої пояснення.
		        В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4  ствердив, що  пройшов медичний огляд в лікарні смт Стара Вижівка. Комісією був визнаний придатним до військової служби. Дали повістку на 17.00 год. 09 жовтня 2022 року. Однак на вказану дату та час не прибув та не повідомив територіальний центр комплектування. Бо загубив номер телефону. З військкомату мали йому подзвонити. В подальшому службу не намагався проходити. Вину визнав повністю, щиро розкаявся. 
		Крім того, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням допустити по справі застосування положень частини 3 статті 349 КПК України, оскільки він повністю розуміє весь обсяг пред`явленого обвинувачення, в повному обсязі та беззастережно визнає свою провину у скоєнні зазначеного злочину, та вважає зібрані в справі докази його провини достовірними, допустимими та достатніми, в зв`язку з чим досліджувати їх, а також допитувати інших осіб, немає ніякої необхідності.
		 
		 Докази, які дослідженні в судовому засіданні
		З`ясувавши думку прокурора, який не заперечував проти застосування у справі положень частини 3 статті 349 КПК України, роз`яснивши додатково обвинуваченому сутність висунутого обвинувачення, правові наслідки застосування вказаної норми закону, з якими останній погодився, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, та застосував при розгляді даної справи положення частини 3 статті 349 КПК України. Судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності його позиції. Тому суд, у відповідності до вимог частини 3  статті 349 КПК України, визнав можливим обмежитися лише допитом обвинуваченого та з`ясуванням даних про особу. При цьому судом обвинуваченому та іншим учасникам було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
		На підставі вищезазначеного, оцінюючи обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022030550001145 від 21 жовтня 2022 року,відомостей наданих сторонами у судовому засіданні, суд погоджується із кваліфікацією кримінального правопорушення органом досудового слідства та приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого статтею 336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період є доведеною в повному обсязі.
		 
		Нормативно-правове обгрунтування 
		 
		Відповідно до статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод, законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		       Згідно вимог статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до вимог статті 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
		       Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; та інші обставини.
		       Обов`язок доказування, обставин зазначених у статті 91 КПК України, покладається на прокурора.
		       При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
		       Окрім цього, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини у пункті 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21 жовтня 2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
		       Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Згідно з частиною 3 статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		       Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. вищенаведене рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
		       Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями обвинуваченого, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.
		Ретельно дослідивши в повному обсязі й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, надавши їм правову оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, суд прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності та взаємозв`язку узгоджуються між собою та є допустимими і достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого статтею 336 КК України.
		 
		Щодо призначення міри покарання.
		 
		Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначив, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доводиться матеріалами справи. Просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4  винним та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі. Запобіжний захід  ОСОБА_4  не обирати. Долю речових доказів вирішити в порядку статті 100 КПК України. Цивільний позов не заявлявся. Витрати на залучення експертів  відсутні.
		Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні просив суд призначити йому мінімальне покарання згідно санкції статті 336 КК України та застосувати відносно нього мінімальний іспитовий строк.
		       Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, повністю доведена зібраними у кримінальному провадженні доказами, які є об`єктивними, допустимим та належними, що узгоджуються між собою.
		       Дії обвинуваченого ОСОБА_4 містять склад злочину, передбаченого статтею 336 КК України та суд кваліфікує їх за ознаками: ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий.
		Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні  статті 19 КК України.
		       При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання", за якими суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
		Крім того, суд враховує положення статті 9 Конституції України, частини 2 статті 8 КПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно яких суди при розгляді справ зобов`язанні застосовувати положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, як джерела права.
		       Відповідно до частини 2 статті 8 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		Відповідно до положень статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на справедливий суд.
		Вирішуючи питання, щодо призначення обвинуваченому покарання суд виходить з загальних засад призначення покарання, з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.
		При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів. Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.
		       Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який, виходячи з положень частини 4 статті 12 КК України, віднесено законом до нетяжких злочинів.
		       Відповідно до вимог статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують та обтяжують, відповідно до положень статей  66 та 67 КК України.
		       Згідно частиною 2 статті 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
		       Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин. 
		 
		Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання
		 
		Суд висновує, що обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, має на утриманні двох неповнолітніх дітей. Обставин, що обтяжують покарання, згідно статті 67 КК України судом не встановлено. За вчинення злочину, передбаченого санкцією статті 336 КК України, передбачено покарання у виді позбавленням волі на строк від трьох до п`яти років.
		       Так, відповідно до частини 4 статті 12 КК України злочин, передбачений статтею 336 КК України є нетяжким.
		       Суд приймає до уваги, що ОСОБА_4 є громадянином України, вчинив кримінальне правопорушення, що відноситься до нетяжких злочинів, раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, обвинувачений має постійне місце проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується за місцем проживання, посткримінальну законослухняну поведінку, суд доходить висновку, що ОСОБА_4   не є особою суспільно небезпечною, яка підлягає ізоляції від суспільства. А тому виправлення обвинуваченого ОСОБА_4   та запобігання його злочинній діяльності можливо й без його ізоляції від суспільства.
		       Призначаючи покарання, суд керується положеннями статті 65 КК України, та дотримуючись принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, у сукупності із даними, що характеризують особу ОСОБА_4 , його відношення до скоєного злочину та вважає, що покарання треба визначити в межах санкції статті 336 КК України мінімального терміну у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		У частині 2 статті 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		       Щодо застосування при призначенні покарання положень статті 75 КК України, то це не може бути перешкодою для застосування судом при призначенні покарання положень вказаної норми кримінального закону. Крім того, суд враховує, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
		       Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		       Відповідно до вимог частини 1 статті 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням..
		       Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (частина 3 статті 75 КК України).
		Окрім зазначеного вище суд враховує, що обвинувачений раніше не судимий та вчинив нетяжкий злочин.
		       Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
		Так, згідно з роз`ясненнями, які містить пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
		       Врахувавши в сукупності наведені вище обставини злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень статті 75 КК України. Тому вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.
		При цьому суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною 1 статті 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_4 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.
		       Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК України.
		Суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.
		       При цьому підстав для застосування статті 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.
		 
		Щодо запобіжного заходу.
		 
		       Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_4 не застосовувався, клопотань про його застосування не надходило, враховуючи вимоги статтей 131, 132, 177, 178 КПК України і дані про його особу, суд не вбачає підстав для його застосування.
		Тому, суд висновує , що запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирати.
		 
		Вирішення питання щодо процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
		 
		       Питання щодо процесуальних витрат суд вирішує відповідно до вимог глави 8 Розділу І КПК України.
		       Кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні.
		       Питання щодо речових доказів судом вирішити в порядку вимог статті 100 КПК України.
		 
		На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 50, 63, 65, 336 КК України, статтями 7,100, 349, 367-371, 373, 374, 376, 392-395 КПК України,
		суд
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_4  визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статті 336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
		На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_4   від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном на 1 (один) рік.
		На підставі частин 1, 2 статті 76 КК України  покласти на  ОСОБА_4   такі обов`язки:
		1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
		2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
		3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
		       Покласти нагляд за особою, звільненою від відбування покарання з випробуванням, на орган з питань пробації за місцем проживання ОСОБА_4  . 
		       Роз`яснити про те, що якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.
		       Іспитовий строк  ОСОБА_4 відраховувати з моменту проголошення вироку.
		       Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирати.
		       Цивільний позов не заявлено, кримінальним правопорушенням не заподіяно матеріальних збитків, шкоди державі не завдано, судові витрати відсутні.
		       Речові докази: корінець повістки, виданої ОСОБА_4 - залишити в матеріалах справи.
		       Вирок може бути оскаржений шляхом подачі апеляції через Старовижівський районний суд Волинської області до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, з урахуванням особливостей передбачених статтею 394 КПК України.
		       Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		       Копія вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
		       Оскарження в апеляційному порядку вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України не допускається.
		       Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		       Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення вироку.
		       Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
		       Вирок ухвалений і надрукований в нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі.
		 
		Суддя  ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...