Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 907/763/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про визнання незаконним акта, що порушує право користування земельною ділянкою.
Надіслано для оприлюднення: 11.08.2023. Зареєстровано: 11.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2023.
Дата набрання законної сили: 09.08.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"09" серпня 2023 р. Справа №907/763/22
		Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
		Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.
		Суддів: Кравчук Н.М.
		Скрипчук О.С.
		за участю секретаря судового засідання Процевич Р.Б.
		розглянувши матеріали апеляційної скарги Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області б/н від 08.05.2023 (вх..№01-05/1598/23 від 17.05.2023)
		на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.04.2023 (повний текст складено та підписано 21.04.2023, суддя Лучко Р.М.)
		у справі №907/763/22
		за позовом: Відкритого акціонерного товариства Агропромислова група Закарпатський сад, смт Королево Закарпатської області 
		до відповідача 1: Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, смт Королево Закарпатської області 
		до відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Гаріпова Івана Юрійовича, м. Виноградів Закарпатської області
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю Севлюшфудз, м. Київ
		про визнання недійсними рішень, договору, державної реєстрації прав на землю та поновлення права постійного користування землею,
		 
		за участю представників сторін:
		від позивача: Ганган В.Г.  адвокат (ордер серія АА №1315098 від 13.06.2023);
		від відповідача 1: Шерегі В.М.  адвокат (ордер серія АО №1023376 від 26.06.2023;
		від відповідача 2: не з`явився;
		від третьої особи: Ганган В.Г.  адвокат (ордер серія АА №1315099 від 13.06.2023).
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог.
		Відкрите акціонерне товариство Агропромислова група Закарпатський сад звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом (з урахуванням нової редакції позову) до відповідача 1 - Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області та до відповідача 2 - Фізичної особи-підприємця Гаріпова Івана Юрійовича, в якому просить визнати недійсними рішення, договір, державну реєстрацію прав на землю та поновлення права постійного користування землею.
		Позивач вважає недійсними рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 07 грудня 2021 року №738, від 09 вересня 2022 року №992, якими було припинено право постійного користування земельною ділянкою 2062,2 га та рішення відповідача 1 від 27 вересня 2022 року №1006 про передачу в оренду відповідачу 2 проінвентаризованої частини означеної земельної ділянки, а сам договір оренди від 28.09.2022 просить визнати недійсним, скасувавши його державну реєстрацію в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану Берегівської РДА та поновивши право ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на постійне користування земельною ділянкою за Державним актом ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997р. в розмірі 2062,2 га.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
		Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.04.2023 у справі №907/763/22 позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 07 грудня 2021 року №738 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Визнано недійсним рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 09 вересня 2022 року №992 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Визнано недійсним рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 27 вересня 2022 року №1006 Про передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в користування на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Скасовано запис про державну реєстрацію договору оренди землі від 28 вересня 2022 року, укладеного між Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області та ОСОБА_1 , вчинений 28.09.2022 року Берегівською районною державною адміністрацією  районною військовою адміністрацією в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану. В частині позовних вимог Відкритого акціонерного товариства Агропромислова група Закарпатський сад до Фізичної особи-підприємця Гаріпова Івана Юрійовича  закрито провадження у справі. В решті позову  відмовлено. Стягнуто з Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області (90332, смт. Королево Закарпатської області, вул. Центральна, 50, код ЄДРПОУ 04349283) на користь Відкритого акціонерного товариства Агропромислова група Закарпатський сад (90332, смт. Королево Закарпатської області, вул. Червоноармійська, 54, код ЄДРПОУ: 00413771) 12 405,00 грн (дванадцять тисяч чотириста п`ять гривень 00 коп) в повернення сплаченого судового збору.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Королівська селищна рада Берегівського району Закарпатської області оскаржила таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга надійшла до Західного апеляційного господарського суду 17.05.2023.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
		 
		Апелянт вважає, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку, що в Генерального директора ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад були відсутні повноваження на припинення права постійного користування землею, оскільки, як зазначає апелянт, відповідно до змісту ст. 65 ГК України керівник підприємства без доручення діє від його імені, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, а заборону на представництво з органами місцевого самоврядування або розпорядження землею в установчих документах позивача для його керівника не визначено.
		Звертає увагу, що як на момент подання заяви про припинення права постійного користування, так і на момент розгляду даної справи ОСОБА_2 був керівником позивача, а право постійного користування не є річчю або майном у розумінні ЦК України та на нього не розповсюджується обмеження визначені статутом ВАТ.
		Просить зауважити, що укладений між позивачем та ТОВ Севлюшфудз договір про спільну діяльність є удаваним правочином, яким фактично земельну ділянку, яка знаходилася в постійному користуванні позивача, передано в оренду ТОВ Севлюшфудз, у зв`язку з чим відповідно до вимог Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі такий правочин орган місцевого самоврядування вважає нікчемним.
		Крім того, акцентує увагу на тому, що підставою прийняття оспорюваного рішення від 07.12.2021 була систематична несплата позивачем з 2008 року земельного податку, а відтак, відповідачем 1, як компетентним органом в спірних правовідносинах, в порядку ст. 141 ЗК України прийнято рішення від 07.12.2021 про припинення права постійного користування земельною ділянкою. Наголошує, що ВАТ АПГ Закарпатський сад жодної господарської діяльності не здійснює, найманих працівників не має, податків не сплачує.
		З огляду на наведене вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.04.2023 у справі №907/763/22 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-координаційний центр «Будівельні технології» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало.
		У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що відповідачем 1 порушено норми Глави 22 3емельного кодексу України під час прийняття 07.12.2021 та 09.09.2022 рішень про припинення права постійного користування землею ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад, у зв`язку з чим, за переконанням позивача, відповідачем 1 двічі з порушенням вимог чинного законодавства припинено право користування земельною ділянкою площею 2062,2 га, яке належить позивачу на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 02.09.1997 року серії ІІ-ЗК №000863.
		Заперечуючи доводи апеляційної скарги, позивач зазначає, що відповідачем 1 протиправно надано в користування відповідачу 2 на умовах оренди земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127, які входять в масив земель, право постійного користування якими належить ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад, землевпорядна документація щодо інвентаризації яких була розроблена позивачем, проте не затверджена органом місцевого самоврядування.
		Зазначає, що протягом 2021 року ВАТ АПГ Закарпатський сад з метою проведення інвентаризації земель за державним актом та сплати податків, неодноразово зверталося до Королівської селищної ради про реєстрацію товариства як землекористувача проінвентаризованих земельних ділянок з метою сплати у подальшому земельного податку, проте селищна рада не здійснювала такої реєстрації.
		Звертає увагу, що з листувань між Королівською селищною радою та позивачем видно, що товариство неодноразово вживало заходів щодо врегулювання питання стосовно оформлення земельнотехнічної документації на земельні ділянки, отримання нормативногрошової оцінки з метою сплати земельного податку, натомість селищна рада всіляко ухилялась від затвердження відповідної документації та не здійснювала жодного сприяння товариству у вирішенні даного питання.
		Просить зауважити, що на спірних земельних ділянках позивачем на підставі договору про спільну діяльність, який укладено з ТОВ Севлюшфудз, з 2020 року здійснюється господарська діяльність з метою вирощування багаторічних насаджень (сади, виноградники) та їх обслуговування, у зв`язку з чим учасниками спільної діяльності встановлено на таких ділянках тепличний комплекс та введено його в експлуатацію як тимчасову споруду з металоконструкції, який приєднаний до енергосистеми обленерго в Закарпатській області за кошти товариства та готовий до експлуатації.
		Зауважує, що долучені до позовної заяви докази вказують на очевидність того факту, що посадові особи Королівської селищної ради зацікавлені в позбавленні прав ВАТ АПГ Закарпатський сад на постійне користування земельними ділянками, а тому оспорювані рішення ради приймались під виглядом легітимного передання прав на оренду, з явними ознаками змови з мотивів позбавити законного володільця майна та прав на користування нерухомим майном товариства.
		Пояснює, що на час прийняття оспорюваних рішень про припинення права постійного користування землею були відсутні визначені ст. 141, 142 ЗК України підстави для такого припинення, позаяк несплата позивачем земельного податку спровокована діями самого органу місцевого самоврядування, який всупереч вимог Податкового кодексу України не встановив ставку такого податку та не надає позивачу інформації про її нормативну-грошову оцінку, а приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою у зв`язку з добровільною відмовою землекористувача від такого права, відповідач 1 не пересвідчився у відсутності повноважень в особи-підписанта заяви про припинення такого права, позаяк відповідні рішення згідно з Статутом позивача Генеральний директор вправі приймати виключно за письмовою згодою спостережної ради, яка в спірних правовідносинах була відсутня.
		В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи викладені у апеляційній скарзі, просив її задоволити.
		Також представником апелянта було заявлено клопотання про долучення листа ДПС України ГУ ДПС у Закарпатській області від 03.08.2023 року. В даному клопотанні було відмовлено, оскільки даний лист фактично дублює попередні відповіді ДПС України ГУ ДПС у Закарпатській області. 
		Представник позивача та третьої особи заперечив доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Відповідач1 не забезпечив явку свого представника в судове засідання, клопотань не подав. 
		 
		Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.
		02 вересня 1997 року Виноградівською районною радою народних депутатів Агроторговельному підприємству Радгосп-завод імені Шевченка на підставі розпорядження голови Виноградівської районної ради №16 від 02.09.1997 року видано Державний акт серії ІІ-ЗК № 000863 на право постійного користування земельною ділянкою площею 2062,2 га (надалі  Державний акт).
		Як встановлено в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 у справі №5/64-А, обставини якої є преюдиційними в розумінні ч. 4 ст. 75 ГПК України для позивача у справі, Відкрите акціонерне товариство Агропромислова група Закарпатський сад засновано відповідно до рішення Фонду державного України від 18 серпня 2000 року № 17-АТ шляхом перетворення Агроторгівельного підприємства радгоспу-заводу імені Шевченка у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство імені Шевченка відповідно до Закону України від 10 липня 1996 року № 290/90-ВР "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" та Постанови Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року № 1099 "Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств та підприємств зі змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства", на виконання Указу Президента України від 25 листопада 1994 року № 699/94 "Про заходи щодо забезпечення прав громадян на використання приватизаційних майнових сертифікатів" та відповідно до Закону України № 1576-ХІІ від 19.09.1991 року "Про господарські товариства".
		Рішенням загальних зборів акціонерів від 14.02.2003 року позивач перейменував СВАТ ім. Шевченка на ВАТ „Агропромислова група „Закарпатський сад" без зміни організаційно-правової форми.
		Згідно з актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу АТП радгосп-заводу ім. Шевченка, затвердженого 03.07.2000 заступником Голови Фонду державного майна України, з урахуванням змін до акту оцінки (затверджених заступником Голови Фонду державного майна України від 02.08.2000) вартість ЦМК означеного радгосп-заводу на час його приватизації становила 9818,9 тисяч гривень та відповідно до Акту передачі нерухомого майна у власність ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад зазначене в акті нерухоме майно передано Фондом державного майна України позивачу внаслідок приватизації останнього.
		Зі звіту про оцінку вартості цілісного майнового комплексу ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад вбачається, що станом за 2004 рік залишкова вартість майнового комплексу позивача становила 725 820,73 грн.
		Означеним судовим рішенням Львівського апеляційного господарського суду у справі №5/64-А встановлено також, що у постійному користуванні позивача у 2003 році перебувало 1 503,24 га земель, у 2004 році 1 357 га земель, з яких 555,99 га у 2003 році та 558,86 га у 2004 році перебували під багаторічними насадженнями (сади, виноградники, інші багаторічні насадження).
		Встановлено також, що ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.05.2011 у справі №5008/551/2011 порушено провадження у справі № 5008/551/2011 про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Агропромислова група Закарпатський сад, а ухвалою суду від 31.05.2011 у справі №5008/551/2011 введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядника майна боржника та 24.06.2011 у газеті "Голос України" № 114 (5114) опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство Відкритого акціонерного товариства Агропромислова група Закарпатський сад.
		Під час процедури розпорядження майном боржника судом відповідно до ухвали від 24.01.2023 затверджено Мирову угоду, укладену комітетом кредиторів ВАТ "Агропромислова група "Закарпатський сад" та боржником  ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад за змістом п.п. 5.3., 5.3.1. якої джерелами погашення заборгованості будуть: залучені кошти третіх осіб, в тому числі й в межах майбутніх договорів про спільну діяльність, оренду, емфітевзис, інвестування, комісію, доручення, цесію, агентську угоду та інших в рамках чинного законодавства а також прибуток, отриманий в межах здійснення господарської діяльності.
		Рухоме та нерухоме майно Боржника, його права на нематеріальні активи - торгову марку Королівський замок ринковою вартістю 7 000 000 грн., залишки високоліквідних товарно-матеріальних цінностей (виноматеріали, бути дубові, цистерни емальовані (згідно наданої інвентаризації від 12.09.2018р), склад готової продукції (смт. Королево вул. Луначарського, 1), згідно Свідоцтва на право власності №325 від 25.09.2008р, земельна ділянка згідно Акту постійного користування ІІ-ЗК №00863 від 02.09.1997 року у разі її приватизації та зняття мораторію на землю, інше) може використатись у виробничо-комерційній діяльності Боржника, вільно перероблятись, здаватись в користування/оренду/емфітевзис, спільне користування, оброблятись, продаватись в тому числі через комісійну угоду з наданням повноваження комітенту отримати відповідні кошти або без такого надання для чого кредитори надають відповідні права на заключення та виконання вищевказаних договорів Генеральному Директору Боржника, за умови письмового Узгодження усіх таких дій з Головою Комітету Кредиторів/Заступником Голови Спостережної Ради Боржника.
		Згідно з витягом з протоколу загальних зборів акціонерів ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад від 24.01.2020, акціонерами позивача прийнято рішення про продовження терміном на 3 роки до 23.01.2023 повноважень Спостережної ради акціонерного товариства у складі голови спостережної ради  Інтелегатор В.П., заступника голови  Дробишев П.В., члена спостережної ради  Новгородкіної Д.В.
		За твердженням позивача, з метою виконання умов затвердженої Господарським судом Закарпатської області мирової угоди 28 березня 2020 року між Відкритим акціонерним товариством Агропромислова група Закарпатський сад та Товариством з обмеженою відповідальністю Севлюшфудз укладено Договір про здійснення спільної діяльності за умовами якого позивачем надано частину земельної ділянки, яка перебувала в постійному користуванні ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад відповідно до Державного акту на ділянці 41-го контуру Королівської сільради з метою будівництва ТОВ Севлюшфудз тепличного комплексу з метою подальшого вирощування овочів та отримання спільного прибутку (п.п. 1.1., 2.1., 2.3. Договору), розподіл якого здійснюється з урахуванням встановлених в п. 5.1. даного Договору пропорцій.
		Відповідно до фінансового звіту від 12.07.2019 ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад підтверджується наявність на балансі товариства-позивача довгострокових біологічних активів, основних засобів, незавершених капітальних інвестицій на загальну суму 108 910,1 тисяч гривень, які за твердженням представника позивача внесено як вклад до спільної діяльності з третьою особою: ТОВ Севлюшфудз. В той же час, надана суду балансова довідка останнього №218/34 від 14.10.2022 свідчить про знаходження на балансі даного Товариства 17 теплиць, складу та котельної, які згідно з поясненнями представника позивача та третьої особи на виконання умов Договору про здійснення спільної діяльності від 28.03.2020 споруджено ТОВ Севлюшфудз на частині земельної ділянки, яка перебувала в постійному користуванні ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад відповідно до Державного акта.
		Наведене додатково підтверджується Звітом про оцінку будівлі першої черги тепличного комплексу серії НБ №030321-01 від 03.03.2021, згідно з яким вартість комплексу становить 37 250 254,27 грн, Актами введення в експлуатацію тепличного комплексу, розташованого на 41-му контурі на земельних ділянках кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037 без номеру та дати та від 17.02.2022 року. Означений тепличний комплекс під`єднано до електричної мережі, що підтверджується Договором споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії від 01.03.2022, укладеного між ПрАТ Закарпаттяобленерго і ТОВ Севлюшфудз.
		Згідно з Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Держеконіспекції у Закарпатській області від 09.09.2020 №098/02-М не встановлювалося порушень позивачем вимог природоохоронного законодавства під час здійснення господарської діяльності на земельній ділянці в контурі 41 Королівської селищної ради, площею 0,3636 га; інспектором Держеконіспекції встановлено, що відповідна земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на підставі Державного акту, а рішень Королівської селищної ради про відведення земельних ділянок в даному контурі для ведення сільського господарства громадянам при проведенні перевірки не надавалося.
		Крім того, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 02.10.2020 №28-7-0.163-7887/2-20 не підтверджено фактів самовільного зайняття позивачем земельною ділянкою в контурі 41 Королівської селищної ради, площею 0,36 га, позаяк встановлено користування ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад такою земельною ділянкою на підставі Державного акту.
		Водночас, встановлено, що відповідач 1  Королівська селищна рада листом від 26.03.2021 №06-01/419 звертався до позивача з проханням припинити господарську діяльність в контурі 41, на який ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад надано лист-відповідь з проханням надати підтверджуючі документи, необхідні для розгляду відповідної вимоги органу місцевого самоврядування. Королівською селищною радою, в свою чергу, відповідно до листа від 09.04.2021 за №06-01/503 закцентовано на можливості позивача отримати відповідні підтверджуючі документи щодо земельних ділянок, які включені в 41 контур на території селищної ради у Виноградівській районній та Закарпатській обласній радах та надано позивачу акт обстеження від 26.03.2021, за яким земельною комісією відповідача 1 встановлено факт самовільного зайняття позивачем земельних ділянок в 41 контурі на території Королівської селищної ради.
		Судами також встановлено, що з метою встановлення місця розташування земельної ділянки (земельних ділянок), які перебувають у постійному користуванні ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на підставі Державного акту, межі та розміри таких земельних ділянок, позивачем замовлено в землевпорядної організації  ТОВ Експерт виготовлення технічної документації з інвентаризації частини означеної земельної ділянки, за результатами якої відповідно до листа ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад №788/07-07 від 20.08.2021 (отримано Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області 20.08.2021) подано на затвердження органу місцевого самоврядування технічну документації з інвентаризації земельних ділянок кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127.
		Реєстрація означених земельних ділянок в Державному земельному кадастрі підтверджується долученими позивачем до позовної заяви Витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6813461382021 від 12.03.2021, №НВ-7116080522021 від 16.03.2021, №НВ-1215630502021 від 19.03.2021, №НВ-2308920772021 від 19.03.2021, №НВ-6509187162021 від 23.03.2021 кадастровими планами означених земельних ділянок.
		Крім того, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №297408555 від 01.02.2022 підтверджується державна реєстрація права комунальної власності Королівської селищної ради на земельну ділянку кадастровий номер 2121255600:03:001:0040 та реєстрація права постійного користування ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на означену земельну ділянку із зазначенням дати реєстрація відповідних прав  20.08.2021 року.
		Доказів реєстрації права власності відповідача 1 та/або права постійного користування позивача на інші земельні ділянки учасниками справи не надано.
		Згідно з висновком судового експерта Українського незалежного інституту судових експертиз №267/02-2023 від 21.02.2023 земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 повністю накладаються на земельні ділянки, які згідно з Державним актом перебували в постійному користуванні позивача та технічна документація з інвентаризації яких подавалася на затвердження ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад до органу місцевого самоврядування  відповідача 1 в даній справі.
		В той же час, рішенням Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області №570 від 09.09.2021 відмовлено у затвердженні виготовленої ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад технічної документації щодо інвентаризації земельних ділянок кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 із зазначенням причини  невідповідність пункту 1 наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 04.01.2021 №1/21.
		Відповідно до наданих учасниками справи пояснень технічна документація щодо інвентаризації означених земельних ділянок, яка розроблялася ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад не затверджувалася рішенням органу місцевого самоврядування, як і не розроблялася та не затверджувалася на час розгляду справи в суді будь-яка інша технічна документація/проект землеустрою щодо таких земельних ділянок.
		Судами встановлено також, що з метою сплати земельного податку позивачем 05.10.2021 надіслано на адресу відповідача 1 лист №783/03-18 від 05.10.2021 Щодо сплати податку на землю з проханням надати дані, необхідні Товариству для сплати податку за землю  встановлену органом місцевого самоврядування ставку податку, нормативно-грошову оцінку землі, тощо, що підтверджується фіскальним чеком від 05.10.2021 про надіслання цінного листа за трек-номером 9033200119248.
		Доказів надання Королівською селищною радою відповіді на означене звернення позивача та повідомлення його про встановлені органом місцевого самоврядування ставки податку за землю та/або надання інформації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки,яка перебувала в користуванні ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на підставі Державного акту, суду не надано.
		Водночас, рішенням Королівської селищної ради №738 від 07.12.2021 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою (надалі  Оспорюване рішення №738), органом місцевого самоврядування, за результатами аналізу надходжень по сплаті податку за земельну ділянку до місцевого бюджету припинено право постійного користування ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на земельні ділянки згідно Державного акту на право постійного користування землею від 02.09.1997 серії ІІ-ЗК №000863, а сам Державний акт визнано таким, що втратив чинність.
		Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення №738 правовою підставою його прийняття відповідачем 1 зазначено положення ст. 12, п. д ст. 141 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та з наданих в судових засіданнях пояснень представників відповідача 1, зокрема, селищного голови А. Чейпеша, вбачається, що заборгованість позивача зі сплати податку за землю підтверджується листом Головного управління ДПС у Закарпатській області від 23.03.2021 за №2287/5/07-16-04-00-07 (копія долучена до відзиву на позов) за змістом якого позивачем в період з 2008 по 2021 року до Королівської селищної ради було сплачено земельний податок в розмірі 3547,33 грн.
		Також, встановлено, що позивачем на адресу Головного управління ДПС у Закарпатській області надіслано лист від 22.12.2021 №284/45-01 з проханням надати інформацію про затвердження Королівською селищною радою нормативно-грошової оцінки по земельним ділянкам кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 та повідомити чи наявна інформація про наявність в позивача заборгованості зі сплати земельного податку по означених земельних ділянках.
		Відповідно до листа-відповіді Головного управління ДПС у Закарпатській області від 21.01.2022 №1152/6/07-16-04-0010 фіскальним органом надано платнику податків роз`яснення з приводу обрахунку та сплати земельного податку, а також зазначено, що з наявної в органах ДПС інформації за ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад зареєстровано земельну ділянку кадастровий номер 2121255600:03:001:0040, будівлі складів, пилорама, фруктосховище, молокосховище та інші. Водночас, декларації протягом 2018-2021 року по земельному податку та з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки  не подано, що може свідчити про порушення вимог податкового законодаства та для з`ясування чого податковим органом надіслано запит про надання пояснень та документів, що підтверджують, в тому числі, право користування ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад земельною ділянкою, її нормативно-грошову оцінку тощо.
		В подальшому, 17.02.2022 позивач звернувся до Королівської селищної ради з листом №125/03-122 від 17.02.2022, в якому просив здійснити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права постійного землекористування ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад земельними ділянками кадастрові номери 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 з метою сплати податку за землю та з проханням повернути технічну документацію по означеним земельним ділянкам, яка в серпні 2021 року подавалася на затвердження органу місцевого самоврядування.
		До означеного листа позивачем долучено платіжне доручення від 16.02.2022 про сплату податку за землю в сумі 2634,98 грн, який, за твердженням представника ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад, сплачено за земельну ділянку кадастровий номер 2121255600:03:001:0040, право постійного користування якою було зареєстроване за позивачем відповідачем 1 20.08.2021 відповідно до наявної в Державному реєстрі речових прав інформації.
		Обгрунтовуючи протиправність Оспорюваного рішення №738 позивач зазначає, що відповідач 1 не є органом нарахування та обліку податків, а несплата податку за землю у спірних правовідносинах зумовлена, в першу чергу, діями самого органу місцевого самоврядування, який всупереч вимог податкового законодавства не прийняв рішення про затвердження ставки земельного податку для постійних землекористувачів на території Королівської ОТГ, яка була сформована у 2020 році, та на неодноразові звернення ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад не надав інформацію про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, яка перебувала в користуванні позивача на підставі Державного акту чи про земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127, які сформовані її в межах з метою сплати земельного податку платником податків.
		Відповідач 1 в даній частині позовних вимог покликається на зазначений вище лист Головного управління ДПС у Закарпатській області від 23.03.2021 за №2287/5/07-16-04-00-07 та довідку фінансового відділу Королівської селищної ради №245 від 26.12.2022, за змістом якої за період з січня по грудень 2021 року від позивача не надходило сплати земельного податку до бюджету Королівської селищної ради.
		Водночас, доказів встановлення розміру ставок земельного податку для постійних землекористувачів на території Королівської громади відповідачем не надано, як і не зазначено відповідно до пояснень представників органу місцевого самоврядування, в тому числі, Королівського селищного голови, який розмір заборгованості позивача зі сплати земельного податку мав місце на час прийняття Оспорюваного рішення №738 та, відповідно, і які періоди бралися органом місцевого самоврядування до уваги під час прийняття рішення про припинення права постійного землекористування з підстав саме систематичної несплати податку за землю.
		Судами також встановлено, що в подальшому  рішенням Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області №992 від 09.09.2022 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою (надалі  Оспорюване рішення №992) відповідачем 1 повторно припинено право постійного користування ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на земельні ділянки, площею 2062,2 га згідно Державного акту на право постійного користування землею від 02.09.1997 серії ІІ-ЗК №000863, сам Державний акт вдруге визнано таким, що втратив чинність.
		Як вбачається зі змісту Оспорюваного рішення №992 правовою підставою його прийняття відповідачем 1 зазначено положення ст. 12, п. 3, 4 ст. 142 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та вказане рішення органом місцевого самоврядування прийняте за результатами розгляду заяви Генерального директора ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад ОСОБА_3 від 04.09.2022 про припинення права постійного користування земельною ділянкою за добровільною відмовою землекористувача.
		Позивач стверджує про протиправність означеного рішення відповідача 1 з підстав відсутності у Генерального директора ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад Мотринця В.І. повноважень на самостійне, без згоди спостережної ради, акціонерного товариства розпорядження майновими активами, в тому числі й правом постійного користування земельною ділянкою відповідно до Статуту ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад, зміст якого був відомий Королівській селищній раді на час прийняття Оспорюваного рішення №992.
		Також, за аргументами позивача, повноваження Генерального директора ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад Мотринця В.І. були припинені Спостережною радою акціонерного товариства, що підтверджується витягом з протоколу засідання Спостережної ради №121/775 від 05.09.2022 про припинення поноважень ОСОБА_3 .
		За твердженням позивача, Королівській селищній раді надсилався лист від 12.09.2022 про припинення повноважень Генерального директора Мотринця В.І. 
		Разом з тим, доказів надіслання вказаного листа відповідачу 1 в справі матеріали справи не містять.
		В той же час, відповідно до повідомлення №120104888020 від 16.09.2022 приватного нотаріуса Селехман О.А. позивачу відмовлено у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу з підстав ненадання протоколу акціонерів про обрання складу спостережної ради.
		Відповідач 1, заперечуючи позовні вимоги в частині визнання недійсним Оспорюваного рішення №992, зазначає про наявність в Генерального директора ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад Мотринця В.І. повноважень на припинення права постійного користування землею відповідно до змісту ст. 65 ГК України та положень Статуту позивача, зі змістом якого орган місцевого самоврядування був обізнаний на час прийняття Оспорюваного рішення №992.
		Звертає увагу, що відповідно до наданого позивачем протоколу №215/22 від 17.09.2021 засідання Спостережної ради ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад повноваження Генерального директора Мотринця В.І. продовжено до 16.09.2022 (п. 3 порядку денного) та, як на момент подання заяви про припинення права постійного користування, так і на момент розгляду даної справи в суді ОСОБА_3 є керівником позивача, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи-позивача.
		Окрім того, судами встановлено, що 27 вересня 2022 року Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області прийнято рішення №1006 Про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в користування на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (надалі  Оспорюване рішення №1006), за яким земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 в порядку ст.ст. 12, 122, 124 ЗК України, п.п. 27, 28 Перехідних положень Земельного кодексу України передано громадянину ОСОБА_1 (відповідачу 2 в даній справі) в користування на умовах оренди, встановлено орендну плату в розмірі 6% від нормативно-грошової оцінки земель, зобов`язано укласти договір оренди з відповідачем 2 в справі та постановлено здійснити державну реєстрацію права оренди у встановленому законом порядку.
		На підставі означеного рішення відповідача 1 28 вересня 2022 між Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області, як Орендодавцем та ОСОБА_1 , як Орендарем підписано Договір оренди землі (надалі  Договір), за умовами п. 1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127, які розташовані на території Королівської селищної ради в смт. Королево в контурах 41, 54, 58, 66.
		В оренду передають земельні ділянки загальною площею 23,1422 га (п. 2 Договору).
		За умовами пунктів 3, 4 Договору на земельних ділянках відсутні об`єкти нерухомості, а також інші об`єкти інфраструктури.
		Відповідно до положень абз. 7 Прикінцевих положень Договору додатком до цього договору є технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі формування земельної ділянки коли договір укладено для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під час дії воєнного стану).
		Згідно з наданими суду поясненнями представника відповідача 2, Орендарем за Договором самостійно не розроблялася технічна документація щодо інвентаризації земель, які є об`єктом оренди за Договором, а додатком до Договору є технічна документація з інвентаризації земельних ділянок кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127, яка розроблена на замовлення ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад.
		Водночас, самого Додатку до Договору відповідачами суду не надано.
		Відповідно до листа Берегівської районної державної адміністрації №1004/02-29 від 29.09.2022 підтверджується реєстрація в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань Берегівської РДА Договору оренди, укладеного 28.09.2022 між Королівською селищною радою з фізичною особою-підприємцем Гаріповим І.Ю.
		В той же час, відповідного Договору оренди, укладеного між відповідачем 1 та ОСОБА_1 , як підприємцем, відповідачами суду не надано, а за поясненнями представників відповідача 1 в судових засіданнях земельні ділянки за Договором оренди від 28.09.2022 надавалися ОСОБА_1 саме як суб`єкту підприємницької діяльності за відповідним КВЕД-ом його діяльності.
		При цьому, представники відповідача 1 пояснюють суду, що фактично зазначені в Договорі оренди земельні ділянки не передавалися ОСОБА_1 за актом приймання-передачі, позаяк позивачем спільно з третьою особою на вказаних ділянках здійснюється господарська діяльність та вказані Товариства не допускають нового Орендаря до користування земельними ділянками кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 та орендна плата Орендарем за наведених причин також не сплачується.
		В матеріалах справи також міститься претензія без номеру та дати, яка 03 жовтня 2022 року надсилалася ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад на адресу Королівської селищної ради з повідомленням про відсутність в Генерального директора Мотринця В.І. повноважень одноособово приймати рішення про відмову від права постійного користування землею та з вимогою вжити заходів до скасування рішень сесії селищної ради від 27.09.2022 №1006 та від 09.09.2022 №992.
		 
		Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
		Щодо визнання недійсними рішень Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 07.12.2021 №738 та від 09.09.2022 №992 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Щодо рішення від 07.12.2021 №738 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.
		Згідно із частиною першою статті 21 вказаного Кодексу суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні унормовано, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
		Згідно із частиною десятою статті 59 наведеного Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Частиною першою статті 155 Земельного кодексу України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.
		Земельний кодекс України визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92 Земельного кодексу України). Підстави припинення права користування земельними ділянками наведено у статті 141 цього Кодексу.
		Державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. При цьому положення про обов`язок переоформити право користування земельною ділянкою у відповідний строк, передбачений у пункті 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (далі - Перехідні положення Кодексу), визнано неконституційним на підставі Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (у справі № 1-17/2005) за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками).
		Матеріалами справи підтверджується, що позивач у справі утворений внаслідок реорганізації (перетворення) Агроторгівельного підприємства радгоспу-заводу імені Шевченка, якому 02.09.1997 року Виноградівською радою народних депутатів видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №000863, а відтак, право постійного користування землею, площею 2062,2 га в силу закону перейшло до Відкритого акціонерного товариства Агропромислова група Закарпатський сад, що додатково підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 09.10.2006 у справі №5/64-А.
		При цьому, відсутність у ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад оригіналу Державного акту не може свідчити про відсутність права постійного користування. Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта.
		Відповідна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №823/1984/16 та наведеним спростовуються аргументи відповідача 1 щодо не підтвердження права постійного користування зазначеною в Державному акті серії ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997 року земельною ділянкою у зв`язку з ненаданням акціонерним товариством оригіналу означеного Державного акта.
		Однією з позовних вимог в даній справі позивачем визначено визнання недійсним рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 07.12.2021 №738 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою з підстави систематичної несплати земельного податку.
		Відповідно до пункту д статті 141 Земельного кодексу України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
		В свою чергу, стаття 143 Земельного кодексу України визначає випадки примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) не усунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; д) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
		З положень статті 143 Земельного кодексу України вбачається, що перелік підстав примусового припинення прав на земельну ділянку в судовому порядку є вичерпним, а систематична несплата земельного податку не включена до цього переліку.
		Положеннями статті 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок щодо усунення виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб`єктивного права користування земельною ділянкою; оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.
		З урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 144 Земельного кодексу України за наявності підстав, передбачених пунктом д статті 141 цього Кодексу, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.
		Такий правовий висновок системно надається судом касаційної інстанції у подібних спорах та викладено, зокрема, у постанова Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/689/17, від 15.12.2021 у справі №924/856/20.
		В той же час, з урахуванням заявлених позовних вимог необхідним є встановлення відповідності прийнятого органом місцевого самоврядування в межах компетенції рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою з наведених в ньому підстав вимогам чинного законодавства та оцінка належності та достатності таких підстав для прийняття рішення про припинення права постійного користування землею за правилами ст. 141 ЗК України.
		Визначений в ст. 141 ЗК України перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
		За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
		Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, судам слід ураховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу України.
		Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному у вищезазначеному рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.
		Наведений правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 та від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
		Як вбачається зі змісту рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області рішення від 07.12.2021 №738 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, воно прийняте на підставі аналізу надходжень по сплаті податків на земельну ділянку до місцевого бюджету, у зв`язку з чим відповідачем 1 за визначеною п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою - систематична несплата земельного податку, - прийнято рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		Правові відносини у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України (тут і надалі  ПК України, в редакції на час прийняття Оспорюваного рішення від 07.12.2021).
		За змістом п.п. 14.1.147. п. 14.1. ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
		Землекористувачі земельних ділянок є платниками земельного податку, а об`єктом оподаткування є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні за змістом приписів п.п. 269.1.2. п. 269.1. ст. 269 ПК України, п.п. 270.1.1 п. 270.1. ст. 270 ПК України.
		За змістом ст. 271 ПК України базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
		Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Порядок визначення ставок земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено та не проведено встановлено в ст.ст. 274, 277 ПК України, за змістом яких ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).
		Ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів або в межах населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від нормативної грошової оцінки площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.
		Обов`язок органів місцевого самоврядування встановити ставки плати за землю, пільги щодо сплати земельного податку встановлено в п. 284.1. ст. 284 ПК України.
		Крім того, за приписами п.п. 12.3., 12.4. ст. 12 ПК України Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.
		При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
		Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		До повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить, зокрема, встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
		Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (п. 285.1. ст. 285 ПК України).
		Відповідно до змісту п. 286.2. ст. 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
		За приписами п.п. 287.1., 287.3., 287.4. ст. 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
		Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
		Податкове зобов`язання з плати за землю, визначене у податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
		Резюмуючи наведені приписи податкового законодавства, суд доходить висновку, що зобов`язання зі сплати податку за землю постійними користувачами-юридичними особами визначається такими юридичними особами самостійно шляхом подання до контролюючого органу податкової декларації (річної або щомісячної) відповідно до приписів ст. 286 ПК України та підлягає сплаті протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
		Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2015 за №560 (із змінами та доповненнями) та відповідно до стовбців 10-12 розділу І податкової декларації з плати за землю платник податків повинен зазначити ставку податку та нормативну грошову оцінку одиниці площі земельної ділянки або нормативно грошову оцінку одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, які використовуються при визначенні річної суми земельного податку (стовбець 13 Розділу І декларації) та річної суми земельного податку до сплати (з урахуванням пільг щодо його сплати).
		За твердженням позивача, відповідачем 1 всупереч приписів п.п. 12.3., 12.4. ст. 12, ст. 284 ПК України не встановлено ставки земельного податку для постійних користувачів земельних ділянок на території Королівської селищної ради та, незважаючи на неодноразові звернення ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад до органу місцевого самоврядування протягом 2021 року з проханнями повідомити про встановлені органом місцевого самоврядування ставки та надати інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що підтверджується, зокрема, листом №783/03-18 від 05.10.2021 (надіслано відповідачу 1 05.10.2021), відповідної інформації позивачу відповідачем 1 не надано, що позбавило можливості землекористувача у встановленому податковим законодавством порядку самостійно обчислити розмір земельного податку та подати податкову декларацію у встановленому ПК України порядку.
		За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).
		За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Частина друга статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Аналогічний принцип закріплено у ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 13 ГПК України.
		Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
		Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
		Стандарт доказування "вірогідності доказів" встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.
		Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).
		Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". 
		Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
		Надаючи оцінку запереченнями проти позову відповідача 1 в цій частині позовних вимог (визнання недійсним рішення №738 від 07.12.2021), суд зауважує, що Королівською селищної радою Берегівського району Закарпатської області не подано суду жодних рішень про затвердження нормативної грошової оцінки земель, встановлення ставок земельного податку для постійних користувачів земельних ділянок на території Королівської громади, а представники відповідача у судовому засіданні не змогли пояснити який розмір ставки земельного податку для постійних землекористувачів був встановлений Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області на території Королівської громади в період визначення систематичної заборгованості позивача зі сплати земельного податку, який податковий період враховувався органом місцевого самоврядування під час прийняття 07.12.2021 Оспорюваного рішення №738 як період систематичної несплати ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад земельного податку, а також який розмір нормативної грошової оцінки земель повинен слугувати базою для сплати позивачем земельного податку в період, який орган місцевого самоврядування вважав періодом систематичної несплати позивачем земельного податку.
		При цьому, відповідач 1 не надав жодних доказів, які би об`єктивно могли спростувати або обґрунтовано навести суду факти, що могли би поставити під сумнів вірогідність відповідних тверджень позивача про неможливість ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад подати податкову декларацію із земельного податку у зв`язку з відсутністю встановлених органом місцевого самоврядування його ставок.
		Недоведеним відповідачем 1 залишився розмір заборгованості зі сплати земельного податку позивача, позаяк відповідних розрахунків із зазначенням періоду виникнення заборгованості зі сплати земельного податку Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області суду не надано, що позбавляє суди в даному випадку можливості надати оцінку підставам сплати (чи несплати) позивачем земельного податку, визначити розмір податкового боргу з земельного податку ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад та перевірити Оспорюване рішення №738 від 07.12.2021 на предмет наявності підстав для припинення права постійного користування у зв`язку з несплатою земельного податку, яка за приписами п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України має бути саме систематичною.
		Як видно із змісту рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 07.12.2021 №738 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, підставою його прийняття став аналіз надходжень по сплаті податків на земельну ділянку до місцевого бюджету, у зв`язку з чим відповідачем 1 за визначеною п. д ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою - систематична несплата земельного податку, - прийнято рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Водночас, матеріалів відповідного аналізу відповідачем суду не надано, а долучені до відзиву на позов лист ГУ ДПС у Закарпатській області від 23.03.2021 №2287/5/07-16-04-00-07, довідка фінансового відділу відповідача 1 №245 від 26.12.2022 року не свідчать про наявність у позивача заборгованості зі сплати земельного податку чи про систематичність несплати земельного податку ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад.
		Так, відповідна довідка фінансового відділу відповідача 1 №245 не могла братися до уваги Королівською селищною ради під час прийняття рішення №738, позаяк датована більш як одним календарним роком пізніше за час прийняття рішення №738 (07.12.2021), а лист ГУ ДПС у Закарпатській області від 23.03.2021 №2287/5/07-16-04-00-07 свідчить про сплату ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад земельного податку у період з 2008 по 2021 роки в розмірі 3547,33 грн.
		Аргументи відповідача 1 про незначний розмір відповідної оплати в порівнянні з площею земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача не можуть братися судом до уваги, позаяк за наведеними вище положеннями ЗК України у їх взаємозв`язку з вимогами ПК України Королівська селищна рада, як повноважний орган на прийняття рішення про припинення права постійного користування землею з підстав систематичної несплати земельного податку, повинен на час прийняття такого рішення володіти інформацією про розмір несплаченого землекористувачем земельного податку, періоду заборгованості, що є передумовою для висновку про систематичність несплати та підставою для припинення права постійного користування землею.
		Водночас, в разі наявності спору про дійсність рішення органу місцевого самоврядування, в такому разі, останній повинен довести наявність підстав для власного висновку про систематичну несплату земельного податку, навівши, зокрема, свої розрахунки сум недоотриманого органом місцевого самоврядування податку з врахуванням періоду виникнення відповідного податкового боргу.
		При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідач 1 як суб`єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в документі, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави (постанова Верховного суду від 28.05.2020 у справі №826/17201/17).
		Суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до наведених вище положень Податкового кодексу України подання податкової декларації з земельного податку не носить формальний характер, оскільки саме на її підставі визначається розмір податкового зобов`язання зі сплати земельного податку та можливість визначення платником податку розміру необхідного для сплати податку пов`язується з наявністю встановленої ставки податку, витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, який подається платником податку з першою декларацією відповідно до п. 286.2. ст. 286 ПК України.
		Слід зазначити також, що Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень до Податкового кодексу України внесено ряд змін, зокрема, доповнено його ст. 38-1, за якою здійснюється обчислення мінімального податкового зобов`язання щодо земельних ділянок нормативна грошова оцінка якої проведена та не проведена.
		Водночас, відповідні зміни набули чинності з 01.01.2022 та не можуть застосовуватися до спірних правовідносин судом чи бути основою прийнятого відповідачем 1 рішення №738 від 07.12.2021.
		Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
		В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України (заява № 29979/04), прийняте 20.10.2011 року (набуло статусу остаточного 20.01.2012 року) Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119).
		Позатим, Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 11 листопада 2004 року № 16-рп/2004закріплено, що Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності. Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.
		Закони, інші нормативно-правові акти, які визначають порядок реалізації встановлених Конституцією України та міжнародними договорами прав і свобод людини і громадянина, в тому числі порядок набуття права власності, не повинні звужувати, заперечувати чи в будь-який інший спосіб обмежувати ці права і свободи. Порядок безоплатної передачі у приватну власність земельних ділянок державної та комунальної власності не повинен встановлювати обмеження щодо виникнення права у громадян (абзац п`ятий підпункту 5.5 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).
		Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 16 жовтня 2008 року № 24-рп/2008визначив, що право власності, у тому числі й приватної, не є абсолютним. Його здійснення має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами частини третьої статті 13, частини сьомої статті 41 Основного Закону України, в яких зазначається, що власність зобов`язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, правам, свободам та гідності громадян.
		Разом з тим у Рішенні від 05 червня 2019 року № 3-р(І)/2019 Конституційний Суд України закріпив, що хоча право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства. При обмеженні права власності в інтересах суспільства пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів.
		Перший протокол до Конвенції у статті 1 Захист власності передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		ЄСПЛ у пункті 71 рішення від 19 червня 2001 року у справі Звежинський проти Польщі (заява № 34049/96) зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Суд нагадує, що під час втручання необхідно дотримуватися справедливої рівноваги між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення ЄСПЛ від 20 листопада 1995 року у справі Прессоз компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії (Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium)). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі Спорронґ та Льоннрот проти Швеції (Sporrong et Lonnroth c. Suede)).
		Будь-яке втручання органу влади у безперешкодне володіння майном повинне бути законним, позбавлення майна можливе лише на умовах, передбачених законом (рішення ЄСПЛ від 06 листопада 2008 року у справі Ісмаїлов проти Росії).
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
		Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.
		За змістом ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, в тому числі й право постійного користування таким майном як земельна ділянка (ч. 2 ст. 395 ЦК України, абз. 8 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
		Підсумовуючи наведене вище, у спірних правовідносинах за встановлених судом обставин невжиття самим органом місцевого самоврядування дій, необхідних для сплати землекористувачем земельного податку (затвердження ставки земельного податку для постійних користувачів землею, нормативної грошової оцінки земель на території органу місцевого самоврядування із наданням відповідної інформації на запит землекористувача) та наявності порушень принципу належного урядування, - не може вважатися таким, що ґрунтується на законі та є пропорційним легітимній меті органу місцевого самоврядування на отримання до місцевого бюджету коштів від сплати земельного податку втручання в право позивача постійного користування земельною ділянкою шляхом припинення такого права.
		Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідачем 1 не подано жодних доказів на підтвердження розміру заборгованості позивача з земельного податку, систематичності несплати такого податку, встановлення ставок податку та затвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки (земельних ділянок), з якої слід обраховувати та сплачувати земельний податок постійним землекористувачем, а відтак, слід вважати, що Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області належними та допустимими доказами не доведено правомірність припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою площею 2062,2 га відповідно до рішення №738 від 07.12.2021, у зв`язку з чим позовні вимоги ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад в цій частині підлягають задоволенню, а означене рішення відповідача 1, - визнанню недійсним відповідно до визначених в ч. 3 ст. 152 ЗК України способів захисту прав на земельні ділянки.
		Суд також вважає за необхідне зазначити, що 09 вересня 2022 року Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області прийнято рішення №992, яким повторно припинено право ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад постійного користування земельною ділянкою площею 2062,2 га на підставі Державного акту від 02.09.1997 серії ІІ-ЗК №000863, що за своєю резолютивною частиною відповідає рішенню №738 від 07.12.2021 та за загальними обставинами додатково підтверджує фактичне визнання органом місцевого самоврядування чинності права постійного користування позивача земельною ділянкою площею 2062,2 га станом на 09.09.2022 року.
		В протилежному випадку відповідна поведінка органу місцевого самоврядування має ознаки непослідовної та суперечливої, оскільки у випадку визнання самою Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області чинності та підставності її рішення №738 від 07.12.2021 про припинення права постійного користування землею з підстав систематичної несплати земельного податку, необхідності вдруге припиняти право, яке вже припинилося 9 місяців раніше, у зв`язку з добровільною відмовою у відповідача 1 не було.
		За наявності означеної правової невизначеності, яка ставить під сумнів дотримання принципу належного урядування, відповідачу 1 слід було зосередитися на доведенні наявності обставин, які слугували підставою прийняття Оспорюваного рішення №738 від 07.12.2021, а формальні посилання органу місцевого самоврядування на докази, які не могли слугувати підставою прийняття такого рішення, не можуть бути розцінені судом як належне обґрунтування його правомірності і в такому формулюванні, з урахуванням подальшого прийняття відповідачем 1 рішення №992 від 09.09.2022, яким повторно припинено право постійного користування позивачем земельною ділянкою площею 2062,2 га, можуть бути розцінені як фактичне підтвердження органом місцевого самоврядування аргументів землекористувача щодо відсутності підстав для припинення права постійного користування землею в грудні 2021 року.
		Щодо рішення від 09.09.2022 №992 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Як встановлено вище судом, 08.09.2022 Генеральним директором ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад Мотринцем В.І. подано до Королівської селищної ради заяву від 04.09.2022 про припинення права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до змісту якої повідомлено, що у Товариства відсутні грошові кошти для плати за землю, у зв`язку з чим, з огляду на фінансову неможливість здійснювати обслуговування земельної ділянки, відсутність оборотних грошових коштів та сільськогосподарської техніки Генеральний директор позивача повідомив про добровільну відмову землекористувача від права постійного користування земельною ділянкою на підставі Державного акту серії ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997 для ведення сільського господарства. Водночас, повідомлено, що земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні на підставі Державного акту серії ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997, зокрема її частини з присвоєними кадастровими номерами 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 у користування, спільне використання, оренду, до статутного капіталу або іншим чином жодним юридичним або фізичним особам не передавалися.
		На наступний день після отримання означеної заяви  09.09.2022 Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області прийнято рішення №992 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до якого на підставі поданої Генеральним директором ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад Мотринцем В.І. заяви органом місцевого самоврядування повторно припинено право постійного користування ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад земельною ділянкою площею 2062,2 га на підставі Державного акту від 02.09.1997 серії ІІ-ЗК №000863, а сам Державний акт вдруге визнано таким, що втратив чинність.
		За позицією позивача, Генеральний директор ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад Мотринець В.І. відповідно до установчих документів Товариства не мав права приймати рішення про добровільну відмову від права постійного користування без згоди спостережної ради Товариства, у зв`язку з чим в спірних правовідносинах відсутня відмова від права постійного користування повноважного органу позивача, що свідчить про відсутність підстав в органу місцевого самоврядування для прийняття рішення №992 від 09.09.2022,а саме рішення з наведених підстав позивач вважає недійсним.
		Відповідач, з посиланням на положення Статуту позивача та інформацію, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та приписи ст. 65 ГК України доводить відсутність обмежень генерального директора позивача у здійсненні повноважень у спірних правовідносинах та зауважує, що навіть якщо припустити про наявність відповідних обмежень, то за правилами ст. 98 ЦК України про такі не могло бути відомо Королівській селищній раді на час прийняття оспорюваного рішення №992.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
		Як вже зазначалось вище, підстави припинення права користування земельною ділянкою визначенні у ст. 141 Земельного кодексу України, зокрема визначено добровільну відмову від права користування земельного ділянкою (п. а).
		Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 142 Земельного кодексу України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.
		З урахуванням підстав заявленого позову, питання законності відмови від права постійного користування є визначальним для правильної оцінки Оскаржуваного рішення №992 від 09.09.2022, як і рішення відповідача 1 від 27.09.2022 №1006 Про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в користування на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки припинення права користування земельною ділянкою з підстави, передбаченою п. "а" ч.1 ст. 141, як було зазначено вище, відбувається за відповідною заявою землекористувача, а подальше набуття у власність чи користування земельної ділянки, відповідно до приписів ч.5 ст.116 ЗК України, можливе лише після припинення права користування в порядку, визначеному законом.
		Схожа правова позиція у справах про оспорення рішень органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування землею за добровільною відмовою наведена в постановах Верховного суду від 07.06.2022 у справі №922/1473/21, від 26.01.2022 у справі №922/1439/21.
		Згідно з ч. 1 ст. 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.
		Відповідно до змісту ч. 1 ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.
		Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів (ч. 2 ст. 65 ГК України).
		За приписами ч. 5 ст. 65 ГК України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
		Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
		Означеними нормами визначено можливість реалізації юридичною особою своїх прав та обов`язків (зокрема, у спірних правовідносинах й права постійного користування землею чи відмови від такого права) через свої органи управління, компетенція яких визначається законом та установчими документами.
		Припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень.
		Водночас, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України).
		Визначаючись з критеріями такої обізнаності, суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
		- такі обмеження передбачені законом;
		- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
		Як вбачається з долученого позивачем до позовної заяви Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20.10.2022, керівником ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад в Реєстрі значиться Мотринець В.І. (без реєстрації обмежень в повноваженнях), підписантом позивача з правом вчиняти дії від імені юридичної особи, в тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації зареєстровано Дробишева П.В.
		В той же час, на позивача, який здійснює свою діяльність в організаційно-правовій формі акціонерного товариства, поширюється дія Закону України Про акціонерні товариства (надалі Закон №514-VI в редакції на час прийняття Оспорюваного рішення №992  09.09.2022), положення якого регулюють порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов`язки акціонерів.
		Правовий статус та розподіл компетенції органів управління акціонерним товариством визначено Розділами V, VII, VIII, IX Закону №514-VI.
		Зокрема, відповідно до приписів ч. 1 ст. 58 Закону №514-VI виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.
		До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради.
		При цьому, відповідно до п.п. 18), 23) ч. 2 ст. 52 Закону №514-VI до виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про надання згоди на вчинення значного правочину або про попереднє надання згоди на вчинення такого правочину у випадках, передбачених статтею 70 цього Закону, та про надання згоди на вчинення правочинів із заінтересованістю у випадках, передбачених статтею 71 цього Закону та вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції наглядової ради згідно із статутом акціонерного товариства.
		Доказів існування критеріїв значного правочину (в розумінні ст. 70 Закону №514-VI), як-то співвідношення ринкової вартості права постійного користування землею за Державним актом від 02.09.1997 серії ІІ-ЗК №000863 до загальної вартості активів ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад позивачем суду не надано, як і не доведено наявності заінтересованості (відповідно до ст. 71 Закону №514-VI) Генерального директора ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад Мотринця В.І. під час відмови від права постійного користування земельною ділянкою площею 2062,2 га.
		В той же час, відповідно до положень п.п. 3 п. 8.4.2. Статуту ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад (нова редакція якого затверджена станом на 09.06.2006 та є чинною на час виникнення спірних правовідносин) до компетенції директора належить вирішення усіх питань дільяності Товариства, крім тих, що згідно з положеннями Статуту належать до компетенції Загальних зборів та/або Спостережної ради.
		До повноважень директора Товариства належить питання, зокрема, укладення цивільних та господарських угод, здійснення розпорядження грошовими коштами та майном Товариства з урахуванням обмежень, передбачених п.п. 8.3.4., 8.4.5. Статуту.
		Відповідно до змісту п. 8.4.5. Статуту позивача директор, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом, має право керувати поточними справами Товариства, без довіреності представляти Товариство в його відносинах з іншими особами, вести переговори та укладати від імені Товариства будь-які угоди, що не заборонені законодавством тощо.
		Водночас, п. 8.3.4. Статуту позивача визначено обсяг компетенції спостережної ради ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад, що відповідає диспозиції ч. 2 ст. 52 Закону №514-VI, зокрема п. 23).
		Зокрема, відповідно до п.п. 12) п. 8.3.4. Статуту ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад спостережна рада надає згоду директору на розпорядження, відчуження або передачу у користування, управління чи заставу належних Товариству основних засобів виробництва і нерухомого майна та на списання у випадкках неповного зносу належних Товариству основних засобів виробництва і нерухомого майна, а також дебіторської заборгованості.
		За диспозицією абз. 8 п. 4 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №92 від 27.04.2000, основним засобом є матеріальний актив, який підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів,виконання робіт і надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
		Земельна ділянка є основним засобом відповідно до змісту п. 5.1.1. Стандарту бухгалтерського обліку 7.
		Здійснюючи системний аналіз означених норм, Закону №514-VI, Статуту позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах реалізація Генеральним директором ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад права здійснювати розпорядження майном акціонерного товариства, а саме земельною ділянкою, площею 2062,2 га, яка належить товариству на праві постійного користування відповідно до Державного акту серії ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997, можлива виключно за згодою спостережної ради акціонерного товариства, повноваження якої в даній частині врегульовані п.п. 12 п. 8.3.4. Статуту, п.п. 23) ч. 2 ст. 52 Закону №514-V.
		Не можуть в даному контексті вважатися підставними аргументи відповідача 1, що право постійного користування не є майном, обмеження повноважень щодо розпорядження яким Генеральним директором ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад визначено в п.п. 3 п. 8.4.2. Статуту, позаяк за приписами ст. 190 ЦК України Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
		Майновими правами за змістом абз. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні є будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування).
		З урахуванням викладеного, право постійного користування земельною ділянкою в розумінні чинного законодавства є майном, на розпорядження яким Генеральному директору акціонерного товариства з урахуванням зазначених вище положень Статуту позивача необхідна згода спостережної ради акціонерного товариства, яка, як встановлено судом в спірних правовідносинах органом управління позивача не надавалася.
		Відповідно до змісту п. 8.4.6. Статуту позивача документи, рішення, будь-які угоди, які прийняті та/або підписані не у відповідності з положеннями цього Статуту є недійсними у разі відсутності їх подальшого схвалення компетентним органом Товариства.
		Судом встановлено відсутність відповідного схвалення вищими органами управління позивача (загальними зборами та/або спостережною радою) відмови Генерального директора від права постійного користування земельною ділянкою, площею 2062,2 га, що викладена в заяві Королівській селищній раді від 04.09.2022, про що достеменно свідчить: - надіслана 03.10.2022 на адресу відповідача 1 претензія без номеру та дати з приводу рейдерських, на думку позивача, дій щодо захоплення належного Товариству майна; - подання даного позову до господарського суду.
		В той же час, наслідки недійсності відповідно до п. 8.4.6. Статуту відмови від права постійного користування землею до правовідносин з відповідачем 1 в справі може застосуватися виключно з урахуванням положень абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України, за якими доведенню підлягає наявність обізнаності третьої особи за загальними умовами про наявність в представника юридичної особи обмежень у повноваженнях з застосуванням, в тому числі, принципу розумної обачності.
		За наведеною нормою, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.
		Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі N 911/2129/17 (провадження N 12-45гс19).
		Надаючи оцінку можливості Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області знати про відсутність у виконавчого органу ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад - Генерального директора повноважень без згоди спостережної ради відмовлятися від права постійного користування землею суд зважає на ту обставину, що зміст Статуту (редакції від 09.06.2006, яка була чинна на час прийняття Оспорюваного рішення №992), яким і передбачено наявність відповідних обмежень, був відомий органу місцевого самоврядування ще з 2021 року, що підтверджується наданими представниками відповідача 1 поясненнями в судовому засіданні 07.04.2023 року, як і не міг орган місцевого самоврядування бути необізнаний з приписами Закону України Про акціонерні товариства, які регулюють розподіл компетенції органів управління акціонерним товариством-позивача.
		Більше того, положеннями ч. 7 ст. 9 Закону України Про адміністративні послуги, норми якого застосовуються органами місцевого самоврядування, як суб`єктами владних повноважень, під час надання адміністративних послуг, спрямованої, в тому числі, з урахуванням обставин справи на припинення права постійного користування землею, - передбачено обов`язок подання суб`єктом звернення для отримання адміністративної послуги юридичною особою  її установчих документів.
		Згідно з наявною на офіційному веб-сайті відповідача 1 інформацією (https://rada.info/upload/users_files/04349283/53999aba0d294ec2fba2e5b192b7a6d6.doc) рішенням виконавчого комітету Королівської селищної ради від 23.09.2021 №91 затверджено перелік адміністративних послуг, які надаються Королівською селищною радою, інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг. Відповідно до додатку 35 до означеного рішення Інформаційна картка Адміністративної послуги Припинення права постійного користування землею (https://rada.info/upload/users_files/04349283/9717f7216166b773001fc646360cbed7.doc) в переліку документів, необхідних для отримання адміністративної послуги зазначено Правовстановлюючі документи на юридичну особу.
		Крім того, Додатком 69 до рішення виконавчого комітету Королівської селищної ради від 23.09.2021 №91 затверджено Технологічну картку Припинення права постійного користування землею (https://rada.info/upload/users_files/04349283/526a1e5b53cab9921ea40e1210833739.docx), за положеннями якої проект рішення сесії з даного питання підлягає винесенню на розгляд Відділу земельних ресурсів та охорони навколишнього природнього середовища Королівської селищної ради за 15 календарних днів до дати проведення чергової сесії ради, у зв`язку з чим невиправдано поспішним, передчасним та таким, що здійснене з порушенням власних процедур слід вважати прийняття відповідачем 1 рішення №992 про припинення права користування позивача земельною ділянкою на наступний день після отримання відповідної заяви особи, яка, як встановлено вище, діяла від імені ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад з дефектом (перевищенням) повноважень.
		З урахуванням викладеного, відповідач 1, беручи до уваги встановлені ним же процедури вирішення питання про припинення права постійного користування землею, проявивши розумну обачність, за всіма обставинами повинен був бути обізнаний про відсутність в Генерального директора ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад повноважень без згоди спостережної ради відмовлятися від права постійного користування землею.
		Беручи до уваги викладене, з огляду на ту обставину, що під час розгляду справи встановлена відсутність як-такої добровільної відмови землекористувача  ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад в особі його повноважних органів від права постійного користування земельною ділянкою площею 2062,2 га, яке належить товариству на праві постійного користування відповідно до Державного акту серії ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997, - рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області №992 від 09.09.2022 підлягає визнанню недійсним відповідно до визначених в ч. 3 ст. 152 ЗК України способів захисту прав на земельні ділянки, як таке, що прийняте за відсутності встановленої в ст. 142 ЗК України підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою.
		Щодо визнання недійсним рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 27 вересня 2022 року №1006 Про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в користування на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, договору оренди землі від 28.09.2022 та скасування його державної реєстрації.
		За встановленими судом обставинами, відповідно до рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 27 вересня 2022 року №1006 Про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в користування на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 відповідачем 1 передано в оренду ОСОБА_1 , з яким 28.09.2022 підписано Договір оренди землі.
		Учасниками справи не заперечується, а наявним в матеріалах справи висновком судового експерта Українського незалежного інституту судових експертиз №267/02-2023 від 21.02.2023 підтверджується, що земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 повністю накладаються на земельні ділянки (є складовою земельної ділянки), які згідно з Державним актом перебували в постійному користуванні позивача та технічна документація з інвентаризації яких подавалася на затвердження ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад до органу місцевого самоврядування  відповідача 1 в даній справі.
		Відповідно до змісту ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		Приписами ч. 1 ст. 155 ЗК України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
		З урахуванням викладеного, беручи до увагу встановлену судом недійсність рішень Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 07.12.2021 №738 та від 09.09.2022 №992 Про припинення права постійного користування земельною ділянкою, які є недійсними з моменту їх прийняття, не може бути визнано правомірним надання відповідачем 1 в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок, постійним користувачем яких є ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад без припинення у встановленому порядку права постійного користування або згоди землекористувача, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним судом також і рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 27 вересня 2022 року №1006 Про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в користування на умовах оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
		Водночас, судами встановлено, що на виконання означеного рішення між Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області та ОСОБА_1 28.09.2022 підписано Договір оренди землі ), за умовами п.п. 1, 2 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 23,1422 га, з кадастровими номерами 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127, які розташовані на території Королівської селищної ради в смт. Королево в контурах 41, 54, 58, 66.
		Відповідно до положень абз. 7 Прикінцевих положень Договору додатком до цього договору є технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі формування земельної ділянки коли договір укладено для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під час дії воєнного стану).
		За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).
		Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17).
		Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 ЦК України).
		З урахуванням наведеного, оскільки предметом спірного договору оренди від 28.09.2022 є земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні позивача без його згоди, тобто такий договір спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України має ознаки нікчемного правочину (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору оренди земельної ділянки через порушення порядку її набуття викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20).
		В той же час, як встановлено судом, вбачається з рішення Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 27 вересня 2022 року №1006 та підтверджується представниками відповідача в судових засіданнях, Договір оренди землі від 28.09.2022 підписано його сторонами в порядку, визначеному п. 27 Перехідних положень ЗК України, відповідно до редакції абз. 1 п.п. 2 якого на час підписання Договору встановлювалася можливість передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на строк до одного року із визначеними в даному підпункті умовами, зокрема, за змістом абзацу ґ) п.п. 2 п. 27 Перехідних положень ЗК України:
		Формування земельної ділянки з метою передачі її в оренду здійснюється без внесення відомостей про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру (державної реєстрації) та присвоєння їй кадастрового номера, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, яка розробляється за рішенням органу, уповноваженого передавати земельну ділянку в оренду, та затверджується таким органом.
		Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель, розроблена відповідно до підпункту 2 цього пункту, є додатком до договору оренди землі.
		Як встановлено судом вище та це визнається учасниками справи на земельні ділянки, які були предметом Договору оренди землі від 28.09.2022 кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, площею 5,60 га, 2121255600:03:001:0037, площею 6,1925 га, 2121255600:01:002:0132, площею 1,8399 га, 2121255600:01:002:0131, площею 2,1363 га, 2121255600:01:002:0130, площею 1,8399 га, 2121255600:01:002:0129, площею 0,92 га, 2121255600:01:002:0128, площею 0,92 га, 2121255600:01:002:0127, площею 3,6936 га технічна документація розроблена в 2021 році землекористувачем  ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад, подана на затвердження Королівській селищні раді Берегівського району Закарпатської області, якою, однак, відповідно до рішення №570 від 09.09.2021 в затвердженні розробленої позивачем технічної документації було відмовлено та жодна інша технічна документація щодо таких земельних ділянок не затверджувалася органом місцевого самоврядування, що підтверджує його керівник в судовому засіданні.
		З урахуванням викладеного, без затвердженої органом місцевого самоврядування технічної документації щодо спірних земельних ділянок, такі в силу прямої норми абзацу ґ) п.п. 2 п. 27 Перехідних положень ЗК України не можуть бути предметом оренди за правилами, що визначені п. 27 Перехідних положень ЗК України, а відтак, за наведених обставин вбачається відсутність об`єкту оренди в Договорі оренди землі від 28.09.2022.
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотною умовою договору оренди землі є об`єкт оренди, який за встановлених обставин незатвердження органом місцевого самоврядування технічної документації щодо земельних ділянок, наданих відповідачем 1 в оренду за правилами п. 27 Перехідних положень ЗК України, не відповідає положенням підпункту 2 даного пункту Перехідних положень ЗК України, що дає підстави суду вважати неукладеним Договір оренди землі від 28.09.2022 року.
		Не підлягають застосуванню до спірних правовідносин й положення абз. 3 ч. 1 ст. 123 ЗК України, за якими надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою, позаяк суду не надано доказів реєстрації права власності в Реєстрі речових прав на нерухоме майно на усі земельні ділянки, а загальний порядок надання в користування земельних ділянок на умовах оренди за правилами ст. 123 ЗК України підлягає застосуванню з врахуванням приписів ч.ч. 1, 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 ЗК України на конкурентних засадах (земельних торгах), чого за встановленими обставинами в спірних правовідносинах не відбувалося.
		Водночас, колегія суддів зауважує, що за змістом приписів ч. 4 ст. 79-1 ЗК України, ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр, ст.ст. 35, 57 Закону України Про землеустрій, п. 107 Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, державна реєстрація земельних ділянок кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 відбулася під час їх формування на стадії розроблення позивачем  ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад технічної документації з інвентаризації вказаних земель та, відповідно, такі ділянки в силу вимог Закону вважаються сформованими, з внесенням відомостей про них до Державного земельного кадастру, присвоєння кадастрових номерів.
		Водночас, за змістом ст. 30 Закону України Про землеустрій погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом, а відповідно до приписів абз. 5 ч. 5 ст. 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель підлягає затвердженню щодо земель комунальної власності органом місцевого самоврядування, уповноваженими розпоряджатися земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Разом з тим, прямих наслідків незатвердження повноважним органом технічної документації із землеустрою у вигляді скасування державної реєстрації земельної ділянки приписами чинного законодавства не передбачено, так як такою підставою за змістом ч. 10 ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр, п.п. 2 п. 114 Порядку ведення державного земельного кадастру може бути не реєстрація протягом року з вини заявника речового права на земельну ділянку, а не відсутність рішення про затвердження землевпорядної документації.
		Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень також не визначено обов`язку надавати під час реєстрації речового права на земельну ділянку рішення про затвердження землевпорядної документації, яка стала підставою для її формування.
		З урахуванням наведеного, до застосування, на думку суду, в спірних правовідносинах за аналогією підлягають положення ч. 12 ст. 123 ЗК України, якими передбачено одночасне, - разом з наданням земельної ділянки в користування, - прийняття рішення про затвердження технічної документації, на підставі якої було сформовано земельну ділянку, позаяк без прийняття повноважним органом такого рішення та незатвердження землевпорядної документації (у випадку необхідності її затвердження), на підставі якої земельна ділянка зареєстрована в ДЗК, процес формування означеної земельної ділянки не може вважатися фіналізованим та наведена ситуація спричиняє правову невизначеність щодо статусу такої земельної ділянки, яка не може надаватися в оренду, будучи не до кінця сформованою через відсутність рішення про затвердження землевпорядної документації, згідно з якою і відбувалося її формування.
		Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.
		Тлумачення п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
		Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі №185/446/18, від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).
		Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).
		В даному випадку суперечливою, недобросовісною і такою, що не відповідає доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) є й поведінка самого відповідача 1, який, відмовивши спершу в затвердженні розробленої позивачем технічної документації на земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127, в подальшому на підставі цієї ж технічної документації, без її затвердження, надав в оренду означені земельні ділянки іншому землекористувачу, зазначивши таку технічну документацію додатком до Договору оренди землі від 28.09.2022 (абз. 7 розділу Прикінцеві положення Договору оренди).
		Визначаючись з можливістю задоволення позовної вимоги про визнання недійсним Договору оренди землі від 28.09.2022, суд зауважує, що якщо правочин є неукладеним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити.
		Разом з тим, зміст Договору оренди землі від 28.09.2022 свідчить, що стороною Орендаря в ньому зазначено фізичну особу ОСОБА_1 . Будь-яких інших договорів, які укладені відповідачем 1 з Фізичною особою-підприємцем Гаріповим Іваном Юрійовичем, суду не надано, а відтак, за наведених обставин вбачається відсутність спірних правовідносин між позивачем та відповідачем 2 щодо предмету заявлених до нього позовних вимог, у зв`язку з чим провадження в справі в частині позовних вимог Відкритого акціонерного товариства Агропромислова група Закарпатський сад до Фізичної особи-підприємця Гаріпова Івана Юрійовича належить закрити відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмета спору.
		При цьому, неукладений правочин не спричиняє жодних правових наслідків за фактом його вчинення сторонами.
		Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц ).
		Порушене право позивача у зв`язку з вчиненням неукладеного правочину пов`язується з конкретними юридичними фактами або діями, які мали місце внаслідок існування правочину, який за встановленими судом обставинами є неукладеним (схожа правова позиція щодо наслідків встановлення неукладеності правочину та способу захисту прав наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року в справі № 227/3760/19).
		За змістом заявлених позивачем позовних вимог ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад просить визнати недійсним запис про державну реестрацію прав оренди ФОП Гаріпова Івана Юрійовича на земельні ділянки в книзі реестрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану Берегівської районної державної адміністрації від 28.09.2022 року.
		За встановленими судом обставинами Договір оренди землі від 28.09.2022 між Королівською селищною радою Берегівського району Закарпатської області та Фізичною особою-підприємцем Гаріповим І.Ю. зареєстрований 28.09.2022 в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану Берегівської районної державної адміністрації.
		Підпунктом 10 пункту 27 Перехідних положень ЗК України визначено, що у Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану, яка ведеться районною військовою адміністрацією здійснюється державна реєстрація, зокрема, договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, переданих в оренду органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.
		Вказаний пункт 27 включено до Перехідних положень ЗК України Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану від 24.03.2022 №2145-ІХ та його положення в частині реєстрації договорів оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення у Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану є фактично новелою земельного законодавства, спрямованою на належне підтвердження права оренди за договорами оренди, які укладені під час воєнного стану на території України, у зв`язку з чим також означеним Законом №2145-ІХ були внесені зміни до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
		Водночас, внесеними в Земельний кодекс України змінами законодавцем не було врегульовано наслідки недійсності/нікчемності чи неукладеності договорів оренди, право за якими реєструється в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану, тобто необхідність скасування означених записів чи визнання їх недійсними, чи зобов`язання здійснити державну реєстрацію припинення права, чи будь-який інший спосіб відновлення порушеного права третіх осіб у зв`язку з державною реєстрацією договору оренди в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану.
		Згідно з ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		На думку суду, найбільш наближеним до спірних правовідносин щодо державної реєстрації договору оренди в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану відповідно до п. 27 Перехідних положень ЗК України є положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за змістом ст. 26 якого передбачено можливий спосіб захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
		За встановлених обставин, речове право оренди за договором оренди, укладеним за правилами п. 27 Перехідних положень ЗК України виникає за наслідком державної реєстрації договору оренди в Книзі реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану, а відтак, порушене право позивача може бути відновлене шляхом скасування запису про таку державну реєстрацію, що суперечить закону, по суті за диспозицією ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відповідає скасуванню рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.
		В даному контексті суд зважає також, що за змістом абз. 25 п. 27 Перехідних положень ЗК України форма Книги реєстрації землеволодінь і землекористувань в умовах воєнного стану визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
		Відповідна форма Книги затверджена наказом Міністерства аграрної політики
		та продовольства України від 11.04.2022 за №219 та стовбцями 21, 22 затвердженої Міністерством форми Книги визначено можливість скасування записів, які внесені до книги із зазначенням порядкового номеру такого запису та підстави скасування.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 колегія суддів зауважила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19).
		Даючи оцінку належності обраному позивачем способу захисту в цій частині, суд також зважає на ту обставину, що, за поясненнями позивача та відповідача 1, які надані в судовому засіданні 07.04.2023, фактично предмет оренди за Договором оренди від 28.09.2022 залишається у володінні та користуванні позивача, а земельні ділянки кадастрові номери 2121255600:03:001:0040, 2121255600:03:001:0037, 2121255600:01:002:0132, 2121255600:01:002:0131, 2121255600:01:002:0130, 2121255600:01:002:0129, 2121255600:01:002:0128, 2121255600:01:002:0127 за Актом приймання-передачі Королівською селищною радою орендарю не передано, у зв`язку з чим скасування запису про реєстрацію Договору оренди від 28.09.2022, який за встановленими обставинами є неукладеним, може в спірних правовідносинах вважатися належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача та усуне юридичну невизначеність, пов`язану з державною реєстрацію неукладеного договору оренди.
		Щодо вимоги про поновлення права постійного користування земельною ділянкою за Державним актом ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997 в розмірі 2062,2 га.
		Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.
		В силу положень ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.
		За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси, які порушені або оспорюються.
		Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.
		Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, необхідно також зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
		Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
		Натомість, вирішуючи спір, судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
		Вимогу про поновлення права постійного користування земельною ділянкою за Державним актом ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997 в розмірі 2062,2 га позивач вважає похідною від вимог про скасування рішень органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування, які на означених вище підстав судом визнано недійсними, а відтак, відновлення права постійного користування позивача земельною ділянкою площею 2062,2 га за Державним актом ІІ-ЗК №000863 від 02.09.1997 відбулося у зв`язку з визнанням недійсними рішень органу місцевого самоврядування, якими таке право припинено.
		Положення ст.ст. 92, 123 ЗК України регулюють процедуру набуття права постійного користування земельними ділянками та не передбачають можливість визнання/поновлення такого права за рішенням суду.
		Не визначено відповідного способу захисту порушених прав особи й в ст. 16 ЦК України та в ст. 152 ЗК України
		При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що у спірних правовідносинах задоволення позову про поновлення права постійного користування призведе того, що судове рішення підмінятиме встановлений Законом порядок набуття права користування земельною ділянкою, що стосується процедури оформлення землі і набуття особою відповідного права, яке у ВАТ Агропромислова група Закарпатський сад виникло на підставі Державного акту від 02.09.1997, а не судового рішення в даній справі, у зв`язку з чим такий спосіб захисту, як поновлення права постійного користування земельною ділянкою не є належним способом захисту прав та інтересів, установленим законом, оскільки не призводить до реального відновлення прав позивача, а відтак в задоволенні позовних вимог в цій частині правомірно відмовлено.
		Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
		Однак, апелянтом, всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б спростували факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
		У відповідності до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		З огляду на вищенаведене, Західний апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, зміни чи скасування рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.04.2023 у справі №907/763/22. Порушень норм процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі, судовою колегією не встановлено.
		 
		Судові витрати.
		У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
		Керуючись ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Королівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області б/н від 08.05.2023 (вх..№01-05/1598/23 від 17.05.2023) залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.04.2023 у справі №907/763/22 залишити без змін
		3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
		4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.
		 
		Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.
		Повний текст постанови виготовлено та підписано 11.08.2023
		 
		Головуючий суддяПлотніцький Б.Д.
		 
		СуддяКравчук Н.М.
		 
		СуддяСкрипчук О.С.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...