Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/23634/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2023.
Дата набрання законної сили: 09.08.2023
Номер судового провадження: 61-5275ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		09 серпня 2023 року
		м. Київ
		справа № 760/23634/21
		провадження № 61-5275св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ),
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шнайдер Сергій Володимирович, на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва, у складі судді Аксьонової Н. М., від 06 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Мережко М. В., Ігнатченко Н. В., Савченка С. І., від 16 березня 2023 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог 
		У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про зняття арешту та виключення запису про арешт майна.
		Позовна заява  ОСОБА_1 мотивована тим, що 06 вересня 2000 року державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа 
		№ 1-8/2000, виданого 28 лютого 2000 року Жовтневим районним судом 
		м. Києва, про конфіскацію майна, яке належить на праві власності 
		ОСОБА_3 , винесено постанову про арешт майна боржника та заборону на його відчуження. Постановою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
		Проте згідно договору купівлі-продажу від 03 вересня 1998 року вказана квартира належить в рівних частинах ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ).
		Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 за позовом ОСОБА_1 звільнено з-під арешту 
		1/3 частину вказаної квартири належну ОСОБА_3 .
		Однак реєстратором П`ятої київської державної нотаріальної контори 
		19 жовтня 2004 року внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна архівний запис № 1392039 про арешт квартири 
		АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Державним нотаріусом 21 липня 2021 року надано позивачу інформаційну довідку № 266790987, з якої вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний архівний запис № 1392039 про арешт квартири.
		Позивач 29 липня 2021 року звернулась до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту, додавши до заяви копію рішення Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року.
		У відповіді Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 
		від 12 серпня 2021 року зазначено, що виконавче провадження, згідно якого внесено запис про арешт в автоматизованій системі відсутнє та є знищеним, а тому заява позивача задоволена не була.
		Зважаючи на той факт, що позивач є власником 1/3 частини квартири, іншим співвласником є її дочка - ОСОБА_2 (на їх частини квартири арешт був накладений безпідставно), а про звільнення частки ОСОБА_3 з-під арешту є рішення суду, ОСОБА_1 вважала, що наявні підстави для зняття арешту з усієї квартири.
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який накладено постановою державного виконавця Лінніченко Д. О., відділу Державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції у м. Києві від 06 вересня 2000 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна архівний запис № 1392039 про арешт квартири АДРЕСА_1 .
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду 
		від 16 березня 2023 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що арешт накладено під час виконання виконавчого листа, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не виконання судового рішення у цивільній справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства. Також роз`яснено, що ОСОБА_1 має право звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шнайдер С. В. просить оскаржувані судові рішення скасувати, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		12 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шнайдер С. В. подав касаційну скаргу на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 16 березня 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. 
		У червні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 
		2019 року в справі № 383/493/18, в якій з позовом звернувся учасник кримінального провадження, щодо якого виконувалось рішення про конфіскацію майна, тоді як у розглядуваній справі позивач звернулась з позовом як власник майна, яка не є учасником кримінального чи виконавчого провадження.
		Звертає увагу, що ОСОБА_1 у позові не оскаржує дії державного виконавця, а просить усунути перешкоди в користуванні власністю, тому цей спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
		У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не подано
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 вересня 1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Личиною О. В., ОСОБА_1 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .
		06 вересня 2000 року державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції у м. Києві Лінніченко Д. О. при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-8/2000, виданого 28 лютого 2000 року Жовтневим районним судом м. Києва, про конфіскацію майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 , винесено постанову про арешт майна боржника та заборону на його відчуження. Постановою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
		Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 за позовом ОСОБА_1 до Податкової інспекції в Жовтневому районі м. Києва, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: відділ Державної виконавчої служби Жовтневого районного управління юстиції в м. Києві, Спеціалізоване державне підприємство «Укрспецюст» Міністерства юстиції України, - звільнено з-під арешту 1/3 частину квартири 
		АДРЕСА_1 . При цьому суд вказав про наявність підстав для зняття арешту із належної ОСОБА_3 частини квартири.
		ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		19 жовтня 2004 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження, а саме арешт № 1392039 на квартиру АДРЕСА_1 , підстава обтяження - постанова б/н від 06 вересня 2000 року, винесена відділом Державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції у м. Києві.
		Згідно з відповіддю Солом`янського відділу державної виконавчої служби у 
		м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12 серпня 2021 року виконавче провадження, згідно з яким внесено запис про арешт в автоматизованій системі виконавчих проваджень, відсутнє. Зазначене виконавче провадження знищено, а Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України 
		№ 512/5 від 02 квітня 2012 року, не передбачено механізму та порядку зняття арешту по виконавчим провадженням, які знищені та відсутні в автоматизованій системі.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі після її перегляду в апеляційному порядку є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
		Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
		Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
		Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
		Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
		Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 в справі 
		№ 727/2878/19 сформульовано висновок про те, що спір щодо звільнення майна з-під арешту, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 
		1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року, - є приватноправовим. Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
		У розглядуваній справі суди встановили, що арешт на квартиру АДРЕСА_1 , було накладено у 2000 році під час виконання вироку суду в частині конфіскації майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 .
		Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 звільнено з-під арешту 1/3 частину вказаної квартири.
		Закриваючи провадження у цивільній справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що  ОСОБА_1 не була ні учасником кримінального провадження (розпочатого та звершеного за правилами КПК України 
		1960 року), ні учасником виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на квартиру та звернулась до суду із позовом про захист своїх прав співвласника майна, а отже заявлений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
		Крім того, із частки у спірній квартирі, належній ОСОБА_3 , арешт вже було знято рішенням суду від 09 серпня 2001 року, а тому розгляд цієї справи за правилами цивільного судочинства не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.
		Відомості про скасування або втрату законної сили рішення Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 в розпорядженні Верховного Суду відсутні.
		За обставин встановлених у розглядуваній справі, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження, оскільки за суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту та характером спірних правовідносин, спір за вирішенням якого ОСОБА_1  звернулась до суду, є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
		Посилання судів попередніх інстанцій на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 383/493/18, є нерелевантними, оскільки у справі № 383/493/18, на відміну від розглядуваної справи, до суду звернувся із позовом учасник виконавчого провадження (боржник), якого було визнано винним у вчиненні злочину та на майно якого було накладено арешт під час виконання вироку суду про конфіскацію його майна.
		Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Оскільки справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду передбачені частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України підстави для нового розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шнайдер Сергій Володимирович, задовольнити.
		Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...