Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-375/11 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 15.08.2023.
Дата набрання законної сили: 02.08.2023
Номер судового провадження: 61-1669ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		 
		                                                                   
		Постанова                                                
		Іменем України
		 
		02 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 2-375/11
		 
		 
		провадження № 61-1669св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника  
		ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року у складі колегії суддів: 
		Зубакової В. П., Бондар Я. М., Остапенко В. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до Калінінського районного суду 
		м. Донецька з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виконання зобов`язання та стягнення заборгованості у розмірі 
		224 294,12 грн.
		 
		Заочним рішенням Калінінського районного суду м. Донецька Донецької області від 29 квітня 2011 року позов задоволено. Стягнено солідарно 
		з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на користь 
		АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитом, яка становить 
		224 294,12 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 178 668,31 грн; пеня (згідно з пунктом 6.1 кредитного договору) - 29 355,16 грн; нараховані, але не погашені відсотки -16 270,65 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		У червні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» (далі - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн») звернулось до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		28 вересня 2021 року доручено Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області вирішити питання щодо відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-375/11 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		28 жовтня 2021 року відновлено втрачене судове провадження у цивільній справі № 2-375/11 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині заочного рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 квітня 2011 року.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		24 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на 
		правонаступника - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» щодо примусового виконання виконавчих листів, виданих Калінінським районним судом 
		м. Донецька у справі № 2-375/11 про солідарне стягнення заборгованості 
		з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № 25-08-22/МК у розмірі 224 294,12 грн та судових витрат в сумі 1 820,00 грн.
		 
		У листопаді 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 
		29 квітня 2011 року.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		01 червня 2022 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Калінінського районного суду м. Донецька Донецької області від 29 квітня 
		2011 року залишено без задоволення.
		 
		У червні 2022 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Калінінського районного суду 
		м. Донецька від 29 квітня 2011 року.
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , на заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 квітня 2011 року у справі за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виконання зобов`язання та стягнення заборгованості.
		 
		Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , від імені та 
		в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , на заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 квітня 2011 року у справі за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виконання зобов`язання та стягнення заборгованості закрито.
		 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що неповне відновлення втраченого провадження у цій справі унеможливлює розгляд апеляційної скарги, а тому апеляційний суд за аналогією до частини четвертої статті 494 ЦПК України закрив апеляційне провадження.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		02 лютого 2023 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року і передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що перелік підстав закриття апеляційного провадження чітко визначений статтею 362 ЦПК України і розширеному тлумаченню не підлягає. Закриття апеляційного провадження за аналогією до частини четвертої статті 494 ЦПК України не відповідає нормам ЦПК України.
		 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
		 
		18 квітня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Заочним рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 29 квітня 2011 року стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитом у розмірі 224 294,12 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 
		178 668,31 грн; пеня (згідно з пунктом 6.1 кредитного договору) - 
		29 355,16 грн; нараховані, але не погашені відсотки -16 270,65 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		28 вересня 2021 року доручено Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області вирішити питання щодо відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі № 2-375/11 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		28 жовтня 2021 року відновлено втрачене судове провадження у справі 
		№ 2-375/11 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині заочного рішення Калінінського районного суду 
		м. Донецька від 29 квітня 2011 року.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		24 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 березня 2022 року, замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на 
		правонаступника - ТОВ «Преміум Лігал Колекшн» щодо примусового виконання виконавчих листів, виданих Калінінським районним судом 
		м. Донецька у справі № 2-375/11 про солідарне стягнення заборгованості 
		з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 за кредитним договором від 08 вересня 2008 року № 25-08-22/МК в розмірі 224 294,12 грн та судових витрат в сумі 1 820,00 грн.
		 
		Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 
		01 червня 2022 року заяву ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 квітня 2011 року залишено без задоволення.
		 
		У червні 2022 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу на заочне рішення Калінінського районного суду 
		м. Донецька від 29 квітня 2011 року.
		 
		Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_5 , на заочне рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 29 квітня 2011 року у справі за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виконання зобов`язання та стягнення заборгованості.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Апеляційний суд, закриваючи апеляційне провадження, урахував, що неповне відновлення втраченого провадження у цій справі унеможливлює розгляд апеляційної скарги, а тому апеляційний суд за аналогією до частини четвертої статті 494 ЦПК України, закрив апеляційне провадження.
		 
		Проте Верховний Суд не може погодитись з таким висновком з таких підстав.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає.
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, відступаючи від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 435/4160/13-ц (провадження № 61-15459св19), від 
		14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010 (провадження № 61-13540св21), від 20 липня 2022 року у справі № 423/725/13 (провадження № 61-15590св21), та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі № 2-1659/07 (провадження № 61-23248св19), зробив такі висновки.
		 
		У частині дев`ятій статті 10 ЦПК України зазначено, що, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
		 
		Аналогія закону та аналогія права розглядаються в загальній теорії права як засоби заповнення прогалин у законодавстві шляхом їх усунення чи подолання. Прогалини у законодавстві ускладнюють регулювання відповідних суспільних відносин через відсутність у законодавчому акті нормативного припису (норми права), що безпосередньо спрямований на їх врегулювання.
		 
		Аналогія закону - це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм права, які регулюють відносини, які є подібними тим, що потребують урегулювання в рамках цієї галузі права за найсуттєвішими ознаками.
		 
		Аналогія права - це застосування до конкретних відносин загальних засад 
		і сенсу законодавства у разі відсутності норм права, що регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридично справа вирішується на основі принципів права, таких, як справедливість, гуманізм, юридична рівність тощо, що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції України або загальних положеннях законодавчих актів.
		 
		Якщо суд виявив прогалину у законодавстві в процесі правозастосування, він зобов`язаний використовувати такі оперативні засоби її подолання, як аналогія закону чи аналогія права з метою вирішення конкретної юридичної справи.
		 
		Зазначений обов`язок суду випливає з частини десятої статті 10 ЦПК України, згідно з якою забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
		 
		У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11 (провадження 
		№ 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає 
		в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
		 
		Отже, застосування судом аналогії закону можливе лише у разі, якщо 
		є прогалина у законодавстві, тобто є суспільні відносини, які відносяться, зокрема, до сфери процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодним чином нормами процесуального права.
		 
		Отже, якщо певні цивільні процесуальні відносини не врегульовані ЦПК України, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом процесуальні відносини.
		 
		Ці правила є універсальними, тому що вони розраховані на врегулювання усіх цивільних процесуальних відносин у разі наявності прогалин у цивільному процесуальному законодавстві.
		 
		Водночас під час застосування правил про аналогію закону варто, насамперед з`ясувати характер спірних суспільних відносин. Якщо спірні відносини є цивільними процесуальними відносинами, прогалина в законодавстві буде мати місце тоді, коли у ЦПК України немає норми права, спрямованої на врегулювання таких спірних відносин.
		 
		Для застосування аналогії закону потрібно віднайти в актах цивільного процесуального законодавства правову норму, яка регулює подібні за змістом цивільні процесуальні відносини.
		 
		Питання про закриття апеляційного провадження врегульоване ЦПК України, який визначає підстави та порядок закриття апеляційного провадження у справі.
		 
		Відповідно до статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо: 1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги; 2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.
		 
		Інших підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою процесуальним законом не передбачено. 
		 
		Тобто підстави для закриття апеляційного провадження визначені чітко та вичерпно.
		 
		Відтак цей перелік підстав закриття апеляційного провадження не може бути розтлумачений розширено і так, щоб формулювати нові, не передбачені процесуальним законом підстави закриття апеляційного провадження.
		 
		Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що повноваження суду апеляційної інстанції вичерпним способом визначені та врегульовані в ЦПК України. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов`язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності норм Конституції та законів України.
		 
		Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Ненаділення суду апеляційної інстанції повноваженнями закривати апеляційне провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено лише частково, є очевидним, оскільки це відповідає змісту та самому призначенню стадії апеляційного перегляду в цивільному процесі.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України «Про судоустрій 
		і статус суддів» апеляційний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом.
		 
		У статті 374 ЦПК України визначено вичерпний перелік повноважень суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якого суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження 
		у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених 
		в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
		 
		ЦПК України надає суду апеляційної інстанції повноваження, зокрема, приймати та досліджувати докази, перевіряти законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, переглянути справу по суті заявлених вимог тощо. Так, суд апеляційної інстанції вправі скасовувати судове рішення повністю або частково та ухвалювати нове рішення у відповідній частині або змінювати судове рішення, якщо суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, 
		є недоведеними; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи; суд першої інстанції порушив норми процесуального права або неправильно застосував норми матеріального права тощо.
		 
		Тож апеляційний суд, будучи судом встановлення, дослідження та з`ясування питань про факти, може встановлювати обставини справи, приймати, досліджувати та надавати оцінку доказам.
		 
		На відміну від суду апеляційної інстанції, Верховний Суд є судом оцінки застосування права, а не встановлення фактів. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
		 
		Таким чином, Верховний Суд не наділений правом приймати та оцінювати докази, а тому цілком логічно, що в частині четвертій статті 494 ЦПК України виключно для суду касаційної інстанції передбачено право закрити касаційне провадження, якщо втрачене судове провадження судом не відновлено або відновлено не повністю.
		 
		Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними 
		в ухвалах від 06 лютого 2019 року у справі № 111/2150/13-ц (провадження № 61-24083сво18) та від 18 вересня 2019 року у справі № 522/10541/12 (провадження № 61-23630св18), у яких за результатом аналізу частини четвертої статті 494 ЦПК України суд дійшов висновків, що у разі невідновлення судового провадження повністю суд касаційної інстанції вправі закрити касаційне провадження, якщо відновлених матеріалів справи не вистачає для перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій.
		 
		Принцип інстанційності, покладений в основу побудови судової системи 
		в Україні, та очевидна відмінність у функціях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції впливають на те, що суд апеляційної інстанції не має повноважень для закриття апеляційного провадження у справі з наведених підстав. Тобто потрібно враховувати, що право на закриття провадження 
		у зв`язку з тим, що матеріалів судової справи не вистачає для перегляду судових рішень попередніх інстанцій, надано процесуальним законом (частина четверта статті 494 ЦПК України) виключно суду касаційної інстанції з урахуванням специфіки розгляду справ та меж перегляду судових рішень 
		в касаційному порядку.
		 
		Отже, незазначення у ЦПК України повноважень суду апеляційної інстанції на закриття апеляційного провадження у разі втрати судового провадження та неможливості його відновити повністю або в необхідній частині не 
		є прогалиною у законодавстві, яка підлягає довільному усуненню.
		 
		«Мовчання законодавця» щодо ненадання певних повноважень суду апеляційної інстанції, не можна розцінювати як прогалину у праві, що виключає можливість формулювання судом правила поведінки, яке розширює повноваження апеляційного суду у неправовий спосіб.
		 
		З наведених підставВерховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновків, що застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України як правової підстави закриття апеляційного провадження є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, 
		й зазначене не є прогалиною у законодавчому регулюванні, враховуючи відмінність у призначенні та повноваженнях суду апеляційної інстанції та суду касаційної інстанції.
		 
		У розумінні приписів статті 494 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження або у разі перегляду судового рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у відновленні втраченого судового провадження чи відновлено його частково, зобов`язаний ухвалити відповідне судове рішення у межах своєї компетенції та повноважень, у переліку яких закриття апеляційного провадження не передбачено.
		 
		У постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 753/6745/17 (провадження № 61-10424св20) зроблено висновок про те, що перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції відповідає принципу інстанційності судової системи та забезпечує виконання головного завдання «арреllatio» - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція по суті 
		є наданням новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
		 
		На переконання Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, закриття апеляційним судом апеляційного провадження у зв`язку з тим, що втрачене судове провадження відновлено лише частково, суперечить нормам процесуального права та позбавляє заявницю права на перегляд оскаржуваного рішення суду першої інстанції, що свідчить про порушення правана доступ до суду,гарантованого статтею 6 Конвенції. 
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Верховний Суд встановив, що висновок апеляційного суду про застосування за аналогією закону частини четвертої статті 494 ЦПК України та закриття апеляційного провадження у зв`язку з неповним відновленням втраченого судового провадження не ґрунтується на нормах цивільного процесуального законодавства та призвів до обмеження права заявниці на доступ до правосуддя.
		 
		Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року потрібно задовольнити, зазначену ухвалу скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		Щодо судових витрат
		 
		У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Оскільки справа передається до апеляційного суду для продовження розгляду, підстав для розподілу судових витрат немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника  ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задовольнити.
		 
		Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		ГоловуючийМ. Є. Червинська          Судді: А. Ю. Зайцев           Є. В. Коротенко           В. М. Коротун           М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...