Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/6215/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Порушення законів та звичаїв війни.
Надіслано для оприлюднення: 15.08.2023. Зареєстровано: 15.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2023.
Дата набрання законної сили: 15.09.2023
Номер судового провадження: 1-кп/361/696/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022000000000769

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		справа № 361/6215/22
		провадження № 1-кп/361/696/23
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		15.08.2023                                                                        м. Бровари
		 
		Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючого судді ОСОБА_1 
		за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		прокурора ОСОБА_3 ,
		захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022000000000769 від 12.08.2022, який надійшов з Офісу Генерального прокурора по обвинуваченню
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Російської Федерації, громадянина Російської Федерації, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , старшого сержанта 15-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади (миротворчих сил) 2-ї гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу (військова частина № 90600) Збройних Сил Російської Федерації, 
		у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26.06.1945, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН), до складу якої входять Україна, Російська Федерація (далі - РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав і резолюціями: від 16.12.1970 № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав і про обмеження їх незалежності і суверенітету від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, визначено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з якої б то не було причини у внутрішні і зовнішні справи інших держав. Закріплені обов`язки держав утримуватися від: збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; надання сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на своїй території навчання, фінансування і вербування найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі - УРСР) 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. 
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. 
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН. 
		Всупереч вказаним нормам Президент РФ, а також інші представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України.
		З цією метою 22.02.2022 Президент РФ підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані Державною думою та Радою Федерації Федеральних Зборів РФ. 
		В цей же день Президент РФ, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до Ради Федерації Федеральних Зборів РФ звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		Президент РФ 24.02.2022 оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ на територію України.
		Після цього, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці Збройних Сил РФ шляхом збройної агресії, незаконно вторглись на територію України через лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Київській, Сумській, Чернігівській та інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків. 
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.У подальшому воєнний стан указами Президента України неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
		Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна і міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		У ході активних бойових дій, під прикриттям широкомасштабного вторгнення та ракетного обстрілу з території РФ та Республіки Білорусь, Збройні Сили РФ вторглися на територію України, з метою її окупації, зміни меж її території з одночасним грубим порушенням законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України та 08.03.2022 взяли під повний контроль ряд населених пунктів, серед яких село Бобрик, розташоване на території Великодимерської селищної територіальної громади Броварського району Київської області, де на той час перебувало цивільне населення, яке не брало участі у збройному конфлікті.
		Починаючи з 08.03.2022 по 30.03.2022, військовослужбовці Збройних Сил РФ і зокрема 15-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади (миротворчих сил) 2-ї гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу (військова частина № 90600 ) Збройних Сил РФ повністю контролювали територію с. Бобрик Броварського району Київської області, де розмістили бойову техніку, безперешкодно пересувалися вулицями, користувалися майном місцевих жителів, спілкувались з ними, залякували їх та погрожували фізичною розправою, контролювали їх переміщення в межах населеного пункту, проводили рейди по домоволодіннях з метою повного підкорення жителів волі військовослужбовців РФ. 
		Маючи повний контроль над населеним пунктом Бобрик Великодимерської селищної територіальної громади, військовослужбовці Збройних Сил РФ переконались, що на території населеного пункту проживає цивільне населення, яке не бере участі у збройному конфлікті та не може чинити будь-якого спротиву волі окупантів, а також що на території села та поза його межами не розміщені військові об`єкти та підрозділи Збройних Сил України.
		Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 2 Женевської Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Женевська Конвенція), ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про ратифікацію Женевських конвенцій від 12.08.1949 про захист жертв війни» від 03.07.1954, ця Конвенція застосовується до всіх випадків оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується до всіх випадків часткової або цілковитої окупації Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не натрапляє на жодний збройний спротив.
		Згідно ч. 1 ст. 4 Женевської Конвенції, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 6 Женевської Конвенції, вона повинна застосовуватися з самого початку будь-якого конфлікту або окупації, зазначених у статті 2-й цієї Конвенції. На території сторін конфлікту застосування Конвенції припиняється після загального припинення бойових дій. На окупованій території застосування цієї Конвенції припиняється через рік після загального припинення бойових дій.
		Відповідно до ст. 3 Женевської Конвенції сторони домовилися, що з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої є раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб:
		a) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури;
		c) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження.
		Відповідно до положень ст. 27 Женевської Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Статтею 29 Женевської Конвенції передбачено, що сторона конфлікту, під владою якої є особи, що перебувають під захистом, відповідає за поводження своїх представників із цими особами, причому це не знімає особистої відповідальності з таких представників. Також, у статті 32 Женевської Конвенції встановлено, що Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою.
		Відповідно до ст. 33 Женевської Конвенції пограбування забороняються. 
		Статтею 147 Женевської Конвенції встановлено, що серйозні порушення, становлять такі порушення, що охоплюють такі дії, якщо їх здійснено проти осіб або власності, які перебувають під захистом цієї Конвенції.
		Згідно з ч. 1 ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 08.06.1977, який ратифікований Указом Президії Верховної Ради УРСР від 18.08.1989 (далі - Протокол І), цивільне населення й окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями. Частиною 2 цієї статті передбачено, що цивільне населення як таке, а також окремі цивільні особи не повинні бути об`єктом нападів. Заборонено акти насильства чи загрози насильства, що мають головною метою тероризувати цивільне населення.
		Також, відповідно до ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 (Протокол І) заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів - насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема: вбивство; катування всіх видів - фізичні чи психічні; тілесні покарання; каліцтво; знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; і погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
		Відповідно до ст.ст. 28, 42, 46, 47 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, які Нотою Міністерства закордонних справ СРСР відносно Гаазької конвенції і декларацій 1899 і 1907 років від 07.03.1955 визнані Урядом СРСР, територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Разом з цим зазначено, що приватна власність, повинна поважатися та не підлягає конфіскації. Забороняється віддавати на розграбування місце або місто, навіть узяті приступом. Приватна власність не підлягає конфіскації. Грабіж категорично забороняється.
		Статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 Україна
		підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України.
		Статтею 7 указаного Закону визначено, що Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
		Крім того, відповідно до ст. 47 Бойового уставу з підготовки та ведення загальновійськового бою (частина ІІ батальйон, рота), який затверджений наказом головнокомандувача сухопутними військами - заступником міністра оборони РФ від 31.08.2004 № 130, командири (начальники) усіх рівнів зобов`язані: знати та враховувати під час підготовки та під час ведення бою (виконання отриманого завдання) норми міжнародного гуманітарного права; вимагати їх знання та забезпечувати неухильне виконання підлеглим особовим складом; припиняти випадки порушення цих норм; притягувати до відповідальності осіб, які вчинили порушення.
		При цьому, п. 7 Настановлення з міжнародного гуманітарного права для Збройних Сил РФ, затвердженого наказом міністра оборони РФ від 08.08.2001 (далі - Настановлення), забороняється вчиняти терор щодо цивільного населення.
		Пунктом 46 Настановлення передбачено, що жертви збройних конфліктів (у тому числі цивільне населення) користуються повагою та перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, якщо вони утримуються від будь-яких ворожих дій стосовно збройних сил.
		Водночас пунктом 74 Настановлення передбачена відповідальність командира з`єднання (частини, підрозділи), розташованого на окупованій території, який зобов`язаний, поважаючи існуючі на окупованій території закони, вживати всіх залежних від нього заходів щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, запобігання пограбуванню та незаконній конфіскації майна. Однак щодо цивільного населення можуть бути вжиті додаткові заходи контролю та забезпечення безпеки у зв`язку з воєнним станом.
		Крім того, на виконання п. 149 Настановлення завданнями морально-психологічного забезпечення з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права є:
		-аргументоване переконання особового складу в необхідності дотримання принципів та норм міжнародного гуманітарного права;
		-виховання особового складу у кращих російських традиціях гуманного ставлення до жертв збройних конфліктів та громадянського населення.
		Таким чином, військовослужбовці Збройних Сил РФ, які контролювали територію с. Бобрик Броварського району Київської області, були обізнані та повинні були дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права, а керівництво частин, які окупували населені пункти України, зобов`язані забезпечити дотримання норм міжнародного гуманітарного права їх підлеглими.
		Однак, військовослужбовцями РФ умисно та систематично здійснювалися дії, які порушували закони та звичаї ведення війни, що закріплені в Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатку до неї: Положенні про закони і звичаї війни на суходолі, Конвенції про захист цивільного населення під час війни, а також в інших міжнародних договорах, що визначають права і обов`язки військовослужбовців, а також цивільного населення.
		Порушуючи вимог п. 2 ст. 1 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, військовослужбовці Збройних Сил РФ не мали на собі закріплених відмітних емблем, які можуть бути впізнані на відстані, лише постійно носили при собі зброю, відкрито її демонстрували та погрожували застосувати до цивільного населення.
		Так, 09.03.2022 в денний період часу (точний час досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем 15-ї окремої гвардійської мотострілецької бригади (миротворчих сил) 2-ї гвардійської загальновійськової армії Центрального військового округу (військова частина № 90600 ) Збройних Сил РФ, спільно із трьома невстановленими особами із числа військовослужбовців Збройних Сил РФ, які відкрито демонстрували зброю, зайшли на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , де на той час перебували цивільні особи, а саме ОСОБА_6 разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 .
		ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що перед ним цивільні особи, які не беруть участі у воєнних діях і на яких поширюються норми міжнародного гуманітарного права та які не мають можливості чинити опір порушив вимоги ст. 27 Женевської Конвенції щодо права осіб, які перебувають під її захистом, на особисту повагу, повагу до своєї честі, гуманне ставлення та захист від будь-якого акту насильства чи залякування. Зокрема, останній перебуваючи в коридорі будинку АДРЕСА_2 , почав висловлювати погрози фізичної розправи ОСОБА_6 , чим вчинив дії спрямовані на його залякування та приниження його честі.
		Після цього, ОСОБА_4 наніс один удар рукояткою зброї в область голови ОСОБА_6 , внаслідок чого останній впав на підлогу, а ОСОБА_4 продовжуючи свої протиправні дії, наніс декілька ударів ногами по корпусу тіла ОСОБА_6 , після чого силою підняв останнього з підлоги та разом із двома невстановленими особами із числа військовослужбовців РФ, вивели ОСОБА_6 з будинку та повели в розташоване на території домоволодіння АДРЕСА_2 господарське приміщення. Один із невстановлених військовослужбовців РФ залишився у будинку разом з ОСОБА_7 .
		Перебуваючи у господарському приміщенні, ОСОБА_4 в присутності двох невстановлених осіб із числа військовослужбовців РФ, зв`язав ОСОБА_6 руки рушником за спиною, повалив на підлогу та знов почав наносити удари по корпусу тіла та голові останнього.
		ОСОБА_4 припинив наносити тілесні ушкодження ОСОБА_6 тільки після того, як у господарське приміщення прийшла ОСОБА_7 .
		Після цього, продовжуючи свої протиправні дії та розуміючи, що місцеві жителі села не беруть участі у збройному конфлікті та перебувають під захистом Конвенції, не мають можливості чинити супротив будь-яким його наказам та діям, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_7 повернувся до приміщення будинку, де у порушення ст. 27 Женевської Конвенції, з метою демонстрування своєї зверхності та приниження честі останньої, а також задля залякування її та членів її сім`ї для подолання будь-якого спротиву, здійснив постріл із вогнепальної зброї в стелю будинку, після чого став вимагати від ОСОБА_7 передачу йому її матеріальних цінностей та мобільного телефону. Побоюючись за своє життя та здоров`я, ОСОБА_7 передала ОСОБА_4 свій мобільний телефон марки Xiaomi Redmi Note 4 з сім картою оператора ПрАТ «Київстар» НОМЕР_4 . Тим самим, ОСОБА_4 вчинив злочин, який виразився в інших порушеннях законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Після чого, ОСОБА_4 , незаконно заволодівши мобільним телефоном ОСОБА_7 , вийшов разом із трьома невстановленими особами із числа військовослужбовців РФ з території вказаного домоволодіння.
		Крім того, ОСОБА_4 , продовжуючи свої протиправні дії, 09.03.2022 в денний період часу, спільно із невстановленими особами із числа військовослужбовців РФ, відкрито демонструючи зброю, зайшли на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , де на той час перебувала цивільна особа ОСОБА_8 .
		ОСОБА_4 , усвідомлюючи, що перед ним цивільна особа, на яку поширюються норми міжнародного гуманітарного права та яка не має можливості чинити опір, у порушення ст. 27 Женевської Конвенції щодо права осіб, які перебувають під її захистом, на особисту повагу, повагу до своєї честі, гуманне ставлення та захист від будь-якого акту насильства чи залякування, вчинив дії, спрямовані на приниження честі та залякування шляхом примушування ОСОБА_8 лягти на підлогу будинку АДРЕСА_2 . Після чого ОСОБА_4 , відрізавши ножом, який приніс з собою, шнур від праски, зв`язав ОСОБА_8 руки в положенні за спиною, наказав лежати в такому положенні на підлозі та з метою демонстрування своєї зверхності та приниження честі останнього, а також задля залякування його та для подолання будь-якого супротиву, здійснив декілька пострілів із вогнепальної зброї в стелю та підлогу будинку біля голови ОСОБА_8 , після чого став вимагати від останнього передачу йому матеріальних цінностей та мобільного телефону. ОСОБА_8 , побоюючись за своє життя та здоров`я, передав ОСОБА_4 наявний при ньому мобільний телефон невстановленої марки. Після чого ОСОБА_4 , незаконно заволодівши мобільним телефоном ОСОБА_8 , вийшов разом із невстановленими особами із числа військовослужбовців РФ з території вказаного домоволодіння.
		Таким чином, своїми умисними протиправними діями ОСОБА_4 порушив закони та звичаї війни, а саме : жорстоке поводження з цивільним населенням, що полягало у нанесенні тілесних ушкоджень та залякування шляхом погроз фізичною розправою цивільного населення, розграбуванні, тобто у порушенні ч. 2 ст. 33 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, підписаної у м. Женеві 12.08.1949, ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевськиї конвенцій від 12.08.1949, ст.ст. 28, 47 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, яке є додатком до ІV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 438 КК України.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_4 , який показань суду не надавав та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду також не надходило.
		При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника адвоката ОСОБА_5 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Київській області, який був захисником на стадії досудового розслідування і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		Повістки про виклик обвинуваченого  ОСОБА_4 , а також інформацію про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України шляхом опублікування повістки про виклик на офіційному сайті Броварського міськрайонного суду Київської області і в газеті «Урядовий кур'єр», у судові засідання не з'являвся, що не перешкоджає розгляду кримінального провадження при здійсненні спеціального судового провадження.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_4 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчить про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		Захисник у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв'язатися з обвинуваченим і з'ясувати в нього правову позицію щодо пред'явленого обвинувачення. Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у дослідженні доказів, звертав увагу суду на роль обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні, виступав у дебатах та висловив свою позицію щодо наявності підстав для постановлення виправдувального вироку відносно ОСОБА_4 , так як відсутні докази щодо причетності останнього до вчинення інкримінованих стороною обвинувачення дій.
		Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що під час досудового розслідування та судового розгляду вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_4 на захист та доступ до правосуддя.
		У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014 та повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02. 2022, а також анексія з боку РФ частини території України - є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, внаслідок якого були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
		Винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доводиться сукупністю зібраних в кримінальному провадженні та досліджених в судовому засіданні доказів.
		Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 повідомив суду, що о 9 годині ранку 09.03.2022 він побачив, що в АДРЕСА_2 , де він проживає, заїхала військова техніка, через деякий час він почув стукіт в двері його будинку, він спочатку не відчиняв, а після того, як військові РФ вибили вікно в будинку, ОСОБА_8 відчинив двері свого будинку, куди забігли чоловік 5-6 військовиї РФ, почалу все в хаті обшукувати, перевірили документи і пішли до сусідів. Через деякий час повернулися, з ними був обвинувачений ОСОБА_4 з автоматом, він почав допитувати ОСОБА_8 , йому зв`язали позаду руки, зв`язали ноги, ОСОБА_4 стріляв в стелю, потім стріляв біля вуха потерпілого, наносив удари, в тому числі ногою по голові ОСОБА_8 , залякувавши останнього та погрожуючи йому розстрілом та інші погрози, які ОСОБА_8 не бажає повторювати, вимагав передачу матеріальних цінностей та мобільного телефону, який потерпілий ОСОБА_8 віддав ОСОБА_4 побоюючись за своє життя.
		Потерпілий ОСОБА_6 в судовому засіданні повідомив суду, що 09.03.2022 він був вдома разом із сім`єю, десь близько 9 години ранку вони побачили на АДРЕСА_2 , де потерпілий проживає разом із родиною, військову техніку. Військові РФ почали ходити по дворах, перевіряли документи, мобільні телефони. Свої мобільні телефони сім`я потерпілого сховали, та надали на огляд кнопочний телефон їх бабусі. Через деякий час військові повернулися вже розлючені, почали все в будинку перевіряти, а самого ОСОБА_6 з погрозами витовкали з будинку в літню кухню, де почали бити, зв`язали, повідомивши, що він тепер їх військовополонений, кинули на долівку, почали обшукувати літню кухню. Потів вони почули пострів з будинку і всі побігли в будинок. Через деякий час ОСОБА_6 потягнули знову в будинок, кинули на пол, ставили на нього ноги, принижуючи таким чином та погрожуючи позбавити життя. Погрожував смертю, приставляючи ніж до горла, бив та знущався морально військовий на ім`я « ОСОБА_4 », в подальшому він впізнав, що це ОСОБА_4 . Наступного дня військові РФ, тому числі «ОСОБА_4» повернулися та викрадали з домоволодіння потерпілого цінні речі. Телефон потерпілого також був викрадений військовими РФ, в подальшому з його телефону в соціальних сітях окупанти писали від імені потерпілого пости на підтримку військових РФ.
		Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_7 повідомила суду, що 08.03.2022 їй звечора зателефонувала сестра і повідомила, що в центрі с. Бобрик знаходяться військові РФ, а вже наступного дня вони самі побачили, як у всі двори на їх вулиці заїхала техніка, військові РФ почали ходити по дворах, хатах, вимагали документи, телефони. Потерпіла повідомила, що вони свої телефони сховали, надали окупантам лише старий кнопочний телефон бабусі, однак через деякий час повернулися військові РФ, вони були дуже розлючені, забрали чоловіка потерпілої ОСОБА_6 , погнали його в шию до літньої кухні, звідки потерпіла ОСОБА_7 чула як його б`ють, потерпіла побігла до літньої кухні, стукала в двері, плакала і просила, щоб відпустили її чоловіка. Двері відчинив військовий на ім`я « ОСОБА_4 », який, погрожуючи, приказав потерпілій повернутися в будинок, примусив сісти на дивані разом із бабусями, та, погрожуючи великим мисливським ножем, яким водив перед обличчям потерпілої розповідаючи, що цей ніж перерізав горло 9 особам, вона може бути наступною, вимагав передати йому долари, золото та інші цінності. Потерпіла з переляку заклякла та мовчала, тоді ОСОБА_4 зробив пострів в стелю, на постріл прибігли військові РФ з літньої кухні, почали нишпорити по хаті, шукали цінності, при цьому сказали, що якщо знайдуть телефони - розстріляють. Злякавшись за своє життя і життя присутніх потерпіла віддала російським військовим сховані телефони, в подальшому з їх телефонів окупантами писалися різні речі на кшталт «росия рулит» і таке подібне. Військові, погрожуючи застосуванням насильства, заставили потерпілу ОСОБА_7 пекти їм торта, що вона і зробила, побоюючись за життя своє та близьких людей. Наступного дня ОСОБА_4 знову приїхав до їхнього будинку, забрав з гаража машину і їздив на ній, поки не попробивав колеса та не зламав її. Також забрав з гаража всі інструменти.
		Суд, провівши розгляд в межах висунутого обвинувачення у відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України, дослідивши докази сторони обвинувачення, заслухавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, за встановлених судом обставин, яка підтверджується також сукупністю зібраних письмових доказів, досліджених та перевірених в судовому засіданні, а саме:
		- протоколами огляду від 11.08.2022 домоволодінь, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , належного потерпілому ОСОБА_6 , та будинок АДРЕСА_3 , належного потерпілому ОСОБА_8 ;
		- матеріалами виконання доручення старшого слідчого у кримінальному провадженні Департаментом захисту національної державності СБУ на проведення слідчих (розшукових) дій, в ході яких встановлено особу, причетну до вчинення 09.03.2022 в с. Бобрик Броварського району Київської області стосовно потерпілих громадян України ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;
		- протоколом огляду інтернет сторінки від 13.08.2022, за результатом якого отримано інформацію та фотозображення користувача з ім`ям « ОСОБА_4 »;
		- протоколом огляду речей від 15.08.2022, а саме коробки від мобільного телефона Mi Note4X RAM ROM 3 Gb 32 Gb, із зазначеними ІМЕІ 1 НОМЕР_5 та ІМЕІ 2 НОМЕР_6 , належного ОСОБА_7 , який відібрав у останньої під час окупації військовослужбовець збройних сил російської федерації на ім`я « ОСОБА_4 »; постановою від 15.08.2022 вказану коробку від мобільного телефону визнано речовим доказом;
		- протоколом допиту свідка ОСОБА_12 , військовослужбовця збройних сил російської федерації ВЧ 90600 , який повідомив, що йому відомий військовослужбовець за ім`ям « ОСОБА_4 », останній служив в тій же ВЧ 90600 , та з яким свідок перебував на території України та бачив його в період з 28.02.2022 по 08.03.2022 в «Перемога», «Тарасівка» та в інших населених пунктах, може його впізнати по фото;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.08.2022 за участю свідка ОСОБА_12 , в ході якого він впізнав відомого йому на ім`я « ОСОБА_4 » військовослужбовця, який проходить службу у ВЧ 90600 ;
		- висновком експерта від 07.10.2022 №СЕ-19-22/28214-БЛ предмет, схожий на фрагмент кулі, який вилучено в ході огляду приміщення будинку АДРЕСА_3 , до боєприпасів не відноситься, є частиною (фрагментом оболонки стріляної кулі) калібру 5,45 мм, встановити, з якого виду та типу зброї стріляний на дослідження фрагмент не надалося можливим у звязку із відсутністю слідів від внутрішньої поверхні каналу ствола;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю свідка ОСОБА_13 , в ході якого вона впізнала ОСОБА_4 , як особу, яка в березні 2022 року в її будинку вчиняв протиправні дії, називався при цьому - «ОСОБА_4»;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_8 , в ході якого він впізнав ОСОБА_4 , якого потерпілий бачив в березні 2022 року за місцем свого проживання і який вчинив відносно потерпілого кримінальне правопорушення;
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю ОСОБА_7 , в ході якого вона впізнала ОСОБА_4 , як особу, яку вона бачила в березні 2022 року в приміщенні її будинку і який скоював відносно потерпілої кримінальне правопорушення; 
		- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками за участю ОСОБА_6 , в ході якого він впізнав ОСОБА_4 , як особу, якого потерпілий бачив в березні 2022 року за місцем свого проживання і який вчинив відносно потерпілого кримінальне правопорушення;
		- ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.11.2022 надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12022000000000769 від 12.08.2022 відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.
		Крім того, судом досліджені матеріали справи, які підтверджують заходи, які були вжиті щодо повідомлення обвинуваченого про вчинення стосовно нього процесуальних дій та забезпечення останнього правами на захист, а саме:
		- дані щодо публікації повісток про виклик підозрюваного ОСОБА_4 до Головного слідчого управління ГУНП України;
		- витяги з газети «Урядовий кур`єр» з оголошеннями про повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та повістки про виклик останнього в ОВС Головного слідчого управління ГУНП України.
		Прокурором також долучено у судовому засіданні процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		Усі перераховані джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення. Незгода сторони захисту з наданими стороною обвинувачення доказами у кримінальному провадженні не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими, а є лише способом захисту. З огляду на наведене, доводи сторони захисту не спростовують провину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, за встановлених судом обставин.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Інші досліджені судом та долучені до матеріалів справи документи з матеріалів кримінального провадження (Витяг з ЄРДР,заяви громадян про дозвіл працівникам поліції на огляд місця події, постанови, клопотання слідчих, постанови слідчого судді про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, супровідні листи, та інші), не підтверджують і не спростовують винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, однак підтверджують дотримання кримінального процесуального законодавства при проведенні досудового розслідування та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.
		Статус особи у збройному конфлікті є відправною точкою для наділення її відповідними правами та обов`язками. В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 є військовослужбовцем російської федерації і безпосередньо приймав участь у військових діях.
		В свою чергу потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не належали ані до особового складу збройних сил, ані до будь яких інших ополчень, загонів тощо, які озброюються під час наближення ворога.
		Враховуючи вищевикладене, потерпілі ОСОБА_8 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 беззаперечно перебували під захистом Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (далі - Конвенція).
		Суд, дослідивши за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, розглянувши наявні докази, з огляду на належне повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд, характер обвинувачення та забезпечення його права на захист захисником, вважає за можливе прийняття обвинувального вироку у справі.
		Сукупність показань потерпілих у співставленні з наявними в справі письмовими доказами, які узгоджуються між собою, є цілком змістовними та дозволяють скласти цілісний сюжет реконструйованої ними події. Підстав для піддання сумніву достовірності показань допитаних у судовому засіданні осіб судом не встановлено.
		Будь яких порушень процесуального закону під час руху кримінального провадження на всіх стадіях процесу, які були б підставою для визнання доказів неналежними чи не допустимими не виявлено.
		Вирішуючи питання щодо надання юридичної оцінки діям обвинуваченого, суд виходить з того, що ст. 27 Конвенції визначено право цивільних осіб, за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі. Жінки потребують особливого захисту від будь-якого зазіхання на їхню честь, і, зокрема, захисту від зґвалтування, примушування до проституції чи будь-якої іншої форми посягання на їхню моральність. Відповідно до ст. ст. 31-32 Конвенції, забороняється, зокрема: жодний примус фізичного чи морального порядку не може застосовуватися до осіб, які перебувають під захистом, зокрема з метою отримання від них або від третіх осіб якихось відомостей; застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей. Відповідно до ст. 33 Конвенції пограбування та репресалії стосовно осіб, які перебувають під захистом, і їхнього майна забороняються.
		Статтею 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), передбачено, що заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці такі дії, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів: насильство над життям, здоров`ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема вбивство, катування всіх видів - фізичні чи психічні, тілесні покарання, каліцтво; знущання над людською гідністю, зокрема, принижуюче й образливе поводження, примус до проституції чи непристойне посягання в будь-якій його формі; погрози вчинити будь-яку з вищезазначених дій.
		З проведеного аналізу доказів, наданих суду, в поєднанні з положеннями ст.147 Конвенції та ст. 85 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), які визначають серйозні порушення згаданої Конвенції, суд вважає доведеним скоєння ОСОБА_4 дій щодо жорстокого поводження з цивільним населенням, а також у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а відтак його дії кваліфікує за ч. 1 ст. 483 КК України.
		У відповідності до ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 483 КК України відноситься до особливо тяжкого злочину.
		Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.
		Обираючи обвинуваченому ОСОБА_4 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, фактичні обставини його вчинення (час, місце, спосіб, наслідки, характер та інтенсивність протиправних дій), форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.
		Обставин, які пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_4 , відповідно до ст.ст.66,67 КК України, судом не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_4 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає за доцільне призначити йому покарання в межах санкції статті у виді позбавлення волі, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
		На думку суду таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
		Оскільки ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 02.11.2022 відносно ОСОБА_4 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити незмінним.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено. Арешт на майно не накладався.
		Питання щодо речових доказів суд вирішує в поряду ст. 100 КПК України. 
		Документально підтверджені витрати на залучення експертів слід стягнути на користь держави з обвинуваченого.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370-371, 374, КПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_4  визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України та призначити йому покарання у виді 10 (десяти) років позбавлення волі.
		Початок строку відбування покарання  ОСОБА_4  обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.
		  ОСОБА_4  залишити незмінним запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
		Речові докази по справі : коробку від мобільного телефону Mi Note4X RAM ROM 3 Gb 32 Gb, ІМЕІ 1 НОМЕР_5 та ІМЕІ 2 НОМЕР_6 - повернути власнику за належністю.
		Стягнути із  ОСОБА_4  на користь держави судові витрати в сумі 1510,24 грн. (одна тисяча п'ятсот десять грн. 24 коп). 
		На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		Згідно з ч. 3 ст. 400 КПК України, якщо апеляційну скаргу подано обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, суд поновлює строк за умови надання обвинуваченим підтвердження наявності поважних причин, передбачених ст. 138 КПК України, та надсилає апеляційну скаргу разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції з дотриманням правил, передбачених ст. 399 КПК України. 
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннямистатті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Суддя                                          ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...