Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 917/1173/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано судом: 15.08.2023. Зареєстровано: 16.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.08.2023.
Дата набрання законної сили: 09.08.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		09 серпня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  917/1173/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова   Є.   В. - головуючого, Міщенка І. С., Рогач Л. І., 
		секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 (колегія суддів: Плахов О. В., Бородіна Л. І., Мартюхіна Н. О.) у справі
		за позовом заступника керівника Полтавської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Міністерства освіти і науки України та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавська обласна військова адміністрація) до відповідачів: 1) фізичної особи - підприємця Косика Олександра Олександровича, 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Професійного-технічного училища № 31 м. Полтава, про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії,
		за участю прокурора - Зарудяної Н. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У вересні 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - прокурор) в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах,   - Міністерства освіти і науки України (далі - Міносвіти) та Полтавської обласної державної адміністрації (Полтавської обласної військової адміністрації) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Косика   О.   О. (далі - ФОП Косик О. О.) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі - РВ ФДМУ) про:
		-          визнання недійсним договору від 08.01.2014 № 2/14-Н оренди державного нерухомого майна - нежитлового приміщення площею 22,2 кв. м, розташованого за адресою: м. Полтава, вул. Івана Мазепи, 59 (колишня назва вул. Калініна), що належить до державної власності та що перебуває на балансі Професійного-технічного училища № 31 м. Полтава (далі - Училище), укладеного між РВ   ФДМУ та ФОП Косиком О. О.
		-          зобов`язання ФОП Косика О. О. звільнити та повернути Полтавській обласній військовій адміністрації це майно шляхом підписання акта приймання передачі.
		2.          На обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що оспорюваний договір не відповідає приписам частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки передане в оренду нерухоме майно не може бути об`єктом оренди для використання його у господарській діяльності, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тобто прокурор указав на незаконну передачу в оренду приміщень державного навчального закладу для здійснення діяльності, що не пов`язана з навчально-виховним процесом. 
		3.          Право на звернення з цим позовом прокурор обґрунтовував тим, що після його звернення до позивачів з приводу виявленого порушення, яке полягає у незаконному використанні приміщення навчально-виховного комплексу не за його цільовим призначенням, вони не вжили заходів щодо захисту в судовому порядку інтересів держави.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		4.          У жовтні 2013 року Міносвіти надало згоду РВ ФДМУ на передачу в оренду терміном до одного року названого приміщення, яке перебувало на балансі Училища. 
		5.           08.01.2014 між РВ ФДМУ як орендодавцем та ФОП Косиком О. О. як орендарем укладено договір № 2/14-Н оренди державного нерухомого майна, відповідно до якого останньому передано у строкове платне користування до 08.01.2015 нежитлове приміщення, що знаходиться у власності Міносвіти і на балансі Училища, та розташоване за названою вище адресою. Згодом строк дії договору неодноразово продовжувався.
		6.          Засновником Училища є Міносвіти. Училище підпорядковане Міносвіти. Управління училищем здійснюється Міносвіти, органом управління освітою Полтавської обласної державної адміністрації відповідно до повноважень, визначених законодавством України та іншими нормативно- правовими актами. Об`єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно - освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно училища є державною власністю, що закріплена Міносвіти, перебуває в оперативному управлінні навчального закладу. Функції управління майном, закріпленим за училищем, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міносвіти. Видом діяльності Училища є, зокрема, професійно- технічна освіта (основний) (пункти 2.2, 6.1, 7.9 статуту).
		7.          У пункті 1.6 названого договору сторони домовилися про те, що спірне майно передано в оренду з метою розміщення суб`єкта господарювання, який діє на основі приватної власності і провадить господарську діяльність з медичної практики (стоматологічний кабінет).
		8.          Основним видом діяльності ФОП Косика О. О. є стоматологічна практика і, як зазначено у пункті 1.6 договору, майно закладу освіти передано в оренду з метою розміщення стоматологічного кабінету, позаяк господарська діяльність ФОП Косика О. О. не пов`язана з наданням послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу. Прокурор вважає, що передача приміщень в оренду ФОП Косику О. О. незаконна, оскільки не пов`язана з навчальним процесом.
		9.          ФОП Косик О. О. та РВ ФДМУ звернулися до місцевого господарського суду із заявами про застосування позовної давності, з огляду на які просили відмовити у позові.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		10.           19.12.2022 Господарський суд Полтавської ухвалив рішення про відмову у позові внаслідок пропуску позовної давності. 
		11.           03.04.2023 Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування цього рішення та ухвалив нове рішення про задоволення позову. Суд апеляційної інстанції встановив факт невідповідності оспорюваного договору вказаним вище приписам закону, оскільки орендоване ФОП   Косиком О. О. приміщення є об`єктом освіти і відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту" не могло використовуватися не за призначенням, тоді як могло передаватися в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом. Разом з цим апеляційний господарський суд зазначив, що позовну вимогу про повернення майна слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця майна, і не застосував у зв`язку з цим її наслідки. 
		Короткий зміст касаційної скарги
		12.          РВ ФДМУ звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. 
		13.          Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами правових позицій Верховного Суду, викладених ним у касаційній скарзі, стосовно застосування позовної давності.
		14.          Скаржник наполягає на пропуску позовної давності, яка не застосована судом апеляційної інстанції до позовної вимоги про визнання недійсним договору, тоді як цей суд сформулював такий висновок лише стосовно позовної вимоги про повернення майна. Натомість застосування реституції є наслідком недійсності договору.
		Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
		15.          Міністерство освіти і науки України та прокурор у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а постанову - без змін, посилаючись на те, що використання майна для діяльності, не пов`язаної з навчально-виховним процесом, суперечить приписам закону. До того ж прокурор наполягає на тому, що позовна давність до позовної вимоги про визнання недійсним договору не спливла.
		Мотивувальна частина
		16.          Спір у цій справі стосується наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, а також про звільнення його орендарем.
		17.          У цій справі суди обох інстанцій дійшли висновку, що передані в оренду ФОП   Косику О. О. приміщення, господарська діяльність якого пов`язана зі здійсненням медичної практики у сфері стоматології, використовуються не за освітніми цілями, що не узгоджується з метою функціонування навчального закладу і заборонено законом. Тому, установивши, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" та пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 № 63, указали на те, що він підлягає визнанню недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а спірні приміщення - поверненню орендодавцю.
		18.          В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції послався зокрема на висновки, викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17.
		19.          У справі № 906/164/17, що розглядалась об`єднаною палатою, дослідивши обставини справи та встановивши, що орендоване приміщення належить до об`єктів освіти, і, відповідно до статті 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням, а може бути передане в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним процесом, суди дійшли висновку про те, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не надає права передачі цього приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом. Отже, правовідносини, що виникли у справі № 906/164/17, та у справі, що переглядається, є подібними.
		20.          Врахувавши обставини, встановлені судами у справі № 906/164/17, об`єднана палата погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у такому випадку наявні підстави для визнання договору недійсним в силу приписів частини першої статті 203 ЦК України як такого, що суперечить вимогам статті 63 Закону України "Про освіту", а також зазначила, що визнання договору недійсним має правовим наслідком повернення цього приміщення орендодавцю.
		21.          За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
		22.          Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі №   338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №   145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).
		23.          Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 04.06.2019 у справі №   916/3156/17 (пункт 95)).
		24.          У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатувала, що суди першої й апеляційної інстанцій помилково визнали недійсним нікчемний спірний договір купівлі-продажу.
		25.          Загалом Велика Палата Верховного Суду неодноразово та послідовно звертала увагу, що згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20, пункти 84-86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (провадження №   12-12гс21, пункти 61-62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, пункти 120-124). Також у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20, пункт 7.10). 
		26.          Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №   910/12876/19 (провадження №   12-94гс20, пункт 7.10).
		27.          Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 (провадження № 11-1206апп19, пункт 80), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження №   14-182цс21, пункт 42) та від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження №   14-212цс21)).
		28.          Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт шостий статті 3 ЦК України). Зокрема, законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20 (провадження №   12-33гс22, пункт 7.33).
		29.          Справа, що розглядається, ілюструє результати підходу, за яким договір, що не відповідає закону, у подібних справах слід визнавати недійсним, оскільки суди, встановивши, що позовна давність за вимогою про визнання недійсним незаконного договору спливла, відмовляють також, як у похідній вимозі про усунення перешкод у користуванні майном (на яку позовна давність не поширюється), фактично легалізуючи  користування майном закладів освіти всупереч закону і в подальшому.
		30.          Враховуючи вищевикладене, не можемо погодитись з висновками про те, що договір, який укладений з порушенням вимог чинного законодавства про освіту, у подібних справах підлягає визнанню недійсним за приписами статей 203, 215 ЦК України, оскільки, на переконання колегії суддів, такий правочин є нікчемний як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном у силу приписів статті 228 цього ж Кодексу. Тому такий договір не може бути визнаний недійсним, натомість вимога про повернення майна, яке використовується всупереч закону має самостійний, а не похідний характер.
		31.          За приписами частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		32.          Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		33.          Положеннями частин першої, третьої і четвертої статті 303 ГПК України передбачено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
		34.          Наведена норма процесуального права зобов`язує колегію суддів у разі необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі об`єднаної палати, передати справу на розгляд об`єднаної палати. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
		35.          З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики, справа №   917/1173/22 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду згідно із частиною другою статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №   906/164/17.
		Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		УХВАЛИВ:
		Справу № 917/1173/22 разом з касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя                                                                                                    Є. В. Краснов
		 
		Суддя                                                                                                    І. С. Міщенко
		 
		Суддя                                                                                                    Л. І. Рогач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...