Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/6287/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 17.08.2023.
Дата набрання законної сили: 09.08.2023
Номер судового провадження: 61-9354ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                             
		09 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 753/6287/19
		провадження № 61-9354св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,                Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -    ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт», 
		третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванчик Ірина Іванівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, на постанову Київського апеляційного суду                           від 22 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О.,             Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У березні 2019 року  ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт» (далі - ПАТ «Істейт») про визнання недійсними договору відступлення права вимоги, договору купівлі-продажу та визнання права власності.
		 
		Позовну заяву мотивовано тим, що він перебував з відповідачем ОСОБА_3  у зареєстрованому шлюбі з 20 квітня 2006 року, який розірвано рішенням Дарницького районного суду мі. Києва від 16 листопада 2016 року. 
		 
		У період шлюбу 14 квітня 2015 року ОСОБА_3 як інвестор уклала інвестиційний договір № 1035/2-1/199 з ПАТ «Істейт». Предметом вказаного договору є інвестиційна участь інвестора у будівництві будинку та після введення його в експлуатацію, оформлення та реєстрації права власності на об`єкт, передача об`єкту у власність інвестора, зокрема квартири АДРЕСА_1 .
		 
		За вказаним інвестиційним договором у 2015 році було внесено спільні кошти подружжя на рахунок в АТ «Банк «Національні інвестиції» на суму                   1 767 550 грн. Станом на 18 квітня 2016 року ОСОБА_3  виконала усі зобов`язання перед фондом щодо сплати інвестиційних внесків за інвестиційним договором і мала право на отримання квартири, як об`єкта інвестування, тобто вона набула майнові права на квартиру. 
		 
		Однак, 18 квітня 2016 року без його згоди ПАТ «Істейт», ОСОБА_3 та    ОСОБА_6 уклали договір про відступлення прав за інвестиційним договором, відповідно до якого права інвестора перейшли до   ОСОБА_2 .
		 
		Незважаючи на те, що він є співвласником майнових прав на зазначену квартиру 20 квітня 2017 року ПАТ «Істейт» відчужило за договором купівлі-продажу спірну квартиру на користь ОСОБА_2 . 
		 
		Посилаючись на викладене, позивач просив визнати недійсним договір відступлення прав за інвестиційним договором від 18 квітня 2016 року, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 20 квітня                             2017 року та визнати за ним право власності на 1/2 частку цієї квартири. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року у складі судді Заставенко М. О. позов ОСОБА_4 задоволено.
		Визнано недійсним договір відступлення до інвестиційного договору           від 14 квітня 2015 року №1035/2-1/199, укладений 18 квітня 2016 року між ПАТ «Істейт», ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .
		 
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між                    ПАТ «Істейт» і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І. І., зареєстрований в реєстрі за №889, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20 квітня 2017 року, індексний номер 34856212.
		 
		Визнано за ОСОБА_4 право власності на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майнові права на квартиру належали на праві спільної сумісної власності позивачу та ОСОБА_3 , оскільки набуті під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому остання не мала права без згоди позивача відступати свої майнові права на цю квартиру на користь ОСОБА_2 , а відповідно остання не мала право набувати у власність цю квартиру на підставі договору купівлі-продажу. 
		 
		Суд вважавза необхідне в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за  ОСОБА_4 право власності на частину квартири   АДРЕСА_1 .
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції закрито. Апеляційну скаргу ПАТ «Істейт» задоволено. 
		 
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року скасовано в частині визнання права власності на частину квартири за                ОСОБА_4 та ухвалено нове в цій частині про відмову у позові.
		 
		 
		В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		 
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявляючи вимогу про визнання права власності на частину квартири позивач не звернув уваги, що відповідач   ОСОБА_3 в межах інвестиційного договору сплатила 1 768 550 грн, у той же час, за результатами контрольних обмірів квартири, що була збудована, її площа виявилася більшою, а відтак доплата становить 31 800 грн, яку сплатила відповідач   ОСОБА_2 після переходу до неї майнових прав на квартиру, однак цей договір визнано судом першої інстанції недійсним та особою, що подала апеляційну скаргу не оскаржувалось.
		 
		Таким чином, позивач просить визнати за ним право власності на частину квартири, інвестиційні внески за яку відповідно до положень інвестиційного договору не сплачені в повному обсязі ні ним, ні відповідачем   ОСОБА_3 , а тому такі вимоги є передчасними.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		22 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_4 на постанову суду апеляційної інстанції, у якій заявник просить її скасувати в частині відмови у позові та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що  ОСОБА_3 виконала усі зобов`язання перед фондом щодо сплати інвестиційних внесків за інвестиційним договором за рахунок спільних з ним коштів і мала право на отримання квартири, як об`єкта інвестування, частки якої належить йому на праві спільної сумісної власності. 
		 
		Вказує, що права ПАТ «Істейт» не порушені внаслідок визнання за ним права власності на частку квартири, оскільки доплату за повну вартість квартири у розмірі 31 800 грн сплатила ОСОБА_2 .
		 
		Відповідачі не надали доказів про результати контрольних замірів квартири, тобто про те, що площа квартири виявилась більшою на 1,2 кв. м, аніж про це зазначено у інвестиційному договорі. Висновок суду апеляційної інстанції про збільшення площі квартири ґрунтується на додатковій угоді, укладеній 20 квітня 2017 року між ПАТ «Істейт» та ОСОБА_2 , однак у зв`язку із визнанням недійсним договору про відступлення прав за інвестиційним договором на користь останньої, зазначена додаткова угода також є недійсною. 
		 
		 
		 
		 
		Відзив на касаційну скаргу
		 
		У січні 2023 року від ПАТ «Істейт» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови. 
		 
		Від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відзивів на касаційну скаргу не надійшло.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 29 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_4  та ОСОБА_3  перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 квітня 2006 року, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 листопада 2016 року.
		 
		14 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Істейт» укладено інвестиційний договір № 1035/2-1/199, відповідно до якого фонд зобов`язується забезпечити будівництво будинку, його введення в експлуатацію та після оформлення та реєстрації права власності фонду на об`єкт, передати об`єкт у власність інвестора в порядку, що встановлений договором. Інвестор зобов`язується забезпечити інвестування об`єкта шляхом здійснення інвестиційних внесків (попередньої оплати вартості об`єкта) на умовах, в обсягах та в строки, що передбачені цим договором, а після оформлення і реєстрації права власності фонду на об`єкт, отримати об`єкт у власність у порядку, що встановлений цим договором.
		 
		Об`єктом договору є житлова квартира АДРЕСА_1 у будинку, поверх 22, кількість кімнат 3, загальна проектна площа 66,7 кв.м. Житловий будинок проектний номер № 5 у складі будівництва житлово-рекреаційного комплексу з паркінгами між пр. М. Бажана та вул. Зарічною у Дарницькому районі міста Києва. Розмір інвестиційних внесків за об`єкт на момент укладення цього договору визначений фондом та в будь-якому разі не може бути меншим від суми в українських гривнях, що складає 1 767 550 грн.
		 
		Згідно з пунктом 2.2 інвестиційного договору фонд зобов`язався забезпечити будівництво будинку, його введення в експлуатацію та після оформлення і реєстрації права власності фонду на об`єкт, отримати об`єкт у власність у порядку, що встановлений цим договором.
		 
		Відповідно до пункту 2.3 інвестиційного договору інвестор зобов`язався забезпечити інвестування об`єкта шляхом здійснення інвестиційних внесків (попередньої оплати вартості об`єкта) на умовах, в обсягах та в строки, що передбачені цим договором, а після оформлення і реєстрації права власності фонду на об`єкт, отримати об`єкт у власність у порядку, що встановлений цим договором.
		 
		Пунктом 4.1 інвестиційного договору встановлено обсяги та строки інвестування інвестором об`єкта. Остання редакція цього пункту договору викладена у п. 3.6.2 укладеного 18 квітня 2016 року фондом,                     ОСОБА_3 ,   ОСОБА_2  договору відступлення до інвестиційного договору:
		«Інвестор сплачує фонду інвестиційні внески (попередню оплату за об`єкт) в наступному порядку: - 1 767 550 грн. без ПДВ в термін до 07 липня 2015 року;
		- 1 000 грн. в термін до 25 квітня 2016 року включно».
		 
		Пунктом 5.5 вказаного договору визначено, що у разі якщо інвестор хоче передати третій стороні свої права та зобов`язання, передбачені цим договором, інвестор звертається до фонду із заявою про зміну сторони цього договору. В разі погодження фондом такої зміни сторони укладають відповідну угоду про відступлення прав. При цьому, вартість об`єкта (розмір інвестиційних внесків) збільшується на 1 000 грн.
		 
		На підставі вказаного інвестиційного договору   ОСОБА_3  сплатила ПАТ «Істейт» 14 квітня 2015 року - 1 590 795 грн. та 07 липня 2015 року -    176 755 грн., а всього - 1 768 500 грн. 
		 
		Фонд надав до суду відомості про сплату коштів (інвестиційних внесків) на виконання інвестиційного договору, згідно яких 14 квітня 2015 року сплачено 1 590 795 грн., 07 липня 2015 року - 176 755 грн., 18 квітня                       2016 року - 1 768 550 грн., 22 квітня 2016 року - 1 000 грн.
		 
		Згідно відповіді ПАТ «Банк «Національні інвестиції»                                  ОСОБА_3 на рахунок ПАТ «Істейт» здійснено наступні грошові перекази 14 квітня 2015 року - 1 590 795 грн.,                 07 липня 2015 року - 176 755 грн. 
		 
		18 квітня 2016 року між ПАТ «Істейт», ОСОБА_3 та   ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення до інвестиційного договору № 1035/2-1/199 від 14 квітня 2015 року.
		 
		03 березня 2017 року на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Литвин А.С. відбулася реєстрація права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за                 ПАТ «Істейт» на підставі інвестиційного договору (а.с.115, Т.1).
		 
		20 квітня 2017 року між ПАТ «Закритий не диверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Істейт» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 2 до інвестиційного договору № 1035/2-1/199, відповідно до умов якого встановлена сума доплати за різницю площі у сумі 31 800 грн. 
		 
		20 квітня 2017 року ОСОБА_2 сплачено 31 800 грн. відповідно до додаткового договору.
		 
		20 квітня 2017 року між ПАТ «Істейт» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 20 квітня 2017 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І., зареєстрований в реєстрі за № 889.
		 
		Право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 20 квітня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_2 , підстава договір купівлі-продажу.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Оскільки судове рішення оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на частку квартири, то відповідно до статті 400 ЦПК України його законність в іншій частині колегією суддів не перевіряється. 
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню. 
		 
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
		 
		Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
		 
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
		 
		Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		 
		Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
		 
		У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
		 
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
		Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		 
		Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).
		 
		Судом установлено, що майнові права на квартиру    АДРЕСА_1 набуті під час перебування ОСОБА_4 та  ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому належали їм на праві спільної сумісної власності.
		 
		Цим спільним сумісним майном  ОСОБА_3 розпорядилась на власний розсуд, без згоди ОСОБА_4 відступила майнові права на квартиру своїй матері ОСОБА_2 .
		 
		Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Відповідно до положень статі 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та інші папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
		 
		Частиною першою статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
		 
		Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).
		 
		Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та права вимоги.
		 
		Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).
		 
		Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
		 
		Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
		 
		Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12,             від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15,                              від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада                      2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах                           № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі                             № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах                                      № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.
		 
		Зазначений підхід до визначення правового змісту інституту майнових прав є усталеним і застосовується Верховним Судом у новітній судовій практиці, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня                2019 року у справі № 2610/22985/2012 (провадження № 14-390цс19),                       від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц (провадження                           № 14-425цс19) та постановах Верховного Суду від 17 липня 2020 року у справі № 5002-10/1364-2012, від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17 (провадження № 61-43345св18), від 26 січня 2022 року у справі                                 № 761/3462/13-ц (провадження № 61-8748св19), від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17 (провадження № 61-7785св19), від 08 червня                   2022 року у справі № 947/25597/19 (провадження № 61-3768св21),                         від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19 (провадження                                    № 61-3763св21).
		 
		Таким чином, майнове право, яке є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
		 
		Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
		 
		Після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до закону (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 521/19092/17 (провадження № 61-7785св19)).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) зазначено, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлено право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої на підставі договору був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95).
		 
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19) зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, однак самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.
		 
		Укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.
		 
		Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації.
		 
		Отже, квартира є об`єктом інвестування в об`єкті будівництва, який після завершення будівництва стає окремим майном, до завершення будівництва проінвестованого об`єкта нерухомого майна та прийняття його в експлуатацію інвестору належить не право власності на цей об`єкт, а майнові права на нього.
		 
		Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, у разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		 
		Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
		 
		Установивши, що позивачу належить право власності на частку спірної квартири у порядку поділу спільного майна подружжя, як такої, що набута під час шлюбу з ОСОБА_3 шляхом інвестування спільних коштів у майнові права на цю квартиру, яке не визнається відповідачами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за позивачем права власності на частку спірної квартири.
		 
		Такий спосіб захисту відповідав заявленим вимогам, змісту порушеного права позивача та вирішив спір остаточно. 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за позивачем права власності на частку спірної квартири, суд апеляційної інстанції не спростував ні правового режиму спірної квартири як спільного майна подружжя, ні факту незаконного розпорядження ним ОСОБА_3 на користь своєї матері ОСОБА_2 .
		 
		За таких обставин, висновок суду про передчасність вимог позивача про визнання права власності на частку на квартиру   АДРЕСА_1 у порядку поділу майна подружжя є помилковим.
		 
		Суд апеляційної інстанції, вважаючи, що інвестиційні внески за квартиру сплачені не у повному обсязі ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_3 , не звернув уваги на те, що апеляційна скарга ПАТ «Істейт» таких доводів не містила, останнє не заперечувало виконання зобов`язань                  ОСОБА_3 перед фондом щодо сплати інвестиційних внесків за інвестиційним договором і такі докази містяться у матеріалах справи. 
		 
		Зазначене свідчить про вихід суду апеляційної інстанції за межі доводів апеляційної скарги ПАТ «Істейт», чим порушено вимоги статті 367 ЦПК України, частиною першою якої передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги 
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Установлено, що апеляційним судом скасовано судове рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності на частку спірної квартири, яке відповідає закону, а тому постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Стеценко Юрій Володимирович, задовольнити. 
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 грудня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання права власності на частку квартири   АДРЕСА_1 скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                 Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		О. М. Осіян
		 
		Н. Ю. Сакара
		 
		В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...