Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/3884/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 16.08.2023. Зареєстровано: 17.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.08.2023.
Дата набрання законної сили: 15.09.2023
Номер судового провадження: 1-кп/202/471/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22022050000006377

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		202/3884/23
		1-кп/202/471/2023
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 серпня 2023 року                                  м. Дніпро
		 
		Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі: 
		головуючого  судді          ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря          ОСОБА_2 ,
		прокурора             ОСОБА_3 ,
		обвинуваченої              ОСОБА_4 ,
		захисника             ОСОБА_5 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Індустріального районного суду міста Дніпропетровська кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022050000006377 від 06листопада 2022року відносно:
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася в м.Красний Лиман (Лиман) Донецької області, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , громадянки України, раніше не судимої,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч.4 ст.2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п.1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які з додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м.Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Згідно з ч.1 ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус,
		Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим є фактом загальновідомим і таким, що не потребує доказування.
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року №296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України №3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року №891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 2! березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т.4 а.175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України 
		№ 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання п анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №341/2022 від 17.05.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб згідно Закону України про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №573/2022 від 12.08.2022 та строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно Закону України про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №757/2022 від 07.11.2022.
		Відповідно до п.п.6,7 ч.1 ст.11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		Згідно ст.42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		Зокрема, починаючи з 27.05.2022 до 01.10.2022, Російською Федерацією тимчасово окуповано територію м. Лиман Донецької області.
		Представниками Російської Федерації на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області створено підпорядковану, керовану та фінансовану Російською Федерацією окупаційну адміністрацію, в яку входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України.
		При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів, є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу Російської Федерації.
		12.06.2022 указом т.зв. «главы ДНР» №285 «Об администрации города Красный Лиман» на тимчасово окупованій території м.Лиман Донецької області створена не передбачена законодавством України т.зв. «местная администрация Донецкой Народной Республики  администрация города Красный Лиман», яка розташована за адресою: Донецька область, Краматорський район, м.Лиман, вул.Незалежності, буд.46, та на яку незаконно покладено здійснення функцій, властивих міській раді України.
		Пунктом 2.7 т.зв. «Указа главы ДНР №13 от 19.01.2015 о принятии временного (типового) положения о местных администрациях Донецкой Народной Республики» передбачено, що у місцевій адміністрації ДНР за погодженням із адміністрацією голови «Донецької Народної Республіки» створюються територіальні органи місцевої адміністрації у відповідному районі або місті «Донецької Народної Республіки» (сільські/селищні адміністрації, адміністрації району в місті). Територіальні органи місцевої адміністрації здійснюють свою діяльність в рамках повноважень, закріплених у положенні, яке затверджується головою місцевої адміністрації за погодженням з адміністрацією голови «Донецької Народної Республіки».
		Наприкінці липня 2022 року (точна дата не встановлена) громадянка України ОСОБА_4 , будучи обізнаною про факт ведення Російською Федерацією (далі - РФ) агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на її тимчасово окуповані території, перебуваючи на тимчасово окупованій території  в м.Лиман Донецької області у приміщенні прийомної т.зв. «голови Донецької Народної Республіки» ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, реалізуючи свій протиправний умисел, з особистих мотивів, з метою співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, надала згоду і добровільно зайняла т.зв. керівну посаду «председателя микрорайона Коммунальный администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики», створеної на тимчасово окупованій території окупаційною адміністрацією Російської Федерації, яку обіймала до початку активної фази деокупації м. Лиман Донецької області, тобто до 09.09.2022.
		У період часу з кінця липня 2022 року до 09 вересня 2022 року, перебуваючи на вказаній вище посаді, громадянка України ОСОБА_4 виконувала наступні організаційно-розпорядчі функції: виконувала вказівки «руководителя Общественной приемной Председателя Общественного Движения «Донецкая Республика» ОСОБА_6 местного отделения Центрального района города ОСОБА_7 » ОСОБА_8 ; здійснювала призначення вуличних по мікрорайону «Комунальний» при т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики»; здійснювала загальне керівництво роботою вуличних мікрорайону «Комунальний» т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики»; надавала розпорядження вуличним мікрорайону «Комунальний» т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики» щодо здійснення перепису місцевого населення вказаного мікрорайону;надавала розпорядження вуличним мікрорайону «Комунальний» т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики» щодо приймання заяв на отримання твердого палива місцевими мешканцями мікрорайону;надавала розпорядження вуличним мікрорайону «Комунальний» т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики» перевіряти та складати відповідні акти перевірки наявності пічного опалення в будинках мешканців мікрорайону, які подали заяви про отримання твердого палива та затверджувала зазначені акти; акумулювала зібрану інформацію та документацію, яку в подальшому передавала до т.зв. «администрации города Красный Лиман Донецкой Народной Республики».
		Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 свою вину у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1КК України не визнала. Суду пояснила, що під час окупації м.Лиман залишилася в місті та допомагала людям. Співпраці з окупантами не здійснювала. Влітку було виділено гуманітарну допомогу, яку важко було отримати. Вона пішла у приймальню ОСОБА_9 , де написала заяву на отримання допомоги та медикаментів. Там же, перед представницею окупаційної влади ОСОБА_10 , підняла питання щодо труднощів отримання гуманітарної допомоги. Остання запропонувала їй бути присутньою на зборах вуличних та стати відповідальною з цього питання за свій мікрорайон. Дані збори обвинувачена не часто відвідувала. Посадових обов`язків обвинувачена не мала, зборів та нарад не проводила, розпоряджень не надавала, лише передавала інформацію вуличним. Голова квартального комітету залишила місто з евакуацією до захоплення міста. Підписувала акти на отримання дров як голова мікрорайону. За свою працю грошову винагороду не отримувала. З середини вересня 2022 року місто було звільнено, вона продовжувала допомагати людям до самого свого затримання, яке відбулося у грудні 2022 року. 
		Незважаючи на невизнання обвинуваченою ОСОБА_4 своєї вини у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, її вина підтверджується зібраними та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами. 
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 суду показала, що з початку повномасштабної війни проживала у м.Лиман. Після окупації міста, яке відбулося 24 травня 2022 року, 10 червня 2022 року на зборах її обрали вуличною. З обвинуваченою познайомилася після зборів, її представили головою мікрорайону «Квартальний». Обвинувачена займалася вирішенням різних побутових питань населення. Яким чином обвинувачена співпрацювала з окупаційною владою свідку не відомо, лише знає, що обвинувачена отримувала необхідну інформацію по побутовим питанням у виконкомі, яку передавала вуличним, а вуличні доносили її до населення. У липні відбулися збори, які проводила ОСОБА_12 у виконкомі щодо складання актів на отримання пічного опалення. Дані акти підписувалися вуличними та квартальними у тому числі обвинуваченою. 
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 суду показала, що на момент окупації залишилася проживати у м.Лиман. На той час ніде не працювала. До неї прийшла обвинувачена та повідомила їй, що вона буде вуличною. До цього знайомим не були. Обвинувачена займала посаду голови мікрорайону «Комунальний». Які обвинувачена виконувала обов`язки свідку не відомо. Зборів та нарад обвинувачена не проводила. Складалися лише акти і списки населення, які передавалися обвинуваченій, яка їх підписувала. 
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 суду показала, що з початку війни перебувала у м.Лиман. До війни та в період окупації міста, що відбувалась з травня 2022 року по 01 жовтня 2022 року була вуличною. З обвинуваченою були знайомі ще до війни. Обвинувачена була до війни вуличною, а після окупації - головою мікрорайону «Комунальний» м.Лиман та завідувала над іншими вуличними мікрорайону. Вуличні приносили обвинуваченій списки населення, а вона роздавала гуманітарну допомогу, яку їй привозили. Розпоряджень обвинувачена не надавала, просила лише підписати акт на отримання опалення, яку складали вуличні та підписувала голова  ОСОБА_4 . Після деокупації м.Лиман обвинувачена продовжувала займати посаду вуличної.
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 суду показала, що у період окупації міста перебувала у м.Лиман та працювала вуличною. До початку війни знала обвинувачену. Після окупації м.Лиман обвинувачена стала головною над вуличними, так як була квартальною, та займалася гуманітарною допомогою. Вуличні складали списки населення, які потребували допомоги та передавали обвинуваченій. Робочого місця обвинувачена не мала. Наради не проводила, лише казала що треба робити, щоб отримати гуманітарну допомогу. Акт огляду щодо наявності у населення пічного опалення свідок підписувала як вулична, а ОСОБА_4 підписувала як голова мікрорайону «Комунальний».
		Провина обвинуваченої підтверджується також зібраними та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами.
		Протоколом огляду інтернет-сайту від 07.11.2022 інтернет-сторінки з заголовком: «Указа главы ДНР №13 от 19.01.2015 о принятии временного (типового) положения о местных администрациях Донецкой Народной Республики», яким визначався порядок створення територіальних органів місцевого самоврядування;
		Протоколом огляду інтернет ресурсу з указом т.зв. «главы ДНР» №285 «Об администрации города Красный Лиман», в якому місто Лиман змінили на назву Красний Лиман;
		Протоколом огляду місця події за адресою: АДРЕСА_2 , та фототаблицею до нього від 13.11.2022, під час якого були виявлені акти за підписами обвинуваченої ОСОБА_4 як голови мікрарайона «Комунальний»;
		Протоколом огляду речових доказів від 13 листопада 2022 року, а саме: заява ОСОБА_16 про видачу твердого палива від 15.08.2022 року; акта щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_16 , Акта щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_17 ; заява ОСОБА_18 про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 29.08.2022 року; акта перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_19 , заява ОСОБА_20 про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 23.08.2022 року; акта перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_20 ; заява ОСОБА_21 , про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 23.08.2022 року; акта перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_21 ; заява ОСОБА_22 про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 22.08.2022 року; акта перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_22 ; заява ОСОБА_23 , про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 19.08.2022 року; акт перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_23 ;
		Висновком експерта №16 від 27 січня 2023 року, відповідно до якого Рукописні написи: «Пред. м-на «Коммунальный» ОСОБА_4 », що містяться в: акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_23 ; акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_22 ; акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_24 ; акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_20 ; акті щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_16 , виконані ОСОБА_4 . Рукописні написи: «Председатель микрорайона «Коммунальный» ОСОБА_4 », що містяться в:акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_19 ; акті щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_17 , виконані не ОСОБА_4 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_4 , що містяться в: акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_23 ; акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_22 ; акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_24 ; акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_20 ; акті перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_19 ; акті щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_17 ; акті щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_16 , виконані ОСОБА_4 ;
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 лютого 2023 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_13 , відповідно до якого остання впізнала ОСОБА_4 , як особу, яка наприкінці травня 2022 року під час окупації м.Лиман Донецької області приїхала до свідка до дому та представилася як квартальна мікрорайону «Комунальний» м.Лиман;
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 лютого 2023 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_11 , відповідно до якого остання впізнала ОСОБА_4 , як особу, з яка у липні 2022 року, під час окупації м.Лиман Донецької області, приїхала до свідка до дому та представилася як квартальна мікрорайону «Комунальний» м.Лиман;
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 лютого 2023 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_14 , відповідно до якого остання впізнала ОСОБА_4 , як особу, яка у 2022 році, під час окупації м.Лиман Донецької області, була головою мікрорайону «Комунальний» м.Лиман і запросила її на збори як «вуличну»;
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 13 лютого 2023 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_15 , відповідно до якого остання впізнала ОСОБА_4 , як особу, яка у 2022 році, під час окупації м.Лиман Донецької області, була квартальною мікрорайону «Комунальний» м.Лиман.
		Згідно вимог ч.1 ст.94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Оцінюючи сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, про достатність доказів для визнання ОСОБА_4 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.
		Покази обвинуваченої суд вважає непослідовними і такими, які направлені на уникнення кримінальної відповідальності.
		Так, в досліджених актах про пічне опалення, які були складені обвинуваченою, останньою місто Лиман зазначено як місто Красний Лиман, тобто у відповідності до указу т.зв. «главы ДНР» №285 «Об администрации города Красный Лиман». 
		Таким чином, суд вважає встановленим, що своїми умисними діями, які виразились у колабораційній діяльності, тобто у добровільному зайнятті громадянином України посади, і пов`язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора,  ОСОБА_4 вчинила злочин, передбачений ч.5 ст.111-1 КК України.
		Дії обвинуваченої  ОСОБА_4  судкваліфікує за ч.5 ст.111-1КК України. 
		При призначенні покарання обвинуваченій  ОСОБА_4 суд, відповідно до ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів, особу обвинуваченої, яка раніше не судима, має міцні соціальні зв`язки, під наглядом у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується з нейтрального боку. 
		Відповідно до ст.66КК України обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченій  ОСОБА_4 не встановлено
		Обставин, обтяжуючих покарання обвинуваченої, передбачених ст.67 КК України, судом не встановлено.
		Підстав для застосування ст.69 КК України, судом не встановлено.
		З урахуванням вищевикладеного, конкретних обставин скоєння злочину, особи обвинуваченої, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченій  ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч.5 ст.111-1 КК України з позбавленнямправа обійматипосади ворганах державноївлади тамісцевого самоврядуваннябез конфіскації майна. Саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів.
		За таких обставин, суд вважає за необхідне залишити без змін застосований до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, що на теперішній час відповідає меті забезпечення виконання призначеного вироком суду покарання. Обраний  ОСОБА_4 запобіжний захід обмежений у часі датою набрання чинності вироку, після чого підлягає скасуванню.
		Згідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України, попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.
		Строк відбування покарання рахувати з 09 січня 2023 року.
		Долю речових доказів суд вирішує відповідно до п.1 ч.9 ст.100 КПК України.
		Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, з обвинуваченого на користь держави слід стягнути витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 4530 грн. 48коп.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.370,373,374,376,394 КПК України, суд -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України та призначити їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленнямправа обійматипосади в органах державної влади та місцевого самоврядування строком на 15 років без конфіскації майна.
		Строк відбування покарання обвинуваченій ОСОБА_4 рахувати з 09 січня 2023 року.
		Запобіжний західвідносно  ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
		Стягнути з  ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави судові витрати у розмірі 4530 грн. 48коп.
		Речові докази: заява ОСОБА_16 про видачу твердого палива від 15.08.2022 року, на 1 арк. Акт щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_16 на 1 арк. Акт щодо наявності пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_17 , на1 арк. Заява ОСОБА_18 про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 29.08.2022 року, на 1 арк.; Акт перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_19 , на 1 арк.; заява ОСОБА_20 , про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 23.08.2022 року, на 1 арк.; Акт перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_20 , на 1 арк.; заява ОСОБА_21 , про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 23.08.2022 року, на 1 арк.; акт перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_21 , на 1 арк.; заява ОСОБА_22 про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 22.08.2022 року, на 1 арк.; акт перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_22 , 1 арк.; заява ОСОБА_23 , про виділення твердого палива (вугілля) для опалення домоволодіння від 19.08.2022 року, на 1 арк.; акт перевірки пічного опалення за місцем проживання ОСОБА_23 , 1 арк.  залишити зберігатися в матеріалах кримінального провадження.
		Вирок суду може бути оскаржений до судової палати з кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту проголошення, а особою, відносно якої винесено обвинувальний вирок, у той же строк з дня вручення копії вироку.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		Суддя                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...