Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/379/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано судом: 17.08.2023. Зареєстровано: 18.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2023.
Дата набрання законної сили: 19.09.2023
Номер судового провадження: П/300/441/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"17" серпня 2023 р. справа № 300/379/23
		м. Івано-Франківськ 
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності командування військової частини щодо незвільнення з військової служби та зобов`язання вчинити дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Міськів Оксана Тарасівна, звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо не звільнення з військової служби та зобов`язання прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", який проходить військову службу за призовом під час мобілізації та воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач призваний у Збройні Сили України за мобілізацією з лютого 2022 року та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 15.11.2022 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача з рапортом та відповідним пакетом документів, про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", який проходить військову службу за призовом під час мобілізації та воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю. Однак в усному поряд отримав відмову, а письмової відповіді з юридичним обгрунтуванням причин відмови у задоволенні рапорту не отримав. Крім того, відповідачу 25.01.2022 було надіслано адвокатський запит про надання інформації, щодо стану розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 , однак відповіді на адвокатський запит не надано. Відтак, на думку представника позивача, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нерозгляду рапорту Андрусишина В. М. від 15.11.2022 та бездіяльність щодо не звільнення позивача з військової служби згідно з пп. "г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 07.02.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.
		Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 07.03.2023 та міститься в матеріалах справи. Проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, вказавши, що для звільнення військовослужбовця з військової служби йому необхідно подати рапорт встановленої форми на ім`я безпосереднього командира (командир відділення - командир взводу - командир роти - командир батальйону), який в порядку підпорядкованості клопотатиме про задоволення рапорту військовослужбовця перед вищим командирам. У випадку надходження на адресу військової частини НОМЕР_1 рапорту позивача, оформленого згідно з вимогами чинного законодавства з наданням підтвердних документів, командуванням військової частини НОМЕР_1 останній буде розглянуто в установленому порядку. Відтак, не вбачається наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 . Крім того документами, що можуть підтверджувати факт інвалідності є посвідчення інваліда, посвідчення особи, яка одержує державну соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", довідка органів соціального захисту населення. Натомість, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 748337 серії 12 ААВ від 30.12.2021 не є підтверджуючим документом про набуття статусу інваліда. Також, представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 з 31.01.2023 є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.
		13.03.2023 на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що на момент звернення до суду із позовною заявою минуло 72 дні з моменту отримання відповідачем рапорту про звільнення з військової служби, а тому у випадку продовження місячного терміну розгляду поданого рапорту до 45 днів строк розі ляду рапорту уже давно закінчився. Крім того, позивачем надано відповідачу документи підтверджуючі набуття дружиною статусу особи з інвалідністю, а саме нотаріально посвідчену копію пенсійного посвідчення дружини. Щодо самовільного залишеним позивачем військової частини зазначено, що у січні  ОСОБА_1 перебував у пункті постійної дислокації Військової частини НОМЕР_1 , а обставини, які визначені у наказі № 32 від 01.02.2023, не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо незвільнення з військової служби. Зважаючи на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
		ОСОБА_1 з лютого 2022 проходив військову службу в Збройних Силах України в складі Військової частини НОМЕР_1 , що визнається та не заперечується сторонами, а також підтверджується витягом із наказу №32 від 01.02.2023 (а.с.31).
		Позивач звернувся з рапортом від 15.11.2022 до командира 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , в якому просив про звільнення його з військової служби у запас відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 23.03.1992 року № 2232-ХІІ, Закону України від 01.04.2022 року № 2169-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян", у зв`язку із наявністю у дружини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ПІ групи інвалідності.
		У рапорті вказано, що до нього додано нотаріально посвідчені копії: паспорту та РНОКПП дружини ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 виданий Богородчанським РВ УМВС від 10.04.2001 року; пенсійного посвідчення дружини ОСОБА_2 № НОМЕР_3 ; свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 ; свідоцтва про народження сина серія НОМЕР_5 ; акт обстеження матеріально-побутових умов від 03.11.2022 (а.с.4).
		Відповідно до опису вкладення в цінний лист, службового чеку по поштовому відправленню № 7820323804730, вказаний вище рапорт ОСОБА_2 з додатками направлено на адресу державної реєстрації місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 , та отримано адресатом 21.11.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.5-6).
		25.01.2023 представником позивача було надіслано відповідачу адвокатський запит про надання інформації, щодо стану розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 та у випадку прийняття рішення про звільнення надати копію наказу (а.с.7). 
		Згідно опису вкладення в цінний лист, службового чеку по поштовому відправленню №7601872914713, вказаний вище адвокатський запит, направлено на адресу державної реєстрації місцезнаходження Військової частини НОМЕР_1 (а.с.8).
		Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення позивача з військової служби від 21.12.2022 та не звільнення за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, представник позивача звернулася з цим позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
		У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, при вирішенні даної справи, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
		Згідно з частинами 1 та 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
		Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Згідно вимог статей 20, 22 Закону № 2232-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (для вищого офіцерського складу до 65 років).
		Суд зазначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби регламентовано статтею 26 Закону № 2232-XII.
		Так, відповідно до абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи.
		Системний аналіз абзацу 5 пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) за таких підстав: 1) в разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю, незалежно від групи інвалідності. 
		При цьому вказана норма не ставить звільнення з військової служби у залежність від наявності певної групи інвалідності, а передбачає таку можливість в силу того, що один із подружжя є інвалідом, без конкретизації якої саме групи є інвалідність.
		Суд зазначає, що згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся із рапортом від 15.11.2022 до командира 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , в якому просив про звільнення його з військової служби у запас відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 23.03.1992 року № 2232-ХІІ, Закону України від 01.04.2022 року № 2169-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян", у зв`язку із наявністю у дружини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ІІІ групи інвалідності.
		Згідно поданого рапорту до нього додано нотаріально посвідчені копії: паспорту та РНОКПП дружини ОСОБА_2 серія НОМЕР_2 виданий Богородчанським РВ УМВС від 10.04.2001 року; пенсійного посвідчення дружини ОСОБА_2 № НОМЕР_3 ; свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 ; свідоцтва про народження сина серія НОМЕР_5 ; акт обстеження матеріально-побутових умов від 03.11.2022 (а.с.4).
		У свою чергу, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одружений з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прізвище до реєстрації шлюбу  ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження серія НОМЕР_4 виданого Дзвиняцькою сільською радою, Богородчанського району, Івано-Франківської області (а.с.11).
		Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 12 ААВ № 748337 від 30.12.2021 дружина позивача є особою з інвалідністю ІІІ групи безтерміново (а.с.12).Згідно копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_6 виданого 07.04.2022 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримує пенсію по інвалідності(а.с. 13).
		З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII та звільнення ОСОБА_1 з військової служби, оскільки його дружина є особою з інвалідністю.
		Разом з тим, позивач стверджує, що відповідач не прийняв жодного рішення за його рапортом від 15.11.2022. У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечив факту отримання від позивача вказаного вище рапорту на звільнення з військової служби. Натомість, як випливає зі змісту відзиву на позов, відповідач не вважає вказаний рапорт таким, що поданий в установленому порядку
		Суд звертає увагу, що від часу подання позивачем рапорту від 15.11.2022 та його отримання відповідачем - 21.11.2022 до самовільного залишення військової частини позивачем минуло більше двох місяців, однак доказів розгляду вказаного рапорту в розумний строк, ні позивачу не суду так і не було подано.
		Суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст.26 Закону №2232-Х,ІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
		Згідно з статтею 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
		Згідно з підпунктом 1 пункту 225 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі  Положення № 1153/2008) звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
		1) у мирний час та під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 1 частини четвертої, пунктами 1, 2 частини п`ятої, пунктами 1, 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":
		у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
		Пунктом 233 розділу ХІІ Положення № 1153/2008 передбачено, що: військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
		Абзацом тринадцятим пункту 14.10 розділу ХІV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 73 (далі - Інструкція № 73), в редакції на час подання рапорту від 21.12.2022, передбачено, що документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
		За змістом статей 1 Законів «України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про оборону України» особливий період настає, зокрема, з дня введення в Державі воєнного стану.
		Указом Президента України від 24.02.2022 в Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан.
		Системний аналіз вказаних норм, дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду  воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу військової частини НОМЕР_1 , хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.
		Відтак, твердження відповідача про те, що позивачем не подано рапорту встановленої форми на ім`я безпосереднього командира, є безпідставними.
		Крім того, суд вважає помилковими заперечення відповідача проти позову про те, що довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 748337 від 30.12.2021 не є належним доказом, який підтверджує набуття статусу інваліда, оскільки відповідно до положень статті 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», пункту 24 постанови Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 03.12.2009 № 1317, видана медико-соціальною комісією довідка до акта огляду медико-соціальною комісією, є документом, який підтверджує факт визнання особи такою, що має інвалідність, групу інвалідності та строк, до якого її встановлено. 
		Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про те, що довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії не є належним доказом, який підтверджує факт інвалідності особи, та групу інвалідності. 
		Стосовно посилань відповідача, що ОСОБА_1 є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
		Згідно з абз. 1 п. 144-11 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другоїстатті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
		Відповідно до частини другоїстатті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
		Так, згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2023 № 32 вирішено вважати таким, що вибув з пункту постійної дислокації м. Коломия солдата ОСОБА_1 , навідника мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 31 січня 2023 року самовільно залишив військову частину, з 31 січня 2023 року зняти з усіх видів забезпечення.
		Однак, обставини, які визначені у наказі № 32 від 01.02.2023, не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо не розгляду вказаного рапорту про звільнення з військової служби, оскільки від часу подання позивачем рапорта від 15.11.2022 та його отримання відповідачем - 21.11.2022 до дати прийняття наказу № 32 від 01.02.2023 пройшло більше двох місяців. Відтак, вказаний наказ № 32 не міг бути підставою для не розгляду по суті отриманого рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 .
		Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 , навідника мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону управління військової частини НОМЕР_1 , за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, а саме наявності у дружини третьої групи інвалідності.
		При цьому, суд акцентує увагу, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Ефективний засіб правого захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
		Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зорустатті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як узаконі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
		Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
		Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Частиною четвертоюстатті 245 КАС Українипередбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		З огляду на викладене, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
		У той же час, позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби наразі є передчасними, оскільки наказ про звільнення з військової служби приймається за результатом розгляду відповідного рапорту про звільнення з військової служби (абз.4 п.241 Положення №1153/2008).
		Відтак, в даному випадку відповідачем не було розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, а отже вказаному рапорту не надавалась оцінка командуванням Військової частини НОМЕР_1 .
		За викладених обставин, позовні вимоги позивача належить задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю, та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.11.2022 року з урахуванням висновків суду, що висвітлені у даному судовому рішенні.
		Решта доводів та аргументів учасниківсправи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
		Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
		Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач під час розгляду справи не надав.
		Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
		Щодо здійснення розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
		Відповідно до частини 3статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.
		Відтак, враховуючи, що позивач згідно з квитанцією №64636733 від 02.02.2023 (а.с.1), підтвердив сплату судового збору на суму 1073,60 грн, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 сплачений судовий збір в розмірі 805,20 грн, що пропорційно становить 75 % задоволених позовних вимог від загального розміру сплаченого судового збору. 
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		ВИРІШИВ: 
		Позов задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 15.11.2022 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю.
		Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15.11.2022 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду, що встановлені у даному судовому рішенні. 
		В задоволенні решти вимог позову відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачену ним суму судового збору у розмірі 805 (вісімсот п`ять) гривень 20 копійок.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. 
		Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Учасники справи: Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 );
		Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 , АДРЕСА_2 ). 
		 
		Суддя Микитин Н.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...