Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4552/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2023. Зареєстровано: 18.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2023.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		09.08.2023Справа №  910/4552/23
		За позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви 
		до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» 
		про визнання недійсним правочину 
		Суддя Сташків Р.Б.
		Секретар судового засідання Гарашко Т.В.    
		 
		Представники сторін:
		від позивача - Чекман М.П., Поваляєв О.Б., Коцюба А.Є. (адвокати), Лебідь П.Д. (намісник);
		від відповідача - Прокопенко І.І. (адвокат).
		 
		ВСТАНОВИВ:
		На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічого монастиря/Української Православної Церкви (далі - позивач, Монастир) до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» (далі - відповідач, Заповідник) у якому позивач просить суд:
		- визнати недійсним правочин щодо односторонньої відмови Заповідника від договору № 2 про безоплатне користування релігійною організацією культовими будівлями та іншим майном, що є державною власністю (далі - Договір), укладеного 19.07.2013 між Заповідником та Монастирем;
		- застосувати наслідки недійсності правочину щодо односторонньої відмови Заповідника від цього Договору шляхом визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.
		Позов мотивовано тим, що у 2013 році на підставі Договору позивачу були передані у безоплатне користування зазначені у цьому Договорі споруди Києво-Печерської Лаври. Монастирем 10.03.2023 від Заповідника отримано лист (попередження) №04-24/222, яким відповідач попередив позивача про розірвання Договору з 29.03.2023 на підставі пункту 8.1 цього Договору. Цей односторонній правочин про розірвання Договору позивач вважає неправомірним, немотивованим та таким, що не породжує для нього жодних правових наслідків.
		Позивач зазначає, що:
		- оспорюваним правочином про односторонню відмову від Договору порушується його право на користування спірним майном; 
		- відповідач не мав права в односторонньому порядку, без відповідного судового рішення, відмовитися від Договору;
		- відповідачем не доведено наявність однієї з двох підстав, передбачених у пункті 8.1 Договору, для ініціювання односторонньої відмови від Договору, а саме: нецільового використання позивачем майна або утримання останнього у неналежному стані;
		- відповідачем у вищевказаному листі-попередженні про односторонню відмову від Договору не було надано строк для усунення позивачем виявлених недоліків;
		- ця відмова не була належним чином обґрунтована, оскільки в ній робилося посилання на висновки Міжвідомчої робочої групи та лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 09.03.2023 № 06/34/2234-23, однак ці висновки і лист не були додані, а також не було зазначено конкретних порушень виявлених цими органами державної влади; 
		- крім того, ці порушення були виявлені органами державної влади, а не самим відповідачем, і їх висновки для відповідача носили лише рекомендаційний характер;
		- позивач не визнає ті порушення, які зазначені у цих висновках Міжвідомчої робочої групи, і вважає, що ним спірне майно утримувалося у належному стані та використовувалося за передбаченим у Договорі цільовим призначенням;
		- висновки Міжвідомчої робочої групи не підтверджені належними та допустимими доказами.
		Ухвалою суду від 29.03.2023 відкрито провадження у справі №910/4552/23 за вказаним позовом, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 26.04.2023, а також задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
		13.04.2023 від Секретаріату Кабінету Міністрів України надійшов лист з відповіддю на ухвалу суду від 29.03.2023 щодо надання витребуваних документів.
		Відповідач у наданому 24.04.2023 відзиві позов не визнав. Свої заперечення мотивував тим, що:
		- право відповідача на односторонню відмову від Договору передбачено пунктом 8.1 Договору;
		- порушення позивачем умов Договору та вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини неодноразово встановлювалися Заповідником, а також підтверджуються висновками Міжвідомчої робочої групи на який посилався відповідач у оспорюваному листі-попереджені про розірвання Договору;
		- відповідачем виявлені факти ремонтних та будівельних робіт на об`єктах, переданих Монастирю у користування за Договором, без відповідних дозволів та належної проектної документації, і без погодження із Заповідником;
		- Монастирем на території Заповідника було здійснено самовільне будівництво ряду капітальних споруд, здійсненні архітектурні та ландшафтні перетворення без відповідних погоджень;
		- відповідачем було виявлено, що Монастир порушував умови користування спірним майном, а саме - встановив наявність у корпусах Нижньої Лаври Заповідника третіх юридичних осіб, яким Монастир передав у користування будівлі без отримання дозволу Заповідника.
		25.04.2023 Міністерство культури та інформаційної політики України надало документи на виконання вимог ухвали суду від 29.03.2023.
		Ухвалою суду від 26.04.2023 суд відклав підготовче судове засідання на 19.05.2023.
		Протокольною ухвалою від 19.05.2023 було відмовлено у задоволенні клопотання Музею книги і друкарства України про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, оскільки ним не доведено, яким чином прийняте рішення у даній справі вплине на його права та обов`язки. У судовому засіданні 19.05.2023 було оголошено перерву до 07.06.2023 з метою надання сторонам додаткового часу для долучення документів.  
		24.05.2023 позивачем було подано клопотання про долучення до справи доказів на виконання протокольної ухвали суду від 19.05.2023, охоронних договорів, які є невід`ємною частиною Договору.
		07.06.2023 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та клопотання про витребування доказів.
		Відповідачем 07.06.2023 подано клопотання про долучення доказів.
		У судовому засіданні 07.06.2023 було оголошено перерву до 14.06.2023.
		13.06.2023 відповідачем заявлено клопотання про долучення доказів та подані додаткові пояснення.
		Ухвалами суду від 14.06.2023 було задоволено клопотання позивача про витребування доказів у Міністерства культури та інформаційної політки України, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 05.07.2023.
		23.06.2023 від Міністерства культури та інформаційної політки України надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2023.
		05.07.2023 позивачем було подано заяву про зміну підстав позову шляхом їх розширення (яка по суті є додатковим обґрунтуванням позовних вимог, а тому прийнята судом до розгляду), у якій позивачем вказано наступне.
		На переконання позивача, у випадку виявлення Заповідником нецільового використання майна або його утримання у неналежному стані, відповідач мав направити відповідне попередження Монастирю з вимогою усунути виявлені порушення та надати для цього користувачу розумний строк. Позивач вважає, що лише у випадку невиконання користувачем вимог Заповідника та продовження нецільового використання майна або його утримання у неналежному стані Заповідник мав право повідомити Монастир про розірвання Договору на підставі пункту 8.1 Договору. 
		Усупереч цьому, Заповідник листом від 10.03.2023 № 04-24/222 повідомив про розірвання Договору з 29.03.2023, однак не навів конкретних фактів, обставин, доказів використання державного майна не за цільовим призначенням та/або його неналежного утримання, як і будь-яких фактів порушень інших умов Договору, завдання такими порушеннями істотної шкоди йому як балансоутримувачу, що могло бути підставою для розірвання Договору в судовому порядку.
		На думку позивача, жоден із наданих первинних документів на підставі яких було прийнято результати перевірки не підтверджує і не може підтверджувати нецільове використання майна або утримання його у неналежному стані позивачем.
		Позивач вважає, що Заповідник неправомірно використав положення пункту 8.1 Договору для його одностороннього розірвання, оскільки:
		- перевірка з окремих питань діяльності Заповідника (за результатами якої складено акт від 01.02.2023 року № 25-22/01) проведена посадовими особами Міністерства культури та інформаційної політики України без участі представників Заповідника. Отже, зазначені у Акті порушення виявлені не самим Заповідником;
		- у відповідача були відсутні будь-які документи, на підставі яких складено акт від 01.02.2023 № 25-22/01, а отже, відповідач не володів інформацією щодо того, чим підтверджується, окрім як висновків за результатами перевірки, нецільове використання користувачем майна та утримання його у неналежному стані;
		- Заповідник не повідомив Монастир про порушення останнім умов Договору (нецільове використання майна та утримання його у неналежному стані) та не висунув вимогу усунути такі порушення. 
		Стосовно нецільового використання майна, позивач зазначає, що наявність зареєстрованої юридичної адреси особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зовсім не дає підстав для висновку, що вона повинна збігатись з її фактичним місцезнаходженням та «розташуванням», або здійсненням діяльності. Відповідачу було достеменно відомо про факт перебування на території Заповідника інших організацій та користування ними майном Заповідника відбулося задовго до підписання Договору. За увесь час дії Договору відповідач жодним чином до проведення перевірки комісією та робочою групою не реагував самостійно та не звертався до Монастиря щодо незаконного перебування на території Києво-Печерської Лаври сторонніх юридичних осіб.
		Крім того, позивач  вважає, що питання про утримання у належному стані майна є оціночним поняттям, встановлення якого вимагає наявності спеціальних знань у сфері містобудування та охорони культурної спадщини.
		05.07.2023 позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Міністерства культури та інформаційної політки України.
		Відповідне клопотання позивач мотивував тим, що повідомлення відповідача про розірвання Договору відбулося на підставі рекомендації цього органу, яка була викладена у його листі від 09.03.2023 №06/34/2234-23. Крім того, це Міністерство є органом управління спірним майном, який відповідно до пункту 2.1 Договору утворює комісію для передачі і повернення майна. 
		За наслідками розгляду клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Міністерства культури та інформаційної політики України, суд, враховуючи положення частини 1 статті 50 ГПК України, протокольною ухвалою відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки прийняте рішення у даній справі не вплине на права та обов`язки Міністерства культури та інформаційної політики України по відношенню щодо однієї із сторін, враховуючи, що предмет спору стосується саме односторонньої відмови відповідача від правочину укладеного з позивачем. 
		05.07.2023 позивачем було заявлено клопотання про колегіальний розгляд справи, оскільки, на думку останнього, справа має значний об`єм матеріалів та суспільний інтерес.
		За наслідками розгляду клопотання про здійснення розгляду даної справи колегіально, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання. 
		Крім того, 05.07.2023 позивачем також було заявлено клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, у задоволенні якого суд відмовив, про що виніс ухвалу від 05.07.2023. 
		Протокольною ухвалою від 05.07.2023, враховуючи, що у підготовчому судовому засіданні були вчинені усі необхідні дії, а сторонами надані усі докази та пояснення, суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 19.07.2023.
		У судовому засіданні з розгляду справи по суті 19.07.2023 представники позивача та відповідача надали суду свої пояснення по суті спору, а також судом було досліджено докази, які містяться у матеріалах справи та на стадії судових дебатів було оголошено перерву до 09.08.2023.
		У судовому засіданні 09.08.2023 на стадії судових дебатів представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення з вище викладених мотивів. 
		Представники позивача додатково зазначили, що: одностороннє розірвання Договору, на думку позивача, є політично мотивованим рішенням; позбавленням права користування спірним майном здійснюється дискримінація та утиск позивача; жодного ремонту без дозволу відповідача не робилося, усі вчинені відбудови були за кошти Монастиря, жодних порушень зі сторони позивача під час користування державним майном переданим за Договором не було вчинено позивачем. 
		Представник відповідача додатково вказав, що до складу комісії, яка здійснювала перевірку були залучені експерти з архітектурного будівництва, а також те, що відповідачем раніше також встановлювалися порушення позивачем користування переданого йому майна за Договором, про що направлялися відповідні листи. 
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні докази та оцінивши їх у сукупності, суд
		ВСТАНОВИВ:
		Києво-Печерська Лавра - архітектурний ансамбль монастирських споруд, розташованих на плато, що виходить на правий берег Дніпра. Архітектурний ансамбль Києво-Печерська Лавра складається з унікальних наземних і підземних храмів ХІ-ХІХ століть, у комплексі печер-лабіринтів, що простягаються на понад 600 метрів, а також побутових і господарських споруд ХVІІ-ХІХ століть.
		Протягом століть Києво-Печерська Лавра, у печерах монастирських споруд якої поховані мощі стятих, був одним із найважливіших християнських паломницьких центрів у світі.
		Києво-Печерська Лавра - винятково цінний архітектурний ансамбль, який формувався протягом майже дев`яти століть, що відображає зміни стильових напрямків в архітектурі, а також процес удосконалення інженерних споруд.
		Києво-Печерська Лавра використовується як для музейних потреб, так і для релігійних обрядів, які відповідають її первісному призначенню.
		Києво-Печерська Лавра була оголошена «Державним історико-культурним заповідником» у 1926 році. 
		Києво-Печерська Лавра була внесена до списку Світової Спадщини ЮНЕСКО  12 грудня 1990 року. Рішення прийняла 14-та сесія Міжурядового комітету ЮНЕСКО у Банффі, Канада.
		Ці обставини є загальновідомими, містяться у відкритих джерелах інформації (https://whc.unesco.org/en/list/527).
		Заповідник є науково-дослідним та культурно-освітнім закладом, створеним постановою ВУЦВКК та РНК УРСР від 29.09.1926 «Про визнання колишньої Києво-Печерської Лаври за історико-культурним державним заповідником і про перетворення її на Всеукраїнський Музейний городок» на базі комплексу пам`яток культурної спадщини Києво-Печерської Лаври з метою вивчення, зберігання та забезпечення раціонального використання цього комплексу, залучення громадян до культурної спадщини України і формування національної свідомості Українського народу.
		Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2003 № 83-р «Про передачу національних закладів культури до сфери управління Мінкультури» цілісний майновий комплекс Заповідника передано до сфери управління Міністерства культури України.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29.09.2010 № « 1897-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника у державну власність» цілісний майновий комплекс Заповідника передано у державну власність з віднесенням його сфери управління Міністерства культури і туризму України (на сьогодні Міністерство культури та інформаційної політики України).
		Майновий комплекс Заповідника передано з місцевої у державну власність на виконання наказу Міністерства культури України від 01.10.2012 № 1079 «Про затвердження актів приймання-передачі цілісного майнового комплексу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника та будівлі Успенського собору, що розташований на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, у державну власність».
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 « 1419-р «Деякі питання управління Міністерством культури та інформаційної політики об`єктами державної власності» (з урахуванням змін, внесених згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 231 від 23.03.2020) цілісний майновий комплекс Заповідника передано із сфери управління Міністерства культури України до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики.
		Таким чином, цілісний майновий комплекс Заповідника (усі споруди Києво-Печерської Лаври) є об`єктом державної власності, який перебуває у сфері управління Міністерства культури та інформаційної політики. Це майно обліковується на балансі Заповідника.
		Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.
		Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.
		Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури. (частина 4 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України №519-р від 11.07.2013, яке втратило чинність на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №262-р від 30.03.2023,  було вирішено передати в безоплатне користування Монастирю будівлі і споруди по вул. Лаврській, 11, та по вул. Лаврській, 15, у м. Києві, згідно з  переліком, що наведений у постанові (далі - спірне майно).
		19.07.2013 на підставі вищевказаного розпорядження Кабінету Міністрів України №519-р між Заповідником та Монастирем було укладено Договір, відповідно до якого Заповідник передає, а Монастир приймає у безоплатне користування будівлі і споруди, що є державною власністю і перебувають на балансі Заповідника та знаходяться за адресою:  м. Київ, вул. Лаврська, 11; м. Київ, вул. Лаврська, 15 (пункт 1.1 Договору).
		Набуття права користування майном виникає з моменту підписання Сторонами актів приймання-передачі майна, які є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 2.2 Договору).
		У пункті 3.1 Договору вказано, що Монастир має право:
		1) користуватися майном відповідно до цього Договору і призначення майна; 
		2) виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання;
		3) вживати заходів з метою захисту майна, зокрема, вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод для його використання і відшкодування збитків, завданих третіми особами.
		За умовами пункту 3.2 Договору Монастир зобов`язується:
		1) використовувати майно виключно для діяльності релігійної організації; 
		2) здійснювати оплату за комунальні послуги та здійснювати витрати, пов`язані з утриманням майна, що перебуває у користуванні;
		3) допускати представників Заповідника для проведення перевірки цільового використання майна;
		4) не передавати без дозволу Заповідника майно третім особам;
		5) забезпечувати збереження майна, здійснювати його поточний ремонт та утримувати у належному санітарному, протипожежному і технічному стані;
		6) у разі припинення дії цього Договору повернути майно в належному стані, не гіршому ніж під час передачі його у користування, з урахуванням фізичного зносу, або у стані, обумовленому цим Договором;
		7) у разі заподіяння майну шкоди з вини Користувача повністю відшкодувати збитки за власний рахунок відповідно до законодавства.
		Пунктом 4.1 Договору передбачено, що Заповідник має право:
		1) контролювати наявність, стан, цільове використання майна та утримання його в належному стані;
		2) виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання.
		За умовами пункту 4.2 Договору Заповідник зобов`язується після підписання цього Договору передати у користування майно відповідно до Актів приймання-передачі.
		Сторони погодили у пункті 5.2 Договору, що у разі коли майно, що передається, є пам`яткою культурної спадщини чи її частиною, Монастир зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання його у користування укласти охоронний Договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
		У пункті 8.1 Договору сторони погодили, що Договір може бути розірвано Заповідником в односторонньому порядку у разі виявлення ним нецільового використання майна або його утримання у неналежному стані після відповідного попередження.
		Пунктом 9.6 Договору визначено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками.
		Судом встановлено, що Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.
		Договір укладено на невизначений строк, що визнається обома сторонами.
		Крім того, за умовами пункту 10.1 Договору невід`ємною частиною цього Договору є охоронні договори, укладені Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» та Монастирем (перелік охоронних договорів з копіями договорів додається).
		У Додатку 1 до Договору наведено перелік охоронних договорів, укладених у період з 10.04.1995 до 15.06.1995 між Музейним об`єднанням «Києво-Печерський історико-культурний заповідник» та Монастирем (а.с. 28-30, том 1). 
		Відповідно до розділу 2.2 цих охоронних договорів Монастир, зокрема, зобов`язується:
		- користуватися будівлею пам`ятника, інженерним обладнанням, предметами інтер`єрів, земельною ділянкою, що відноситься до будівлі, згідно з договором і призначенням пам`ятника (підпункт 2.2.1);
		- утримувати будівлю пам`ятника і все пов`язане з ним майно в належному санітарному, протипожежному і технічному стані, нести витрати, пов`язані з цим (підпункт 2.2.2);
		- утримувати територію пам`ятника в благоустроєному стані не допускати використання її для господарських потреб, а також не будувати і не перебудувати в межах території пам`ятника нових споруд (підпункт 2.2.3);
		- не заселяти помешкання пам`ятника і інших розташованих на його території будівель  мешканцями для проживання як тимчасового так і постійного характеру, за виключенням спеціально визначених під житло приміщень для сторожі і церковного притчу по рішенню Київміськвиконкому (підпункт 2.2.4);
		- своєчасно, за власний рахунок виконувати поточний ремонт приміщень, а також ремонтно-реставраційні роботи і капітальний ремонт, пов`язаний з діяльністю Монастиря (підпункт 2.2.5);
		- не виконувати перебудову, перепланування, переобладнання будівлі пам`ятника, які необхідні для здійснення діяльності Монастиря, без погодження і дозволу Держоргану (підпункт 2.2.6);
		- безборонно допускати в будівлю пам`ятника представників Держоргану для контролю за виконанням правил використання пам`ятника або його наукового обстеження (підпункт 2.2.8).
		У акті приймання-передачі від 19.07.2013 №1 наведено перелік об`єктів, які передані у користування Монастиря за Договором (а.с. 70-73, том 1). 
		Цим актом підтверджується факт передачі Монастирю спірного майна у користування.
		Відповідач 10.03.2023 звернувся до позивача із листом (попередження) №04-24/222 у якому зазначив, що згідно з Указом Президента України №820/2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 1 грудня 2022 року «Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1416 утворено Міжвідомчу робочу групу з підготовки пропозицій та рекомендацій щодо організації виконання окремих завдань, пов`язаних з діяльністю релігійних організацій в Україні, яка під час своєї роботи встановила порушення Монастирем умов Договору щодо використання державного майна. Враховуючи висновки Міжвідомчої робочої групи та лист Міністерства культури та інформаційної політики України від 09.03.2023 № 06/34/2234-23, на підставі пункту 8.1 Договору, Заповідник попереджає про розірвання Договору з 29.03.2023. З метою проведення процедури приймання-передачі державного майна, Монастирю необхідно здійснити заходи щодо звільнення будівель та споруд (майна), що є державною власністю та які перебувають на балансі Заповідника, за адресою: м. Київ, вул. Лаврська, 11; м. Київ, вул. Лаврська, 15. Просив до 14.03.2023 надати список представників від Монастиря (ПІБ) у кількості двох - трьох осіб для включення до складу комісії з приймання-передачі державного майна, що буде утворена за наказом органу управління державною установою (а.с. 40-41).
		Суд погоджується із мотивами позивача, що у листі від 10.03.2023 №04-24/22 (спірний правочин) відповідачем не було наведено конкретних порушень у користуванні державним майном позивачем, а наведені лише посилання на висновки Міжвідомчої робочої групи та листа Міністерства культури та інформаційної політики України від 09.03.2023 №06/34/2234-23.
		До листа від 10.03.2023 №04-24/22 не було додано відповідних документів на підставі яких зафіксовано факт порушення позивачем користування майном. 
		У відповідь на лист (попередження) №04-24/222 від 10.03.2023 позивачем було надано відповідь оформлену листом №58/7 від 15.03.2023 у якій він, зокрема, наводить, що згідно з умовами чинного законодавства України та положень Договору у Заповідника відсутні підстави для розірвання Договору в односторонньому порядку та припинення дії Договору на підставі одностороннього волевиявлення Заповідника. 
		З пояснень відповідача та оспорюваного правочину (листа-попередження від 10.03.2023) слідує, що приймаючи рішення про відмову від Договору він прийняв до уваги рекомендації викладені у листі Міністерства культури та інформаційної політики України від 09.03.2023 №06/34/2234-23.
		Зі змісту вказаного листа від 09.03.2023 №06/34/2234-23 вбачається, що Міністерство культури та інформаційної політики України, у сфері управління якого перебуває Заповідник, рекомендував відповідачу розглянути можливість розірвання Договору.
		Такі рекомендації були прийняті Міністерством культури та інформаційної політики України враховуючи встановлені порушення за наслідками проведених перевірок, що зафіксовано у протоколі №3 від 31.01.2023 та акті про результати перевірки з окремих питань діяльності Заповідника від 01.02.2023 №25-22/01.
		З метою здійснення контролю за діяльністю заповідників та удосконалення системи внутрішнього контролю на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління Міністерства культури та інформаційної політики України, останнім було видано наказ № 548 від 31.12.2022 на підставі якого створено комісію з перевірки окремих питань діяльності Заповідника.
		Як було вказано вище, Києво-Печерська Лавра відноситься до державної власності.
		Державна власність  це форма власності, при якій майно, зокрема, засоби та продукти виробництва, належать державі повністю або на основі часткової чи спільної власності. Об`єкти власності: земля, природні та матеріальні ресурси, фінанси, інформація, культурні й духовні цінності тощо. Керівництво державною власністю від імені держави здійснюють органи державної влади.
		Як зазначалося вище, Міністерство культури та інформаційної політики України є органом управління та діє від імені власника (держави) відносно державного майна (в т.ч. спірного майна) на території Заповідника на підставі відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України.
		Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Частинами 1 та 2 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник  має право вчиняти щодо свого  майна  будь-які дії, які не суперечать закону.
		Таким чином, Міністерство культури та інформаційної політики України створило відповідну комісію задля перевірки використання і утримання державного майна, що перебуває в його управлінні, правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства України, а тому твердження позивача стосовно того, що таку перевірку мав би вчиняти саме відповідач, а не інші органи та установи, судом відхиляється, оскільки відповідач у вказаному випадку є лише балансоутримувачем спірного майна, тоді як Міністерство культури та інформаційної політики України є органом управління цього майна, яке діяло від імені власника.
		Так, за результатами перевірки, проведеної комісією Міністерства культури та інформаційної політики України на підставі наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 31.12.2022 №548, про що складено Акт №25-22/01 від 01.02.2023, було встановлено, зокрема, наступні порушення:
		- комісією виявлено на території Заповідника 53 нововиявлених будівель та споруд, які взято на позабалансових облік (а.с. 218-219, т. 6);
		- нестача двох допоміжних господарчих споруд «автоклавна» (інв. №1013100129; 1950) та «котельня» (інв. №10131000132; 1950);
		- у порушення вимог частини 14 статті 5, статті 14-1, пункту 1 статті 24, пунктів 2, 3 статті 25, статті 26, статті 32, пункту 4, статті 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини», частини 4 статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 5 Закону України «Про основи містобудування»,  статті 28 Закону України «Про архітектурну діяльність», а також пунктів 2.2.3, 2.2.6, 2.2.7 Охоронних договорів Монастирем допущено самовільну перебудову, добудову, перепланування пам`яток культурної спадщини та будівництво новобудов на території Заповідника, зокрема, встановлено 36 об`єктів, які є новобудовами, добудовами і перебудовами; 
		- встановлено нецільове використання об`єкта державної власності (підвал: Експлікація - корп. №135, майно використовується третьою особою - рестораном «Купол») та неналежне утримання пам`ятки архітектури місцевого значення (Книжковий склад: Експлікація-корп.№111а, Специфікація №1-корп.№112);
		- Монастирем не забезпечено з серпня 2013 року укладення з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини;
		- на території Заповідника окрім Монастиря розташовано 20 інших юридичних осіб.
		Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 № 1461 «Про утворення Міжвідомчої робочої групи з підготовки пропозицій та рекомендацій щодо організації виконання окремих завдань, пов`язаних з діяльністю релігійних організацій в Україні» утворено Міжвідомчу робочу групу з підготовки пропозицій та рекомендацій щодо організації виконання окремих завдань, пов`язаних з діяльністю релігійних організацій в Україні, та затверджено Положення про Міжвідомчу робочу групу з підготовки пропозицій та рекомендацій щодо організації виконання окремих завдань, пов`язаних з діяльністю релігійних організацій в Україні.
		Основним завданням Міжвідомчої робочої групи є підготовка пропозицій та рекомендацій щодо організації виконання окремих завдань, визначених рішенням, зокрема стосовно проведення перевірки наявності правових підстав та дотримання умов користування релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Заповідника.
		До протоколу №3 від 31.01.2023 долучено результати перевірки наявності правових підстав та дотримання умов користування релігійними організаціями майном, яке перебуває на території Національного заповідника «Києво-Печерська Лавра», у яких, зокрема, встановлені наступні факти порушень Монастирем:
		- виявлення фактів використання майна, що передано у користування Монастирю, іншими юридичними особами. Перелік цих юридичних осіб наведено у результатах перевірки до протоколу №3 (а.с. 245-247, т. 1);
		- встановлено та зафіксовано в акті огляду будівель на території Нижньої Лаври на предмет наявності/відсутності у корпусах юридичних осіб, яким Монастир передав їх у користування без отримання дозволу Заповідника: корпуси № 49 використовується Київською митрополією Української православної церкви (ЄДРПОУ 21510633) (Канцелярія), №№ 55 та 60 використовується Київською духовною академією Української православної церкви (ЄДРПОУ 36149147) (студентський гуртожиток), №59 використовується Київською духовною академією Української православної церкви (ЄДРПОУ 36149147) (учбовий храм), № 63 використовується Київською духовною академією Української православної церкви (ЄДРПОУ 36149147) (бібліотека), № 64 використовується Київською духовною академією Української православної церкви (ЄДРПОУ 36149147);
		- виявлення порушень Монастирем норм законодавства у сфері збереження культурної спадщини: 
		1) Аркада-галерея на Дальніх печерах біля церкви Різдва Богородиці/Галерея біля церкви Різдва (корпус №61) - пам`ятка архітектури національного значення, охоронний №4/23. У 2015-2016 роках Монастирем проведено пристосування об`єкту під Трапезну (між колонами встановлено скляні блоки з прибудовою), та влаштування прибудови біля Східного фасаду пам`ятки. Національний заповідник стосовно проведення будівельних робіт звертався до Монастиря (листи від 24 листопада 2015 року № 04/24-56 щодо науково-проектної документації та необхідності її узгодження з Мінкультури; від 26 лютого 2016 року № 04/24-05 щодо надання проектної документації або призупинення робіт; від 26 квітня 2016 року № 04/24-16 щодо призупинення робіт) та до Мінкультури (лист від 01 березня 2017 року № 04/22-62 інформаційний лист щодо влаштування прибудови);
		2) Лікувальний корпус/Лікарня з церквою (корпус № 111) - пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 454/1-Кв. У 2015 році на замовлення Монастиря ТОВ «Інститут православного храмобудування» розроблено проект «Реабілітація церкви на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» в інтер`єрі пам`ятки архітектури місцевого значення «Лікарня з церквою» (корпус № 111, охоронний № 454/1- Кв), який розглянуто Національним заповідником та схвалено для подальшого погодження (лист від 24 квітня 2015 року № 04/24-26) та погоджено Управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації (лист від 14 травня 2015 року № 066-1591). Дозвіл Департаменту культури Київської міської державної адміністрації на проведення реставраційних робіт (листи від 18 травня 2015 року № 09, від 13 квітня 2016 року № 6). Декларація про початок будівельних робіт за проектом «Реставрація з реабілітацією церкви на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість». Лікарня з церквою - (корпус 111)» зареєстрована 06 травня 2016 року за № КВ083161271305 Департаментом архітектурно-будівельною інспекцією у м. Києві. За рішенням Монастиря проектною організацією внесені зміни до конструктивної частини проекту, які направлені до Національного заповідника листом від 16 грудня 2016 року №621/7- ГА. Національний заповідник скориговану науково-проектну документацію направив до Департаменту культури Київської міської державної адміністрації для розгляду Консультативною радою при Управлінні охорони культурної спадщини (лист від 14 лютого 2017 року № 04/25-100), яка до цього часу не погоджена. Монастир листом від 28 березня 2017 року № 125/7-ГА надіслав до Національного заповідника реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації, яке розглянуте та узгоджене Національним заповідником листом від 05 квітня 2017 року № 04/24-25. Узгоджена та затверджена проектна та/або інвесторська документація після внесення змін до Національного заповідника не надсилалася (відсутня). Монастир на лист Національного заповідника від 24 квітня 2015 року № 4/24-26 доопрацьовану науково-проекту документацію до архіву Служби головного архітектора Національного заповідника не надав. Під час проведення Монастирем будівельних робіт комісією Національного заповідника встановлені факти монтажу конструкції купольного завершення на барабані, які мають значно більші розміри, які не відповідають проектним рішенням, здійснено монтаж конструкції купола та встановлення хреста, про що складено акти від 30 травня 2017 року та від 14 квітня 2017 року. Заповідник про проведення робіт за відсутності скоригованої науково-проектної документації та виконання робіт без дотримання проектних рішень (монтаж конструкції купольного завершення на барабані) поінформував:
		- щодо зупинення виконання робіт на об`єкті Мінкультури (листи від 10 лютого 2017 року № 04/22-37, від 24 травня 2017 року № 04/22-155) та Монастиря (листи від 10 лютого 2017 року № 04/24-12, від 24 червня 2017 року № 04/24-29, від 24 травня 2017 року № 04/24-29);
		- щодо проведення перевірки правомірності ведення робіт з дотриманням чинного законодавства Департамент культури Київської міської державної адміністрації (листи від 10 лютого 2017 року № 04/25-97, від 15 травня 2017 року, від 24 травня 2017 року № 04/25-319), Державну архітектурно-будівельну інспекцію України (ДАБІ) (лист від 24 травня 2017 року № 04/25-319/1), Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві (ДАБІ м. Києва) (лист від 24 травня 2017 року № 04/25-319/2, який скеровано до Департаменту з питань Державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва (ДАБК)).
		ДАБК листом від 08.08.2017 № 073-7286 поінформував Заповідник, що розпочало перевірку вимог законодавства у сфері містобудування під час виконання будівельних робіт на пам`ятці архітектури місцевого значення - «Лікарня з церквою (корпус 111)» за адресою: Лаврська, 11ум. Києві. Інформація від ДАБК про результати перевірки не надійшла.
		3) Огорожа/Цегляна огорожа з гратами (корпус №111а) - пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 454/4-Кв. У 2021 році під час проведення робіт з благоустрою прилеглої до пам`ятки архітектури «Лікарня з церквою (кор. 111)» території зафіксовано демонтаж частини кованої огорожі з влаштуванням входу на територію лікарні. Національний заповідник листом від 10 вересня 2021 року № 04-24/715 звернувся до Монастиря щодо призупинення робіт та надання необхідної проектної документації.
		4) Келії Гостинного двору (корпус №71) - пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 893/64-Кв. Влаштування прибудови (магазин продуктів). У 2016 році впритул до об`єкта культурної спадщини розміщено одноповерхову малу архітектурну форму (МАФ) без фундаменту, площею 48 м2 (ширина - 4 м, довжина - 12 м), для торгівлі продуктами харчування.
		5) Келії на Дальніх печерах/Келії братські на Дальніх печерах (корпус № 52) - пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 893/53-Кв. У листопаді 2022 року фахівцями Національного заповідника зафіксовано влаштування тимчасової дерев`яної прибудови (розміром 3x5 м) до північного фасаду пам`ятки без відповідних дозволів та погодження. Національний заповідник листом від 22 грудня 2022 року № 04-24/580 звернувся до Монастиря щодо виявленого порушення.
		6) Економічний корпус - новобудова, що розташована на захід від корпусу №53, на території господарчого двору на Дальніх печерах. Роботи на території господарчого двору розпочато у 2013 році за проектом «Реабілітація господарчого двору на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври». Проектна документація розроблена на підставі історико-містобудівного обґрунтування (ІМО), розробленого Науково-дослідним інститутом історії архітектури та містобудування та погодженого Мінкультури від 15 жовтня 2012 року № 451/22/61 - 12; коригування ІМО по об`єкту «Реабілітація господарчого двору на Дальніх печерах Києво-Печерської лаври» погоджено Мінкультури від 25 червня 2013 року № 1815/10/61-13. Проектна документація погоджена Мінкультури листом від 18 червня 2013 року № 1720/10/61-13. Будівництво економічного корпусу - це III етап реалізації зазначеного проекту. Роботи розпочато у 2015 році на підставі Декларації про початок виконання будівельних робіт № ІУ083132140154 від 02 серпня 2013 року (скасована наказом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 14 квітня 2017року № 228). Об`єкт в експлуатацію не прийнято.
		Міжвідомча робоча група у протоколі №3 від 31.01.2023 вказала, що зазначені вище дії Монастиря свідчать про порушення ним:
		1) у випадках пам`яток культурної спадщини: Галерея біля церкви Різдва (корпус № 61), Лікарня з церквою (кор. 111), Цегляна огорожа з гратами (корпус №111а), Келії Гостинного двору (корпус №71), Келії братські на Дальніх печерах (корпус № 52), норм Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме:
		- частини першої статті 26 цього Закону, якою встановлено, що заборонено виконання робіт без погодженої науково-проектної документації;
		- абзацу другого статті 22 цього Закону, яким передбачено, що пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця;
		- абзацу четвертого статті 61 цього Закону, яким встановлено, що набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється;
		2) у випадку будівництва Економічного корпусу - Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме: частини другої статті 39-1 вказаного Закону, якою заборонено подання недостовірних даних, наведених у зареєстрованій декларації, в частині категорії складності об`єкта будівництва;
		3) вимог Договору (підпункту 1 пункту 3.2, підпункту 5 пункту 3.2);
		4) вимог Охоронних договорів про передачу пам`ятника історії та культури, що перебуває під охороною держави від 10 квітня 1995 року №№ 14 та 17, які є невід`ємною складовою Договору, а саме:
		- підпунктів 2.23 пунктів 23 цих Охоронюваних договорів, якими встановлено, що Монастир зобов`язується утримувати територію пам`ятника в благоустроєному стані, не допускати використання її для господарських потреб, а також не будувати і не перебудовувати в межах території пам`ятника нових споруд;
		- підпунктів 23.6 пунктів 23 цих Охоронних договорів, якими встановлено, що Монастир зобов`язується не виконувати перебудову, перепланування, переобладнання будівлі пам`ятника, які необхідні для здійснення діяльності Монастиря, без погодження і дозволу Держоргану.
		У матеріалах справи містяться копії листів (долучені відповідачем з клопотанням від 07.06.2023), на які йде посилання Міжвідомчої робочої комісії у результатах перевірки до протоколу №3 від 31.01.2023, а також фотокопії, які підтверджують той факт, що Заповідником вже раніше фіксувалися порушення користування та утримання Монастирем спірного майна за Договором, вчинення перебудов та добудов на території Заповідника без належної дозвільної документації та погодження із Заповідником таких дій. 
		З наявного у справі копії наказу Заповідника № 04-07/01 від 26.04.2019 про результати проведення інвентаризації будівель, споруд та передавальних пристроїв вбачається, що Заповідником списано на його позабалансовий рахунок нестачу господарчих споруд котельні 1950 року та автоклави 1950 року, яка виникла внаслідок прибирання та часткового демонтажу Монастирем залишків споруд, які не були об`єктами культурної спадщини та перебували в аварійному стані. Крім того, даним наказом підтверджується факт виявлення інвентаризацією 53-ти нововиявлених будівель і споруд на території Нижньої Лаври.
		Матеріали справи не містять охоронних договорів на частину об`єктів, які були передані Монастирю в користування за Договором, зокрема, на корпуси гостинного двору №№54, 57, 58, 60, 69, 71, 71а, 98, господарської будівлі гостинного двору корпус №64а, лікарня з церквою для прихожан корпус 68, сучасний будинок корпус 70, західна в`їзна брама та огорожа до Нижньої Лаври корпус 71б,  сторожка гостинного двору корпус 71а.
		Статтею 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що при передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини. Порядок укладання охоронних договорів  та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.
		Судом також встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 №826/10310/17 (залишена в силі постановою Верховного Суду від 14.03.2018 №826/10310/17) було скасовано постанову Окружного адміністративного суду від 12.09.2017 №826/10310/17 та відмовлено у задоволенні позову Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування наказу №228 від 14.07.2017 «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації». 
		Так, Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.12.2017 під час розгляду справи №826/10310/17 встановив, зокрема, що Монастирем порушувалися вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а саме, не було надано дозвільних документів, які підтверджують право забудовників на будівництво об`єктів нерухомості, розташованих поблизу Дальніх печер, де збудовано декілька котеджів,    а нині будується велика споруда (зведено три поверхи) та прибудування споруд    до зовнішнього боку Кріпосної стіни Лаврської фортеці на території Києво-Печерської Лаври.  У зв`язку із чим Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видано наказ «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації» №228 від 14.07.17, яким скасовано:
		- реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт «Реабілітація господарчого двору на Дальніх Печерах Києво-Печерської Лаври» за адресою: 01015, м.Київ, Лаврська, 15 Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, Дальньопечерна площа, Господарчий двір біля корпусів №51,52,53 від 02.08.13р. №ІУ 083132140154. Замовник будівництва - Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра (чоловічий монастир) Української Православної Церкви;
		- реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реабілітація господарчого двору на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври» за №ІУ 143140370050 від 06.02.14р. Замовник будівництва - Монастир;
		- реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реабілітація господарчого двору на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври» за адресою: м. Київ, Печерський район, вул. Лаврська, 15, Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, Дальнопечерна площа, Господарчий двір біля корпусів №51, 52, 53, Братський корпус за №КВ 1143152381856 від 26.08.15.
		Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Таким чином, наведені обставини, встановлені за наслідком розгляду справи № 826/10310/17 підтверджують факт порушення Монастирем Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» під час користування ним спірним майном, переданим за Договором та Охоронюваних договорів укладених у 1995 році, а отже і Закону України «Про охорону культурної спадщини». 
		У статті 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зазначено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема:
		- розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил;
		- розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів;
		- раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок;
		- охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.
		Згідно з пунктом 14 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.
		Частинами 2 та 3 статті 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що  юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини. Юридичні та фізичні особи зобов`язані забезпечити збереженість пам`яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.
		Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації.
		Відповідно до частини 4 статті 33 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у межах історико-культурного заповідника та історико-культурної заповідної території забороняється діяльність, що негативно впливає або може негативно вплинути на стан збереження об`єктів культурної спадщини, режим їх охорони та використання.
		Містобудівні, архітектурні та ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи, проведення масових і видовищних заходів здійснюються:
		- у межах історико-культурного заповідника - за погодженням з органом, до сфери управління якого належить історико-культурний заповідник;
		- у межах історико-культурної заповідної території - за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі висновку органу, що забезпечує дотримання режиму історико-культурної заповідної території.
		Позивачем усупереч статей 13, 74 ГПК України належними та допустимими доказами не доведено суду, що ним при здійсненні вищевказаних реставраційних та будівельних робіт отримувалися у встановленому законом порядку відповідні дозволи органів, що здійснюють управління у сфері містобудівної діяльності, архітектурно-будівельного контролю та нагляду та центрального органу у сфері охорони культурної спадщини, і того, що у нього була належна містобудівна та проектна документація на ці роботи, а також, що були погодження з органом, до сфери управління якого належить історико-культурний Заповідник - органом управління спірним майном.
		 
		За таких обставини справи позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Позивач зазначає, що право користування спірним майном у нього виникло на підставі Договору.
		Статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень  глави 29  цього Кодексу.
		Відтак, цей позов подано позивачем з метою захисту його права користування, яке виникло на підставі Договору.
		Відповідно до частини 1 статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.
		Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними (частина 2 статті 827 ЦК України).
		Позичкодавцем може бути фізична або юридична особа. Особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем за згодою власника (частина 1 статті 829 ЦК України).
		Отже, виходячи зі змісту Договору, останній за своєю правовою природою є договором позички. Правовідносини, які виникають із договору позички врегульовані положеннями глави 60 ЦК України (статті 827 - 836 ЦК України).
		Частиною 3 статті 827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, яка регулює правовідносини, що виникають із найму (оренди).
		Як слідує із пояснень представників сторін та матеріалів справи, спірне майно перебуває у фактичному користуванні позивача понад 10 років.
		У Договорі не встановлено певного строку використання майна. 
		Відповідно до статті 831 ЦК України якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.
		З пояснень представників сторін убачається, що спірне майно передавалося із метою довгострокового користування.
		Таким чином, Договір було укладено на невизначений строк.
		Досліджуючи питання щодо форми Договору, судом враховано наступне.
		З матеріалів справи та пояснень представників сторін убачається, що Договір було укладено у простій письмовій формі.
		Частиною 3 статті 828 ЦК України встановлено, що договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у формі, яка визначена відповідно до  статті 793  цього Кодексу.
		Згідно з частиною 2 статті 793 ЦК України (у редакції чинній на момент укладання Договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
		Таким чином, чинна на момент укладання Договору і на теперішній час частина 2 статті 793 ЦК України встановлювала для сторін дотримання обов`язкової нотаріальної форми правочину, за умови використання майна понад три роки.
		Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору врегульовані статтею 220 ЦК України.
		Так, частиною 1 статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Хоча на час укладення Договір, який не встановлював певний строк користування, у т.ч. понад три роки, формально відповідав зазначеним вище вимогам закону, проте через три роки використання він набув ознак нікчемності згідно з вимогами статей 220, 793, 828 ЦК України.
		Статтею 3 ЦК України встановлені загальні засади цивільного законодавства, якими є:
		1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
		2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
		3) свобода договору;
		4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
		5) судовий захист цивільного права та інтересу;
		6) справедливість, добросовісність та розумність.
		Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначені принципи, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. Особи, дотримуючись зазначених принципів, повинні усвідомлювати та передбачати можливість настання певних наслідків при невиконанні передбачених законом обов`язків.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
		Відтак, позивач бажаючи використовувати передане за Договором майно понад три роки, на виконання вимог вищевказаних норм ЦК України щодо дотримання обов`язкової нотаріальної форми Договору, діючи добросовісно і розумно, повинен був звернутися до відповідача із вимогою про нотаріальне посвідчення Договору, а у випадку ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, звернутися до суду з відповідним позовом про визнання Договору дійсним. 
		Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Судом враховано, що відповідно до частини 4 статті 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
		Абзацом другим частини 2 статті 215 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Згідно з частиною 2 статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
		Однак, із матеріалів справи не убачається, що якась із сторін ухилялася від нотаріального посвідчення Договору, і що існує відповідне судове рішення за позовом будь-якої із сторін про визнання Договору дійсним. 
		При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
		Отже, суд не має права виходити за межі позовних вимог і самостійно, без відповідної позовної вимоги, встановлювати чинність Договору, щоб не порушувати принцип диспозитивності господарського судочинства, який викладений зокрема у статті 14 ГПК України.
		Так, відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Відтак, суд дійшов висновку про недійсність (нікчемність) Договору.
		Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Положення про зобов`язання у зв`язку збереженням майна без достатньої правової підстави передбачено й статтею 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина 1).
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2).
		Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (пункт 1 частини 3 статті 1212 ЦК України).
		Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України (частина 8 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
		Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається (частина 8 статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
		Таким чином, у зв`язку із встановленням судом факту недійсності (нікчемності) Договору, останній не породжує для позивача право на користування спірним майном, яке виникало на підставі цього Договору.
		У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК України).
		Згідно з частиною 2 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
		Прийняте відповідачем рішення про відмову від Договору (оспорюваний правочин) призвело до досягнення легітимної мети встановленої статтею 653 ЦК України, а саме потягло припинення взаємних зобов`язань сторін, якими вони були пов`язані до цього цим Договором.
		За встановлених обставин недійсності правочину, передбаченої законом, припинення вказаного правовідношення у незаборонений законом спосіб, суд вважає правомірним, а дії відповідача такими, що здійснені ним від імені власника у межах повноважень власника щодо здійснення контролю над належним йому майном.
		Тому позовна вимога про визнання недійсним оспорюваного правочину, відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України, задоволенню не підлягає.
		Не підлягає з цієї підстави задоволенню також і похідна вимога позивача про визнання за Монастирем права користування майном відповідно до умов Договору.
		 
		Даючи відповідь на основні аргументи сторін, які не були відображені вище, суд зазначає також наступне.
		1. Щодо посилання позивача на неможливість одностороннього розірвання договору позички.
		Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Закон передбачає загальні та спеціальні підстави розірвання договору.
		Спеціальні підстави розірвання договору позички встановлені положеннями статті 834 ЦК України.
		Якщо договір позички укладений на невизначений строк, то, враховуючи положення частини 3 статті 827 ЦК України, у цьому випадку на відносини позичкодавця і користувача будуть поширюватися положення частини 2 статті 763 ЦК України. Тобто, кожна із сторін договору позички, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
		У цьому разі достатньо волі однієї із сторін, навіть без зазначення мотивів такої відмови від договору позички.
		Наслідки такої односторонньої відмови встановлені статтями 651, 653 ЦК України, про що зазначалося судом вище.
		У нашому випадку воля позичкодавця (відповідача) висловлена у листі від 10.03.2023 № 04-24/222 (спірний правочин) не продовжувати відносини позички з позивачем як користувачем спірного майна є явною і однозначною.
		Також умови пункту 8.1 Договору передбачали право відповідача як позичкодавця на односторонню відмову від Договору в разі виявлення ним нецільового використання майном або його утримання у неналежному стані після відповідного попередження.
		Отже, посилання позивача на неможливість одностороннього розірвання договору позички є помилковими.
		 
		2. Посилання позивача на порушення його прав на свободу світогляду і віросповідання внаслідок відмови від Договору не знайшли свого підтвердження. 
		Статтею 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
		Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
		Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.
		Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. 
		Аналогічні положення містяться й у статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відповідно до якої кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
		Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.
		Цей спір стосується виключно господарських правовідносин сторін, які випливають із відносин позички державного майна (культових будівель) і жодним чином не зачіпають права позивача на свободу світогляду і віросповідання, зокрема прав на свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
		 
		3. Посилання позивача на ту обставину, що відповідач тривалий час до вищевказаних подій не звертав увагу на досліджувані порушення Монастиря суд не бере до уваги, оскільки відповідно до частин 1, 2 статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.
		 
		4. Досліджуючи питання пропорційності втручання у право володіння позивачем спірним майном, суд виходить із наступного.
		Згідно з частиною 5 статті 12 ЦК України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
		Частинами 1, 2, 3 статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Відповідно до частини 6 статті 13 ЦК України у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
		Суд вважає, що враховуючи вище встановлені обставини, та з метою дотримання принципу правової визначеності, відповідач оспорюваним правочином припинив правовідносини сторін, що випливали з Договору, та які не відповідали вимогам Закону. 
		Дії відповідача, спрямовані на припинення правової невизначеності, яка виникла між сторонами, у т.ч. у обраний ним спосіб шляхом відмови від правочину, що втратив ознаки легітимності, є правомірними, та такими, що не порушують прав позивача у цих відносинах. 
		За таких обставин, доводи позивача з приводу неправомірності втручання відповідача у право користування, набуте на підставі Договору, є необґрунтованими.
		Своє право на користування спірним майном позивач не позбавлений можливості реалізувати шляхом укладання у встановленому статтею 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» порядку та у передбаченій законом формі відповідного договору користування.
		Інші доводи сторін, наведені у наданих суду заявах по суті справи, усних та письмових поясненнях, судом почуті, але до уваги та врахування при вирішенні спору не приймаються, оскільки на результат вирішення цього спору не впливають.
		Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на позивача та йому не відшкодовуються. 
		Керуючись статтями 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		У позові відмовити повністю.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257  ГПК України.
		 
		Повне рішення складено 17.08.2023.
		 
		Суддя                                                                                                             Р.Б. Сташків

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...