Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10681/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інтелектуальна власність; Авторське право і суміжні права.
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2023. Зареєстровано: 19.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2023.
Дата набрання законної сили: 15.08.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		15 серпня 2023 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/10681/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І. М. і Колос І.Б.,
		за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,
		 
		представників учасників справи:
		позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет"- Шуляк Н.О., адвокат (ордер від 14.08.2023 №1339012),
		 
		відповідача - приватного підприємства "Світова музика" - Неволіна А.Ю., адвокат (довіреність від 18.08.2022),
		 
		відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" - не з`явились,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу приватного підприємства "Світова музика"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 (колегія суддів: Поляков Б.М. (головуючий), Грек Б. М., Доманська М.Л.)
		зі справи № 910/10681/22
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" (далі - ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет"; позивач)
		до приватного підприємства "Світова музика" (далі - ПП "Світова музика"),
		товариства з обмеженою відповідальністю "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" (далі - ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг")
		про визнання недійсною додаткової угоди від 01.02.2020 до договору від 01.01.2016 №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		У зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 01.08.2023 про відставку судді Селіваненка В.П. розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.08.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого визначено колегію суддів у складі: Булгакова    І.В. - головуюча, Бенедисюк І.М., Колос І.Б. 
		Короткий зміст позовних вимог
		ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсною додаткової угоди від 01.02.2020 (далі - Додаткова угода) до договору від 01.01.2016 №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав (далі - Договір), укладеного між ПП "Світова Музика" та ТОВ "ОЛЛ Мьюзік Паблішинг".
		Позовні вимоги мотивовано тим, що ПП "Світова Музика" на момент укладення Договору: не було організацією колективного управління і не могло набути такого статусу в силу своєї організаційної форми (приватне підприємство створюється саме з метою отримання прибутку); не набуло будь-яких прав на будь-які твори за Договором, адже вони передавалися йому в управління; не мало будь-яких правових підстав для отримання винагороди за використання творів з каталогу ТОВ "ОЛЛ Мьюзік Паблішинг"; виходячи зі змісту Договору та додаткової угоди від 01.02.2020 відповідачі здійснили виключно підміну назви Договору та його предмету без зміни істотних умов Договору; додаткова угода від 01.02.2020 за своїм змістом не була направлена на набуття ПП "Світова Музика" майнових прав на твори, про що свідчить здійснення відрахувань на користь ТОВ "ОЛЛ Мьюзік Паблішинг", що підтверджує ліцензійний характер правовідносин відповідачів.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
		Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2023 у задоволенні позовних вимог ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" до ПП "Світова Музика" та ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблишинг" про визнання недійсною додаткової угоди від 01.02.2020 до договору від 01.01.2016 №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав відмовлено.
		Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 20.02.2023 стягнуто з ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" на користь ПП "Світова Музика" 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
		Судове рішення мотивоване тим, що укладена між відповідачами Додаткова угода до Договору №01/2016Л не змінює правової природи останнього, який є ліцензійним, і жодним чином не порушує права ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет", а поданий позивачем позов фактично є запереченням проти позовних вимог ПП "Світова Музика" у справі №910/3419/21.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023: апеляційну скаргу ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" на рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2023 у справі № 910/10681/22 задоволено; рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2023 у справі № 910/10681/22 скасовано та ухвалено нове рішення; визнано недійсною додаткову угоду від 01.02.2020 до договору від 01.01.2016 №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав; справу №910/10681/22 повернуто до господарського суду міста Києва.
		Зокрема, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що: позивач на законних підставах звернувся до суду з позовною заявою щодо визнання Додаткової угоди недійсною; системний аналіз положень Додаткової угоди та Договору, у тому числі вищезазначених, дає можливість прийти до закономірного висновку, що сторонами слово "територія" застосовувалось у двох значеннях: 1. Територія (у тексті Додаткової угоди та Договору починається з великої літери) - територія України 2. територія - територія на якій ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" володіє правами - територія країн СНД. Попри надуману позицію ПП "Світова Музика" текст Договору та Додаткової угоди чітко розмежовують ці поняття. У свою чергу, ПП "Світова Музика" у своєму відзиві на позовну заяву не спростовує той факт, що Україна не відноситься до країн СНД. Відтак, наявність прав у ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" майнових авторських прав на музичні твори на території СНД не надає йому прав будь-яким чином розпоряджатися такими правами на території України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		ПП "Світова музика", посилаючись на порушення апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 зі справи № 910/10681/22 скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2023. 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи ПП "Світова музика"
		Скаржник як підставу для оскарження судових рішень зі справи зазначив відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у системному зв`язку:
		- частини другої статті 4, частини першої статті 18 Господарського процесуального кодексу України (далі- ГПК України) та пункту 8 частини першої статті 346 ЦК України у питанні, чи є звернення однієї особи (позивача) до суду з майновою вимогою відносно іншої особи (відповідача) порушенням права власності останнього або зазіханням на таке право власності;
		- частини другої статті 13, частини третьої статті 418, частини першої статті 424, частин третьої, четвертої статті 426 ЦК України у питанні, чи є прагнення до використання чужих творів охоронюваним законом інтересом, що підлягає судовому захисту;
		- частини першої статті 12, пункту 3 частини першої статті 3, частини першої статті 627 ЦК України у питанні, чи існує обов`язок правовласників сприяти у задоволенні чужих прагнень до використання їх творів;
		- статті 11, частини третьої статті 215 ЦК України, частини другої статті 4 ГПК України у питанні, чи вважається особа, яка протиправно використала чужий твір, "зацікавленою особою" у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України, що має право оспорити правочин про перехід виключних прав на такий протиправно використаний твір;
		- статті 1, статті 36, статті 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" у питанні, право якої держави підлягає застосуванню до договорів про передачу виключних прав інтелектуальної власності, якщо сторони договору з іноземним елементом не встановили домовленості щодо колізійної норми.
		Також скаржник посилається на неврахування висновків Верховного Суду викладених у постановах від 25.08.2022 у справі №922/1978/16 (922/2045/21), від 11.08.2021 у справі №523/7609/17, від 29.09.2022 у справі № 910/6165/21 щодо застосування приписів статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), від 20.07.2022 у справі №910/18439/17 щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15 щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України.
		Водночас ПП "Світова Музика" у касаційній скарзі також зазначило про те, що: воно очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи № 910/10681/22, орієнтовна вартість якої складає 55 000,00 грн; детальний розрахунок та підтверджуючі документи надання правової допомоги та інших витрат будуть надані суду протягом п`яти днів з дня ухвалення відповідного рішення.
		Доводи інших учасників
		Від ТОВ"Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" надійшов відзив на касаційну скаргу в якому позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ПП "Світова Музика" та залишити без змін постанову Північного апеляційного господарського суду у справі №910/10681/22. Судові витрати просить покласти на ПП "Світова Музика".
		Від ТОВ"ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" відзиву на касаційну скаргу не надходило.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		ПП "Світова Музика" (ліцензіат) і ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" (ліцензіар; м. Москва, Російська Федерація) 01.01.2016 уклали Договір), за умовами якого:
		- "Твір" - музичний твір з текстом або без тексту, авторські права на які охороняються відповідно до законодавства Російської Федерації та України;
		- "Відтворення творів" (використання творів в механічному записі, "Механічні права") - виготовлення одного або більше примірників Твору або його частини - в будь-якій матеріальній формі, в тому числі у формі звуко- і відеозапису на матеріальних носіях, а також запис для тимчасового або постійного зберігання в електронній (або цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп`ютер;
		- "Автор" - фізична особа, творчою працею якої створено твір;
		- "Видавець" - володар прав на Твори, які віднесено до Каталогу на Території;
		- "Каталог" - перелік всіх Творів, виключні майнові права на використання яких передаються за Договором №01/2016Л;
		- "Територія" - територія України;
		- "Користувачі" - будь-які юридичні і фізичні особи, які використовують Твори, шляхом публічного сповіщення, відтворення, розповсюдження та іншими способами, зазначеними у предметі Договору №01/2016Л;
		- ліцензіар і ліцензіат дійшли згоди про те, що під трактуванням всіх використаних у Договорі спеціальних термінів, а саме таких, як "Публічне мовлення" (сповіщення до загального відома), публічне виконання, публічний показ та інше, будуть розумітися визначення відповідно до законодавства України, законодавства Російської Федерації та норм міжнародного права (преамбула Договору);
		- ліцензіар передає ліцензіату на Територію та на строк дії Договору виключні майнові авторські права на всі Твори, які віднесено до каталогу Товариства (Каталог), що є частиною Договору; права, що належать ліцензіару на території країн СНД, що передаються відповідно до Договору, є право використовувати, а також дозволяти або забороняти використання Творів такими способами: публічного сповіщення, включаючи повторне публічне сповіщення і будь-яку ретрансляцію; публічного використання; публічного показу, прокату і т.д.; поширення шляхом продажу або іншого відчуження творів у механічному записі на будь-яких видах носіїв; використання творів у складі програм телебачення (пункт 1.1 Договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020);
		- попереднього узгодження з ліцензіаром умов використання на території в кожному окремому випадку вимагає управління такими видами використання прав, переданих відповідно до пункту 1.1 Договору №01/2016Л: використання Творів в складі аудіовізуальних творів (права на синхронізацію); будь-яка зміна творів (створення похідних творів (кавер-версій), реміксів, караоке, переказів тощо) (пункт 1.2 Договору №01/2016Л);
		- ліцензіар передає ліцензіату право укладати на Території договори з юридичними і фізичними особами - користувачами Каталогу, зазначеними у пунктах 1.1 і 1.2 Договору №01/2016Л способами, і право збирати на користь ліцензіара покладене за вказані види використання винагороду (роялті);       ставки роялті за дозволами, що видаються безпосередньо ліцензіатом Користувачам, підлягають узгодженню з ліцензіаром шляхом повідомлення або укладення додаткової угоди (пункт 1.3 Договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020);
		- з метою забезпечення прав ліцензіара ліцензіат може укладати договори про взаємне представництво інтересів з іншими підприємствами і організаціями на Території і отримувати від них винагороду на користь ліцензіара за види використання прав, зазначені у Договорі (пункт 1.4 Договору №01/2016Л);
		- за попередньою згодою ліцензіара ліцензіат має право укладати договори, що передбачають надання прав на видачу дозволів та збір винагороди за використання Творів з Каталогу (пункт 1.5 Договору №01/2016Л);
		- ліцензіар гарантує, що: він дійсно є власником майнових авторських прав на всі Твори з Каталогу; підписання Договору №01/2016Л сторонами не порушує прав третіх осіб (пункт 2.1 Договору №01/2016Л);
		- ліцензіар зобов`язується: надати ліцензіату для використання відповідно до Договору №01/2016Л Каталог Творів, при необхідності ліцензіат має право виводити на друк той чи інший фрагмент Каталогу; надавати в необхідних випадках за письмовим запитом ліцензіата додаткову інформацію щодо своїх прав на Твори (пункт 2.2 Договору №01/2016Л);
		- захист прав ліцензіата, що виникли у нього на підставі Договору №01/2016Л, здійснюється від імені ліцензіата на особистий його розсуд, що включає право пред`являти претензії та позови, звертатися до суду та інших компетентних органів, захищати свої права і законні інтереси в іншій незаборонений законом спосіб (пункт 2.6 Договору №01/2016Л в редакції додаткової угоди від 01.02.2020);
		- за умовами придбання ліцензіаром прав на Каталог на Території - ліцензіат має право витребувати у користувачів, а також організацій, з управління правами на колективній основі винагороду, зібрану і не перераховану ліцензіару за використання Творів з Каталогу на Території за попередні періоди (пункт 4.1 Договору №01/2016Л);
		- права за Договором №01/2016Л передаються на строк його дії, а саме: з моменту підписання до 31.12.2016; за взаємною згодою сторін дію Договору №01/2016Л може бути продовжено, про що складається окремий додаток (пункт 7.1 Договору №01/2016Л).
		Строк дії Договору №01/2016Л неодноразово продовжувався ПП "Світова Музика" і ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" шляхом укладення додаткових угод, зокрема, від 01.01.2020 дію Договору №01/2016Л продовжено до 31.12.2021.
		Згідно з додатковою угодою від 10.02.2020 до Договору №01/2016Л відповідно до умов пункту 1.3 Договору №01/2016Л       сторони вирішили встановити мінімальний розмір роялті за надання ліцензіатом Користувачам дозволу на використання Творів з Каталогу ліцензіара способом публічного сповіщення (повторного публічного сповіщення), публічного сповіщення (повторного публічного сповіщення) в ефір та/або будь-якої трансляції або ретрансляції на рівні 900 доларів США за одне таке використання; перерахунок у національній валюті здійснюється на підставі курсу НБУ на день видачі ліцензії або на день фактичного використання твору.
		Разом з тим, за умовами Договору №01/2016Л Товариство передало Підприємству права, що належать Товариству, на території країн СНД.
		Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/10681/22 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів
		Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 01.02.2020 до договору від 01.01.2016 №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав.
		Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
		При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
		Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
		Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		Скаржник посилається на постанови Верховного Суду, від 25.08.2022 у справі №922/1978/16 (922/2045/21), від 11.08.2021 у справі №523/7609/17, від 29.09.2022 у справі № 910/6165/21, від 20.07.2022 у справі №910/18439/17, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки, зазначені в них.
		Зокрема, слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є:
		- визнання недійсною додаткової угоди від 01.02.2020 до договору від 01.01.2016 №01/2016-Л про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав.
		В той же час, як предметом розгляду справи №922/1978/16 (922/2045/21) було:
		- визнання недійсним укладеного договору іпотеки майна (у межах справи про банкрутство), належного банкруту, незаконність набуття якого іпотекодавцем за оспорюваним договором встановлена рішенням суду.
		Предметом розгляду справи №523/7609/17 було:
		- визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження.
		Предметом розгляду справи №910/6165/21 було:
		- визнання недійсним іпотечного договору;
		- припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме заборони на нерухоме майно за реєстраційними номерами обтяжень які були зареєстровані в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (невід`ємна архівна складова частина Державного реєстру речових прав на нерухоме майно); 
		- припинення іпотеки за реєстраційним номером обтяження, яка була зареєстрована в Державному реєстрі іпотек (невід`ємна архівна складова частина Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), об`єкт обтяження: майнові права на квартири, нежитлові приміщення в готельно-житловому комплексі, який було передано в іпотеку за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом.
		Предметом розгляду справи №910/18439/17 було:
		- визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін та доповнень до Договору  про спільну діяльність без утворення юридичної особи;
		- визнання недійсним договору на надання послуг по видобутку, збору, підготовці та транспортуванню природного газу, нафти та газового конденсату.
		Предметом розгляду справи №908/3736/15 було:
		-  стягнення заборгованості за договором позики;
		- визнання недійсним (нікчемним) договору позики.
		З огляду на викладене, справи означені скаржником [№922/1978/16 (922/2045/21), №523/7609/17, № 910/6165/21, №910/18439/17, №908/3736/15] та дана справа у контексті змістовного критерію, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, є неподібними з точки зору спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ані за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, та за фактично-доказовою базою, а саме встановленими судами обставинами справи та зібраними, дослідженими в них доказами, ураховуючи контекст даної справи щодо підстави визнання недійсною додаткової угоди до договору про передачу майнових прав на об`єкти авторських прав.
		Отже, у даному випадку встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у справах вказаних у пункті 8.26 цієї постанови та у даній справі за змістовним критерієм подібності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
		Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/10681/22 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
		Касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які означені скаржником у касаційній скарзі, у подібних правовідносинах відсутні.
		Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
		Згідно з приписами частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідно до приписів статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.  Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання правочину недійсним.
		Законодавство закріплює положення щодо права особи на звернення до суду з метою захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. У свою чергу, особа вільна у виборі способів захисту свого порушеного права та законних інтересів.
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. 
		В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (рецисорний позов).
		Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 та у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі                           № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі          № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
		У справі, що переглядається Позивач посилався на те, що укладений між відповідачами договір за своєю суттю є ліцензійним договором у розумінні статті 1109 ЦУ України, водночас сторонами договору здійснено підміну назви договору та його предмету без зміни істотних умов Договору, а додаткова угода, за своїм змістом, не була направлена на набуття ПП "Світова Музика" майнових прав на твори, про що свідчить здійснення відрахувань на користь ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг". Водночас ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" визначало, що підставою недійсності правочину відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною п`ятою статті 203 ЦК України.
		При цьому, необхідно зазначити, що за змістом частини першої статті 215 ЦК України наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
		Отже, за загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. 
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18.
		Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що оскаржувана додаткова угода до договору використовується ПП "Світова Музика" для стягнення з позивача грошових коштів, що порушує законний інтерес ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет". Крім того, господарська діяльність Позивача, зокрема, пов`язана з постійним використанням необмежного переліку зафіксованих у опублікованих з комерційною метою фонограмах об`єктів авторського права. У даному випадку предметом судового захисту є законний інтерес Позивача, який полягає у можливості Позивача використовувати у своїй господарській діяльності фонограми музичних творів (у тому числі тих, на які Відповідачі ніби то заявляють свої права) на законних підставах, відповідно до статті 42 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та сплачувати за таке використання справедливу винагороду відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав». Укладена Відповідачами оспорювана Додаткова угода впливає на законні інтереси Позивача. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що додаткова угода породжує для ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" обов`язки щодо сплати коштів за використання музичних творів у своїй господарській діяльності, (незалежно від факту існування або відсутності судової справи № 910/3419/21) які начебто були передані за додатковою угодою ПП "Світова Музика" у власність.
		Отже суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладення спірної додаткової угоди впливає на інтереси ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" щодо необхідності сплати справедливої винагороди відповідно до Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» за використання у своїй господарській діяльності об`єктів авторського права належному власнику майнових прав на твори.
		Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що сторонами слово «територія» застосовувалось у двох значеннях: 1. Територія (у тексті Додаткової угоди та Договору починається з великої літери) - територія України 2. територія - територія на якій ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" володіє правами - територія країн СНД. Текст Договору та Додаткової угоди чітко розмежовують ці поняття. У свою чергу, ПП "Світова Музика" у своєму відзиві на позовну заяву не спростовує той факт, що Україна не відноситься до країн СНД, відтак, наявність у ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" майнових авторських прав на музичні твори на території СНД не надає йому прав будь-яким чином розпоряджатися такими правами на території України. Окрім того, суд апеляційної інстанції встановив, що лист ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" від 23.04.2021 у якому ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" зазначає про те, що «...Станом на 01.02.2022 виключні майнові авторські права на твори, які в подальшому були передані ПП "Світова музика" на підставі додаткової угоди від 01.02.2022 року належать ТОВ "Олл Мюзік Паблішинг", як на території України та і на території СНД»: складений після підписання Договору та Додаткової угоди та не містить будь-яких доказів того, що ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" дійсно володіє майновими авторськими правами на музичні твори на території України; листом не вносить зміни та доповнення до Договору; лист від 23.04.2021 поданий до суду з порушенням приписів частини першої статті 10 ГПК України. Отже, на підтвердження наявності у ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" майнових авторських прав на музичні твори ПП "Світова Музика" посилається на вищезазначений лист, який за своїм змістом протирічить Договору, а тому відповідний лист є менш вірогідним доказом в розумінні статті 79 ГПК ніж Договір та Додаткова угода.
		Окрім того, судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що укладена між ПП "Світова Музика" та ТОВ "ОЛЛ Мьюзик Паблішинг" додаткова угода до договору не містить обов`язкового наслідку такого правочину, такого як: передача (відчуження) майнових прав, не змінює правової природи основного Договору, який за своїм змістом є ліцензійним.
		Отже суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Додаткова угода, укладена Відповідачами, як це задекларовано ними у тексті, для передачі (відчуження) ПП "Світова Музика" виключних майнових прав на твори, є правочином, укладеним без мети настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, а тому укладення додаткової угоди, яка за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямована на реальне настання обумовлених нию правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання її недійснию.
		Разом з тим, доводи касаційної скарги фактично зводяться до вільного бачення скаржником можливості застосування наведених норм матеріального та процесуального права до спірних питань, які виникли між сторонами спору. Такі доводи зводяться лише до вільного тлумачення скаржником висновків судів попередніх інстанцій та вільного бачення скаржником можливості їх застосування у спірних правовідносинах, виходячи з підстав, предмета заявлених вимог, а також наданої судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які подані сторонами на обґрунтування заявлених позовних вимог.
		З огляду на підстави та предмет позову, та встановлені попередніми судовими інстанціями обставини, Суд зазначає, що у даному випадку, такі доводи зводяться до незгоди з постановою суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Телерадіокомпанія "Медіа Маркет" та вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі і встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги.
		Зважаючи на наведене, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правових висновків щодо застосування вказаних у касаційній скарзі ПП "Світова Музика" норм матеріального та процесуального права у подібних правовідносинах. Таким чином доводи касаційної скарги Верховним Судом відхиляються.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
		У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		Відповідно до частин першої, другої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що  касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, слід залишити без задоволення.
		Судові витрати
		Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення апеляційної інстанції - без змін.
		 
		Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного підприємства "Світова музика" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 зі справи №910/10681/22, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
		 
		2. Касаційну скаргу приватного підприємства "Світова музика" у частині підстав, передбачених пунктом 3  частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.05.2023 зі справи №910/10681/22 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя                                                                                                                  І. Булгакова
		Суддя                                                                                                                  І. Бенедисюк
		Суддя                                                                                                                  І. Колос

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...