Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/2552/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2023.
Дата набрання законної сили: 16.08.2023
Номер судового провадження: 61-120ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем України 
		 
		16 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/2552/21
		провадження № 61-120св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
		відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
		третя особа - приватний нотаріус Зубенко Тамара Іванівна
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду в складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. В. від 10 листопада 2022 року,
		ВСТАНОВИВ:
		1. Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до                  ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 лютого 2002 року між                       ОСОБА_3 та нею було укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання № 2-451, згідно умов якого останній передав їй у власність належну йому однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 із забороною її відчуження. За життя ОСОБА_3 жодних претензій до виконання умов цього договору не було, даний правочин ніким не оскаржувався та не був розірваний.
		Позивачка указувала, що з отриманої нею я відповідачем у листопаді                 2020 року позовної заяви про захист права власності шляхом зняття заборони, поданої до суду ОСОБА_2 , їй стало відомо про те, що                      11 квітня 2005 року ОСОБА_3 , на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом з приватизації житлового фонду згідно рішення виконкому Луцької міської ради 11 березня                       2005 року за № 367, відчужив частину зазначеної вище квартири, належної їй за договором довічного утримання, відповідачці                             ОСОБА_2 . Іншу частину цієї ж квартири відповідачу ОСОБА_2                11 квітня 2005 року подарувала ОСОБА_4 - матір ОСОБА_3 .
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними договори дарування частин квартири АДРЕСА_1 , укладені 11 квітня               2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідчені нотаріусом Луцького нотаріального округу Зубенко Т. І., зареєстровані в реєстрі за № 1042, 1043, та витребувати із володіння ОСОБА_2 у її власність спірну квартиру.
		У березні 2021 року  ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву про розірвання договору довічного утримання.
		Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 за договором довічного утримання жодної допомоги ОСОБА_3 за його життя не надавала, у влаштуванні поховання останнього участі не приймала.
		Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд розірвати договір довічного утримання № 20451 від 01 лютого 2002 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом Другої Луцької нотаріальної контори Горбатюк В. І.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від                        17 травня 2022 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки під час розгляду справи не встановлено  правових підстав для визнання оспорюваних позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 договорів дарування частин житлового приміщення недійсними, а вимога про витребування цього житла з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 є лише похідною вимогою то у задоволенні позову слід відмовити.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня                   2022 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги                        ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення. Витребувано із володіння ОСОБА_2 на користь                        ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . У решті вимог рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про судовий збір.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 як власник, набутої у власність на підставі  договору довічного утримання № 2-451 від  01 лютого 2002 року укладеного  між ОСОБА_3 та нею квартири АДРЕСА_1 , має право на її витребування від останнього набувача цього житла ОСОБА_2 , саме без визнання попередніх угод - договорів дарування цієї квартири недійсними.
		Узагальнені доводи вимог касаційної скарги 
		У грудні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від                         10 листопада, яку просить скасувати в частині задоволення позову про витребування майна, та в цій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме вказує на необхідність відступлення від  висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 29 березня 2017 року в справі № 6-3104цс16, від 17 грудня 2014 року в справі № 6-140цс14 та постанові Великої Палати Верховного Суду від                 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
		У решті вимог судові рішення до суду касаційної інстанції не оскаржено та  не є предметом перегляду (стаття 400 ЦПК України).
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                          02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі                          № 161/2552/21 та витребувано цивільну справу з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від                   19 червня 2023 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Суд установив, що 29 жовтня 2001 року було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала своєму сину ОСОБА_3 належну їй частину квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку із чим                    ОСОБА_3 став одноосібним власником цього житла.
		01 лютого 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір довічного утримання № 2-451, на підставі якого ОСОБА_1 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , а в замін, за умовами даного правочину, зобов`язувалась пожиттєво утримувати                          ОСОБА_3 , забезпечувати його харчуванням, одягом, необхідною медичною допомогою, а у разі смерті останнього матеріально забезпечити його поховання.
		Цей договір було посвідчено державним нотаріусом Другої Луцької нотаріальної контори Горбатюком В. І. та накладено заборону на відчуження зазначеної вище квартири, про що зроблено відповідний запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 06 березня 2008 року за № 6734180.
		Також суд установив, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 грудня 2004 року по справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним між сторонами спору, було затверджено мирову угоду із якої слідує, що сторони по справі визнали договір дарування частини квартири від 29 жовтня 2001 року за реєстровим № 4-2221 недійсним, у зв`язку із чим їх частки у квартирі АДРЕСА_1 були відновлені.
		11 квітня 2005 року між ОСОБА_3 як дарувальником, та                       ОСОБА_2 як обдарованою, на підставі дублікату свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом з приватизації житлового фонду згідно рішення виконкому Луцької міської ради від 11 березня 2005 року за № 367 в замін втраченого, було укладено договір дарування, посвідчений нотаріусом Зубенко Т. І. та зареєстрований в реєстрі за                     № 1042, відповідно до  якого відповідач набула у власність належну дарувальнику частину квартири АДРЕСА_1 .
		Також, 11 квітня 2005 року між ОСОБА_4 як дарувальником, та ОСОБА_2 як обдарованою було укладено договір дарування, посвідчений нотаріусом Зубенко Т. І. та зареєстрований в реєстрі за                 № 1043, відповідно до якого відповідачка набула у власність належну дарувальнику частину квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 06 вересня 2005 року в                       КП «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації» зареєструвала своє право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 .
		З наявних в матеріалах справи копій свідоцтв про смерть вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_3 помер                         ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що державними органами реєстрації актів цивільного стану були зроблені відповідні актові записи.
		Згідно рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від                      24 грудня 2020 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування обтяжень на нерухоме майно було відмовлено.
		2.Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня                      2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може  бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у  випадках і порядку, встановлених законом.
		За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтереси суспільства.
		Суд установив, що 29 жовтня 2001 року було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарувала своєму сину ОСОБА_3 належну їй частину квартири АДРЕСА_2 , у зв`язку із чим                      ОСОБА_3 став одноосібним власником цього житла.
		Указана квартира була відчужена 01 лютого 2002 року ОСОБА_3 шляхом укладання договору довічного утримання з ОСОБА_1 .
		Відповідно до статті 425 ЦК УРСР 1963 року за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров`я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов`язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
		Статтею 426 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу). В договорі довічного утримання повинна бути зазначена оцінка відчужуваного будинку, що визначається за згодою сторін, а також види матеріального забезпечення, що надаються набувачем майна відчужувачеві, та їх грошова оцінка, яка визначається за згодою сторін.
		З матеріалів справи вбачається, що при укладенні договору довічного утримання від 12 серпня 1998 року між ОСОБА_3 та                     ОСОБА_1 вимоги статей 425, 426 ЦК УРСР 1963 року були дотримані. За нормами ЦК УРСР 1963 року не передбачалась обов`язкова державна реєстрація договорів довічного утримання, як це було зроблено щодо інших угод по відчуженню нерухомості, зокрема, за договором купівлі-продажу, міни, дарування (статті 227, 242, 244 ЦК УРСР 1963 року).
		Зі змісту наведених вище норм та обставин справи випливає, що право власності на спірну квартиру виникло у ОСОБА_1 за договором довічного утримання з моменту нотаріального посвідчення зазначеного договору. Договір довічного утримання не розірваний, не визнавався недійсним, подальші дії відчужувача квартири щодо укладення мирової угоди про недійсність договору дарування та повернення у власність його матері  ОСОБА_4 частки квартира й подальше відчуження за договором дарування квартири відповідачці,  не можуть свідчить про те, що дарувальники мали право ії відчужувати.
		Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення  віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.
		Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі                № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).
		Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України).
		Відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
		Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.
		Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
		Апеляційний суд, установивши, що ОСОБА_1 є власником квартири, набутої у власність на підставі договору довічного утримання від                       01 лютого 2002 року, укладеного між ОСОБА_3 та нею, а  відповідачка набула право власності на квартиру на підставі договорів дарування від ОСОБА_3 та та ОСОБА_4 , які не мали право її відчужувати, дійшов правильного висновку, що позивачка має право на її витребування від останнього набувача цього житла - відповідачки ОСОБА_2 , відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України.
		Висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Волинського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...