Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 203/4998/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; дарування.
Надіслано для оприлюднення: 19.08.2023. Зареєстровано: 20.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2023.
Дата набрання законної сили: 17.01.2024
Результат оскарження 17.01.2024 Дніпровський апеляційний суд: залишено рішення без змін
Номер судового провадження: 2/0203/537/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 203/4998/22
		Провадження № 2/0203/537/2023
		 
		КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		07 серпня 2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська у складі: 
		головуючого судді        Колесніченко О.В.,
		за участі секретаря          Погрібного О.Ю.,
		представника позивача     ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
		представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
		представника відповідача ОСОБА_4 -      ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі в залі суду у загальному провадженні цивільну справу у паперовій формі за позовом Акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» до ОСОБА_2 і ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності,  
		В С Т А Н О В И В:
		У грудні 2022 року АТ ЗНВКІФ «Інвестохіллс Хеліантус» (код ЄДРПОУ 43515433) на правах нового кредитора в ланцюгу цесій забезпечених прав вимоги виведеного з ринку ПАТ «Банк Форум» на загальну суму 466809 гривень 06 коп. пред`явив зазначений позов на предмет їх захисту від злісного відчуження поручителем боржника, яким виступив ОСОБА_6 , цінного майна на користь своєї дочки ОСОБА_7 з видачею нею цього майна, як набувачем за безвідплатним правочином, з підстав оспорювання дійсності їх спільних недобросовісних дій, вчинених у червні 2014 року "про людське око" лише для виду переходу  частки у праві спільної часткової власності на квартиру   АДРЕСА_1 фіктивно на шкоду кредитору з метою уникнення на майбутнє звернення на неї стягнення. В обґрунтування своїх вимог посилався на видачу у листопаді 2013 року кредиту на рефінансування заборгованості перед ПАТ «АктаБанк» з кредитуванням до травня 2014 року також банківського рахунку в подальшому збанкрутілому у 2017 році боржнику, за якого з відома та згоди своєї дружини тоді ж у листопаді 2013 року особисто поручився ОСОБА_6 , будучи також і майновим поручителем, віддавши у грудні 2013 року в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , після чого з настанням прострочення основного боржника поручитель належну собі частку у праві спільної часткової власності на квартиру подарував дочці в порушенняпублічного порядку без згоди кредитора всупереч своїм обов`язкам за укладеним з ним договором поруки.
		Відповідач ОСОБА_6 у своєму відзиві 27 березня 2023 року позов не визнав, заперечуючи проти аргументів і доводів позивача міркуваннями про свою необізнаність на момент передачі за сімейними обставинами своїх майнових прав у дар з неплатоспроможністю основного боржника, ліквідованого внаслідок оголошення його банкрутом у січні 2017 року, так само як і з виникненням солідарного обов`язку погасити за нього борг, що виключає передумови і підстави задоволення actio Pauliana, з посиланням на пред`явлення до себе банком-цедентом позовів про стягнення через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська тільки у 2015 році та через Самарський районний суд м. Дніпропетровська у 2016 році, вважаючи фраудаторність правочину, таким чином, відсутньою через недоведеність заподіяння шкоди кредитору своїми діями з огляду на забезпечення пов`язаних з поверненням кредиту вимог на суму 3171846 гривень 08 коп. і 64122 гривень 96 коп., окрім його поруки, також порукою ще двох юридичних осіб, іпотекою комерційної нерухомості, оціненої на 3653384 гривень, майновою порукою квартирою, оціненою у 309489 гривень, заставою товарів в обороті по ціні 4554481 гривень 84 коп. і закладом обладнання на суму 295952 гривень, чим кредитор не скористався.
		ОСОБА_8 у своєму відзиві 30 травня 2023 року позов не визнала, заперечуючи проти аргументів і доводів позивача міркуваннями про сплив позовної давності ще до часу введення карантину з посиланням при цьому на передачу в іпотеку іншої квартири, а не тієї, права на яку були їй в дійсності подаровані з мотивів забезпечення її власним житлом на повноліття. 
		Іншими заявами по суті справи її учасники не обмінювалися.
		З відкриттям загального позовного провадження за ухвалою суду від 03 лютого 2023 року з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду цієї справи по суті на засадах диспозитивності проведена її підготовка з обміном учасниками заявами по суті справи без процесуальних ускладнень та без потреби у сприянні із збиранням доказів, після чого підготовче провадження закінчене за ухвалою суду від 19 травня 2023 року.
		В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, наполягаючи на його задоволенні незалежно від вини третьої особи набувача з міркувань вчинення батьком дій на користь дочки безвідплатно, пояснивши поважність причин задавненості пред`явлених вимог карантином і відсутністю у ліквідатора виведеного з ринку банку можливості контролювати перебіг всіх строків, тоді як новий кредитор звернувся тільки-но довідався з державних реєстрів про факт спірного відчуження, а також навів аргументи про оспорювання відповідачем всіх іпотек, якими забезпечена заборгованість, що виникла в основного боржника у квітні-травні 2014 року, вважаючи тим самим відповідача достеменно обізнаним на момент укладення договору дарування про можливість звернення стягнення.
		Представники відповідачів, кожного окремо, просили в судовому засіданні відмовити у позові за відсутності умислу заподіяти шкоди кредитору реальним даруванням частки у спільній власності, дійсно спрямованого на обдаровування співвідповідача для забезпечення її успадкованим від діда житлом, навівши аргументи відсутності до моменту укладення договору дарування жодних письмових чи усних вимог до відповідача Чичинського виконати свої обов`язки поручителя, як і будь-яких повідомлень первісного кредитора про виникнення боргу і неплатоспроможності основного боржника, що б його погасити.
		Суд,заслухавши усніпояснення представниківсторін,безпосередньо дослідившизібрані докази,в межахзаявлених вимогза ст.13ЦПК Українидійшов висновкупро відомув позовіповністю,виходячи з наступних мотивів відповідно до з`ясованих у судовому засіданні обставин і встановлених на їх підставі правовідносин.
		Позивач посилається суто на усталеність судової практики кваліфікації правочину фраудаторним за висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові № 14-260цс19 від 03.07.2019, викладеними для подібної цивільної справи №369/11268/16, про виділення серед правових явищ такого роду правочинів, як проявів недобросовісної поведінки учасників цивільних відносин за межами здійснення їхніх цивільних прав чи всупереч загальним засадам цивільного законодавства, що тягне їх недійсність з різних встановлених Законом підстав, зокрема: і) фіктивності, іі) порушення публічного порядку або ііі)неприпустимості зловживання правом за відомим з стародавніх часів, так званим, ОСОБА_9 позовом. Однак, наведені висновки жодним чином не звільняють позивача за принципом автономії його волі і почину сторін від обов`язку самостійно без втручання суду визначити одну з цих підстав за висновками Пленуму Верховного Суду України у п.п. 1, 4, 7 постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» щодо можливості визнання по суду правочину недійсним лише з тих підстав і з такими наслідками, передбаченими законом, у пошуках яких звернувся позивач до суду, від чого Велика Палата Верховного Суду наразі не відступала.
		Особливість відмінностей підстав недійсності фраудаторних правочинів за позитивних правом, як точною наукою, що вимагає тотожності фактів з юридичним складом, передбаченим гіпотезою норми матеріального права, пов`язана з віднесенням правочину, що порушує публічний порядок, до нікчемних і звільненням від обов`язку спростування презумпції добросовісності відчужувача згідно ч. 5 ст. 12 ЦК України за ОСОБА_9 позовом тільки у конкурсному процесі задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, тоді як оспорюваний правочин не може за висновками Пленуму Верховного Суду України у п. 24 зазначеної постанови № 9 від 06.11.2009 визнаватися у судовій практиці недійсним як фіктивний, якщо на його виконання було реально передано майно, від чого Велика Палата Верховного Суду не відступала, а Касаційний цивільний суд у своїх постановах мотиви розширювального тлумачення такої фіктивності виклав obiter dictum, обґрунтовуючи правильність висновків нижчестоящих судів, по суті, про встановлення вад змісту правочину за Павліановим позовом, використаним як юридичний засіб позаконкурсного оспорювання правочинів боржника (тобто поза процесом банкрутства) на загальних підставах недійсності за ст. 215 ЦК України внаслідок невідповідності правочину вимогам ч. 1 ст. 203 цього Кодексу, що власне і складають ratio decidendi, яке підлягає врахуванню судом на виконання ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
		Якщо у конкурсному процесі згідно ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства система ОСОБА_9 позову побудована за об`єктивними факторами (критеріями) виду правочину, періоду його укладення тощо, то у загальному цивільному процесі загальна заборона суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, встановлена у ч. 1 ст. 203 ЦК України для змісту правочину (договору), під яким за визначенням ст.ст. 628, 638 цього Кодексу розуміються істотні, звичайні та випадкові умови (пункти) домовленостей сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України визначає класичну суб`єктивну систему ОСОБА_9 позову з необхідністю доказування умислу і спрямованості дій боржника на заподіяння шкоди кредитору. Тому на відміну від характеру і природи вад змісту фіктивного правочину до підстав ОСОБА_9 позову віднесене з`ясування переслідування поряд з правовою метою (каузою), що безпосередньо передбачена самим правочином, також ще іншої мети використання умов такого договору, щоб облачити свої неправомірні дії на шкоду третій особі у видиму правову форму, зловживаючи, таким чином, своєю свободою договору.
		Визначаючи на засадах диспозитивності цивільного судочинства свою юрисдикцію розв`язувати спір у цій справі, з наведених міркувань належить у визначенні предмету доказування звернути передусім увагу, що позивач на перелічені відмінності не зважив, легковажно покладаючись на застосування за аналогією презумпцій конкурсного процесу задоволення вимог кредиторів, через що свій обов`язок не виконав та до кінця судового розгляду так і не визначився з характером підстав своїх вимог, залишаючи їх цілком на розсуд суду, внаслідок чого відповідачі висунули свої заперечення проти actio Pauliana, які також підлягають перевірці судом на виконання ст.ст. 77, 81 ЦПК України після висновків щодо підстав фіктивності спірного договору і виключення можливості застосування відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України з власної ініціативи суду наслідків недійсності нікчемного правочину.
		Судом встановлено, що ОСОБА_6 , будучи забезпеченим власним житлом, дійсно передав, а його дочка ОСОБА_10 , в інтересах якої діяла мати ОСОБА_11 , прийняла в дар за ціною 286108 гривень 91 коп.  частку у праві спільної часткової власності на квартиру   АДРЕСА_1 на умовах укладеного ними 26червня 2014року договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Фаст Л. Д. з вчиненням запису в реєстрі за № 751, про що до Державного реєстру речових прав того ж дня, 26 червня 2014 року, внесений запис № 6143144.
		Тому на відміну від відчуження у цьому ж будинку іпотечної квартири АДРЕСА_2 на виконання визнаної судом мирової угоди з проведенням державної реєстрації переходу права власності до ОСОБА_11 тільки 31 березня 2020 року, що припало на період карантину, для оспорювання договору дарування у цій справі перебіг строку позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України належить обчислювати з часу внесення до Державного реєстру речових прав офіційного запису, з якого банк-цедент міг довідатися про порушення своїх прав, а неодноразова заміна кредитора у зобов`язанні на сплив ще до карантину загального строку давності у червні 2017 року згідно ст.262 ЦК України не впливає, тоді як позивач на правах нового кредитора за умовами п. 6 договору купівлі прав вимоги в АТ ЗНВКІФ «Аргумент Фонд» від 17 грудня 2021 року отримав запевнення останнього під страхом відшкодування збитків від їх неправдивості про вжиті заходи для переривання строку позовної давності, докази яких не представлені суду жодні.
		Раніше, з метою усунення сумнівів у застосуванні режиму спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відповідно до ст. 64 СК України уклали 26 червня 2014 року нотаріально посвідчений договір з приводу їх часток в їх спільній сумісній власності після оформлення спадщини за рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 14 лютого 2014 року, з законною силою якого ОСОБА_11 визначена набутою за час їх шлюбу  частка у спільній частковій власності на квартиру   АДРЕСА_1 , а  частки віднесені до складу відкритої з 01 травня 2013 року спадщини після її покійного батька ОСОБА_14 .
		У серпні-жовтні 1997 року у АДРЕСА_3 , ОСОБА_14 за життя придбав квартиру АДРЕСА_4 , а його дочка ОСОБА_13  квартиру АДРЕСА_5 , після чого їх зусиллями і коштом суміжні квартири АДРЕСА_4 і АДРЕСА_5 переобладнані з об`єднанням в одну квартиру, узаконеним рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради № 1046 від 11.09.2012, на підставі чого 19 вересня 2012 року їм видане свідоцтво про право спільної власності у частках пропорційно площі кожної з об`єднаних квартир, з яких перероблена новостворена чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1 , жилою площею 80,7 м2 у складі з допоміжними приміщеннями 1-коридору, 5-кухні, 7-санвузлу, 8-кладової, 9-вбудованої шафи, І, ІІ-балконів загальною площею 119 м2, на яку право власності зареєстроване КП «ДМБТІ» 08 листопада 2012 року, що з законною сило встановлено Кіровським районним судом м.Дніпропетровська у рішенні від 14 лютого 2014 року по завершенні розгляду цивільної справи № 203/8742/13 і доказуванню у цій справі згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає.
		Як відомо з офіційних відомостей Державного реєстру речових прав, успадковані  частки у праві спільної власності на спірну квартиру переоформлені у березні 2014 року, після чого у лютому 2016 року подаровані ОСОБА_15 , внаслідок чого після ОСОБА_14 , силами і коштом якого створювалася спірна квартира, остання, наразі, належить спільно його дочці ОСОБА_15 та онуці ОСОБА_16 у частках  і , відповідно.
		При цьому, господарським судом Дніпропетровської області в рішенні від 10 січня 2017 року по завершенні розгляду господарської справи № 904/1579/15 з законною силою встановлено пред`явлення первісним кредитором письмової вимоги про дострокове виконання зобов`язань основним боржником з підстав порушення їх виконання частинами, включаючи несплату з березня 2014 року процентів за укладеними договорами кредиту, з врученням письмового повідомлення про це основному боржнику не раніше 25вересня 2014 року, після чого розпочато провадження про банкрутство основного боржника у справі № 904/7520/15 із затвердженням реєстру вимог кредиторів за ухвалою того ж господарського суду від 01грудня 2015 року.
		Як слідує з рішень Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року та Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 грудня 2017 року, первісний кредитор не надсилав ОСОБА_17 окремої письмової вимоги про виконання ним його солідарного обов`язку поручителя з повідомленням про факт порушення основного зобов`язання, а пред`явив одразу через суд позов вперше не раніше листопада 2014 року.
		Суд відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України на основі встановлених вище обставин, які знайшли своє безсумнівне пряме підтвердження у заявах сторін по суті справи, тісно пов`язаних з преюдиційними фактами, в сукупності з фактичними даними договорів та офіційних відомостей державного реєстру прав, дійшов стійкого внутрішнього переконання у спрямованості оспорюваного договору дарування на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та у відсутності підстав визнавати такий договір фіктивним, виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду у вказаній вище постанові № 14-260цс19 від 03.07.2019, чим обґрунтовується це рішення про відмову в позові.
		Зокрема, позивач не надав жодних достовірних доказів на підтвердження того, що дарувальник і після укладення договору продовжував фактично володіти та користуватися спірним нерухомим майном, без повідомлення про причини неможливості їх надання та їх поважність в порядку ч. 4 ст. 83 ЦПК України, натомість відповідачі, навпаки, довели, що відповідач ОСОБА_6 не брав майнової участі у придбанні спірної квартири, та вчинив залежні від нього дії для усунення сумнівів щодо поширення презумпції сумісної власності подружжя на майно, яке набуто силами і коштом його покійного тестя, з огляду на що мети приховувати це майно від імовірного виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів відповідач не мав.
		Розв`язуючи цей спір, суд виходить з того, що не всяке порушення законності підлягає визнанню порушеннями публічного порядку, які відповідно до ст. 228 ЦК України належать на кваліфікованого складу порушень основних принципів існуючого суспільного ладу, а позивач помилково відніс до таких порушень невиконання поручителем обумовленого укладеним з ним договором свого пасивного негативного обов`язку утримуватися від розпорядження своїми майновими активами без спеціальної на те письмової згоди кредитора. Власне, крім майнової, особиста порука згідно ст. 553 ЦК України належить не до абсолютних речових відносин та обтяжень майна, а до відносних особистих правовідносин акцесорного характеру, внаслідок чого на глибоке внутрішнє переконання суду видана порука не може до моменту виникнення права вимоги у кредитора обмежувати поручителя у здійсненні свого права власності згідно ст. 319 ЦК України зовнішнім контролем за розпорядженням на власний розсуд своїм майном, інакше матиме іншу правову природу встановлення довірчої власності. Відповідно, умови про обов`язок поручителя отримати згоду кредитора на розпорядження своїм майном відповідно до ст. 6 ЦК України не суперечитимуть суті зобов`язання поруки тільки тоді, коли у поручителя, нарешті, виникне солідарний з основним боржником обов`язок відповідати за виконання зобов`язання всім своїм майном згідно ст. 554 ЦК України тільки у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою. Тобто, договір поруки за визначенням ст. 212 ЦК України укладається під відкладальною обставиною, внаслідок чого до виникнення 25вересня 2014 року у первісного кредитора, взагалі, права вимоги дострокового виконання і до пред`явлення вперше вимоги до поручителя у листопаді 2014 року обов`язок поручителя запитувати згоду на розпорядження своїми майновими правами у відповідача ще не виникав, а укладення договору дарування у червні 2014 року у з`ясованих обставинах ніяк не суперечило публічному порядку.
		В свою чергу, заслуговують на увагу доводи відповідачів про суму вимог кредитора до боржника, яка не перевищувала вартості майна, наданого в забезпечення під іпотеку та заставу в той час, як позивач не надав доказів, чому він не скористався таким забезпеченням і не повідомив причин неможливості подати суду докази того, що саме внаслідок цього відчуження кредитор не зміг отримати повного задоволення своїх вимог за відсутності інших джерел погашення, враховуючи рішення господарського суду про стягнення тієї ж заборгованості з двох інших поручителів. Так само, не надано позивачем жодних доказів належності відповідача до афілійованих з основних боржником осіб чи його кінцевих бенефіціарних контролерів, які змогли б згідно з істиною засвідчити, що вже станом на червень 2014 року відповідач не міг не знати заздалегідь до пред`явлення в майбутньому кредитором своїх вимог про недостатність вартості заставного майна і майна основного боржника для погашення вимог кредитора за зобов`язаннями, строк виконання яких вже настав у травні 2014 року, чим виключається намір поручителя боржника заподіяти шкоду (consilium fraudandi), використавши свої цивільні права поза їх призначенням упереджено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України в рішенні Другого Сенату від 28 квітня 2021 року у справі № 3-95/2020 необхідний для висновку про заборонену у ст. 13 ЦК України форму зловживання правом, без чого задоволення ОСОБА_9 позову, як позаконкурсного юридичного засобу, неможливе.
		Таким чином, презумпція правомірності укладеного відповідачами договору дарування позивачем в межах заявлених ним у цій справі вимог не спростована, а поважні причини для захисту прав третіх осіб незалежно від задавненості їх вимог не встановлені, на підставі чого належить дійти висновку про безпідставність заявленого позову, що згідно ст.15 ЦК України виключає захист по суду прав позивача.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3,4,11-13,81,141,206,209,265,268 ЦПК України, суд,-
		ВИРІШИВ:
		Акціонерному товариству «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Інвестохіллс Хеліантус» в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, скасування реєстрації про державну реєстрацію та припинення права власності  відмовити в повному обсязі.
		Судові витрати покласти на позивача.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повне рішення складено та підписано 17 серпня 2023 року.
		 
		 
		 
		Суддя                                      О.В. Колесніченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...