Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 990/171/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо оскарження актів чи діянь ВРУ, Президента, ВРП, ВККС, рішень чи діянь органів, що обирають, звільняють, оцінюють ВРП, рішень чи діянь суб’єктів призначення КСУ та Дорадчої групи експертів у процесі відбору на посаду судді КСУ, з них:; оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 22.08.2023.
Дата набрання законної сили: 13.07.2023
Номер судового провадження: 11-71заі23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА                                 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		13 липня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 990/171/22
		Провадження № 11-71заі23
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого Уркевича В. Ю.,
		судді-доповідача Гриціва М. І., 
		суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Кишакевича Л. Ю., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.,
		за участю:
		секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
		представників:
		позивача -адвокатів Кравця Р. Ю., Мартиненко А. В.,
		Верховної Ради України - Лаптієва А. М., Осядлої М. В.,
		Національного банку України як третьої особи - Булгакова С. В., Колосюка С. Л.,
		розглянула на відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 про перегляд рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2023 року (судді Стеценко С. Г., Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Жук А. В., Рибачук А. І.) в адміністративній справі № 990/171/22 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа - Національний банк України, про визнання протиправною та скасування постанови Верховної Ради України в частині та
		ВСТАНОВИЛА:
		1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати пункт 2 Постанови Верховної Ради України від 01 грудня 2022 року № 2794-ІХ (далі - оскаржувана Постанова, Постанова ВРУ № 2794-ІХ відповідно) в такій редакції: «Взяти до відома, що ОСОБА_1 звільнено з посади члена Ради Національного банку України з 7 липня 2021 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2019 року № 270-ІХ».
		Вимоги мотивує недотриманням відповідачем установленого законом порядку звільнення члена Ради Національного банку України (далі - член Ради НБУ), відповідно до якого мають бути застосовані фактичні і юридичні підстави для звільнення. Доводить, що ВРУ не звільнила ОСОБА_1 із посади члена Ради НБУ, а оголосила його звільненим із цієї посади і використала для цього підстави про припинення виконання ним функцій члена Ради НБУ. 
		Вважає, що посилання на частину дванадцяту статті 10 Закону України від 
		20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі - Закон № 679-XIV) не може фігурувати в оскаржуваній Постанові як правова підстава для звільнення позивача з посади члена Ради НБУ, оскільки ця норма, яка набрала чинності 10 листопада 2021 року, не має зворотної дії в часі та не може застосовуватися до відносин, що виникли 07 липня 2021 року. Ця норма не містить та не містила правил про порядок звільнення з посади члена Ради НБУ, а регулювала лише порядок припинення повноважень, що не означає автоматичного звільнення, а є лише підставою для винесення рішення ВРУ про звільнення. 
		Виокремлює, що оскаржувана Постанова, попри наче наявне у ній формулювання про звільнення позивача з посади члена Ради НБУ, не відповідає вимогам статті 10 Закону № 679-XIV, статті 210 Регламенту Верховної Ради України затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI «Про Регламент Верховної Ради України» (далі - Регламент ВРУ), бо за звільнення позивача ВРУ жодного разу не голосувала та не приймала відповідної постанови, а профільний комітет ВРУ будь-коли не вносив подання про звільнення позивача.
		Оскаржувана Постанова є актом індивідуальної дії, який стосувався позивача та лише визначав строк його повноважень, вичерпав свою дію в момент закінчення строку призначення позивача, тому станом на момент ухвалення він (акт) не містив чинних приписів та приписів про звільнення позивача з посади члена Ради НБУ. Постанова ВРУ від 12 листопада 2019 року № 270-ІХ (про призначення ОСОБА_1 на посаду члена Ради НБУ) не могла бути ні фактичною, ні правовою підставою для прийняття оскаржуваної Постанови. 
		З погляду позивача, оскаржувана Постанова порушує його охоронювані права, бо вона є тим єдиним документом, який фактично заперечує статус позивача як члена Ради НБУ, який припинив свої повноваження, але не був звільнений з цієї посади, тому що звільнення з посади члена Ради НБУ згідно із законом ніколи не було. Наголошує, що по суті після 07 липня 2021 року він продовжував виконувати повноваження члена Ради НБУ і такого статусу не втрачав. 
		2. Відповідач подав відзив на позовну заяву із запереченнями проти її доводів, які вважає безпідставними та необґрунтованими.
		Порядок роботи ВРУ визначений Основним Законом України та Регламентом ВРУ. Саме до повноважень ВРУ належить призначення та звільнення з посад половини складу Ради НБУ (пункт 19 частини першої статті 85 Конституції України).
		Закон № 679-XIV містить виключний перелік підстав для звільнення з посади, що зумовлює необхідність прийняття окремої постанови ВРУ за поданням профільного комітету ВРУ. Водночас інститут звільнення з посади має правову природу, відмінну від інституту припинення повноважень у зв`язку із закінчення строку, на який було обрано члена Ради НБУ, оскільки не містить імперативної вимоги щодо підготовки подання профільного комітету ВРУ та прийняття окремої постанови ВРУ, адже повноваження члена Ради НБУ припиняються в останній день строку, на який його було призначено.
		Призначення позивача на посаду члена Ради НБУ відповідало принципу правомірних очікувань, позаяк він знав, на який строк його призначають, а визначений чіткий строк повноважень обумовлений реалізацією механізму ротації членів Ради НБУ, за яким Президент України та ВРУ з 2020 по 2023 рік змінюють по одному члену Ради НБУ.
		Зауважує далі, що обґрунтування порушення процедури прийняття ВРУ Постанови № 2794-ІХ стосується питання реалізації повноважень парламенту. При цьому функціональний аспект законодавчого процесу ВРУ, в тому числі підготовка текстів постанов, їх редакційне опрацювання, винесення на розгляд та прийняття на пленарному засіданні шляхом голосування, віднесений до сфери конституційно-правової регламентації, що розкриває правову природу законодавчої влади, яка також відображає межі дискреційних повноважень.
		3. Представник позивача подав відповідь на відзив ВРУ, у якому висловив незгоду з ототожненням ВРУ «інституту припинення повноважень» з «інститутом звільнення», бо таке уподібнення не узгоджується з фактичними обставинами. В оскаржуваній Постанові мовиться саме про звільнення позивача, до того ж акцентується на тому, що таке звільнення відбулося в минулому (07 липня 
		2021 року), тоді як чинне станом на 07 липня 2021 року законодавство передбачало, що навіть припинення повноважень потребує здійснення «інституту звільнення» з прийняттям окремої постанови ВРУ, якої в цьому випадку не було прийнято.
		Наголосив ще раз на хибності висновків ВРУ, яка підставою позову називає протиправність Постанови ВРУ № 270-ІХ від 12 листопада 2019 року «Про зміну у складі Ради Національного банку України» (далі - Постанова № 270-ІХ). Повідомляє, що позивач не оскаржує ні цю Постанову ВРУ, ні строк, на який призначений позивач. Мало того, позивач навіть не заперечує, що визначений у Постанові № 270-ІХ строк сплинув, хоча закінчення строку призначення не звільняло ВРУ від обов`язку дотриматися закону та прийняти окрему постанову про звільнення, яка не може та не могла бути тотожною постанові про обрання та визначення строку повноважень.
		4. Третя особа подала пояснення, суть яких зводиться до незгоди з мотивами позовної заяви та відсутності підстав для задоволення позову.
		Зокрема, зауважує, що дія Постанови № 270-ІХ вичерпується її виконанням у визначений строк (07 липня 2021 рік), а прийняття постанови про звільнення члена Ради НБУ у зв`язку із закінчення строку повноважень було зайвим, не впливало і не могло впливати на правовий статус позивача.
		З урахуванням змін у Законі № 679-XIV, починаючи з 10 листопада 2021 року не було встановлено обов`язку звільнення члена Ради НБУ у зв`язку із закінченням у нього строку повноважень, що спростовує доводи позивача про протиправність дій відповідача.
		Обраний позивачем спосіб захисту не створює реальних наслідків та не сприяє відновленню порушених прав. Своєю чергою відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову.
		5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 
		27 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.
		З посиланням на аналіз норм чинного законодавства суд визнав, що, незважаючи на факт існування підстави для звільнення члена Ради НБУ, яким, зокрема, був факт закінчення повноважень члена Ради НБУ, ВРУ за чинним законодавством зобов`язана була ухвалити рішення про звільнення з посади члена Ради НБУ. Тобто відповідач мав дотриматися процедури шляхом прийняття постанови про звільнення позивача з посади члена Ради НБУ. Для цього профільний комітет ВРУ зобов`язаний був підготувати подання та проєкт постанови про звільнення ОСОБА_1 з посади члена Ради НБУ, а далі ВРУ шляхом відкритого голосування більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВРУ на підставі поданих профільним комітетом ВРУ документів мала прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади члена Ради НБУ, яке оформити відповідною постановою. На необхідність дотримання такого порядку не впливає внесення змін до статті 10 Закону № 679-XIV протягом періоду із 07 липня 
		2021 року по 01 грудня 2022 року.
		З покликанням на аналіз рішень ВРУ з кадрових питань суд зауважив, що фраза «взяти до відома, що…», яка використовується в оскаржуваному пункті Постанови, не є характерною для рішень ВРУ з кадрових питань та не застосовувалася раніше в постановах ВРУ про призначення / звільнення осіб.
		Поряд з цим суд у контексті спірних правовідносин уяснив, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинне породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи з міркувань розумності та доцільності деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти як вимоги не до самого акта, а до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, зумовлюють настання дефектних наслідків.
		Проте не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення - це порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Процедурні порушення залежно від характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.
		Порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
		Суд першої інстанції виснував, що аналіз доказів справи не дає підстав вважати, що після 07 липня 2021 року позивач продовжував виконувати функції члена Ради НБУ, адже ОСОБА_1 фактично припинив трудові правовідносини з НБУ як член Ради НБУ з 08 липня 2021 року. Це своєю чергою спростовує доводи позивача про зміну під впливом дії оскаржуваної Постанови його статусу, який виник 
		07 липня 2021 року. 
		Суд першої інстанції узагальнив, що зміст пункту 2 оскаржуваної Постанови не створює/встановлює для позивача будь-яких прав чи обов`язків та, відповідно, не порушує його прав, свобод чи інтересів, що є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
		6. Позивач не примирився з рішенням суду першої інстанції та через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Прохання мотивує тим, що висновки рішення суду не відповідають обставинам справи. Вважає неприйнятним позицію суду про допустимість процесуальних порушень зі звільнення позивача, про ступінь характеру процедурного порушення та про виправданість порушення процедури, оскільки було проігноровано, що процедура звільнення позивача навіть не розпочиналася, що не можна оцінювати поведінку будь-кого як правомірну або протиправну, визначити ступінь характеру процедурного порушення, властивості наслідків від негативної дії порушення процедури, якщо не було події процедури звільнення, тобто того алгоритму дій відповідача, з огляду на які можна дати характеристику та правову оцінку таким діям як правомірним чи протиправним. 
		З погляду скаржника, нездійснення позивачем функцій члена Ради НБУ у зв`язку із закінченням строку перебування на цій посаді [із 07 липня 2021 року] не свідчить про припинення трудових відносин, бо припинення повноважень є умовою для звільнення особи, яка є посадовою особою за статтею 10 Закону № 679-XIV, тобто припинення повноважень передує звільненню, у зв`язку із чим поняття «припинення повноважень» не є тотожним поняттю «звільнення». НБУ визнавав позивача членом Ради НБУ навіть після 07 липня 2021 року, Національне агентство з питань запобігання корупції  також вказувало на те, що позивач залишається членом Ради НБУ, НБУ надсилав фінансову та аудиторську звітність, на підставі якої позивач здійснював відповідні доповіді та пропозиції, НБУ допускав його до засідань з обмеженим доступом, на підставі чого знову ж таки позивач вносив відповідні пропозиції та робив доповіді як член Ради НБУ.
		Норма статті 10 Закону № 679-XIV (у редакції, чинній станом на 07 липня 2021 року) визначала, що самостійним юридичним фактом є закінчення строку повноважень члена Ради НБУ, настання цього юридичного факту є підставою для звільнення члена Ради НБУ. Порядок звільнення, який є самостійним та обов`язковим етапом припинення відносин із членом Ради НБУ, чітко визначений у законі та здійснюється винятково у формі прийняття відповідної постанови за поданням профільного комітету ВРУ, в якій мають бути зазначені підстави для звільнення.
		Далі автор зазначає, що норми закону, які регулюють припинення повноважень та звільнення члена Ради НБУ є досить чіткими та розмежовують такі два самостійні поняття, як закінчення строку призначення та звільнення з посади. Саме наявність цих двох самостійних категорій мав би перевірити та встановити суд, але цього не зробив, натомість виніс рішення на припущеннях, що нездійснення функцій може свідчити про припинення трудових відносин.
		На думку апелянта, хибними є висновки суду про те, що оскаржуване рішення не змінило статусу позивача як звільненого члена Ради НБУ. Навпаки, оскаржувана постанова призвела до невизначеності правового статусу позивача як звільненого без постанови ВРУ про звільнення, за якого позивач продовжує перебувати під обмеженнями, які передбачені частиною четвертою статті 10 Закону № 679-XIV для членів Ради НБУ, та не може реалізувати своє право на працю.
		Оскаржувана Постанова втручається в права та справедливі очікування позивача на те, що він набуде статусу звільненого члена Ради НБУ виключно в порядку, встановленому законом. Вкотре зазначає, що пункт 2 спірної Постанови повертає позивача у стан правової невизначеності стосовно періоду з 08 липня 2021 року не тільки до 01 грудня 2022 року, а й на майбутнє, оскільки й надалі відсутній розпорядчий акт ВРУ у вигляді мотивованої постанови про його звільнення з посади члена Ради НБУ. Така правова невизначеність насамперед полягає в застосуванні до позивача обмежень, які передбачені частиною четвертою статті 10 Закону № 679-XIV для членів Ради НБУ.
		Ця правова невизначеність перешкоджає позивачу в реалізації його права на трудову діяльність, а відсутність належного акта про звільнення, замість якого було прийнято оскаржувану Постанову, фактично призводить до позбавлення позивача права на захист від такого незаконного звільнення та оскарження результатів такого «звільнення», тобто позивач абсолютно позбавлений можливості на захист від протиправної поведінки, що була допущено по відношенню до нього.
		Посилається скаржник і на грубе порушення процесуальних вимог та неповноту судового розгляду, оскільки залишився недослідженим значний обсяг документів позивача (лист НБУ № 18-0005/75880 від 17 серпня 2021 року, протоколи засідань Ради НБУ, лист НАЗК № 190-07/57870/21 від 30 липня 2021року та № 190- 07/60530/21 від 11 серпня 2021 року, показання ОСОБА_2 , пропозиції до основних засад грошово-кредитної політики, листи з фінансовою та аудиторською звітністю НБУ) та не надано оцінки якості та достовірності низки документів НБУ, на які наголошувалося в судових засіданнях.
		7. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу з мотивами незгоди з доводами та аргументами апеляційної скарги. Вважає, що вони не спростовують висновків суду і не містять підстав для задоволення апеляційної скарги та втручання в рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Вважає, що інститут звільнення з посади має правову природу, відмінну від інституту припинення повноважень у зв`язку із закінчення строку, на який було обрано члена Ради НБУ, оскільки не містить імперативної вимоги щодо підготовки подання профільного комітету ВРУ та прийняття окремої постанови ВРУ, адже повноваження члена Ради НБУ припиняються в останній день строку, на який його було призначено.
		Дообрання члена Ради НБУ на строк до 07 липня 2021 року було зумовлено необхідністю забезпечити стале функціонування Ради НБУ, бо відповідно до положень частини четвертої статті 11 Закону № 679-XIV засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше шести членів.
		Оскаржувана постанова відповідає принципу правомірних очікувань, оскільки позивач був свідомий того, на який строк його призначають, та міг відмовитися від обрання на посаду члена Ради НБУ. ОСОБА_1 не міг не знати, що строк його повноважень був завершений 07 липня 2021 року, оскільки він брав участь у новому відборі кандидатури на вакантну посаду члена Ради НБУ.
		Відтак підсумовує, що ВРУ, коли приймала оскаржувану Постанову, діяла відповідно до вимог статті 210 Регламенту ВРУ та частини дванадцятої статті 10 Закону № 679-XIV з урахування механізму ротації членів Ради НБУ, тому не може бути слушними покликання позивача про порушення порядку припинення повноважень та звільнення його з посади члена Ради НБУ. 
		Виділяє, що обґрунтування порушення процедури прийняття оскаржуваної Постанови стосується питань реалізації дискреційних повноважень та не підлягає судовому контролю, позаяк не може відноситися до завдань та основних засад адміністративного судочинства.
		8. Третя особа також надала відзив, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		У відзиві наводяться мотиви незгоди, частково суголосні з аргументами відзиву третьої особи на позовну заяву.
		Вкотре наголошується, що оскаржувана Постанова не породжує для позивача права на захист і тому не дає йому права на звернення з адміністративним позовом до суду. Цей акт, серед іншого, не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо призначення членом Ради НБУ ОСОБА_3 ; не регулює певного виду суспільних відносин; адресований винятково ОСОБА_3 , право на його оскарження надано лише особі, стосовно якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.
		Позаяк позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо призначення ОСОБА_3 членом Ради НБУ, то оскаржувана постанова не породжує для позивача права на захист. Оскаржувана частина постанови не містить формулювання про звільнення позивача. Це, з погляду автора відзиву, дозволяє стверджувати, що нема між позивачем і відповідачем (Верховною Радою України) публічно-правового спору (у розумінні КАС України) щодо постанови, яка оскаржується, а звідси - юрисдикції адміністративного суду на ці відносини. І оскільки позивач заявляє вимогу про встановлення дати його звільнення, бо вона йому не відома, а така вимога фактично є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачем, то й не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному).
		9. Фактичні обставини у цій справі можна викласти так.
		07 липня 2016 року ВРУ прийняла Постанову № 1440 «Про призначення членів Ради Національного банку України», відповідно до якої були призначені члени Ради НБУ: 1) ОСОБА_4 - строком на 7 років; 2) ОСОБА_5 - строком на 6 років; 3) ОСОБА_6 - строком на 5 років; 4) ОСОБА_7 - строком на 4 роки.
		03 вересня 2019 року ВРУ прийняла Постанову № 30-IX «Про звільнення з посади члена Ради Національного банку України ОСОБА_6 ».
		16 вересня 2020 року ВРУ прийняла Постанову № 897-IX «Про зміни у складі Ради Національного банку України», відповідно до пункту 1 якої ОСОБА_7 звільнено з посади члена Ради НБУ у зв`язку із закінченням строку її повноважень, а пунктом 2 членом Ради НБУ призначено ОСОБА_8 
		12 листопада 2019 року ВРУ прийняла Постанову № 270-IX «Про зміну у складі Ради Національного банку України», пунктом 1 якої ОСОБА_1 призначено членом Ради НБУ строком до 07 липня 2021 року, пунктом 2 виключено підпункт 3 пункту 1 у Постанові ВРУ від 07 липня 2016 року № 1440-VIII «Про призначення членів Ради Національного банку України».
		02 квітня 2021 року Комітет ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики оголосив конкурс на зайняття вакантної посади члена Ради НБУ, позаяк 07 липня 2021 року закінчувався термін, на який був призначений членом Ради НБУ ОСОБА_1 .
		Цей же Комітет ВРУ на своєму засіданні 30 листопада 2021 року ухвалив рішення скасувати попередній конкурсний відбір на вакантну посаду члена Ради НБУ та оголосити новий з граничним терміном прийому документів від кандидатів до 
		16 грудня 2021 року. Підставою для скасування стали законодавчі зміни щодо вимог та обмежень стосовно осіб, які можуть бути членами Ради НБУ.
		01 грудня 2022 року ВРУ прийняла оскаржувану Постанову, якою постановила: «1. Призначити членом Ради Національного банку України ОСОБА_3 . 2. Взяти до відома, що ОСОБА_1 звільнено з посади члена Ради Національного банку України з 7 липня 2021 року відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2019 року № 270-ІХ».
		Позивач не погодився з цією Постановою в частині пункту 2 та звернувся до суду з позовом про скасування Постанови в цій частині.
		10. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) виходить з такого.
		Відповідно до пункту 19 частини першої статті 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради НБУ.
		Розділом II Закону № 679-XIV (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови) визначено порядок формування та повноважень Ради НБУ.
		Стаття 8 цього Закону визначає завдання Ради НБУ, а стаття 9 цього Закону - повноваження.
		Склад та формування Ради НБУ визначено статтею 10 Закону № 679-XIV, відповідно до частин першої та другої якої до складу Ради НБУ входять члени Ради НБУ, призначені ВРУ та Президентом України. ВРУ призначає чотирьох членів Ради НБУ шляхом прийняття відповідної постанови. 
		Кандидатури осіб для призначення ВРУ членами Ради НБУ проходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного комітету ВРУ, який вносить свої рекомендації ВРУ.
		Відповідно до частини десятої статті 10 Закону № 679-XIV строк повноважень членів Ради НБУ - сім років.
		Призначення на посади та звільнення з посад членів Ради НБУ здійснюється таким чином, щоб було забезпечено можливість проведення засідання Ради НБУ відповідно до вимог частини четвертої статті 11 цього Закону.
		Згідно із частиною одинадцятою статті 10 Закону № 679-XIV член Ради НБУ звільняється з посади у разі: 1) подання письмової заяви про припинення повноважень за власним бажанням із зазначенням аргументів такого рішення; 
		3) припинення громадянства України, встановлення факту наявності громадянства (підданства) іноземної держави чи набуття громадянства (підданства) іноземної держави, виїзду за межі України на постійне місце проживання; 4) відсутності без поважних причин на двох засіданнях Ради Національного банку поспіль; 5) невиконання обов`язків члена Ради Національного банку (в тому числі за станом здоров`я) більше чотирьох місяців поспіль; 6) встановлення факту надання недостовірної інформації для призначення на посаду члена Ради Національного банку; 7) виникнення обставин, що призвели до невідповідності особи будь-якій вимозі чи забороні, встановленій частиною четвертою або п`ятою цієї статті.
		Частина дванадцята статті 10 Закону № 679-XIV визначає, що в разі закінчення строку повноважень члена Ради НБУ його повноваження припиняються в останній день строку, на який його було призначено. 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 10 Закону № 679-XIV ВРУ звільняє призначених нею членів Ради НБУ шляхом прийняття відповідної постанови за поданням профільного комітету ВРУ, в якій мають бути зазначені підстави для звільнення.
		Згідно із частиною другою статті 84, статтею 91 Конституції України рішення ВРУ приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування; ВРУ приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.
		Порядок роботи ВРУ, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у ВРУ встановлюються Конституцією України, Регламентом ВРУ та законами України від 04 квітня 1995 року № 116/95-ВР «Про комітети Верховної Ради України» (далі - Закон № 116/95-ВР) та від 17 листопада 1992 року № 2790-XII «Про статус народного депутата України».
		Регламент ВРУ встановлює порядок підготовки і проведення сесій ВРУ, її засідань, формування державних органів, визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до її повноважень, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ (частина друга статті 1 цього Регламенту).
		Статтею 210 Регламенту ВРУ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено порядок призначення на посади та звільнення з посад, зокрема, членів Ради НБУ.
		За частиною першою статті 210 Регламенту відповідно до пунктів 19, 20 частини першої статті 85 Конституції України ВРУ призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради НБУ, у порядку, передбаченому статтею 208 цього Регламенту, та з урахуванням особливостей, зазначених у законах України № 679?XIV, та у цій статті.
		Частина друга статті 210 Регламенту ВРУ встановлює, що ВРУ приймає рішення про призначення на посади та звільнення з посад осіб, зазначених у частині першій цієї статті, відкритим голосуванням більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВРУ, про що оформляється відповідна постанова ВРУ.
		Стаття 208 Регламенту ВРУ визначає порядок призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини.
		Звільнення з посади Уповноваженого ВРУ з прав людини здійснюється за поданням Голови ВРУ за наявності рішення комітету, до предмета відання якого належить питання додержання прав і свобод людини і громадянина (частина шоста статті 208 Регламенту ВРУ).
		Частина перша статті 47 цього Регламенту передбачає, що відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України ВРУ приймає рішення виключно на її пленарних засіданнях після обговорення питань більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВРУ, крім випадків, передбачених Конституцією України та Регламентом ВРУ.
		Рішення про персональні обрання, призначення, надання згоди на призначення на посаду, надання згоди на звільнення з посади та звільнення з посади приймаються ВРУ шляхом відкритого поіменного голосування, крім випадків, передбачених законом та цим Регламентом, коли рішення приймаються таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів (частина п`ята статті 47 Регламенту ВРУ).
		Законом № 679-XIV (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної Постанови), передбачено, що відповідно до Конституції України основними завданнями Ради НБУ є розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за проведенням грошово-кредитної політики. Рада НБУ здійснює нагляд за системою внутрішнього контролю НБУ.
		Відповідно до частини шостої статті 11 Закону № 679-XIV рішення Ради НБУ приймаються на колегіальній основі простою більшістю голосів від загальної кількості присутніх на засіданні членів Ради НБУ, крім рішень з питань, визначених пунктами 1, 3-1, 7 та 18 частини першої статті 9 цього Закону, які приймаються кваліфікованою більшістю голосів - не менш як двома третинами від загальної кількості присутніх на засіданні членів Ради НБУ. Кожний член Ради НБУ має один голос.
		11. Правовий статус комітетів ВРУ, їх функції та організаційні основи діяльності визначено Законом № 116/95-ВР.
		Комітет ВРУ - орган Верховної Ради, який утворюється із числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроєктної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень ВРУ, виконання контрольних функцій (частина перша статті 1 Закону № 116/95?ВР).
		Відповідно до статті 11 Закону № 116/95-ВР комітети ВРУ здійснюють такі функції: законопроєктну; організаційну та контрольну.
		Організаційна функція комітетів полягає, зокрема, у попередньому обговоренні відповідно до предметів їх відання кандидатур посадових осіб, яких згідно з Конституцією України обирає, призначає, затверджує ВРУ або надає згоду на їхнє призначення, підготовці до розгляду ВРУ відповідних висновків щодо цих кандидатур (пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 116/95-ВР).
		Підготовка і попередній розгляд питання про призначення ВРУ на посаду та звільнення з посади, зокрема, половини складу Ради НБУ, здійснюється в комітетах відповідно до предметів їх відання у порядку, встановленому законом та Регламентом ВРУ (частина п`ята статті 18 Закону № 116/95-ВР).
		Порядок організації діяльності Ради НБУ визначений Регламентом Ради НБУ, затверджений рішенням Ради НБУ від 24 листопада 2016 року № 2.2 (у редакції рішення Ради НБУ від 10 липня 2020  року № 21-рд).
		12. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		13. У контексті вирішення цього спору Велика Палата вважає правильними висновки суду першої інстанції, що ВРУ була зобов`язана ухвалити рішення про звільнення з посади члена Ради НБУ ( ОСОБА_1 ) у відповідності з визначеною законом процедурою (профільний комітет ВРУ готує подання та проєкт постанови про звільнення члена Ради НБУ, а ВРУ шляхом відкритого голосування більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу ВРУ на підставі поданих профільним комітетом ВРУ документів приймає рішення про звільнення з посади члена Ради НБУ, яке оформлюється відповідною постановою).
		Теж є правильним висновок суду першої інстанції, що в певних випадках, коли йдеться про процедурні порушення суто формальні (подібними до тих, які є в межах цієї справи), то вони взагалі не впливають на правомірність рішення. Порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
		Доводи апеляційної скарги про те, що нездійснення позивачем функцій члена Ради НБУ у зв`язку із закінченням строку перебування на цій посаді [із 07 липня 2021 року] не свідчать про припинення трудових відносин, спростовуються встановленими обставинами у справі та поясненнями позивача та представників НБУ. Так, після 07 липня 2021 року позивач хоч і мав доступ до будівлі НБУ, був присутнім на засіданнях Ради НБУ, але це не свідчить та не підтверджує факту здійснення ним діяльності як членом Ради НБУ.
		Не знайшли свого підтвердження і доводи апеляційної скарги щодо порушення процесуальних вимог та неповноти судового розгляду в частині недослідження документів наданих позивачем.
		Слід нагадати, що позивач, обираючи спосіб захисту порушених, на його думку прав та інтересів, у прохальній частині позовної заяви просив визнати протиправним і скасувати пункт 2 оскаржуваної Постанови, проте позивач не ставить питання про визнання протиправною, на його думку, бездіяльністю відповідача та зобов`язання вчинити його певні дії.
		Обраний позивачем спосіб захисту, його поведінка (оскарження Постанови ВРУ, якою його призначено на посаду члена Ради НБУ, наприкінці терміну, на який його було призначено, прийняття участі в конкурсі на посаду члена Ради НБУ) вказує на те, що позивач не воліє бути звільненим із посади члена Ради НБУ, натомість хоче судовим рішенням легалізувати статус члена Ради НБУ.
		Також Велика Палата вважає поведінку позивача суперечливою. Згідно з Постановою № 270-ІХ позивач ще з листопада 2019 року знав про те, що останнім днем його членства у Раді НБУ є 07 липня 2021 року, і не оскаржив це призначення. Аж із настанням терміну повноважень, тобто більш ніж через 18 місяців з дня прийняття 12 листопада 2019 року та опублікування 14 листопада 2019 року Постанови № 270-IX, позивач звернувся з позовом до ВРУ, у якому просив визнати протиправним пункт 1 Постанови № 270-IX у частині визначення строку його повноважень як члена Ради НБУ до 07 липня 2021 року.
		Залишаючи без розгляду той позов, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 12 серпня 2021 року у справі № 9901/267/21 виснував, що строк звернення позивача з позовом у цій справі, який обчислюється відповідно до частини п`ятої статі 122 КАС України, сплинув 14 грудня 2019 року. Велика Палата погодилася з цим висновком у постанові від 24 листопада 2021 року.
		У тій справі було також установлено, що 02 квітня 2021 року Комітет ВРУ з питань фінансів, податкової та митної політики оголосив конкурс на зайняття вакантної посади члена НБУ, яка звільняється 08 липня 2021 року внаслідок закінчення терміну перебування позивача на посаді члена Ради НБУ. Велика Палата бере до уваги пояснення представника ВРУ у справі № 990/171/22 про те, що позивач узяв участь у вказаному конкурсі. Отже, вважав, що його посада з 08 липня 2021 року є вакантною. Тому його звернення до суду у грудні 2022 року з вимогою у справі № 990/171/22 про визнання протиправним і скасування пункту 2 Постанови № 2794-ІХ не відповідає попередній поведінці позивача. Останній усвідомлює чи мав би усвідомлювати те, що на його місце у Раді НБУ, яке стало вакантним 08 липня 2021 року, ВРУ призначила іншу особу, вказану у пункті 1 оскаржуваної Постанови.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 12 серпня 2021 року у справі № 9901/267/21 зазначив, що з моменту призначення 12 листопада 2019 року на посаду позивач не міг мати «законних сподівань» на те, що ВРУ допустить ревізію свого кадрового рішення, яке вважається реалізованим з дня його прийняття, чим порушить стабільність публічно-правових відносин. Велика Палата у постанові від 24 листопада 2021 року вважала цей висновок суду першої інстанції обґрунтованим. 
		Крім того, згідно з поясненнями представника НБУ, наданими Великій Палаті у справі № 990/171/22, позивач не перебував із НБУ у трудових відносинах, не отримував оплату за членство у Раді НБУ, не мав запису у трудовій книжці. Тому з огляду на викладене, на думку Великої Палати, оскаржувана Постанова не могла вплинути на приватне життя позивача так, щоб зумовити для нього будь-які негативні наслідки.
		14. Велика Палата підтверджує правильність висновків суду першої інстанції про те, що пункт 2 оскаржуваної постанови не створює / встановлює для позивача жодних прав чи обов`язків та, відповідно, не порушує його прав, свобод чи інтересів, що є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
		15. Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що прийняття відповідачем пункту 2 оскаржуваної Постанови позбавляє його права на захист від протиправної поведінки відповідача, то вони в процесі розгляду цієї справи не знайшли свого підтвердження.
		Інші міркування і твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваному рішенні.
		16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Міркування і твердження, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.
		З огляду на це Велика Палата дійшла висновку, що суд прийняв правильне рішення, тому підстав для втручання й скасування рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2023 року немає.
		Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2023 року - без змін.
		Керуючись статтями 243, 266, 308, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 
		27 березня 2023 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                               В. Ю. Уркевич 
		Суддя-доповідач                                                                                     М. І. Гриців
		Судді:                                    Ю. Л. Власов                                              К. М. Пільков
		І. А. Воробйова                                          О. Б. Прокопенко
		І. В. Григор`єва                                          О. М. Ситнік
		Д. А. Гудима                                               І. В. Ткач
		Л. Ю. Кишакевич                                      О. С. Ткачук
		Л. М. Лобойко                                            Є. А. Усенко
		С. Ю. Мартєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...