Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/9373/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Провадження за поданням правоохоронних органів, за клопотанням слідчого, прокурора та інших осіб про; продовження строків тримання під вартою.
Надіслано судом: 22.08.2023. Зареєстровано: 22.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.08.2023.
Дата набрання законної сили: 22.08.2023
Номер судового провадження: 1-кс/201/3485/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 22023050000003230

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 201/9373/23
		Провадження № 1-кс/201/3485/2023
		 
		УХВАЛА
		Іменем України
		15 серпня 2023 року м. Дніпро
		 
		Слідчий суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 , 
		за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
		за участю прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
		слідчого ОСОБА_4 ,
		підозрюваного - ОСОБА_5 ,
		захисника - адвоката ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях ОСОБА_4 , погоджене прокурором Лівобережної окружної прокуратури Донецької області ОСОБА_7 , поданого в межах кримінального провадження № 22023050000003230, відомості про яке внесені до ЄРДР 03.08.2023р. про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно: 
		 
		ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красний Лиман Донецької області, який неодружений, утриманців не має, з середньо-технічною освітою, працює на посаді майстра дільниці ДТЕК «Лиманський РЕС», зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, якого повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 111-1 КК України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Слідчий звернувся із погодженим прокурором клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 .
		В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що в ході досудового розслідування встановлено, що 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено:
		- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави;
		- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
		- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
		- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
		- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
		- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;
		- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
		- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
		- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Згідно з ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус,
		Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим є фактом загальновідомим і таким, що не потребує доказування.
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 2 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно- правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 133/2022 від 14.03.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента № 259/2022 від 18.04.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 341/2022 від 17.05.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента 
		№ 757/2022 від 07.11.2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 58/2023 від 06.02.2023, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 годин 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента №254/2023 від 01.05.2023 року. 
		Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
		Згідно зі ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями Російської Федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		Зокрема, починаючи з 25.05.2022 до 30.09.2022, Російською Федерацією тимчасово окуповано територію міста Лиману Донецької області.
		Представниками Російської Федерації на тимчасово окупованій території м. Лиману Донецької області створено підпорядковану, керовану та фінансовану Російською Федерацією окупаційну адміністрацію, в яку входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України.
		При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів, є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу Російської Федерації.
		12.06.2022 указом т.зв. «главы ДНР» № 285 «Об администрации города Красный Лиман» на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області створена не передбачена законодавством України т.зв. «местная администрация Донецкой Народной Республики - администрация города Красный Лиман», яка розташована за адресою: Донецька область Краматорський район, м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 46, та на яку незаконно покладено здійснення функції властивих міській раді України.
		08.06.2022 року діючи умисно, реалізуючи свій протиправний умисел, з корисливих мотивів, з метою усунення перешкод провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, громадянин України ОСОБА_5 будучи обізнаним про факт ведення Російською Федерацією (далі - РФ) агресивної війни проти України, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на її тимчасово окуповані території, перебуваючи у приміщенні адміністративної будівлі РЕМу (районні електричні мережі), яка знаходиться за адресою: Донецька обл., Краматорський р-н., м. Лиман, вул. Свєрдлова, б. 22, прийняв пропозицію т.зв. директора «государственного унитарного предприятия ДНР, региональной энергоснабжающей компании г. Горловка» - ОСОБА_8 про зайняття посади т.зв. «и.о. главного инженера «Краснолиманского района електрических сетей» «ГУП ДНР» «Региональная енергопоставляющая компания «технической единицы «центральные електрические сети» Министерства угля и енергетики ДНР»» (далі - «РЕК»), яку обіймав до початку активної фази деокупації м. Лиман Донецької області, тобто до 09.09.2022.
		Обіймаючи посаду головного інженера ОСОБА_5 фактично будучи заступником керівника РЕКу ОСОБА_9 (відносно якого здійснювалось досудове розслідування в іншому кримінальному провадженні) виконував наступні організаційно-розпорядчі та організаційно-господарські функції:
		1) Проведення інструктажів працівників РЕКу;
		2) Загальний контроль за роботою особового складу ремонтної бригади;
		3) Визначення автотранспорту та особового складу ремонтної бригади для виконання ремонтних робіт з відновлення електромережі м. Лимана;
		4) Надання допуску (дозволу) працівникам ремонтної бригади на виконання ремонтних робіт з відновлення електромережі м. Лимана;
		5) Здійснення контролю за виконанням працівниками ремонтної бригади ремонтних робіт з відновлення електромережі м. Лимана;
		6) Перевірка якості виконаної працівниками ремонтної бригади роботи з відновлення електромережі м. Лимана;
		7) Складання планів ремонтних робіт на лінії електромережі м. Лимана;
		8) Надання вказівок комірнику про видачу ремонтній бригаді матеріалів для відновлювальних робіт на лінії електропередач м. Лимана;
		9) Звітування бухгалтеру підприємства про об`єм використаних ремонтною бригадою матеріалів.
		10) У разі відсутності керівника РЕКу, виконання його обов`язків.
		Таким чином, ОСОБА_5 обіймаючи вище наведену посаду був уповноважений та фактично займався усуненням перешкод при провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, яка згідно з т.зв ліцензією «министерства угля и энергетики донецької народної республіки» №008142 від 05.02.2021 року, т.зв. постанови «Совета Министров ДНР» №10-25 від 03.06.2015 року та т.зв. «устава государственного унитарного предприятия донецкой народной республики «региональная энергопоставляющая компания», що затверджена т.зв «приказом министерства угля и энергетики донецкой народной республики» від 26.01.2021 року №23 полягала, в тому числі, у поставці електричної енергії суб`єктам господарювання та органам державного управління т.зв. «ДНР» за регульованим тарифом.
		У зв`язку з нестабільністю ситуації в окупованому місті Лиман підприємство «Краснолиманский район електрических сетей государственного унитарного предприятия донецкой народной республики «региональная энергопоставляющая компания техническая еденица центральные электрические сети Министерства угля и энергетики ДНР» не завершило процес стабілізації робочого процесу і діяло в обмеженому режимі.
		 
		Так, у період з 08.06.2022 по 09.09.2022 року ОСОБА_5 усуваючи перешкоди при провадженні вказаним підприємством господарської діяльності, забезпечив відновлення пошкоджених в результаті бойових дій електромереж з метою подальшого надання «РЕК», під час окупації, послуг з електропостачання користувачам м. Лиману та прилеглих населених пунктів Донецької області, в тому числі незаконним органам влади, створеним на тимчасово окупованій території та окупаційній адміністрації держави-агресора, а саме: т. зв. «администрации г. Красный Лиман, отдела милиции ДНР г. Красный Лиман, военной комендатуры ДНР в г. Красный Лиман».
		Кінцевою метою ОСОБА_5 як т. зв. «и. о. главного инженера «Краснолиманского района електрических сетей» «ГУП ДНР» «Региональная енергопоставляющая компания «технической единицы «центральные електрические сети» Министерства угля и енергетики ДНР»» було усунення перешкод у здійсненні «ГУП ДНР» «Региональная енергопоставляющая компания «технической единицы «центральные електрические сети» Министерства угля и енергетики ДНР»» господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.
		Таким чином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець м. Красний Лиман (Лиман) Донецької області, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , обґрунтовано підозрюється у пособництві колабораційній діяльності, а саме: у пособництві шляхом усунення перешкод у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 111-1 КК України.
		18.06.2023 о 10:15 ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 615 КПК України за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, про що складено відповідний протокол.
		18.06.2023 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 111-1 КК України.
		Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:
		-        повідомленням про виявлення кримінального правопорушення, відповідно до якого ОСОБА_5 в умовах воєнного стану обійняв посаду виконуючого обов`язки головного інженера т.зв. «Краснолиманського району електричних мереж Державного унітарного закладу Донецької народної республіки «Регіональна енергопостачаюча компанія технічна одиниця центральні електричні мережі» Міністерства вугілля та енергетики ДНР» та займався провадженням господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади т.зв. «ДНР» створеними на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької обл.
		- протоколом затримання особи, складеним відповідно до вимог ст. 615 КПК України, в ході якого підозрюваний пояснив, що добровільно обіймав посаду головного інженера т.зв. «и.о. головного інженера «Краснолиманского района електрических сетей» ГУП ДНР «Региональная енергопоставляющая компания «технической единицы «центральные електрические сети» Министерства угля и енергетики ДНР», з 08.06.2022 до 09.09.2022;
		-        протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , котрий надав показання про те, що у період окупації м. Лиман працював у Лиманському РЕМ в підпорядкуванні у ОСОБА_5 ;
		-        протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , котра надала показання про те, що у період окупації м. Лиман працювала у Лиманському РЕМ на посаді бухгалтера та взаємодіяла у своїй діяльності із головним інженером ОСОБА_5 з приводу розпорядження матеріально-технічною базою Лиманського РЕМ, на виконання вказівок окупаційної адміністрації;
		-        протоколом допиту свідка ОСОБА_12 , котра надала показання про те, що у період окупації м. Лиман працювала у Лиманському РЕМ на посаді комірника та взаємодіяла у своїй діяльності із головним інженером ОСОБА_5 з приводу видачі за його наказом матеріально-технічних ресурсів Лиманського РЕМ, підпорядкованим йому ремонтним бригадам;
		- протоколом огляду місця події, в ході якого виявлено у будівлі адміністрації Лиманської ТГ після деокупації м. Лиман документи, які ймовірно велися ОСОБА_5 під час зайняття ним посади т.зв. «и.о. головного інженера «Краснолиманского района електрических сетей» ГУП ДНР «Региональная енергопоставляющая компания «технической единицы «центральные електрические сети» Министерства угля и енергетики ДНР»;
		- протоколом огляду мережі Інтернет, в ході якого виявлено відеозапис, на якому особа, ззовні схожа на ОСОБА_5 дає інтерв`ю ЗМІ РФ, під час якого ймовірно виправдовує збройну агресію РФ.
		Вказані здобуті під час досудового розслідування докази є вагомими та свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення.
		20.06.2023 слідчим суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська стосовно ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, який спливає 16.08.2023 о 10 годині 15 хвилин.
		Строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено постановою заступника керівника Донецької обласної прокуратури до трьох місяців, тобто до 18.09.2023.
		Закінчити досудове розслідування у кримінальному провадженні у двомісячний строк - не виявляється можливим, оскільки на даний час у кримінальному провадженні призначено почеркознавчу та семантико-текстуальну експертизи, які ще не виконані.
		Отримання результатів зазначених процесуальних дій зі збору доказів у кримінальному провадженні, відповідно до ст. 93 КПК України, має суттєве значення для доказування у кримінальному провадженні та потребує додаткового часу, що може негативно вплинути на повноту на об`єктивність досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні.
		Зазначені процесуальні дії не могли бути виконані у двомісячний строк з об`єктивних причин, оскільки в експертній установі експертизи здійснюються почергово.
		Слідчий вважав, що продовжують існувати ризики, визначені пунктами п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
		Підозрюваний ОСОБА_5 спроможний:
		- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду: враховуючи, що ОСОБА_5 згідно із ст. 12 КК України підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк на строк від трьох до п`яти років, існує ризик, що підозрюваний з метою ухилення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість та невідворотність покарання, яке, відповідно до діючого законодавства, пов`язане із позбавленням волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду;
		- незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні: орган досудового розслідування вважає, що ОСОБА_5 в подальшому може у спосіб погроз, підкупу, вмовлянь незаконно впливати на свідків, оскільки їх показання можуть мати ґрунтовне значення, а також інших осіб, які на даний час ще не надали органу досудового розслідування показання у кримінальному провадженні, однак їм можливо відомі обставини скоєння злочину;
		- вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Беручи до уваги той факт, що підозрюваний в умовах воєнного стану ініціативно надавав сприяння у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, зважаючи на лояльність підозрюваного до окупаційної адміністрації під час окупації м. Лиман Донецької області, існує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень, на шкоду національній безпеці України, що можливо нівелювати виключно шляхом тримання підозрюваного під вартою.
		Беручи до уваги суспільну небезпеку вчиненого ОСОБА_5 діяння, просив не визначати розмір застави підозрюваному ОСОБА_5 .
		На підставі викладеного, просив продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у межах строку досудового розслідування, тобто до 18 вересня 2023 року.
		У судовому засіданні прокурор та слідчий підтримали клопотання про продовження підозрюваному  ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у межах строку досудового розслідування та просили його задовольнити.
		Захисник ОСОБА_13 та підозрюваний ОСОБА_14 у судовому засіданні просити клопотання не заперечували.
		Вислухавши думки учасників кримінального провадження, дослідивши відповідно до ч. 4 ст. 193 КПК України матеріали, що мають значення для вирішення поданого клопотання, слідчий суддя вважає, що клопотання є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Як встановлено з наданих стороною обвинувачення матеріалів, слідчими відділом 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023050000003230 від 03.08.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 111-1 КК України.
		18.06.2023 ОСОБА_5 затримано в порядку ст. 615 КПК України.
		18.06.2023 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 111-1 КК України.
		Постановою заступника керівника Донецької обласної прокуратури від 10.08.2023 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні продовжено до трьох місяців, тобто до 18.09.2023.
		Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20.06.2023р.  ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, до 16.08.2023 без визначення розміру застави.
		Статтею 176 КПК України передбачений перелік запобіжних заходів, одним з яких є й такий запобіжний захід, як тримання під вартою.
		Відповідно до ч. 2 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищувати, сховати або спотворювати будь-яку з речей які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
		Вимогами частини першої статті 194 КПК України визначено підстави для застосування запобіжного заходу, до яких належить: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий або прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам або ризику, зазначеним у клопотанні.
		Положеннями ч. 3 ст. 197 КПК України передбачено, що строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому цим Кодексом.
		Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 КПК України, повинно містити виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
		Сукупність зібраних органом досудового розслідування доказів поза розумним сумнівом доводить причетність  ОСОБА_5 до інкримінованого йому злочину, що підтверджується достатніми на цьому етапі слідства доказами, які містяться у матеріалах досудового розслідування, а саме: 
		- повідомленням про виявлення кримінального правопорушення, відповідно до якого ОСОБА_5 в умовах воєнного стану обійняв посаду виконуючого обов`язки головного інженера т.зв. «Краснолиманського району електричних мереж Державного унітарного закладу Донецької народної республіки «Регіональна енергопостачаюча компанія технічна одиниця центральні електричні мережі» Міністерства вугілля та енергетики ДНР» та займався провадженням господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади т.зв. «ДНР» створеними на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької обл.
		- протоколом затримання ОСОБА_5 , складеним відповідно до вимог ст. 615 КПК України, в ході якого підозрюваний пояснив, що добровільно обіймав посаду головного інженера т.зв. «и.о. головного інженера «Краснолиманского района електрических сетей» ГУП ДНР «Региональная енергопоставляющая компания «технической единицы «центральные електрические сети» Министерства угля и енергетики ДНР», з 08.06.2022 до 09.09.2022;
		-        протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , який надав показання про те, що у період окупації м. Лиман працював у Лиманському РЕМ в підпорядкуванні у ОСОБА_5 ;
		-        протоколом допиту свідка ОСОБА_11 , яка надала показання про те, що у період окупації м. Лиман працювала у Лиманському РЕМ на посаді бухгалтера та взаємодіяла у своїй діяльності із головним інженером ОСОБА_5 з приводу розпорядження матеріально-технічною базою Лиманського РЕМ, на виконання вказівок окупаційної адміністрації;
		-        протоколом допиту свідка ОСОБА_12 , яка надала показання про те, що у період окупації м. Лиман працювала у Лиманському РЕМ на посаді комірника та взаємодіяла у своїй діяльності із головним інженером ОСОБА_5 з приводу видачі за його наказом матеріально-технічних ресурсів Лиманського РЕМ, підпорядкованим йому ремонтним бригадам;
		- протоколом огляду місця події, в ході якого виявлено у будівлі адміністрації Лиманської ТГ після деокупації м. Лиман документи, які ймовірно велися ОСОБА_5 під час зайняття ним посади т.зв. «и.о. головного інженера «Краснолиманского района електрических сетей» ГУП ДНР «Региональная енергопоставляющая компания «технической единицы «центральные електрические сети» Министерства угля и енергетики ДНР»;
		- протоколом огляду мережі Інтернет, в ході якого виявлено відеозапис, на якому особа, ззовні схожа на ОСОБА_5 дає інтерв`ю ЗМІ РФ.
		Отже, наведені вище обставини свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 111-1 КК України, що у достатній мірі доведено прокурором під час розгляду клопотання.
		При цьому, слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри.
		Під час розгляду зазначеного клопотання, слідчим суддею перевірено обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 111-1 КК України КК України, що повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування фактичними даними, отриманими за результатами проведених процесуальних і слідчих дій, сукупність яких на даному етапі досудового розслідування, надають можливість переконатись в обґрунтованості підозри до такого ступеня, за якого об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
		Також, слідчий суддя погоджується з доводами, викладеними у наданому клопотанні щодо існування обставин, які свідчать про те, що ризики, які були підставою для застосування до  ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на теперішній час не відпали і не зменшилися, враховуючи, що досудове слідство у цьому кримінальному провадженні не завершено, у зв`язку із чим, підозрюваний ОСОБА_5 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду дивлячись на те, що:
		ОСОБА_5 згідно із ст. 12 КК України підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк на строк від трьох до п`яти років, існує ризик, що підозрюваний з метою ухилення від кримінальної відповідальності, розуміючи тяжкість та невідворотність покарання, яке, відповідно до діючого законодавства, пов`язане із позбавленням волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України); 
		ОСОБА_5 в подальшому може у спосіб погроз, підкупу, вмовлянь незаконно впливати на свідків, оскільки їх показання можуть мати ґрунтовне значення, а також інших осіб, які на даний час ще не надали органу досудового розслідування показання у кримінальному провадженні, однак їм можливо відомі обставини скоєння злочину (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України); 
		підозрюваний в умовах воєнного стану ініціативно надавав сприяння у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, зважаючи на лояльність підозрюваного до окупаційної адміністрації під час окупації м. Лиман Донецької області, існує ризик вчинення інших кримінальних правопорушень, на шкоду національній безпеці України, що можливо нівелювати виключно шляхом тримання підозрюваного під вартою (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України).
		Означене об`єктивно вказує на існування обґрунтованих ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
		Таким чином, стороною обвинувачення доведена об`єктивна необхідність продовження строку тримання підозрюваного під вартою.
		Відповідно до статті 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
		У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
		Відповідно до пункту 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку ОСОБА_14 , підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину, в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ.
		Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 року у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред`явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 року у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об`єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
		А отже, з огляду на характер та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого повідомлено про підозру  ОСОБА_5 , а також з врахуванням даних про особу останнього і відсутність міцності соціальних зв`язків, слідчий суддя все ж таки доходить до висновку про те, що зазначені вище ризики у своїй сукупності свідчать про неможливість їх запобігання, шляхом застосування до підозрюваного,  ОСОБА_5 , іншого запобіжного заходу, менш обтяжливого, ніж тримання під вартою, при цьому, враховуючи, що на даний час у вказаному кримінальному провадженню ще не проведено усіх слідчих і процесуальних дій, спрямованих на перевірку отриманих доказів, у зв`язку із чим, слідчий суддя вважає, що прокурором в судовому засіданні належним чином доведено, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного  ОСОБА_5 , що свідчить про обґрунтованість поданого клопотання, яке з цих підстав підлягає задоволенню, а строк тримання підозрюваного  ОСОБА_5 , під вартою необхідно продовжити в межах строку досудового розслідування, тобто до 18.09.2023р.
		Згідно абзацу третього ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
		За таких обставин, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання прокурора ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, а тому підлягає задоволенню. 
		З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 182-184, 186, 187, 193-194, 196, 197, 199, 202, 205, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Клопотання - задовольнити.
		 
		Застосований до підозрюваного  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжити у межах строку досудового розслідування до 18 вересня 2023 року.
		 
		Встановити, що датою закінчення дії цієї ухвали щодо тримання підозрюваного  ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою є 18 вересня 2023 року.
		 
		Ухвала щодо продовження запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її оголошення.
		 
		Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її проголошення, а особою, що тримається під вартою - протягом того ж строку з моменту отримання нею її копії.
		       
		Повний текст ухвали оголошений 17 серпня 2023 року о 18 год. 00 хв.
		 
		 
		 
		Слідчий суддя ОСОБА_15

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...