Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 748/413/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано судом: 22.08.2023. Зареєстровано: 23.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.08.2023.
Дата набрання законної сили: 06.12.2023
Результат оскарження 13.03.2025 Касаційний цивільний суд Верховного Суду: скасовано рішення апеляційної інстанції і залишено в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом
Номер судового провадження: 2/748/189/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  Провадження №2/748/189/23  Єдиний унікальний № 748/413/23
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		       
		"17" серпня 2023 р.м. Чернігів
		 
		 
		Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:
		                головуючого судді Хоменко Л.В.,
		секретаря Базарної М.В.,
		за участю позивача ОСОБА_1 
		відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Кінебаса О.М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації інформацію, розповсюджену відповідачем на особистій сторінці в мережі «Facebook» такого змісту: « Радник ОСОБА_4 вкрав 17 тисяч доларів у волонтерів. Друзі! Ви маєте знати, що радник голови Чернігівської ОВА ОСОБА_4 ОСОБА_1 звичайний злодій. Ще в квітні 2022 він вкрав 17 тисяч доларів у волонтерів, які були перераховані для купівлі бусів, аби ті мали змогу розвозити допомогу чернігівцям. Як це було розкажу на відео. А поки пропоную ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повернути вкрадені гроші.P.S. Нещодавно ОСОБА_1 коментував мої заяви про таємні склади і сказав, що не знає хто я такий, а газеті «Весть» заявив, що я розказав про оборудку керівника ОВА з пиломатеріалами по 15 000 грн. за кубічний метр, бо був засмучений звільненням одного посадовця. А що тепер ОСОБА_1 скажеш ? Чи може сам розкажеш, як вкрав гроші у волонтерів !» та зобов`язати ОСОБА_2 спростувати опубліковану ним недостовірну та таку, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію інформацію, опубліковану у мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом розміщення резолютивної частини тексту судового рішення на тій самій сторонці в мережі «Facebook» та у тих самих групах, де поширено спірний допис, не пізніше десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили. Стягнути з відповідача всі понесені ним судові витрати.
		Вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в мережі «Facebook» на сторінці ОСОБА_2 з`явилась публікація « Радник ОСОБА_4 вкрав 17 тисяч доларів у волонтерів», якою відповідач звинувачує його, директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Чернігівської обласної державної адміністрації, радника голови Чернігівської обласної державної адміністрації, у вчиненні злочину, а саме в крадіжці у квітні 2022 року у волонтерів 17000 доларів США, які були перераховані для купівлі бусів, аби ті мали змогу розвозити допомогу чернігівцям. Зазначає, що відповідач даним постом і висловлюванням безпідставно звів на нього наклеп та привселюдно назвав злочинцем і звинуватив у злочині. Станом на 26 січня 2023 року зазначений вище допис поширили 329 разів, в тому числі поширення відбулось і серед численних груп у мережі «Facebook». Під постом розміщено 30 коментарів, в яких люди негативно та агресивно висловлюються в його бік, навіть погрожуючи фізичною розправою. Вважає, що поширення неправдивого, безпідставного звинувачення є неприпустимим і підриває його авторитет як посадовця і керівника, що негативно впливає на його подальшу кар`єру та професійний розвиток. Відповідач наводить не оціночні судження, а прямо звинувачує його у вчиненні злочину, тому просить визнати таку інформацію недостовірною та спростувати її.
		 
		Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
		 
		Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 18 квітня 2023 року підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду.
		 
		У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені у заяві та просив їх задовольнити, вважав, що відповідач звинуватив його у вчиненні конкретного злочину, що не може бути оціночним поняттям, а тому поширена відповідачем недостовірна інформація підлягає спростуванню.
		 
		Відповідач  ОСОБА_2 та його представник адвокат Кінебас О.М. позовні вимоги не визнали, їх позиція зводиться до того, що позивач не довів поширення зазначеної інформації саме відповідачем, таку сторінку в мережі Facebook міг створити будь-хто. У якості доказу позивачем надано скріншот невідомо якої сторінки з мережі Facebook, сама сторінка не ідентифікована, не надано доказів хто має можливість редагувати публікації цієї сторінки. Відповідач заперечує поширення такого змісту публікації. Тому вважають, що позивач не довів, що оспорювана ним публікація поширена саме відповідачем. Крім того, вважали оспорену позивачем публікацію оціночним судженням, позивач є державною службовою особою, а тому межа критики щодо нього є дещо більше, чим до звичайних осіб. За таких обставин просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
		 
		Суд заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали цивільної справи прийшов до такого висновку.
		 
		З роздруківки скріншоту з мережі Facebook та з оглянутого у судовому засіданні запису на флешносії( а.с. 16) встановлено, що на сторінці в мережі Facebook, підписаній як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 викладено інформацію такого змісту: « Радник ОСОБА_4 вкрав 17 тисяч доларів у волонтерів. Друзі! Ви маєте знати, що радник голови Чернігівської ОВА ОСОБА_4 ОСОБА_1 звичайний злодій. Ще в квітні 2022 він вкрав 17 тисяч доларів у волонтерів, які були перераховані для купівлі бусів, аби ті мали змогу розвозити допомогу чернігівцям.
		Як це було розкажу на відео. А поки пропоную ОСОБА_4 та ОСОБА_1 повернути вкрадені гроші.
		P.S. Нещодавно ОСОБА_1 коментував мої заяви про таємні склади і сказав, що не знає хто я такий, а газеті «Весть» заявив, що я розказав про оборудку керівника ОВА з пиломатеріалами по 15 000 грн. за кубічний метр, бо був засмучений звільненням одного посадовця. А що тепер ОСОБА_1 скажеш? Чи може сам розкажеш, як вкрав гроші у волонтерів !»
		 
		Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		 
		Відповідно до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе та членів своєї сім`ї та права вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування моральної шкоди, нанесеної збором, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації. Конституцією України, а саме ст.34 кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		 
		Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьблять її гідність, честь чи ділову репутацію.
		 
		Відповідно до ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності, честі та недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.
		 
		Таким чином, позов про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування і заборону розповсюдження недостовірної інформації вправі пред`явити фізична особа відносно якої поширена недостовірна інформації, що порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.
		        Згідно з частиною першою статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
		Відповідно до частини першої статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
		 
		Згідно з положеннями статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		 
		Частиною 2 ст. 302 ЦК України визначено, що фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.
		       Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		       Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам також роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		       Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
		       Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
		       Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		       Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		       Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
		       Тобто, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року).
		Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		 
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		       У разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет належним відповідачем є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК). Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Доменне ім`я facebook.com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім`я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет. Адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
		       Згідно з Законом України «Про авторське право та суміжні права» власник веб-сторінки - це особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та управляє і/або розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.
		       Тобто законодавець окремо вирізняє власника веб-сайту (у даному випадку соціальної мережі) та власника веб-сторінки (акаунту), і це стосується й відповідальності за розміщення інформації в соціальних мережах.
		       Таким чином, пред`являючи вимоги до певної особи та визначаючи її відповідачем у цій категорії справ, позивач має надати докази ідентифікації особи, яка буде відповідати за порушення його права та довести приналежність акаунта у соціальній мережі тій чи іншій фізичній особі.
		       З огляду на п. 12 вказаної постанови Пленуму Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).
		       Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 01 грудня     2021 року (справа № 310/6999/19-ц, провадження № 61-14120св21) та    від 01 червня 2022 року (справа № 607/19370/20, провадження № 61-21309св21).
		 
		       Таким чином, у даній категорії справ позивачу першочергово слід довести сам факт поширення інформації, а потім встановити та вказати у позові автора інформаційного матеріалу - особу, яка його поширила, а також власника веб-сайту, на якому розміщений інформаційний матеріал.
		 
		Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
		 
		Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13.02.2019 (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18).
		 
		Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.
		 
		Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		 
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
		       Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		       Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		       Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		       Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
		Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
		Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
		Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
		Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
		За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
		Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
		Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
		У рішенні у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
		       При цьому позивач, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		Позивач вказує, що поширена відповідачем інформація про те, що  він звичайний злодій та у квітні 2022 року вкрав у волонтерів 17 000 доларів, які були перераховані для купівлі бусів, не відповідає дійсності, а отже є недостовірною інформацією про позивача, яка порушує його законні права.
		       Проте суд враховує, що пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Межа допустимої критики стосовно публічної особи є ширшою, ніж стосовно приватної особи. На відміну від останньої, перша неминуче та свідомо йде на те, щоб усі її слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (рішення ЄСПЛ від 15 липня 2010 року у справі «Газета «Україна-центр» проти України», заява № 16695/04).
		У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі та ділової репутації, повинен враховувати зміст Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
		У зв`язку з викладеним межа допустимої критики стосовно політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.
		Діяльність публічної особи є об`єктом підвищеного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації стосовно такої особи засобами масової інформації, а з іншого, - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.
		       При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (рішення ЄСПЛ в справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).
		       Отже, ОСОБА_1 перебуває на посаді директора Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадкістю Чернігівської ОДА,   радника голови Чернігівської ОДА, а тому межа допустимої критики стосовно нього як публічної особи є значно ширшою. Позивач як публічна особа повинен усвідомлювати, що він самостійно та свідомо відкриває себе для критики, яка у демократичному суспільстві може цілком правомірно здійснюватися у формі, яка не є обов`язково приємною для нього, навіть шокуючою; він має бути готовий до того, що критика на його адресу може бути зроблена у спосіб та за стилем, які не будуть схвальними для нього.
		Суд вважає, що вжиті в оскаржуваному дописі висловлювання щодо позивача відображають лише власну оцінку автором реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, тобто оспорювана інформація є суб`єктивною думкою автора, висловленою в образливій для позивача та провокативній  формі, та не може бути витлумачена як така, що містить фактичні дані( а саме у чому полягають злодійські  дії позивача, чим доводиться крадіжка ним 17 000 грн., за яких обставин вона скоєна, яка кваліфікація його дій, тощо),  оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями автора. 
		Застосування у спірному дописі слів «злодій, вкрав» не можна розцінювати як звинувачення позивача у кримінальному правопорушенні, оскільки такі слова без зазначення конкретних фактів можуть носити склад провокативного забарвлення і можуть мати різні поняття щодо оцінки діяльності позивача.
		       Суд враховує при цьому правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «фактів». Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. 
		       У пункті 75 рішення ЄСПЛ від 12 липня 2001 року у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
		Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, інколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (справа Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11)».
		Баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію не було порушено. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції. 
		Матеріали справи не містять доказів того, що в оскаржуваному дописі автор публічно звинуватив ОСОБА_1 у вчиненні конкретного злочину, а тому його посилання на те, що зміст дописів у соціальній мережі «Facebook» стосовно нього є фактичним твердженням про вчинення злочинів, є безпідставним.
		Розглядаючи позовні вимоги про недостовірність відповідної інформації, суд не може надавати оцінку недостовірності окремих слів, а повинен перевірити весь поданий обсяг інформації на предмет достовірності, оскільки особа, яка отримала (прочитала) відповідну інформацію, сприймає її в сукупності.
		Суд наголошує на тому, що хоча опублікована щодо позивача інформація й містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій позивача і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями автора.
		       Крім того, на обґрунтування доводів позову ОСОБА_1 вказав, що недостовірну інформацію відносно нього розповсюдив саме відповідач ОСОБА_2 через належну йому сторінку у соціальній мережі Facebook за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Разом з тим, слід зазначити, що « Фейсбук » є соціальною, загальнодоступною мережею, де будь-хто, без ідентифікації особи може створити будь - яку кількість сторінок, під будь-яким (в тому числі вигаданим) іменем, публікувати тексти, коментарі, копіювати і зберігати на власних пристроях фото осіб з інших сторінок.
		 
		Оскільки інтернет-мережа «Фейсбук» при реєстрації сторінки не вимагає ідентифікацію особи згідно особистих документів (паспорта, свідоцтва про народження), то ідентифікувати особу, яка публікує, поширює певну інформацію неможливо за винятком сторінок, які створені та інформацію про які поширюють офіційно державні органи, офіційні особи.
		       Таким чином, проаналізувавши викладене, суд дійшов висновку, що позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надав належних та допустимих доказів того, що саме визначений ним у якості відповідача   ОСОБА_2 є відповідальним за публікацію у соціальній мережі Facebook інформації, яку він вважає недостовірною та просить спростувати, є автором цієї інформації та поширив її саме на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Facebook. Долучений скриншот та переглянутий у судовому засіданні відеозапис оспорюваної інформації не є доказом розміщення публікації в інтернет-мережі саме відповідачем. Позивач у судовому засіданні заперечував поширення інформації саме такого змісту на своїй сторінці.
		Отже, позивачем не надано суду належних, допустимих і достатніх доказів, що вказана в позові інформація була розміщена, розповсюджена саме відповідачем. 
		 
		За таких обставин, з проаналізованих судом доказів встановлено, що відносно позивача поширено інформацію, яка є оціночним судженням автора, яке не підлягає спростуванню та доведенню його правдивості, окрім того, позивачем не доведено, що оспорювана інформація була розповсюджена саме відповідачем, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.
		 
		Позовні вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 спростувати опубліковану ним недостовірну та таку, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію інформацію, опубліковану у мережі «Facebook» є похідними в розумінні ч.1 ст. 188 ЦПК України, а тому задоволенню не підлягають.
		       Разом з тим, суд зазначає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
		       З огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
		На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем суду надано: Договір про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2023 року (а.с.34), укладений між адвокатом Серкіним Костянтином Юрійовичем та ОСОБА_1 , Ордер на зайняття адвокатською діяльністю (а.с.33), Акт виконаних робіт від 17 березня 2023 року (а.с.31) із розрахунком витрат на оплату правничої допомоги, згідно якого адвокатом надано послуги: консультація та ознайомлення з матеріалами - 1 год. 30 хв., вивченням документів, моніторинг законодавства - 2 год. 30 хв., складання позовної заяви - 6 годин. Всього: 10 годин., загальна вартість послуг складає 10 000 грн., квитанція до прибуткового касового ордера від 17 березня 2023 року про сплату за договором 10 000 грн.( а.с. 30). 
		 
		У зв`язку з відмовою у задоволенні позову та відповідно до положень ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем відшкодуванню з відповідача не підлягають.
		 
		З огляду на викладене, керуючись ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практикою Європейського Суду, ст.ст. 3, 32, 68 Конституції України, ст.ст. 275, 277, 297, 299, 302 ЦК України, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст.1 Закон України «Про авторське право і суміжні права», розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2003 №447-р «Про адміністрування домену .UA», ст. 56 Закону України, «Про телекомунікації», ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-268 ЦПК України, суд, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,  зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Повний текст рішення суду складено 22 серпня 2023 року.
		 
		       Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому не було вручено рішення у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
		 
		 
		 
		Суддя Хоменко Л.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...