Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/2909/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 24.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.08.2023.
Дата набрання законної сили: 23.08.2023
Номер судового провадження: 61-10190ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Ухвала
		Іменем України
		 
		23 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 464/2909/22
		провадження № 61-10190ск23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року у складі судді Борачка М. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити дії.
		 
		Позовну заяву обґрунтовано тим, що він проживає у квартирі АДРЕСА_1 , співвласниками квартири АДРЕСА_2 у цьому ж будинку, що розташована поверхом нижче, є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Зазначав, що відповідачі незаконно здійснили добудову до своєї квартири за рахунок площі коридору, приєднавши до своєї квартири частину коридору під`їзду на першому поверсі, встановивши цегляну стіну та збільшивши таким чином площу належної їм квартири. Вважав, що дії відповідачів призвели до унеможливлення встановлення пандуса та поручнів на першому поверсі, що має наслідком порушення прав осіб, які в ньому проживають, у зв`язку з чим він неодноразово звертався до Сихівської районної адміністрації з питань незаконної добудови. Стверджував, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 січня  2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов`язано демонтувати самовільну добудову, розміром 5,2 м на 1,7 м, до квартири АДРЕСА_3 на місцях загального користування, привівши місця загального користування до попереднього стану. Постановою Апеляційного суду Львівської області від 16 серпня 2018 року вказане рішення суду залишено без змін, проте постановою Верховного Суду постанову апеляційного суду скасовано,  а справу віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
		 
		Із наведених підстав позивач просив зобов`язати відповідачів власними силами            і коштами привести до попереднього стану місця загального користування шляхом знесення самочинно добудованої кімнати.
		 
		Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		 
		Зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 привести до попереднього стану місця загального користування, шляхом знесення самочинно добудованих до квартири АДРЕСА_3 кімнат площею           2,8 кв. м та 6,5 кв. м, які в технічному паспорті від 10 січня 2019 року, виготовленому ФОП ОСОБА_5 , інвентаризаційна справа 16092, позначені номерами 1 та 2 відповідно. Стягнено з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь держави судовий збір у розмірі 996,20 грн,                          по 332,07 грн з кожного.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі самовільно здійснили добудову до належної їм на праві власності квартири АДРЕСА_3 за рахунок площі частини приміщення загального коридору/вестибюлю без одержання згоди усіх співвласників багатоквартирного будинку, в тому числі і позивача, що призвело до протиправного, не погодженого з іншими співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , зменшення площі приміщення загального користування, а саме загального коридору на першому поверсі.
		 
		Постановою Львівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
		 
		Апеляційний суд вказав, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене             з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		У липні 2023 року ОСОБА_4 в особі представника - адвоката Пащука А. І. звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року у справі, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Касаційна скарга також містила клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 15 травня 2023 року, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків тривалістю в десять днів від моменту отримання копії цієї ухвали суду, зокрема сплатити судовий збір у розмірі 1 984,80 грн.
		 
		15 серпня 2023 року до Верховного Суду засобами електронного зв`язку надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема підтвердження сплати судового збору у розмірі 1 984,80 грн (копія квитанції від 15 серпня 2023 року № 32528798800007548725).
		 
		Як на підставу касаційного оскарження представник заявника посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду           від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 725/4115/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
		Заявник наполягає, що позивач не надав жодного документа щодо порушення будь-яких будівельних та санітарних норм, жодного звернення від органу місцевого самоврядування та його виконавчих органів не було, як і приписів, ОСОБА_1 не звертався із скаргами щодо незаконного будівництва. Знесення самочинного будівництва, у тому числі зведеного без проєкту, є крайнім заходом і можливе лише тоді, коли використані усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення перебудови. Разом з тим власник на підставі статей 376, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності, в тому числі і знесення самочинного обєкта нерухомості, при доведеності факту порушення його прав таким будівництвом.
		Також ОСОБА_4 наполягає, що демонтаж кухні відповідачів погіршить житлові умови в квартирі, в якій проживають малолітні діти; судом не встановлено порушеного права позивача; позивач обрав неправильний спосіб захисту, пропустив строк давності звернення до суду, попередньо не звертався до інспекції ДАБІ; у матеріалах справи немає жодного припису інспекції ДАБІ щодо порушення будівельних норм, позивач не надав суду доказів порушення норм ДБН та СНіП; позивач не довів, що спірна прибудова порушує його право проходу; прибудова кухні здійснена у 2002 році і на даний час вже узаконена; експертизою встановлено, що немає порушення норм ДБН щодо ширини площадок, маршів та коридору, прибудова відповідає будівельним нормам; у квартирі проживають діти  і демонтаж кухні призведе до погіршення житлових умов проживання дітей, суди не залучили органу опіки та піклування, оскільки при демонтажі квартира буде непридатна для проживання.
		Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
		Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову                  у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
		 
		Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .
		Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , що знаходиться на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку.
		Згідно із технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_3   від 13 червня 2002 року, інвентарний номер 1240, реєстровий номер 57796, вказана квартира розташована на першому поверсі дев`ятиповерхового будинку та складається із двох кімнат (12,1 кв. м та 9,8 кв. м), кухні (10,4 кв. м), ванної кімнати (2,7 кв. м), вбиральні (поєднана) (1,1 кв. м), коридору (7,7 кв. м), комірки (0,3 кв. м), вбудованої шафи (0,2 + 0,2 кв. м), підвалу (1,3 кв. м), двох лоджій (2,0 кв. м та           1,9 кв. м). Загальна площа квартири становить 48,4 кв. м, житлова - 21,9 кв. м.
		Відповідно до технічного паспорта станом на 10 січня 2019 року загальна площа квартири АДРЕСА_3 становить 56,5 кв. м, житлова - 31,6 кв. м, квартира складається із тамбура (2,8 кв. м), кухні (6,5 кв. м), коридору (8,2 кв. м), трьох житлових кімнат (10,1 кв. м, 9,7 кв. м, 11,8 кв. м), ванної (2,6 кв. м), вбиральні (1,2 кв. м), підвалу (1,3 кв. м) та двох лоджій (1,9 кв. м та 1,7 кв. м).
		Вказаними технічними паспортами підтверджується, що площа квартири АДРЕСА_3 (житлова та загальна) збільшена відповідачами шляхом приєднання площі частини приміщення загального коридору/вестибюля на першому поверсі до належної відповідачам квартири, в результаті зведення на площі загального коридору ще однієї додаткової стіни.
		Судом першої інстанції встановлено, що за рахунок незаконного приєднання частини загального коридору, на приєднаній площі, згідно із відомостями технічного паспорту від 10 січня 2019 року, співвласники квартири АДРЕСА_3 облаштували тамбур та кухню (приміщення під номерами 1 та 2 у технічному паспорті від 10 січня 2019 року), що відповідачами не заперечується.
		Листом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 26 січня         2017 року № 34-635 підтверджується, що згідно із інформацією ЛКП «Старий Сихів» мешканцями квартири АДРЕСА_3 не представлено дозвільних документів на проведення добудови до квартири шляхом захоплення місць загального користування. 16 січня 2017 року ЛКП складено протокол та скеровано для розгляду адміністративної комісії при Сихівській районній адміністрації Львівської міської ради.
		Відповідно до висновку за результатами будівельно-технічного дослідження                 від 13 листопада 2019 року № 408/19 ширина приміщення вестибюля/загального коридору на першому поверсі будинку АДРЕСА_4 , відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва щодо нормативної (розрахункової) ширини евакуаційних шляхів у житлових будинках для сходових площадок, маршів та коридору; приміщення 2 кухня у квартирі АДРЕСА_3 , відповідає вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; демонтаж стіни у приміщенні 2 кухня у квартирі АДРЕСА_3 , а саме приведення приміщення кухні відповідно до технічного паспорта «Львівське ОДК БТІ та ЕО», від 01 липня 2002 року, призведе до втручання та зміни існуючих на даний час у житловому будинку 15 димових і вентиляційних каналів, які знаходяться у придатному до експлуатації стані; при демонтажі стіни у приміщенні 2 кухня площа квартири АДРЕСА_3 , не відповідатиме вимогам щодо нормативної площі житла та нормі жилої площі на чотирьох осіб.
		Згідно з актом обстеження стану квартири АДРЕСА_3 від 14 листопада 2017 року ця квартира загальною площею 56,5 кв. м, житловою площею 31,6 кв. м знаходиться у доброму технічному стані і відповідає санітарно-технічним нормам.
		Відповідно до акта № 22/11-17-208 на приймання та експлуатацію димових і вентиляційних каналів в житлових будинках після капітального ремонту і нового будівництва від 22 листопада 2017 року димові та вентиляційні канали у квартирі АДРЕСА_3 , введені в експлуатацію.
		Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
		За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через ознаки, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо:
		1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.
		Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		При вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо.
		Під істотним порушенням будівельних норм і правил, з огляду на положення законів України «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», «Про регулювання містобудівної діяльності», постанови Кабінету Міністрів України           від 13 квітня 2011 року № 466 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт», необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.
		У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі                        № 6-1721цс16 зроблено висновок, що «право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування і інспекціям державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 цього Кодексу)».
		Аналогічна правова позиція неодноразово була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 127/27333/16-ц,                     від 24 липня 2019 року у справі № 369/8107/15-ц, від 20 листопада 2019 року                   у справі № 685/1537/17-ц, від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц,             від 27 січня 2021 року у справі № 308/8116/13-ц.
		Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Частина шоста статті 81 ЦПК України встановлює, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доводи касаційної скарги про неправильність застосування судами статті 376, 391 ЦК України Верховний Суд відхиляє, оскільки приєднання до квартири АДРЕСА_3 частини загального спільного коридору шляхом будівництва додаткової стіни відповідачі здійснили без відповідних дозволів, тобто самовільно, без дотримання вимог чинних будівельних норм і правил, без згоди співвласників квартир будинку, що свідчить про порушення встановленої законодавством процедури здійснення відповідних будівельних робіт, правильного висновку про що дійшли суди попередніх інстанцій.
		Будь-який власник або інша особа, яка на відповідній правовій підставі користується житловим чи нежитловим приміщенням, не наділяється абсолютним правом вирішувати питання про порядок використання (переобладнання, перепланування тощо) місць загального користування чи на власний розсуд обмежувати права інших співвласників.
		Неспроможними є посилання заявника на висновок будівельно-технічного дослідження № 408/19, оскільки установлена відповідність самочинно встановленої відповідачами стіни вимогам будівельних та санітарних норм не змінює правового режиму користування приміщеннями загального користування та не свідчить про дотримання встановленого законом порядку отримання дозволу на здійснення переобладнання жилого приміщення.
		Заявлена позовна вимога відповідає відновленню порушених цивільних прав позивача, є адекватною змісту порушеного права та дає можливість його захисту.
		Висновки судів не суперечать висновкам Верховного Суду, зазначеним                             у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, від 04 серпня  2020 року у справі № 638/6655/16-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, від 21 грудня 2022 року у справі № 725/4115/20, оскільки фактичні обставини у наведених справах є відмінними від обставин у справі № 464/2909/22, у кожній із справ суди виходили із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх          у сукупності.
		Узагальнюючи наведене, необхідно дійти висновку, що доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, дослідження та оцінки доказів, що є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		Враховуючи те, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, тоді як Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку, колегія судів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі.
		 
		Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд                       у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У відкритті касаційного провадженняу справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 18 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду                     від 15 травня 2023 року відмовити.
		 
		Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. 
		 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:    І. Ю. Гулейков       А. С. Олійник        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...