Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/37157/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано для оприлюднення: 24.08.2023. Зареєстровано: 24.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.08.2023.

Номер судового провадження: 2-6821/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/37157/22-ц 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 серпня 2023 року Печерський районний суд м. Києва 
		у складі головуючого судді Головко Ю.Г., 
		за участю секретаря судових засідань Солонухи Д.Л., 
		позивача ОСОБА_1 ,
		представника відповідача АТ «Державний Ощадний Банк України» Солдатенка Ю. М.,
		представника відповідача Міністерства фінансів України Франчук В. В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок порушення прав володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном громадянина СРСР/України грошовими вкладами,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок позбавлення громадянина СоюзуРСР/Україна особистої власності - трудових заощаджень, отримувати їх за першою вимогою, та успадковувати, посилаючись на те що він є отримувачем банківських послуг, та має законне право та виявив бажання, володіти своєю власністю (трудовими заощадженнями) і незадоволений тим, що надавач послуг виявився недобросовісним, а саме: нав`язавши договір видавав чуже майно за своє, чим обмежив права споживача отримувати трудові заощадження за першою вимогою.
		Мотивуючи вимоги позову зазначає, що неодноразово були звернення від нього, інших громадян та громадських організацій до Ощадного банку з вимогою: повернути трудові заощадження - особисту власність. АТ «Державний ощадний банк України» не заперечував факту, що кошти знаходяться на іменних/особових банківських рахунках, але відмовляв та відмовляє до цього часу, повернути власнику його загальнонародну частку власності - трудові заощадження, у карбованцях СРСР у зв`язку з чим просить: - визнати АТ «Ощадбанк України», Міністерство фінансів України винним у нанесені їх діями (бездіяльністю) матеріальних збитків та моральної шкоди невизначеному колу потерпілих громадян СРСР/України в тому числі і мені; - забезпечити судове рішення на відшкодування споживачеві банківських послуг матеріальних збитків відповідачем АТ «Державний ощадний банк України» та співвідповідачем Міністерством Фінансів України трудових заощаджень/матеріальних збитків у сумі 9600064984294400 грн. та моральної шкоди у сумі 9600064984294400, в тому числі його особисті заощадження вільні від кредитів у сумі 73442486 грн. 09 коп.; - забезпечити виплату з особистих активів та майна уповноважених осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також солідарних боржників - осіб, які позбавили споживачів якісних банківських послуг, приймали рішення замість народу у період 1991 - 2022рр. 
		Позивач у судовому засіданні вимоги позову підтримав та просив задовольнити, з викладених обставин.
		Представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував.
		Представник відповідача Міністерства фінансів України у судовому засіданні вимоги позову не визнала, проти позову заперечувала.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.11.2022 відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження.
		Суд, заслухавши позивача та представників відповідачів, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
		Представник відповідача - АТ «Державний ощадний банк України» подав письмовий відзив в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те що, на ім`я ОСОБА_1 у ТВБВ № 10020/0450 філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк», відкритий компенсаційний рахунок № НОМЕР_1 із залишком 1107,75 крб. станом на 20.07.2023. Компенсаційний рахунок № НОМЕР_1 та суму залишку на ньому 1107,75 крб. відповідають, зазначеним в наданій позивачем копії ощадної книжки, рахунок № НОМЕР_2 та залишку по ньому 1107,75 крб. 
		Суми коштів, на компенсаційних рахунках, вкладниками, фактично на зберігання до банку не вносились, а зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
		Відповідно до ст. 7 даного Закону заощадження підлягають поверненню у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
		Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам АТ «Державний ощадний банк України», визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Враховуючи вищенаведене, АТ «Ощадбанк» провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум.
		Починаючи з 2013 року та по теперішній час жодної постанови про виплату таких заощаджень Кабінетом Міністрів України не приймалось, а відповідні кошти в Державному бюджеті України не передбачались, що виключає можливість проведення компенсаційних виплат.
		Про неможливість проведення компенсаційних виплат за відсутності відповідних коштів в Державному бюджеті України зазначено в листах-відповідях АТ «Ощадбанк» та Міністерства фінансів України, копії яких додані Позивачем до позовної заяви.
		Крім того, згідно позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.12.2019 по справі №243/7992/16-ц (номер в ЄДРСР 86400937) за позовом до АТ «Ощадбанк», питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02.01.1992 регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
		Такі ж правові висновки містяться в постанові Верховного суду від 06.02.2020 у справі № 554/10759/16 (номер в ЄДРСР 87453958), в якій також зазначено, що установи Ощадного банку України на виконання вимог статті 5 Закону провели одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, видали вкладникам ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету.
		Суми, зафіксовані в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками фактично на зберігання до Ощадного банку України не вносились, зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання статті 1 Закону.
		Чинний ЦПК передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
		Таким чином, з висновків Верховного Суду слідує, що іншого порядку компенсації виплат на повернення вкладів Ощадбанку СРСР, ніж спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та якого дотримується АТ «Ощадбанк», не передбачено.
		Представник відповідача - Міністерства фінансів України, подав письмовий відзив в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 375, Мінфін є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику, державну політику у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, тощо.
		На виконання Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.96 №762/96 з 2 вересня 1996 року в обіг введена національна валюта України - гривня, і у всіх установах Ощадбанку була проведена переоцінка залишків вкладів населення по особових рахунках вкладників з нарахованими по них процентами у співвідношенні 100 000 українських карбованців -1 гривня.
		Після проведення грошової реформи залишки вкладів по особових рахунках вкладників було зменшено у 100 000 разів і стали складати незначні суми. Лібералізація цін з 2 січня 1992 року та інфляційні процеси в Україні призвели до катастрофічного знецінення грошової маси та всіх заощаджень громадян.
		Верховною Радою України 21.11.1996 був прийнятий Закон України - «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96- ВР (далі - Закон), який набрав чинності 11.02.1997. Цим законом визначені стратегія і способи відновлення знецінених грошових заощаджень та страхових внесків, поміщених до 02.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.
		Що стосується коштів, передбачених Законом, які відповідають проіндексованій вартості вкладів, Суд зазначає, що ці кошти належать до коштів Державного казначейства, які держава виділяє на певних умовах. Предмет провадження, порушеним кожним із заявників у внутрішніх судах, не стосувався, таким чином, жодного «теперішнього майна», що належить заявникам. З цього приводу Суд нагадує, що право на індексування заощаджень не гарантується як таке статтею 1 Протоколу № 1, відтак згадана стаття не може бути застосована до випадків, що розглядаються.
		Позивач в якості Відповідачів вказує АТ «Державний ощадний банк України» та Міністерство фінансів України. Проте, заявлені позивачем позовні вимоги стосовно відповідачів, зокрема Мінфіну, не розмежовані, в позовній заяві відсутній виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до кожного з відповідачів, не чітким є і спосіб захисту, а тому позовні вимоги підлягають уточненню щодо кожного із відповідачів. Вимоги викладено лише шляхом викладу теоретичних аспектів права, здійснено цитування та посилання на непідтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Також посилання на певні суми, розрахунки не підтверджено взагалі жодними належними, допустимими та достовірними доказами.
		Таким чином, відсутність конкретизації предмета позовних вимог, у свою чергу свідчить, що предмет спору у повному обсязі не визначений, натомість зміст та кількість позовних вимог не сприяють ефективному розгляду справи, та, серед іншого, впливають на вирішення питання підвідомчості спору конкретному суду, що суперечить принципам цивільного судочинства.
		За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
		Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Відповідно до ч. 5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
		Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Статтею 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до ст. 16 ЦК Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02.01.1992 регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996.
		Встановлено, що позивач мав компенсаційні рахунки №9760/648 у ТВБВ №10020/0450 філії - Харківське обласне управління АТ «Ощадбанк» із залишком коштів 1107, 75 крб., проте стороною не надано відомостей, заявлених позовних вимог, щодо пред`явлення вимог та стягнення боргу з особистих активів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» держава зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.
		Установи Ощадного банку України на виконання вимог ст. 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» провели одноразову індексацію вкладів громадян і на індексовані суми, що в даний час знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадбанку , видали вкладникам компенсаційні ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету.
		Суми коштів, зафіксовані в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками, у тому числі і позивачем, фактично на зберігання Ощадбанку України не вносились, а зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
		У вказаному законі передбачено, що кошти для компенсації заощаджень визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею. 
		Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону заощадження підлягають поверненню у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
		Порядок проведення компенсаційних виплат, у тому числі перерахування коштів з Державного бюджету України установам ВАТ «Державний ощадний банк України» визначаються Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за № 336 від 01 березня 2007р. «Про виплату у 2007 р. громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень і страхових внесків, вкладених до 2 січня 1992 р. в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, та викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, сертифікатів Ощадного банку СРСР і державних казначейських зобов`язань СРСР, придбаних на території Української РСР» здійснювалися наступні компенсаційні виплати:
		1) вкладникам з числа тих, що не отримали протягом 2002-2006 рр. компенсацію грошових заощаджень;
		2) спадкоємцям вкладників, померлих у 2004 р., або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2004р., у межах залишку проіндексованого вкладу в розмірі державної допомоги на поховання, але не більш як 150 гривень;
		3) спадкоємцям вкладників, померлих у 2005-2006 рр., або іншим особам, визначеним статтею 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005-2006 рр., в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500, 0 грн., а також померлих у 2007 р., в межах залишку проіндексованого вкладу, але не більш як 500 грн.;
		4) спадкоємцям застрахованих осіб чи страхувальників, померлих у 2004 р., або іншим особам, визначеним ст. 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2004р., у межах залишку проіндексованого страхового внеску в розмірі державної допомоги на поховання, але не більш як 150 грн.;
		5) спадкоємцям застрахованих осіб чи страхувальників, померлих у 2005-2006 рр., або іншим особам, визначеним ст. 8 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які не отримали компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень протягом 2005-2006 рр., в межах залишку проіндексованого страхового внеску, але не більш як 500, 0 грн., а також померлих у 2007 р., в межах залишку проіндексованого страхового внеску, але не більш як 500, 0 грн.;
		6) на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 р. за видами товарів, що не були викуплені;
		7) на викуп державних казначейських зобов`язань СРСР;
		8) на викуп сертифікатів Ощадного банку СРСР.
		Окрім того, статтею 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачає повернення вкладів поетапно, залежно від суми вкладу, в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, а не одночасно і повністю, як того вимагає позивач.
		Рішенням Конституційного суду України від 10 жовтня 2001 року № 13рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 14, 64 Конституції України. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Пленум Верховного Суду України в постанові від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Позивачем не доведено належними доказами наявності та існування обставин, які б свідчили про можливість задоволення даної вимоги, зокрема, факту порушення АТ «Ощадбанк» прав Позивача, факт спричинення саме Банком моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана, розміру моральної шкоди.
		Лише констатація факту про завдання моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв`язку між діями відповідача та наслідками.
		Таким чином, відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача виключає наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, наявність та розмір якої не доведені.
		Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Відповідно до ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можнавстановити дійсні обставини справи. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внаслідок їх необґрунтованості та безпідставності.
		Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
		Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
		Керуючисьст.16 ЦК України , ст. 12,13,76,77,79, 81,263,264  ЦПК України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок порушення прав володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном громадянина СРСР/України грошовими вкладами - залишити без задоволення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
		Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється  з дня складення повного  судового рішення.
		Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
		Суддя                                                                                  Ю. Г. Головко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...