Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 593/508/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; дорожнього руху, транспорту та перевезення пасажирів, з них; дорожнього руху.
Надіслано для оприлюднення: 24.08.2023. Зареєстровано: 25.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2023.
Дата набрання законної сили: 23.08.2023
Номер судового провадження: А/857/12152/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		23 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 593/508/23 пров. № А/857/12152/23
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
		 
		головуючого судді Ільчишин Н.В., 
		суддів Гуляка В.В., Обрізка І.М.,
		за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
		розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 червня 2023 року (головуючого судді Німко Н.П., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 10 год. 40 хв. в м. Бережани) у справі №593/508/23 за позовом ОСОБА_1 до Поліцейського СРПП ВП №1 (м.Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Білоніжки Михайла Богдановича, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до поліцейського СРПП ВП №1 (м. Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області Білоніжки М.Б., Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі адміністративного правопорушення в сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії БАД №218279 від 09 квітня 2023 року.
		Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 червня 2023 року задоволено повністю. 
		Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головне управління Національної поліції в Тернопільській області подало апеляційну скаргу. В якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим. 
		Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України.
		Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
		Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
		Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. 
		Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 218279 від 09.04.2023 вказується, що ОСОБА_1 09.04.2023 року о 14 год. 15 хв. на а/д М-30 керував автомобілем поза межами населеного пункту без увімкнених фар в режимі ближнього світла чи денних ходових вогнів, чим порушив п.9.8 ПДР, окрім цього, не мав права керувати транспортним засобом (була встановлена відсутність посвідчення водія), чим порушив п.2.1 а ПДР, таким чином притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 122, частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі  КУпАП) та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.
		Не погодившись із даною постановою про адміністративне правопорушення позивач звернувся до суду щодо її скасування.
		Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 122, 126 КУпАП не доведена. 
		Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, виходячи з наступного. 
		Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України. 
		Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху).
		Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
		Відповідно до пункту 2.1 Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб. 
		Підпункт «в» пункту 2.9 Правил дорожнього руху встановлює, що водієві забороняється: керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.
		Відповідно до пункту 9.8 Правил дорожнього руху, під час руху механічних транспортних засобів у світлу пору доби з метою позначення транспортного засобу, що рухається, ближнє світло фар повинно бути увімкнене з 1 жовтня по 1 травня на всіх механічних транспортних засобах поза населеними пунктами повинні бути ввімкнені денні ходові вогні, а в разі їх відсутності в конструкції транспортного засобу - ближнє світло фар.
		Частина 2 статті 122 КУпАП передбачає, що порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Згідно із частиною 2 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
		Частиною 2 статті 36 КУпАП визначено, що якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. 
		Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
		Згідно із статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
		Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
		Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
		Так, згідно частин 1, 2 статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, які полягають, у порушенні правил дорожнього руху, відповідальність за які передбачена, зокрема, частиною 2 статті 122, частино 2 статті 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. 
		Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. 
		Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
		Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. 
		Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
		Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
		На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 справа №537/4012/16-а, від 08.11.2018 справа № 201/12431/16-а, від 23.10.2018 справа № 743/1128/17, від 15.11.2018 справа № 524/7184/16-а.
		Колегія суддів з урахуванням матеріалів справи встановила щодо порушення вчиненого ОСОБА_1 в частині 2 статті 122 КУпАП, а саме керування автомобілем поза межами населеного пункту без увімкнених фар в режимі ближнього світла чи денних ходових вогнів, чим порушено пункт 9.8 Правил дорожнього руху, що таке є не підтвердженим щодо кваліфікації вчиненого порушення позивачем, оскільки апелянт не наводить доводів на спростування вказаного судом першої інстанції щодо того, що дії позивача по не увімкненню ближнього світла фар поза межами населеного пункту не підпадають під ознаки діяння, кваліфікованого в оскаржуваній постанові за частиною 2 статті 122 КУпАП, а за неввімкнений за межами населеного пункту з 01 жовтня до 01 травня денний ходовий вогонь або ближнє світло настає відповідальність за статтею 125 КУпАП.
		Щодо порушення вчиненого ОСОБА_1 в частині 2 статті 126 КУпАП, як вказано в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАБ № 218279 від 09.04.2023, то колегія суддів аналізуючи відповідні доводи апелянта вказує наступне.
		Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб (пункт 3). Крім того, підпунктом 2 пункту 4 вказаного Указу постановлено Кабінет Міністрів України невідкладно забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України. Воєнний стан діє і до сьогодні.
		Відповідно до пункту 1 Положення «Про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 р. №340 з подальшими змінами, встановлено, що особливості допуску громадян до керування транспортними засобами у період воєнного стану та протягом року з дня його припинення або скасування визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 р. № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами».
		Згідно пункту 1 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2022 року № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» установлено, що у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився.
		Відповідно до посвідчення водія ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 18.02.2021 таке дійсне до 18.02.2023 (аркуш справи 6)
		Із врахуванням наведених норм, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що на час винесення оскаржуваної постанови позивач мав право керувати транспортним засобом і використовувати для посвідчення такого права посвідчення водія, що йому було видано 18.02.2021, а доводи апелянта, що в Тернопільській області від листопада 2022 року і по даний час немає ні перебоїв з роботою сервісних центрів МВС, ні проблем із здачею, ні недостачі бланків для виготовлення водійських посвідчень є необґрунтованими та спростовуються постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 184 «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» яка є чинною та не скасованою, а тому має застосовуватись в даному випадку.
		У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
		Європейський суд з прав людини, в рішеннях у справах «Малофєєва проти Росії» та «Карелін проти Росії» зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
		Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. 
		З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. 
		Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду  без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
		Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області  залишити без задоволення. 
		Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 05 червня 2023 року у справі №593/508/23  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
		 
		Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
		 
		Судді В.В. Гуляк
		 
		І.М. Обрізко
		 
		Повний текст постанови складено 23.08.2023

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...