Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/14319/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 25.08.2023. Зареєстровано: 26.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2023.

Номер судового провадження: 1-кп/759/553/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42015150410000012

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  М. КИЄВА   
		 
		ун. № 759/14319/22
		пр. № 1-кп/759/553/23 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 серпня 2023 року                                                                м. Київ 
		Святошинський районний суд міста Києва в складі:
		головуючого судді                                  ОСОБА_1 ,
		секретаря                                          ОСОБА_2 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві кримінальне провадження за № 42015150410000012, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.01.2015, за обвинуваченням: 
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Боромля, Тростянецького району, Сумської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України,
		за участю сторін кримінального провадження
		прокурора                                          ОСОБА_4 
		захисника                                         ОСОБА_5 ,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Підполковник ОСОБА_3 будучи відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про громадянство України» громадянином України, являючись військовослужбовцем та проходячи військову службу за контрактом на посаді начальника артилерії військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась в АДРЕСА_2 , в порушення ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий зв`язок і військову службу», діючи умисно, усвідомлюючи суспільно- небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно- небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись на території вказаної військової частини, в один із днів третьої декади березня 2014 року (точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено) та у період збройного конфлікту, вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, що виразилося:
		-у відмові виконувати обов`язки несення військової служби у Збройних Силах України, наданні згоди на проходження служби в збройних силах російської федерації та подальшому проходженні військової служби на посаді начальника артилерії військової частини НОМЕР_2 Чорноморського флоту збройних сил російської федерації;
		-в укладанні в один із днів третьої декади березня 2014 року контракту про проходження військової служби та зарахуванні в списки особового складу збройних сил російської федерації та проходженні військової служби на посаді начальника артилерії військової частини НОМЕР_2 Чорноморського флоту збройних Сил російської федерації;
		-надаванні іноземній державі (Російській Федерації) допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, захопленні військового майна, що належить Збройним Силам України та перебувало на території зазначеної військової частини, цим самим вчиняючи дії, направлені на зниження боєготовності української армії, тобто, займаючи керівну посаду у військовій частині НОМЕР_1 , вчиняв дії, спрямовані на передачу цієї частини з усім майном та документацією Збройним силам РФ, надаючи допомогу у формуванні підрозділів артилерії та військової частини НОМЕР_2 Чорноморського флоту збройних сил російської федерації на території військової частини НОМЕР_1 .
		Таким чином, ОСОБА_3 , вчинив державну зраду, а саме: діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 05.04.2001 № 2341-ІІІ).
		Крім того, підполковник ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем та проходячи військову службу за контрактом на посаді начальника артилерії військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась по АДРЕСА_1 , в порушення ст. ст. 65, 68 Конституції України, в порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України ст. ст. 1, 6, 23, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», діючи умисно 13.05.2014 не маючи будь-яких поважних причин для звільнення від обов`язків військової служби, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилитися від військової служби, вчинив нез`явлення на службу у визначений наказом від 12.05.2014 №01 Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України та директиві Міністра оборони України та Генерального штабу ЗС України від 30.04.2014 №Д-322\1\05 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» у строк, до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась по АДРЕСА_3 , яку у подальшому перейменовано у військову частину НОМЕР_3 та визначено постійним місцем дислокації адресу: АДРЕСА_4 , та ухиляється від військової служби, слідства та суду, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, що не з!явився на службу до теперішнього часу.
		Таким чином, ОСОБА_3 , вчинив дезертирство, а саме не з`явився на службу після переведення, з метою ухилитись від військової служби, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 408 КК України (в редакції Закону від 05.04.2001 № 2341-ІІІ).
		Застосована судом правова процедура.
		Так, на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 12.09.2022 у справі №487/1437/22 у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування. Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_3 , а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_3 .
		Постановою слідчого першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Миколаєві) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві від 31.05.2022 підозрюваного ОСОБА_3 оголошено у розшук.
		Відповідно до ухвали суду від 23.02.2023 вказане кримінальне провадження призначено до судового розгляду та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ).
		Інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_3 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого, останній показань суду не надавав, при цьому заяв, заперечень чи клопотань на адресу суду також не подавав.
		Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.
		Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_3 до слідчого (прокурора) та суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безоплатно. 
		Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. 
		Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_3 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права постати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від правосуддя держави Україна. Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Окремо суд звертає увагу, що дослідження відеозаписів, допитів свідків у судовому засіданні, проводилося в умовах воєнного стану за правилами ч. 11 ст. 615 КК України, згідно якої показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого,  у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації (в редакції Закону № 2111-IX від 03.03.2022; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2137-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 2201-IX від 14.04.2022)
		Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.
		Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.
		Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 168-174).
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
		Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.
		Докази на підтвердження встановлених судом обставин.
		Так, статус ОСОБА_3 на час вчинення злочинів як військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 підтверджено дослідженими судом матеріалами справи і тим фактом, що на момент притягнення до кримінальної відповідальності він перебуває на тимчасово окупованій території АР Крим, так зокрема:
		- відповідно до записів з послужної картки, ОСОБА_3 26.06.1997 через Військовий інститут артилерії при Сумському державному університеті добровільно вступив на військову службу до Збройних Сил України, 26.06.2012 останнього наказом № 120562 призначено на посаду начальника артилерії ІНФОРМАЦІЯ_2 /том 1 а.с. 209/;
		- листом головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, згідно якого не виявлено даних про перетинання державного кордону ОСОБА_3 /том 1, а.с. 197/;
		- листом-повідомленням Департаменту військової контррозвідки СБУ від 29.07.2022 № 17/5/4-650нт та від 22.05.2022 № 17/5/4-136нт, з якого встановлено, що  ОСОБА_3  з 2019 року і по цей час проходить службу у ЗС РФ у 102 військовій базі південного військового округу зс рф (в/ч НОМЕР_5 )/том 1 а.с. 201, 204/.
		Докази стосовно того, що була вимога про передислокацію військових частин з АР Крим до материкової частин України:
		- Указ виконуючого обов`язки Президента України від 24 березня 2014 року про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин, установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополя в інші регіони України» /том 1, а. с. 168/;
		-директива Міністерства оборони і Генерального Штабу Збройних сил України від 06.05.2014 в якій зазначено місця передислокації військових частин і строк прибуття /том 1, а. с. 161-163/;
		-Телеграма командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 22.04.2014, з переліком визначених місць передислокації, знаходження військових частин ВМС ЗС України /том 1 а.с. 171-174/;
		Докази на підтвердження встановлених під час судового розгляду обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 408 КК України
		-повідомлення військової служби правопорядку від 31.10.2014 № 3563, з інформацією щодо проведення службової перевірки щодо осіб, які не прибули і направлення інформації до прокуратури /том. 1, а.с. 143/;
		-акт проведення службового розслідування від 17.03.2015 /том 1 а.с. 154-160/;
		-список офіцерів Військово-Морських Сил Збройних Сил України, які не прибули з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополь до визначених пунктів у визначенні строки, де в п. 25 військової частини НОМЕР_1 вказано підполковник ОСОБА_3 /том 1 а.с. 158-160/;
		-витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №9 від 17.05.2014, згідно якого ОСОБА_3 не прибув з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим до місця дислокації /том 1 а.с. 164/;
		-витяг з наказу Командування Військово Морських Сил ЗСУ №57 від 26.03.2015, п. 294, згідно якого ОСОБА_3 виключений зі списків Командування Військово Морських Сил ЗСУ та з нього знятті всі види забезпечення /том 1 а.с. 166/;
		- лист Міністерства оборони України, з інформацією щодо осіб, які не прибули до визначених пунктів збору, залишились на окупованій території АРК та виявили бажання продовжувати службу у Збройних силах РФ (том. 1 а.с. 176-185).
		- запис в послужній картці від 03.04.2015, а саме, що він був звільнений з військової служби у запас, відповідно до ч. 6 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (у дисциплінарному порядку) /том 1 а.с. 209/;
		-витяг з наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача ЗСУ №157 від 03.04.2015, згідно якого ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас /том 1 а.с. 167/;
		- протокол огляду від 10.05.2022 сайту «Миротворець» /том 1 а. с. 186-191/.
		- протокол огляду від 22.05.2022 сайту «Миротворець» /том 2 а. с. 29-38/.
		- лист-повідомлення Департаменту військової контррозвідки СБУ від 29.07.2022 № 17/5/4-650нт та від 22.05.2022 № 17/5/4-136нт, з якого встановлено, що ОСОБА_3 з 2019 року і по цей час служить у ЗС РФ /том 1 а.с. 201, 204/.
		-відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 22.09.2022, який зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в АДРЕСА_2 , де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5 у період березень-квітень 2014 року. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. /том 1 а.с. 210-214/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_6 від 22.09.2022, де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 1-4/;
		-протокол огляду документів (інтернет ресурсу) за участі свідка ОСОБА_6 від 22.09.2022, де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а.с. 5-15/;
		-відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_7 від 22.05.2022, згідно якого свідок ОСОБА_7 зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим, де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5 у період березень-квітень 2014 року. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. На інтернет ресурсі бачив, що ОСОБА_3 готується до переміщення з території РФ до території України для збройної агресії проти Української держави /том 2 а.с. 16-23/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_7 від 22.05.2022, де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 24-28/;
		-протокол огляду від 22.05.2022, за участі свідка ОСОБА_7 , де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а. с. 29-38/.
		-відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_8 від 14.05.2022, згідно якого свідок ОСОБА_8 зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим, де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. /том 2 а.с. 40-45/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_8 від 14.05.2022, де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 46-50/;
		- протокол огляду від 14.05.2022, за участі свідка ОСОБА_8 , де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а. с. 50-56/.
		- відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 28.09.2023, згідно якого свідок ОСОБА_9 зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим, де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. /том 2 а.с. 57-62/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_9 від 28.09.2022, де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 63-66/;
		- протокол огляду від 28.09.2022, за участі свідка ОСОБА_9 , з відеозаписом, де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а. с. 67-78/.
		Докази на підтвердження встановлених під час судового розгляду обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України
		-повідомлення військової служби правопорядку від 31.10.2014 № 3563, з інформацією щодо проведення службової перевірки щодо осіб, які не прибули і направлення інформації до прокуратури /том. 1, а.с. 143/;
		-акт проведення службового розслідування від 17.03.2015 /том.1 а.с. 154-160/;
		-витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №9 від 17.05.2014, згідно якого ОСОБА_3 не прибув з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим до місця дислокації /том 1 а.с. 164/;
		-витяг з наказу Командування Військово Морських Сил ЗСУ №57 від 26.03.2015, п. 294, згідно якого ОСОБА_3 виключений зі списків Командування Військово Морських Сил ЗСУ та з нього знятті всі види забезпечення /том 1 а.с. 166/;
		-витяг з наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача ЗСУ №157 від 03.04.2015, згідно якого ОСОБА_3 звільнено з військової служби у запас /том 1 а.с. 167/;
		- лист Міністерства оборони України, з інформацією щодо осіб, які не прибули до визначених пунктів збору, залишились на окупованій території АРК та виявили бажання продовжувати службу у Збройних силах РФ (том. 1 а.с. 176-185).
		- лист-повідомленням Департаменту військової контррозвідки СБУ від 29.07.2022 № 17/5/4-650нт та від 22.05.2022 № 17/5/4-136нт, згідно якого встановлено, що ОСОБА_3 з 2019 року і по цей час перебуває на окупованій території і служить у ЗС РФ /том 1 а.с. 201, 204/.
		- протокол огляду від 10.05.2022 сайту "Миротворець" /том 1 а. с. 186-191/.
		- протокол огляду від 22.05.2022 сайту "Миротворець" /том 2 а. с. 29-38/.
		-відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_6 від 22.09.2022, який зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в АДРЕСА_2 , де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5 у період березень-квітень 2014 року. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. /том1 а.с. 210-214/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_6 від 22.09.2022,де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 1-4/;
		-протокол огляду документів (інтернет ресурсу) за участі свідка ОСОБА_6 від 22.09.2022, де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а.с. 5-15/;
		- відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_7 від 22.05.2022, згідно якого свідок ОСОБА_7 зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим, де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5 у період березень-квітень 2014 року. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. На інтернет ресурсі бачив, що ОСОБА_3 готується до переміщення з території РФ до території України для збройної агресії проти Української держави /том 2 а.с. 16-23/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_7 від 22.05.2022, де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 24-28/;
		- протокол огляду від 22.05.2022, за участі свідка ОСОБА_7 , де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а. с. 29-38/.
		-відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_8 від 14.05.2022, згідно якого свідок ОСОБА_8 зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим, де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. /том 2 а.с. 40-45/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_8 від 14.05.2022, де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 46-50/;
		- протокол огляду від 14.05.2022, за участі свідка ОСОБА_8 , де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а. с. 50-56/.
		-відеозапис протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 28.09.2023, згідно якого свідок ОСОБА_9 зазначив, що станом на лютий- березень 2014 року військова частина НОМЕР_1 знаходилась в с. Перевальне Сімферопольського району АР Крим, де проходив військову службу підполковник ОСОБА_3 . Згідно наказу командування ВМС ЗСУ , Директиви МОУ військова частина НОМЕР_1 повинна була переміститись до материкової частини України, а саме до АДРЕСА_5. ОСОБА_3 залишився на окупованому півострові Крим, та не вийшов із іншими військовослужбовцями на материкову частину України у складі в/ч НОМЕР_1 . ОСОБА_3 виявив бажання проходити службу у збройних силах РФ. /том 2 а.с. 57-62/;
		-протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, за участі свідка ОСОБА_9 від 28.09.2022, де він впізнав обвинуваченого ОСОБА_3 /том 2 а.с. 63-66/;
		- протокол огляду від 28.09.2022, за участі свідка ОСОБА_9 , з відеозаписом, де він зазначив, що особа зображена на чолі колони військовослужбовців, одягнутих у однострій збройних сил рф, є ОСОБА_3 /том 2 а. с. 67-78/.
		Окремо, суд звертає увагу, з огляду на особливості даного кримінального провадження на правову оцінку питання громадянства ОСОБА_3 .
		 
		ОСОБА_3 є громадянином України, паспорті дані: НОМЕР_6 , виданий 12.12.1996 органом 5930 /том 2, а.с. 88/.
		Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІЙ, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються  всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).
		Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим  на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Згідно з листом управління державної міграційної служби в Сумській області ОСОБА_3 з клопотанням про припинення громадянства України не звертався / том 2, а.с. 89/.
		Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок про те, що ОСОБА_3 на момент вчинення кримінальних правопорушень і по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. 
		Усі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами ст.99 КПК України, з врахуванням специфіки дослідження відеозаписів допитів свідків в умовах воєнного стану на підставі ч. 11 ст. 615 КК України, а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище задокументовані дані про дії ОСОБА_3 , як військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , достовірними доказами обвинувачення, а тому кладе в основу свого вироку.
		Більш того, всі вказані дані узгоджуються між собою та відомостями, які суд вважає загальновідомими.
		Подання окремих доказів у копіях є наслідком виділення шляхом копіювання матеріалів даного провадження з інших кримінальних проваджень, про що прокурором подано відповідні достовірні докази у вигляді прийнятих та належно оформлених процесуальних рішень. Більш того, це не вплинуло на зміст самих доказів.
		Отже, аналізуючи всі зібрані по справі докази у їхній сукупності, взаємозв`язку та співставленні, й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведена повністю.
		Дії обвинуваченого ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ на момент вчинення ним державної зради), ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ), оскільки він, будучи громадянином України, вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальної цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а також вчинив дезертирство, тобто нез`явлення на службу з метою ухилитися від військової служби у разі переведення до нового місця служби.
		При призначенні покарання обвинуваченому  ОСОБА_3  суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є особливо тяжким злочином та нетяжким злочином відповідно, наслідки вчиненого, які в подальшому призвели до незаконної анексії іноземною державою Автономної Республіки Крим, як території України, особу обвинуваченого, який раніше не судимий.
		Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання  ОСОБА_3  судом не встановлено.
		На підставі наведеного, суд вважає необхідним призначити  ОСОБА_3 покарання у виді позбавленні волі в межах санкцій ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ) та ч. 1 ст. 408 КК України(в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ), оскільки саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
		Керуючись ст.ст. 368-371, 373- 376,ч.15 ст.615 КПК України, суд,-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ) та ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ) і призначити йому покарання:
		- за ч.1 ст. 111 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ) у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років;
		- за ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 №2341-ІІІ) у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.
		Згідно ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень остаточно призначити  ОСОБА_3 покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років.
		Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
		Речові докази: СД - диски з відеозаписами слідчих дій, допитів - зберігати при матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		 
		 
		Суддя:                                                                                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...