Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/4148/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 29.08.2023.
Дата набрання законної сили: 22.08.2023
Номер судового провадження: 51-1893км23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000004015

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22 серпня 2023 року
		м. Київ
		справа № 759/4148/17
		провадження № 51-1893км23
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого                                                           ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                                ОСОБА_5 ,
		захисника                                                               ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до  Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000004015, за  обвинуваченням
		ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		ВирокомСвятошинського районного суду м. Києва від 14 липня 2022 рокуОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 111 КК в редакції Законів України № 1183-VII 
		від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років з конфіскацією всього належного їй майна.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_7  ухвалено обчислювати з  моменту приведення вироку до виконання.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою у тому, що вона за  встановлених судом першої інстанції обставин, які наведено у вироку, будучи суддею Господарського суду Автономної Республіки Крим, вчинила державну зраду, а саме, умисно, на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України надавала Російській Федерації (далі - РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. 
		Так, унаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) та міста Севастополя, а згодом і незаконна анексія цієї території України.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16 березня 2014 року провела псевдореферендум про входження АР  Крим та міста Севастополя до складу РФ. Сумнівні результати «референдуму» не були визнані жодною країною світу, крім РФ. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України». 
		17 березня 2014 року Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила незалежність Криму і 18 березня 2014  року самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з  Президентом РФ «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення РФ та незаконної анексії частини території України.
		Проводячи активну підривну діяльність проти України, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу, РФ утворила на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
		Так, відповідно до ст. 9 федерального конституційного закону РФ № 6-ФКЗ 
		від 21 березня 2014 року «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим і  утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» (далі - Закон РФ № 6-ФКЗ) створено суди РФ на території Криму та Севастополя.
		Під час зазначених подій ОСОБА_7 , будучи громадянкою України, мешканкою АР Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу в проведенні підривної діяльності РФ проти України.
		Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_8 , займаючи посаду судді Господарського суду AP  Крим (відповідно до Постанови Верховної Ради України № 134/95-BP 
		від 11 квітня 1995 року), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і  життєвого досвіду для зрозуміння факту окупації РФ території АР Крим 
		та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади РФ, у тому числі судової, з метою становлення і  зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на  півострові, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України упродовж березня-грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Господарського суду АР Крим по вул. Невського/Рiчна, 29/11, м. Сімферополь АР Крим, діючи в  інтересах РФ, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в  Україні, продовжила здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Закону РФ №  6-ФКЗ до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів РФ з винесенням рішень за російським матеріальним та  процесуальним правом як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів РФ, чим забезпечила посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора. 
		Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня-листопада 2014 року суддя Господарського суду АР Крим, громадянка України ОСОБА_7 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме РФ, у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Арбітражного суду Республіки Крим РФ та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону РФ «Про статус суддів в Російській Федерації».
		Після цього ОСОБА_7 за власноруч складеною заявою прийняла участь у  проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді РФ на окупованій території АР Крим і подала наступні документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина РФ; копію документу, що підтверджує отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, які підтверджують трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомості та відомості про доходи, про майно, яке належить їй на праві власності, та обов`язки майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності, та обов`язки майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердила особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
		Внаслідок зазначених свідомих та умисних дій ОСОБА_9 , спрямованих на  спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданнi допомоги державним органам РФ у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами РФ конкурсу Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_7 призначена на посаду судді Арбітражного суду Республіки Крим РФ на окупованій території AP Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Арбітражного суду Республіки Крим РФ.
		Своїми діями, які виразилися у забезпеченні діяльності на окупованій території України органу судової влади, як невід`ємної частини федеральних органів влади РФ, що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_7 вчинила державну зраду.
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 і закрити кримінальне провадження в зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину. Вважає висновок суду про подання ОСОБА_7 свідомо, добровільно й без примусу необхідних документів для отримання громадянства РФ та зайняття посади судді цієї країни таким, що ґрунтується на припущенні 
		та не підтверджується доказами. Вказує, що з`ясувати зазначені обставини без  безпосереднього допиту обвинуваченої в судовому засіданні неможливо. На  думку захисника, оскільки ОСОБА_7 набула громадянство іншої держави в  добровільному порядку, про що вказано в рішенні суду, це є підставою для позбавлення її громадянства України, а отже вона перестає бути суб`єктом злочину - державної зради. Також захисник не погоджується з позицією суду про те, що ОСОБА_7 почала діяти як суддя РФ без подання заяви про звільнення її з посади судді України. Вважає, що відсутність такої заяви в уповноваженого органу не свідчить про те, що ОСОБА_7 не намагалась таку заяву подати, але не змогла цього зробити з об`єктивних причин, через відсутність поштового зв`язку з АР Крим, а прибуття на неокуповану частину України для подання заяви становило небезпеку для її життя. Посилається на те, що Закон України «Про електронні довірчі послуги», яким запроваджено можливість в електронному вигляді підписувати документи, в тому числі заяву про звільнення з посади судді, набрав чинності лише 07 листопада 2018 року. Стверджує, що в обвинувальному акті та рішеннях судів не зазначено, в якій формі, в якому розмірі та виді завдана шкода діями ОСОБА_9 . Посилається на те, що відповідно до положень міжнародних конвенцій (зокрема, Женевських конвенцій 1949 року, якими і надано визначення війни та збройного конфлікту) Україна з РФ не перебувала в стані війни чи збройного конфлікту на момент скоєння дій ОСОБА_10 . На думку захисника, порушення ОСОБА_10  норм Закону України «Про судоустрій і  статус суддів» чи Кодексу суддівської етики є підставою для притягнення судді до дисциплінарної, а не до кримінальної відповідальності. Вказує, що законодавство України не містить чіткого визначення терміну «підривна діяльність», зазначає, що стороною обвинувачення не доведено фактів вчинення його підзахисною дій, які би завдали шкоду зовнішній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України та підпадали під визначення «здійснення підривної діяльності», а «Арбітражний суд» не може вважатися органом, який здійснює підривну діяльність. Також захисник наводить практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах, в яких констатовано порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на  справедливий суд) у зв`язку з недотриманням гарантій справедливого кримінального судочинства за процедурою «in absentia». На думку захисника, положення КПК щодо можливості заочного судового розгляду осіб, котрі знаходяться на території РФ, без оголошення у міжнародний розшук, не  ґрунтуються на принципі недискримінації та не узгоджуються з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вважає, що на даний час достовірно не встановлено та не доведено, що ОСОБА_7 проінформована про кримінальне переслідування щодо неї в  Україні, а отже вона обмежена в реалізації своїх прав. Крім того, вказує, що внаслідок непоінформованості ОСОБА_7 про кримінальне переслідування порушено її право на вільний вибір захисника, обраного на власний розсуд.
		 
		Позиції учасників судового провадження 
		Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
		Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою і  просив залишити її без задоволення.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи захисника  ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як установлено ч. ч. 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливість скасування судом касаційної інстанції судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст.  411 КПК) чинним законом не передбачена.
		Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.
		Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалось в порядку спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченої «in absentia», яка показань суду не надавала, при цьому заяв, протестів та клопотань на адресу суду не подавала, а також з обов`язковою участю захисника.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції вживав всі можливі дії, аби наданий обвинуваченій державою захист був ефективним, та, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.
		Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у  вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.  1 ст. 111 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК. 
		При цьому суд першої інстанції дослідив, належно оцінив і послався у вироку на  письмові докази у кримінальному провадженні, серед яких:
		- листи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України та копії постанов Верховної Ради України від 11 квітня 1995  року № 134/95-ВР «Про обрання суддів арбітражного суду АРК», відповідно до якої ОСОБА_7 обрано суддею, і від 19 квітня 2016 року № 1176-VІІІ «Про звільнення судді», якою звільнено ОСОБА_7 з посади судді Господарського суду АР Крим у зв`язку з порушенням присяги судді;
		- відповіді Державної фіскальної служби України від 02 червня 2015 року №  13130/5/99-99-11-02-03-16 про присвоєння ОСОБА_7 індивідуального податкового номеру таАдміністрації Президента України від 29 вересня 2016 року №  03-01/3021 про ненадходження клопотання про вихід ОСОБА_7 з  громадянства;
		- лист Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України від 14 червня 2016  року про те, що станом на 14 червня 2016 року ОСОБА_7 постійно проживає на території АР Крим;
		- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, згідно з яким за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, у тому числі ОСОБА_7 , встановлено, що на  підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_7 , яка займала посаду судді Господарського суду АР Крим, призначена на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у  встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_7 прийняла на себе повноваження «судді» іншої держави;
		- листи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року 
		№ 18-2153/15 з додатком та Вищої ради юстиції, згідно з якими суддя Господарського суду АР Крим ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на  території України, чи про звільнення з посади за загальними обставинами не  зверталася;
		- протокол огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатки до нього у  виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ, зокрема Указу Президента РФ 
		від 19 грудня 2014 року № 786 про призначення ОСОБА_7 на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації»;
		- листи Громадської спілки «Українська Гельсінська спілка з прав людини» 
		від 31 липня 2015 року, Вищої ради юстиції від 26 червня 2015 року № 4126/0/9-15, прокуратури Автономної Республіки Крим від 26 червня 2015 року 
		№ 04/2-258вих-15, Державного експортно-імпортного банку України від 24 лютого 2017 року № 204-00/791 та додатків до них у вигляді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, в тому числі складених у належній формі та з усіма наявними реквізитами. Цими письмовими доказами підтверджуються обставини здійснення ОСОБА_7 правосуддя від імені РФ на  території АР Крим без припинення статусу судді Господарського суду АР Крим відповідно до законів України упродовж березня-листопада 2014 року як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Господарського суду Республіки Крим», а також і після її призначення на посаду «судді» утвореного в  системі правосуддя РФ Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації;
		- протоколи огляду документів від 15 лютого 2017 року, від 9-10 червня 2015 року, від 21 лютого 2017 року, які містять дані про огляд «судових рішень», ухвалених «суддею» ОСОБА_7 на підставі законодавства РФ;
		- протокол огляду інтернет-видань від 08 квітня 2016 року та додатків до нього, відповідно до якого оглянуто розміщені на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ нормативні акти цієї країни щодо діяльності судів на території АР Крим. З них убачається, що до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені вказаної країни здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, тобто станом на 21 березня 2014 року, а з 26 грудня 2014 року суди РФ, які були створені на території АР Крим, розпочали свою діяльність;
		- рішення Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15, згідно з  яким за результатами розгляду рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 внесено подання до Верховної Ради України про звільнення судді Господарського суду АР Крим ОСОБА_7 за  порушення присяги судді.
		Аналізуючи досліджені докази та надаючи їм оцінку відповідно до вимог 
		ст. 94 КПК, суд першої інстанції дійшов таких обґрунтованих висновків:
		- відповідно до ст. 4 Конституції України, статей 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» ОСОБА_7 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця її проживання. Примусове автоматичне набуття нею як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не  визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ОСОБА_7 громадянства України;
		- громадянка України ОСОБА_7 у період окупації АР Крим по день звільнення з  посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мала статус судді Господарського суду АР Крим;
		- не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді, упродовж березня-листопада 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Господарського суду Республіки Крим РФ» ОСОБА_7 здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації» прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;
		- здійснення ОСОБА_7 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на  окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України;
		- ОСОБА_7 мала достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим; під час здійснення «правосуддя» від імені РФ та ухвалення «судових рішень» окупаційних органів судової влади вона використовувала матеріально-технічну базу Господарського суду АР Крим та інтелектуальні здібності «судді» (теоретичні знання, практичні навички);
		- дії ОСОБА_7 з надання нею допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України мали свідомий і  добровільний характер, на що вказує характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку (починаючи з 21 березня 2014 року ОСОБА_7 , не складаючи своїх повноважень судді Господарського суду АР  Крим, як суддя не вчиняє жодних дій у зв`язку із своєю мовчазною згодою на  автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжує здійснювати «правосуддя» як суддя, керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, бере успішну участь у конкурсі на  зайняття посади «судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації», процедура якого передбачає свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе та членів своєї сім`ї і в подальшому здійснює «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2017 рік).
		Отже, дослідивши та оцінивши вказані у вироку докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції встановив обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненнідержавної зради, а саме в діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		Дії  ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 111 КК кваліфіковані судом правильно, покарання призначено їй з дотриманням вимог статей 50, 65 КК. 
		Колегія суддів касаційного суду вважає безпідставними доводи касаційної скарги захисника  ОСОБА_6 , який, вказуючи про відсутність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченогоч. 1 ст. 111 КК, зазначає, зокрема, щостороною обвинувачення не доведено вчинення його підзахисною дій, які би завдали шкоду зовнішній безпеці, суверенітету, територіальній цілісності України і підпадали під визначення «здійснення підривної діяльності», та не  конкретизовано вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК в редакції Законів України № 1183-VII від 08 квітня 2014 року та № 1689-VII від 07 жовтня 2014 року державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Отже, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї. 
		Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у  проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
		Згідно зі встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження ОСОБА_7 , будучи громадянкою України та суддею Господарського суду АР Крим, умисно, починаючи з березня 2014 року забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		При цьому, як зазначив суд першої інстанції, метою ОСОБА_7 була участь у  формуванні та діяльності судових органів окупаційної влади, а наслідком її злочинних дій - фактична шкода суверенітетові та територіальній цілісності України, яка полягала у створенні таких органів на території України.
		Також встановлено судом першої інстанції, що громадянка України ОСОБА_7 , користуючись тим, що не звільнена з посади судді відповідно до чинного законодавства України (незважаючи на те, що її повноваження припинились в  силу положень ч. 4 ст. 113 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 
		від 07 липня 2010 року № 2453-VI), продовжила здійснювати правосуддя від імені РФ вже відповідно до положень ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ. При цьому в даному випадку припинення повноважень судді ОСОБА_7 не співпало в часі із  припиненням її статусу як судді системи судів загальної юрисдикції України.
		Як зазначено у вироку, саме по собі припинення повноважень судді ОСОБА_7 , як судді системи суддів загальної юрисдикції України, аж ніяк не перешкодило їй здійснювати правосуддя від імені держави-агресора на окупованій нею території, адже для надання допомоги іноземній державі у веденні підривної діяльності проти України ОСОБА_7 необхідно було скористатись формально-юридичним статусом судді судової системи України (що вона і зробила), а саме обійманням посади судді Господарського суду АР Крим.
		Відтак, колегія суддів касаційного суду погоджується з позицією судів першої та  апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_7 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але вона при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальній цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям, тим більше суддею.
		Тому посилання захисника на те, що порушення ОСОБА_10 норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» чи Кодексу суддівської етики є підставою для притягнення судді до дисциплінарної, а не до кримінальної відповідальності, є  необґрунтованими.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 також зазначає, що відповідно до положень міжнародних конвенцій (зокрема, Женевських конвенцій 1949 року) Україна з РФ не  перебувала в стані війни чи збройного конфлікту на момент скоєння дій ОСОБА_10 , за які її засуджено.
		Оскільки тимчасова окупація РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася зі збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, вищевказані доводи захисника є неспроможними.
		Як убачається зі змісту вироку, з огляду на особливості даного кримінального провадження суд, першої інстанції всебічно та повно проаналізував положення Конституції України, законів України та дійшов правильного висновку, що фактичне набуття ОСОБА_7 громадянства РФ не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянином України.
		До того ж, дослідивши дані протоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015  року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на  офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим, суд першої інстанції зазначив, що за правилами ст. 4 Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Тобто РФ визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_7 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство РФ, а й громадянство України і вона своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористалася.
		Виходячи з наведеного, визнаються безпідставними доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що набуття ОСОБА_7 громадянства іншої держави в добровільному порядку є підставою для позбавлення її громадянства України, а отже, вона перестає бути суб`єктом злочину - державної зради.
		Також захисник вказує, що відсутність в уповноваженого органу заяви про звільнення ОСОБА_7 з посади судді України не свідчить про те, що вона не  намагалась таку заяву подати, але не змогла цього зробити з об`єктивних причин, через відсутність поштового зв`язку з АР Крим, а прибуття на неокуповану частину України для подання заяви становило небезпеку для її життя; зазначає, що Закон України «Про електронні довірчі послуги», яким запроваджено можливість в електронному вигляді підписувати документи, в тому числі заяву про звільнення з посади судді, набрав чинності лише 07 листопада 2018 року.
		Однак ці доводи захисника є необґрунтованими і спростовуються дослідженими судом першої інстанції даними листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради юстиції, згідно з якими суддя Господарського суду АР Крим ОСОБА_7 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України, чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча таку можливість мала і такі заяви фактично подали у першому випадку - інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року, 
		а в другому - 33 судді судів АР Крим, у тому числі у зв`язку із окупацією та  припиненням громадянства України.
		Таким чином відсутні підстави вважати, що суддя Господарського суду АР КримОСОБА_7 була позбавлена можливості подати відповідну заяву про  звільнення її з посади судді України.
		Також у касаційній скарзі захисник аналізує практику ЄСПЛ у справах, в яких констатовано порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і  основоположних свобод (право на справедливий суд) у зв`язку з недотриманням гарантій справедливого кримінального судочинства за процедурою «in absentia».
		Перевіряючи указані доводи захисника, колегія суддів касаційного суду бере до  уваги наступне.
		Європейський суд з прав людини допускає можливість проведення заочного кримінального провадження, якщо будуть забезпечені права і свободи, встановлені конвенційними нормами (рішення у справах «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року; «Меденіца проти Швейцарії» від 14 червня 2001 року; «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року, інші). 
		Так, зокрема, у рішенні ЄСПЛ «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» 
		від 24 травня 2007 року вказано, що якщо судове засідання відбувається за  відсутності підсудного, це не є само по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до  правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не може домогтися ухвалення нового судового рішення щодо обґрунтованості обвинувачення з  фактичних та юридичних підстав після того, як воно було реалізовано, якщо не  було встановлено, що ця особа відмовилася від права на захист і на явку до  суду.
		Крім того, перевіряючи доводи захисника  ОСОБА_6 про те, що положення КПК щодо можливості заочного судового розгляду стосовно осіб, котрі знаходяться на території РФ, без оголошення у міжнародний розшук, не  ґрунтуються на принципі недискримінації та не узгоджуються з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів касаційного суду виходить з такого.
		Згідно з п. 20-1 Розділу XI «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року, чинній на час вчинення процесуальних дій) тимчасово, до 15 квітня 2017 року, положення глави 241 «Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень» застосовувались із такими особливостями:
		спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 112, 113, 114, 114-1, 115, частинами другою - п`ятою статті 191 (у  випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 258, 258-1, 258-2, 258-3, 258-4, 258-5, 348, 364, 365, 368, 368-2, 379, 400, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції. 
		Системний аналіз наведеної процесуальної норми дає підставу виділити три категорії підозрюваних, окрім неповнолітнього, стосовно яких могло здійснюватися спеціальне досудове розслідування на підставі ухвали слідчого судді у  кримінальному провадженні щодо зазначеного у цьому пункті переліку злочинних діянь, у тому числі щодо злочину, передбаченого ст. 111 КК, а саме:
		- підозрюваного, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук;
		- підозрюваного, який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності;
		- підозрюваного, стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції. 
		Відповідно ж для здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваного, який перебуває на тимчасово окупованій території України, приписами пункту 20-1 Розділу XI «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року) не ставилась вимога щодо оголошення цього підозрюваного у  міждержавний та/або міжнародний розшук.
		При цьому, виходячи з міжнародно-правових актів та національного законодавства, тимчасова окупація частини території України внаслідок збройної агресії РФ статусу АР Крим не змінює і залишається територією суверенної держави Україна.
		Разом з тим, слідчим суддею Печерського районного суду м.  Києва під час розгляду клопотання прокурора про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування було встановлено, що за наявними фактичними даними, отриманими від Департаменту контррозвідки Служби Безпеки України, підозрювана ОСОБА_7 постійно перебуває на тимчасово окупованій території України - в АР Крим.
		А тому колегія суддів касаційного суду вважає, що у даному кримінальному провадженні здійснення спеціального досудового розслідування стосовно підозрюваної  ОСОБА_7 , котра постійно перебувала на тимчасово окупованій території України - в АР Крим, без оголошення її в міжнародний розшук відповідає приписам пункту 20-1 Розділу XI «Перехідні положення» КПК (в  редакції Закону України № 1355-VIII від 12 травня 2016 року) та не може свідчити про порушення гарантій щодо заборони дискримінації згідно з п. 1 ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Суд першої інстанції належно проаналізував наявні в матеріалах кримінального провадження численні документи на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_7 до слідчого (прокурора) (т. 2 а.п. 7, 35, 36-37, 40, 41-42, 45, 46-47, 60-70) та суду (т. 5 а.п. 85, 163-165, 166-173, 212-213, 221-222, 227, 233-234, 235, 238-239, т. 6, а.п. 4, 8-9, 19-20, 40, 41, 45-46, 58-59, 67-68, 75-76, 85-86), направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри (т.  2 а.п. 4-5; т. 2 а.п. 6, 28-30), повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри (т. 2, а.п. 22-27), висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження (т. 2 а.п. 93) та дійшов обґрунтованого висновку, що наведене свідчить про те, що ОСОБА_7 мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала, чи мала б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та  доступ до правосуддя. Відтак, як зазначено у вироку, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під  час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і  докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно. 
		Отже, суд першої інстанції у вироку встановив, що в цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення вжила всіх можливих передбачених законом заходів щодо дотримання прав підозрюваної та обвинуваченої  ОСОБА_7 на  захист та доступ до правосуддя з урахуванням установлених законом особливостей для кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження («in absentia»).
		З вищенаведеним погоджується й колегія суддів касаційного суду, виходячи з  наступного.
		Відповідно до матеріалів кримінального провадження повідомлення від 22 травня 2015 року про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК, у той же день було направлено за відомим місцем її проживання ( АДРЕСА_1 ), а також електронною поштою направлено за місцем роботи на електронну адресу так званого Арбітражного суду Республіки Крим РФ.
		Крім того, повідомлення від 13 лютого 2017 року про зміну раніше повідомленої підозри у той же день було вручено захиснику ОСОБА_6 ; на офіційному сайті Генеральної прокуратури України і в офіційному виданні - газеті «Урядовий кур`єр» було опубліковано повістки про виклики ОСОБА_7 до органу досудового розслідування для вручення повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри.
		11  серпня 2015 року ОСОБА_7 була оголошена в розшук та на підставі дозволу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2016 року в межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування.
		Із матеріалів кримінального провадження також вбачається, що ОСОБА_7 неодноразово викликалась до слідчого (прокурора), у тому числі шляхом розміщення відповідного оголошення в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (в газеті «Урядовий кур`єр») 
		і на Інформаційному віснику Генеральної прокуратури України. 
		Під час підготовчого судового засідання Святошинський районний суд м. Києва, розглянувши клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження, встановив, що наявні всі підстави, визначені законом (ч. 5 ст. 139, ч.  3 ст. 323 та п. 20-1 Розділу XI «Перехідні положення» КПК), ухвалою 
		від 21 грудня 2017 року клопотання задовольнив та прийняв рішення здійснювати спеціальне судове провадження за обвинувальним актом стосовноОСОБА_7 .
		Згідно з ч. 3 ст. 323 КПК повістки про виклик обвинуваченого у разі здійснення спеціального судового провадження надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а процесуальні документи, що підлягають врученню обвинуваченому, надсилаються захиснику. Інформація про такі документи та повістки про виклик обвинуваченого обов`язково публікуються у  засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з  положеннями статті 297-5 цього Кодексу та на офіційному веб-сайті суду. З  моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
		Суди першої та апеляційної інстанцій вищевказаних вимог закону дотримались, зокрема повістки про виклики  ОСОБА_7 опубліковувались у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме в газеті «Урядовий кур`єр» і на веб-сайтах судів, що підтверджується матеріалами кримінального провадження.
		З огляду на викладене доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що на даний час достовірно не встановлено та не доведено, що ОСОБА_7 проінформована про кримінальне переслідування щодо неї в Україні та про обмеження її в реалізації своїх прав, є необґрунтованими.
		Апеляційний суд, розглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, належно перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , які аналогічні доводам його касаційної скарги, надав на них вичерпні відповіді та навів мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і  положення закону, якими керувався. З наведеними в  ухвалі апеляційного суду підставами, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погоджується й  колегія суддів касаційного суду.
		Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
		Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без  задоволення.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		у х в а л и в:
		Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 липня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                       ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...