Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 465/270/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про комунальну власність.
Надіслано для оприлюднення: 29.08.2023. Зареєстровано: 29.08.2023. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2023.

Номер судового провадження: 2/465/117/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		465/270/18 
		2/465/117/23 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		24.08.2023 року Франківський районний суд м. Львова у складі:
		Головуючого судді  Мартьянової С.М. 
		за участю секретаря судового засідання  Сеньків А.Т. 
		представник позивача  ОСОБА_1 
		представників відповідачів  Микуш Д.М. , Шпунт М.Б. 
		представників третіх осіб  ОСОБА_2 , Яньо П., Дячишин О., Беспалова М.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ТзОВ «Львівавтокоплектація», ТОВ «Національна агенція нерухомості», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з участю третіх осіб ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ПП «Азов-Галичина», ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Первинної профспілкової організації гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» про передачу гуртожитку у комунальну власність,-
		ВСТАНОВИВ:
		Львівська міська рада 16.01.2018 року звернулась до Франківського районного суду м. Львова з позовною заявою доТзОВ «Львівавтокоплектація»,ТОВ «Національнаагенція нерухомості», ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з участю третіх осіб ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ПП «Азов-Галичина», ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 про передачу гуртожитку у комунальну власність.
		В позовній заяві позивач просив суд ухвалити рішення, яким зобов`язати відповідачів ТзОВ«Львівавтокоплектація»,ТОВ «Національнаагенція нерухомості», ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 передати будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади; скасувати державну реєстрацію права власності на об`єкт житлової нерухомості загальною площею 9823,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер: 864792846101 (індексний номер 34395564 від 22.03.2017 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 66/10000; індексний номер 34391349 від 22.03.2017 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 13/10000; індексний номер 34389873 від 22.03.2017 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 11/10000; індексний номер 32562274 від 25.11.2016 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки : 12/10000; індексний номер: 32169693 від 03.11.2016 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки : 18/10000; індексний номер 32127913 від 31.10.2016 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 24/10000; індексний номер 30558381 від 21.07.2016, вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 68/10000; індексний номер 29237186 від 13.04.2016 вид спільної власності : спільна часткова, розмір частки: 24/10000; індексний номер 29088420 від 04.04.2016 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки 19/10000; індексний номер 28542203 від 02.03.2016 вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 9726/10000).
		Позовні вимоги обґрунтовує тим, що до Львівської міської ради неодноразово надходили звернення мешканців міста Львова, в тому числі звернення голови Львівської обласної профспілки «Захист праці» О. Дячишина щодо неналежного надання послуг ТзОВ «Львівавтокомплектація» по утриманню гуртожитків на вул. Науковій 16, В. Великого, 16, АДРЕСА_1 та з інших питань.
		Мешканці вказаних вище гуртожитків звернулися до міського голови м. Львова з заявою від 12.06.2017 року за №3-Г-46760-009 про вжиття заходів щодо забезпечення виконання Закону України від 05.04.2017 р. №1999-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
		Так, у своєму зверненні заявники вимагають не відкладено звернутися до суду із позовом про передачу територіальній громаді гуртожитків за адресою: АДРЕСА_2 .
		Такі вимоги повністю відповідають вимогам законодавства та фактам, встановленим у рішеннях судів. 
		Так, 08.08.1994 р. Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (Міністерство промислової політики України) видано наказ №1122, яким створило ВАТ «Львівський автобусний завод» - шліхом перетворення державного підприємства «Львівський автобусний завод» (відповідно до вимог указу Президента України від 15.06.1993 р. №210/93 «Про корпоратизацію державних підприємств».
		Вказаним наказом також затверджено акт інвентаризації майна від 01.07.1994 р. та акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу ВАТ «Львівський автобусний завод». 
		На підставі вказаних документів, гуртожитки по вул. Науковій,16, В.Великого, 16, АДРЕСА_1 було передано до статутного капіталу ВАТ «Львівський автобусний завод».
		Проте, як встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2008 р. (справа №44/221 за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Міністерства промислової політики України, ВАТ «Пасавтопром» про скасування наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України №1122А від 08.08.1994 р.) вказані гуртожитки знаходились у ДП Львівський автобусний завод» на праві повного господарського відання, право власності на такі ДП Львівський автобусний завод» не отримувало, а тому останні не входили до державного житлового фонду і не підлягали приватизації та включенню до статутного капіталу ВАТ «Львівський автобусний завод» під час його приватизації.
		Власне, вказаним рішенням господарського суду м. Києва, залишеним без змін вищими судовими інстанціями, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України № 1122А від 08.08.1994 р. в частині затвердження акту інвентаризації майна, акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу та статуту ВАТ «Львівський автобусний завод» в частині включення вартості гуртожитків по вул. Науковій, 16, В.Великого, 16, АДРЕСА_1 , в статутний (складений) капітал ВАТ «Львівський автобусний завод».
		Даним рішенням господарського суду м. Києва встановлено, що гуртожитки на вул. Науковій, 16, В.Великого, 16, АДРЕСА_1 знаходились у ДП Львівський автобусний завод» на праві повного господарського відання, і право власності на них ДП «Львівський автобусний завод» не отримувало, а відтак такі гуртожитки входили до державного житлового фонду і не підлягали приватизації та включенню до статутного капіталу ВАТ «Львівський автобусний завод» під час його приватизації. 
		Такі дії відповідачів повністю суперечать Прикінцевим положенням Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», згідно з яких, з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх незаконного виселення із займаних ними на визначених цим Законом правових підставах жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, що будувалися за радянських часів ( до 1 грудня 1991 року) за загальнодержавні кошти, запроваджується мораторій на виселення з гуртожитків мешканців (крім виселення мешканців гуртожитків за рішенням суду) та відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад відповідно до цього Закону) гуртожитків, що перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форми власності або увійшли до статутних фондів чи капіталів акціонерних чи колективних товариств (організацій), створених у процесі приватизації чи корпоратизації (у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчуженні в інший спосіб), протягом строку реалізації Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2017-2021 роки. 
		Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як об`єктів нерухомого майна, житлових комплексів та/або їх частин, їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна, а також відповідних земельних ділянок та їх прибудинкових територій на користь фізичних чи юридичних осіб приватного права до 1 січня 2022 року.
		Отже, позивач вважає, що відчуження гуртожитку на АДРЕСА_1 , який належав до державного житлового фонду є незаконним: гуртожитки, які перебували у власності держави, починаючи з 2012 р. мали передаватись у комунальну власність. 
		Виконуючи вимоги законодавства, ще 12.06.2008 р. Львівською міською радою прийнято ухвалу №1868, якою вирішено прийняти у власність територіальної громади м. Львова відомчі гуртожитки на АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 від ТЗОВ «Львівавтокомплектація». Однак, ТЗОВ «Львівавтокомплектація» різними способами ухилялося від виконання вимог акту органу місцевого самоврядування.
		В подальшому ЗУ «Про Загальнодержавну цільову програму передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки», визначив мету Програми, якою є передача гуртожитків у власність територіальних громад для забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків.
		На виконання вимог вказаного закону, Львівською міською радою була прийнята ухвала від 07.02.2013 №2082, якою було затверджено програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Львова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2012-2015 роки. Останньою передбачено передачу у власність територіальній громаді АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 за згодою власника для забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків, дія якої продовжено до 2020 року. 
		Львівською міською радою неодноразово було запропоновано ТЗОВ «Львівавтокомплектація» передати дані гуртожитки у власність територіальної громади м. Львова (лист від 10.10.2017 року №2501-вих-3177). Однак керівництвом ТЗОВ «Львівавтокомплектація» не розглядається можливість передачі даних гуртожитків у власність територіальної громади м. Львова.
		Також, з метою забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків Львівською міською радою була прийнята Ухвала від 21.04.2011 №379, якою передбачено надання згоди відповідно до чинного законодавства на передачу з управління житловим фондом незалежно від форми власності у комунальну власність гуртожитків, які є об`єктами права державної та приватної власності, перебувають у повному господарському віддані чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій за адресами: АДРЕСА_6 , АДРЕСА_5 (увійшли до статутного фонду ВАТ «Львівський автобусний завод»).
		Виходячи зі змісту ч.3 ст. 14 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», що передача у територіальну власність громад на без компенсаційній основі, підлягають будь-які гуртожитки, які були включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації чи корпорації, однак власник яких не дає згоду на передачу.
		У зв`язку з вищевикладеним позивач і був змушений звернутися до суду з даними позовними вимогами. 
		Ухвалою суду від 14.05.2018 року відкрито провадження у справі.
		Розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
		Ухвалою суду від 18.06.2019 року клопотання задоволено.
		Залучено Первинну профспілкову організацію гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» у якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача.
		Ухвалою суду від 14.05.2018 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.
		24.07.2019 року до суду надійшло клопотання від представника відповідача ОСОБА_17  ОСОБА_18 про залишення позову без руху. 
		25.07.2019року відпредставника відповідачаТОВ «Національнаагенція нерухомості»надішли додатковіпояснення,в якихпосилаються на наступні обставини.
		Так, позивач посилається на рішення Господарського суду м. Києва від 25.11.2008 р. по справі №44/221, яким на його думку встановлена неправомірність набуття ТОВ «Львівавтокомплектація» приміщень гуртожитку. Проте, вказане судове рішення було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2009 р. у справі №44/221.
		Приписами п.2 ст. 3 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» встановлено, що передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цього Закону здійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом.
		Крім цього, ч.1 ст. 14 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. 
		Водночас згідно «Загальної частини» та абз.6 Шляхи і способи розв`язання проблеми» Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2012-2015 роки, затвердженої ЗУ від 21.06.2012 року №4995-ІV, така програма розроблена та поширює свою діяльність свою дію виключно на гуртожитки державної форми власності. 
		Крім того, кінцевим терміном реалізації програми є 2015 рік.
		За таких обставин, позовні вимоги про передачу гуртожитку який перебуває у приватній власності, за відсутності розробленої та затвердженої Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків, які перебувають у приватній власності та строк реалізації якої не закінчився є необґрунтованими та суперечать п.2 ст.3, ч.1 ст. 14 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
		Також, просив застосувати строки позовної давності. 
		01.08.2019 року до суду від представника позивача Львівської міської ради надійшли пояснення щодо клопотання про залишення позову без руху, та додаткові пояснення від 25.07.2019 року.
		Так, як вбачається з поданого клопотання про залишення позову без руху представник відповідача не навів жодних поважних причин чому таке клопотання не було подано у підготовчому судовому засіданні.
		Одночасно в частині судового збору, долучено практику Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/6474/16, де зазначено суму сплачених позовних вимог. 
		Щодо застосування строків позовної давності, позивач зазначає наступне.
		Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
		Як вбачається представником відповідача надані додаткові пояснення, а не саму заяву щодо застосування позовної давності, що є порушенням норм процесуального права.
		Одночасно відповідно до ст. 222 ЦПК України, при розгляді справи по суті, головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи.
		Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
		Враховуючи вищезазначене, відсутня належна мотивація щодо поважності причин не подання заяви у підготовчому судовому засіданні.
		Також варто зазначити, що відповідно до ст. 268 Цивільного кодексу України, позовна давність не поширюється, зокрема, на вимогу про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об`єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток як об`єкт нерухомого майна та/або його частини, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку як об`єкта нерухомого майна та/або його частини до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.
		Таким чином, відсутні підстави для застосування позовної давності у даній справі. 
		02.08.2019 року від голови ППО гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської професійної спілки «Захист праці» до суду надійшли заперечення щодо клопотання відповідача ОСОБА_17 про залишення позову без руху та на додаткові пояснення ТОВ «Національна агенція нерухомості» про застосування строків позовної давності.
		Так, клопотання про залишення позову без руху є безпідставним та не ґрунтується на законі.
		Судовий збір сплачено в належному розмірі відповідно до вимог ЗУ «Про судовий збір», виходячи з документів, які підтверджують вартість спірних гуртожитків. 
		Крім того, не відповідність позовної заяви ст. 175,177 ЦПК України може буди заявлено відповідачем на стадії підготовчого судового розгляду. 
		Окрім того, щодо застосування строків позовної давності є також безпідставним та не ґрунтується на законі. 
		позивачем не пропущені строки позовної давності, оскільки ст. 268 ЦК України позовна давність на вимогу в даній справі не поширюється. 
		08.08.2019 року від відповідача ТОВ «Національна агенція нерухомості» надішли заперечення на пояснення від 01.08.2019 року, відповідно до яких він вважає, що позовна заява підлягає залишенню без руху, а також зазначає, що заява про застосування строків позовної давності викладена у тексті пояснень (заперечень) є заявою про застосування строків позовної давності, та подана відповідно до вимог закону, а саме до винесення судом рішення. 
		29.08.2019 року від представника відповідача ТОВ «Львівавтокомплектація» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просив суд відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі за безпідставністю посилаючись на наступні обставини. 
		Так, ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» не стосується будівлі гуртожитку по АДРЕСА_1 так як відповідно до ч.3 ст.1 даного Закону сфера дії його поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності. У зв`язку з тим, що будівля гуртожитку є приватною власністю, а тому посилання позивача на даний нормативно-правовий акт є помилковим. Також, слід зазначити, що даний Закон та всі його норми в т.ч. про мораторій на відчуження гуртожитків набрав чинність 01.01.2009 року, тобто після того як ТОВ «Львівавтокомплектація» набув права власності на даний гуртожиток.
		Рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2008 року у справі №44/221, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 29.09.2009 р. визнано незаконним скасований наказ Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України №1122А від 08.08.1994 року в частині затвердження акту інвентаризації майна, акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу та статуту ВАТ «Львівський автобусний завод» в частині включення вартості гуртожитків по вул. Кульпарківській, 139 зокрема. Підставою для скасування даного наказу - порушений порядок відчуження майна. Проте, у справі №5/116 за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до ТОВ «Львівавтокомплектація» та ТОВ « Будтрансгаз» про визнання права власності та витребування майна Львівським апеляційним господарським судом своєю постановою від 20.09.2011 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2011р. було встановлено, що зважаючи на вищезазначені судові рішення господарських судів, ТОВ «Львівавтокомплектація» є добросовісним набувачем на даний гуртожиток зокрема та у задоволені даного позову відмовив повністю. Постанова Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 р. у справі №5/116 має преюдиціальне значення для даної справи. 
		На час подання позову та розгляду справи гуртожиток є приватною власністю. 
		Дане право власності ТОВ «Львівавтокомплектація» за даним гуртожитком набув на підставі рішення Третейського суду при Товарній біржі «Західноукраїнська» від 11.09.2006 р. Дане рішення не скасовано та є чинним, Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідач зазначає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 
		Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. 
		Господарськими судами в межах справи №5/116 встановлено, що, зокрема, гуртожиток по АДРЕСА_1 відчужувався у спосіб їх внесення ВАТ «Пасавтопром» до статутного фонду ТОВ «Будтрансгаз», а згодом до статутного фонду ТОВ «Львівавтокомплектація».
		Зловживання правом Львівської міської ради на подачу позовів, призводить до постійних судових тяганин з одних тих же підстав, що є необґрунтованим і грубо порушує права ТзОВ «Львівавтокомплектація».
		Львівська міська рада не надала жодного доказу належності їй майна, не надала повноважень, на підставі яких вона звертається в суд в інтересах інших осіб, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
		Ухвалою суду від 12.09.2019 року клопотання задоволено. Позовну заяву залишено без руху.
		Запропоновано позивачу, протягом п`яти днів з дня отримання ухвали, усунути вказані недоліки позовної заяви.
		Попереджено позивача, що у випадку невиконання даної ухвали позовна заява буде залишена без розгляду відповідно до п.8 ч.1ст. 257 ЦПК України.
		25.10.2019 року позивачем на виконання ухвали суду були усунуті відповідні недоліки та надано уточнену позовну заяву. 
		11.11.2019 року від представника відповідача ОСОБА_19 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
		01.10.2020 року від представника відповідача ТОВ «Національна агенція нерухомості» надійшли додаткові пояснення, в яких він зазначає, що згідно п.19 ч.1 ст. ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» органи місцевого самоврядування у житловій сфері щодо приватизації громадянами житла у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону звертаються до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цього Закону у разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно з п.3 ч.3 ст. 14 цього Закону.
		Приписами п.3 ч.3 ст. 14 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», на компенсаційній основі , за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються: а) за згодою місцевої ради  за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку; б) без згоди місцевої ради  за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.
		Таким чином, підставою передання за рішенням суду та звернення із відповідним позовом є попереднє звернення органом місцевого самоврядування із пропозицією до власника про передачу на компенсаційній основі та відмова від пропозиції передачі на компенсаційній основі за результатами її розгляду власником.
		Усупереч наведеним приписам позивач із будь-якими пропозиціями до ТОВ «Національна агенція нерухомості» не звертався, не пропонував жодної компенсації, а відтак такі ними не розглядались.
		Як вбачається із листа Позивача від 10.10.2017 р. він звернувся до ТОВ «Львівавтокомпенсація» із пропозицією передачі виключно на без компенсаційній основі. 
		Крім цього, станом на 10.10.2017 року ТОВ «Національна агенція нерухомості» вже було власником приміщення та до якого позивач не звертався із жодними зверненнями та пропозиціями.
		Таким чином, оскільки позивач попередньо не звертався до ТОВ «Національна агенція нерухомості» та не пропонував жодної компенсації, заявлений позов та вимоги суперечать встановленому порядку законом та підставам передачі, а тому є такими, що не ґрунтуються на законі, безпідставними та такими що не підлягають задоволенню. 
		05.04.2021 року від представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6  ОСОБА_20 надійшла заява про застосування строків позовної давності.
		05.04.2021року від представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6  ОСОБА_20 надішли пояснення, в яких останній посилався на наступні обставини. 
		Так, відповідачі вважають даний позов безпідставним. В такому відсутнє посилання на норми матеріального права, на яких може ґрунтуватись вимога про зобов`язання відповідачів передати майно та в такий спосіб позбавлення права власності усіх відповідачів на спірне приміщення.
		Позивач заявив позов до восьми відповідачів, відповідно виходив з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, що сформовано станом на 13.09.2019 року, тобто на час подачі позову в остаточній редакції. Однак такі дані реєстру аж ніяк не є доказом під ставності вимог позивача, зокрема вимог до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
		Окрім того, Львівська міська рада не зазначила за яких підстав вимоги заявлені до відповідачів Винярських, і який виник між Львівською міською радою та ОСОБА_5 , ОСОБА_21 цивільно-правовий спір, що підлягає вирішенню в судовому порядку. Не зазначено яке конкретно право позивача ними порушено і в чому саме полягає таке порушення. позивачем взагалі не доведено існування між ними спору, а так5ож жодних доказів порушеного права відповідачами не надано, а тому є усі правові підстави відмовити у задоволені позову.
		Також, позивачем до матеріалів справи долучено звернення від 12.06.2017 року до міського голови як від мешканців гуртожитків по АДРЕСА_3 , та Кульпарківській, 139. Так, під цим зверненням є чисельні підписи осіб, однак відсутні дані про те, мешканцями якого саме гуртожитку вчинено такі підписи під зверненням. 
		12.06.2008 року ЛМР ухвалила прийняти у власність територіальної громади м. Львова відомчі гуртожитки. Однак рішення про прийняття гуртожитків у власність, ніяк не означає позбавити іншого власника гуртожитків права власності на ці приміщення. 
		Порядок передачі гуртожитків у комунальну власність регламентується ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
		У відповідності до ч.3 ст.1 даного Закону, такий поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності. Проте будівля гуртожитку по АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності. тому на передачу такого гуртожитку у власність територіальної громади необхідна згода власника гуртожитку. 
		В спорі, що розглядається не має правових підстав для примусового позбавлення такого права власника гуртожитку, а відтак Винярських, як власників частини приміщень гуртожитку по АДРЕСА_1 . 
		Закон України №500-VI від 04.09.2008 року згідно п.1 Розділу VІІІ  Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2009 року, в той час відповідач ТОВ «Львівавтокомплектація» набув права власності на спірний гуртожиток ще в 2006 році, тобто до набрання чинності цим законом. 
		Рішення Господарського суду м. Києва від 25.11.2008 року, на яке посилається позивач і яким визнано у певній частині незаконним наказ Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України №1122А від 08.08.1994 року, не встановлено недобросовісність дій ТОВ «Львівавтокомплектація» при набутті права власності на спірний гуртожиток. 
		Протягом десяти років з часу виникнення ухвали 12.06.2008 року ЛМР  позивач не реалізував зазначене рішення. Подача позову у 2018 році свідчить про те, що протягом десяти років позивач не вважав своє право порушеним. 
		Право власності ТОВ «Львівавтокомплектація» на приміщення на приміщення спірного гуртожитку набула у 2006 році, а тому постає питання яким чином підприємство могло діяти всупереч не існуючому на той час рішення суду, ухваленого у 2008 році.
		Крім того, ТОВ «Львівавтокомплектація» не була учасником цієї справи і цим судовим рішенням не покладались на неї жодного зобов`язання. 
		Крім того, рішення господарського суду Львівської області від 06.06.2011 року у справі №5/116 за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Фонду держмайна України до ТОВ «Львівавтокомплектація», ТОВ «Будтрансгаз» про визнання права та витребування майна, яким позов задоволено, скасоване за апеляційною скаргою ТОВ «Львівавтокмплектація» постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 року. Винесено нову постанову про відмову у позові заступника прокурора Львівської області повністю. цим рішенням встановлено, що ТОВ «Львівавтокомплектація» є добросовісним набувачем приміщення гуртожитку. 
		01.12.2011 року Вищий господарський суд України за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 року залишив без змін.
		Також, позивач просить суд зобов`язати відповідачів, зокрема ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 передати будівлю гуртожитку по АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Львова, проте докази та обґрунтування такої вимоги до відповідачів відсутня.
		Позивач не зазначив жодної правової підстави за якої суд вправі ухвалити таке рішення відповідно до відповідачів. 
		ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору від 25.10.2016 року набула право власності на кімнату №1225 на 12 поверсі спірного гуртожитку. 
		ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 07.04.2016 року набув право власності на кімнату №1027 спірного гуртожитку.
		Відповідно відповідачі ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 не є власниками, не є володільцями, не є користувачами в цілому приміщенням спірного гуртожитку, про зобов`язання якого передати у комунальну власність просить позивач. 
		Приміщеннями кімнат, вказаних у наведених вище договорах купівлі-продажу відповідачі володіють на законній правовій підставі та протилежного не доведено. 
		А оскільки відповідачі володіють кімнатами на законних підставах, не може біти й задоволена й похідна вимога про скасування державної реєстрації. 
		Позивач зазначивши у якості відповідачів фізичних осіб штучно ходів вивести спір з юрисдикції Господарського суду. 
		Крім того, в справі залучена у якості третьої особи ППО гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці», яка згідно витягу з реєстру та протоколу установчих зборів від 06.06.2006 року зареєстрована 14.11.2006 року. Органом управління є загальні збори, а керівником та підписантом ОСОБА_22 . Згідно протоколу №1 установчих зборів від 06.06.2006 року, зокрема п.1 Порядку денного  рішення про створення профспілки приймалось виключно мешканцями відомчого будинку по АДРЕСА_5 , що належить ВАТ «ЛАЗ».
		Отже, рішення суду не меже вплинути на права даної третьої особи, оскільки діяльність такої профспілки може лише поширюватися на мешканців відомчого будинку, що по АДРЕСА_4 , як вказано у протоколі установчих зборів та в реєстраційних документах.
		Якщо така первинна профспілкова організація мешканців відомчого будинку по АДРЕСА_4 має Статут, а такий до справи не долучено і профспілка діє згідно свого Статуту, то з урахуванням змісту протоколу установчих зборів така профспілка не може мати жодного відношення до мешканців іншої будівлі, зокрема до мешканців і власників приміщень у будинку АДРЕСА_1 . 
		У зв`язку з вище викладеним просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
		Ухвалою суду від 14.06.2022 року залучено до розгляду цивільної справи №465/270/18 правонаступника відповідача ОСОБА_17 - ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_7 ).
		21.07.2022 року Суд без виходу до нарадчої кімнати, на місці ухвалив у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6  ОСОБА_20 про зупинення провадження у справі  відмовити.
		В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, фактично посилався на та обставини які викладені у позовній заяві.
		Представник відповідача ОСОБА_23  проти задоволенні позовних вимог заперечувала у повному обсязі, посилалась на обставини , які були викладені у її письмових поясненнях. 
		Представник відповідача Микуш Д.М.  проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. 
		Представники третвх осіб Первинної профспілкової організації гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» - позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зазначивши, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі, оскільки ґрунтується на законі і підтверджується наявними доказами. 
		Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. 
		Суд, вислухавши пояснення представників учасників справи, дослідивши докази у їх сукупності та кожний доказ окремо, дійшов наступного висновку.
		Судом встановлено наступні факти та відповідні їх правовідносини. 
		В судовому засіданні встановлено, що ухвалою Львівської міської ради №1868 від 12.06.2008 року постановлено прийняти у власність територіальної громади м. Львова відомчі гуртожитки на АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 від товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація». (т.1 а.с.8)
		Ухвалою Львівської міської ради №379 від 21.04.2011 року «Про захист прав мешканців гуртожитків міста Львова» постановлено надати згоду відповідно до чинного законодавства на передачу з управління житловим фондом не залежно від форми власності у комунальну власність гуртожитків, які є об`єктами права державної та приватної власності, перебувають у повному господарському віддані чи в оперативному управлінні підприємств, установ, організацій за адресами: п. 1.1. вул. Володимира Великого , 16, вул. Кульпарківська, 139, АДРЕСА_5 (увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Львівський автобусний завод»). (т.1 а.с.16)
		Ухвалою Львівської міської ради № 2082 від 07.02.2013 року затверджено програму передачі гуртожитків у власність територіальної громади м. Львова та реалізації житлових прав мешканців гуртожитків на 2012-2015 роки зі зміною термінів передачі гуртожитків  з 2012 -2015 років на 2013 рік. (т.1 а.с. 9-15)
		10.05.2016 року Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львіської міської ради скеровано лист ТОВ «Львівавтокомплектація» та Представнику Уповноваженого ВРУ з прав людини, в якому, зокрема, вказано, що до Львівської міської ради надійшло звернення представника Уповноваженого ВРУ з прав людини про забезпечення житлових прав мешканців гуртожитку по АДРЕСА_5 гр. Я. Ханаса та заходи щодо прийняття вищевказаного гуртожитку у власність територіальної громади м. Львова. (т.1 а.с. 17-18)
		З листа Представника Уповноваженого ВРУ з прав людини від 06.06.2016 року вбачається, що Департамент житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради листом від 10.05.2016 року за № 2501-1673 поінформував про те, що на даний час власник гуртожитку по АДРЕСА_4  ТзОВ «Львівавтокомплектація» не надає дозволу на передачу гуртожитку до комунальної власності територіальної громади міста. (т.1 а.с.44)
		В матеріалах справи міститься письмове звернення від мешканців гуртожитків за адресами: АДРЕСА_8 , АДРЕСА_4 до міського голови м. Львова. (т.1 а.с.19-24)
		З якого вбачається, що підписантами вказані лише прізвища, ініціали та підпис, будь яких інших відомостей не вказано, зокрема, за якою адресою, та саме в якому гуртожитку проживають дані особи, що унеможливлює встановити яка кількість осіб звернулась до Міського голови м. Львова з проханням проживаючи саме у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . 
		10.10.2017 року Львівською міською радою було скеровано лист-прохання до ТзОВ «Львівавтокомплектація» щодо передачі гуртожитків по АДРЕСА_2 у власність територіальної громади м. Львова на безкомпенсаційній основі. (т.1 а.с.42)
		Листом від 19.10.2017 року ТОВ «Львівавтокомплектація» повідомлено, що рішенням Третейського суду при Товарній біржі «Західноукраїнська» від 11.09.2006 року у справі № 18/06 встановлено право власності ТзОВ «Львівавтокомплектація» на вказані гуртожитки. Згідно вимог законодавства право власності на гуртожитки було належним чином зареєстроване в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» м. Львова 18.09.2006 року та в подальшому вказані дані було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Форма власності на дані гуртожитки є приватною. Тобто, підприємство не має обмежень щодо володіння, використання та розпорядженням вказаним майном, оскільки є власником цього майна.
		Оскільки ТзОВ «Львівавтокомплектація» є саме власником вказаного майна (гуртожитків), вказані гуртожитки не перебували та не перебувають у господарському віданні або оперативному управлінні ТзОВ «Львівавтокомплектація». 
		Отже, оскільки вказані гуртожитки не є відомчим житловим фондом, ніколи не перебували та не перебувають у повному господарському віданні або в оперативному управлінні ТзОВ «Львівавтокомплектація», положення рішення виконавчого комітету від 26.10.2007 №898 «Про передачу відомчих гуртожитків на вул. Володимира Великого, 16, вул. Науковій, 16, АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м. Львова» та Положенням про порядок приймання-передачі державного житлового фонду, що перебувають у повному господарському віддані або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, у власність територіальної громади м. Львова, затвердженим ухвалою міської ради від 29.04.2004 №1245, не можуть бути застосовані до ТзОВ «Львівавтокомплектація».
		Право власності на спірні гуртожитки набуто ТзОВ «Львівавтокомплектація» набуло добросовісно, в оплатний спосіб. (т.1 а.с.43)
		З ІнформаціїДержавного реєструречових правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майно,Державного реєструІпотек,Єдиного реєструзаборон відчуженняоб`єктів нерухомогомайна щодооб`єкта нерухомогомайна від13.09.2019року адреса: АДРЕСА_1 ,ТОВ «Національнаагенція нерухомості»належить направі спільноїчасткової власності: розмір частки: 66/10000; ОСОБА_17 належить на праві спільної часткової власності розмір частки: 13/10000, та на праві спільної часткової власності розмір частки: 11/10000 і на праві спільної часткової власності розмір частки: 12/10000; ОСОБА_4 належить на праві спільної часткової власності, розмір частки : 18/10000; ОСОБА_5 належить на праві спільної часткової власності, розмір частки: 24/10000; ОСОБА_17 належить на праві спільної часткової власності, розмір частки: 68/10000; ОСОБА_6 належить на праві спільної часткової власності розмір частки: 24/10000; ОСОБА_24 належить на праві спільної часткової власності розмір частки 19/10000; ТОВ «Львівавтокомплектація» належить на праві приватної власності, розмір частки: 9726/10000. (т.4 а.с.131-147)
		Згідно витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Профспілка має повне найменування, як Первинна профспілкова організація гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» по вул. Науковій, 16 Львівської міської професійної спілки «Захист Праці». (т.1 а.с.115-117)
		З Протоколу №1 установчих зборів первинної профспілкової організації «Захист праці» у відомчому будинку по АДРЕСА_5 , що належить ВАТ «ЛАЗ» вбачається, що первинна профспілкова організація Львівської міської професійної спілки «Захист праці» була створена у відомчому будинку по АДРЕСА_5 , що належить ВАТ «ЛАЗ». (т.1 а.с. 118-123)
		Постановою Львівського апеляційного суду господарського суду від 20.09.2011 року по справі №5/116 апеляційну скаргу ТОВ «Львівавтокомплектація» задоволено.
		Рішення господарського суду Львівської області від 06.06.2011 року у справі №5/116 скасовано. 
		Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства промислової політики України відмовлено повністю. (т.4 а.с.8-13)
		Постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2011 року по справі 5/116 касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.09.2011 року у справі господарського суду Львівської області №5/116  без змін. (т.4 а.с. 14-15)
		Даними рішеннями встановлено, що ТОВ «Львівавтокомплектація» добросовісно, в оплатний спосіб набули спірне майно. Гуртожитки по АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 вибули з володіння власника за його ж волею  шляхом видачі Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України (уповноваженим органом) наказу №1122А від 08.08.1994 р., який був дійний на момент переходу (2006 рік) права власності на ці гуртожитки до ТОВ «Львівавтокомплетація».
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.11.2008 року справа №44/221 позов задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано наказ №1122А від 08.08.1994 року Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України (Міністерства промислової політики України) в частині затвердження акта інвентаризації майна, акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу та статуту відкритого акціонерного товариства «Львівський автобусний завод» в частині включення вартості гуртожитків по АДРЕСА_2 в статутний (складений) капітал відкритого акціонерного товариства «Львівський автобусний завод». (т.5 а.с. 51-55)
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2009 року №44/221 рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2008 року у справі 44/221 залишено без змін, а апеляційні скарги відкритого акціонерного товариства «Пасавтопром» та товариства з обмеженою відповідальністю «Львівавтокомплектація» - без задоволення. (т.5 а.с.56-59)
		Постановою Вищого господарського суду України від 02.07.2009 року №44/221 касаційну скаргу ТОВ «Львівавтокомплектація» б/н від 15.04.09 та касаційну скаргу ВАТ «Пасавтопром» б/н від 17.04.09 задоволено частково. 
		Рішення від 25.11.08 Господарського суду м. Києва та постанову від 18.03.09 Київського апеляційного господарського суду у справі №44/221 господарського суду міста Києва скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. (т.5 а.с.60-65)
		Постановою Верховного суду України від 29.09.2009 року касаційну скаргу первинної профспілкової організації гуртожитку відкритого акціонерного товариства «ЛАЗ» задоволено. 
		Постанову Вищого господарського суду України від 2 липня 2009 року у справі №44/221 скасовано, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18 березня 2009 року залишено в силі. (т.5 а.с.66-71)
		Рішенням виконкому Радянської районної Ради народних депутатів від 24.11.1981 року№898 затверджено акт державної прийомки новозбудованого гуртожитку автобусного заводу на 909 місць по АДРЕСА_9 . (т.6 а.с.8)
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач ОСОБА_17 (т.6 а.с.194)
		З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що 23.09.2020 року на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна агенція нерухомості» до Львівської міської ради про визнання незаконним і скасування в частині пп. 1 п. 1 ухвали Львівської міської ради № 379 від 21.04.2011 року.
		03.03.2021року Господарськимсудом Львівськоїобласті справа№914/2470/20 ухвалено рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2021 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Національна агенція нерухомості» б/н від 11.05.2021 - залишено без задоволення.
		Рішення Господарського суду Львівської області від 03.03.2021 у справі №914/2470/20залишено без змін.
		Постановою Верховного Суду від 16.02.2022 року касаційне провадження у справі №914/2470/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна агенція нерухомості" в частині касаційного оскарження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, закрито.
		В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Національна агенція нерухомості" залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 залишити без змін.
		Представник ТОВ «Національна агенція нерухомості» стверджував, що ухвала Львівської міської ради №379 від 21.04.2011 суперечить приписам пп. «а» ч. 3ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»оскільки постановлена без подання позивача, як співвласника гуртожитку, та без отримання відповідної компенсації;
		Даними рішеннями встановлено, що проаналізувавши оскаржувану ухвалу Львівської міської ради судами з`ясовано, що міськрадою надано згоду на безоплатне прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Львів гуртожитків, що включені до статутних капіталів товариств, в тому числі позивача.
		Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що вищезазначеним рішенням лише ініційовано питання передачі гуртожитків у комунальну власність і при цьому "надання згоди", про яке зазначено в пункті 1 не створює обов`язку для позивача передати належне йому майно.
		Таким чином, зазначене рішення є фактично рішенням з процедурних питань, зокрема, щодо порядку (як рада має діяти в разі надання згоди або відсутності), а не щодо питань позбавлення права власності.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/1664/19, яка в силу ч. 4ст. 236 ГПК Україниправильно врахована місцевим господарським судом.
		Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2021 року (Справа №3-181/2020 (440/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року №500-VІ зі змінами. 
		Підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року №500-VІ зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. (т.7 а.с.84-89).
		Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Згідност. 4 ЦПК Україникожна особамаєправо в порядку,встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно доч.1,3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Статтями12,81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Відповідно дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності 
		інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених 
		законом і загальними принципами міжнародного права.
		Постановою ВищогоГосподарського судуУкраїни від01.12.2011року №5/116встановлено,що відповіднодо наказуМіністерства машинобудування,військово-промисловогокомплексу таконверсії України№ 1122Авід 08.08.1994р.у процесікорпоратизації державногопідприємства "Львівськийавтобусний завод"було утвореновідкрите акціонернетовариство "Львівськийавтобусний завод",до статутногофонду якогоувійшлигуртожитки по АДРЕСА_3 , по АДРЕСА_1 .ВАТ "Львівський автобусний завод" оформлено право власності на вказані будівлі гуртожитків та в подальшому товариство перетворено у ВАТ "Пасавтопром", які стали його правонаступником. На підставі рішення спостережної ради ВАТ "Пасавтопром" та відповідно до акту приймання-передачі від 06.06.2006р. спірнігуртожиткипередано у статутний фонд ТОВ "Будтрансгаз". На підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Львівавтокомплектація" від 27.06.2006р. ТОВ "Будтрансгаз" введено до складу ТОВ "Львівавтокомплектація", а внеском до статутного фонду цього товариства, серед іншого майна, були будівлігуртожитків, про що оформлено акт приймання-передачі від 27.06.2006р.
		   ТОВ "Львівавтокомплектація" добросовісно, в оплатний спосіб набули спірне майно. Гуртожитки по АДРЕСА_3 та по АДРЕСА_1 вибули з володіння власника за його ж волеюшляхом видачі Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України (уповноваженим органом) наказу № 1122А від 08.08.1994р., який був дійсний на момент переходу (2006 рік) права власності на ці гуртожитки до ТОВ "Львівавтокомплектація". 
		   Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Рішенням Третейського суду при Товарній біржі «Західноукраїнська» від 11.09.2006 року у справі №18/06 встановлено право власності ТзОВ «Львівавтокомплектація» щодо спірного гуртожитку. В подальшому право власності було зареєстровано ОКПЛОР «БТІ та ЕО», даний факт не оспорюється сторонами та вбачається з Інформаційної довідки реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13.09.2019 року. 
		Порядок передачі приміщень гуртожитків у комунальну власність регламентується ЗУ №500-VІ від 04.09.2008 року «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», який набрав чинності 01.01.2009 року (далі Закон).
		Відповідно до ч.3,4 ст. 1 Закону сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, що є об`єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної спеціальної служби транспорту, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій (крім тих, що знаходяться поза межами військових частин, закладів, установ, організацій), державних навчальних закладів (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей викладачів і працівників), Національної академії наук України (крім тих, яким надано статус гуртожитків сімейного типу та призначених для проживання сімей).
		Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 1 грудня 1991 року) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).
		Як встановлено вище, та підтверджується матеріалам справи спірний гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності. 
		Право власності щодо спірного гуртожитку ТОВ «Львівавтокомплектація» набуло у 2006 році. 
		Відповідно до пунктів 1 - 3 частини 1статті 3 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"забезпечення реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цьогоЗакону, здійснюється з дотриманням такого підходу, що всі гуртожитки, на які поширюється дія цьогоЗакону, підлягають передачі у власність територіальних громад; передача гуртожитків у власність територіальних громад відповідно до цьогоЗаконуздійснюється в порядку та строки, передбачені Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад, затвердженою законом;передача гуртожитків згідно із цим Законом у власність територіальних громад здійснюється відповідно до порядку, передбаченогоЗаконом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності"та прийнятих відповідно до нього підзаконних актів, з урахуванням особливостей цьогоЗакону.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся лише до ТзОВ «Львівавтокомплектація» з вимогою про передачу спірного гуртожитку у комунальну власність територіальної громади. Проте позовні вимоги щодо зобов`язання передати спірний гуртожиток у комунальну власність пред`явлено до декількох відповідачів, однак доказів того, що позивач звертався до них матеріали справи жодних підтверджень не містять. 
		Згідно ч. 1,2,3 ст. 14 Закону (в ред. чинній 04.06.2017 р.) Гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад.
		Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі.
		Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів.
		1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
		а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;
		б) без згоди власника гуртожитку - за рішенням суду;
		2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:
		а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;
		б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;
		3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:
		а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;
		б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.
		Проте, в Законі не врегульовано питання щодо позбавлення права власності щодо приміщень які знаходяться у приватній власності. 
		Статтею 41 Конституції України встановлено, зокрема, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
		Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
		Згідно ст. 321 ЦК України Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
		Захист права власності регулюється главою 29 ЦК України. 
		Відповідно до ч.1,2 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2021 року (Справа №3-181/2020 (440/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року №500-VІ зі змінами. 
		Підпункт «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 4 вересня 2008 року №500-VІ зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
		Конституційний Суд України дійшов висновку, що підпункт „б пункту 1 частини третьої статті 14 Закону № 500, яким передбачено примусове передання на безкомпенсаційній основі в комунальну власність гуртожитку, що його включено до статутного капіталу товариства, яке є власником такого гуртожитку, суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини третьої статті 22, частин першої, четвертої, п`ятої статті 41 Конституції України.
		У рішенні в справі «Фонд Батьківська турбота» проти України від 09.10.2018 року заява №5876/15, яка стосувалася позбавлення заявника за рішенням суду належного йому майна , ЄСПЛ насамперед установив, що оспорювань майно санаторію, яке перебувало на балансі заявника, було набуто ним «добросовісно», не ставивши під сумнів потребу відшкодування шкоди заявникові, дійшов висновку, що «втручання в майнові права заявника, крім того, що воно викликало серйозні сумніви щодо його правомірності як це зазначено у параграфі 57, покликало на заявника непропорційний тягар з огляду на визначення недійсним його права власності на майно за наведених обставин. Отже, було порушено ст. 1 Першого протоколу». 
		Ця позиція також підтримана і Європейським Судом з прав людини (справа Джеймс проти Сполученого Королівства, заява № 8793/79), який зазначив, що «позбавлення майна має відповідати сумі його вартості».
		Реалізуючи визначенеу статті64Конституції Україниправо насудовий захист,звертаючись досуду,особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Спосіб захисту повинен насамперед слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		У рішенні Європейський суд з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, втручання у право власності повинно не лише переслідувати за фактами та у принципі «законну ціль» у «загальному інтересі», але також має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між вжитими заходами та метою, яку прагнули досягти будь-якими заходами, застосованими державою, у тому числі заходами, спрямованими на здійснення контролю за користуванням майном фізичною особою. Ця вимога виражена у понятті «справедливий баланс», який має бути встановлений між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Завдання досягти цього балансу відображено у структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції в цілому. У кожній справі, що стосується стверджуваного порушення цієї статті, Суд повинен, таким чином, встановити, чи було покладено на відповідну особу непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання держави.
		Відповідно до ч.1 ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Частиною 5 статті 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Відповідно дост. 25-1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків"спори,пов`язані з порушенням майнових прав територіальних громадта власників гуртожитків, на які поширюється дія цьогоЗакону, незалежно від форми власності розглядаються та вирішуються в судовому порядку, якому може передувати (за згодою сторін) досудовий (договірний) розгляд, що здійснюється відповідно до законодавства.
		Проте, суд вважає безпідставним посилання позивача на п.19статті 18 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", яким органу місцевого самоврядування надано право звертатися до суду з позовом про примусову передачу гуртожитків у належному стані у власність територіальної громади відповідно до цьогоЗаконуу разі відмови власника гуртожитку добровільно здійснити передачу гуртожитку згідно зпунктом 3частини третьоїстатті 14 цього Закону, оскільки дана норма розповсюджується виключно на правовідносини щодо передачі гуртожитків, включених до статутних капіталів товариств та щодо передачі на компенсаційній основі. (пункт 3частини третьоїстатті 14 цього Закону).
		Так, розглянувши справу Спорронг і Льоннрот проти Швеції (1982), де заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу № 1, ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватись та розпоряджатись своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини.
		Розглянувши справу Кривенький проти України (Kryvenkyy v. Ukraine), заява №43768/07, рішення Суду від 16.02.2017 р., Європейський суд встановив, що заявник отримав та володів земельною ділянкою добросовісно та відповідно до дійсного сертифікату, у 2003 році отримав право приватної власності на землю та 2006 році заявника було позбавлено земельної ділянки без надання відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування. Європейський суд дійшов висновку, що на заявника був покладений непропорційний тягар у зв`язку з позбавленням права на землю та констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Суд зауважив, що необхідною умовою такого позбавлення є дотримання балансу між загальним інтересом та вимогами щодо захисту індивідуальних основоположних прав. Враховуючи зазначене, Суд вказав, що позбавлення майна без компенсації його реальної вартості є порушенням такого балансу та покладає надмірний тягар на заявника (справа Рисовський проти України (Rysovskyy v. Ukraine), заява №29979/04, §71, рішення від 20.10.2011 р.).
		Виходячи з наведеного, слід дійти до висновку, що у випадку передачі майна від законних власників в державну або комунальну власність, повинна бути здійснена дійсна компенсація вартості майна, якого особа позбавляється, а така експропріація повинна здійснюватися виключно у суспільних інтересах; позбавлення чи обмеження щодо реалізації права власності, можуть бути визнані порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Позивачем надано як на підставу звернення до суду також лист-звернення мешканців гуртожитків до міського голови м. Львова, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.19-24), проте до даного доказу суд ставиться критично, оскільки з даного листа вбачається, що особами підписано лист та вказано лише прізвище ініціали та підпис, у зв`язку з чим і не можливо дійсно встановити чи підписаний даний лист-звернення, саме мешканцями спірного гуртожитку по АДРЕСА_1 . 
		Також посилання позивача на лист представника Уповноваженого ВРУ з прав людини є безпідставним, оскільки в даному листі мова йде про гуртожиток який знаходиться за адресою АДРЕСА_4 .
		Щодо профспілкової організації суд вважає, за необхідне зазначити, що згідно витягу з реєстру та протоколу установчих зборів від 06.06.2006 року убачається, що профспілка зареєстрована 14.11.2006 року. Органом управління є загальні збори, а керівником та підписантом ОСОБА_22 . Згідно протоколу №1 установчих зборів від 06.06.2006 року, зокрема п.1 Порядку денного  рішення про створення профспілки приймалось виключно мешканцями відомчого будинку по АДРЕСА_5 , що належить ВАТ «ЛАЗ».
		У зв`язку з вище викладеним судом не встановлено, що рішення суду може вплинути на права третьої особи, оскільки діяльність такої профспілки може лише поширюватися на мешканців відомчого будинку, що по АДРЕСА_4 , як вказано у протоколі установчих зборів та в реєстраційних документах.
		Фактично позовні вимоги позивача зводяться до того, що відповідачем ТОВ «Львівавтокомплектація» порушено їх право, тому позивач змушений звернутися до суду за його захистом. Проте позивачем заявлено вимоги і до інших відповідачів, однак матеріали справи не містять жодного доказу, який би підтверджував порушення їх права власності іншими відповідача, а також не надано жодних доказів щодо набуття права власності цими відповідача у спосіб який би суперечив вимогам чинного законодавства, і як наслідок державна реєстрація права власності підлягала б скасуванню. 
		Отже, позивач не довів належними доказами факт порушення відповідачами його прав (невизнання, оспорювання), у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають задоволенню.
		Крім того, позовна вимога щодо передачі Львівській міській раді належного відповідачам на праві власності об`єкту нерухомого майна безоплатно обґрунтована положеннями Закону України від 04 вересня 2008 року № 500- УІ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», зокрема нормами, які викладені в підпункті «б» пункту 1 частинами 3 статті 14 Закону № 500-УІ, які визнані - неконституційними, і, відповідно, втратили свою чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України свого рішення.
		Стосовно вимоги скасувати державну реєстрацію на об`єкт житлової нерухомості загальною площею 9823,6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , суд враховує, що вказана вимога позивача є похідною від вимоги про зобов`язання передати будівлю спірного гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Львова, а відтак відмовляє у її задоволенні також. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державахучасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
		З приводу заяв відповідачів про застосування позовної давності, суд зазначає, що застосування позовної давності є окремою підставою для відмови в задоволенні позову у випадку, коли позов доведений по суті. При розгляді даної цивільної справи суд дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову по суті заявлених позовних вимог, тому заява про застосування позовної давності та відмові в позові з цієї підставизадоволенню не підлягає. 
		Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то, відповідно дост. 141 ЦПК України, з відповідачів не підлягає стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати.
		Керуючись статтями 12, 13, 258, 259, 265, 268ЦПК Українисуд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		У задоволеніпозовних вимог Львівської міської ради до ТзОВ «Львівавтокоплектація», ТОВ «Національна агенція нерухомості», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з участю третіх осіб ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ПП «Азов-Галичина», ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Первинної профспілкової організації гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» про передачу гуртожитку у комунальну власність  відмовити. 
		На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Львівського апеляційного суду або через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Найменування учасників справи:
		Позивач:Львівська міська рада, ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1.
		Відповідач: ТзОВ «Львівавтокоплектація», ЄДРПОУ 33982081, місцезнаходження: м. Львів, вул. Стрийська, 45.
		Відповідач: ТОВ «Національна агенція нерухомості», ЄДРПОУ 40938371, місцезнаходження: м. Львів, вул. Наукова, 16.
		Відповідач: ОСОБА_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_7 . 
		Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_10 . 
		Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: Львівська область, Перемишлянський район, с. Плиників.
		Відповідач: ОСОБА_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_11 .
		Відповідач: ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Відповідач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_12 .
		Третя особа: ОСОБА_9 , РНОКПП НОМЕР_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: ОСОБА_10 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: ПП «Азов-Галичина», ЄДРПОУ 23885082, проживає за адресою: АДРЕСА_13 . 
		Третя особа: ОСОБА_11 , РНОКПП НОМЕР_7 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: ОСОБА_12 , РНОКПП НОМЕР_8 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: ОСОБА_13 , РНОКПП НОМЕР_9 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: ОСОБА_14 , РНОКПП НОМЕР_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: ОСОБА_15 , РНОКПП НОМЕР_10 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: ОСОБА_16 , РНОКПП НОМЕР_11 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Третя особа: Первинна профспілкова організація гуртожитку ВАТ «ЛАЗ» Львівської міської організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці», ЄДРПОУ 34711814, місцезнаходження: м. Львів, вул. Садова, 13/82.
		   
		Повний текст рішення виготовлено 29.08.2023 року.
		 
		СуддяМартьянова С.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...