Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 633/409/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.09.2023.
Дата набрання законної сили: 30.08.2023
Номер судового провадження: 61-19180ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		30 серпня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 633/409/18
		провадження № 61-19180св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,  Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2, 
		відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2018 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку.
		 
		 
		Позовна заява мотивована тим, що розпорядженням голови Печенізької районної державної адміністрації від 20 листопада 2012 року № 453 з урахуванням розпорядження від 14 листопада 2013 року № 30 надано в оренду ОСОБА_2 дві земельні ділянки загальною площею 101,8581 га (рілля) для ведення фермерського господарства, зокрема земельну ділянку № 1 площею 39,5459 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1061, та земельну ділянку № 2 площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062.
		 
		30 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 укладено два договори оренди землі, відповідно до яких зазначені вище земельні ділянки передані ОСОБА_2 в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства. 
		 
		15 липня 2015 року ОСОБА_2 створено та зареєстровано фермерське господарство «Олта-А» (далі - ФГ «Олта-А»), в тому числі на зазначених двох земельних ділянках. 
		 
		02 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління  Держгеокадастру в Харківській області з клопотанням про поділ земельних ділянок.
		 
		Головне управління Держгеокадастру в Харківській області надано відповідний дозвіл від 10 вересня 2015 року № 19-20-11-7633/0/19-15, на підставі якого   ОСОБА_2 провела поділ земельної ділянки площею 62,3122 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1062.
		 
		У подальшому на підставі заяви ОСОБА_2 як фізичної особи від 10 лютого 2016 року з нею укладено додаткову угоду від 01 березня 2016 року до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до якої пункт 2 договору викладено в наступній редакції: в оренду передаються 13 земельних ділянок загальною площею 62,3122 га з кадастровими номерами з 6324681000:02:001:1067 по 6324681000:02:001:1079 (площею від 4,6746 га по 5,2368 га), у тому числі земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1073 площею 4,7350.
		 
		02 квітня 2016 року відбулись загальні збори засновників та членів                             ФГ «Олта-А», на яких прийнято рішення провести приватизацію наведених вище земельних ділянок, які перебувають в користуванні ФГ «Олта-А».
		 
		08 квітня 2016 року члени ФГ «Олта-А» подали до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області заяви про передачу їм у приватну власність відповідних земельних ділянок та 04 травня 2016 року управлінням видано 12 наказів, якими передано у власність фізичним особам (членам ФГ «Олта-А» )12 земельних ділянок, в тому числі наказом № 3614-СГ від 04 травня 2016 року передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 63246781000:02:001:1073 і площею 4,7350 га. 01 червня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.
		 
		08 жовтня 2016 року проведені загальні збори засновників та членів ФГ «Олта-А», на якому прийнято рішення про виключення зі складу членів фермерського господарства ОСОБА_1 , а 17 січня 2017 року - про ліквідацію господарства.
		 
		Таким чином, на думку прокурора, метою отримання земельних ділянок було не створення та ведення фермерського господарства одноосібно або з членами родини, а отримання їх безкоштовно, за пільговою процедурою поза конкурсом, без проведення земельних торгів із подальшою приватизацією.
		 
		Враховуючи викладене, прокурор просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3614-СГ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,7350 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1073); скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Зоткіна С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29843160 від 01 червня 2016 року.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 11 грудня                  2019 року відмовлено у задоволенні позову. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах та у відповідності до вимог Земельного кодексу України і Закону України «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а прокурором не доведено порушення прав та інтересів держави.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, заступник прокурора Харківської області  оскаржив його в апеляційному порядку.
		 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області задоволено.
		Рішення Печенізького районного суду Харківської області від 11 грудня                  2019 року скасовано.
		Позов заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (про передачу земельної ділянки у власність) від 04 травня 2016 року № 3614-СГ.
		Скасовано рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29843160 від 01 червня 2016 року.
		Зобов`язано ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 4,7350 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1073.
		Стягнуто на користь Прокуратури Харківської області з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та з ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі по 13 782,85 грн з кожного.
		Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру в Харківській області, передаючи у власність  ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилось в його спроможності вести фермерське господарство, тобто самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої в заяві мети, не перевірило, чи не є така заява штучним створенням фермерського господарства з метою спрощеного, пільгового отримання земельної ділянки для використання її іншими суб`єктами господарювання в обхід передбаченої законом процедури - проведення прилюдних торгів.
		 
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року.
		 
		В касаційній скарзі заявник просить суд постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. 
		 
		Доводи інших учасників справи
		 
		У відзиві на касаційну скаргу від 20 січня 2021 року Головне управління Держгеокадастру у Харківській області просить суд задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		13 січня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 633/409/18 до закінчення розгляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в касаційному порядку справи № 633/408/18 (провадження № 61-19045сво20).
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року справу № 633/408/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		 
		20 червня 2023 року Великою Палатою Верховного Суду  прийнято постанову у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 01 серпня 2023 року.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 633/409/18.
		Фактичні обставини справи, встановлені судом
		Судом встановлено, що 30 грудня 2014 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області за ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062 площею 62,3122 га державної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області, строком на 49 років. Право оренди земельної ділянки було зареєстровано    ОСОБА_2 у встановленому порядку.
		14 квітня 2015 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та      ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, за яким ОСОБА_2 прийняла вказану вище земельну ділянку.
		15 липня 2015 року створено Фермерське господарство «Олта-А», яке знаходиться за адресою: вул. Кулика 41, смт Печеніги, Печенізький район, Харківська область, керівником якого є ОСОБА_2 
		01 березня 2016 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та      ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до умов якої, зокрема, пункт 2 договору викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 62,3122 га, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1067 площею 4,6933 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1068 площею 4,7616 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1069 площею 4,6746 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1070 площею 4,7081 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1072 площею 4,7121 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1073 площею 4,7350 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1074 площею 4,7725 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1075 площею 4,8074 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:02:001:1076 площею 4,8298 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077 площею 4,8367 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1078 площею 4,8541 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1079 площею 5,2368 га».
		Того ж дня між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, за яким ОСОБА_2 прийняла наведені вище земельні ділянки, які розташовані за межами населених пунктів Борщівської сільської ради на території Печенізького району Харківської області.
		Протоколом № 4 загальних зборів засновників та членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року ухвалено: провести приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ФГ «Олта-А», членами ФГ «Олта-А» за списками у відповідності до пунктів 1.2 і 1.5 Статуту ФГ «Олта-А» та у відповідності до чинного законодавства України; результати проведеного жеребкування щодо розподілу земельних ділянок між членами господарства; членам останнього написати відповідні заяви на ім`я керівника Головного управління Держгеокадастру в Харківській області та подати їх до обласного органу Держгеокадастру в десятиденний термін.
		Як вбачається з повідомлення відділу Держземагентства у Печенізькому районі Харківської області від 03 липня 2015 року, на території Печенізької селищної ради Печенізького району Харківської області розмір середньої земельної частки (паю) становить: ріллі - 5,76 га; сіножаті - 0,60 га;  пасовища - 0,17 га; на території Борщівської сільської ради Печенізького району Харківської області - ріллі -4,76 га; сіножаті - 0,24 га; пасовища - 0,31 га.
		12 квітня 2016 року до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області за № К-7037/0/20-16 надійшла заява ОСОБА_1 про передачу йому на підставі статті 118 ЗК України у власність земельної ділянки площею 4,7350 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1073, яка перебуває у користуванні ФГ «Олта-А» на підставі договору оренди землі від 30 грудня 2014 року.
		Наказом Головного управління Держгеокадастру в Харківській області від 04 травня 2016 року № 3614-СГ передано громадянину - члену фермерського господарства «Олта-А» ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Борщівської сільської ради, площею 4,7350 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1073), зареєстровану у Державному реєстрі речових прав 24 лютого 2016 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 863881163246) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають в оренді ФГ «Олта-А» згідно з договором оренди землі від 30 грудня 2014 року, розташовану за межами населених пунктів на території Борщагівської сільської ради Печенізького району Харківської області.
		У пункті 3 цього Наказу передбачено оформити право власності на земельну ділянку після припинення ФГ «Олта-А» у визначеному законом порядку дії договору оренди землі від 30 грудня 2014 року.
		05 травня 2017 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 . 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає не у повному обсязі.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, ЗК України, Законом № 973-IV та іншими нормативно-правовими актами України.
		 
		 
		Згідно зі статтею 12 Закону № 973-IV землі фермерського господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування; земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону № 973-IV фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
		 
		Відповідно до вимог частини першої статті 5 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.
		 
		Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа (частини перша, друга статті 3 Закону № 973-IV).
		 
		При цьому згідно зі статтею 8 Закону № 973-IV фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.
		 
		Нормами Закону № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. 
		 
		Зазначене дає змогу констатувати, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі з метою отримання прибутку та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.
		 
		Після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації. Подібні висновки неодноразово викладались Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження 
		№ 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження 
		№ 14-262цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц (провадження № 14-407цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц (провадження № 14-51цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 628/778/18 (провадження № 14-235цс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 922/538/19 (провадження № 12-131гс19).
		 
		При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20) вказано, що укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачено, відповідно не є обов`язковим.
		 
		Отже, з моменту реєстрації фермерського господарства та набуття статусу юридичної особи обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).
		 
		 
		 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа (голова чи керівник фермерського господарства), а фермерське господарство як юридична особа (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18) та від 30 червня 2020 року у справі № 927/79/19 (провадження № 12-21гс20)).
		 
		Частина перша статті 32 ЗК України передбачає, що громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 13 Закону № 973-IV члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).
		 
		За правилами статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		 
		 
		 
		Приписами частин першої та шостої статті 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
		 
		З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що для реалізації права на приватизацію землі, визначеного статтею 32 ЗК України та статтею 13 Закону № 973-IV, фізична особа - майбутній засновник фермерського господарства - повинен попередньо отримати земельну ділянку в користування для створення фермерського господарства. 
		 
		Якщо особа увійшла до складу членів фермерського господарства після його створення, тобто не отримавши для такого створення земельної ділянки, то вона не має права на безоплатне отримання у власність земельної ділянки, яка перебуває у користуванні цього фермерського господарства. Для отримання земельної ділянки у власність вона має звертатися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в загальному порядку, визначеному статтями 116, 118 ЗК України. 
		 
		Земельна ділянка, що перебуває у користуванні фермерського господарства, може бути передана у власність фізичній особі - члену цього господарства, лише після припинення прав останнього на таку ділянку.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) виснувала про те, що член фермерського господарства, який отримав земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства і раніше не набув права на земельну частку (пай), може цю (отриману ним) земельну ділянку приватизувати у межах розміру земельної частки (паю) за умови припинення права користування нею фермерським господарством. Якщо ж член фермерського господарства не отримував у користування земельну ділянку для його створення, а лише увійшов до складу членів цього господарства, він має право отримати у власність земельну ділянку у передбаченому законом розмірі, проте в загальному порядку, зокрема із земель, які не перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства.
		 
		Апеляційним судом встановлено, що    ОСОБА_2 30 грудня 2014 року уклала із Головним управлінням Держземагентства у Харківській області договір оренди землі, відповідно до умов якого отримала земельну ділянку площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062 для ведення фермерського господарства.
		 
		15 липня 2015 року створено ФГ «Олта-А», яке засновано на земельних ділянках для ведення фермерського господарства згідно з договорами оренди, укладеними: із ОСОБА_4 від 04 березня 2015 року на земельну ділянку площею 30 га з кадастровим номером 6324655100:01:004:01042; із ОСОБА_2 від 30 грудня 2014 року на земельну ділянку площею 39,5459 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1061; із ОСОБА_2 від 30 грудня 2014 року на земельну ділянку площею 62,3122 га з кадастровим номером 6324681000:02:001:1062.
		 
		01 березня 2016 року між Головним управлінням Держземагентства у Харківській області та      ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 30 грудня 2014 року, відповідно до умов якої, зокрема, пункт 2 договору викладено в наступній редакції: «В оренду передаються земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 62,3122 га, а саме, земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1067 площею 4,6933 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1068 площею 4,7616 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1069 площею 4,6746 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1070 площею 4,7081 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1071 площею 4,6902 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1072 площею 4,7121 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1073 площею 4,7350 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1074 площею 4,7725 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1075 площею 4,8074 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:02:001:1076 площею 4,8298 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1077 площею 4,8367 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1078 площею 4,8541 га; земельна ділянка з кадастровим номером 6324681000:02:001:1079 площею 5,2368 га».
		 
		Протоколом № 4 загальних зборів засновників та членів ФГ «Олта-А» від 02 квітня 2016 року ухвалено провести приватизацію земельних ділянок, які знаходяться в користуванні ФГ «Олта-А», членами ФГ «Олта-А» за списками у відповідності до пунктів 1.2, та 1.5 Статуту ФГ «Олта-А».
		 
		12 квітня 2016 року ОСОБА_1 який є членом ФГ «Олта-А», проте не передав земельну ділянку до цього господарства як засновник, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із заявою, в якій просив передати йому у власність земельну ділянку площею 4,7350 га, кадастровий номер 6324681000:02:001:1073, яка перебуває у користуванні ФГ «Олта-А». При цьому підставою передачі він зазначив статтю 118 ЗК України, тобто просив виділити йому земельну ділянку для ведення фермерського господарства на загальних підставах, проте із земель, що вже перебувають у користуванні фермерського господарства. 
		 
		Як вже зазначалося, член фермерського господарства, який не отримував земельну ділянку у користування для створення фермерського господарства, може отримати таку земельну ділянку у власність виключно на загальних підставах.
		 
		Так, відповідно до статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. Відповідні норми чинного законодавства є доступними, чіткими та передбачуваними.
		 
		За наслідками зазначеної оцінки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
		 
		Апеляційним судом на підставі належним чином оцінених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 у заяві не зазначив про наявність у нього як фізичної особи, яка бажає створити фермерське господарство, матеріальних та трудових ресурсів для ефективного здійснення фермерської діяльності. Більше того, ОСОБА_1 після передачі йому у власність спірної земельної ділянки фермерську діяльність не здійснював, а передав останню в оренду ФОП     ОСОБА_3 . За встановлених у цій справі обставин поведінка ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки не є добросовісною.
		 
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення раціонального використання та охорони земель.
		 
		Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, передаючи ОСОБА_1 у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку у розмірі частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, в тому числі ріллі площею 4,7350 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1073) на підставі спрощеної процедури, без проведення земельних торгів, не пересвідчилося в дійсності його спроможності та намірах вести фермерське господарство - самостійно виробляти (вирощувати) товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією, відповідно до задекларованої у заяві мети, та чи не є така заява штучним використанням процедури отримання земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства поза передбаченим законом обов`язковим проведенням земельних торгів, зокрема для використання цієї ділянки іншими суб`єктами господарювання,. Тому поведінка Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у спірних правовідносинах теж не була добросовісною.
		 
		 
		Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із подальшою реєстрацією за ним права власності є незаконними.
		 
		Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду  у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 61-86цс22) з подібним суб`єктним складом учасників та аналогічним предметом спору.
		 
		Однак колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області та в частині скасування рішення державного реєстратора, з огляду на таке.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).
		 
		Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України).
		 
		Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		 
		Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння. 
		 
		Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
		 
		Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.
		 
		При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. 
		 
		Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).
		 
		Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 (провадження № 12-91гс20, пункт 8.1).
		 
		Верховний Суд зауважує, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. 
		 
		У справі № 633/409/18 мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою. Тому не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3614-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Зоткіна С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29843160 від 01 червня 2016 року.
		 
		Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
		 
		У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
		 
		Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,7350 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1073) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб`єкта (територіальної громади).
		 
		При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне постанову апеляційного суду скасувати у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3614-СГ і про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Зоткіна С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29843160 від 01 червня 2016 року з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
		 
		Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне змінити постанову апеляційного суду у частині вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, виклавши мотивувальну та резолютивну частини щодо зазначеної вимоги у редакції цієї постанови.
		 
		Щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)
		 
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		 
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
		 
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		 
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
		 
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		 
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
		 
		ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		 
		Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		 
		Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».  Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		 
		Отже, втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою ґрунтується на законі, про що зазначено вище. Легітимною метою такого втручання є публічні інтереси у контролі за раціональним використанням сільськогосподарських земель, які є обмеженим природним ресурсом. З огляду на недобросовісність поведінки у спірних правовідносинах як Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, так і ОСОБА_1 , втручання у право останнього на мирне володіння спірною ділянкою та її повернення у володіння власника будуть пропорційними зазначеній легітимній меті і, враховуючи встановлені обставини справи, не становитимуть для ОСОБА_1 надмірного тягаря.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги про незалучення до участі у справі                                        ФГ «Олта-А» Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що судове рішення у цій справі не вирішує питання про права та інтереси цього фермерського господарства, оскільки не оцінює правомірність набуття останнім земельних ділянок у користування та не позбавляє такого права на ті з них, користувачем яких є це господарство.
		Також є неприйнятними доводи касаційної скарги про те, що прокурор не мав права звертатися до суду із позовом, оскільки вони суперечать обставинам справи та приписам діючого законодавства, зокрема статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		 
		Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково. Постанову апеляційного суду скасувати у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3614-СГ і про скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Зоткіна С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29843160 від 01 червня 2016 року з ухваленням у скасованій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
		 
		Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне змінити постанову апеляційного суду у частині вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку, виклавши мотивувальну та резолютивну частини щодо зазначеної вимоги у редакції цієї постанови.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги, необхідно поновити дію постанови Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у нескасованій частині, що була зупинена ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Прокурор сплатив за дві немайнові та за одну майнову вимогу 11 026,28 грн за подання позовної заяви. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні всіх вимог. За подання апеляційної скарги прокурор сплатив 16 539,42 грн судового збору. Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив усі позовні вимоги. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив 22 052,56 грн. судового збору. Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу частково. За результатами розгляду спору задоволеною є майнова вимога, а відмовлено у задоволенні двох немайнових вимог. Головне управління Держгеокадастру в Харківській області скарг на судові рішення у справі не подавало.
		 
		З огляду на вказане на користь Прокуратури Харківської області слід стягнути з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області сплачений нею судовий збір за вимогу, яку суд задовольнив, у сумі 7 502,28 грн за подання позовної заяви та 11 253,42 грн (7 502,28 грн * 150%) за подання апеляційної скарги (разом - 18 755,70 грн, по 9 377,85 грн з кожного (18 755,70 грн : 2)), а на користь ОСОБА_1 із Прокуратури Харківської області у зв`язку із відмовою у задоволенні двох інших позовних вимог - 3 524,00 грн (1 762,00 грн х 200%) судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.
		 
		При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).
		 
		Отже, на користь Прокуратури Харківської області слід стягнути з                     ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у сумі 5 853,85 грн (9 377,85 грн - 3 524,00 грн), а з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області - 9 377,85 грн.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року скасувати в частині визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3614-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна Сергія Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29843160 від 01 червня 2016 року.
		 
		Ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04 травня 2016 року № 3614-СГ та в частині скасування рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Харківської області Зоткіна Сергія Володимировича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29843160 від 01 червня 2016 року.
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути у віддання держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку, площею 4,7350 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1073), змінити, виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а резолютивну частину в такій редакції: «Витребувати з володіння  ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 4,7350 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1073)».
		Постанову Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року в частині стягнення на користь Прокуратури Харківської області з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та з ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі по 13 782,85 грн з кожного - скасувати.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь Прокуратури Харківської області судовий збір на відшкодування судових витрат 5 853,85 грн.
		 
		Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь Прокуратури Харківської області судовий збір на відшкодування судових витрат 9 377,85 грн.
		 
		Поновити виконання постанови Харківського апеляційного суду від 26 листопада 2020 року у нескасованій частині.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                               М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                           А. Ю. Зайцев 
		 
		Є. В. Коротенко 
		 
		В. М. Коротун
		 
		М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...