Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5958/20 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; купівлі - продажу; поставки товарів, робіт, послуг.
Надіслано для оприлюднення: 04.09.2023. Зареєстровано: 05.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2023.
Дата набрання законної сили: 29.08.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		29 серпня 2023 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  910/5958/20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Колос І.Б. (головуючий), Булгакової  І.В.,Малашенкової Т.М.,
		за участю секретаря судового засідання Гибало В.О., 
		 
		представників учасників справи:
		позивача - головного управління Державної податкової служби України у м. Києві - Ісаєв С.П. ( в порядку самопредставництва), 
		відповідача 1 - акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» - Варданян А.А., адвокат (довіреність від 02.06.2022 № 7),
		відповідача  2 -  компанії Ей/О Рігас Кугу Буветава - не з`явився, 
		 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		касаційну скаргу  головного управління Державної податкової служби України у  м. Києві 
		на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2022 (суддя              Зеленіна Н.І.)
		та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.)
		у справі №       910/5958/20
		за позовом головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (далі - Служба, позивач, скаржник) 
		до акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - відповідач 1, АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», Товариство);
		компанії Ей/О Рігас Кугу Буветава (далі - відповідач 2, Компанія)
		про визнання недійсним контракту від 02.11.2011 № 1219.
		1. ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		Короткий зміст позовних вимог
		Служба звернулася до суду з позовом до Товариства та Компанії про визнання недійсним контракту від 02.11.2011 № 1219.
		Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на невідповідність контракту від 02.11.2011 № 1219 вимогам законодавства України, а саме приписам статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 23.02.2022 у справі                          № 910/5958/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022,  у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалені місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення зі справи мотивовані, зокрема, тим, що головне управління Державної податкової служби України у м. Києві, не будучи стороною контракту від 02.11.2011 № 1219, заявило позовні вимоги про визнання контракту недійсним, але при цьому не просило застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію. Суди зазначили про те, що на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту. При цьому судом першої інстанції врахований висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі            № 905/1562/20 у питанні щодо ефективності обраного способу захисту. З огляду на встановлені у справі обставини, суди дійшли висновку про те, що визнання недійсним вже виконаного договору (контракту) не відновить порушені права та інтереси позивача, у зв`язку з чим має місце обрання позивачем неналежного способу захисту права, що, у свою чергу, є підставою для відмови в позові. 
		Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що:
		- вироки Шевченківського районного суду міста Києва у справах                             № 761/10809/17 та № 761/7184/17 не встановлюють вину юридичної особи (у даному випадку - відповідача 1) в особі підписанта контракту ( ОСОБА_1 ) в укладенні оспорюваного контракту з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства - заволодіння коштами АТ «НАК «Нафтогаз України» (власником якого є Кабінет Міністрів України). Інших доказів недійсності спірного контракту, окрім як посилань на вироки судів, що не мають преюдиціального значення для вирішення даного спору, позивачем суду не надано;
		- суди, посилаючись на приписи статті 228 ЦК України, дійшли  висновку про недоведеність позивачем  обставин того, що контракт був вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства;
		- починаючи з 2015 року адміністративними судами розглядається адміністративний спір між позивачем та відповідачем 1 з приводу відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість у розмірі 600 041 388,00 грн. Даний спір не розглянутий, а провадження у справі                                 № 826/3144/16 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у господарській справі № 910/5958/20. Відповідно більше ніж за 5 років до звернення із даним позовом до суду позивач був обізнаний як із фактом укладення відповідачами контракту, так і з фактом виконання такого контракту, проте ініціював спір щодо визнання недійсним контракту лише у 2020 році, що ставить під сумнів добросовісне користування позивачем своїми процесуальними правами в частині дійсної спрямованості даного позову на захист свого порушеного права та відсутність інших мотивів подання такого позову;
		- позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права, аніж виникнення за контрактом обов`язку з відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету, у той час як державні інтереси (які в даному випадку представляє Служба в частині нівелювання обов`язку з відшкодування відповідачу 1 податку на додану вартість) не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх судових інстанцій  Служба  звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить Суд судові рішення зі справи скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		2.     АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		Від відповідачів відзиви на касаційну скаргу Служби не надходили.
		Касаційне провадження
		Ухвалою Верховного Суду від 02.05.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі. 
		З метою належного повідомлення Компанії про дату, час та місце слухання справи, зобов`язано Службу надати Суду у строк до 31.05.2023 нотаріально засвідчений переклад ухвали від 02.05.2023, касаційної скарги та заяви про усунення недоліків касаційної скарги латвійською мовою.
		30.05.2023 Служба направила до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву, в якій повідомила Суд про неможливість виконати вимоги ухвали Верховного Суду від 02.05.2023.
		Ухвалою Верховного Суду від 08.06.2023 повторно зобов`язано Службу  надати Суду у строк до 26.06.2023 нотаріально засвідчений переклад латвійською мовою у двох примірниках, кожен з яких прошити окремо: ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2023; касаційної скарги головного управління Державної податкової служби України у м. Києві на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 910/5958/20; заяви про усунення недоліків касаційної скарги.
		23.06.2023 Служба направила до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду заяву, в якій повідомила Суд про неможливість виконати вимоги ухвали Верховного Суду від 08.06.2023. 
		Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2023: повторно зобов`язано Службу надати Суду у строк до 14.07.2023 нотаріально засвідчений переклад латвійською мовою у двох примірниках, кожен з яких прошити окремо: ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.05.2023; касаційної скарги Управління на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі №910/5958/20; заяви про усунення недоліків касаційної скарги; зазначено, що після надходження до Суду вказаних документів судові документи підлягають надісланню Компанії за адресою: Latvia, Riga, LV-1015, Gales iela, 2 (Рига, Латвія).
		Витребувані зазначеними ухвалами Верховного Суду документи надійшли від Служби 14.07.2023 та надіслані на адресу Компанії 19.07.2023.
		Ухвалою Верховного Суду від 25.07.2023 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Селіваненка В.П. (головуючий), Баранця О.М.,                             Бенедисюка І.М. відкладено розгляд касаційної скарги Служби на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 на 29.08.2023. 
		Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 15.08.2023 № 29.2-02/2248 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 про відставку судді                     Селіваненка В.П. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/5958/20.
		Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2023 у справі № 910/5958/20 визначено колегію суддів у складі: Колос І.Б. (головуючий), судді Булгакова І.В., Малашенкова Т.М.
		Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2023 колегією суддів: Колос І.Б. (головуючий), судді Булгакова І.В., Малашенкова Т.М., зокрема, прийнято касаційну скаргу Служби на рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі  № 910/5958/20 до свого провадження, розгляд касаційної скарги призначено на 29.08.2023.
		3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		02.11.2011 АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» як покупцем та Компанією як продавцем, укладено контракт № 1219, предметом якого є постачання продавцем покупцю самопідіймальної плавучої бурової установки В-319 (далі - СПБУ В-319). Загальна вартість поставки СПБУ В-319  згідно з  контрактом 3 091 757 667,12 грн, в т.ч. ПДВ 618 351 533,42 грн.
		Згідно з актом прийому-передачі від 21.12.2012, а також платіжними дорученнями від 28.21.2012 № 25 та № 26, підтверджено повне виконання сторонами зобов`язань за контрактом № 1219.
		СПБУ В-319 пройшла процедуру митного оформлення на Кримській митниці у відповідності з вимогами чинного законодавства згідно з вантажно-митною декларацією № 600020000/2012/003346 від 29.12.2012, оформленою Кримською митницею.
		У квітні 2020 року Служба звернулася до суду з позовом про визнання недійсним укладеного відповідачами контракту.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги Служба, посилаючись на вироки Шевченківського районного суду міста Києва у справах № 761/10809/17 та           № 761/7184/17 зазначала, що контракт був укладений внаслідок дій злочинної організації з метою реалізації єдиного злочинного плану по заволодінню коштами акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України», у зв`язку з чим спірний правочин підлягає визнанню недійсним на підставі частини третьої статті  228 ЦК України.
		Отже, позивач, посилаючись на вироки Шевченківського районного суду міста Києва у справах № 761/10809/17 та № 761/7184/17 стверджував, що відповідачами в особі підписантів було укладено контракт з метою заволодіння коштами акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України» (власником якого є Кабінет Міністрів України - загальновідома інформація) в межах злочинної схеми.
		Крім того, судами встановлено, що АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» подано до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС декларацію з податку на додану вартість за січень 2013 року з додатками, в якій у рядку 23.1 «сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку» зазначено суму в розмірі 600 041 388,00 грн (сформовано за рахунок залишку від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту, нарахованих за попередні звітні (податкові) періоди, а саме грудень 2012 року).
		АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» направило податковому органу заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на вказану суму (600 041 388,00 грн).
		Окружною державною податковою службою - Центральним офісом з обслуговування великих платників податків ДПС проведена документальна виїзна позапланова перевірка АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» стосовно правомірності нарахування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2013 року та складено акт від 19.04.2013 за              № 438/41-20/23-20/00153117.
		За результатами перевірки органом ДПС встановлено порушення вимог пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України у зв`язку з тим, що під час митного оформлення товару (СПБУ В-319) не підтверджено сплату податку на додану вартість у розмірі 600 041 388,00 грн.
		На підставі висновків проведеної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2013 за № 0000272310, згідно з яким АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» зменшено бюджетне відшкодування податку на додану вартість на суму 600 041 388 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі                             300 020 694,00 грн.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС № 0000272310 від 18.05.2013.
		Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.08.2013 у справі № 801/5561/13-а позовні вимоги АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» до Центрального офісу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.05.2013 № 0000272310 задоволено повністю. Вказане рішення залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.12.2015 у справі                                 № 801/5561/13-а.
		Таким чином, судами встановлено, що  остаточними судовими рішеннями в межах справи № 801/5561/13-а встановлено повне виконання сторонами зобов`язань за контрактом, що підтверджується актом прийому-передачі від 21.12.2012, купчою, а також платіжними дорученнями. Вказаними вище первинними документами повністю підтверджується можливість ідентифікації товару, ввезеного на митну територію України, реальність здійснення господарської операції з придбання у покупцем у продавця СПБУ В-319 в 1-му комплекті, факт сплати покупцем суми ПДВ у розмірі 618 351 533,42 грн у грудні 2012 року.
		Крім того, судами враховано, що починаючи з 2015 року адміністративними судами розглядається адміністративний спір між позивачем та відповідачем 1 з приводу відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість у розмірі 600 041 388,00 грн. Даний спір не розглянутий, а провадження у справі № 826/3144/16 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у господарській справі № 910/5958/20.
		4.     ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
		Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним контракту від 02.11.2011 № 1219 з підстави, передбаченою частиною третьою статті 228 ЦК України.  
		У касаційній скарзі позивач, керуючись приписами пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування приписів статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах. При цьому, обґрунтовуючи свою позицію у справі, скаржник посилається, зокрема, також і на частини першу та другу статті 228 ЦК України, аналізує термін «публічний порядок» і підстави для визнання правочину таким, що його порушує.
		Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
		Cтаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Звертаючись до суду у цій справі, позивач посилався на статті 4, 162, 164 ГПК України, підпункт 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, статті 203, 215, частину третю статті 228  ЦК України та просив визнати контракт недійсним.
		Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
		Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.
		Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
		Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом. 
		При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним. 
		Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
		Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі  № 761/45721/16-ц.
		Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
		Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
		Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
		У справі, що розглядається, Служба звернулася до суду з позовом до Товариства та Компанії про визнання недійсним контракту саме на підставі частини третьої статті 228 ЦК України.
		При цьому, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач у справі - Служба не є стороною зазначеного контракту.  
		В обґрунтування наявності порушеного цивільного права (інтересу) позивач зазначив про те, що  контракт був укладений внаслідок дій злочинної організації з метою реалізації єдиного злочинного плану по заволодінню коштами акціонерного товариства «НАК «Нафтогаз України», у зв`язку з чим спірний правочин, на його думку, підлягає визнанню недійсним.
		Проте, суд першої інстанції (з висновками якого щодо правильності оцінки обставин та доказів у справі погодився й суд апеляційної інстанції) встановив, що позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права, аніж виникнення за контрактом обов`язку з відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету. 
		Водночас ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
		Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
		пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;
		встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
		Близький за змістом правовий висновок сформований, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі  № 910/8357/18, у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.
		Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки, від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (такий висновок міститься у пункті 53 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16).
		Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації 
		Такий висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20.
		Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. 
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18. 
		Водночас у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
		Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав  за допомогою способів захисту.
		Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.
		Крім того, колегія суддів враховує, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
		При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі  № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
		Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
		Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний господарський суд, з`ясувавши що: Служба, не будучи стороною контракту від 02.11.2011 № 1219, заявила позовні вимоги про визнання контракту недійсним, але при цьому не просила застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню чи односторонню реституцію;  на стадії, коли укладений в результаті закупівлі договір є виконаним, вимога про визнання такого договору недійсним, без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності, не є ефективним способом захисту,  позивач не довів наявності  у нього іншого порушеного права, аніж виникнення за контрактом обов`язку з відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету, в той час як державні інтереси не будуть захищені, а навпаки - створюється ризик їх подальшого порушення, - дійшли висновку, що визнання недійсним вже виконаного договору (контракту) не відновить порушені права та інтереси позивача, відповідно позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, що є підставою  для відмови у позові.
		Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин не порушує прав і законних інтересів позивача, суди попередніх судових інстанцій  необґрунтовано вдалися також й до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності  підстав для визнання контракту недійсним, і не врахували того, що встановлена ними відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі                                № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №     910/12787/17). 
		Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх судових інстанцій дійшли у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосували приписи статей 5, 14 ГПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору. Отже, в межах заявлених позовних вимог, встановивши, що позивач не довів наявності у нього іншого порушеного права (інтересу), аніж виникнення за контрактом обов`язку з відшкодування АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» податку на додану вартість за рахунок коштів Державного бюджету, у задоволенні позову належало відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.
		За наведених обставин, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду слід змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		Оскільки відсутність порушення прав і законних інтересів Служби спірним правочином є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, доводи, викладені у касаційній скарзі Служби, з урахуванням тих пояснень, які стосуються суті спору, Верховний Суд до уваги не бере.
		З огляду на вищевикладене, Верховний Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування приписів статті 228 ЦК України у подібних правовідносинах, оскільки Суд відмовляє позивачу у задоволенні позову виключно у зв`язку з відсутністю порушення прав та законних інтересів позивача.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
		У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
		Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що Судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Судові витрати
		Зважаючи на те, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження і касаційна скарга Служби залишається Судом без задоволення, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника.
		Керуючись статтями 129, 300, 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу  головного управління Державної податкової служби України у м. Києві  залишити без задоволення.
		2. Рішення  господарського суду міста Києва від 23.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі                              № 910/5958/20  змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
		3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 23.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі  № 910/5958/20  залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя                                                                                       І. Колос
		 
		Суддя                                                                                                 І. Булгакова
		 
		Суддя                                                                                                Т. Малашенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...