Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/1699/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 05.09.2023.
Дата набрання законної сили: 29.08.2023
Номер судового провадження: 51-2680км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018240250000733

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		29 серпня 2023 року
		м. Київ
		справа № 686/1699/20
		провадження № 51-2680 км 21
		 
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у  кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 
		за № 12018240250000733, за обвинуваченням
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2021  року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК (в редакції Закону України 
		№ 586-VI від 24 вересня 2008 року) до покарання у виді штрафу у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8 500 грн, з  позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 50 000 грн моральної шкоди та 1000  грн матеріальної шкоди.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 процесуальні витрати в сумі: 29 378,80 грн витрати на правову допомогу та 3515,18 грн витрати на приїзд до  місця розгляду справи.
		Стягнуто з ПАТ СК «Перша» на користь ОСОБА_7 85 767,08 грн витрат на відновлювальний ремонт транспортного засобу; 3108 грн витрат на евакуацію автомобіля з місця ДТП до місця стоянки та до місця постійного зберігання; 212,50  грн коштів на ліки; 1800 грн витрат на проведення судової автотоварознавчої експертизи.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь державного бюджету процесуальні витрати за  проведення експертиз у розмірі 10 194,54 грн.
		Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів. 
		Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 03 серпня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін. 
		Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 3000 грн витрат на правову допомогу в Хмельницькому апеляційному суді та 1483,40 грн витрат на прибуття до місця розгляду справи.
		Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 вересня 2022 року ухвалу Хмельницького апеляційного суду 
		від 03 серпня 2021 року щодо ОСОБА_6 скасовано та призначено новий розгляд у  суді апеляційної інстанції.
		Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 15 листопада 2022  року клопотання обвинуваченої ОСОБА_6 про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності задоволено.
		Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 лютого 2021 року скасовано.
		Звільнено ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК на підставі п.  2 ч. 1 ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо неї закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). 
		Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2022  року заяву потерпілого ОСОБА_7 про стягнення судових витрат у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 
		за № 12018240250000733 від 04 жовтня 2018 року, за обвинуваченням ОСОБА_6 у  вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 процесуальні витрати, а саме витрати на правову допомогу в сумі 34 378,80 грн, витрати пов`язані із  прибуттям до місця судового провадження в сумі 8404,90 грн.
		Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що вона 04 жовтня 2018 року приблизно о 08 год. 15 хв., керуючи автомобілем марки «Mazda 626» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись другорядною автодорогою О-231702 (М-12) - Ружична через Жучківці в межах Хмельницького району в напрямку до автодороги Н-03 Житомир - Чернівці, яка є головною дорогою від с. Розсоша Хмельницького району Хмельницької області, маючи намір виконати маневр повороту ліворуч, а  саме здійснити виїзд із указаної другорядної дороги на головну дорогу Н-03 Житомир - Чернівці та продовжити рух до м. Хмельницького, діючи легковажно та самовпевнено, порушуючи пп. «б» п. 2.3, п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявила неуважність, перед зміною напрямку руху ліворуч не переконалася, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, грубо порушуючи п. 16.11 та вимоги дорожнього знака 2.1 «Дати дорогу» ПДР, не  зупинила керованого нею транспортного засобу перед краєм перехрещення проїзної частини автомобільної дороги Н-03, щоб надати дорогу транспортним засобам, які наближалися до цього перехрестя по головній дорозі, здійснила виїзд автомобілем «Mazda 626» на головну дорогу Н-03, виконуючи маневр лівого повороту.
		У цей час по лівій смузі головної дороги Н-03 в напрямку руху від м. Хмельницького до м. Чернівців зі швидкістю 78,67 км/год рухався автомобіль «Hyundai Sonata», (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_7 , який, помітивши, що його напрямок руху перетинає автомобіль «Mazda 626», (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), з метою уникнення зіткнення застосував екстрене гальмування та частково змінив напрямок руху праворуч.
		Автомобіль «Hyundai Sonata» в стані екстреного гальмування змістився на праву смугу руху, де передньою лівою частиною на 189 км + 933 м автодороги Н-03 на  відстані 4,7 м від лінії дорожньої розмітки 1.3. та 4,9 м від лівого краю проїзної частини дороги О-231702 зіткнувся із заднім лівим крилом автомобіля «Mazda 626», який більшою своєю частиною перебував на лівій смузі руху за напрямком руху до м. Чернівців.
		Внаслідок ДТП ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
		 
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити ухвалу апеляційного суду та  відмовити у задоволенні заяви потерпілого ОСОБА_7 про стягнення судових витрат у кримінальному провадження. Вважає, що ухвала апеляційного суду є незаконною і необґрунтованою, оскільки не відповідає вимогам статей 9 і 2 КПК. При цьому зазначає, що апеляційний суд при постановленні рішення обмежився переписуванням попередніх розрахунків витрат по наданню юридичної допомоги ОСОБА_7 від 16 лютого 2021 року і витрат по наданню юридичної допомоги від 03 серпня 2021 року та прийняттям і долученням до матеріалів провадження чеків на пальне, чим допустив формальний та поверхневий розгляд заяви потерпілого ОСОБА_7 про стягнення судових витрат. Вказує на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20), де зазначено, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у  будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по  суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі  звільненням особи від кримінальної відповідальності, однак не визначено, які саме витрати необхідно стягнути з особи, кримінальне провадження відносно якої закрито у зв`язку зі звільненням її від кримінальної відповідальності, а які відносити на рахунок держави. Крім того, зазначає, що питання розподілу таких витрат повинно вирішуватися індивідуально у кожному кримінальному провадженні з  урахуванням всіх обставин їх виникнення, підстав завершення кримінального провадження та судового розгляду (постанова Верховного Суду від 12 вересня 2022  року у справі №203/241/17, провадження №51-4251 кмо21). При цьому вказує, що положення ч. 1 ст. 124, ч. 1 ст. 126, п. 13 ч. 1 ст. 368, ч. 4 ст. 374 КПК регулюють питання розподілу та стягнення процесуальних витрат і з яких слідує, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, а  на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, при цьому суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою. Зазначає, що кримінальним процесуальним законом прямо не передбачено стягнення процесуальних витрат з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Крім того вказує, що відповідно до ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності й відповідно закриття кримінального провадження відносно неї на цій підставі не є тотожною визнанню особою своєї вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і жодним чином не  може підтверджувати винуватість особи, оскільки суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності вини. Також посилається на висновок, викладений у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду 
		від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, в якому зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з  конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. На її думку, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд мав пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а  наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат, також повинно бути враховано розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Також зазначає, що станом на день подання нею касаційної скарги потерпілий ОСОБА_7 збільшив позовні вимоги по стягненню моральної шкоди та вирішує свої вимоги в порядку цивільного судочинства, в якому має намір стягнути витрати на правову допомогу за подання цивільного позову, що виник з одних і тих самих обставин і є фактично ідентичним цивільному позову, який розглядався в межах кримінального провадження. Вважає, що суд апеляційний суд формально та поверхнево підійшов до критерію реальності адвокатських витрат, їх обґрунтованості і необхідності. Вказує, що представником потерпілого не було надано жодного належного розрахунку вартості правових послуг, що підтверджує обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правової допомоги у  кримінальному провадженні. Також зазначає, що квитанції, долучені потерпілим в  якості оплати за надану адвокатом ОСОБА_8 правову допомогу, є неналежними доказами, оскільки вони не оформлені у встановленому законом порядку. Вказує, що наявні в матеріалах провадження та надані потерпілим чеки витрат на пальне не відповідають критеріям належних та допустимих доказів, понесених процесуальних витрат в розумінні статей 121, 122 КПК. Крім того зазначає, що стягнення процесуальних витрат пов`язаних з використанням представником потерпілого власного транспортного засобу для прибуття до місця досудового розслідування та судового провадження не регламентується нормативними актами, а для компенсації цих витрат мають використовуватися проїзні квитки саме з транспорту загального користування. При цьому вважає, що вказані витрати не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, здійснені на власний розсуд та не відповідають вимогам чинного законодавства.
		Потерпілий ОСОБА_7 подав заперечення, в яких просить відмовити у  задоволенні касаційної скарги ОСОБА_6 .
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила її залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
		 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для передачі кримінального провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке. 
		Згідно зі ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
		У ч. 5 ст. 434-1 КПК зазначено, що суд, який розглядає кримінальне провадження в  касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у  вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Відповідно до ч. 5 ст. 17 КПК поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
		Розподіл процесуальних витрат полягає у вирішенні питання, з кого саме та на чию користь підлягають стягненню процесуальні витрати у кримінальному провадженні (ст. 124 КПК).
		У ч. 1 ст. 124 КПК зазначено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. За відсутності в обвинуваченого коштів, достатніх для відшкодування зазначених витрат, вони компенсуються потерпілому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом для компенсації шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
		Зі змісту ст. 124 КПК вбачається, що законодавець виділяє обов`язкові умови та підстави для розподілу процесуальних витрат. Такими є: ухвалення обвинувального вироку та наявність на час його ухвалення або прийняття рішення апеляційним судом процесуального статусу обвинуваченого у  особи, з якої стягуються витрати; факт понесення процесуальних витрат потерпілим (документально підтверджені процесуальні витрати); залучення експертів стороною обвинувачення, за дорученням слідчого судді або суду.
		У даній справі обвинувальний вирок щодо ОСОБА_6 скасовано, звільнено її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК із  закриттям кримінального провадження. 
		Отже, відсутні обов`язкові умови щодо стягнення процесуальних витрат з особи відповідно до ст. 124 КПК, а саме скасовано обвинувальний вирок, яким особа була визнана винною у вчиненні злочину, та змінено її процесуальний статус з  обвинуваченої на особу, кримінальне провадження щодо якої закрито.
		Водночас, об`єднана палата Касаційного кримінального суду у постанові 
		від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 (провадження № 51-4251кмо21) дійшла висновку, що якщо особа звільняється від кримінальної відповідальності на  підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, процесуальні витрати, понесені органом досудового розслідування та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, в тому числі й витрати на проведення експертизи, не  стягуються з особи, кримінальне провадження щодо якої закрито на цій підставі, а відносяться на рахунок держави, окрім витрат, пов`язаних, зокрема, із залученням експерта стороною захисту.
		Разом з тим, в аналогічній ситуації у постанові Великої Палати Верховного Суду 
		від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17, провадження № 13-47кс20) зроблено висновок про те, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат в тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.
		Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 122 КПК України витрати, пов`язані із участю потерпілих у кримінальному провадженні, залученням та участю перекладачів для перекладу показань підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Залучення стороною обвинувачення спеціалістів, експертів спеціалізованих державних установ, проведення експертизи (обстежень і досліджень) за дорученням слідчого судді або суду здійснюються за рахунок коштів, що за цільовим призначенням виділяються таким установам із Державного бюджету України.
		При цьому у контексті приписів ст. 124 КПК під розподілом процесуальних витрат у  частині процесуальних витрат, здійснених потерпілим, мається на увазі стягнення на його користь всіх документально підтверджених витрат з обвинуваченого.
		У зв`язку з цим, з огляду на зміст ст. 124 КПК, приписи ст. 62 Конституції України та висновок щодо необхідності вирішення судом питання саме про розподіл процесуальних витрат в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, викладений у вказаній вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року, викликає питання про те, з кого саме мають бути стягнуті документально підтверджені процесуальні витрати на користь потерпілого у випадку закриття кримінального провадження у зв`язку зі  звільненням особи від кримінальної відповідальності? 
		У цьому аспекті КПК ні у ст. 124 КПК, ні в інших нормах не дає прямої відповіді на це питання, а покладення такого обов`язку на особу, щодо якої ухвалено рішення про звільнення від кримінальної відповідальності, на думку колегії суддів касаційного суду, суперечитиме приписам ст. 62 Конституції України та ч. 5 ст. 17 КПК. 
		А тому висновок про застосування норми права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року, зокрема про те, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності, не узгоджується із засадничими положеннями презумпції невинуватості, приписами ст. 124 КПК і є таким, що створює неоднозначну ситуацію у правозастосуванні судами першої та апеляційної інстанцій у порядку кримінального провадження. 
		Зокрема, після прийняття вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду від 17 червня 2020 року на основі вказаного висновку щодо застосування норм права вже склалась усталена практика як у суді касаційної інстанції, так 
		і у нижчестоящих судах (див. постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року (справа № 755/1762/20, провадження № 51-3404 км 22) та від 02 грудня 2021 року (справа № 449/1689/19, провадження № 51-3089 км 21), а також ухвали Кропивницького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року (справа № 398/1371/18, провадження № 11-кп/4809/55/21), Тернопільського апеляційного суду 
		від 13 жовтня 2021 року (справа № 607/2609/20, провадження № 11-кп/817/264/21), Полтавського апеляційного суду від 05 липня 2023 року (справа № 638/1711/21, провадження № 11-кп/814/715/23), Вінницького апеляційного суду від 03 лютого 2022 року (справа № 144/1068/17, провадження № 11-кп/801/242/22), Вінницького апеляційного суду від 16 грудня 2021 року (справа № 130/1494/20, провадження №  11-кп/801/1437/21), Черкаського апеляційного суду від 29 червня 2023 року (справа № 699/874/22, провадження № 11-кп/821/342/23), Волинського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року (справа № 157/1177/20, провадження №  11-кп/802/690/22), Харківського апеляційного суду від 29 червня 2021 року (справа № 641/788/18, провадження № 11-кп/818/1084/21), Полтавського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року (справа № 636/1180/19, провадження №  11-кп/814/479/23), Полтавського апеляційного суду від 18 липня 2022 року (справа № 542/1739/19, провадження № 11-кп/814/343/22), Вінницького апеляційного суду від 10 лютого 2022 року (справа № 130/1970/20, провадження №  11-кп/801/134/22), Полтавського апеляційного суду від 16 серпня 2022 року (справа № 619/3115/21, провадження № 11-кп/814/886/22), Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року (справа № 686/1699/20, провадження №  11-кп/4820/750/22).
		Разом з тим така практика, окрім зазначеного вище, не узгоджується з підходами, які закладені у висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у  постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 203/241/17 (провадження 
		№ 51-4251кмо21), зокрема, щодо наявності таких обов`язкових умов для стягнення процесуальних витрат з особи, відповідно до ст. 124 КПК, як ухвалення обвинувального вироку та наявність на час його ухвалення або прийняття рішення апеляційним судом процесуального статусу обвинуваченого у особи, з якої стягуються витрати.
		Отже, зазначене вказує на наявність виключної правової проблеми, що має бути вирішена саме на рівні Великої Палати Верховного Суду: або шляхом перегляду своїх попередніх правових висновків, викладених у постанові від 17 червня 2020 року, або шляхом їх уточнення у частині належного суб`єкта відшкодування документально підтверджених процесуальних витрат на користь потерпілого у випадку закриття кримінального провадження зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (врегулювання такої ситуації через безпосереднє застосування положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і норм Конституції України).
		З урахуванням викладеного та з метою забезпечення розвитку права й формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про необхідність передати кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Керуючись статтями 434-1, 434-2, 441 КПК України, Верховний Суд
		п о с т а н о в и в:
		Передати кримінальне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2022 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є  остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...