Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/1959/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.09.2023. Зареєстровано: 05.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.09.2023.

Номер судового провадження: 2-2746/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/1959/23-ц 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва
		суддя Матійчук Г.О.
		секретар судового засідання Чепляка А. С.
		справа №757/1959/23-ц
		позивач: ОСОБА_1 
		відповідач 1: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»
		відповідач 2: Міністерство фінансів України,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок позбавлення громадянина СРСР/України особистої власності - трудових заощаджень, отримувати їх за першою вимогою та успадковувати, -
		представник відповідача 1 - адвокат Солдатенко А. М.
		представник відповідача 2 - Франчук В. В.
		В С Т А Н О В И В :
		У січні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить визнати Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Міністерство фінансів України винним у нанесені їх діями (бездіяльністю), які вводять споживача в оману у нанесенні матеріальних збитків та моральної шкоди позивачеві громадянину СРСР/України, зобов`язати відповідачів, солідарних боржників сплатити позивачеві 16 651 236, 00 грн - борг, який виник з 1992 року за довготривале утримання та користування особистою власність трудовими заощадженнями споживачів банківських послуг виплати за першою вимогою відповідно до правочину, забезпечити судове рішення на відшкодування трудових заощаджень солідарними боржниками відповідачами загальна розрахункова сума його особистого майна, вільного від кредитів коштів на нанесеної позивачеві моральної шкоди, прирівняній до матеріальних збитків становитиме 16 651 236, 00 грн, стягнути борг з особистих активів та майна уповноважених осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також солідарних боржників - осіб, які позбавили споживачів якісних банківських послуг, приймали рішення замість народу у період 1991 - 2022 рр.
		В обґрунтування позову зазначено, що позивач є отримувачем банківських послуг, та має законне право та виявив бажання, володіти своєю власністю (трудовими заощадженнями) і незадоволений тим, що надавач послуг виявився недобросовісним, а саме: нав`язавши договір видавав чуже майно за своє, чим обмежив права споживача отримувати трудові заощадження за першою вимогою.
		Вказує, що від позивача, інших громадян та громадських організацій  були неодноразові звернення до Ощадного банку з вимогою: повернути трудові заощадження - особисту власність. АТ «Державний ощадний банк України» не заперечував факту, що кошти знаходяться на іменних/особових банківських рахунках, але відмовляв та відмовляє до цього часу, повернути власнику його загальнонародну частку власності - трудові заощадження, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.01.2023 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Встановлено строк 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження, протягом якого відповідач має право направити: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу - копію відзиву та доданих до нього документів (а.с. 34). 
		Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адреси сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками (а.с. 35-37).
		02.02.2023 року від представника відповідача 2 надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що у Міністерства фінансів України відсутні повноваження щодо виплати коштів, які знаходились в Ощадбанку СРСР. Відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, Мінфін є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову, бюджетну та боргову політику, державну політику у сфері міжбюджетних відносин та місцевих бюджетів, державну політику у сфері державного пробірного контролю, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства, державного фінансового контролю, та забезпечує формування та реалізацію єдиної державної податкової, митної політики, тощо. На виконання Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 року №762/96 з 02 вересня 1996 року в обіг введена національна валюта України - гривня, і у всіх установах Ощадбанку була проведена переоцінка залишків вкладів населення по особових рахунках вкладників з нарахованими по них процентами у співвідношенні 100 000 українських карбованців -1 гривня. Після проведення грошової реформи залишки вкладів по особових рахунках вкладників було зменшено у 100 000 разів і стали складати незначні суми. Лібералізація цін з 2 січня 1992 року та інфляційні процеси в Україні призвели до катастрофічного знецінення грошової маси та всіх заощаджень громадян. Верховною Радою України 21.11.1996 року був прийнятий Закон України - «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96- ВР (далі - Закон), який набрав чинності 11.02.1997 року. Цим законом визначені стратегія і способи відновлення знецінених грошових заощаджень та страхових внесків, поміщених до 02.01.1992 в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Частиною 1 статті 3 Закону встановлено, що вказані грошові заощадження відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні. Отже, держава добровільно взяла на себе зобов?язання в обсязі 131, 96 млрд гривень по здійсненню відновлення вартості заощаджень, законодавчо підтвердивши свої наміри щодо здійснення державних витрат по компенсаційних виплатах із врахуванням фінансової спроможності державного бюджету  (а.с.45-71).
		08.02.2023 року від представника відповідача 1 надійшов відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що за інформацією департаменту бек-офісу АТ «Ощадбанк», станом на 01.02.2023 року в Центральному прості компенсаційних рахунків АТ «Ощадбанк» відсутні компенсаційні рахунки на ім?я ОСОБА_1 . Крім того, вказаний позивачем в позовній заяві рахунок № НОМЕР_1 (філія №8069, Ленінградське ділення м. Києва) відсутній в автоматизованій банківській системі АТ «Ощадбанк» в якій з 2012 доку здійснюється облік та ведення поточних/депозитних рахунків вкладників (клієнтів). Первісні (паперові) документи по закритих рахунках вилучені для знищення як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне значення на підставі «Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України, та банків України із зазначенням строків зберігання», затвердженого постановою Правління НБУ від 20.06.2019 року №80 та Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №92578/5, а саме - «Документи (вкладні книжки, первинні ордери та документи щодо закриття рахунків; видаткові ордери, доручення, заповіти, довіреності) за закритими вкладами (стаття 111, термін зберігання 5 років після закінчення строку дії договору). Зважаючи на вищевикладене не вбачається за можливе підтвердити наявність рахунку № НОМЕР_1 станом на 01.01.1992 року та зазначений по ньому зі слів позивача залишок станом на 01.01.1992 року у сумі 15 руб. 24 коп. При цьому Позивачем не надано підтверджень наявності компенсаційного рахунку та відповідно суми компенсації в гривнях (копії ощадної книжки із зазначенням суми компенсаційного вкладу). Копія ощадної книжки Ощадного банку колишнього СРСР, додана до позовної заяви, містить лише суми в радянських карбованцях, в тому числі зазначену в позовній заяві суму 15 руб. 24 коп. датовану ще 1976 роком (а.с. 73-81).
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 13.03.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 112).
		18.04.2023 року надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що станом 01.01.1992 року позивач мав майно у вигляді заощаджень (товарні гроші підтверджені золотом та іншим майном), вказує, що це його зароблені кошти, які були вкладені загальнонароднемайно, частка якого на теперішній час склала 16 651 236, 00 грн (а.с. 125-129).
		18.04.2023 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (а.с. 130).
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів.
		Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не заявився, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує у повному обсязі та просить задовольнити.
		Представник відповідача 1 - адвокат Солдатенко А. М. подав заяву про розгляд справи у його відсутність, просив відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.
		Представник відповідача 2 - Франчук В. В. подала заяву про розгляд справи у її відсутність, просила відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у відзиві.
		Згідно п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності учасників справи, з урахуванням обставин, зазначених у позові та у відзиві на позовну заяву.
		Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
		За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
		1) визнання права;
		2) визнання правочину недійсним;
		3) припинення дії, яка порушує право;
		4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
		5) примусове виконання обов`язку в натурі;
		6) зміна правовідношення;
		7) припинення правовідношення;
		8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;
		9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Судом встановлено, що відповідно до копії Ощадної книжки на ім`я ОСОБА_1 осатаній має рахунок № НОМЕР_1 , на якому зберігалось 15 рублів 24 карбованця (а.с. 6-7).
		Питання збереження, відновлення реальної вартості та компенсації знецінених грошових заощаджень громадян України, які зберігалися на рахунках Ощадного банку колишнього СРСР до 02 січня 1992 року регулюються Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» від 21.11.1996 року.
		На підставі цього Закону встановлюються зобов`язання держави перед громадянами України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР та державного страхування СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в установах Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, у тому числі облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державні казначейські зобов`язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху протягом 1992-1994 років і які знаходилися на рахунках зазначених установ не менше одного повного календарного року в період 1992-1995 років (ст. 1 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»).
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» держава зобов`язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку.
		Згідно із ст. 3 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено, що заощадження громадян, зазначені у частині першій статті 1 цього Закону, відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року.
		Статтею 5 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визначено, що установи Ощадного банку України на підставі цього Закону протягом грудня 1996 року - березня 1997 року проводять одноразову індексацію вкладів громадян. На проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, вкладнику видається ощадна книжка.
		Статтею 6 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» передбачено, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень проводиться починаючи з 1997 року в грошовій формі за рахунок коштів Державного бюджету України та інших формах відповідно до законодавства.
		Компенсація втрат від знецінення грошових заощаджень, поміщених до 2 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, придбані в таких установах, проводиться їх власникам у готівковій чи безготівковій формі через установи Ощадного банку України після внесення в інформаційно-аналітичну систему «Реєстр вкладників заощаджень громадян» відомостей про них, необхідних для ідентифікації вкладника під час відкриття рахунку. Обслуговування громадян, пов`язане із внесенням зазначених відомостей, здійснюється безоплатно.
		Кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
		Порядок проведення компенсації, у тому числі перерахування коштів, передбачених у Державному бюджеті України, установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху, визначається Кабінетом Міністрів України.
		Кабінет Міністрів України може залучати для проведення компенсаційних виплат позабюджетні кошти, у тому числі кошти, залучені до Державного бюджету України через спеціальні податки, встановлені законами України, а також від здійснення операцій з державними цінними паперами.
		Погашення відновлених заощаджень громадян, поміщених у цінні папери, здійснюється на загальних підставах відповідно до сум, визначених у Державному бюджеті України.
		Заощадження повертаються поетапно, залежно від суми вкладу в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік (ст. 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України»).
		Кабінет Міністрів України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» № 537/96-ВР приймав постанови про виплату частинами заощаджень громадян, а саме: Постанови від 08 червня 1998 року № 825, від 17 травня 2000 року № 817, від 26 березня 2001 року № 275, від 05 квітня 2002 року № 471, від 26 березня 2003 року № 382, від 11 березня 2004 року № 306, від 30 травня 2005 року № 409, від 03 серпня 2006 року №1091, від 01 березня 2007 року № 366, від 09 січня 2008 року № 1, від 20 травня 2009 року № 481, від 23 квітня 2012 року № 346, якими встановлюється черговість і обсяги виплат громадянам проіндексованих грошових заощаджень.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Діючим законодавством прямо не передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України виділяти кошти в межах Державного бюджету для покриття витрат, пов`язаних із компенсацією заощаджень громадян України відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України».
		Рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року №13-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України окремих положень Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» установлено, що виплата громадянам України грошових заощаджень в обмежуваному розмірі та поетапно є правом держави, що не суперечить статтям 13, 41, 64 Конституції України.
		Крім того, вказаним рішенням Конституційного Суду України визначено, що відновлені та проіндексовані згідно із Законом вклади є об`єктом права приватної власності громадян.
		Суд зазначає, що компенсація громадянам України втрат від знецінення грошових заощаджень відповідно до Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» проводиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, для чого в Державному бюджеті України, починаючи з 1997 року, передбачаються відповідні кошти.
		Закон передбачав поетапне, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин повернення знецінених грошових заощаджень.
		Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України. Ним також встановлюється перелік груп вкладників і черговість виплат проіндексованих грошових заощаджень, а також обсяг виплат, що здійснюються у разі смерті вкладника.
		Протягом 1997-2001 років постановами Кабінету Міністрів України визначались групи вкладників в залежності від їх віку, інших обставин та обсяги бюджетних коштів, що спрямовувались на виплати цим групам вкладників, в межах коштів, передбачених у Державному бюджету України на відповідний рік.
		До зазначених груп вкладників відносились, зокрема, особи, яким на 1 січня відповідного бюджетного року виповнилося 80 років і більше (1997-2000 роки), інваліди війни (2000 рік), інваліди війни, дружини (чоловіки) померлих інвалідів війни незалежно від року їх смерті, кавалери орденів Слави, особи, нагороджені чотирма і більше медалями «За відвагу», Герої Соціалістичної Праці, удостоєні цього звання за працю в період Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 років (2001 рік).
		У 2001 році 6 млн. гривень передбачалось спрямувати вкладникам, яким станом на 1 січня 2001 р. виповнилося 90 років і більше, у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше 2000 гривень за кожною ощадною книжкою. У цьому ж році на викуп облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року за відповідними видами товарів передбачались виплати пенсіонерам та інвалідам.
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 жовтня 2001 року № 13-рп/2001 положення Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» в частині щодо повернення заощаджень громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, відновлених та проіндексованих згідно з цим Законом в установах Ощадного банку України, залежно «від віку вкладника» та «інших обставин» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Ці положення втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Починаючи з 2002 року, виплати громадянам України грошових заощаджень, вкладених до 2 січня 1992 року в установи колишнього Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» проводяться незалежно від віку вкладника та інших обставин.
		Однак при проведенні зазначених виплат не враховується також вимога Закону щодо повернення заощаджень в залежності від суми вкладу.
		Із роз`яснення Верховного Суду України від 15 березня 1999 року № 1-5/117 «Про деякі питання застосування Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» судами встановлено, що кошти для компенсації заощаджень громадян визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
		Порядок перерахування коштів з Державного бюджету України установам АТ «Державний ощадний банк України» та колишнього Укрдержстраху визначається Кабінетом Міністрів України.
		Заощадження повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік.
		АТ «Державний ощадний банк України» провадить виплату проіндексованих заощаджень в межах передбачених для цього Державним бюджетом України і перерахованих з нього грошових сум, встановленої поетапності та черговості їх повернення, визначеного співвідношення між групами вкладників.
		Те, що грошові кошти, які підлягають виплаті згідно з Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» визнаються боргом та повертаються поетапно, залежно від віку вкладника, суми вкладу, інших обставин у межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України на поточний рік, які надаються особам Державою через органи державного казначейства на певних умовах та в певних розмірах підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України».
		Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2012 року № 346 «Про виплату в 2012 році громадянам України компенсації втрат від знецінення грошових заощаджень, вкладених до 02 січня 1992 року в установи Ощадного банку СРСР, що діяли на території України, та в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, державні казначейські зобов`язання СРСР і сертифікати Ощадного банку СРСР, придбані на території Української РСР» виплата компенсації в 2012 році передбачалась вкладникам, відомості про яких станом на 01 січня 2012 року внесені до інформаційно-аналітичної системи «Реєстр вкладників заощаджень громадян» та які не отримали протягом 2008 року компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень у межах залишку проіндексованого вкладу, але не більше ніж 1 000,00 гривень на одного вкладника.
		Так, у постанові Верховного суду від 06.02.2020 у справі №554/10759/16 (номер в ЄДРСР 87453958), зазначено, що установи Ощадного банку України на виконання вимог статті 5 Закону провели одноразову індексацію вкладів громадян і на проіндексовані суми, що знаходяться на позабалансовому рахунку Ощадного банку України, видали вкладникам ощадні книжки, на підставі яких виникає право на отримання компенсаційних сум в майбутньому за рахунок Державного бюджету.
		Суми, зафіксовані в ощадних книжках (компенсаційних рахунках), вкладниками фактично на зберігання до Ощадного банку України не вносились, зазначені суми держава планує виплатити поступово, у якості компенсації втрат від знецінення заощаджень на виконання статті 1 Закону.
		Таким чином, з висновків Верховного Суду слідує, що іншого порядку компенсації виплат на повернення вкладів Ощадбанку СРСР, ніж спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» та якого дотримується АТ «Державний ощадний банк України», не передбачено.
		Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2  ст. 77 ЦПК України.
		Згідно з ч. 1 ст.  77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
		Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
		Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. 
		Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.
		Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Загальні підстави для відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України. Так, згідно з даною нормою, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4 зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Так, позивачем не доведено належними доказами наявності та існування обставин, які б свідчили про можливість задоволення даної вимоги, зокрема, факту порушення АТ «Державний ощадний банк України» прав позивача, факт спричинення саме Банком моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана, розміру моральної шкоди.
		Лише констатація факту про завдання моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв`язку між діями відповідача та наслідками.
		Таким чином, відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача виключає наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди, наявність та розмір якої не доведені.
		Також суд вважає за необхідне зазначити, наступне.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 липня 2002 року у справі «Гайдук та інші проти України» суд відмітив: не заперечується, що заявники можуть забрати вклади із відповідними процентами, якщо захочуть. Із матеріалів справи не встановлено, що хтось із заявників використав це право. Навпаки, деякі заявники стверджували, що не мають необхідності у першочергових вкладах, наполягаючи на тому, що основним предметом їх заяв є можливість отримати проіндексовані суми. При даних обставинах і у тій мірі, в якій заявники торкаються повернення вкладів, суд вважає, що заявники не можуть вимагати кваліфікувати їх як «потерпілих» на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Що стосується засобів, передбачених Законом України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», які відповідають проіндексованій вартості вкладів, суд відмічає, що ці засоби належать до засобів Державного казначейства, виділених Державою на визначених умовах. Також суд нагадав, що право на індексування заощаджень не гарантується як таке статтею 1 Протоколу № 1, тому не може бути застосована до випадків, які розглядаються.
		Слід зауважити, що 05 лютого 2004 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про ініціативу створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання з Російською Федерацією питань розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України», відповідно до положень якої, вирішено звернутися до Федеральних Зборів Російської Федерації з ініціативою щодо створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України.
		Крім того, Верховною Радою України була створена Тимчасова Спеціальна комісія з питань фінансово-економічного обґрунтування джерел і механізму відновлення заощаджень громадян України, яка проводила роботу по вишуканню додаткових джерел фінансування передбачуваних витрат у двох напрямах: визначення зовнішніх та внутрішніх джерел. З метою вишукання зовнішніх джерел була проведена значна робота по пошуку матеріалів, що підтверджували б зобов`язання колишнього Ощадбанку СРСР по вкладах громадян України. Вивчивши ці матеріали, комісія дійшла висновку щодо необхідності поновлення переговорів з Російською Федерацією для врегулювання взаємовідносин із зазначеного питання.
		Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2000 року № 1754-Ш «Про боргові зобов`язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку» зобов`язано Кабінет Міністрів України порушити перед Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин з питань, що стосуються розподілу між державами зобов`язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадянами та повернення Україні 84,3 млрд. крб., що були станом на 1 січня 1991 року акумульовані в Ощадному банку СРСР і є власністю громадян України.
		Це викликано, насамперед, тим, що протягом всього періоду діяльності установи Ощадного банку СРСР на території України залучали вільні кошти на вклади, обслуговували обіг державних цінних паперів та проводили розрахунково-касове обслуговування населення. Залучені на вклади кошти протягом року акумулювалися на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку СРСР на території України.
		Відповідно до встановленого порядку, щорічно ( після закінчення календарного року) загальна сума залишку коштів на кореспондентських рахунках установ Ощадного банку СРСР на території України списувалися на кореспондентський рахунок Правління Ощадбанку СРСР, а останнє передавало їх Державному банку СРСР та Міністерству фінансів СРСР.
		Згідно Угоди, підписаної Головою Нацбанку України, Ощадбанк СРСР з коштів, які значилися у розрахунках з Правлінням Ощадбанку СРСР у розмірі 82,9 млрд. руб. оформляє як міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку СРСР на термін до врегулювання питання про розподіл внутрішнього боргу СРСР та відповідного врегулювання розрахунків між Ощадбанком СРСР і Держбанком СРСР. Передбачалось, що у 1991 році Ощадбанк СРСР сплатить за цей кредит плату у встановленому на цей рік розмірі; розмір плати на 1992 та наступні роки буде встановлюватися спеціальною угодою сторін. Решту коштів у розмірі 1,4 млрд. рублів переоформлено у міжбанківський кредит ощадних банків республік Ощадбанку СРСР під 7 відсотків річних терміном до врегулювання Ощадбанком СРСР розрахунків з Мінфіном СРСР по державному боргу.
		13 березня 1992 року в м. Москва державами-учасницями СНД підписано Угоду про принципи і механізми обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР. Відповідно до зазначеної Угоди (стаття 1) заборгованість населенню з боку уряду колишнього СРСР по залишку вкладів в ощадних банках була віднесена до державного внутрішнього боргу. Згідно статті 2 Угоди, її Сторони беруть на себе зобов`язання з погашення державного внутрішнього боргу колишнього СРСР перед населенням у сумах пропорційно залишку заборгованості, яка рахувалася станом на 1 січня 1991 року на балансах закладів Ощадбанку СРСР на території кожної із Сторін. Зазначена Угода набула чинності з дати її підписання.
		Відповідно до ноти Міністерства закордонних справ України до Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав, при підписанні Угоди від 13 березня 1992 року Українська Сторона підтримала пропозицію Республіки Білорусь про необхідність одночасного вирішення питання про поділ активів і пасивів колишнього Державного банку СРСР шляхом укладення окремої угоди. При цьому особливо підкреслювалось, що заборгованість, яка налічувалась на 1 січня 1991 року на балансах установ Ощадбанку СРСР на території кожної з держав-учасниць Співдружності, утворилась у зв`язку з вилученням союзними органами коштів з Ощадбанку. Виходячи з цього, міжнародно-правові зобов`язання України, що випливають з Угоди від 13 березня 1992 року, в тому числі стосовно погашення відповідної заборгованості уряду колишнього СРСР населенню щодо залишку вкладів у ощадних банках на території України, виникають лише після поділу активів і пасивів колишнього Державного банку СРСР.
		Таким чином, згідно з Угодою від 13 березня 1992 року для України зобов`язання по сплаті заборгованості її громадянам по залишку вкладів в установах Ощадного банку СРСР виникають лише після розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку СРСР. На теперішній час розподілу активів та пасивів колишнього Державного банку СРСР не відбулося, а отже зобов`язання для України за Угодою від 13 березня 1992 року не виникли.
		За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що заходи спрямовані Державою Україна на відновлення та збереження заощаджень громадян, які були вкладниками в установах Ощадбанку колишнього СРСР, перш за все вживаються Державою, як гарантом захисту майнових інтересів своїх громадян, а не основним боржником у даних правовідносинах. 
		Слід зауважити, що процес міжнародного врегулювання питання щодо повернення вкладів колишнього Ощадного банку СРСР є досить тривалим. Між тим, судом встановлено відсутність порушення Державою Україна прав позивача ОСОБА_1 , як вкладника фінансових установ колишнього СРСР.
		Поняття «дискримінація» закріплено в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Проте, в судовому засіданні не встановлено жодної обставини, яка б свідчила про наявність будь - якої ознаки дискримінації відносно позивача ОСОБА_1 , як вкладника фінансових установ колишнього СРСР, з боку держави Україна, як прямої, так і непрямої.
		Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач в якості відповідачів вказує АТ «Державний ощадний банк України» та Міністерство фінансів України. Проте, заявлені позивачем позовні вимоги стосовно відповідачів, зокрема Міністерства фінансів України, не розмежовані, в позовній заяві відсутній виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до кожного з відповідачів, не чітким є і спосіб захисту, а тому позовні вимоги підлягають уточненню щодо кожного із відповідачів. Вимоги викладено лише шляхом викладу теоретичних аспектів права, здійснено цитування та посилання на непідтверджені належними, допустимими та достатніми доказами. Також посилання на певні суми, розрахунки не підтверджено взагалі жодними належними, допустимими та достовірними доказами.
		Таким чином, відсутність конкретизації предмета позовних вимог, у свою чергу свідчить, що предмет спору у повному обсязі не визначений, натомість зміст та кількість позовних вимог не сприяють ефективному розгляду справи, та, серед іншого, впливають на вирішення питання підвідомчості спору конкретному суду, що суперечить принципам цивільного судочинства.
		З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
		Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Судовий збір компенсується за рахунок держави.
		На підставі викладеного та керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 23, 1166 ЦК України, ст. 1, 2, 3, 5, 6, 7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», постановою пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Міністерства фінансів України про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди внаслідок позбавлення громадянина СРСР/України особистої власності - трудових заощаджень, отримувати їх за першою вимогою та успадковувати - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
		Відповідач 1: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», адреса: вул. Госпітальна, 12-Г, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00032129.
		Відповідач 2: Міністерство фінансів України, адреса: вул. Грушевського, 12/2, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ 00013480.
		 
		Повний текст рішення складено 04.09.2023 року.
		 
		Суддя                                                                                       Г. О. Матійчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...