Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/3945/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Колабораційна діяльність.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2023. Зареєстровано: 06.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2023.
Дата набрання законної сили: 05.10.2023
Номер судового провадження: 1-кп/202/475/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022052420000359

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		202/3945/23
		1-кп/202/475/2023
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 вересня 2023 року                                                                         м. Дніпро
		 
		Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі: 
		головуючого - судді                 ОСОБА_1 ,
		за участю секретаря                         ОСОБА_2 ,
		прокурора                                 ОСОБА_3 ,
		захисника обвинуваченого                 ОСОБА_4 , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Індустріального районного суду міста Дніпропетровська кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022052420000359 від 10 жовтня 2022 року відносно:
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с.Ямпіль Краснолиманського району Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).
		До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до ч.4 ст.2 Статуту ООН всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року №36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями від 16 грудня 1970 року №2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21 грудня 1965 року №2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14 грудня 1974 року №3314 (XXIX), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має право здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності,військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Декларації Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (XXIX) серед іншого визначено: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної та політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є перш за все свідченням акту агресії.
		Будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно наведеним вище актам.
		Жодні міркування будь-якого характеру, з політичних, економічних, військових чи інших причин не можуть бути виправданням агресії.
		Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
		16 липня 1990 року вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
		Згідно з п.п.1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31 травня 1997 року відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року ШЗ/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст.2-3 зазначеного Договору Російська Федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису і карти державного кордону, які с додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей відноситься до території України.
		Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
		Згідно з ч.1 ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.
		Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, із зазначених міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, випливає, що дії РФ на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала в 2014 році анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств на сході держави, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
		Наведені вище факти розв`язання та ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України, здійснення підривної діяльності, в тому числі, і шляхом вторгнення підрозділів ЗС РФ на територію півострова Крим, захоплення державних установ, організацій та військових частин із 27 лютого 2014 року широко висвітлювалися більшістю засобів масової інформації України та іноземних держав, у зв`язку з чим були достовірно відомі ОСОБА_5 .
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
		06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рц/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.
		11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № З-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891- VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.
		17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення, у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 2 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.
		21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т.4 а.175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).
		11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.
		Надалі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.
		Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України 
		№ 1207-УІІ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Реакцією на такі дії Російської Федерації, стало прийняття Верховною Радою України 21 квітня 2015 року постанови № 337-VIII «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 
		2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання п анексії.
		Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України Російської Федерації та світовою спільнотою, 21 лютого 2022 року Російською Федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
		22 лютого 2022 року Президент Російської Федерації, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил РФ за межами РФ, яке було задоволено.
		24 лютого 2022 року о 05 годині Президент Російської Федерації оголосив про рішення розпочати військову операцію в Україні.
		У подальшому, Збройними силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ, здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам зброї та підрозділам ЗСУ, також військовими формуваннями РФ здійснено вторгнення на територію суверенної держави Україна.
		24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 введено в Українівоєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк діївоєнного стану продовжено Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/22 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022 - востаннє з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.
		Відповідно до п.п.6,7 ч.1 ст.11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.
		Тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
		Згідно ст. 42 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: положення про закони і звичаї війни на суходолі (1907 року) територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.
		Внаслідок розв`язання і ведення агресивної війни, починаючи з 24.02.2022 збройними формуваннями російської федерації тимчасово окуповано частини території Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Сумської, Харківської, Херсонської областей.
		Зокрема, починаючи з 21.05.2022 до 01.10.2022, Російською Федерацією тимчасово окуповано територію населених пунктів Лиманської міської територіальної громади Донецької області.
		Далі, представниками Російської Федерації на тимчасово окупованій території смт. Ямпіль, Лиманської міської територіальної громади Донецької області створено підпорядковану, керовану та фінансовану Російською Федерацією окупаційну адміністрацію, в яку входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України. 
		При цьому, представники підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів узурпували виконання владних функцій держави на тимчасово окупованій території смт. Ямпіль Лиманської міської територіальної громади Донецької області, здійснювали підбір кадрів для зайняття посад в незаконних самопроголошених органах, у тому числі із числа громадян України, які на той час перебували на вказаній тимчасово окупованій території. Кінцевою метою окупаційних органів, є інтеграція та подальше незаконне включення захопленої частини суверенної держави Україна до складу російської федерації.
		21.05.2022 «указом т.зв. «главы ДНР» «О внесении изменений в указ главы ДНР», «поселок городского типа Ямполь (Краснолиманского района) входит в администрацию города Енакиево». 
		У подальшому, 12.06.2022 «указом» т.зв. «главы ДНР» № 285 «Об администрации города Красный Лиман» на тимчасово окупованій території м. Лиман Донецької області створена не передбачена законодавством України т.зв. «местная администрация Донецкой Народной Республики - администрация города Красный Лиман», яка була розташована за адресою: Донецька область Краматорський район, м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 46, та на яку незаконно покладено здійснення функції властивих міській раді України. 
		Так, у громадянина України ОСОБА_5 , обізнаного про факт ведення Російською Федерацією агресивної війни проти України з мотивів непогодження з політикою чинної влади в Україні та підтримки входження тимчасово окупованих територій України до складу вказаної держави, невизнання РФ поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані її території, виник умисел на співпрацю з представниками держави агресора.
		З початку червня 2022 року по середину вересня 2022 року, (більш точна дата досудовим розслідування не встановлена),громадянин України ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій території - у смт. Ямпіль, Краматорського району, Донецької області, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, надав добровільну згоду і був призначений на посаду т.зв. «главы поселкового совета пгт. Ямполь, администрации г. Красный Лиман ДНР», створеного на тимчасово окупованій території окупаційною адміністрацією російської федерації.
		У період часу з початку червня 2022 року по середину вересня 2022 року, (більш точна дата судом не встановлена), громадянин України ОСОБА_5 , перебуваючи на вказаній вище посаді, знаходячись за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , виконував наступні організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції: організація отримання від представників т.зв. «МНС» окупаційної влади гуманітарної допомоги; акумулювання зібраної інформації та документації, яку у подальшому передавав до окупаційної адміністрації м. Красний Лиман (Лиман); організація перепису населення смт. Ямпіль; організація збору заяв на отримання місцевими мешканцями будівельних матеріалів та твердого палива; організація та розподіл земельних ділянок серед мешканців смт. Ямпіль; організація інших заходів, направлених на вирішення соціальних питань, та ремонту житла жителів смт. Ямпіль.
		Таким чином, громадянин України ОСОБА_5 , у період часу з початку червня 2022 року по середину вересня 2022 року (більш точна дата в ході досудового розслідування не встановлена), перебуваючи на т.зв.посаді «главы поселкового совета пгт. Ямполь, администрации г. Красный Лиман ДНР», виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
		Таким чином, громадянин України ОСОБА_5 , у період часу з початку червня 2022 року по середину вересня 2022 року (більш точна дата судом не встановлена), перебуваючи на т.зв. посаді «главы поселкового совета пгт. Ямполь, администрации г. Красный Лиман ДНР», виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційнійадміністраціїдержави-агресора.
		Відповідно до положень ч.5 ст.374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		Відповідно до ч.2 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення розгляду за процедурою in absentia, слідчий суддя виходив із того, що інкримінований обвинуваченому злочин та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч.2 ст.297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так, відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.
		З огляду на положення КПК України та Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи, суд зазначає про таке.
		З 24.02.2022 року АТ «Укрпошта» припинено приймання всіх видів міжнародних поштових відправлень призначенням до російської федерації, а також поштових відправлень до тимчасово окупованої території.
		Відповідно до ч.4 ст.548 КПК України оригінал запиту про міжнародно-правову допомогу надсилається за кордон поштою, то в умовах припинення АТ «Укрпошта» приймання всіх видів поштових відправлень призначенням до російської федерації та поштових відправлень до тимчасово окупованої території, виконати вимоги КПК України та міжнародних договорів щодо вжиття необхідних заходів з метою отримання правової допомоги у кримінальному провадженні на території російської федерації та тимчасово окупованої території немає можливості.
		Повістки про виклик ОСОБА_5 , повідомлення про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України, шляхом публікування на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на стадії судового розгляду - на офіційному веб-сайті Індустріального районного суду м.Дніпропетровська, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр» в рубриці «Оголошення», а копію процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_5 , на виконання вимог ч.2 ст.297-5 КПК України направлялись захиснику. Будь-які клопотання від обвинуваченого на адресу суду не надходили.
		Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Дніпропетровській області адвоката ОСОБА_4 уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст.46,47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 .
		Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2023 року, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно обвинуваченого.
		З огляду на зазначене, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику та розшуку ОСОБА_5 , щоб забезпечити останньому можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.
		Після постановлення ухвали слідчого Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 лютого 2023 року, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_5 , відповідно до вимог ч.4 ст.46 КПК України, ст.42 КПК України, п.8 ч.2 ст.51 КПК України та ч.2 ст.297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) здійснював його захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, знайомився з матеріалами кримінального провадження.
		Крім цього, згідно з ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 29 травня 2023 року відносно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні приймав участь захисник ОСОБА_4 , який був захисником на стадії досудового розслідування і обізнаний з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
		Судом також вживалися заходи про виклик обвинуваченого для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим на кожне судове засідання останній викликалася у порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному сайті Індустріального районного суду м.Дніпропетровська.
		Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймав участь у дослідженні доказів, звертав увагу суду на роль обвинуваченого у вчиненому кримінальному правопорушенні, виступав у дебатах, в яких просив суд визнати ОСОБА_5 невинуватим у вчиненні інкримінує мого злочину. 
		Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у цьому кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що стороною обвинувачення вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_5 на захист та доступ до правосуддя.
		У свою чергу суд звертає увагу на те, що всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачений був поінформований належним чином про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді.
		За таких обставин, відповідно до вимог ст.323 КПК України, суд вважає що є всі правові підстави проводити розгляд цього кримінального провадження за правилами спеціального судового провадження.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч.3 ст.323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у цьому випадку має бути підвищений.
		Також прокурором долучено у судовому засіданні процесуальні документи, складені під час проведення досудового розслідування, на підтвердження законності вчинення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
		Вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України підтверджується зібраними та безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами. 
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 суду пояснила, що проживає у с.Ямпіль, яке з кінця квітня по кінець вересня 2022 року перебувало під окупацією. На початку вересня 2022 року до її дому, разом із російськими військовими, приїхав ОСОБА_5 та повідомив, що її начебто обрано сільською головою с.Ямпіль. На пропозицію зайняти посаду сільського голови свідок відповіла відмовою. В подальшому свідку стало відомо, що ОСОБА_5 погодився виконувати обов`язки голови с.Ямпіль. Після деокупації селища, місце перебування ОСОБА_5 свідку невідомо. 
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що мешкає у с.Ямпіль. Приблизно з кінця квітня по кінець вересня 2022 року селище перебувало під окупацією. Під час окупації ОСОБА_5 був сільським головою та співпрацював із комендантом окупаційної влади. Займався гуманітарною допомогою та оформленням пенсій. Також виділив собі земельну ділянку. Під час звільнення селища, втік разом із російськими військовими. 
		Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що проживає у с.Ямпіль. Приблизно з кінця квітня по кінець вересня 2022 року селище перебувало під окупацією. 22 червня 2022 року до неї додому прийшли військові так званої ЛНР та повідомили про вибори старости села. На вибори вона не пішла. Потім їй стало відомо, що старостою села обрали ОСОБА_5 . Після заняття вищезазначеної посади, ОСОБА_5 займався переписом населення. Після деокупації селища, місце перебування ОСОБА_5 свідку невідомо. 
		Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 суду пояснив, що проживає у с.Ямпіль. з 28 квітня по 28 вересня 2022 року селище перебувало під окупацією так званої лнр. Приблизно наприкінці травня 2022 року військові так званої лнр провели вибори сільського голови, на яких ОСОБА_5 було призначено сільським головою. Після деокупації селища, місце перебування ОСОБА_5 свідку невідомо. 
		Провина обвинуваченого підтверджується також письмовими доказами.
		Повідомленням про вчинення кримінального правопорушення Департаменту військової контррозвідки СБУ від 09.10.2022 №17/5/5-508, де зазначено, що приблизно на початку червня 2022 року, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, усвідомлюючи здійснення відкритої російської агресії, яка розпочалась приблизно о 04 годині ранку 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, усвідомлюючи російську агресію проти України, перебуваючи на території с.м.т.Ямпіль Краматорського району, Донецької області, вступив в злочинну змову з окупаційними військами Російської Федерації та представниками так званої «ДНР» та добровільно зайняв посаду - голова органу виконавчої влади с.м.т.Ямпіль, в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території;(т.2 а.с.15-24);
		Протоколами огляду інтернет-ресурсу з додатками щодо наказу голови ДНР про створення місцевої адміністрації м.Красний Лиман (т.2 а.с.59-65);
		Протоколом огляду інтернет-сайту з додатками щодо наказу голови ДНР від 21.02.2022 (т.2 а.с.66-74);
		Протоколом огляду інтернет-сайту з додатками щодо наказу голови ДНР о прийняття тимчасового положення про місцеві адміністрації ДНР (т.2 а.с.75-88);
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.12.2022 за участю свідка ОСОБА_10 , який на фото №1 впізнав ОСОБА_5 , яку особу, яка під час окупації м.Ямпіль був призначений на посаду т.з.в. сільського голови с.Ямпіль Краснолиманського району та перебував на займаній посаді з червня 2022 року по вересень 2022 рік та виконував функції сільського голови с.Ямпіль адміністрації м.Красний Лиман т.зв. ДНР (т.2 а.с.103-105);
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.12.2022 за участю свідка ОСОБА_7 , яка на фото №2 впізнала ОСОБА_5 , яку особу, яка під час окупації м.Ямпіль був призначений на посаду т.з.в. сільського голови с.Ямпіль Краснолиманського району та виконував функції сільського голови с.Ямпіль адміністрації м.Красний Лиман т.зв. ДНР (т.2 а.с.106-108);
		Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.12.2022 за участю свідка ОСОБА_6 , який на фото №1 впізнав ОСОБА_5 , яку особу, яка під час окупації м.Ямпіль був призначений на посаду т.з.в. сільського голови с.Ямпіль Краснолиманського району та перебував на займаній посаді з червня 2022 року по вересень 2022 рік та виконував функції сільського голови с.Ямпіль адміністрації м.Красний Лиман т.зв. ДНР (т.2 а.с.109-111);
		Постановою слідчого в ОВС СВ 2 управління (з дислокацією у м.Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях про оголошення ОСОБА_5 у розшук (т.2 а.с.170-171).
		Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недопустимими та недостовірними. Будь-яких інших доказів у ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду надано не було.
		Порушень процесуального закону щодо руху кримінального провадження, повноважень сторони обвинувачення на всіх стадіях процесу судом не виявлено.
		Відповідно до ст.94 КПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Вважаючи достатньо забезпеченими в ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення на надання ними доказів на підтвердження та спростування висунутого обвинувачення, суд виходить із принципів реалізації права особи на справедливий суд, який закріплений в ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
		Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України, за обставин, встановлених судом.
		Дії обвинуваченого  ОСОБА_5  суд кваліфікує за ч.5 ст.111-1 КК України. 
		Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а відповідно до ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо призначення покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд враховує, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працює, на утриманні нікого не має.
		Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст.66 КК України судом не встановлені.
		Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому відповідно до ст.67 КК України є вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану.
		Враховуючи ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, керуючись принципом справедливості та індивідуалізації призначення покарання, суд приходить до висновку про необхідність призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій в органах влади, установах, підприємствах та організаціях незалежно від форми власності з конфіскацією всього належного обвинуваченому майна, оскільки суд, застосовуючи принцип індивідуалізації покарання, переконаний, що таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення, попередження вчинення нових злочинів.
		На переконання суду, призначення обвинуваченому саме такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов`язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
		При цьому, підстав для застосування положень статті 69 КК України до обвинуваченого ОСОБА_5 суд не вбачає.
		Долю речових доказів судом не вирішується відповідно до ч.9 ст.100 КПК України, оскільки вони суду не надавалися та судом не досліджувалися.
		Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.369-371, 373, 374 КПК України, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК Українита призначити їй покарання у виді 9 (дев`ять) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, місцевого самоврядування на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією майна на користь держави.
		Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного затримання.
		Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування рахувати з моменту відбуття основного покарання.
		Копію вироку, яка підлягає врученню обвинуваченому, вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті суду відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                 ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...