Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/7543/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2023. Зареєстровано: 06.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.09.2023.
Дата набрання законної сили: 24.11.2023
Номер судового провадження: 1-кп/761/2623/2023
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016000000003319

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 761/7543/23
		Провадження №1-кп/761/2623/2023 
		В И Р О К 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		29 серпня 2023 року                                                                 місто Київ
		 
		Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 (у режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження № 42016000000003319 від 16 листопада 2016 року за обвинуваченням
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Нальчик, російська федерація, громадянки України, колишньої судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України
		У С Т А Н О В И В:
		Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
		Згідно із ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. 
		Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.
		Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
		Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
		Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
		Частиною другою ст. 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.
		Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації на правах суб`єкта федерації. 
		Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу російської федерації на правах суб`єкта федерації. 
		Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім російської федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя. 
		Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.
		У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».
		Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».
		Надалі, 18.03.2014 між російською федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації.
		В подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад російської федерації.
		Так, відповідно до ч. 2 ст.13 «О судебной системе российской федерации» від 31 грудня 1996 року № 1-ФКЗ: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб`єктів російської федерації і спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом і федеральним законом про статус суддів.
		Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону російської федерації від 26.06.1992 № 3132-I зі змінами та доповненнями «О статусе судей в российской федерации» - президент російської федерації в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді Верховного суду російської федерації представляє для призначення раді федерації федеральних зборів російської федерації або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові верховного суду російської федерації.
		Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»:
		1. Правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом.
		2. У Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством російської федерації.
		3. З ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з верховним судом російської федерації, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства російської федерації і законодавства Республіки Крим.
		4. Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим.
		Окрім того, 20.03.2014 державною думою російської федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.
		Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя.
		Відповідно до п. 1 ст. 9 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди російської федерації (федеральні суди) відповідно до законодавства російської федерації про судову систему.
		Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в російську федерацію Республіки Крим і утворення в складі російської федерації нових суб`єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах російської федерації, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства російської федерації, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред`являються законодавством російської федерації про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється вищою кваліфікаційною колегією суддів російської федерації.
		Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі судової системи, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід`ємної території України.
		У той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.
		Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		В подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.
		Також, відповідно до статті 64 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Конвенція) кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.
		У контексті окупації Криму російська федерація, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами.
		Проте, федеральним законом рф №154-Ф3 від 23.06.2014 «О создании судов российской федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» створено систему судів на території Республіки Крим, зокрема незаконно створено «Севастопольский городской суд».
		Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, громадянка України ОСОБА_5 , будучи суддею та відповідно до Постанови Верховної Ради України № 239-VІ від 20.03.2008 займаючи посаду судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади російської федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополя системи незаконних судових органів російської федерації, вчинила дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України. 
		Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію російською федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим, Севастопольської міської ради та російської федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації, усвідомлюючи, що так званий «Севастопольский городской суд», відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим та м. Севастополя, діючи в інтересах російської федерації, перебуваючи в м. Севастополі упродовж березня - квітня 2014 року продовжила роботу у складі незаконного органу судової влади російської федерації на території АР Крим та м. Севастополя на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому указом президента російської федерації № 786 від 19.12.2014 була призначена на посаду судді незаконно утвореного «Севастопольского городского суда», чим надала допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст. 9 «федерального конституційного закону» російської федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.
		Продовжуючи свою злочинну діяльність щодо надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України шляхом придушення спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, посилення заходів тимчасової окупації півострова та впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом, громадянка України ОСОБА_5 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи незаконність дій окупаційної влади, незаконність застосування на території України законодавства російської федерації, перебуваючи в приміщенні так званого «Севастопольского городского суда» по вул. Суворова, 20, м. Севастополь, діючи в інтересах російської федерації, керуючись нормами законодавства російської федерації 21.01.2015, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 12-12/2015, 27.01.2016, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22-45/2016, 22.04.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22-225/2020, 16.04.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22К-189/2020, 16.04.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22К-200/2020, 25.03.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22-186/2020, 18.03.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22-143/2020, 17.03.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22-160/2020, 16.03.2020, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалила рішення у справі № 22-101/2020.
		Допомога ОСОБА_5 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим та м. Севастополя на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації, сприяння окупаційним органам влади у придушенні спротивів окупації півострова з боку громадян України на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та допомога у впровадженні практики переслідування осіб, що перебувають під захистом призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова. 
		Таким чином, ОСОБА_5 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України, а саме умисне діяння, вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності України, а саме: в наданні іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
		Прокурор у судовому засіданні обставини, визначенні в обвинувальному акті підтримав у повному обсязі, в обґрунтування винуватості обвинуваченої зазначив, що подані письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій  ОСОБА_5 , а кваліфікація кримінального правопорушення є вірною для того, щоб довести винуватість ОСОБА_5 поза розумним сумнівом. Відтак, прокурор просив суд визнати ОСОБА_5 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити їй покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої (in absentia) ОСОБА_5 , яка показань суду не надавала, та будь-яких клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.
		Відповідно до ухвали суду від 03 квітня 2023 року постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
		Повістки про виклик обвинуваченої ОСОБА_9 у судові засідання, а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачена над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		У той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_5 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.
		Водночас, це кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.
		Захисник обвинуваченої ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 , обґрунтовуючи неможливість ухвалення обвинувального вироку, зазначила, що проведення спеціального судового розгляду за відсутності обвинуваченої порушує її гарантоване державою право на захист, оскільки на її думку вона не повідомлена належним чином час та місце розгляду кримінального провадження щодо неї. На думку захисника на даний момент відсутні законні підстави для визнання обвинуваченої винною.
		Так, судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
		Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання ЗС російської федерації на території України.
		06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
		11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.
		Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.
		17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
		18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим», та утворення у складі рф нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.
		11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.
		Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.
		Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
		Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
		Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.
		На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які досліджені судом:
		- заяву народного депутата України ОСОБА_10 про кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 109, 110, 110-2 КК України, відповідно до якої останній повідомляє Генерального прокурора України про обставини ймовірного вчинення кримінального правопорушення суддями на тимчасово окупованій території АР Крим;
		- повідомленням Голови ВККС України про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України, відповідно до якого останній повідомляє Генерального прокурора України про те, що ОСОБА_5 здійснює правосуддя іменем російської федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України, що є порушенням присяги судді та містить ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;
		- постанова Верховної Ради України від 23.09.2004 №2039-IV про обрання ОСОБА_5 на посаду судді Нахімовського районного суду міста Севастополя безстроково;
		- - постанова Верховної Ради України від 20.03.2008 №239-VІ про обрання ОСОБА_5 на посаду судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду безстроково;
		- постанова Верховної Ради України від 19.04.2016 №1278-VІІІ про звільнення  ОСОБА_5  з посадисудді Севастопольського апеляційного адміністративного суду у зв`язку із порушенням присяги судді;
		- інформацією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 № 18-2153/15, відповідно до якої заява судді ОСОБА_5 про переведення до інших судів на території України не надходила;
		- указом президента російської федерації «о назначении судей федеральных судов» від 19.12.2014 № 786, ОСОБА_5 призначено на посаду «судді» незаконно створеного «Севастопольського городского суда»;
		- протокол огляду офіційного сайту «судові акти рф», яким встановлено, що ОСОБА_5 , будучи «суддею» незаконно створеного «Севастопольського городского суда» виносила «рішення» іменем російської федерації та за законодавством країни-агресора рф;
		- протокол огляду від 02.02.2015;
		- протокол огляду від 07.04.2015;
		- протокол огляду від 30.03.2021;
		- протокол огляду від 09.02.2023.
		Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
		Згідно із вимогами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
		Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
		Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.
		Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона.
		Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.
		Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014) державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
		При ухваленні вироку відносно обвинуваченої ОСОБА_5 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
		Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява № 39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
		Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
		Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
		Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
		Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.
		Відповідно до ст. ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.
		При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
		Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.
		Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
		Так, ОСОБА_5 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та залишається громадянкою України по теперішній час, незалежно від місця її проживання, та фактичне набуття ОСОБА_5 громадянства російської федерації не впливає на зміст її правових відносин з Україною, за якими вона визнається лише громадянкою України.
		Так, з досліджених доказів судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи суддею Севастопольського апеляційного адміністративного суду, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склала своїх повноважень судді та не вчинила жодних дій для звільнення її з посади судді.
		При цьому, ОСОБА_5 взяла участь у конкурсі на зайняття посади судді «Севастопольського городского суда», процедура якого передбачає в тому числі набуття громадянства російської федерації та в подальшому здійснювала «правосуддя» на цій посаді від імені російської федерації без припинення статусу судді.
		У той же час, вибір ОСОБА_5 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.
		Крім того, вказані докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_5 , як судді системи судів загальної юрисдикції України відбулось саме внаслідок порушення нею законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що остання вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
		Обставини здійснення ОСОБА_5 «правосуддя» від імені російської федерації на території АР Крим без припинення статусу судді «Севастопольського городского суда» відповідно до законів України, як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів.
		Також, з наданих доказів убачається, що ОСОБА_5 , обіймаючи посаду судді «Севастопольського городского суда» на окупованій території АР Крим, здійснювала «правосуддя» на підставі законодавства російської федерації та приймала рішення у справах, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачена надала допомогу державним органам рф у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинила шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
		Таким чином, ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується її кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як судді, використовуючи під час здійснення «правосуддя» від імені рф власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим, здійснювала тривалий час правосуддя від імені рф.
		Більш того, здійснення ОСОБА_5 «правосуддя» від імені російської федерації свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України та присяги судді, оскільки її дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.
		Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.
		Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.
		Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянкою України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.
		Особі, яка вчинила кримінальні правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нового кримінального правопорушення.
		Обираючи обвинуваченій ОСОБА_5 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченої та обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.
		Обставин, які б, відповідно до вимог ст. ст. 66-67 КК України, пом`якшували чи обтяжували покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.
		Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_5 , маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов`язана об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, в порушення зазначених зобов`язань здійснила державну зраду, особу обвинуваченої, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією майна.
		При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність кількох обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
		Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя, не допускав будь-якої неналежної поведінки, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
		Отже, саме визначене покарання стосовно ОСОБА_5 на переконання суду, є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження вчинення нею, так і іншими особами кримінальних правопорушень.
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття її під варту.
		Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
		Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності з вимогами ст. 100 КПК України.
		Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.
		Керуючись статтями 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532, ч. 15 ст. 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд
		У Х В А Л И В:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити їй покарання у виді 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного їй майна.
		Строк відбування покарання ОСОБА_5 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання,тобто із дня фактичного взяття її під варту.
		Речові докази - залишити в матеріалах кримінального провадження.
		Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
		Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.
		 
		 
		 
		Суддя                                                                         ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...