Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/498/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: 06.09.2023. Зареєстровано: 07.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2023.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
		e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"22" серпня 2023 р.                                м. Рівне                              Справа № 918/498/23 
		 
		Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
		за позовом ОСОБА_1  ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - інформація відсутня)
		до Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш (мікрорайон Північний.1, Вараш, Вараський район, Рівненська область, 34400, код ЄДРПОУ 13969854)
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:  ОСОБА_2  ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - інформація відсутня)
		про визнання недійсним рішення парафіяльних зборів, про визнання недійсним статуту, визнання незаконним та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу та зміну керівника
		 
		у судове засідання учасники справи не з`явилися;
		 
		Згідно з ч. 3 ст. 222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		22 травня 2023 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області надійшов позов ОСОБА_1 до Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення парафіяльних зборів, про визнання недійсним статуту, визнання незаконним та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу та зміну керівника.
		Разом із позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову.
		Ухвалою від 24.05.2023 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі № 918/498/23  - відмовлено.
		Ухвалою від 24.05.2023 позовну заяву залишено без руху. Встановлено ОСОБА_1 спосіб та строк на усунення недоліків позовної заяви.
		06 червня 2023 року на поштову адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог, до якої долучено позовну заяву у новій редакції та докази надіслання позовної заяви в новій редакції відповідачу Релігійній організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 .
		Із нової редакції позовної заяви вбачається, що позивач просить суд задовольнити наступні немайнові вимоги:
		1. Визнати незаконним та скасувати рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш, які оформлені Протоколом від 05.04.2023;
		2. Визнати незаконним та скасувати, прийнятий на парафіяльних зборах 05.04.2023 Статут Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш у новій редакції із зміною найменування на Релігійна організація «Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш;
		3. Скасувати запис (реєстраційну дію) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.04.2023, яким змінено керівника юридичної особи - Релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви м. Кузнецовськ;
		4. Скасувати запис (реєстраційну дію) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.04.2023, яким внесено (зміни) до установчих документів юридичної особи - Релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви м. Кузнецовськ на Релігійна організація «Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш.
		Підставою поданого позову є незгода позивача, як одного із засновників Релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви, з рішенням парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" від 05.04.2023, оскільки, на думку ОСОБА_1 останнє прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, всупереч прийнятому 05.04.2023 на загальних парафіяльних зборах віруючих релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви, на яких були присутні 1528 членів, рішенню залишитися під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія, засудити російську агресію проти України, посилити молитви за українських воїнів та продовжувати допомагати їм.
		Позивач вказує, що від відповідача не було жодного повідомлення для ОСОБА_1 як засновника про час і місце проведення оспорюваних парафіяльних зборів від 05.04.2023, а саме рішення, що прийняте на даних зборах з порушенням чинного, станом на 05.04.2023, Статуту відповідача. 
		При цьому, як стверджує позивач, рішення приймалося не парафіяльними зборами, а зборами територіальної громади - особами, що є групою депутатів із іншими особами, що не є учасниками (засновниками, членами) релігійної громади.
		На переконання ОСОБА_1 , відповідач, вчиняючи відповідні дії, пов`язані з реєстрацією змін щодо зміни підлеглості, щодо змін до установчих документів релігійної організації, внесення відомостей щодо зміни керівника позбавив позивача можливості здійснити, реалізувати право, пов`язане управлінням діяльності юридичної особи, як засновника. Вказаними діями порушується її корпоративне право на участь в управлінні Релігійної організації, у зв`язку з чим, позивач була позбавлена прийняти участь у цих парафіяльних зборах та голосуванні із питань порядку денного цих зборів.
		Також ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог вказує на порушення своїх прав, що проявляються у свободі совісті та віросповіданні, права на вільне волевиявлення членства у релігійній організації відповідного підпорядкування та права на участь в управлінні.
		Ухвалою від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/498/23. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.07.2023.
		Ухвалою від 06.07.2023 оголошено перерву та повідомлено сторін, що наступне підготовче засідання відбудеться 20.07.2023.
		07 липня 2023 року на поштову адресу суду в межах встановленого судом процесуального строку від відповідача надійшов відзив із запереченнями проти задоволення позовних вимог. У відзиві Релігійна організація "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш в обґрунтування своєї правової позиції звертає увагу, що порушення прав позивача на свободу совісті та віросповідання не відбулося, позаяк законодавство України передбачає право релігійної громади вільно змінити свою підлеглість, а тому зміна цієї підлеглості, сама по собі, не може порушувати права на свободу віросповідання, так як це два окремих незалежних один від одного права, реалізація кожного з яких жодним чином не зачіпає можливість реалізації іншого. 
		Також відповідач стверджує, що якщо позивач не погоджується із рішенням оскаржуваних загальних зборів № 1 від 05.04.2023 про зміну канонічної підлеглості, то вона має право, надане ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", на утворення нової релігійної громади з бажаним канонічним підпорядкуванням, а не право на оскарження рішення про зміну підлеглості Релігійної громади та нової редакції Статуту релігійної громади, ухваленої за наслідком цього рішення. 
		Також відповідач вказує на відсутність порушених корпоративних прав ОСОБА_1 як засновника, адже вона має таке саме право на участь в управлінні релігійної громади, як і всі інші учасники такої релігійної громади, позаяк повноваження засновника релігійної організації закінчуються одночасно з її державною реєстрацією та набуттям нею статусу юридичної особи, після чого засновники набувають статусу членів релігійної громади. Жоден член (засновник, учасник) релігійної громади, включаючи ОСОБА_1 , не має частки в статутному капіталі відповідача, який взагалі як релігійна організація не є господарською організацією та відноситься до неприбуткових організацій. За законодавством в Україні в релігійній громаді не може бути фіксованого членства та виключно особа, яка бере участь у загальних зборах членів релігійної громади повноважна визначити або не визначати себе членом цієї релігійної громади. І це визначення жодним чином не може обмежуватися ні умовами статуту релігійної громади, ні волею будь-кого іншого чи необхідністю бути включеним до певного списку членів релігійної громади на підставі окремого рішення загальних зборів релігійної громади. 
		Відповідач підкреслює, що позивачем не доведено, що особи, які приймали участь у оскаржуваних зборах не відповідають критеріям, визначеним у законі чи п. 9 Статуту. Саме на позивача покладено обов`язок доведення, що кількість осіб, які підтримали рішення загальних зборів Релігійної громади про зміну підлеглості на користь Православної Церкви України, становила менше 2/3 від 50%+1 загальної кількості членів цієї релігійної громади. В той же час, позивачем у справі № 918/498/23 є одна фізична особа, а рішення загальних зборів Релігійної громади про зміну підлеглості на користь Православної Церкви України підтримало 951 особа з 1015 осіб присутніх, тобто більше ніж 2/3 голосів членів релігійної громади, а тому участь або неучасть позивача у цих загальних зборах жодним чином не могло вплинути на пропорцію тих, хто голосував "за".
		Також, відповідач у відзиві наголошує, що позивачем не надано доказів, що підтверджують факт проведення 05.04.2023 парафіяльних зборів Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ, за участю саме 1528 осіб, внаслідок яких релігійна громада прийняла рішення залишитись вірними УПЦ під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія, так само як і не додане саме рішення від 05.04.2023, списки парафіян, що голосували та Статут Релігійної громади в редакції станом на 05.04.2023, на положення якого посилається позивач.
		Ухвалою від 20.07.2023 закрито підготовче провадження у справі № 918/458/23. Призначено справу № 918/458/23 до судового розгляду по суті на 22.08.2023.
		07 серпня 2023 року на поштову адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив. У відзиві викладено клопотання, у якому адвокат Шумра Ірина Вікторівна просить суд продовжити позивачу строк на подачу клопотання про залучення у справу третіх осіб на стороні відповідача та залучити до справи в якості третьої особи на стороні відповідача Рівненську обласну державну військову адміністрацію, про що постановити ухвалу та за процесуальної потреби повернутись до стадії підготовчого провадження. Також у відповіді на відзив викладено клопотання про продовження строку на подачу клопотання про витребування доказів у відповідача, та витребувати у відповідача оскаржуваний протокол № 1 парафіяльних зборів Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії української православної церкви від 05.04.2023.
		22 серпня 2023 року на офіційну електронну пошту від представника позивача надійшли:
		- письмові пояснення, до яких долучено нові докази;
		- клопотання про залучення третіх осіб у справі № 918/498/23 (без самостійних вимог на стороні відповідача);
		- клопотання про перенесення судового засідання у справі на інший день з метою вирішити питання про продовження строків позивачу, витребування доказів та залучення третіх осіб, процесуального реагування відповідача.
		22 серпня 2023 року господарським судом Рівненської області отримано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи відповідача.
		22 серпня 2023 року судом встановлено, що сторони у судове засідання не з`явилися, явку своїх повноважних представників не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце проведення даного засідання.
		Так, позивач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання 22.08.2023, що підтверджується довідкою про надіслання на офіційну електронну адресу представника позивача ухвали від 20.07.2023.
		Звіт суду про направлення копії судового рішення на офіційну електронну пошту або на вказану стороною адресу електронної пошти є належним доказом отримання стороною такої копії.
		Згідно з ч. 7 ст. 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.
		Відповідно до ч.ч. 6 та 7 ст. 6 ГПК України: "Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування,              суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки              та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки",              реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.
		Відповідно до п. 17 розділу ІІІ положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 за № 1845/0/15-21 встановлено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
		Направлення копії судового рішення учасникам справи в електронній формі у разі наявності в особи офіційної електронної адреси є належним виконанням судом обов`язку з направлення копії судового рішення у порядку, встановленому процесуальним законом.
		Офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. 
		У постановах від 27.10.2021 у справі № 279/5407/20 (провадження № 61-8744св21) та від 10.02.2022 у справі № 359/5063/21 (провадження № 61-21505св21) Верховний Суд зазначив, що електронна адреса - це адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки "@" та доменного імені.
		При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім`я у домені "mail.gov.ua".
		Верховний Суд неодноразово виснував, що електронна пошта, яка містить доменне ім`я @mail.gov.ua, є офіційною.
		Ухвала від 20.07.2023 надіслана на офіційну електронну пошту представника позивача shumraira@gmail.com.
		Правомірність здійснення повідомлення сторони через електронну адресу про судове засідання по справі підтверджується висновками Верховного Суду.
		Отже, суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 належним чином повідомлена про час, дату та місце проведення судового засідання 22.08.2023.
		Відповідач належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення даного засідання 22.08.2023 під звукозапис у судовому засіданні 20.07.2023, що підтверджується розпискою від 20.07.2023 та протоколом судового засідання.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача належним чином повідомлена про час, дату та місце проведення даного засідання, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 20.07.2023) 29.07.2023 за трек-номером 3301312606039.
		Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті без участі представників позивача, відповідача та третьої особи.
		Господарський суд, дослідивши відповідь на відзив на предмет дотримання ОСОБА_1 вимог ГПК України на його подання, встановив наступне.
		Оскільки ОСОБА_1 отримала відзив 07.07.2023, про що свідчить витяг із офіційного веб-сайту Укрпошти в мережі Інтернет  https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html за трек-номером 3302813185692, відповідно 12.07.2023 сплинув процесуальний строк на подання даної заяви по суті спору.
		Засвідчений витяг з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення долучено судом до матеріалів справи № 918/498/23.
		Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про національного оператора поштового зв`язку» від 10.01.2002 № 10-р виконання функцій національного оператора поштового зв`язку покладено на Публічне акціонерне товариство «Укрпошта».
		Відповідно до п. 75 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, послуги поштового зв`язку оплачуються під час їх замовлення, якщо інше не передбачено відповідним договором, у національній валюті за діючими тарифами. За приписами п. 2 вказаних Правил підтвердженням надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо). Для автоматичної ідентифікації реєстрованих поштових відправлень за Правилами (п. 2) застосовується штрихова позначка, що побудована за певними правилами, - штриховий кодовий ідентифікатор (трек-номер), за яким можна ідентифікувати поштове відправлення.
		Також, згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядниками інформації для цілей цього Закону вважаються, зокрема, суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку, або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, і ПАТ «Укрпошта» є розпорядником інформації щодо універсальних послуг поштового зв`язку (умов постачання товарів, послуг та цін на них). Отже, враховуючи наведене, правомірним є використання відомостей, отриманих із офіційного сайту ПАТ «Укрпошта».
		З огляду на викладене вище, суд може користуватися відомостями, отриманими з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» за допомогою функції відстеження поштового відправлення за його трек-номером. До матеріалів справи може бути долучено засвідчений витяг з офіційного сайту ПАТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 991/6905/21, провадження № 51-5497км21).
		Як вбачається з відмітки відділення поштового зв`язку на конверті, ОСОБА_1 направила на адресу суду відповідь на відзив 03.08.2023, тобто поза межами встановленого судом процесуального строку.
		Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно з ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
		Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Господарський суд, розглянувши клопотання представника позивача про продовження строку для подання відповіді на відзив, дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на те, що оскільки процесуальний строк на відповідь на відзив встановлений судом, а не законом, суд може продовжити означений строк за умови якщо заява про продовження подана учасником справи до закінчення цього строку.
		У даному випадку строк на відповідь на відзив сплинув 12.07.2023, відтак у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви представника позивача про продовження даного строку.
		Крім того, як вбачається, представник позивача у відповіді на відзив вказує, що не мала можливості подати відповідь на відзив у строк, встановлений судом у зв`язку із тим, що у період із 16.07.2023 до 26.07.2023 перебувала у відпустці. Однак, суд вказує, що дані аргументи, наведені представником позивача є такими, що не підтверджують поважність причин пропуску строку на подання даної заяви по суті спору у строк до 12.07.2023. Крім того, суд зазначає, що помилковим є твердження представника позивача про те, що процесуальний строк для такої дії у суду та учасників 60 днів з дня відкриття провадження у справі.
		Наслідки пропуску процесуальних строків визначено положеннями статті 118 ГПК України.
		Зокрема, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
		Запровадження законодавчого обмеження процесуальних строків спрямоване, насамперед, на забезпечення юридичної визначеності у спірних правовідносинах.
		Встановлення процесуальних строків передбачене законом також для того, щоб дисциплінувати учасників судочинства та стимулювати своєчасне виконання ними певних процесуальних дій.
		Зважаючи на викладене у сукупності, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про продовження встановленого судом процесуального строку на подання відповіді на відзив та про залишення відповіді на відзив ОСОБА_1 без розгляду.
		Господарський суд, розглянувши клопотання представника позивача про продовження позивачу строку на подання клопотання про залучення у справу третіх осіб на стороні відповідача та залучити до справи в якості третьої особи на стороні відповідача Рівненську обласну державну військову адміністрацію, про що постановити ухвалу та за процесуальної потреби повернутись до стадії підготовчого провадження, - встановив наступне.
		Згідно з 4 ч. 2 ст. 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, серед іншого, вирішує питання про вступ у справу інших осіб.
		Згідно з ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права та обов`язки, встановлені ст. 42 цього Кодексу. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.
		Згідно з ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
		Як вбачається із матеріалів справи, судом не встановлювався строк для подання заяв чи клопотань про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, відповідно в силу норми ч. 2 ст. 119 ГПК України, - у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання представника позивача про продовження позивачу строку на подання клопотання про залучення у справу третіх осіб на стороні відповідача.
		Господарський суд, розглянувши клопотання представника позивача про залучення третіх осіб у справі № 918/498/23 (без самостійних вимог на стороні відповідача), дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
		В обґрунтування необхідності залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Рівненську обласну державну військову адміністрацію представник позивача зазначає наступне. 
		Представник позивача вважає, що у підготовчому засіданні вирішені не всі питання, які передбачені ГПК України, наприклад, не було остаточно визначено склад учасників судового процесу. Позивачка в позовній заяві посилається на не законність парафіяльних зборів РО, які були оформлені оскаржуваним протоколом від 05.04.2023. Позивачка посилається на факт звернення до Рівненської обласної державної військової адміністрації віі 11.04.2023, як органу влади, який приймає адміністративні рішення у питаннях реєстрації РО або РГ у Рівненській області. Звернення від 11.04.2023 обґрунтоване саме фактом прийняття ряду рішень на парафіяльних зборах за участі позивачки під головуванням настоятеля Собору, які є визначальними для релігійної організації. Рівненська обласна військова адміністрація будь-якої офіційної реакції на звернення та протокол парафіяльних збрів від 05.04.2023 не надала, відповіді не правила, при цьому прийняла оскаржуваний протокол № 1 від 05.04.2023, що викликає ряд закономірних питань до її представників. Позиція РВЛ є важливою у даній справі, виходячи з їх юридичного статусу в роботі із документами релігійних організацій. Водночас, відповідач також активно посилається на рішення Рівненської обласної військової адміністрації щодо реєстрації за оскаржуваним протоколом від 05.04.2023 як орган який відповідно до ст. 14 Закону Україні. «Про свободу совісті та віросповідання» є відповідальним за процес реєстрації релігійних організацій та робот із документами організацій. За таких умов є необхідним та доцільним залучити до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог па предмет спору на стороні відповідача Рівненську обласну державну військову адміністрацію для отримання від них документів та пояснень, які стосуються заявлених вимог та предмету спору.
		У відповідності до ч. 1 ст. 51 ГПК України якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.
		Таким чином, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов`язки щодо однієї зі сторін.
		Отже, особи, яких зазначає позивач як третіх осіб без самостійних вимог, мають перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.
		Підставою для вступу (залучення) в судовий процес таких третіх осіб є їх заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в них права на позов або пред`явлення до них позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
		Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору.
		Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.
		Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб.
		Відтак рішення у даній справі не впливає на права та обов`язки Рівненської обласної військової адміністрації щодо Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш.
		Окрім того, суд зазначає що державний реєстратор, зокрема і Рівненська обласна військова адміністрація зобов`язані будуть виконати рішення суду у разі скасування рішення державного реєстратора незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи ні.
		Щодо аргументів позивача про те, що доцільним буде залучення Рівненської обласної військової адміністрації до участі у справі для отримання від неї документів та пояснень які стосуються заявлених вимог на предмету спору  - суд зауважує наступне.
		За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відтак обов`язок доказування тих чи інших обставин, на які посилається позивач у даній справі, належить самій ОСОБА_1 як стороні, що є ініціатором спору.
		При цьому покладання на іншу особу обов`язку доказування чи підтвердження тих чи інших обставин, в тому числі спростування чи підтвердження фактів у справі не можна покладати на будь-яку іншу особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Зокрема, на Рівненську обласну військову адміністрацію не можна покладати обов`язок доказування у даній справі тих чин інших обставин або відбирання пояснень, в той час коли рішення у справі не може вплинути на її права чи обов`язки щодо однієї зі сторін.
		Рівненська обласна військова адміністрація діє виключно в межах визначених дискреційних повноважень і не втручається в діяльність релігійних організацій.
		Зважаючи на викладене, суд відмовляє у залученні до участі у справі в якості третьої особи,  яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Рівненську обласну військову адміністрацію.
		Крім того, господарський суд, розглянувши клопотання представника позивача про продовження строку на подачу клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме: оскаржуваний протокол № 1 парафіяльних зборів Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії української православної церкви від 05.04.2023, - дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в ч.ч. 2  та  3 ст. 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
		Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
		Відповідно до п.п. 1, 2, 6 та 7 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.
		Згідно із ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їхню реалізацію так, щоб забезпечити неухильне та своєчасне виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема й щодо дотримання позивачем строку подання клопотання про витребування доказів.
		Для цього позивач як учасник справи та особа, яка зініціювала спір повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, розумно використовувати наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
		Згідно із ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
		Отже, право на подання клопотання про витребування доказів може бути реалізовано позивачем виключно у строк, встановлений законом - разом із позовною заявою, а процесуальним наслідком пропуску такого строку є втрата права на вчинення стороною відповідної процесуальної дії.
		Суд наголошує, що зміст ст. 119 ГПК України свідчить про розмежування законодавцем понять «поновлення» та «продовження» процесуальних строків.
		Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
		Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
		Зважаючи на викладене, оскільки процесуальний строк на заявлення позивачем клопотання про витребування доказів визначений законом (та встановлений, що таке клопотання має бути подано разом з позовною заявою), а не судом, у суду відсутні правові підстави для задоволення заяви представника позивача про продовження даного строку.
		Як вбачається, в якості обґрунтування неможливості подання клопотання про витребування доказів у встановлений строк з причин, що не залежали від ОСОБА_1 , представник позивача зазначає, що 12.06.2023 судом було визначено процесуальний порядок подачі заяв по суті із доказами, які обґрунтовують подані пояснення та заперечення по суті справи. Підготовче судове засідання було призначено на 06.07.2023 та визначено справу слухати за правилами загального позовного провадження. У період між судовими засіданнями 06.07.2023 та 20.07.2023 позивачці надійшов примірник відзиву на позовну заяву, але він не містив додатків (доказів) якими обґрунтовано заперечення і  якими доказується проведення оскаржуваних зборів у визначеному порядку та відповідно до чинного законодавства. 3 огляду на таке, у позивача є слушні міркування та застереження спираючись на такі обставини говорити про те, що не всі обставини у підготовчому провадженні було вирішено для призначення справи до розгляду по суті. При цьому, представник позивача у період з 16.07.2023 по 26.07.2023 перебувала у відпустці поза межами міста Вараш та Рівненської області та не мала реальної змоги прибути в судове засідання 20.07.2023 для надання пояснень та з метою звернути увагу на очевидні факти неспроможності заперечень відповідача, які не підтверджені доказами та заявити інші клопотання у справі. До суду було направлено клопотання про перенесення судового засідання на інший і день, але так як представник не мала із собою ЕЦП (у відпустці), то суд не взяв до уваги клопотання на яке не було накладено ЕЦП заявника. Сама позивачка в силу віку та відсутності знань у сфері електронних послуг також не мала змоги у належний спосіб попередити суд про не можливість явки в судове засідання. Через такі обставини 20.07.2023 суд закрив підготовче провадження та визначив дату та час для відкриття слухання справи по суті. Але на переконання позивачки, через вищеописаний перебіг обставин, закриваючи підготовче провадження суд не врахував того, що для якісного, повного та всебічного дослідження справи та вирішення її по суті у підготовчому засіданні не було вирішено ряд критично важливих питань для постановлення в подальшому законного та обґрунтованого рішення у справі.
		Також представник позивача в обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання клопотання про витребування доказів зазначає, що  досліджуючи відзив, доводи та заперечення відповідача, позивач констатує той факт, що відповідач не надає суду та учасникам провадження жодного документу (доказу) який підтверджує факт проведення парафіяльних зборів від 05.04.2023, порядок та процедуру скликання та проведення зборів від 05.04.2023, доказів про результати голосування на зборах та їх фіксації від 05.04.2023.  Фактично суд позбавлений можливості дослідити основний доказ - оскаржуваний протокол від 05.04.2023. Водночас, витребувати такий доказ у суду та учасників є можливість тільки на стадії підготовчого провадження, яке на сьогодні закрито. З іншого боку, якщо відповідач не надає суду протокол, то слід говорити про відсутність парафіяльних зборів, як юридичного факту (доказів зворотнього немає, і позиція позивачки фактично підтверджена), а отже, позов підлягає задоволенню і реєстрація змін та нової редакції статуту є не законними, адже здійснені не на підставі проколу зборів (за його відсутності). Отже, позивач просить продовжити строк на подачу клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме: протокол парафіяльних зборів Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви від 05.04.2023. Процесуальний строк для такої дії у суду та учасників є (60 днів з дня відкриття).
		Господарський суд, дослідивши аргументи представника позивача, що стосуються поважності причин пропуску строку на подання клопотання про витребування доказів, дійшов висновку про їх безпідставність, позаяк адвокат Шумра Ірина Вікторівна не наводить жодного аргументу, який перешкоджав би позивачу подати клопотання про витребування від відповідача протоколу парафіяльних зборів Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви від 05.04.2023 разом із позовною заявою, ти паче що доводи та підстави позову позивач у позовній заяві обґрунтовує із посиланням серед іншого на даний протокол.
		Позивачем не наведено жодної поважної та обґрунтованої причини неможливості подання клопотання про витребування доказів у встановлений строк (разом з позовною заявою) з причин, що не залежали від неї, а законних підстав для задоволення клопотання про продовження процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів немає. Аргументи представника позивача про те, що процесуальний строк для такої дії у суду та учасників є 60 днів з дня відкриття провадження є таким, що суперечить закону.
		При цьому суд зауважує, що якщо позивач має на меті доказування тих чи інших обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог - йому необхідно дотримуватися процедури доказування із врахуванням властивостей доказів та процесуальних алгоритмів долучення доказів до матеріалів справи, а не сподіватися на те, що той чи інший доказ буде поданий іншою стороною у справі добровільно чи самостійно.
		З огляду на викладене у сукупності, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника позивача про продовження строку на подання клопотання про витребування доказів, а клопотання представника позивача про витребування доказів суд залишає без розгляду.
		Господарський суд, дослідивши письмові пояснення, надані представником позивача у справі № 918/498/23, до яких долучено докази, встановив наступне.
		Приписи п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України наділяють учасників справи правом надати суду пояснення.
		Водночас, як вбачається із пояснень, представник позивача подає її з метою уточнення своїх заперечень проти задоволення позовних вимог.
		Згідно з ст. 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
		Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
		Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
		Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.
		Суд зазначає, що пояснення, що надійшли від представника позивача за своєю суттю і змістом є відповіддю на відзив, строк на подання якого сплинув. При цьому судом не було встановлено для учасників справи, зокрема для позивача, строку для подання додаткових пояснень щодо якихось окремих питань, які виникли при розгляді справи, та не визначав необхідним подання додаткових пояснень у справі.
		При цьому суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 по справі 917/1338/18, де Велика Палата зазначила, що оскільки у поясненнях поза межами строку на касаційне оскарження особа навела додаткові доводи щодо наявності підстав для задоволення касаційної скарги, не просила дозволу подати такі пояснення, а суд поза межами цього строку не визнав їх подання необхідним, Велика Палата Верховного Суду залишає ці пояснення без розгляду. Аналогічна позиція стосовно письмових пояснень викладена у постанові ВП ВС по справі 477/2330/18 від 14.12.2022
		З урахуванням викладеного, суд вказує, що оскільки ОСОБА_1 не просила дозволу подати письмові пояснення, а суд за межами строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву не визнавав їх подання необхідним, - тому ці пояснення представника позивача від 21.08.2023 суд залишає без розгляду.
		Крім того, суд не бере до уваги докази, що долучені представником позивача до письмових пояснень від 21.08.2023 у зв`язку із залишенням письмових пояснень без розгляду та у зв`язку із тим, що строк на подання доказів, встановлений ст. 80 ГПК України сплинув, а позивач в порядку передбаченому ч. 4 ст. 80 ГПК України не повідомляла суд про те, що існують докази, які не можуть бути подані у встановлений законом строк з об`єктивних причин, та про те, що представник позивача подавала будь-які адвокатські запити з метою збирання доказів у справу № 918/498/23.
		Господарський суд, розглянувши клопотання представника позивача про перенесення судового засідання у справі на інший день з метою вирішити питання про продовження строків позичці, витребування доказів та залучення третіх осіб, процесуального реагування відповідача, - дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
		Як вбачається із клопотання представника позивача, адвокат Шумра Ірина Вікторівна обґрунтовує необхідність відкладення розгляду справи тим, що 12.06.2023 судом було визначено процесуальний порядок подачі заяв по суті із доказами, які обґрунтовують подані пояснення та заперечення по суті справи. Підготовче судове засідання було призначено на 06.07.2023 та визначено справу слухати за правилами загального позовного провадження. З клопотанням про продовження строків позивачу на реалізацію своїх прав було подано відповідь на відзив. Заперечень на відповідь на відзив та на клопотання про подовження строків позивачка не отримала. Ухвала суду щодо подовження строків позивачка не отримувала, в ЄДРСР такого не віднайдено. 21.08.2023 подано письмові пояснення та докази, а також поставлено питання про дослідження доказів у публічно доступному просторі під час дослідження доказів на чому позивачка наполягає з викликом учасників в судове засідання. Водночас, у справу залучено ще одного представника позивачки, який фізично не має змоги прибути в судове засідання через перебування у відпустці. З огляду на викладене представник позивача просить суд забезпечити належну можливість для захисту прав та інтересів позивачки та надати можливість користатись допомогою в суді у повному обсязі. Виходячи з такого, просить клопотання про подовження строків, залучення третіх осіб, витребування доказів, вирішення інших питань вирішити 22.08.2023, а засідання по суті справи перенести на інший день про що повідомити завчасно.
		Згідно з ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 ГПК України.
		Суд зазначає, що позивачем не доведено наявності жодної із підстав для відкладення розгляду справи, наведених у ч. 2 ст. 202 ГПК України.
		Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		За змістом ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		При цьому, стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").
		Зважаючи на відсутність обмежень щодо кількості представників, які можуть представляти особу позивача в суді, у суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи з підстав того, що наразі особу позивача окрім Шумри Ірини Вікторівни представляє інший адвокат, який не має можливості забезпечити свою явку у судове засідання через перебування у відпустці. Крім того, доказів, що підтверджують повноваження іншого адвоката на представлення інтересів ОСОБА_1 , окрім Шумри Ірини Вікторівни , до матеріалів справи до додано.
		Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		З огляду на викладене у сукупності, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.
		Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
		Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, що кореспондуються за змістом зі статті 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
		Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої із зазначених умов унеможливлює задоволення позову.
		Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
		Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).
		Правовідносини, пов`язані з діяльністю релігійних організацій регулюються Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", згідно статті 7 якого, релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).
		Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
		Відповідно до частини 1, 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.
		Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.
		Статут (положення) релігійної організації приймається на загальних зборах віруючих громадян або на релігійних з`їздах, конференціях.
		Статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.
		Згідно з ст. 13 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).
		Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"  держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.
		Позов у цій справі подано засновником (учасником) юридичної особи відповідача ОСОБА_1 .
		Із матеріалів справи судом встановлено, що станом на дату виникнення спірних правовідносин (05.04.2023) була чинною редакція Статуту (відповідача) Свято-Преображенської парафії Рівненської єпархії м. Кузнецовськ Володимирецького району Рівненської області, ухваленого парафіяльними зборами 19.08.1991, затвердженого Архієпископом Рівненським і Острозьким (далі - Статут 1991 року). Із даного Статуту від 1991 року вбачається, що Преображенська парафія є релігійне об`єднання (релігійна спідка), первинний структурний підрозділ Української Православної Церкви, який безпосередньо входить до складу Рівненської єпархії.
		Відповідно до п. 2 Статуту 1991 року парафія створюється за бажанням віруючих з благословення Єпархіального архієрея.
		Парафія об`єднує громадян православного віросповідання, для сумісного здійснення права на свободу сповідання та поширення православної віри, а також для піклування про релігійно-моральне виховання. З цією метою на парафії здійснюються: богослужіння, обряди, ходи та церемонії; поширення релігійних переконань безпосередньо або через засоби масової інформації, в тому числі власні; місіонерська діяльність; справи милосердя та добродійності, релігійна освіта, навчання і виховання; інша діяльність, що відповідає правилам і традиція Української Православної Церкви (п. 3 Статуту 1991 року).
		Згідно з п. 4 Статуту 1991 року парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, Статут Української Православної Церкви, Статут Рівненської єпархії, а також цього статут..
		У своїй діяльності парафія керується Статутом Української православної церкви, постановами соборів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, Указами єпархіального архієрея, визначеннями Помісного та Архієрейського Соборів. (п. 5 Статуту 1991 року).
		У відповідності до п. 6 Статуту 1991 року парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею.
		Згідно з п. 7 Статуту 1991 року преображенська парафія володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим статутом, Статутом Української Православної Церкви та Статутом Рівненської єпархії.
		Як вбачається із п. 8 Статуту 1991 року органами парафіяльного управління є Парафіяльні збори, очолювані настоятелем та парафіяльна рада, підзвітна настоятелю.
		Згідно з п. 9 Статуту 1991 року парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті. Парафіяльні збори скликаються настоятелем, парафіяльною радою (або за благословенням архієрея благочинним) не рідше 1 разу на рік.
		Відповідно до п. 10 Статуту 1991 року парафіяльні збори у згоді зі Статутом Української Православної Церкви:
		а) приймає нових членів зборів;
		б) обирає делегатів на Єпархіальні збори;
		в) утворює Парафіяльну раду та ревізійну комісію;
		г) подає на затвердження єпархіального архієрея кандидатуру голови Парафіяльної ради (архієрей має право призначити головою Парафіяльної ради настоятеля);
		д) визначає порядок роботи Парафіяльної ради;
		е) планує фінансово-господарську діяльність парафії;
		ж) затверджує річний бюджет, включаючи розміри відчислень на добродійність та релігійні просвітницькі цілі;
		з) затверджує плани та проектно-кошторисну документацію на будівництво та ремонт церковних будівель;
		і) розглядає і подає на затвердження єпархіального архієрея фінансової та інші звіти Парафіяльної ради і доповіді Ревізійної комісії;
		к) затверджує штатний розклад;
		л) визначає утримання членам притчу та Парафіяльної ради;
		м) у рамках, які визначає цей Статут, Статут Української православної Церкви та Статут Рівненської єпархії, визначає порядок володіння, користування та розпорядження майном парафії, що належить їм на правах власності або оренди;
		н) обговорює і приймає клопотання, звернення до єпархіального архієрея і органів державної влади та управління;
		о) розглядає скарги на членів Парафіяльної ради та на причт. Скарги на настоятеля розглядаються у присутності і під головуванням благочинного.
		Судом встановлено, що 05.04.2023 на парафіяльних зборах релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії прийнято рішення, оформлене протоколом, затверджене 05.04.2023 керуючим Сарненською єпархією Української православної церкви Митрополитом Сарненсько-Поліським Анатолієм . Порядком денним на даних зборах було:
		1. обрання голови та секретаря  парафіяльних зборів релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви;
		2. Обрання лічильної комісії парафіяльних зборів релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви;
		3. Організаційні питання релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви.
		Як вбачається, по третьому питанню на парафіяльних зборах слухали протоієрея ОСОБА_6 щодо організаційних питань релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви. Було прийнято рішення залишитися вірними Українській православній церкві під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія. Засудити російську агресію проти України. Посилити молитви за українських воїнів та продовжувати допомагати їм. Виступив голова парафіяльних зборів протоієрей ОСОБА_7 та вніс пропозицію звернутися до голови військової адміністрації з клопотанням щодо захисту конституційних прав вірян Української Православної Церкви Спасо-преображенського кафедрального собору міста Вараш та застерегти голову що паралельно були проведені громадянські збори, які є нелегітимні, незаконні а не мають ніякого відношення до релігійної громади Спасо-Преображенського кафедрального собору міста Вараш. За пропозицію парафіяльних зборів протоієрея ОСОБА_6 всі присутні проголосували одноголосно.
		Із протоколу парафіяльних зборів релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії від 08.01.2023, затвердженого керуючим Сарненською єпархією Української православної церкви Митрополитом Сарненсько-Поліським Анатолієм , вбачається, що по питанню 3-му порядку денного зборів "Організаційні питання щодо прийняття нових членів-учасників Парафіяльних зборів релігійної громади парафії Спасо-преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви та затвердження у новій редакції загального списка членів-учасників Парафіяльних зборів релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви" вирішено прийняти нових членів-учасників Парафіяльних зборів релігійної громади парафії Спасо-преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви та затвердити у новій редакції загального списка членів-учасників Парафіяльних зборів релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви у кількості 1300 чоловік згідно з переліком.
		11 квітня 2023 року Рівненською військовою обласною адміністрацією було зареєстровано лист, адресований Голові Рівненської військової обласної адміністрації Віталію Ковалю, від настоятеля Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви протоієрея ОСОБА_7, у якому повідомлялося про те, що 05.04.2023 відбулися збори парафіян (в кількості 1528 людини) релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви за адресою місто Вараш м-н Північний, 1, на яких було прийнято наступні рішення: залишитися вірними Українській православній церкві під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія; засудити російську агресію проти України; посилити молитви за українських воїнів та продовжувати допомагати їм. Настоятель просив врахувати рішення парафіян та захистити їхнє конституційне право сповідувати релігію та не приймати до уваги незаконні збори, проведені групою депутатів міста Вараш.
		Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача у справі № 918/498/23, що 28.04.2023 Управлінням культури і туризму Рівненської обласної державної адміністрації було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу з кодом ЄДРПОУ 265827453443, а саме: зімну інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою; зміну відомостей про органи управління юридичної особи; зміну керівника або відомостей про керівника юридичної особи; зміну місцезнаходження юридичної особи; зміну найменування юридичної особи (повного та/або скороченого); зміну фізичних осіб або зміну відомостей про фізичних осіб - платників податків, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
		Релігійна організація "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш (мікрорайон Північний.1, Вараш, Вараський район, Рівненська область, 34400, код ЄДРПОУ 13969854) є релігійною організацією, дата державної реєстрації якої 25.09.1991.
		Як вбачається із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо відповідача у справі № 918/498/23, засновниками (учасниками) юридичної особи є, ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .
		Водночас, як встановлено судом жоден член (засновник, учасник) релігійної організації, включаючи позивача - ОСОБА_1 не має частки в статутному капіталі організації.
		Крім того, релігійна громада не є господарською організацією.
		Суд зазначає, що ОСОБА_1 має таке саме право на участь в управлінні релігійної громади, як і всі інші учасники такої релігійної громади, адже повноваження засновника релігійної громади закінчуються одночасно з її державною реєстрацією та набуттям нею статусу юридичної особи, після чого засновники набувають статусу членів релігійної громади.
		Частиною 3 ст. 167 ГК України визначено, що під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Частиною 1 цієї ж статті визначено, що корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст.55 ГК України, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Отже, господарська діяльність - це суспільно-корисна діяльність, яка виконується на професійній основі, якщо її результати реалізуються як товар.
		Однак, діяльність релігійної громади не спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
		Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов`язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.
		Задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру не може мати цінової визначеності, а результати такої діяльності не можуть реалізовуватись як товар.
		Також, відповідно до п.п, 133,4.6 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України релігійні організації відносяться до неприбуткових організацій, а доходи ж неприбуткових релігійних організацій використовуються також для здійснення неприбуткової (добродійної) діяльності, передбаченої законом для релігійних організацій, у тому числі надання гуманітарної допомоги, здійснення благодійної діяльності, милосердя (підпункт 133.4.2, пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України).
		Станом на момент виникнення спірних правовідносин (05.04.2023), порядок зміни релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях регулювався ч. 3-8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
		При цьому жодним положенням ч. 3-8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» не встановлено вимог про порядок та необхідність повідомлення всіх членів релігійної громади про проведення загальних зборів членів релігійної громади, на яких буде вирішуватися питання про зміну релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях. Подібного не містив і Статут Релігійної громади в редакції, чинній станом на 05 квітня 2023 року.
		Таким чином, аргументи ОСОБА_1 на порушення її корпоративного права на участь в управлінні релігійної громади як засновника, в тому числі і щодо неповідомлення про проведення зборів і його порядку денного є безпідставними.
		Як вбачається, позивач оскаржує рішення загальних зборів Релігійної громади (рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш, які оформлені Протоколом від 05.04.2023) щодо зміни підлеглості, зміни найменування, зміни керівника юридичної особи відповідача, які оформлені протоколом № 1 від 05.04.2023, та нову редакцію Статуту відповідача саме з підстав незгоди з рішенням релігійної громади змінити свою підлеглість у канонічних та організаційних питаннях та приєднатися до Православної Церкви України як таким.
		Водночас, як встановлено судом, позивачем не долучено до матеріалів справи ані оскаржуваного рішення, ані статуту відповідача у новій редакції.
		При цьому факт проведення спірних зборів Релігійної громади 05.04.2023, рішення за якими оформлено протоколом № 1, сторонами у справі не заперечується.
		В той же час, заперечуючи членство в релігійній громаді осіб, які приймали участь в спірних загальних зборах релігійної громади 05.04.2023 щодо зміни підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади, ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає: "05 квітня 2023 року на території Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви за адресою: м. Вараш, м-н Північний, відбулися загальні парафіяльні збори віруючих релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви, під головуванням настоятеля парафії з розгляду питання про визначення юрисдикції І підпорядкованості релігійної громади, на яких були присутні 1528 членів релігійної громади. На цих зборах прийняті рішення, оформлені протоколом парафіяльних зборів релігійної громади парафії Української православної церкви Спасо- Преображенського собору Сарненської єпархії Зокрема, по третьому питанню порядку денного вирішили залишитися вірними Українській православній церкві під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія, засудити російську агресію проти України, посилити молитви ха українських воїнів та продовжувати допомагати їм. На підставі вказаного протоколу зборів 11.04.2023 голові Рівненської військової обласної державної адміністрації Віталію Ковалю направлено лист із проханням врахувати рішення парафіян релігійної громади Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви та захистити наше право сповідувати релігію та не приймати незаконні збори, проведені групою депутатів міста Вараш. Згодом мені стало відомо, що всупереч волевиявленню дійсних членів Релігійної громади 05 квітня 2023 року група депутатів з іншими особами, які не є учасниками (засновниками, членами) Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви, юридичної особи, на площі біля Вараської міської ради Рівненської області вирішили: - змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Релігійної громади парафії Спасо-Преображенського собору Сарненської єпархії Української православної церкви та перейти під канонічне підпорядкування управління Рівненської єпархії Православної церкви України (далі- ПЦУ); - внести зміни до статуту Релігійної громади «шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади на таку: Релігійна організація «Релігійна громада парафії Спасо- Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України). Згодом мені стало відомо, що вони провелися за участю осіб, які не мали жодного відношення до наших парафіяльних зборів. Тому вважаю, що такі збори є нічим іншим, як зборами територіальної громади, що проведені всупереч діючому Статуту нашої парафії». Тобто, членство в Релігійній громаді осіб, які приймали участь в загальних зборах Релігійної громади 05 квітня 2023 року, внаслідок яких релігійна громада змінила підлеглість в канонічних та організаційних питаннях, заперечується ОСОБА_1 , з одного боку, так як ці особи не обиралися до складу членів релігійної громади, як це відбулося по відношенню до 1528 осіб, зазначених в протоколі від 05 квітня 2023 року загальних зборів Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ, внаслідок яких релігійна громада прийняла рішення залишитись вірними УПЦ під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія, а з іншого боку, так як ці особи не відповідали критеріям, що встановлені в п. 9 Статуту Релігійної громади в редакції, чинній станом на 05 квітня 2023 року".
		Із викладеного вбачається, що  членство в Релігійній громаді осіб, які приймали участь в загальних зборах Релігійної громади 05.04.2023, внаслідок яких релігійна громада змінила підлеглість в канонічних та організаційних питаннях, заперечується ОСОБА_1 у зв`язку із тим, що особи які брали участь у оспорюваних зборах не обиралися до складу членів релігійної громади, як це відбулося по відношенню до 1528 осіб, зазначених в протоколі від 05.04.2023 загальних зборів Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ, та у зв`язку із тим, що ці особи не відповідали критеріям, що встановлені в п. 9 Статуту Релігійної громади в редакції, чинній станом на 05.04.2023.
		З огляду на викладене підставою для звернення позивача до суду стали не стільки протиправні дії відповідача щодо затвердження статуту в новій редакції, скільки непогодження позивача з діями осіб, які прийняли відповідне рішення про зміну підлеглості релігійної громади.
		31 січня 2019 року набрав чинності Закон України від 17.01.2019 № 2673-УІІІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи», згідно п. 3 Прикінцевих положень якого встановлено, що: «Статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить ньому Закону».
		Так, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України від 23.04.1991 № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації», знову ж таки, в редакції Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIII: «Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади».
		Визначальним в ч. 2 ст. 8 Закону України від 23.04.1991 № 987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації», в редакції Закону України від 17.01.2019 № 2673-УІІІ, щодо членства особи в тій чи іншій релігійній громаді є волевиявлення виключно цієї особи щодо ідентифікації себе її членом, незважаючи на те, що в цій же частині зазначено, що «членство в релігійній громаді ґрунтується на ... на вимогах статуту (положення) релігійної громади», так як ці вимоги не мають перешкоджати такому вільному волевиявленню.
		З метою реалізації цього права на вільне волевиявлення особами щодо визначення себе членами тієї чи іншої релігійної громади, в п. 3 Прикінцевих положень Закону України від 17.01.2019 року № 2673-VIII передбачено, що положення статутів релігійних громад підлягають застосуванню лише в тій частині, яка не суперечить цьому закону.
		А тому, лише особа, яка бере участь у загальних зборах членів релігійної громади повноважна визначити або не визначати себе членом цієї релігійної громади. І це визначення жодним чином не може обмежуватися ні умовами статуту релігійної громади, ні волею будь-кого іншого, ні визнанням чи не визнанням цієї обставини будь-ким, зокрема, і необхідністю бути включеним до певного списку членів релігійної громади на підставі окремого рішення загальних зборів релігійної громади.
		Як зазначає відповідач, в загальних зборах Релігійної громади щодо зміни підлеглості, рішення яких оформлені оспорюваним протоколом № 1 від 05.04.2023, брали участь саме члени цієї релігійної громади, які своєю участю в них ідентифікували себе як члени цієї релігійної громади.
		Судом встановлено, що матеріалами справи не підтверджено порушення жодного із положень Статуту 1991 року в редакції, станом на 05.04.2023.
		Крім того, матеріалами справи не підтверджено порушень прав позивача, які стосуються обмежень позивача її у вільному волевиявленні щодо свого членства у цій релігійній громаді під час проведення оспорюваних 05.04.2023 загальних зборів Релігійної громади, факт проведення яких сторонами не заперечується.
		Відповідно до п. 9 Статуту Релігійної громади від 1991 року в редакції, станом на 05.04.2023, парафіяльні збори складаються з православних віруючих, кліриків та мирян, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.
		Як вбачається із матеріалів справи, твердження позивача про те, що особи, які брали участь 05.04.2023 в оспорюваних загальних зборах Релігійної громади щодо зміни канонічної та організаційної підлеглості релігійної громади не були членами Релігійної громади в розумінні п. 9 її Статуту від 1991 року не знайшли свого підтвердження, позаяк позивачем не доведено наявність обов`язкового прийняття в члени релігійної громади на підставі окремого рішення загальних зборів. Така обов`язковість  не підлягає до застосування в силу прямої норми п. 3 Прикінцевих положень Закону України від 17.01.2019 № 2673-VIII.
		Суд зазначає, що аргументи позивача про те, що ці особи є «групою депутатів» та «не мають жодного відношення до їхніх парафіяльних зборів» є декларативними, при цьому чому особи, які брали участь 05.04.2023 в спірних загальних зборах Релігійної громади щодо зміни канонічної та організаційної підлеглості релігійної громади не відповідають критеріям членів Релігійної громади в розумінні п. 9 її Статуту від 1991 року, - позивачем не надано.
		За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Суд зауважує, що належність та допустимість доказів відноситься до властивостей доказів.
		Вирішуючи питання про прийняття доказу, суд перевіряє наявність у ньому інформації, яка має значення для справи, належність доказу і відповідність доказу закону - допустимість. При цьому суд перевіряє, чи відповідає конкретний доказ дійсності, тобто впевнюється в тому, чи є доказ достовірним, чи можна із сукупності доказів зробити висновок про існування або відсутність певного юридичного факту, на підтвердження якого вони представлені, тобто чи є ці докази достатніми у своїй сукупності.
		Належність доказу вказує на спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Це логічний зв`язок з обставинами, які становлять предмет доказування, до якого можуть належати факти матеріально правового та процесуального характеру.
		Відтак обов`язок доказування тих чи інших обставин, на які посилається позивач, належить самій ОСОБА_1 як стороні, що ініціювала спір.
		Як вбачається із висновків судів, викладених у рішенні Господарського суду Вінницької області від 02.06.2022 у справі № 902/1016/21, рішення Господарського суду Вінницької області від 11.05.2022 року у справі № 902/1043/21 (яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.09.2022), рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.06.2022 у справі № 924/173/22 (яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 та постановою Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.12.2022), які набрали законної сили, - саме на позивача покладається обов`язок доведення відсутності членства конкретних осіб, що брали участь в загальних зборах релігійної громади з вирішення питання про зміну підлеглості.
		Суд констатує, що ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, що у осіб, які брали участь у голосуванні при прийнятті оспорюваного рішення  з вирішення питання про зміну підлеглості було відсутнє членство у релігійній громаді 
		Відповідно до ч. 1-2 ст. З Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: «Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії».
		Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту релігійної громади (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
		Позивач доводить, що по відношенню до Релігійної громади, в силу затвердження Списку членів у протоколі загальних зборів Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ від 08 січня 2023 року наявне фіксоване членство у кількості 1300 осіб
		Суд вважає доводи позивача які стосуються фіксованого членства у релігійній громаді безпідставними та такими, що суперечать закону, оскільки за чинним законодавством України в релігійній громаді не може бути фіксованого членства, так як таке фіксоване членство буде суперечити принципам такого членства, закріпленим, зокрема, ч. 1-2 ст. 3 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: виключно на власний розсуд, за наслідком вільного волевиявлення, сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної релігії у різний момент часу.
		Крім того, суд погоджується із аргументами, наведеними відповідачем у відзиві, які стосуються того, що хоча пп. а) пункту 10 Статуту Релігійної громади в редакції, станом на 05.04.2023 і передбачав, що: «Парафіяльні збори у згоді зі Статутом Української Православної Церкви: приймають нових членів зборів», а пп. в) п. 14 Статуту 1991 року  - «Настоятель веде список Парафіяльних зборів», ці положення не можуть застосовуватися з метою обмеження конкретної особи у її волі визначати чи не визначати себе членом Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ.
		Тобто, якщо існують рішення Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ про обрання конкретних осіб членами парафіяльних зборів, відсутність такого рішення щодо конкретної особи не обмежує таку особу у праві: вважати себе (звичайно, не зловживаючи цим правом) та, відповідно, бути членом Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ.
		Судом встановлено, що у Статуті 1991 року, чинному станом на дату прийняття спірних рішень 05.04.2023, не визначено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Відтак будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у населеному пункті, в якому проводилися загальні збори релігійної громади, можна вважати членом релігійної громади. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22.
		Окрім того, як вбачається, у позовній заяві позивач вказує, що згідно зі Статутом парафіяльні збори, на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади, вважаються чинними за умови присутності усіх членів парафіяльних зборів. Судом встановлено, що  даний пункт в Статуті Релігійної громади в редакції, чинній станом на 05.04.2023 відсутній.
		Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як 2/3 від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту релігійної громади.
		Разом із тим, Статут Релігійної громади від 1991 року в редакції, чинній станом на 05.04.2023 не містив положень про необхідну мінімальну кількість членів релігійної громади, присутність яких вимагається для визнання загальних зборів релігійної громади повноважними (кворум), відсутність таких положень в Статуті не може перешкоджати Релігійній громаді в реалізації гарантованого їй ч. 3 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» права на вільну зміну своєї підлеглості.
		Суд вважає, що у такому випадку потрібно виходити із загальновизнаного у демократичному суспільстві для юридичних осіб приватного права принципу правомочності колективного органу управління за участі не менше ніж 50% + 1 дійсних членів такого органу. Аналогічні положення закріплені чинним законодавством у ст. 98 ЦК України, ст. 34 Закони України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та ст. 41 Закону України «Про акціонерні товариства».
		Таким чином, 2/3 голосів потрібно відраховувати від 50%+1 від всіх членів релігійної громади.
		Враховуючи відсутність фіксованого членства в Релігійній громаді, 2/3 голосів членів релігійної громади, необхідних для прийняття рішення про зміну підлеглості, як це передбачено ч. 4 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», відраховується від 50% + 1 кількості фактичних учасників загальних зборів Релігійної громади щодо зміни підлеглості у канонічних і організаційних питаннях релігійної громади.
		Як стверджує відповідач, згідно протоколу № 1 від 05.04.2023, яким зафіксовані рішення загальних зборів Релігійної громади, внаслідок яких було прийнято рішення про зміну підлеглості в канонічних та організаційних питаннях, «за» рішення про зміну підлеглості Релігійної громади проголосувало 951 особа з 1015 осіб присутніх.
		Відповідач, враховуючи відсутність фіксованого членства в Релігійній громаді, виходить з того, що в даних загальних зборах приймали участь 100% всіх членів Релігійної громади, а тому, враховуючи вищезазначені положення ч. 4 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та загальновизнаний у демократичному суспільстві для юридичних осіб приватного права принцип правомочності колективного органу управління за участі не менше ніж 50% + 1 дійсних членів такого органу, для ухвалення рішення про зміну підлеглості Релігійної громади було достатньо 509 голосів «за» (2/3 від 50%+1 від 1015), в той час як «за» проголосувало майже вдвічі більше.
		Водночас саме на позивача ОСОБА_1 покладено обов`язок доведення, що кількість осіб, які підтримали рішення загальних зборів Релігійної громади про зміну підлеглості на користь Православної Церкви України, становила менше 2/3 від 50%+1 загальної кількості членів цієї релігійної громади.
		В той же час, суд зазначає, що так як позивачем у справі № 918/498/23 є одна фізична особа, а рішення загальних зборів Релігійної громади про зміну підлеглості на користь Православної Церкви України підтримало як зазначає відповідач 951 особа з 1015 осіб присутніх, так як участь або неучасть ОСОБА_1 у цих загальних зборах жодним чином не могла нівелювати пропорцію членів релігійної громади, які підтримали рішення про зміну підлеглості, і кількість яких як вказує відповідач становить значно більше, ніж 2/3 від 50%+1 присутніх на цих зборах.
		Окрім того, чинне законодавство України, а саме ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», легітимно врегульовує лише порядок зміни релігійною громадою своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру.
		Натомість, порядок підтвердження цієї підлеглості в законодавстві України неунормований.
		Тобто, юридично значимим, тобто таким, яке має правові наслідки, є саме рішення релігійної громади щодо зміни своєї підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру.
		Рішення ж про підтвердження існуючої підлеглості у канонічних та організаційних питаннях будь-якому релігійному центру є рішенням канонічного характеру і юридичних наслідків не має.
		Тобто, рішення загальних зборів Релігійної громади УПЦ м, Кузнецовськ про «залишення вірними Українській православній церкві під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія» є нічим іншим як рішенням канонічним, яке стосувалося лише членів релігійної громади, які підтримали таке рішення, і яке, відповідно, жодних юридичних наслідків саме для всієї релігійної громади не спричиняло.
		В той же час, наявність рішення зборів Релігійної громади УПЦ м. Кузнецовськ щодо «залишення вірними Українській православній церкві під проводом Блаженнійшого митрополита Онуфрія» від 05.04.2023, тобто яким ухвалено не змінювати підлеглість, та яке підтримали 1528 членів Релігійної громади, свідчить проіснування частини громади, яка не згідна з спірним рішенням про зміну підлеглості, що в свою чергу надає права особам у кількості 1528 членів Релігійної громади, передбачені ч. 8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації".
		ОСОБА_1 не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії тощо.
		З огляду на викладене, суд вказує, що незгода ОСОБА_1 із рішенням зборів про зміну підлеглості від 05.04.2023 наділяє її, так і інших вищевказаних осіб правом на утворення нової релігійної громади, правами передбаченими ч. 8 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації", однак підстав для визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення із мотивів незгоди з даним рішенням немає.
		Матеріалами справи не підтверджено порушення прав ОСОБА_1 на вільне волевиявлення членства у релігійній організації відповідного підпорядкування, так як вона разом із іншими вищевказаними особами вільна утворити нову релігійну громаду з бажаним канонічним підпорядкуванням.
		Щодо інших аргументів позивача, викладених у позовній заяві, які стосуються порушення прав ОСОБА_1 на свободу совісті та віросповідання, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 35 Конституції України, право на свободу світогляду і віросповідання включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
		Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» право на свободу совісті включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
		Частиною 3 ст. 8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.
		Тобто, законодавство України передбачає право релігійної громади вільно змінити свою підлеглість, а тому зміна цієї підлеглості, сама по собі, не може порушувати права на свободу віросповідання, так як це два окремих незалежних одне від одного права, реалізація одного з яких жодним чином не зачіпає можливість реалізації іншого.
		Інші доводи позивача, викладені у позовній заяві, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
		За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасування рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш, які оформлені Протоколом від 05.04.2023.
		Передумовою для визнання недійсним статуту релігійної громади є визнання недійсним рішень зборів релігійної громади, якими затверджено такий статут в новій редакції.
		Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування рішення парафіяльних зборів, - відтак суд дійшов висновку і про відмову у задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування, прийнятого на парафіяльних зборах 05.04.2023 Статуту Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо- Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш у новій редакції із зміною найменування на Релігійна організація «Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш.
		В той же час позовні вимоги про скасування записів про реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичної осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни керівника та внесення змін до установчих документів юридичної особи заявлені як похідні від корпоративного спору, а саме від вимог про визнання незаконним та скасування рішення парафіяльних зборів та про визнання недійсними статуту в новій редакції. Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення парафіяльних зборів, визнання незаконним та скасування, прийнятого на парафіяльних зборах 05.04.2023 Статуту, - відтак у їх задоволенні похідних вимог про скасування записів (реєстраційних дій) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 28.04.2023, суд також відмовляє.
		Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування  ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 28.10.2010 в справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
		Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, та судовий збір у розмірі 2 684 грн 00 коп. залишається за позивачем.
		Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 50, 51, 80, 81, 91, 119, 120, 123, 129, 202, 216, 222, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Релігійної організації "Релігійна громада парафії Спасо-Преображенського собору Рівненської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" міста Вараш третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення парафіяльних зборів, про визнання недійсним статуту, визнання незаконним та скасування реєстраційних дій щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу та зміну керівника - відмовити.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
		Повний текст рішення складено та підписано суддею "01" вересня 2023 року.
		 
		Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
		 
		 
		Суддя                                                                         І.О. Пашкевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...