Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/26831/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації актів цивільного стану, крім актів громадянства.
Надіслано судом: 06.09.2023. Зареєстровано: 07.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 08.09.2023.
Дата набрання законної сили: 05.09.2023
Номер судового провадження: П/320/26831/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		У Х В А Л А
		про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
		 
		05 вересня 2023 року м. Київ № 320/26831/23
		 
		Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії,
		 в с т а н о в и в:
		До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у період з 2000р. по 2023р., як чоловіка та дружини.
		Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність такого спору, тобто суд повинен перевірити, чи може ця заява розглядатися за правилами адміністративного судочинства і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого суду.
		Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
		За визначенням, наведеним у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
		Так, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
		За правилами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
		1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
		2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
		3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
		4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
		5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
		6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Водночас такого способу захисту порушеного права як встановлення юридичного факту Кодекс адміністративного судочинства на відміну від Цивільного процесуального кодексу - не містить.
		Суд звертає увагу на те, що справи про встановлення юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, не мають ознак спору взагалі, а тим більше ознак публічно-правового спору
		Слід зазначити, що частина перша статті 293 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Частиною другою цієї статті чітко визначено, що справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.
		В свою чергу, за правилами статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту, в тому числі, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
		В силу вимог статті 294 Цивільного процесуального кодексу України, справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені розділом IV, що має назву "ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ".
		На відміну від Цивільного процесуального кодексу України, Кодекс адміністративного судочинства України не містить жодних процесуальних норм про здійснення адміністративним судом судочинства в порядку окремого провадження, у вигляді непозовного судочинства про встановлення того чи іншого факту.
		Саме тому такі справи розглядаються в порядку окремого провадження в рамках цивільного судочинства, але аж ніяк не в порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
		Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Оскільки рішення Великої Палати Верховного Суду з приводу розмежування предметної юрисдикції з даного питання відсутнє, а адміністративний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати будь-які юридичні факти, то такий адміністративний суд не є судом, що встановлений законом щодо розгляду такої категорії справ. Таким чином, у даному випадку, Київський окружний адміністративний суд не є судом, встановленим законом щодо розгляду такої категорії справ.
		Суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що саме у порядку окремого провадження (а відтак за правилами цивільного судочинства) розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.
		Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
		- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
		- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
		- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
		- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
		Таким чином, у даній постанові роз`яснено механізм розгляду справи про встановлення юридичного факту у порядку окремого провадження чи загального провадження але за правилами цивільного процесуального законодавства.
		Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019р. у справі №752/20365/16-ц, від 05.12.2019р. у справі №750/9847/18, від 03.02.2021р. у справі №644/9753/19, від 16.06.2021р. у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021р. у справі №641/5187/20.
		Суд звертає увагу на те, що дана позовна заява не містить доказів існування спору між позивачем та Міноборони.
		Суд наголошує, що в силу положень частини 1 статті 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
		З огляду на викладене, враховуючи, що наразі взагалі відсутній будь - який спір, суд дійшов висновку, що такі обставини виключають можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження слід відмовити.
		Суд роз`яснює, що саме з таким формулюванням позовних вимог та за таких фактичних обставин справи, даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства як то прямо передбачено положеннями статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, норма якої є чіткою, безальтернативною та не потребує додаткового тлумачення.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 283 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		у х в а л и в:
		1. Відмовити у відкритті провадження у справі №320/26831/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії. 
		2. Копію ухвали разом з матеріалами заяви надіслати заявнику.
		3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали. 
		 
		Суддя Марич Є.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...