Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/4467/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; внутрішньо переміщених осіб.
Надіслано судом: 07.09.2023. Зареєстровано: 08.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2023.
Дата набрання законної сили: 07.09.2023
Номер судового провадження: А/857/11488/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/4467/23 пров. № А/857/11488/23
		Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		 
		головуючий-суддя Довга О.І.,
		суддя Глушко І.В., 
		суддя Запотічний І.І.
		 
		розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року (головуючий суддя Ланкевич А.З., м.Львів) у справі №380/4467/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Східницької селищної ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		08.03.2023 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Східницької селищної ради Львівської області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.12.2022 року №164 в частині відмови позивачу в наданні статусу особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського; зобов`язати відповідача надати позивачу статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та видати посвідчення громадянки, яка проживає на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського.
		Позов обґрунтовує тим, що є внутрішньо переміщеною особою та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , підтвердженням чого є довідка від 09.05.2022 року за №1313-7001154017 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначає, що 06.12.2022 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) в гірському населеному пункту. За результатами розгляду цієї заяви відповідачем прийнято оскаржуване рішення про відмову в наданні статусу особи, що постійно проживає та працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Позивач з таким рішенням не погоджується та вказує, що Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не містить положень про постійний характер проживання внутрішньо переміщених осіб за місцем взяття на облік. Зазначає, що головною умовою терміну перебування є його тривалість, а саме  не менше шести місяців на рік; оскільки позивач проживає більше шести місяців у гірському населеному пункті, яким є смт. Східниця, таке проживання слід вважати постійним.
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того апелянт звертає увагу на те, що з огляду на п.10 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1871-IX, за якими на період тимчасової окупації Російською Федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. Той факт, що довідка внутрішньо-переміщеної особи не може підтверджувати постійне проживання у гірському населеному пункті, оскільки носить тимчасовий характер (видається на період наявності певних обставин), спростовується положеннями п.10 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1871-ІХ. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		08.08.2023 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі щодо скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.06.2023 по справі №380/4467/23 є безпідставними та необґрунтованими, а натомість рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та правильно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, які надавались суду, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
		У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
		Судом встановлені наступні обставини.
		Позивач є внутрішньо переміщеною особою із зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 та фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 09.05.2022 року за №1313-7001154017 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		06.12.2022 року позивач звернулася до відповідача із заявою щодо видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) в гірському населеному пункту. До даної заяви додано: заяву встановленого зразка; копії паспорта громадянина України, свідоцтва про народження та довідки про реєстрацію місця проживання; копію довідки про реєстрацію місця проживання; одну фотокартку розміром 30*40 мм.
		Рішенням виконавчого комітету Східницької селищної ради від 13.12.2022 року №164 «Про відмову в наданні статусу особи, що постійно проживає та працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського» відмовлено, серед інших  позивачеві, у наданні запитуваного статусу.
		Згідно витягу з протоколу №18 чергового засідання виконкому Східницької селищної ради від 13.12.2022 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішього переміщення і взяття особи на облік. Отже, не надає інформації щодо постійного місця проживання особи. Звернуто увагу, що численними зверненням жителів (власників житлових будинків) смт.Східниця засвідчувався той факт, що особи, які зареєстровані як внутрішньо переміщені за адресою їх житлового будинку, їм не відомі, і ніколи там не проживали. Зважаючи на відсутність у поданих заявниками документів довідки чи іншого документа, що б підтверджував постійність проживання на території смт.Східниця (гірського населеного пункту), надання статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, є неможливим, так як суперечить чинному законодавству.
		Позивач, вважаючи таке рішення протиправним, звернувся до суду першої інстанції з д позовом.
		Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
		Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
		Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України від 15.02.1995 року №56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» (Закон №56/95-ВР) та Законом України від 20.10.2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (Закону №1706-VII). Критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, встановлено Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
		Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №56/95-ВР до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.
		Згідно з ст.2 Закону №56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року №647 «Про перелік населених пунктів, яким надається статус гірських» затверджено перелік населених пунктів, яким відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» надається статус гірських, до якого, серед інших, включено і смт.Східниця Дрогобицького району Львівської області.
		Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка. Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.
		Відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» Кабінет Міністрів України постановою №345 від 19.03.1996 року затвердив Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту (Положення №345).
		Відповідно до п.п.1, 2 цього Положення це Положення регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського. Посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні.
		Відповідно до п.4 Положення №345 посвідчення видаються громадянам відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради.
		Згідно з п.7 Положення №345 посвідчення видаються таким категоріям громадян: а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських; б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського); в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських; г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.
		Відповідно до п.8 Положення №345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів: а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), - довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом; б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, - довідки з місця роботи; в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, - довідки навчального закладу. Разом із зазначеними документами громадяни (крім осіб у віці до 16 років) подають дві фотокартки розміром 30 х 40 міліметрів. 
		Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VII.
		Згідно з ст.1 цього Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на вебсайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.
		Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).
		Відповідно до ч.3 ст.7 Закону №1706-VII громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
		Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Східницької селищної ради Львівської області від 13.12.2022 року №164 відмовлено позивачу в наданні статусу особи, що постійно проживає та працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Підставою відмови вказано те, що «довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішього переміщення і взяття особи на облік. Отже, не надає інформації щодо постійного місця проживання особи. Звернуто увагу, що численними зверненням жителів (власників житлових будинків) смт.Східниця засвідчувався той факт, що особи, які зареєстровані як внутрішньо переміщені за адресою їх житлового будинку, їм не відомі, і ніколи там не проживали. Зважаючи на відсутність у поданих заявниками документів довідки чи іншого документа, що б підтверджував постійність проживання на території смт.Східниця (гірського населеного пункту), надання статусу особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, є неможливим, так як суперечить чинному законодавству».
		Щодо цього, апеляційний суд зазначає наступне.
		Посвідчення громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), видається, серед іншого, на підставі довідки про постійне проживання у гірському населеному пункті, виданої уповноваженим органом (п.8 Положення №345). Втім, з матеріалів справи вбачається, що у позивача такий документ відсутній, натомість апелянт ототожнює довідку про постійне проживання у гірському населеному пункті з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.05.2022 року за №1313-7001154017, згідно якої фактичним місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 .
		Відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні урегульовані Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 року №1871-IX.
		Згідно з ч.1 ст.4 цього Закону особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування).
		Разом з тим, відповідно до п.10 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1871-IX на період тимчасової окупації Російською Федерацією території України, а також на період віднесення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, територіальних громад до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, положення частини першої статті 4 цього Закону не поширюється на осіб, місце проживання яких зареєстроване або задеклароване у житлі, що знаходиться на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії. Така особа може задекларувати або зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання. До реєстру територіальної громади вносяться відомості про зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, а також на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Апеляційний суд зауважує, що матеріалами справи підтверджено, що зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_2 . Між тим, наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Однак у цьому Переліку місто Дніпро не значиться. Крім того, колегія суддів зазначає, що за правилами ч.1 ст.5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Зі змісту аналізу вказаного положення Закону слідує, що така довідка не може підтверджувати постійне проживання у гірському населеному пункті, оскільки носить тимчасовий характер (видається на період наявності певних обставин), а твердження апелянта стосовно того, що вона проживає більше шести місяців у гірському населеному пункті не мають визначального значення за встановлених обставин, а тому не приймаються до уваги.
		Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
		Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. 
		Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. 
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
		В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 червня 2023 року у справі № 380/4467/23  без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. 
		 
		Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко   І. І. Запотічний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...