Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 158/2439/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про поновлення на роботі, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.09.2023. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2023.
Дата набрання законної сили: 06.09.2023
Номер судового провадження: 61-7411ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		06 вересня 2023 року
		м. Київ 
		 
		справа № 158/2439/22
		провадження № 61-7411св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - гімназія села Омельне Луцького району Волинської області,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 січня 2023 року в складі судді: Поліщук С. В., та постанову Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року в складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
		 
		Історія справи
		Короткий зміст позову
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до гімназії села Омельне Луцького району Волинської області про поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Позов мотивовано тим, що з 01 вересня 1975 позивач була прийнята за безстроковим трудовим договором на посаду вчителя Макаревичівської восьмирічної школи Ківерцівського району, а згідно з наказом № 9 від 10 вересня 1993 року переведена на посаду вчителя географії Омельненської ЗОШ І-ІІ ступеня.
		 
		Рішенням Ківерцівської міської ради № 11/20 від 11 серпня 2021 року вищевказану загальноосвітню школу с. Омельне перейменовано на гімназію села Омельне Луцького району Волинської області.
		 
		У зв`язку із зміною істотних умов праці, з 10 липня 2020 року по 30 червня 2021 року та з 23 серпня 2021 року по 20 серпня 2022 року позивач працювала за строковими трудовими договорами, однак відповідні записи у її трудову книжку, щодо припинення безстрокового трудового договору, а також про вищевказані строкові договори - не вносились.
		 
		З 31 липня 2022 року по 31 серпня 2022 року, відповідно до заяви позивача від 29 липня 2022 року та згідно з наказом № 29-в від 29 липня 2022 року, позивач перебувала у черговій оплачуваній відпустці тривалістю 32 календарних дні.
		 
		Наказом директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. № 24-к від 29 липня 2022 року позивача звільнено з посади вчителя географії з 22 серпня 2022 року на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (за закінченням строку трудового договору).
		 
		Позивач вважала, що наказ про її звільнення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення відбулось під час перебування її у черговій оплачуваній відпустці, а сам наказ № 24-к від 29 липня 2022 року виданий всупереч висновку атестаційної комісії відділу освіти Ківерцівської районної державної адміністрації від 05 квітня 2022 року, відповідно до якого, вона відповідає займаній посаді як спеціаліст вищої категорії та може працювати за фахом.
		 
		Період роботи на посаді вчителя географії з 10 липня 2022 року вважала як роботу за безстроковим трудовим договором, так як фактично була допущена до роботи після 01 липня 2022 року (частина друга статті 39-1 КЗпП України).
		 
		З повідомлення гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради від 12 вересня 2022 року їй стало відомо, що на займану нею посаду вчителя географії за безстроковим трудовим договором по переводу, прийнято іншу особу, скорочення чисельності або штату працівників відповідачем на час її звільнення не здійснювалось.
		 
		На час її звільнення посада вчителя географії була вакантна (наказ директора школи № 34од від 03 червня 2022 року) і безпідставна відмова роботодавця у прийнятті на роботу прямо заборонена законом (частина перша статті 22 КЗпП України).
		 
		Трудову книжку, наказ про звільнення, як в день його видання так і в день звільнення позивач не отримувала, розрахунок в день звільнення не проводився, про переривання чи скасування її відпустки у зв`язку із звільненням вона не повідомлялась.
		 
		27 серпня 2022 року на її поштову адресу рекомендованим листом надійшло поштове відправлення від адресата Громик О. В. в конверті якого знаходилась її трудова книжка з наявним у ній записом про її звільнення з роботи з 22 серпня 2022 року. В телефонній розмові з директором гімназії села Омельне Громик О. В. їй було повідомлено про звільнення з роботи за наказом виданим 29 липня 2022 року, а також про необхідність ознайомлення з вищевказаним наказом. В подальшому на підставі заяви від 01 вересня 2022 року, 14 вересня 2022 року їй було надіслано копію наказу про надання відпустки з 29 липня 2022 року на 52 дні та копію наказу про звільнення № 24-к від 29 липня 2022 року.
		 
		ОСОБА_1 просила:
		            скасувати наказ директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. № 24-к від 29 липня 2022 року про звільнення ОСОБА_1 ; 
		поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області;
		            стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 січня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
		безстроковий трудовий договір позивачу, як педагогу, який отримує пенсію за віком та у відповідності до пункту 2 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про повну загальну середню освіту» замінено на строковий, на що позивач надала свою згоду і вказана обставина підтверджується наявними у матеріалах даної цивільної справи доказами. Накази директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. № 10-К від 13 червня 2020 року та № 22-К від 25 червня 2021 року позивач не оскаржувала, обставини щодо отримання пенсії за віком не заперечує. Між сторонами договору досягнуто згоди на продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору. Згідно копії акту № 01 від 22 серпня 2022 року, складеного директором гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. у присутності працівників навчального закладу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у телефонному режимі 22 серпня 2022 року об 09 год 49 хв ОСОБА_1 повідомлено про звільнення та необхідність ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки на що ОСОБА_1 відмовилась. Посилання позивача про порушення відповідачем трудового законодавства, а саме звільнення її з роботи у період перебування у відпустці суд вважав безпідставним, оскільки в цьому випадку останній день відпустки є днем звільнення працівника;
		судом відхилені твердження позивача щодо її роботи на посаді вчителя географії гімназії села Омельне з 10 липня 2022 року за безстроковим трудовим договором, оскільки укладений із ОСОБА_1 трудовий договір як з педагогічним працівником, що досягнув пенсійного віку є строковим, що передбачено частиною другою статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» №  463-ІХ і не може вважатись укладеним на невизначений строк;
		згідно копії відповіді на письмове звернення ОСОБА_1 гуманітарного відділу Ківерцівської міської ради від 12 вересня 2022 року № 495/01-17/2-22 порушень трудового законодавства відповідачем по справі щодо відмови у продовженні строкового трудового договору із ОСОБА_1 перевіркою не встановлено. Припинення трудового договору після закінчення його строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України. Закінчення строкового трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна із сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин, зокрема, до такого висновку дійшов у своїй постанові від 22 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №607/18964/18, провадження № 61-17321св19;
		твердження позивача про те, що трудові відносини з нею тривають на підставі безстрокового трудового договору не відповідає дійсності та є безпідставним. Суд дійшов висновку про відсутність порушень відповідачем по справі чинного трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1 з посади вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України та відсутність підстав для задоволення позову.
		крім того представником відповідача по справі Громик О. В. до суду подано клопотання про застосування позовної давності при зверненні позивача до суду з цим позовом, що є підставою для відмови у позові. Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. ОСОБА_1 звільнена з займаної посади 22 серпня 2022 року, трудову книжку з записом про звільнення отримала 27 серпня 2022 року і як вже зазначалось раніше, цей факт не заперечується сторонами та підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах цієї цивільної справи, проте із позовом до Ківерцівського районного суду Волинської області позивач звернулась 24 жовтня 2022 року, про що є відмітка на штемпелі поштового відправлення;
		відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд за клопотанням позивача по справі може поновити ці строки. Позивачем ОСОБА_1 при зверненні з позовом до суду не порушувалось питання про поновлення пропущеного строку на звернення до суду. Суд зробив висновок що позивачем по справі ОСОБА_1 пропущено місячний строк для звернення до суду із позовними вимогами про поновлення на роботі;
		не підлягають до задоволення і позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 січня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
		підпунктом 2 пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-ІХ передбачено, що набрання чинності цим Законом є підставою для припинення безстрокового трудового договору з педагогічними працівниками державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, яким виплачується пенсія за віком, згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України;
		до 01 липня 2020 року керівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти зобов`язані припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками таких закладів освіти, яким виплачується пенсія за віком, з одночасним укладенням з ними трудових договорів строком на один рік. У разі незгоди з продовженням трудових відносин на умовах строкового трудового договору педагогічні працівники, яким виплачується пенсія за віком, звільняються згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. Після закінчення строку трудового договору з такими педагогічними працівниками можуть укладатися строкові трудові договори відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 цього Закону;
		відповідно до абзацу третього частини другої статті 22 Закону «Про повну загальну середню освіту» педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років;
		підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України). Про наведене неодноразово зазначав Верховний Суд при розгляді справ з тотожними правовідносинами та подібними обставинами, зокрема, у постановах від 28 жовтня 2022 року (справа № 595/1517/21), від 03 лютого 2023 року (справа № 61-3166св22);
		суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, оскільки між сторонами було укладено строковий трудовий договір, який діяв до 22 серпня 2022 року, факт укладення якого підтверджено наказом № 22-К від 25 червня 2021 року, тому звільнення позивача з роботи у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України є правомірним. Не має правового значення для вирішення спору та обставина, що позивач подавала заяву про згоду на продовження дії трудового договору, оскільки роботодавець, як друга сторона договору, не виявив бажання на продовження строкового трудового договору з працівником.
		норми статті 39-1 КЗпП України, на які посилається позивач, не підлягають застосуванню при вирішенні вказаного спору, оскільки порядок прийняття на роботу педагогічних працівників, які досягли пенсійного віку був урегульований чинною станом на серпень 2022 року статтею 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», яка передбачала, що такі працівники працюють виключно на підставі строкових трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років;
		аргументи апеляційної скарги про незаконність наказу у зв`язку з тим, що позивачку було звільнено під час перебування у черговій відпустці є помилковими, оскільки згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП закінчення строку трудового договору є підставою припинення трудового договору, а звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору не відноситься до підстав розірвання з ініціативи роботодавця. Водночас частиною третьою статті 40 КЗпП встановлена заборона звільнення працівника з роботи в період тимчасової непрацездатності або в період відпустки лише у випадках звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, отже, зазначена заборона не поширюється на звільнення працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП;
		в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 також послалася на рішення Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20), яким визнано неконституційним абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», яким унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. У рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення. Отже, на час укладання строкового трудового договору та на час звільнення позивача 22 серпня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним, а тому відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		16 травня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до касаційну скаргу на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 січня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, в якій просила:
		оскаржені рішення скасувати;
		передати справу на новий розгляд.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми у подібних правовідносинах, що є окремою підставою касаційного оскарження. До набрання рішенням, суду першої інстанції законної сили прийнято Рішення Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року у справі № 1- 5/202/(4 88/20), яким встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463, який був покладений в основу оскаржуваних рішень не відповідає Конституції та втрачає чинність. А тому зазначене Рішення Конституційного Суду України підлягає застосуванню до цих спірних правовідносин у відповідності до частини другої статті 5 ЦК України, якою передбачено: Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. У цьому випадку Конституційний Суд України скасовує передбачене статтею 22 зазначеного Закону та Прикінцевими та перехідними положеннями до нього зобов`язання роботодавця - припинити безстроковий трудовий договір з педагогічними працівниками, яким виплачується пенсія, за віком, до 01 липня 2020 року та припис щодо укладення з цими працівниками строкових трудових договорів;
		рішення Конституційного Суду скасувало обов`язок роботодавця припинити безстрокові трудові договори з педагогічними працівниками, яким виплачується пенсія за віком до 01 липня 2020 року та скасовує обов`язок таких педагогічних працівників укладати строкові трудові договори для продовження роботи в закладі освіти.
		 
		Рух справи
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		25 липня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Межі та підстави касаційного перегляду
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). 
		 
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		 
		В ухвалі Верховного Суду від 29 червня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Фактичні обставини
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 01 вересня 1975 року прийнято на посаду вчителя фізичної культури 4-8 класів та російської мови та літератури (5 клас) Макаревичівської восьмирічної школи Ківерцівського району Волинської області. В подальшому, згідно наказу № 46 §6 від 24 серпня 1976 року з 01 вересня 1976 року переведено на посаду вчителя математики даного навчального закладу та згідно наказу № 9 від 10 вересня 1993 року ОСОБА_1 переведено на посаду вчителя географії Омельненської ЗОШ І-ІІ ст., яка згідно рішення Ківерцівської міської ради № 11/20 від 11 серпня 2021 року перейменована на гімназію села Омельне Луцького району Волинської області, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 . Також з копії трудової книжки встановлено, що ОСОБА_1 працювала у вказаному навчальному закладі до 22 серпня 2022 року про що наявний запис № 05 про звільнення.
		 
		ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером, особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, отримує пенсію за віком.
		 
		27 квітня 2020 року на виконання вимог пункту 3 частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту», пункту 2 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень Закону № 463-ІХ, відповідно до наказу директора ЗОШ І-ІІ ступеня с. Омельне № 06-К від 27 квітня 2020 року «Про повідомлення працівників щодо зміни істотних умов праці», позивача по справі ОСОБА_1 - вчителя географії було повідомлено про припинення безстрокового трудового договору як з педагогічним працівником, якому виплачується пенсія за віком та одночасно про можливість укладення строкового трудового договору на 1 рік з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року, на що ОСОБА_1 дала свою згоду, подавши відповідну заяву. Також їй повідомлено, що у разі відмови від продовження роботи за строковим трудовим договором, трудовий договір буде припинено згідно з пунктом 9 частини першої статті 36 КЗпП України. Наказом № 10-к від 13 червня 2020 року продовжено роботу з вчителем географії ОСОБА_1 шляхом заміни безстрокового трудового договору на строковий трудовий договір з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року. З повідомленням та даними наказами позивач ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її власноручний підпис.
		 
		Відповідно до наказу директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. № 22-В від 14 травня 2021 року «Про надання відпусток працівникам школи» позивачу по справі ОСОБА_1 з 29 червня 2021 року по 23 серпня 2021 року надана щорічна відпустка. З цим наказом ознайомлена під підпис позивач по справі ОСОБА_1 .
		 
		З повідомлення директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. та за згодою позивача по справі ОСОБА_1 , згідно поданої нею заяви було переукладено (продовжено) строковий трудовий договір на 01 рік з 23 серпня 2021 року по 22 серпня 2022 року З цим повідомленням та наказом № 22-К від 25 червня 2021 року ознайомилась ОСОБА_1 .
		 
		Накази директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. № 10-К від 13 червня 2020 року та № 22-К від 25 червня 2021 року позивач не оскаржувала, обставини щодо отримання пенсії за віком не заперечувала.
		 
		Згідно копії наказу директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. від 13 червня 2022 року № 25-В «Про внесення змін до наказу «Про надання відпусток працівникам гімназії» № 01 від 04.01.2022р.» ОСОБА_1 було надано частину основної оплачуваної відпустки тривалістю 24 календарні дні з 20 червня 2022 року по 13 липня 2022 року, а наказом № 29-В від 29 липня 2022 року «Про надання відпусток працівникам гімназії» позивачу надано відпустку з 31.07. по 22.08.2022р. З резолюції директора гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. на заяві ОСОБА_1 від 29 липня 2022 року про надання відпустки з 31 липня 2022 року по 31 серпня 2022 року встановлено, що заяву задоволено частково та надано позивачу відпустку з 31 липня 2022 року по 22 серпня 2022 року про що було відомо ОСОБА_1 , оскільки цей наказ їй було зачитано директором гімназії 29 липня 2022 року Цей наказ позивачем не оскаржувався.
		 
		Наказом № 24-К від 29 липня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку по справі ОСОБА_1 було звільнено з посади вчителя географії гімназії села Омельне Луцького району Волинської області на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України з 22 серпня 2022 року у зв`язку із закінчення строкового трудового договору. Останній день відпустки є днем звільнення позивача, що не суперечить положенням статті 3 Закону України «Про відпустки». Виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку 9 (дев`ять) календарних днів. У червні місяці 2022 року ОСОБА_1 виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення. Згідно наданих доказів з позивачем проведено повний розрахунок при звільненні.
		 
		З письмової заяви ОСОБА_1 адресованої директору гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. від 25 травня 2022 року вбачається, що позивач по справі ОСОБА_1 надала згоду на продовження строкового трудового договору на 1 рік, яку зареєстровано в журналі реєстрації працівників гімназії 08 червня 2022 року за № 27/03.11.
		 
		Згідно письмової відповіді на дану заяву ОСОБА_1 відмовлено у продовженні строкового трудового договору на 1 (один) рік з тих підстав, що роботодавцем на ім`я ОСОБА_1 не надходило пропозиції щодо продовження трудових відносин на умовах строкового трудового договору на 2022-2023 роки та повідомлено про припинення з нею трудових відносин з 22 серпня 2022 року згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України.
		 
		Згідно копії акту № 01 від 22 серпня 2022 року, складеного директором гімназії села Омельне Луцького району Волинської області Громик О. В. у присутності працівників вищевказаного навчального закладу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , у телефонному режимі 22 серпня 2022 року об 09 год 49 хв ОСОБА_1 повідомлено про звільнення та необхідність ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки на що ОСОБА_1 відмовилась.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
		 
		Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
		 
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
		 
		Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина перша та друга статті 23 КЗпП).
		 
		Підставами припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП).
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). 
		 
		Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року). 
		 
		Касаційний суд зауважує, що в практиці Верховного Суду усталеним є підхід про те, що судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог не підлягає примусовому виконанню і тому не може переглядатися за виключними обставинами (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2023 року в справі №818/1793/18 (провадження № К/9901/27229/19).
		 
		У справі, що переглядається, після ухвалення рішення суду першої інстанції Рішенням Конституційного Суду України від 07 лютого 2023 року № 1-р/2023 в справі № 1-5/2020(118/20) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX, згідно з яким «педагогічні працівники державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, які досягли пенсійного віку та яким виплачується пенсія за віком, працюють на основі трудових договорів, що укладаються строком від одного до трьох років», унаслідок чого унеможливлено укладення безстрокових трудових договорів із цією категорією педагогічних працівників. Конституційний Суду України також вказав, що оспорювані приписи Закону ставлять педагогічних працівників у нерівне, невигідне і вразливе становище залежно від наявності у них певного виду власності (пенсійних виплат) та форми власності відповідного закладу загальної середньої освіти: ці приписи Закону поширюються на педагогічних працівників державних і комунальних закладів загальної середньої освіти, однак не поширюються на педагогічних працівників тих закладів загальної середньої освіти, що не належать до державної або комунальної власності. Тому приписи абзацу третього частини другої статті 22 Закону не відповідають частинам першій, другій статті 24 Конституції України.
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Слід підкреслити, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). 
		 
		Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами. Тому необґрунтовані посилання апеляційного суду на те, що у рішенні Конституційного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 1-5/2020(118/20) встановлено, що абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» від 16 січня 2020 року № 463-IX не відповідає Конституції України та втрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення, а отже, на час укладання строкового трудового договору та на час звільнення позивача 22 серпня 2022 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору абзац третій частини другої статті 22 Закону України «Про повну загальну середню освіту» був чинним, і відсутні правові підстави для висновку про незаконність звільнення позивача.
		 
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, в Кодекс законів про працю України внесено зміни і, зокрема, передбачено:
		роботодавець зобов`язаний інформуватипрацівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення (частина третя статті 23 КЗпП);
		працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (стаття 233 КЗпП);
		у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року (стаття 234 КЗпП).
		 
		Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
		відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити необґрунтованості позовних вимог;
		строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються;
		у статті 234 КЗпП не передбачається переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами;
		            стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк;
		суд може поновити пропущений строк, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
		 
		У справі, що переглядається:
		            суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову внаслідок необґрунтованості позовних вимог та через пропуск строку звернення до суду, оскільки позивач не подала клопотання про поновлення пропущеного строку. Апеляційний суд погодився з судом першої інстанції тільки з необґрунтованістю позовних вимог, хоча мотивів рішення суду першої інстанції не змінював;
		            апеляційний суд не звернув увагу, що Об`єднана палата Касаційного цивільного суду застосовувала рішення Конституційного Суду України ухвалені після прийняття судових рішень суду, що переглядалися касаційним судом (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року в справі № 688/1619/17-ц (провадження № 61-24783св18), та постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/9278/16-ц (провадження № 61-33331сво18). Такий підхід вочевидь відображає розумну передбачуваність судового рішення, оскільки дозволяє уникнути ситуації, за якої при вирішенні справи застосовано неконституційну норму і особа позбавлена переглянути таке рішення суду за виключними обставинами;
		            суди не звернули увагу, що відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити необґрунтованості позовних вимог; стаття 234 КЗпП не пов`язує можливість поновлення пропущеного строку звернення із поданням клопотання про поновлення строку на звернення до суду. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк; суд може поновити пропущений строк, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
		 
		За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити; оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 січня 2023 року і постанову Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 30 січня 2023 року та постанова Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    В. І. Крат
		 
		Судді:                                                                                     Н. О. Антоненко
		 
		І. О. Дундар
		 
		                                                                                              Є. В. Краснощоков
		 
		М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...